Окрема думка

від 13.02.2025 по справі 120/13381/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

13 лютого 2025 року

м. Київ

справа №120/13381/23

адміністративне провадження №К/990/539/25

судді Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Мацедонської В. Е. на постанову Верховного Суду від 06 лютого 2025 року у справі № 120/13381/23 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Короткий виклад історії справи

У серпні 2023 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168), у розмірі 100 000,00 грн у розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за період з 04 серпня 2022 року по 30 жовтня 2022 року та з 10 листопада 2022 року по 01 грудня 2022 року, з урахуванням фактично виплачених сум;

- зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168, у розмірі 100 000,00 грн у розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за період з 04 серпня 2022 року по 30 жовтня 2022 року та з 10 листопада 2022 року по 01 грудня 2022 року, з урахуванням фактично виплачених сум.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що в період з 04 серпня 2022 року по 30 жовтня 2022 року та з 10 листопада 2022 року по 01 грудня 2022 року він приймав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, що підтверджується довідкою від 16 січня 2023 року № 318, виданою ВЧ НОМЕР_1 . На думку позивача, він набув право на отримання додаткової винагороди, у розмірі, збільшеному до 100 000,00 грн, в розрахунку на місяць, відповідно до пункту 1 Постанови № 168, а тому відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено ОСОБА_1 такої додаткової винагороди.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2024 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що виплата військовослужбовцю Збройних Сил України додаткової винагороди в розмірі до 100 000,00 грн на місяць, передбаченої Постановою № 168, здійснюється за місцем перебування військовослужбовця на грошовому забезпеченні (за місцем штатної служби військовослужбовця) за умови документального підтвердження військовою частиною (установою), до якої відряджений військовослужбовець, безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або заходах та повідомлення нею про це у встановленому порядку військової частини (установи) за місцем штатної служби військовослужбовця.

Суди попередніх інстанцій зазначили, що довідка про безпосередню участь в бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії не відноситься до переліку документів, визначених телеграмою Міністра оборони України від 07 березня 2022 року № 248/1217 та окремим дорученням Міністра оборони України від 23 червня 2022 року № 912/з/29, які б могли вважатися належними доказами участі позивача у бойових діях та заходах. Будь-яких інших доказів безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії у спірний період позивачем надано не було.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що оскільки участь позивача в спірний період у бойових діях або заходах в районі ведення бойових дій, визначених телеграмою Міністра оборони України від 07 березня 2022 року № 248/1217 та окремим дорученням Міністра оборони України від 23 червня 2022 року № 912/з/29 не підтверджена жодним доказом, визначеним цими телеграмою та окремим дорученням, тому у відповідача були відсутні законні підстави для винесення наказів про виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди збільшеної до 100 000,00 грн на місяць за спірні періоди.

Крім того, Сьомий апеляційний адміністративний суд зауважив, що відрядження військовослужбовця до районів ведення бойових дій не можна ототожнювати із безпосередньою участю у забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, оскільки, жодних документів про участь позивача у здійсненні таких заходів матеріали справи не містять. У цьому випадку, надана позивачем довідка не може бути доказом безпосередньої участі останнього в бойових діях або відповідних заходах, оскільки вона не містить в собі жодних відомостей щодо наявності бойових наказів (бойових розпоряджень); журналів бойових дій (вахтових журналів), журналів ведення оперативної обстановки; списків особового складу, який залучався для виконання бойових (спеціальних) завдань; бойових донесень; рапортів (донесень) командира підрозділу (групи) про участь позивача у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних завдань) тощо.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що підставою для видачі довідки від 16 січня 2023 року № 318 є накази командира оперативно-тактичного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Разом із тим, відповідно до довідки військової частини від 22 липня 2023 року № 0989/10/2486 за період з серпня 2022 року по грудень 2023 року позивач отримував винагороду відповідно до Постанови № 168 з розрахунку 30 000,00 грн на місяць пропорційно часу проходження служби та участі у відповідних діях та заходах.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, представник ОСОБА_1 - адвокат Мандрик Владислав Володимирович подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2024 року і прийняти нове судове рішення про задоволення позову. Представник позивача вважає, що судові рішення у цій справі не ґрунтуються на засадах верховенства права, є незаконними та необґрунтованими, а також не відповідають завданню адміністративного судочинства, оскільки ані суд першої інстанції, ані суд апеляційної інстанції не виконали обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді цього адміністративного позову, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). На думку скаржника, суди попередніх інстанцій мали б з`ясувати які завдання/заходи і де виконував/здійснював позивач упродовж спірного періоду, стосовно якого відповідач висловив заперечення щодо наявності підстав для виплати додаткової винагороди в розмірі 100 000,00 грн. Також, скаржник вважає, що завданням суду в цій справі є з`ясування того, чи могло статися так, що відповідач з певних причин не зафіксував участі позивача у бойових діях та заходах у документах, які є підставою для виплати додаткової винагороди у підвищеному розмірі.

За результатом розгляду касаційної скарги, постановою Верховного Суду від 06 лютого 2025 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мандрика В. В. задоволено частково. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2024 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Вінницького окружного адміністративного суду.

Основні мотиви, викладені у постанові Верховного Суду

Направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд виходив з того, що з метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, Міністр оборони України видав директиви від 07 березня 2022 року № 248/1217, від 25 березня 2022 року № 248/1298, від 18 квітня 2022 року № 248/1529, доведені до кожної окремої військової частини (установи) у формі телеграм (діяли до 01 червня 2022 року), а потім окреме доручення від 23 червня 2022 року № 912/з/29 (далі - Окреме доручення), якими надав тлумачення терміну «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів», встановив порядок визначення районів ведення бойових дій; визначив вимоги щодо документального підтвердження безпосередньої участі у бойових діях та заходах, а також обов`язки керівників органів військового управління, штабів угруповань військ, штабів тактичних груп, командирів військових частин щодо організації належного документування участі у бойових діях та заходах та інше.

Верховний Суд зазначив, що у пункті 1 Окремого доручення надано визначення, що слід розуміти під терміном «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів», зокрема виконання військовослужбовцем: бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка (який) веде воєнні (бойові) дії у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України) в районі ведення воєнних (бойових) дій; бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення (в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки)) під час перебування у складі органу військового управління, штабу угрупування військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави; бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями.

Верховний Суд зауважив, що у пункті 3 Окремого доручення зазначено, що райони ведення бойових дій визначати відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України, а склад діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави - відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України або начальника Генерального штабу Збройних Сил України. Окремо, відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України визначати інші райони ведення бойових дій (у т. ч. повітряного простору), в яких також здійснювалися заходи з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії з визначенням конкретного місця та часу їх проведення.

Також, Верховний Суд послався на положення абзацу третього пункту 3 Окремого доручення, у якому наказано здійснювати документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів, здійснювати на підставі таких документів: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконання бойових (спеціальних) завдань. Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах надавати довідку керівника органу військового управління, штабу угрупування військ (сил), штабу тактичної групи, командира військової частини (установи, навчального закладу), до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець.

Крім того, Верховний Суд звернув увагу на абзац 1 пункту 4 Окремого доручення, яким визначено, що керівникам органів військового управління, штабів угрупувань військ (сил), штабів тактичних груп, командирів військових частин (установ, навчальних закладів), що входять до складу діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, до яких відряджені військовослужбовці, щомісячно до 5 числа повідомляти органи військового управління, військові частини (установи, навчальні заклади) за місцем штатної служби цих військовослужбовців про дні безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах за минулий місяць за формою, наведеною в додатку № 1 до цього доручення. У разі, якщо військовослужбовці були відряджені до військових частин (установ), що входять до складу діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави з однієї військової частини, то безпосередня участь у бойових діях цих військовослужбовців може підтверджуватися однією довідкою з відображенням в ній терміну безпосередньої участі у бойових діях або заходах кожного військовослужбовця за формою, наведеною в додатку № 2 до цього доручення. У підставах про видання таких довідок обов`язково зазначати документи, визначені абзацами 3 або 4 та абзацом 5 пункту 3 цього доручення.

З огляду на вказані положення Окремого доручення, Верховний Суд уважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, його безпосереднього перебування в районах у період здійснення зазначених заходів є передчасними, оскільки згідно з витягом із наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 04 серпня 2022 року № 435, убачається, що ОСОБА_1 , призваного 04 серпня 2022 року на посаду водія відділення управління взводу управління командира батареї реактивної артилерійської батареї бригадної артилерійської групи ВЧ НОМЕР_1 , вважати таким, що з 04 серпня 2022 року справи на посаду прийняв та приступив до виконання службових обов`язків за посадою шпк «Солдат», ВОС - 790037А.

Верховний Суд виснував, що судами попередніх інстанцій не було повною мірою з`ясовано обставини щодо виконуваних позивачем завдань за відповідною посадою водія відділення управління взводу управління командира батареї реактивної артилерійської батареї бригадної артилерійської групи та місця їх виконання. Зокрема, не встановлено, які саме завдання виконував позивач, на якому напрямку, а також чим це підтверджується.

Також, на переконання Верховного Суду, судами попередніх інстанцій не витребувано та не надано оцінку наказам командира оперативно-тактичного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 20 серпня 2022 року № 52, від 08 листопада 2022 року № 102 та від 27 листопада 2022 року № 114, які були підставою для видачі довідки від 16 січня 2023 року № 318 (участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України). Крім того суди не встановили які саме завдання та на якій території виконував ОСОБА_1 на підставі вказаних наказів, ураховуючи, що позивач був водієм відділення управління взводу управління командира батареї реактивної артилерійської батареї бригадної артилерійської групи.

У вимірі цієї справи Верховний Суд вважає за необхідне зауважити, що сам факт дислокації служби позивача у спірні періоди в АДРЕСА_1 не виключає можливість виконання позивачем (у даному випадку водія відділення управління взводу управління командира батареї реактивної артилерійської батареї бригадної артилерійської групи) відповідних завдань які, у свою чергу, є підставою для отримання останнім додаткової винагороди пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Верховний Суд наголосив, що це має принципове значення, оскільки відповідно до пункту 1 Постанови № 168 право на отримання додаткової винагороди у збільшеному розмірі до 100 000,00 грн виникає виключно за умови виконання бойових або інших завдань, прямо передбачених законодавством. Якщо позивач проходив військову службу, але, за твердженням відповідача, не виконував таких завдань, необхідно встановити: які саме завдання він виконував у спірний період, де саме проходив службу та чи наявні належні докази, що підтверджують характер і місце виконання цих завдань.

Верховний Суд у постанові від 06 лютого 2025 року наголосив, що відсутність чітких висновків щодо цих обставин унеможливлює об`єктивну оцінку правомірності дій відповідача стосовно нарахування та виплати додаткової винагороди. Ретельне дослідження всіх доказів у справі дозволить виключити можливість ухвалення неправомірного рішення та забезпечить справедливість у питанні виплати винагороди військовослужбовцям, які дійсно брали участь у виконанні завдань, передбачених законодавством. При цьому, ці зауваження не свідчать про неправомірність дій або рішень відповідача. Натомість суд акцентує увагу на необхідності ретельного з`ясування фактичних обставин справи для забезпечення справедливого та законного розгляду спору. Встановлення зазначених обставин є ключовим для визначення, чи існували підстави для виплати додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови №168, у спірний період.

Серед іншого, колегія суддів касаційної інстанції послалась на правову позицію Верховного Суду, застосовану при розгляді справ № 480/1745/23, № 240/8480/23, № 560/13291/22, № 620/5386/23 та № 200/5172/23.

Верховний Суд констатував, що у вимірі обставин справи, з яких виник спір, суди попередніх інстанцій мали з`ясувати: 1) які завдання / заходи і 2) де виконував / здійснював позивач упродовж спірного періоду, стосовно якого відповідач висловив заперечення щодо наявності підстав для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100 000,00 грн.

Підстави і мотиви для висловлення окремої думки

Частиною другою статті 34 КАС України визначено, що при прийнятті рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання судового рішення.

Водночас, відповідно до частини третьої статті 34 КАС України суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.

Ураховуючи встановлені обставини справи, а також докази, які містяться у матеріалах справи, за наслідками її розгляду, висловлюю незгоду з прийнятою у цій справі постановою Верховного Суду від 06 лютого 2025 року з огляду на таке.

Спірні правовідносини у справі № 120/13381/23 виникли у зв`язку з ненарахуванням і невиплатою відповідачем на користь позивача, як військовослужбовцю Збройних Сил України, додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, у розмірі 100 000,00 грн у розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за періоди з 04 серпня 2022 року по 30 жовтня 2022 року та з 10 листопада 2022 року по 01 грудня 2022 року, з урахуванням фактично виплачених сум.

У аспекті спірних правовідносин необхідно зауважити, що за змістом Порядку № 168, військовослужбовцям Збройних Сил України на період дії воєнного стану щомісячно виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000,00 грн. Військовослужбовцям, які безпосередньо беруть участь у бойових діях або забезпечують виконання заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення цих заходів (включаючи військовослужбовців строкової служби), розмір винагороди збільшується до 100 000,00 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

При цьому, звертаю увагу, що виплата додаткової винагороди до 100 000,00 грн на місяць здійснюється за місцем перебування військовослужбовця на грошовому забезпеченні (за місцем штатної служби військовослужбовця) за умови документального підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця в зазначених бойових діях або заходах.

Документальним підтвердженням такої участі слугують наступні документи: бойовий наказ (бойове розпорядження), журнал бойових дій або журнал ведення оперативної обстановки (підсумкове, термінове, позатермінове) або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад), рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (спеціальних) завдань.

Виплата додаткової винагороди в розмірі 100 000,00 грн здійснюється на підставі наказу командира військової частини. Такий наказ командира військової частини обов`язково повинен містити підстави для його видання з посиланням на бойовий наказ (бойове розпорядження) тощо.

Розуміючи нагальну потребу у врегулюванні виплати спірної додаткової винагороди, та усвідомлюючи те, що конкретизація умов, визначених положенням пункту 1 Постанови № 168 поставлена в залежність від типу військового формування (роду військ), в якому проходить службу військовослужбовець, Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 07 липня 2022 року № 793, якою доповнив Постанову № 168 новим пунктом (2-1) та делегував визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди керівникам відповідних міністерств та державних органів.

На виконання пункту 2-1 Постанови № 168 та з метою визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України на період дії воєнного стану Міністр оборони України видав окремі рішення у формі директив від 07 березня 2022 року № 248/1217, від 25 березня 2022 року № 248/1298, від 18 квітня 2022 року № 248/1529, та Окремого доручення, якими надав тлумачення терміну «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів», встановив порядок визначення районів ведення бойових дій; визначив вимоги щодо документального підтвердження безпосередньої участі у бойових діях та заходах, а також обов`язки керівників органів військового управління, штабів угруповань військ, штабів тактичних груп, командирів військових частин щодо організації належного документування участі у бойових діях та заходах та інше.

Як убачається з матеріалів справи, позивач наголошує на тому, що має право на отримання винагороди, передбаченої Постановою № 168, у розмірі до 100 000,00 грн за періоди з 04 серпня 2022 року по 30 жовтня 2022 року та з 10 листопада 2022 року по 01 грудня 2022 року, посилаючись на те, що у ці періоди він перебував у АДРЕСА_1 .

Так, згідно довідки командира ВЧ НОМЕР_1 від 16 січня 2023 року № 318 (яку врахував Верховний Суд й під час ухвалення постанови від 06 лютого 2025 року) солдат ОСОБА_1 дійсно у згадані періоди брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України м. Новогродівка, Покровського району, Донецької області. Підстава: накази командира оперативно-тактичного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 08 листопада 2022 року № 102, від 27 листопада 2022 року № 114 та від 08 грудня 2022 року № 122.

Разом з тим, на мою думку, перебування військовослужбовця в районі ведення бойових дій саме по собі не є достатньою підставою для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100 000,00 грн на місяць, передбаченої Постановою № 168. Ключовою умовою для здійснення виплати такої додаткової винагороди є виконання військовослужбовцем спеціальних бойових завдань та заходів, які у розумінні Постанови № 168 означають «безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів» та підтвердження цих обставин указаними документами.

Так, виплата додаткової винагороди в розмірі 100 000,00 грн здійснюється на підставі наказу командира військової частини. Такий наказ командира військової частини обов`язково повинен містити підстави для його видання з посиланням на бойовий наказ (бойове розпорядження) тощо.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 07 листопада 2024 року у справі № 200/2297/23.

Надаючи оцінку доводам позивача про те, що у періоди з 04 серпня 2022 року по 30 жовтня 2022 року та з 10 листопада 2022 року по 01 грудня 2022 року він перебував в м. Новогродівка Покровського району Донецької області, уважаю за доцільне врахувати той факт, що лише 22 грудня 2022 року наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 місто Новогродівка Покровського району Донецької області віднесено до розділу територій можливих бойових дій.

Отже, беручи до уваги вказаний Наказ № 309, бойові дії у періоді несення служби позивача у вказаний період в АДРЕСА_1 не велися.

Однак, на мою думку, під час ухвалення постанови у цій справі, Верховний Суд безпідставно не врахував указані обставини.

При цьому, зауважую, що така позиція мною висловлена з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 07 листопада 2024 року у справі № 200/2297/23, від 05 грудня 2024 року у справі № 420/19038/23, від 18 грудня 2024 року у справі № 340/7478/23, при розгляді яких я приймала участь у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Крім того, уважаю помилковим висновок Верховного Суду в частині того, що судами першої та апеляційної інстанцій не вживалися заходи, спрямовані на перевірку наявності у позивача права на отримання у спірний період додаткової винагороди у розмірі 100 000,00 грн, відповідно до Постанови № 168, оскільки з матеріалів справи убачається, що ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 22 березня 2024 року було витребувано у ВЧ НОМЕР_1 інформацію про бойові розпорядження із зазначенням реквізитів, які підтверджують безпосередню участь ОСОБА_1 у бойових діях за періоди з 04 серпня 2022 року по 30 жовтня 2022 року та з 10 листопада 2022 року по 01 грудня 2022 року; витяги із записів журналу бойових дій (службово-бойових дій, вахтового журналу) із записами про безпосередню участь позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії за згадані періоди (у разі якщо такі записи не велися, то вказати причини цього); відомості про перелік заходів у відповідності до пунктів 2, 5 Наказу № 392-АГ, в яких позивач приймав безпосередню участь із захисту національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, із зазначенням конкретного періоду (кількості днів) такої участі та місця участі (в яких саме областях, районах, містах тощо).

Проте, згідно отриманої відповіді ВЧ НОМЕР_1 убачається, що ОСОБА_1 у спірний період не приймав безпосередньої участі у бойових діях або здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи в районах ведення бойових дій та не виконував ніяких бойових завдань, а тому відповідач позбавлений можливості надати до суду витребувані матеріали та документи, оскільки такі не велися.

Будь-яких інших доказів безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії у спірний період позивачем надано не було.

Водночас, за приписами положень частини першої статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Поряд з цим, зазначаю, що обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому, важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Крім того, звертаю увагу, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду, зокрема, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17 та від 28 травня 2024 року у справі № 600/2302/23-а).

Ураховуючи викладене у співвідношенні з положеннями статтей 2 та 9 КАС України, на мою думку, судами попередніх інстанцій було вжито усіх визначених законом заходів та встановлено усі фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, а також прийняті обґрунтовані і законні судові рішення із наведенням відповідного правового обґрунтування в частині прийняття чи відхилення доводів учасників справи.

За таких обставин, уважаю, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Мандрика В. В. не підлягала частковому задоволенню. На моє переконання, в межах доводів та вимог касаційної скарги, сформованого висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, -колегія суддів касаційної інстанції повинна була розглянути касаційну скаргу та ухвалити постанову про залишення її без задоволення, а рішень судів попередніх інстанцій - без змін, не передаючи справи на новий розгляд.

Суддя В. Е. Мацедонська