Постанова

від 05.02.2025 по справі 156/384/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 156/384/23

провадження № 61-1159св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В.,

Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: державний нотаріус Іваничівської державної нотаріальної контори Кононенко Людмила Степанівна, ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Ульчаком Богданом Івановичем , на рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 10 серпня 2023 року у складі судді Федечко М. О. та постанову Волинського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року в складі колегії суддів: Федонюк С. Ю., Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - державний нотаріус Іваничівської державної нотаріальної контори Кононенко Л. С., про визнання правочину удаваним.

Позов мотивований тим, що уберезні 2008 року вона звернулася до Іваничівської державної нотаріальної контори з метою подарувати свій онучці ОСОБА_2 належні їй 54/100 частки у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Її метою як особи похилого віку було те, щоб будинок був подарований. Усі домовленості щодо укладення договору взяла на себе ОСОБА_2 , якій вона довіряла і довіряє, в тому числі і в частині способів та механізмів переоформлення прав на частину будинку, оскільки вона сама є людиною похилого віку, не є юридично та фахово обізнаною, в силу віку їй важко аналізувати юридичні обставини, а також ухвалювати відповідні рішення.

14 березня 2008 року між нею та її внучкою укладений договір купівлі-продажу 54/100 частин житлового будинку, посвідчений державним нотаріусом Іваничівської державної нотаріальної контори Волинської області та зареєстрований в реєстрі за № 995.

ОСОБА_1 зазначала, що як вона зрозуміла пізніше, перед відчуженням майна нотаріус роз`яснила внучці, що при укладенні між ними договору дарування потрібно буде сплатити великий податок (5 % від вартості частки будинку), адже ОСОБА_2 не є першого ступеня споріднення з позивачем, і тому, щоб зменшити вартість оподаткування, нотаріус порадила укласти договір купівлі-продажу (виключно формально), що ними і було зроблено. Не дивлячись на укладення договору купівлі-продажу, вона відчужила ОСОБА_2 належну їй частину будинку безоплатно, оскільки іншою стороною правочину виступала рідна їй людина, від котрої вона ніколи не взяла б гроші в рахунок оплати, та й наміру цього робити не мала, її волевиявлення було спрямоване виключно на безоплатне дарування належної їй частини будинку.

Крім того, позивач вказувала, що після укладення договору купівлі-продажу вона продовжує проживати та є зареєстрованою у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а у особових рахунках про оплату комунальних послуг досі значиться її ім`я. Проте фактичні витрати на її утримання та оплату послуг доглядальниці несе ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 наголошувала, що на час звернення з цим позовом до суду існують судові спори, в котрих співвласниця спірного будинку (її племінниця ОСОБА_3 ) намагається оспорити укладені договори щодо цього житла, в якому проживає вона та яке належить її онуці ОСОБА_2 .

При цьому ініційовані ОСОБА_3 судові справи ґрунтуються на тому, що у березні 2008 року було формально укладено саме договір купівлі-продажу частини будинку.

З огляду на викладене 12 жовтня 2022 року вона вирішила договір купівлі-продажу 54/100 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 розірвати та укласти між нею та відповідачем саме договір дарування. Таким чином, розірвавши договір купівлі-продажу майна, сторони фактично усунули обставину удаваності вказаного правочину.

ОСОБА_1 просила визнати договір купівлі-продажу 54/100 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між нею та ОСОБА_2 , посвідчений державним нотаріусом Іваничівської державної нотаріальної контори Волинської області та зареєстрований в реєстрі за № 995, удаваним правочином, укладеним з метою приховування іншого правочину, а саме договору дарування 54/100 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного між нею та ОСОБА_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Іваничівського районного суду Волинської області від 20 квітня 2023 року до участі у справі як третю особу залучено ОСОБА_3 .

Ухвалою Іваничівського районного суду Волинської області від 31 липня 2023 року в задоволенні клопотання ОСОБА_3 про закриття провадження у цій справі у зв`язку із відсутністю предмету спору відмовлено.

Рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 10 серпня 2023 року, яке залишене без змін постановою Волинського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням принципу розумності, очевидно, що позов про визнання правочину удаваним є приватно-правовою конструкцією, спрямованою на захист приватних (цивільних) прав та інтересів.

Суд за позовом про визнання правочину удаваним захищає приватні (цивільні) права (інтереси) позивача, які порушені, невизнані або оспорені відповідачем. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання позову про визнання правочину удаваним не для захисту приватних (цивільних) прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту всупереч його призначенню. При цьому, у разі використання приватно-правового інструментарію (зокрема, ініціювання позову про визнання правочину удаваним не для захисту цивільних прав та інтересів) не для захисту приватних (цивільних) прав та інтересів, то відсутні порушені, невизнані або оспорені відповідачем приватні (цивільні) права (інтереси) позивача. Водночас відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

При зверненні до суду позивач ні у позовній заяві, ні у наданих нею поясненнях не обґрунтовувала, чим саме порушуються її права внаслідок укладення оспорюваного договору купівлі-продажу. Крім того, вказувала, що вона продовжує проживати у будинку, частка будинку, як і бажала, на цей час належить її онуці, а саме відповідачу. Юридична помилка щодо укладення договору купівлі-продажу була сторонами виправлена, приведено стан речей відповідно до волевиявлення сторін.

У судовому засіданні встановлено, що договір про розірвання договору купівлі-продажу 54/100 частини житлового будинку, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 11 жовтня 2022 року, а також договір дарування 54/100 частин цього ж будинку, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 11 жовтня 2022 року станом на день розгляду цієї справи, як і на момент звернення позивача до суду є чинними, адже рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 02 лютого 2023 року в справі № 156/752/22 не набрало законної сили.

Позивач та відповідач скористалися їхнім правом і за згодою сторін 11 жовтня 2022 року розірвали договір купівлі-продажу 54/100 частини житлового будинку та фактично усунули обставину удаваності вказаного правочину. Крім того, цього ж дня сторони уклали договір дарування 54/100 частини вказаного житлового будинку.

На час розгляду справи ОСОБА_1 не є власником спірного домогосподарства, таким власником є ОСОБА_2 на підставі договору дарування 54/100 частин житлового будинку, укладеного між сторонами 11 жовтня 2022 року, який є чинним.

Як вказано позивачем у позовній заяві та підтверджено матеріалами справи, наразі між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 як співвласниками спірного домоволодіння є судові спори. Звертаючись до суду із позовною заявою, ОСОБА_1 вказувала, що ОСОБА_3 намагається відібрати житло, у якому вона проживає та яке належить її онуці ( ОСОБА_2 ). Проте не підлягає судовому захисту похідний інтерес позивача у захисті порушеного права іншої особи (постраждалого), оскільки судовому захисту підлягає саме порушене право позивача. Ні у позовній заяві, ні в усних поясненнях позивач чи її представник жодним чином не обґрунтовують наявність порушених, невизнаних або оспорених прав, свобод чи інтересів ОСОБА_1 як сторони оспорюваного договору у зв`язку з його укладенням, належних доказів порушення прав позивача також не надано.

Станом на дату розгляду справи судом не встановлено порушення будь-якими особами права ОСОБА_1 на користування житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 . Тому суд вважав, що позивач не довела на момент звернення до суду порушення її права чи безпосереднього інтересу, а тому вона є неналежним позивачем у цій справі, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Стосовно визнання позову відповідачем суд зазначив, що процесуальне законодавство не містить імперативних положень для суду при вирішенні спору у справі керуватися саме визнанням позовних вимог відповідачем. За обставин цієї справи, за недоведеністю позовних вимог, саме лише визнання відповідачем позову не може бути підставою для відповідного вирішення справи.

Апеляційний суд виходив з того, що предметом спору у цій справі є визнання удаваним договору купівлі-продажу 54/100 частин житлового будинку від 14 березня 2008 року, укладеного між позивачем та її внучкою. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Проте позивач жодних вимог щодо наслідків визнання договору удаваним не пред`явила.

Жодного спору між сторонами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не існує, адже відповідач повністю визнала позов та підтримує апеляційну скаргу, подану позивачем. Фактично ухвалення позитивного рішення у цій справі сторонам потрібно для подання як доказ до матеріалів іншої цивільної справи, а саме за позовом ОСОБА_3 до них про визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу та переведення прав та обов`язків покупця, щоб довести, що цей договір був удаваним, а сторони насправді укладали безоплатний договір дарування частини будинковолодіння, а тому до договору дарування не можуть бути застосовані передбачені нормами статті 362 ЦК України наслідки.

Для визнання угоди удаваною позивачу необхідно надати відповідні докази, а суду - встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників. Разом з цим сам спір поза вимогою визнати правочин удаваним між сторонами відсутній, заявлена позивачем вимога про визнання правочину удаваним є неефективним способом захисту, адже навіть у випадку визнання правочину удаваним, цей факт не відновить прав позивача при їх реальному порушенні, так як матиме наслідком лише встановлення юридичного факту. Таким чином, необхідно зазначити, що заявлення позову про визнання договору удаваним без застосування наслідків дійсного правочину не є ефективним способом захисту.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що сукупністю доказів, наданих сторонами, підтверджується дійсний їх намір укласти договір дарування. Проте ці обставини слід доводити у спорі за вимогами про визнання договору недійсним та переведення прав і обов`язків покупця, що розглядається судом, а не в окремому позові про визнання договору удаваним.

Крім того, беручи до уваги зміст наведених договорів, що були укладені сторонами, слід враховувати дію в цивільному праві доктрини заборони суперечливої поведінки, в основі якої закладено принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони. Отже, суд вважав необхідним застосувати до спірних правовідносин принцип заборони суперечливої поведінки, яка базується на тому, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У січні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ульчак Б. І. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суди, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, не звернули уваги на те, що позивач звернулась з цим позовом у зв`язку з необхідністю судового захисту своїх порушених прав. При цьому звернення ОСОБА_1 спрямоване на засвідчення факту удаваності договору купівлі-продажу частини житлового будинку, а саме того, що фактично був укладений договір дарування. Саме в силу виникнення невідповідностей, існуванням численних судових спорів, в основу котрих закладено укладення спірного договору купівлі-продажу, 12 жовтня 2022 року було ініційовано такий договір розірвати та укласти між позивачем та її онукою договору дарування;

суди також не встановили підстав для відмови у задоволенні позову за недоведеністю обставин щодо удаваності вчиненого правочину. Наявні в матеріалах справи докази у своїй сукупності однозначно доводять позовні вимоги ОСОБА_1 та є підставою для задоволення позову;

укладення сторонами правочину про розірвання договору, який ОСОБА_1 і ОСОБА_2 вчинили раніше, набирає чинності з моменту, з якого такий договір укладено, якщо інше не зазначено в самому тексті такого договору. Зі змісту договору про розірвання договору купівлі-продажу слідує, що сторони на момент укладення договору про розірвання договору купівлі-продажу не обумовлювали, тому за загальним принципом договір купівлі-продажу є розірваним з моменту, коли сторони його уклали. За нормами чинного законодавства момент набрання чинності договором і момент припинення дії договору розмежовуються. Тобто, в даному випадку від моменту укладення договору купівлі-продажу до моменту його розірвання цей договір діяв та породжував правові наслідки. Саме такими наслідками правочину і побажала скористатись ОСОБА_3 у іншій справі. Попри розірвання цього договору мав місце проміжок часу, протягом якого вказаний договір продовжував діяти, що і вказує на те, що наслідки такого правочину породжують судовий спір, який необхідно вирішити в судовому порядку;

за наявності відповідного судового спору суди належним чином не вивчили усі матеріали судової справи, не з`ясували суті спірних правовідносин, які склались між сторонами цього спору, та неправильно застосували норми законодавства. Вимоги про визнання удаваним договору спрямовані на встановлення обставин, які є підставою для вирішення спору та підлягають з`ясуванню судом під час розгляду справи;

суд першої інстанції, відмовивши у задоволенні позову, ухвалив суперечливе процесуальне рішення, а саме відмовив у задоволенні клопотання третьої особи ОСОБА_3 про закриття провадження у цій справі у зв`язку з відсутністю предмету спору. Оскільки залишилися неврегульовані спірні відносини з приводу певних правових наслідків, які породив договір купівлі-продажу у період його дії, суд дійшов висновку про відсутність підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 10 серпня 2023 року та постанови Волинського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року, відкрито касаційне провадження у справі № 156/384/23 та витребувано справу із суду першої інстанції.

У лютому 2024 року матеріали справи № 156/384/23 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 05 лютого 2024 року вказано, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20, від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04, від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц та у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16; відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 , виданого Грядівською сільською радою 20 листопада 2000 року, належали 54/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 .

14 березня 2008 року між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі - продажу 54/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний договір посвідчений державним нотаріусом Іваничівської державної нотаріальної контори за реєстром № 995.

За умовами вказаного договору продавець зобов`язується передати майно у власність покупцю, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього обумовлену грошову суму (пункт 1.1 договору купівлі - продажу).

Продавець стверджує, що на момент укладення цього договору вказана частина житлового будинку не перебуває під арештом чи забороною, щодо неї не ведуться судові спори, вона не заставлена, у податковій заставі не перебуває, відносно неї не укладено будь-яких договорів з відчуження, найму чи щодо користування іншими особами, як юридична адреса вона не використовується, треті особи не мають на неї права, відчужувана частина є приватною власністю продавця (пункт 1.4 договору купівлі - продажу).

Вказана інформація підтверджується витягами з Державного реєстру правочинів від 14 березня 2008 року № 5600289, з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 14 березня 2008 року № 17513425, з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про податкові застави від 14 березня 2008 року № 17513390.

Згідно з пунктом 2.1. договору від 14 березня 2008 року купівлю-продаж зазначених 54/100 частин житлового будинку сторони здійснили за 38 918,00 грн, які покупець сплатила продавцю до підписання цього договору.

У пункту 3.2.1 зазначеного договору визначено право продавця вимагати сплати встановленої ціни за житловий будинок відповідно до умов цього договору.

Відповідно до пункту 3.3.1 договору купівлі-продажу покупець зобов`язаний сплатити за житловий будинок ціну, встановлену договором.

У пункті 4.1 договору купівлі - продажу вказано, що вимоги законодавства щодо змісту і правових наслідків правочину, що укладається сторонами, їм роз`яснено нотаріусом. Сторони підтверджують, що цей договір не носить характеру мнимої та удаваної угоди.

Підписання цього договору буде свідчити про те, що його умови повністю відповідають їхньому (продавця і покупця) волевиявленню (пункт 4.2 договору купівлі - продажу).

Таким чином, на підставі договору купівлі-продажу від 14 березня 2008 року ОСОБА_2 набула 54/100 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 фактично продовжує проживати у спірному домоволодінні та значиться платником за особовими рахунками комунальних послуг.

Згідно з свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим 04 лютого 2004 року, третій особі у цій справі ОСОБА_3 належить 46/100 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

11 жовтня 2022 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір про розірвання договору купівлі-продажу 54/100 частин житлового будинку від 14 березня 2008 року. Підставою для розірвання договору, укладеного 14 березня 2008 року, вказано недотримання ОСОБА_2 його умов, зокрема, що нею не були сплачені на користь ОСОБА_1 кошти за придбання частини житлового будинку в розмірі 38 918,00 грн (пункт 3 договору про розірвання договору купівлі-продажу).

З моменту укладення вказаного договору ОСОБА_2 втратила всі права покупця за договором купівлі-продажу від 14 березня 2008 року і була зобов`язана повернути ОСОБА_1 54/100 частин житлового будинку (пункти 5, 6 договору про розірвання договору купівлі-продажу).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтвердили, що цей договір відповідає їхнім дійсним намірам, не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, укладається ними відповідно до їхньої справжньої волі, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску, на вигідних для сторін умовах, не є результатом впливу тяжких обставин, договір укладається без застосування обману чи приховування фактів, які мають істотне значення, сторони однаково розуміють значення, умови договору, його природу та правові наслідки, що створюються договором, договором визначені всі істотні умови (пункт 10 зазначеного договору).

11 жовтня 2022 року ОСОБА_1 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдаровувана) уклали договір дарування 54/100 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

За умовами цього договору ОСОБА_1 передала в дар близькій для неї особі (її внучці) ОСОБА_2 54/100 частин зазначено житлового будинку (пункт 1 договору дарування).

Дарувальниця гарантує, що відчужувана частина житлового будинку до укладення договору нікому не відчужена, не перебуває під забороною (арештом), щодо неї не ведуться судові спори, вона не заставлена, в податковій заставі не перебуває, як внесок до статутного капіталу юридичних осіб не передана, як юридична адреса не використовується, сервітутів, обтяжень, будь-яких прав у третіх осіб щодо неї немає, відносно неї не укладено будь-яких договорів користування чи оренди (найму) з іншими особами (пункт 3 договору дарування).

Сторони гарантують, що укладення договору відповідає їхнім інтересам, волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їхній внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін, договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені в ньому (пункт 5 договору дарування).

Укладення зазначених договорів, як ствердили сторони, обумовлені рядом судових спорів між учасниками цієї справи.

У провадженні Іваничівського районного суду Волинської області перебуває справа № 156/582/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення режиму спільної часткової власності та виділ майна в натурі. Позов подано у серпні 2021 року, провадження у цій справі зупинено 14 грудня 2022 року до набрання законної сили судовими рішеннями у справі № 156/552/22 та у справі № 156/752/22.

У провадженні Іваничівського районного суду Волинської області також перебуває справа № 156/552/22 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу 54/100 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного 14 березня 2008 року між вказаними особами, та переведення прав та обов`язків покупця. Ухвалою судді від 29 вересня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в зазначеній справі. 09 грудня 2022 року провадження у справі № 156/552/22 зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 156/752/22.

Законність договорів про розірвання договору купівлі-продажу 54/100 частин житлового будинку від 14 березня 2008 року та дарування 54/100 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 були предметом розгляду у справі № 156/752/22 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання договорів недійсними, застосування наслідків недійсності договорів.

Рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 02 лютого 2023 року в справі № 156/752/22 позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання договорів недійсними, застосування наслідків недійсності договорів задоволено частково. Визнано недійсним договір від 11 жовтня 2022 року № 1261 про розірвання договору купівлі-продажу 54/100 частин житлового будинку, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений державним нотаріусом Іваничівської державної нотаріальної контори Кононенко Л. С. Визнано недійсним договір дарування 54/100 частин цього житлового будинку з надвірними будівлями від 11 жовтня 2022 року № 1262, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та посвідчений державним нотаріусом Іваничівської державної нотаріальної контори Кононенко Л. С. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вказане рішення суду на час розгляду цієї справи судом першої інстанції ще не набрало законної сили у зв`язку із його оскарженням в апеляційному порядку.

Постановою Волинського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 задоволено. Рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 02 лютого 2023 року та додаткове рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 15 лютого 2023 року скасовані та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову про визнання недійсними договору про розірвання договору купівлі-продажу і договору дарування відмовлено. Отже, рішення набрало законної сили, а договори є чинними.

Позиція Верховного Суду

Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови,що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин учинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (стаття 235 ЦК України).

Тлумачення статті 235 ЦК України свідчить, що удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Тобто, сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків. Єдиним правовим наслідком кваліфікації правочину як удаваного є застосування до правовідносин, які виникли на його підставі, норм, що регулюють цей правочин (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2022 року в справі № 607/5148/20 (провадження № 61-5177св22), від 22 лютого 2023 року в справі № 755/912/21 (провадження № 61-11314св22)).

Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2023 року у справі № 711/5843/20 (провадження № 61-11687св21) зазначено:

«удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (стаття 235 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що:

з урахуванням принципу розумності, очевидно, що позов про визнання правочину удаваним є приватно-правовою конструкцією, спрямованою на захист приватних (цивільних) прав та інтересів;

цивільний суд за позовом про визнання правочину удаваним захищає приватні (цивільні) права (інтереси) позивача, які порушені, невизнані або оспорені відповідачем;

приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання позову про визнання правочину удаваним не для захисту приватних (цивільних) прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту всупереч його призначенню (зокрема, для унеможливлення застосування до сторони чи сторін відповідного правочину Закону України «Про запобігання корупції»). При цьому, у разі використання приватно-правового інструментарію (зокрема, ініціювання позову про визнання правочину удаваним не для захисту цивільних прав та інтересів) не для захисту приватних (цивільних) прав та інтересів, а для унеможливлення застосування до сторони чи сторін відповідного правочину Закону України «Про запобігання корупції», то відсутні порушені, невизнані або оспорені відповідачем приватні (цивільні) права (інтереси) позивача;

відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Обміркувавши обставини справи, встановлені судами, та аргументи учасників справи, колегія суддів, зауважує, що:

позивач посилалася на те, що договори дарування порушують інтереси та права ОСОБА_1 , оскільки мають наслідком сплату податку на дохід, який позивач фактично не отримувала, оскільки правочини були платними за ціною вище проведеної незалежної оцінки, та створюють ризики притягнення її до адміністративної відповідальності за корупційне діяння, яке вона фактично не здійснювала;

суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову, оскільки позивачем не доведено, що між сторонами виникли інші правовідносини, ніж передбачені договорами дарування. Апеляційний суд, не змінивши в мотивувальній частині рішення суду першої інстанції, вважав, що: позовні вимоги про визнання договорів удаваними неефективні; позивачем не зазначено порушене право; позивачем не доведено підстави удаваності договорів дарування;

суди не врахували, що: приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин; цивільний суд за позовом про визнання правочину удаваним захищає приватні (цивільні) права (інтереси) позивача, які порушені, невизнані або оспорені відповідачем; у разі використання приватно-правового інструментарію (зокрема, ініціювання позову про визнання правочину удаваним не для захисту цивільних прав та інтересів) не для захисту приватних (цивільних) прав та інтересів, а для унеможливлення застосування до сторони чи сторін відповідного правочину Закону України «Про запобігання корупції», то відсутні порушені, невизнані або оспорені відповідачем приватні (цивільні) права (інтереси) позивача;

встановивши, що відсутні порушені, невизнані або оспорені відповідачем приватні (цивільні) права (інтереси) позивача, суди зробили обґрунтований висновок про відмову в позові. Проте частково помилилися щодо мотивів такої відмови. Тому судові рішення належить змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині залишити без змін».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

при зверненні з позовом ОСОБА_1 просила визнати договір купівлі-продажу 54/100 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між нею та ОСОБА_2 , удаваним правочином, укладеним з метою приховування іншого правочину, а саме договору дарування 54/100 частин вказаного житлового будинку, укладеного між нею та ОСОБА_2 . Позивач зазначала, що перед відчуженням майна нотаріус роз`яснила її внучці, що при укладенні між ними договору дарування потрібно буде сплатити податок (5 % від вартості частки будинку), адже ОСОБА_2 не є першого ступеня споріднення з позивачем. Тому для зменшення оподаткування нотаріус порадила укласти договір купівлі-продажу (формально), що ними і було зроблено. Не дивлячись на укладення договору купівлі-продажу, вона відчужила ОСОБА_2 належну їй частину будинку безоплатно, адже іншою стороною правочину виступала рідна їй людина, від котрої вона ніколи не взяла б гроші в рахунок оплати, та й наміру цього робити не мала, її волевиявлення було спрямоване виключно на безоплатне дарування належної їй частини будинку;

суд першої інстанції виходив з того, що захисту підлягає саме порушене право позивача. Ні у позовній заяві, ні в усних поясненнях позивач чи її представник жодним чином не обґрунтовували наявність порушених, невизнаних або оспорених прав, свобод чи інтересів ОСОБА_1 як сторони оспорюваного договору у зв`язку з його укладенням, належних доказів порушення прав позивача також не надано. Крім того, суд не встановив порушення будь-якими особами права ОСОБА_1 на користування житловим будинком. Тому суд вважав, що позивач не довела на момент звернення до суду порушення її права чи безпосереднього інтересу, що є самостійною підставою для відмови в позові. Факт визнання позову відповідачем суд першої інстанції вважав таким, що за обставинами цієї справи не може бути підставою для задоволення позову;

апеляційний суд, залишаючи без рішення суду першої інстанції фактично виходив зі взаємовиключних підстав: позивач не пред`явила жодних вимог щодо наслідків визнання договору удаваним; жодного спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не існує, адже відповідач повністю визнала позов та підтримує апеляційну скаргу, подану позивачем; заявлена позивачем вимога про визнання правочину удаваним є неефективним способом захисту; сукупність доказів, які надані сторонами, підтверджують дійсний їх намір укласти договір дарування; до спірних правовідносин слід застосувати принцип заборони суперечливої поведінки, яка базується на тому, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці;

суд апеляційної інстанції не врахував що приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання позову про визнання правочину удаваним не для захисту приватних (цивільних) прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту всупереч його призначенню. При цьому, у разі використання приватно-правового інструментарію (зокрема, ініціювання позову про визнання правочину удаваним не для захисту цивільних прав та інтересів) не для захисту приватних (цивільних) прав та інтересів, то відсутні порушені, невизнані або оспорені відповідачем приватні (цивільні) права (інтереси) позивача. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Таким чином, встановивши, що відсутні порушені, невизнані або оспорені відповідачем приватні (цивільні) права (інтереси) позивача, суди зробили обґрунтований висновок про відмову в позові ОСОБА_1 . Проте суд апеляційної інстанції частково помилився щодо мотивів такої відмови. Тому постанову суду апеляційної інстанції слід змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині залишити без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального права, постанова суду апеляційної інстанції частково ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. Тому касаційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції залишити без змін, постанову апеляційного суду змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в іншій частині - залишити без змін.

Оскільки касаційний суд змінює постанову суду апеляційної інстанції лише в частині мотивів її прийняття, підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Ульчаком Богданом Івановичем , задовольнити частково.

Постанову Волинського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині постанову Волинського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року залишити без змін.

Рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 10 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко