Постанова

від 12.02.2025 по справі 320/8245/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/8245/23 Суддя (судді) першої інстанції: Колеснікова І.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.

Суддів: Грибан І.О., Кузьмишиної О.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Кузьмука Б.І.,

представника позивача - Білик О.Б.

представників відповідача - П`ятигорця Д.А., Грищенка Д.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 липня 2023 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровська Башта» до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпровська Башта» (далі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління ДПС Київській області (далі - відповідач, апелянт) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №13159/0709 (форма «С») від 15 грудня 2022 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що висновки акту перевірки, на підставі яких було прийнято оскаржуване рішення, не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства і тому позивач вважає спірне рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27 липня 2023 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, Головне управління Державної податкової служби у Київській області подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято з неповним та невірним з`ясуванням фактичних обставин справи, порушенням норм матеріального права.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2024 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 12 лютого 2025 року о 11:30 год.

05 лютого 2025 року позивачем подано відзив на апеляційну скаргу.

Керуючись частинами 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до фактичних обставин справи, на підставі направлень №4421/10-36-07-09 та № 4420/10-36-07-09, виданих ГУ ДПС у Київській області та наказу ГУ ДПС у Київській області від 17 жовтня 2022 року № 1231-п проведена позапланова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог валютного законодавства при розрахунках за зовнішньоекономічним контрактом від 04 листопада 2019 року № UT-1-05.03/19UA з компанією нерезидентом MARMIRAGANO MA.RA. S.R.L. (Італія), за період з 13 січня 2020 року по 25 жовтня 2022 року.

За результатами документальної позапланової виїзної перевірки складено акт № 11239/10-36-07-09 від 01 листопада 2022 року.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Дніпровська Башта» частини 3 статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції», в частині несвоєчасного отримання товару по зовнішньоекономічному контракту від 04 листопада 2019 року № UT-1-05.03/19UA, який укладено з MARMI RAGANO MA.RA. S.R.L. (Італія), в сумі 39 808, 72 євро (еквівалент 1 353 050, 62 грн).

За результатами перевірки позивача ГУ ДПС у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 15 грудня 2022 року № 13159/0709 на суму 1 402 372, 15 грн.

Вважаючи зазначене податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги щодо заборгованості, залік яких відбувся, були однорідними, оскільки мали грошовий характер, зустрічними та строк виконання яких настав. А тому, оскільки припинення зобов`язання за зовнішньоекономічним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог відбулось у строк, встановлений нормами закону для розрахунків у іноземній валюті, підстави для притягнення позивача до відповідальності за порушення термінів розрахунків у іноземній валюті (за ненадходження валютної виручки) відсутні. Таким чином, суд зазначив про безпідставність доводів контролюючого органу про порушення позивачем граничних строків розрахунків на загальну суму 39 808, 72 євро (еквівалент 1 353 050, 62 грн) за імпортним контрактом від 04 листопада 2019 року № UT-1-05.03/19UA3 MARMI RAGANO MA.RA. S.R.L. (Італія), зафіксованих актом перевірки позивача та, відповідно, про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, яке ґрунтується на висновках такого акту перевірки.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов`язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (з наступними змінами та доповненнями в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі - ПК України).

Підпунктом 75.1.2 п. 75.1 ст.75 ПК України визначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом. Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, що проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Відповідно до пп. 19-1.1.4 п. 19-1.1 ст. 19-1 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, здійснюють контроль за встановленими законом строками проведення розрахунків в іноземній валюті.

Частиною 1 ст. 3 Закону України "Про валюту і валютні операції" від 21 червня 2018 року №2473-VIII встановлено, що відносини, що виникають у сфері здійснення валютних операцій, валютного регулювання і валютного нагляду, регулюються Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.

Згідно з ч. 4 ст. 11 Закону України "Про валюту і валютні операції" органами валютного нагляду відповідно до цього Закону є Національний банк України та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику. Органи валютного нагляду в межах своєї компетенції здійснюють нагляд за дотриманням резидентами та нерезидентами валютного законодавства (ч. 4).

Національний банк України у визначеному ним порядку здійснює валютний нагляд за уповноваженими установами (ч. 5).

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, здійснює валютний нагляд за дотриманням резидентами (крім уповноважених установ) та нерезидентами вимог валютного законодавства (ч. 6).

Органи валютного нагляду мають право проводити перевірки з питань дотримання вимог валютного законодавства визначеними частинами п`ятою і шостою цієї статті суб`єктами здійснення таких операцій. Під час проведення перевірок з питань дотримання вимог валютного законодавства органи валютного нагляду мають право вимагати від агентів валютного нагляду та інших осіб, які є об`єктом таких перевірок, надання доступу до систем автоматизації валютних операцій, підтвердних документів та іншої інформації про валютні операції, а також пояснень щодо проведених валютних операцій, а агенти валютного нагляду та інші особи, які є об`єктом таких перевірок, зобов`язані безоплатно надавати відповідний доступ, пояснення, документи та іншу інформацію (ч. 9).

У разі виявлення порушень валютного законодавства органи валютного нагляду мають право вимагати від агентів валютного нагляду та інших осіб, які є об`єктом таких перевірок і допустили такі порушення, дотримання вимог валютного законодавства та застосовувати заходи впливу, передбачені законом (ч. 10).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про валюту і валютні операції" Національний банк України за наявності ознак нестійкого фінансового стану банківської системи, погіршення стану платіжного балансу України, виникнення обставин, що загрожують стабільності банківської та (або) фінансової системи держави, має право запровадити встановлення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про валюту і валютні операції" Національний банк України має право встановлювати граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів (ч. 1).

У разі встановлення Національним банком України граничного строку розрахунків за операціями резидентів з експорту товарів грошові кошти підлягають зарахуванню на рахунки резидентів у банках України у строки, зазначені в договорах, але не пізніше строку та в обсязі, встановлених Національним банком України. Строк виплати заборгованості обчислюється з дня митного оформлення продукції, що експортується, а в разі експорту робіт, послуг, прав інтелектуальної власності та (або) інших немайнових прав - з дня оформлення у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді) акта, рахунка (інвойсу) або іншого документа, що засвідчує їх надання (ч. 2).

У разі встановлення Національним банком України граничного строку розрахунків за операціями резидентів з імпорту товарів їх поставка має здійснюватися у строки, зазначені в договорах, але не пізніше встановленого Національним банком України граничного строку розрахунків з дня здійснення авансового платежу (попередньої оплати) (ч. 3).

Порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно із цією статтею, тягне за собою нарахування пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотка суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) у національній валюті (у разі здійснення розрахунків за зовнішньоекономічним договором (контрактом) у національній валюті) або в іноземній валюті, перерахованій у національну валюту за курсом Національного банку України, встановленим на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) (ч. 5).

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, за результатами перевірки стягує у встановленому законом порядку з резидентів пеню, передбачену частиною п`ятою цієї статті (ч. 8).

Постановою Правління Національного банку України від 02 січня 2019 року №5 затверджено Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті (далі - Положення №5).

Згідно з п. 21 розділу II Положення №5 граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів становлять 365 календарних днів.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що ТОВ «Дніпровська Башта» порушено частину 3 статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції», в частині несвоєчасного отримання товару по зовнішньоекономічному контракту від 04 листопада 2019 року № UT-1-05.03/19UA, який укладено з MARMI RAGANO MA.RA. S.R.L. (Італія), в сумі 39 808, 72 євро (еквівалент 1 353 050, 62 грн).

Як встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Дніпровська Башта» укладено контракт від 04 листопада 2019 року № UT-1- 05.03/19UA з компанією нерезидентом MARMI RAGANO MA.RA. S.R.L. (Італія). На виконання умов такого контракту позивачем згідно з виписками AT «Мега Банк» з власного валютного рахунку перераховано кошти нерезиденту MARMI RAGANO MA.RA. S.R.L. (Італія) в загальному розмірі 58 800, 00 євро (еквівалент 1 572 746, 74 грн.).

Згідно з вантажно-митними деклараціями товар (оброблений камінь), за вищезазначеним контрактом, надійшов на територію України на загальну суму 18 991, 28 євро (еквівалент 584 045, 60 грн), а решта товару в сумі 39 808, 72 євро (еквівалент 1 353 050, 62 грн) на територію України не надходила.

За договором генерального підряду за комплекс робіт з будівництва нежитлових приміщень від 16 травня 2019 року № 16/05-19 ТОВ «Дніпровська Башта» мало кредиторську заборгованість перед ТОВ «Буддевелепопмент Київ» на суму 16 798 116, 23 грн, що підтверджується актом звірки за період з 16 травня 2019 року по 19 травня 2020 року.

За договором про відступлення права вимоги № 1-ДБ від 20 травня 2020 року ТОВ «Буддевелепопмент Київ» має сплатити ТОВ «Дніпровська Башта» грошові кошти у розмірі 58 800 євро, що еквівалентно 1 914 304, 00 грн за передане право вимоги до MARMI RAGANO MA.RA. S.R.L. (Італія).

ТОВ «Буддевелепопмент Київ» та ТОВ «Дніпровська Башта» дійшли згоди про залік зустрічних однорідних вимог, що випливають з вищезазначених договорів та визначено в угоді про зарахування однорідних вимог від 20 травня 2020 року.

Враховуючи вищевикладене, за матеріалами перевірки контролюючий орган дійшов висновку про те, що ні валютна виручка, ні товар (будівельні матеріали) на митну територію України не надійшли.

Загальні принципи підприємницької діяльності, сформульовані у статті 44 Господарського кодексу України, відповідно до якої підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Згідно з нормами ч. 4 ст. 6 та ч. 1 ст. 14 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 року №959-ХІІ суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України, та самостійно визначати форму розрахунків за зовнішньоекономічними операціями з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.

Відповідно до п. 21 розділу II Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02 січня 2019 року №7 (далі - Інструкція №7), граничні строки розрахунків за операціями з експорту й імпорту товарів становлять 365 календарних днів.

Відповідно до пп. 5 п. 10 розділу III Інструкції №7 банк, крім підстав, передбачених у пункті 9 розділу III цієї Інструкції, має право завершити здійснення валютного нагляду за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за наявності документів про припинення зобов`язань за операціями з експорту, імпорту товарів зарахуванням зустрічних однорідних вимог у разі дотримання сукупності таких умов:

вимоги випливають із взаємних зобов`язань між резидентом і нерезидентом, які є контрагентами за цими операціями;

вимоги однорідні; строк виконання за зустрічними вимогами настав або не встановлений, або визначений моментом пред`явлення вимоги;

між сторонами не було спору щодо характеру зобов`язання, його змісту, умов виконання.

Так, відповідно до статей 627, 628 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) сторони вільні у виборі виду договору та його умов, а згідно зі статтею 629 цього Кодексу укладений договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Правила припинення зобов`язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов`язання» розділу І книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України. Норми цієї глави передбачають, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України), зокрема зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги (стаття 601 ЦК України). Аналогічні положення закріплені також у статті 203 Господарського кодексу України, згідно з частиною третьою якої господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

При тлумаченні наведених норм слід виходити з того, що зустрічність вимог передбачає одночасну участь сторін у двох зобов`язаннях, де кредитор за одним зобов`язанням є боржником в іншому. Тобто, сторони одночасно беруть участь у двох зобов`язаннях, і при цьому кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, і навпаки. Що ж до однорідності вимог, то вона визначається їхньою правовою природою та матеріальним змістом (вираженням) і не залежить від підстав, що зумовили виникнення зобов`язань. Це означає, що вимоги вважаються однорідними, якщо зобов`язання сторін стосовно одна до одної мають бути виконані однаково, тоді як підстави виникнення зобов`язань можуть бути різними.

З цього приводу Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду та Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в низці судових рішень дотримуються послідовної позиції щодо умов, яким мають відповідати вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, зокрема, вони мають:

1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим);

2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв`язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов`язань із передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог поширюється на їхню правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);

3) строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги (постанова від 31 січня 2020 року у справі № 1340/3649/18; постанова від 16 квітня 2019 року у справі № 911/483/18; постанова від 21 листопада 2018 року у справі № 755/9929/15-ц).

Наведені висновки відображено також у постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 29 грудня 2021 року у справі № 826/17678/15 та від 07 грудня 2023 року у справі № 420/21182/21.

Згідно із частиною першою статті 14 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» 16 квітня 1991 року № 959-XII (далі - Закон № 959-XII) всі суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право самостійно визначати форму розрахунків за зовнішньоекономічними операціями з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.

Зазначені норми однозначно вказують на те, що суб`єктам зовнішньоекономічної діяльності гарантовано свободу підприємницької діяльності, яка здійснюється у порядку та у спосіб, що не заборонені законом.

Відтак, чинним законодавством не заборонено та не обмежено законні форми розрахунків за зовнішньоекономічними операціями, що не передбачають, власне, надходження іноземної валюти на рахунок резидента.

Так само, чинне законодавство не пов`язує застосування інституту зарахування однорідних зустрічних вимог з певними видами договорів як обов`язковою умовою припинення зобов`язання у такий спосіб, крім випадків, коли зарахування не допускається.

Відповідно до висновків Верховного Суду у постанові від 05 листопада 2024 року у справі № 580/90/23 визначено, що при встановленні обставин щодо зарахування зустрічних однорідних вимог та припинення внаслідок цього зобов`язань за зовнішньоекономічними договорами слід також з`ясувати, чи зміна боржника/кредитора за грошовими вимогами не завдала шкоди експортно-імпортному торговому балансу України, з метою захисту якого були введенні відповідні обмеження згідно із Законом № 2473-VIII.

Так, порушенням експортно-імпортного балансу буде: ненадходження товару за імпортними операціями за умови оплати такого товару, внаслідок чого відбувається непродуктивний відтік капіталу з України, або несплата за поставлений товар згідно з експортними операціями, що призведе до ненадходження валютної виручки до України.

Як встановлено судом, згідно з вантажно-митними деклараціями товар (оброблений камінь), за контрактом від 04 листопада 2019 року № UT-1- 05.03/19UA надійшов на територію України на загальну суму 18 991, 28 євро (еквівалент 584 045, 60 грн), а решта товару в сумі 39 808, 72 євро (еквівалент 1 353 050, 62 грн) на територію України не надходила.

Позиція апелянта мотивована тим, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Буддевелепопмент Київ» за договором генерального підряду за комплекс робіт з будівництва нежитлових приміщень від 16.05.2019 №16/05-19 проведено у межах митної території України, а тому такі операції не є операціями з експорту або імпорту товарів.

Подальша передача зобов`язання нерезиденту MARMI RAGANO MA.RA. S.R.L. (Італія) за зовнішньоекономічним контрактом від 04.11.2019 № UT-1-05.03/19UA в частині передачі товару (будівельні матеріали) від позивача до ТОВ «Буддевелепопмент Київ» не змінює суті проведених господарських операцій.

Враховуючи викладене, відповідач вважає, що зобов`язання MARMI RAGANO MA.RA. S.R.L. (Італія) перед позивачем, які виникли за наслідками здійснення операцій з імпорту товару до України та грошові зобов`язання позивача перед ТОВ «Буддевелепопмент Київ», які виникли за наслідком господарської операції між двома резидентами України на митній території України не можуть зараховуватися як зустрічні однорідні вимоги.

В контексті наведеного суд враховує, що договір про переведення боргу як правочин не є достатнім доказом наявності заборгованості. Встановлення факту заборгованості, крім правової підстави виникнення зобов`язання, якою є правочин, вимагає також встановлення обставин щодо здійснення господарської операції, вчиненої на виконання зобов`язання за правочином, як фактичної підстави виникнення заборгованості (постачання товару (надання послуги) тощо), відображення цих операцій у бухгалтерському та податковому обліку.

За визначенням в статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зобов`язання - заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Відповідно до положень статей 3, 4 цього Закону інформація про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій повинна відображатися підприємством у фінансовій звітності, яка ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, як обов`язкового виду обліку для підприємства.

У свою чергу, як встановлено частиною першою статті 9 зазначеного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Права і обов`язки сторін, які виникають за результатами здійснення господарської операції, оформленої первинним документом відповідно до вимог цього Закону, не залежать від факту відображення її в регістрах та на рахунках бухгалтерського обліку (абзац третій частини третьої цієї ж статті).

Так, колегія суддів зауважує, що позивачем не надано до суду відповідних первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують виконання валютного законодавства в частині надходження обробленого каменю на митну території України.

Поряд з цим, колегія суддів враховує, що відповідно до пункту 1.1. Договору про відступлення права вимоги від 20.05.2020 передбачено, що первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги боргу, що належить первісному кредитору згідно договору поставки № UT-1-05.03/19UA від 04.11.2019 у сумі 39 808,72 євро.

Натомість, за умовами зовнішньоекономічного контракту від 04.11.2019 № UT-1-05.03/19UA нерезидент MARMI RAGANO MA.RA. S.R.L. (Італія) повинен був поставити товар (будівельні матеріали) на загальну суму 39 808,72 євро на митну території України.

З наведеного вбачається, що за умовами основного договору у MARMI RAGANO MA.RA. S.R.L. (Італія) не виникало перед позивачем грошового зобов`язання, а наявний обов`язок поставки на митну території України товару.

При цьому, як вірно наголошує апелянт, при укладенні договору про відступлення права вимоги від 20.05.2020 та угоди про зарахування зустрічних вимог від 20.05.2020 сторони змінили умови зовнішньоекономічного контракту від 04.11.2019 № UT-1-05.03/19UA шляхом зміни обов`язку із поставки товару (будівельні матеріали) на грошове зобов`язання у сумі 39 808,72 євро.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що зарахування зустрічних однорідних вимог між резидентом і нерезидентом можливе, якщо відповідні вимоги випливають із взаємних зобов`язань між резидентом і нерезидентом, які є контрагентами за операціями з експорту, імпорту товарів.

Натомість, господарські операції між позивачем та ТОВ «Буддевелепопмент Київ» за договором генерального підряду за комплекс робіт з будівництва нежитлових приміщень від 16 травня 2019 року № 16/05-19 проведено в межах митної території України, а тому такі операції не є операціями з експорту або імпорту товарів.

Також, колегія суддів акцентує увагу на тому, що зустрічність вимог передбачає одночасну участь сторін у двох зобов`язаннях, де кредитор за одним зобов`язанням є боржником в іншому. Тобто, сторони одночасно беруть участь у двох зобов`язаннях, і при цьому кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, і навпаки.

Як вбачається з фактичних обставин справи, нерезидентом MARMI RAGANO MA.RA. S.R.L. (Італія) та ТОВ «Буддевелепопмент Київ» даних вимог не дотримано.

Відповідно до статті 14 Закону України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність» всі суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним договорам.

Судом встановлено, що у межах спірних правовідносин вимоги щодо заборгованості, залік яких відбувся, не були однорідними.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

У відповідності до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неправильно застосовано норми матеріального права, при цьому неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а тому рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 272, 286, 308, 311, 313, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області - задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 липня 2023 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровська Башта» до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, визначені статтями 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови виготовлено 12 лютого 2025 року

Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович

Судді: І.О. Грибан

О.М. Кузьмишина