Ухвала

від 14.02.2025 по справі 922/2076/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

14 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 922/2076/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратової І. Д. - головуючої, суддів - Вронської Г. О., Губенко Н. М.,

розглянув касаційну скаргу Комунального підприємства "Централізована закупівельна організація Харківської міської ради"

на рішення Господарського суду Харківської області від 03.09.2024

(суддя - Погорелова О. В.)

та постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.01.2025

(головуючий - Россолов В.В., судді: Хачатрян В. С., Склярук О. І.)

у справі за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерджі 365"

до Комунального підприємства "Централізована закупівельна організація Харківської міської ради"

3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Південний"

про стягнення 33 790,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерджі 365" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Комунального підприємства "Централізована закупівельна організація Харківської міської ради" (далі - відповідач, скаржник) про стягнення суми безпідставно набутих коштів у розмірі 33 790,00 грн та витрат на правову допомогу у розмірі 15 000,00 грн.

2. Позов обґрунтований неправомірним стягненням з позивача на користь відповідача тендерного забезпечення у вигляді електронної банківської гарантії.

3. 03.09.2024 Господарський суд Харківської області ухвалив рішення, яке залишено без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 02.01.2025, яким позов задовольнив; стягнув з відповідача на користь позивача суму безпідставно набутих коштів у розмірі 33 790,00 грн та 2 422,40 грн судового збору.

4. Суд першої інстанції дійшов висновків, з якими погодився суд апеляційної інстанції, зокрема:

- досудове звернення позивача до відповідача (стосовно зазначення ціни в проекті договору відповідно до вимог щодо визначення ціни у тендерній документації) свідчить про те, що позивач вчинив всіх можливих дій для належного виконання свого зобов`язання відповідно до вимог законодавства, однак відповідач не змінив ціну у проекті договору, чим порушив порядок укладення договорів за результатами проведення публічних закупівель;

- позивач не погодився з відповідними безпідставними змінами істотних умов договору та не уклав договір на таких умовах, оскільки вони суперечать змісту тендерної документації та тендерної пропозиції;

- позивач на виконання вимог тендерної документації надав відповідачу банківську гарантію, оформлену в Публічному акціонерному товаристві "Акціонерний банк "Південний", а у зв`язку з фактом не підписання договору за результатами проведення торгів, банк за заявою відповідача стягнув з позивача суму тендерного забезпечення у розмірі 33 790,00 грн;

- відповідно до норм Закону України "Про публічні закупівлі" не укладення договору повинно бути саме з вини учасника;

- натомість позивач (принципал) не порушив вказаного зобов`язання, вчасно здійснив всі конклюдентні дії, що свідчили про намір укласти договір та надіслав проекти договору відповідачу та замовникам-ініціаторам, тому відсутні правові підстави для сплати гарантом суми гарантії відповідачеві (бенефіціару);

- так як тендерне забезпечення є банківською гарантією, відповідно за відсутності порушення зобов`язання не виникає підстав для стягнення вказаної у технічній документації суми з переможця торгів;

- отже, сума тендерного забезпечення у розмірі 33 790,00 грн набута відповідачем безпідставно;

- за умов наявності безвідкличної банківської гарантії банк стягнув відповідну суму на підставі звернення кредитора, який вказав про факт не укладення договору, однак в свою чергу, відповідач, який є кредитором (бенефіціаром), розуміючи зміст правовідносин, що склалися, безпідставно звернувся до гаранта за стягненням суми тендерного забезпечення, оскільки в даному випадку не мало місця порушення зобов`язання з боку позивача;

- у спірних правовідносинах, що склалися, має місце відсутність правових підстав для стягнення відповідних коштів за банківською гарантією, тому такі кошти підлягають поверненню на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

5. 22.01.2025 відповідач надіслав до Верховного Суду засобами поштового зв`язку касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

6. Верховний Суд перевірив форму і зміст касаційної скарги та дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких мотивів.

7. Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 ГПК України, одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.

8. Частина сьома статті 12 ГПК України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

9. Позов у зазначеній справі подано у 2024 році. При цьому, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 встановлено у розмірі 3 028, 00 грн.

10. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

11. Згідно з пунктом 1 частини п`ятої статті 12 ГПК України справа, що розглядається, є малозначною, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 х 3 028,00 грн = 302 800,00 грн).

12. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

13. Отже, у касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених Кодексом.

14. Зокрема, за загальним правилом судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню (пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), і лише у визначених законом випадках такі рішення підлягають касаційному оскарженню, а саме:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

15. За підпунктом "с" пункту 7 Рекомендації № R(95)5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію й поліпшення функціонування систем і процедур оскарження в цивільних і торговельних справах, ухваленої на його 528-му засіданні 7 лютого 1995 року, скарги до суду третьої інстанції мають подавати щодо тих справ, третій судовий розгляд яких доцільний, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають загальне суспільне значення; від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування підстав, за яких розгляд її справи сприятиме досягненню таких цілей.

16. Скаржник посилається на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а саме застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення (повернення) забезпечення тендерної пропозиції (суми стягнутої банківської гарантії) в процесі здійснення публічних закупівель, (підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України).

17. Скаржник зазначає, що існує низка рішень судів першої та апеляційної інстанцій у аналогічних справах (№ 910/17184/18, № 910/11608/20, № 910/2164/24) з протилежними правовими висновками та у справі № 915/69/22, де позов було задоволено про стягнення безпідставно набутих коштів на підставі положень статті 1212 ЦК України, тому на думку заявника, відсутні єдині висновки у судовій практиці щодо застосування та тлумачення статті 1212 ЦК України до правовідносин з повернення (стягнення) забезпечення тендерної пропозиції.

18. Скаржник також зазначає, що справа має виняткове значення для нього (підпункт "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України) з метою забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвитку добросовісної конкуренції (що, в свою чергу, є основною метою Закону України "Про публічні закупівлі").

19. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави і суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.

20. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

21. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників.

22. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

23. З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що суди допустили істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; суди допустили явну й грубу помилку в застосуванні норм процесуального права, у тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанції таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.

24. Колегія суддів зазначає, що з огляду на правове регулювання спірних правовідносин, а також встановлені судами обставини, посилання скаржника на відсутність висновків Верховного Суду та посилання на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, фактично є спробою спонукання суду касаційної інстанції до встановлення інших обставин, аніж встановлені судами першої та апеляційної інстанцій.

25. Верховний Суд звертає увагу, що договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень статті 1212 ЦК України, тоді як у справі, що переглядається, суди правильно застосували саме цю норму, яка має місце у позадоговірних зобов`язаннях і припинених (змінених) зобов`язаннях, адже між сторонами у цій справі не виникли договірні відносини унаслідок зміни відповідачем тендерної ціни.

26. При цьому, Суд не формує універсальних висновків у спірних правовідносинах без урахування конкретних обставин справи, а практика Верховного Суду щодо стягнення грошових коштів у позадоговірних правовідносинах на підставі статті 1212 ЦК України є сформованою та сталою, а тому колегія суддів не вбачає підстав для формування висновків щодо цієї норми.

27. Отже, Верховний Суд зазначає, що наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та аналіз оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки скаржник належним чином не обґрунтував існування зазначених якісних та кількісних показників щодо наявності виключної правової проблеми.

28. Щодо "виняткового значення" справи, то в цьому випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

29. Власне твердження скаржника про те, що справа має виняткове значення для нього без відповідного обґрунтування, не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини статті 287 ГПК України.

30. За оцінкою Суду касаційна скарга також не містить переконливих аргументів, які б свідчили про виняткове значення для скаржника, оскільки незгода з ухваленими рішеннями суду попередніх інстанцій не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь заявника є звичайним передбачуваним процесом.

31. Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

32. Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, аргументованих обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

33. З огляду на зазначене Верховний Суд вважає, що подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Суду переглянути, як "суду права", дану категорію справ.

34. Таким чином скаржник не дотримав умову допуску справи до касаційного оскарження, у якій предметом позову є стягнення 33 790,00 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

35. Суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини першої статті 293 ГПК України).

36. Зважаючи на конкретні обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Керуючись нормами статті 234, пункту 2 частини третьої статті 287, пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 922/2076/24 за касаційною скаргою Комунального підприємства "Централізована закупівельна організація Харківської міської ради" на рішення Господарського суду Харківської області від 03.09.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.01.2025.

2. Касаційну скаргу разом з доданими до неї матеріалами направити скаржнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуюча І. Кондратова

Судді Г. Вронська

Н. Губенко