Постанова

від 28.01.2025 по справі 910/2361/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2025 р. Справа № 910/2361/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Демидової А.М.

суддів: Ходаківської І.П.

Владимиренко С.В.

за участю секретаря судового засідання: Мельничука О.С.

за участю представників учасників справи:

від позивача: Поваляєв П.О. (у режимі відеоконференції)

від відповідача: Варицький Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд"

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 (повне рішення складено 06.08.2024) (суддя Смирнова Ю.М.)

у справі № 910/2361/24 Господарського суду міста Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СП УДТ"

до Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд"

про стягнення 2 961 805,19 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

У лютому 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "СП УДТ" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" (відповідач) про стягнення 2 961 805,19 грн, з яких: 528 918,64 грн - 3 % річних, 2 432 886,55 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договорами поставки № 927/з від 27.10.2020 та № 717/3 від 27.10.2020 в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 у справі № 910/2361/24 позов задоволено повністю та стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СП УДТ" 528 918,64 грн 3 % річних, 2 432 886,55 грн інфляційних втрат, витрати зі сплати судового збору у розмірі 44 427,08 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 148 090,26 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання. Факт прострочення виконання грошового зобов`язання за договорами підтверджено матеріалами справи.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із рішенням Господарського суду міста Києва 18.07.2024 у справі № 925/1171/24, Приватне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Київміськбуд" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 551, 617 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), та відмовити у позові повністю.

Зокрема, скаржник зазначає, що стягнення, окрім основного боргу, ще інфляційних втрат та 3 % річних є для нього вкрай важким тягарем, їх розмір є вкрай завищеним. Також, скаржник посилається на військову агресію російської федерації проти України та введення у зв`язку із цим в Україні воєнного стану як на форс-мажорну обставину, яка значною мірою вплинула на фінансовий стан відповідача. У частині витрат на професійну правничу допомогу відповідач вказує, що судом не враховано його клопотання про зменшення розміру цих витрат.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2024 (колегія суддів у складі: головуючого Демидової А.М., суддів Ходаківської І.П., Владимиренко С.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 у справі №910/2361/24; розгляд апеляційної скарги призначено на 17.12.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2024 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "СП УДТ" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2024 продовжено строк розгляду апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 у справі № 910/2361/24; оголошено перерву у розгляді апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 у справі № 910/2361/24 до 28.01.2025 о 09:50.

Позиції учасників справи

Позивач подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що сам факт воєнного стану на території України не є імперативною підставою для звільнення усіх боржників від відповідальності за прострочення виконання зобов`язань. Нарахування 3 % річних та інфляційних витрат є особливою мірою відповідальності боржника, вони входять до складу грошового зобов`язання.

Також, у відзиві на апеляційну скаргу позивач просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в сумі 148 090,26 грн.

Явка представників учасників справи

У судовому засіданні 28.01.2025 взяли участь представники позивача (в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду) та відповідача (в залі суду).

Представник відповідача (скаржника) в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав і просив суд її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував і просив суд залишити її без задоволення.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

За умовами договорів поставки № 717/з від 27.10.2020 та № 927/з від 27.10.2021, укладених між Приватним акціонерним товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" як замовником та Товариством з обмеженою відповідальністю "СП УДТ" як постачальником, останнє взяло на себе зобов`язання в порядку і на умовах, передбачених цими договорами, протягом 2020-2021 років та 2021-2022 років поставити та передати у власність замовника труби полімерні, фітінги, прилади опалення, балансувальну та регулюючу арматуру і сантехнічні вироби для об`єктів замовника, далі за текстом - товар, а замовник зобов`язався прийняти та оплатити його вартість, відповідно до умов договору (п. 1.1).

У п. 3.1 договору № 717/з від 27.10.2020 визначено, що загальна ціна цього договору становить 30 000 000,00 грн, у тому числі ПДВ (20 %) - 5 000 000,00 грн.

У п. 3.1 договору № 927/з від 27.10.2021 визначено, що загальна ціна цього договору становить 50 000 000,00 грн, у тому числі ПДВ (20 %) - 8 333 333,33 грн.

Згідно з п. 3.2 договорів ціна за одиницю товару обумовлена у специфікації на поставку товару (додаток № 1 до договору) та відображається у видаткових накладних постачальника.

Пунктом 4.1 договорів встановлено, що замовник здійснює оплату товару шляхом перерахування грошових коштів у національній валюті України на поточний рахунок постачальника у строк не пізніше 20 (двадцяти) банківських днів після дати поставки партії товару постачальником на умовах, передбачених у п. 5.4 договору.

За положеннями п. 5.5 договорів право власності на товар виникає у замовника з дати поставки товару постачальником. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до замовника з дати поставки та належної передачі замовнику/одержувачу товару відповідно до п. 5.4 договору.

У підп. 6.1.1 п. 6.1 договорів передбачено зобов`язання замовника своєчасно та в повному обсязі, відповідно до розділу 4 цього договору, здійснювати оплату вартості товару.

Строк дії договору № 717/з від 27.10.2020 - з дати його укладання обома сторонами і до 31.12.2021, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе за цим договором зобов`язань (п. 11.1 договору).

Строк дії договору № 927/з від 27.10.2021- з дати його укладання обома сторонами і до 31.12.2022, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе за цим договором зобов`язань (п. 11.1 договору).

На виконання умов договору № 717/з від 27.10.2020 позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 4 323 321,00 грн, що підтверджується відповідними видатковими накладними, які підписані сторонами.

Відповідач, у свою чергу, поставлений за договором № 717/з від 27.10.2020 товар оплатив частково, на суму 365 314,49 грн.

На виконання умов договору № 927/з від 27.10.2021 позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 3 183 772,80 грн, що підтверджується відповідними видатковими накладними, які підписані обома сторонами.

Оплату за договором № 927/з від 27.10.2021 відповідачем у визначені договором строки не здійснено.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.09.2023 у справі № 910/9259/23 задоволено повністю позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СП УДТ" та стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СП УДТ" заборгованість за договорами поставки від 27.10.2020 № 717/з та від 27.10.2021 № 927/з в розмірі 7 141 779,31 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 107 126,70 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2023 затверджено мирову угоду у справі № 910/9259/23, укладену між сторонами у поданій редакції, визнано нечинним рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2023 у справі № 910/9259/23, закрито провадження у справі № 910/9259/23.

Звертаючись із позовом у даній справі, Товариство з обмеженою відповідальністю "СП УДТ" просило суд стягнути з відповідача 528 918,64 грн 3% річних та 2 432 886,55 грн інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язань за договорами у період з 28.12.2021 по 01.02.2024.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

За змістом ст. 509, 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постановах від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Апеляційний господарський суд вважає правомірним посилання суду першої інстанції на те, що відповідно до норм статей 598-609 ЦК України, рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов`язання. У той же час, приписи статті 625 ЦК України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, суми інфляційних та процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов`язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення.

Матеріалами справи підтверджено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 12.09.2023 у справі № 910/9259/23 стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СП УДТ" заборгованість за договорами поставки від 27.10.2020 № 717/з та від 27.10.2021 № 927/з в розмірі 7 141 779,31 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 107 126,70 грн.

У подальшому, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2023 затверджено мирову угоду у справі № 910/9259/23, укладену між сторонами, у поданій редакції, визнано нечинним рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2023 у справі №9 10/9259/23, закрито провадження у справі № 910/9259/23.

Обставини щодо розміру та обґрунтованості зазначеної заборгованості не є предметом розгляду у даній справі.

Як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, заборгованість перед позивачем була погашена відповідачем таким чином: на виконання мирової угоди у справі № 910/9259/23, затвердженої ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2023, 30.11.2023 сплачено 1 812 226,50 грн, 18.12.2023 сплачено 1 812 226,50 грн, 25.01.2024 сплачено 333 553,51 грн, 25.01.2024 сплачено 1 478 672,99 грн, 01.02.2024 сплачено 107 126,70 грн, 01.02.2024 сплачено 1 705 099,81 грн, що підтверджується виписками банку з рахунку позивача.

З урахуванням зазначеного вище, правомірним є висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача 3 % річних та інфляційних втрат за загальний період прострочки з 28.12.2021 по 01.02.2024 у заявленому до стягнення розмірі.

Скаржник послається на форс-мажорні обставини (обставинами непереборної сили), які є надзвичайними та невідворотними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (ч. 1 ст. 617 ЦК України, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні").

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Президент України видав Указ № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", на підставі якого в Україні з 05 год 30 хв 24.02.2022 введено воєнний стан.

Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану, і зазначені обставини є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили).

Як зазначено в постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 906/540/22, вказаний лист ТПП України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

За наведеною правовою позицією лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який у силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

ТПП України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб (абз. 3 ч. 3 ст. 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні").

Згідно із ч. 1 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" ТПП України та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Сертифікат ТПП не є єдиним доказом існування форс-мажорних обставин; обставина форс-мажору має оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та в сукупності з іншими доказами (подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17, від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20, від 25.11.2021 у справі № 905/55/21).

Посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною, яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов`язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання/неналежне виконання договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин (як обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання). Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору (постанови Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17,від 30.11.2021 у справі №913/785/17).

Як обґрунтовано враховано місцевим господарським судом, відповідачем не доведено наявності причинно-наслідкового зв`язку між військовою агресією російської федерації проти України та невиконанням ним своїх зобов`язань з оплати поставленого товару. До того ж, відповідачем не надано доказів повідомлення позивача про неможливість виконання своїх зобов`язань у зв`язку з настанням обставин непереборної сили.

У частині посилання скаржника на наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій суд апеляційної інстанції зважає на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зменшення неустойки (зокрема, штрафу) є протидією необґрунтованому збагаченню однією із сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагента на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

З урахуванням вищевикладеного, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу) до її розумного розміру.

Аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил ст. 86 ГПК України, на власний розсуд, за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення, та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до ст. 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, неодноразово викладався Верховним Судом у постановах, зокрема від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі № 917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20.

У постановах від 12.06.2019 у справі № 904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі № 904/4083/18 Верховний Суд також зазначив, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Необхідно зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Господарський суд об`єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання).

Вказану правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/17.

Разом із тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Як було роз`яснено Великою Палатою Верховного Суду від 18.03.2020 у постанові у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.

Апеляційний господарський суд у даному випадку зважає на те, що предметом стягнення є 3 % річних та інфляційних втрат, які входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Разом із тим, у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у постанові Великої Палати Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі № 902/417/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також умовами пункту 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої в частині другій статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40 % від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та 96 % від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів.

Отже, відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи № 902/417/18, а саме - встановлення відсотків річних на рівні 40 % та 96 %, і їх явну невідповідність принципу справедливості, в той час як у справі № 910/2361/24, яка переглядається, відсотки річних нараховані за встановленою у статті 625 ЦК України ставкою у розмірі 3 %, і порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності під час нарахування позивачем відповідачу 3 % річних судом не встановлено.

Ці висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 07.09.2022 у справі № 910/9911/21 та від 21.06.2022 у справі № 910/9905/21.

З огляду на зазначене вище, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зменшення 3 % річних. У свою чергу, зменшення інфляційних втрат суперечить принципу їх нарахування та положенням ст. 625 ЦК України.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом даної справи в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

У позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача на користь позивача 296 180,51 грн витрат на професійну правничу допомогу.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано суду, зокрема, додаткову угоду від 01.02.2024 до договору про надання правової допомоги від 22.03.2023 з адвокатом Поваляєвим П.О., якою погоджено гонорар адвоката в розмірі 10 % від присуджених сум; платіжну інструкцію позивача № 27603 від 28.02.2024 на суму 148 090,26 грн, ордер серії ВС №1261616 від 01.02.2024; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 5356/10 від 24.07.2015.

У відзиві на позовну заяву відповідач просив суд у разі задоволення позову зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, а у стягненні гонорару відмовити повністю, посилаючись на те, що спір у даній справі не є складним, а в нинішніх умовах війни в країні та складності ведення господарської діяльності підприємств заявлена сума відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є завищеною.

Місцевий господарський суд дійшов висновків, що визначений позивачем розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги (у сумі 296 180,51 грн) є завищеним та таким, що суперечить принципу розподілу таких витрат, становить надмірний тягар для відповідача, у зв`язку із чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 148 090,26 грн.

За змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Суд зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Така правова позиція викладена в постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Суд звертає увагу на те, що надані учасником справи документи на підтвердження розміру понесених ним витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному ним розмірі за рахунок іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію, зокрема, розумної необхідності таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18 та постанові Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17.

Так, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 Європейським судом з прав людини також зауважено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 01.06.2022 у справі № 914/4/20.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони у разі наявності її заперечень щодо співрозмірності заявленої суми компенсації має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а їх розмір є розумним та виправданим. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

З урахуванням наведеного в сукупності, з огляду на спірні правовідносини, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру з огляду на ціну позову (2 961 805,19 грн), значення справи для сторін, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що обґрунтованою, розумною, співмірною та пропорційною до предмета спору є компенсація позивачу витрат у розмірі 40 000,00 грн.

За таких обставин, наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних із розглядом даної справи в суді першої інстанції, в розмірі 40 000,00 грн.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що в даній справі надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з п. 1, 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З урахуванням викладеного, за результатами перегляду даної справи колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що в частині вирішення спору по суті (стягнення 528 918,64 грн 3 % річних та 2 432 886,55 грн інфляційних втрат), а також стягнення судового збору місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку із чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення в цій частині відсутні.

Разом із тим, з огляду на висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних із розглядом даної справи в суді першої інстанції, в розмірі 40 000,00 грн, рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 у справі № 910/2361/24 в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає зміні шляхом викладення пункту 2 його резолютивної частини в іншій редакції.

Судові витрати

У зв`язку наявністю підстав для часткового задоволення апеляційної скарги лише в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, виходячи з того, що відповідно до положень ст. 129 ГПК України під час оскарження рішення суду в частині розподілу судових витрат судовий збір не сплачується, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги підлягають покладенню на скаржника.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу, заявлених до стягнення у відзиві на апеляційну скаргу, слід зазначити таке.

Дослідивши надані позивачем до матеріалів справи докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, зокрема, додаткову угоду від 01.02.2024 до договору про надання правової допомоги від 22.03.2023 та ордер серії ВС № 1327733 на надання правничої допомоги Товариству з обмеженою відповідальністю "СП УДТ" на підставі договору від 22.03.2023 у Північному апеляційному господарському суді адвокатом Поваляєвим П.О., виданий 25.11.2024, з урахуванням положень ст. 126, 129 ГПК України, зміст яких наведено вище, а також зазначеної практики Європейського суду з прав людини та Верховного Суду, з огляду на характер спірних правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, доцільність та необхідність виконання робіт (надання послуг), з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру з огляду на ціну позову, значення справи для сторін, зважаючи на часткове задоволення апеляційної скарги відповідача, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що обґрунтованою, розумною, співмірною та пропорційною до предмета спору є компенсація позивачу витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом даної справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 30 000,00 грн.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом даної справи в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст. 74, 129, 269, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 у справі № 910/2361/24 в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу - змінити.

3. Викласти пункт 2 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 у справі № 910/2361/24 в такій редакції:

"Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" (01010, місто Київ, вулиця Михайла Омеляновича-Павленка, будинок 4/6, ідентифікаційний код 23527052) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СП УДТ" (01042, місто Київ, бульвар Дружби Народів, будинок 9, ідентифікаційний код 24744047) 528 918 (п`ятсот двадцять вісім тисяч дев`ятсот вісімнадцять) грн 64 коп. 3 % річних, 2 432 886 (два мільйони чотириста тридцять дві тисячі вісімсот вісімдесят шість) грн 55 коп. інфляційних втрат, витрати зі сплати судового збору у розмірі 44 427 (сорок чотири тисячі чотириста двадцять сім) грн. 08 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000 (сорок тисяч) грн 00 коп.".

4. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 у справі № 910/2361/24 залишити без змін.

5. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" (01010, місто Київ, вулиця Михайла Омеляновича-Павленка, будинок 4/6, ідентифікаційний код 23527052) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СП УДТ" (01042, місто Київ, бульвар Дружби Народів, будинок 9, ідентифікаційний код 24744047) витрати на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом даної справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 30 000 (тридцять тисяч) грн 00 коп.".

6. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

7. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

8. Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

9. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строк, передбачені ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

У зв`язку з тривалими повітряними тривогами по місту Києву, повна постанова складена - 13.02.2025.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді І.П. Ходаківська

С.В. Владимиренко