Ухвала

від 13.02.2025 по справі 910/19109/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

13 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 910/19109/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Ємця А.А.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (далі - ТОВ «Оператор газотранспортної системи України», скаржник, позивач)

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2024

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2025

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова Група «Спецтехнологія»

про стягнення 110 893,14 грн,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» 10.02.2025 через Електронний суд подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить, зокрема, рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2024 в частині відмовлених позовних вимог про стягнення штрафних санкцій у розмірі 110 893,14 грн та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 у справі №910/19109/23 скасувати та в цій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова Група «Спецтехнологія» (далі - ТОВ «Промислова Група «Спецтехнологія») задовольнити повністю, а у задоволенні заяв відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу у суді першої та апеляційної інстанцій відмовити.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.02.2025 для розгляду касаційної скарги у справі №910/19109/23 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючої, Бенедисюка І.М., Ємця А.А.

Як убачається з матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР), ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» звернулося до суду з позовом про стягнення з ТОВ «Промислова Група «Спецтехнологія» пені у розмірі 86 630,82 грн та штрафу у розмірі 24 262,32 грн, а всього 110 893,14 грн.

Господарський суд міста Києва рішенням від 29.08.2024 у справі №910/19109/23 у задоволенні позову ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» відмовив. У задоволенні заяви ТОВ «Промислова Група «Спецтехнологія» про покладення судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн на позивача відмовив.

Північний апеляційний господарський суд постановою від 22.01.2025 у справі №910/19109/23:

- апеляційну скаргу ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» на рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2024 у справі №910/19109/23 залишив без задоволення;

- апеляційну скаргу ТОВ «Промислова Група «Спецтехнологія» на рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2024 у справі №910/19109/24 задовольнив частково;

- рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2024 у справі №910/19109/24 скасував в частині відмови в задоволенні заяви ТОВ «Промислова Група «Спецтехнологія» про покладення судових витрат на професійну правничу допомогу на ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» та ухвалив в цій частині нове рішення;

- заяву ТОВ «Промислова Група «Спецтехнологія» про покладення судових витрат на професійну правничу допомогу на позивача задовольнив частково.

Стягнув з ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» на користь ТОВ «Промислова Група «Спецтехнологія» 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В решті рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2024 у справі №910/19109/24 залишив без змін;

- заяву ТОВ «Промислова Група «Спецтехнологія» про розподіл судових витрат (при розгляді справи у суді апеляційної інстанції) задовольнив частково.

Стягнув з ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» на користь ТОВ «Промислова Група «Спецтехнологія» 7 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу при розгляді справи у суді апеляційної інстанції.

Під час прийняття оскаржуваних судових рішень попередні судові інстанції в частині відмови у стягненні штрафу та пені виходили з того, що: твердження позивача, що роботи виконані з порушенням строків не є обґрунтованими, оскільки зрештою у відповідача є 380 днів для того щоб виконати усі роботи, а тому відповідач виконав обумовлені договором №4600006215 від 31.05.2022 роботи у строк, встановлений пунктом 4.1. договору №4600006215 від 31.05.2022 та в строк дії цього договору передбаченого пунктом 11.1, тобто до 15.06.2023, що в свою чергу підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання виконаних робіт від 12.05.2023 та від 12.06.2023. Пунктом 10.1. договору №4600006215 від 31.05.2022 встановлена неустойка (пеня і штраф) за несвоєчасного виконання робіт, передбачених графіку виконання робіт; відповідач виконав роботи у строк відповідно до графіком виконання робіт, тобто впродовж 380 днів з дати підписання договору (до 15.06.2023 включно), а нарахування неустойки щодо несвоєчасного виконання одного з окремих етапів робіт сторони договором не передбачили; відповідач виконав роботи обумовлені договором №4600006215 від 31.05.2022 в строк встановлений таким договором, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача неустойки у формі пені та штрафу є безпідставною, а отже місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд, дійшов до висновку відмовити в задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з відповідача пені та штрафу в загальному розмірі 110 893,14 грн.

Що стосується відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу місцевий суд виходив з того, що на дату ухвалення спірного рішення, відповідачем не надано доказів здійснення оплати адвокатському об`єднанню за надані послуги у розмірі 20 000,00 грн у відповідності до пункту 2.3. договору №25/АО-ЮО-2023 від 10.10.2023 строк оплати якої настав, відповідно до доказів поданих самим відповідачем.

Суд апеляційної інстанції не погодившись з господарським судом першої інстанції про відмову в задоволенні заяви ТОВ «Промислова Група «Спецтехнологія» про покладення судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн на позивача виходив з того, що: витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено; при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін; відповідно до акта надання послуг №22 від 07.02.2024 виконавцем за договором №25/АО-ЮО-2023, виконавцем були виконані, а відповідачем прийняті, наступні роботи (надані такі послуги): супроводження справи в суді першої інстанції: вивчення позовної заяви та додатків до нього; аналіз судової практики щодо предмету спору; збір доказів; підготовка та подання відзиву на позовну заяву до суду першої інстанції; підготовка та подання заяв по суті та заяв з процесуальних питань. Також суд апеляційної інстанції, надавши оцінку співмірності суми витрат зі складністю та об`ємом справи, відповідності цієї суми критеріям реальності, розумності розміру витрат та враховуючи обставини справи, вважав неспівмірною суму у розмірі 20 000,00 грн із фактично наданим обсягом правничої допомоги в у господарському суді першої інстанції (відзив на апеляційну скаргу та письмове пояснення), у зв`язку із чим, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви про покладення судових витрат на професійну правничу допомогу та стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу на суму у розмірі 10 000,00 грн.

Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття/відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши доводи касаційної скарги ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» у контексті оскаржуваних судових рішень в частині їх оскарження, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, встановлених законом.

За приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Отже, перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.

Згідно з частинами третьою та п`ятою статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи; для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 01.01.2023 встановлює прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2 684 гривень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у справі №910/19109/23 є стягнення 110 893,14 грн, а отже ,ціна позову у цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб х 2 684,00 грн = 268 400, 00 грн), адже є малозначною у розумінні статті 12 ГПК України.

Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.

Отже, тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Верховний Суд зазначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

Скаржник у касаційній скарзі з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України зазначає, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновки Верховного Суду викладені у постановах від 23.07.2019 у справі №911/2076/18, від 25.02.2020 у справі №911/2309/18, від 23.07.2019 у справі №911/2309/18, 24.01.2020 у справі №910/3362/18, від 01.08.2022 у справі №917/1056/20 щодо строків виконання робіт та застосування приписів статей 846, 875 та 883 ЦК України.

ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» у касаційній скарзі в частині задоволення вимог про стягнення витрат на правничу допомогу посилається на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України та зазначає на відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, оскільки судом не взято до уваги ту обставину, що фактично вказаний позов є наслідком захисту прав позивача від неправомірних дій відповідача. Обставина, що судами неправильно розтлумачено строки надання відповідачем послуг, що фактично призвело до задоволення заяв відповідача про стягнення витрат з позивача на професійну правничу допомогу. Судами не надано оцінки того, що позивач вживав всіх можливих заходів з метою недопущення судового процесу та його вирішення в порядку досудового врегулювання спору.

ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» у касаційній скарзі з посиланням на підпункти «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України зазначає, що:

ця касаційна скарга має виняткове значення та стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики щодо застосування статей 846, 875 та 883 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у правовідносинах між замовником та підрядником, в особі державної монополії, як замовника послуг для забезпечення функціонування газотранспортної системи України. При цьому, актуальність цієї касаційної скарги пов`язана із тим, що суди попередніх інстанцій фактично не розібравшись із правовідносинами між позивачем та відповідачем надали помилкову оцінку природі договору та встановлюють хибну практику для вирішення подібних спорів, позбавляючи права замовника підрядних робіт застосовувати штрафні санкції за порушення строків виконання робіт за окремими етапами, нівелюючи природу договору. Вказані рішення судів попередніх інстанцій стимулюють інших учасників господарських відносин не виконувати зобов`язання своєчасно та не дотримуватись обов`язкових умов, передбачених договором.

Скаржник зазначає, що на цей час наявною систематичною судовою практикою фактично нівельовано значення штрафних санкцій як забезпечувальної функції належного виконання договірних зобов`язань, що, в свою чергу, призводить до безвідповідального ставлення учасників господарських правовідносин до належного виконання зобов`язань та систематичного порушення статей 526, 527, 560 ЦК України.

На переконання скаржника справа має виняткове значення для позивача, оскільки кількість аналогічних та подібних спорів, які перебувають на розгляді у судах України є дуже значною. Це пов`язано із тим, що ТОВ «Оператор ГТС України» здійснює реалізацію програми модернізації та розвитку газотранспортної системи, яка у тому числі пов`язана із здійсненням ремонтів об`єктів ГТС (заміни трубопроводів, ремонтів газорозподільчих станцій, заміні лічильників та ВОГ, і т.д.), яка затверджена постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 19.05.2021 № 806 на 10 років (2021 - 2030). Як вказує скаржник, неналежне виконання контрагентами умов договорів, на його, безумовно негативно вплине на функціонування газотранспортної системи, оскільки завадить реалізації плану модернізації та розвитку газотранспортної системи України, в частині строків виконання ремонтних робіт та відповідальності підрядників. Неналежне виконання підрядниками робіт, результат яких спрямований на забезпечення підтримання газотранспортної системи та її складових в належному стані, може призвести до неможливості безпечного та безперебійного транспортування природного газу, що, в решті-решт, може призвести до зупинення його транспортування та, як наслідок, побутові споживачі, об`єкти соціальної інфраструктури та інші споживачі не зможуть отримувати природній газ, що вплине на їх можливість забезпечувати належним чином життєдіяльність громадян України.

Скаржник зазначає й на тому, що ці правовідносини мають виняткове значення для нього, як оператора газотранспортної системи України, адже стосуються безпосередньо виконанню покладних на нього обов`язків регулятором та ліцензіатом його діяльності - Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП).

Скаржник зазначає, що ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» є підприємством критичної інфраструктури та відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 №83 ТОВ «Оператор ГТС України» є підприємством, яке має стратегічне значення для економіки та безпеки держави, та забезпечує функціонування газотранспортної системи, в т.ч. її обслуговування та ремонт, що потребує значних матеріальних витрат, а тому порушення строків виконання робіт підрядниками може негативно вплинути на діяльність позивача та має ризик зупинки транспортування природного газу, що є життєво необхідним в умовах опалювального сезону та воєнного стану.

Розглянувши наведені міркування у контексті наявності / відсутності випадків передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України касаційної скарги та доданих до неї документів та змісту оскаржуваних судових рішень в частині їх оскарження, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.

Верховний Суд зазначає, що тягар доказування наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, враховуючи статус Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Верховний Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути, з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами, ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення, чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони абстрактні і декларативні і не містять жодних доказів кількісного та якісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваного судового рішення у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Верховний Суд зазначає, що всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, з урахуванням підстав, вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду. Відтак алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію.

Касаційний суд вказує, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, при цьому доводи скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для задоволення позову.

Зазначаючи про неправильно встановлену правову природу договору, застосування умов договору в контексті цієї справи скаржник наводить власне тлумачення умов договору, що є питанням встановлення обставин справи, а не питанням застосуванням норми прави, яке має фундаментальне значення.

Верховний Суд, оцінивши доводи скаржника щодо застосування зазначених ним норм права, дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми, враховуючи критерії, визначені Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, що ця справа містить правове питання щодо застосування норми права і її розгляд Верховним Судом є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, не дотримано якісних та кількісних показників.

А тому вказані твердження, щодо необхідності відкриття касаційного провадження на підставі підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України судом відхиляються, як необґрунтовані.

Твердження щодо необхідності відкриття касаційного провадження на підставі підпункту «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, судом відхиляються як необґрунтовані з огляду на таке.

Верховний Суд також виходить з того, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес», зокрема, слід розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо, до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.

Стосовно «виняткового значення» справи для учасника, то в цьому випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Доводи скаржника, що справа має виняткове значення для позивача не є аргументованими і переконливими обґрунтуваннями щодо цих правовідносин, а зводяться лише до незгоди із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій і в цілому до заперечення результату розгляду даної справи та до власного викладення обставин справи стороною у справі щодо переоцінки доказів, які були здійсненні судами, що в силу приписів статті 300 ГПК України не входить в повноваження суду касаційної інстанції.

Таким чином, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як «суду права», дану категорію справ.

Колегія суддів відзначає, що незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального / процесуального права при ухваленні судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь однієї з сторін є звичайним передбачуваним процесом.

Щодо витрат на правничу допомог, то в цьому випадку скаржником також не наведено аргументів, які б свідчили про наявність випадків передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, а зводяться до власного тлумачення обставин.

Верховний Суд під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взяв до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, стягнення заборгованості, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду цієї справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи.

Отже, Верховний Суд констатує, що доступ до правосуддя у скаржника відбувся та справу розглянуто двома попередніми судовими інстанціями.

Касаційний господарський суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».

Отже, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають поза розумними сумнівами підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або наявні інші підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною третьої статті 287 ГПК України. Наведені скаржником доводи зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні судами під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

У частині четвертій статті 11 ГПК України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надала Верховна Рада України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 «Справа «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що, зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Разом з тим Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.

Верховний Суд виходить з того, що скаржник у цій справі розумів, що вказана справа малозначна, а отже, застосування наявності / відсутності випадків у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України було прередбачуваним, скаржник у касаційній скарзі обґрунтовано аргументовано не довів наявності виключних випадків, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Так, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

У постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 (провадження №12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних «фільтрів» не порушує права на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних «фільтрів» допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує права доступу до правосуддя.

Отже, обставин, з яких би вбачалося необхідність перегляду цієї справи, у касаційній скарзі з огляду на зазначені мотиви не наведені.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності), колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» на рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 у справі №910/19109/23, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 у справі №910/19109/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець