Постанова

від 14.02.2025 по справі 478/480/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

14.02.25

22-ц/812/193/25

Справа №478/480/24

Провадження № 22-ц/812/193/25

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

11 лютого 2025 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання - Колосовою О.М.,

за участі представника позивача - Задерецького В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

ОСОБА_1 ,

подану адвокатом Задерецьким Віталієм Анатолійовичем

на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 12 листопада 2024року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Сябренко І.П., повний текст якого складено 18 листопада 2024 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Масляного» про розірвання договору оренди землі

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Фермерського господарства «Масляного» (далі - ФГ «Масляного») про розірвання договору оренди землі.

Обґрунтовуючи позовні вимоги вказувала, що відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 23 листопада 2016 року приватним нотаріусом Казанківського районного нотаріального округу Миколаївської області Рожко О.О., ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка, площею 6.5333 га, кадастровий номер: 4823655100:20:000:0120, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована в межах території Казанківської селищної ради Баштанського (Казанківського) району Миколаївської області.

Дану земельну ділянку позивач ОСОБА_1 отримала у спадок після смерті свого батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На теперішній час зазначена вище земельна ділянка перебуває в користуванні відповідача ФГ «Масляного» на підставі договору оренди землі №10 від 01 жовтня 2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та ФГ «Масляного», зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13 листопада 2014 року, номер запису про інше речове право: 7753017.

За умовами вищевказаного договору оренди, ОСОБА_2 передав в оренду ФГ«Масляного» належну йому земельну ділянку, строком на 49 років, під зворотне зобов`язання останнього сплачувати орендну плату у грошовій формі в розмірі 3000 грн один раз на рік у строк до 30 грудня кожного календарного року.

Однак, в порушення умов договору відповідачФГ «Масляного», в період з 2016 року по 2024рік, не сплачує позивачу ОСОБА_1 , як спадкоємцю після смерті ОСОБА_2 , орендну плату за користування землею.

Посилаючись на викладене, а також на те, що систематична несплата відповідачем орендної плати є підставою для розірвання договору оренди землі, позивач просила розірвати договір оренди землі №10 від 01 жовтня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ФГ «Масляного», зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13 листопада 2014року, номер запису про інше речове право: 7753017, та припинити право оренди земельної ділянки.

Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 12 листопада 2024року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення судом першої інстанції установлено відсутність доказів, які підтверджували б факт виконання позивачем ОСОБА_1 передбаченого ч.3ст.148-1 ЗК України законодавчо визначеного обов`язку повідомити орендаря про зміну власника земельної ділянки з зазначенням певних даних, які давали б можливість орендарю виплатити новому власнику орендну плату, тому дійшов висновку, що позивачем ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 не надано беззаперечних доказів систематичного (два і більше разів) невиконання умов договору оренди землі щодо сплати орендної плати, відтак позовні вимоги про розірвання договору оренди землі є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , діючи через свого представника ОСОБА_3 , вказує, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та судом невірно дослідженні докази, а тому просила його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Так, зазначає, що матеріалами справи спростовуються висновки суду про недоведеність вини відповідача ФГ «Масляного» у простроченні зобов`язання та відсутність доказів, які підтверджували б факт повідомлення позивачем ОСОБА_1 та обізнаності орендаря ФГ «Масляного» про зміну власника земельної ділянки, та про відсутність можливості орендарю виплатити новому власнику орендну плату.

Також, суд не врахував що із встановлених обставин у справі вбачається що ФГ«Масляного» істотно порушило умови спірного договору а саме систематично не сплачувало орендну плати і земельні податки, що є порушенням умов договору оренди земельної ділянки, яке дає право орендодавцю вимагати розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Крім того, судом не враховано, що відповідач не подав до суду жодного належного доказу сплати коштів за оренду.

Правом на подачу відзиву відповідач не скористався.

Про дату, час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином. До суду від відповідача ФГ «Масляний» надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності. Зважаючи на вимоги частини 2 статті 372 ЦПК України справу розглянуто за відсутності сторін.

Представник позивача у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, просив про її задоволення.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 стаття 4 ЦПК України).

Згідно зі статтею 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 23 вересня 2014 року державним нотаріусом Єланецької державної нотаріальної контори Миколаївської області Макушевим С.П. за №125, належала земельна ділянка площею 6.5333 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах території Казанківської селищної ради Баштанського (Казанківського) району Миколаївської області, кадастровий номер: 4823655100:20:000:0120.

01 жовтня 2014 року між ОСОБА_2 та ФГ «Масляного» було укладено договір оренди землі, площею 6,53 га, кадастровий номер 4823655100:20:000:0120. Термін дії договору становить 49 років (п. 8 Договору). Державну реєстрацію якого проведено 13 листопада 2014року, номер запису про інше речове право: 7753017 (копія) (т.1 а.с.9-10, 11, 145-148).

Відповідно до п.п. 9, 10, 11 Договору орендна плата виплачується виключно в грошовій формі в розмірі 3000 грн. Обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахування (без урахування) Індексації. Орендна плата вноситься орендарем у строк до грудня місяця.

Розмір орендної плати переглядається у разі зміни умов господарювання, передбачених договором, зміни розміру земельного податку, підвищення цін, тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами, в інших випадках, передбачених законом (п.13 договору).

У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 120% від ставки НБУ несплаченої суми за кожен місяць прострочення (п.14 договору).

Відповідно до змісту пункту 38 договору оренди землі його дія припиняється шляхом його розірвання, зокрема, за рішенням судуна вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її виконанню, а також з інших підстав визначених законом.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

Після його смерті відкрилася спадщина, в тому числі, і на належне йому нерухоме майно - земельну ділянку, площею 6,5333 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану в межах території Казанківської селищної ради Баштанського (Казанківського) району Миколаївської області, кадастровий номер: 4823655100:20:000:0120.

23 листопада 2016 року приватним нотаріусом Казанківського районного нотаріального округу Миколаївської області Рожко О.О., ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 6.5333 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться в межах території Казанківської селищної ради Казанківського району Миколаївської області, що належала спадкодавцеві ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 23 вересня 2014 року за №125, державним нотаріусом Єланецької державної нотаріальної контори Миколаївської області Макушевим С.П., (кадастровий номер земельної ділянки: 4823655100:20:000:0120) (копія) (т.1 а.с.13).

Право власності за ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку було зареєстровано 23 листопада 2016 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 17575696, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 460503748236, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності сформованого 23 листопада 2016 року за індексним №73697127 (копія) (т.1 а.с.16).

Звертаючись до суду з цим позовом позивачка вказувала, що відповідачем орендна плата за період 2016-2023 року не виплачувалась, а тому враховуючи систематичну невиплату орендної плати, просила про розірвання вищевказаного договору оренди землі.

Ухвалюючи рішення судом першої інстанції установлено відсутність доказів, які підтверджували б факт виконання позивачем ОСОБА_1 передбаченого ч.3 ст.148-1 ЗК України законодавчо визначеного обов`язку повідомити орендаря про зміну власника земельної ділянки з зазначенням певних даних, які давали б можливість орендарю виплатити новому власнику орендну плату, тому дійшов висновку, що позивачем ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 не надано беззаперечних доказів систематичного (два і більше разів) невиконання умов договору оренди землі щодо сплати орендної плати, відтак позовні вимоги про розірвання договору оренди землі є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується у повному обсязі з огляду на наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, та не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Правовідносини, пов`язані з набуттям права оренди на земельні ділянки, укладенням договорів оренди землі та їх реєстрацією регулювалися ЗК України, Законом України "Про оренду землі", Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868.

Відповідно до частини першої статті 152 та частини першої статті 153 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно із статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із частинами першою та другою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Згідно із статтями 21, 22 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах. Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати. Орендна плата за земельні частки (паї) встановлюється, як правило, у грошовій формі. За добровільним рішенням власника земельної частки (паю) орендна плата за земельні частки (паї) може встановлюватися у натуральній формі. Внесення орендної плати оформлюється письмово, за винятком перерахування коштів через фінансові установи.

Частиною першою статті 32 Закону України "Про оренду землі" визначено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Відповідно до пункту "д" частини першої статті 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року в справі № 183/262/17 дійшов висновку, що частинами першою і другою статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

До відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати застосуванню підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17 (провадження № 12-201гс18).

Аналіз вказаних норм права дає підстави для висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах неодноразово наводив Верховний Суд у своїх постановах, зокрема у постанові від 24 травня 2023 року у справі № 542/51/22.

Сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

У справі, яка переглядається, судом встановлено, що орендодавець ОСОБА_2 помер, а позивачка як спадкоємець за законом 23 листопада 2016 року набула право власності на спірну земельну ділянку, передану в оренду ФГ «Масляного» за договорами оренди, відповідно, й усі права та обов`язки орендодавця за цим договором, зокрема право на отримання орендної плати.

Відповідно до частини 3 статті 148-1 ЗК України особа, яка набула право власності на земельну ділянку, протягом одного місяця з дня набуття права власності на неї зобов`язана повідомити про це її користувачів із зазначенням: кадастрового номера (за наявності), місця розташування та площі земельної ділянки; найменування (для юридичних осіб), прізвища, ім`я, по батькові (для фізичних осіб) нового власника; місця проживання (знаходження) нового власника, його поштової адреси; платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі). Повідомлення надсилається користувачу земельної ділянки рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручається йому особисто під розписку.

Отже, законом встановлено обов`язок особи у разі набуття права власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді на підставі чинного договору оренди землі, повідомити орендаря про факт переходу права власності на земельну ділянку, а також надати інформацію, що дозволить орендарю виконувати обов`язок зі сплати орендної плати, а також інші умови договору.

Відповідно до статті 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора (ч.4 ст.612 ЦК України).

Таким чином, підставою для звільнення боржника від відповідальності за прострочення виконання свого обов`язку є не вчинення кредитором таких дій, до вчинення яких боржник був позбавлений можливості виконати своє зобов`язання.

Наведене свідчить про те, що невиплата позивачці орендної плати за договором оренди землі з 2016-2023 роки сталася не у зв`язку із простроченням боржника у зобов`язанні відповідача у справі, а через прострочення кредитора позивачки, яка не вчинила дій, що встановлені договором, та випливають із суті зобов`язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку (не звернулася до каси фермерського господарства та не повідомила відповідачу про набуття права власності на земельну ділянку, реквізити свого банківського рахунку). Таке виключає настання відповідальності боржника у зобов`язанні у вигляді розірвання договору, а тому позовні вимоги є недоведеними.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачкою не надано доказів на підтвердження виконання нею обов`язків, передбачених частиною 3 статті 148-1 ЗК України, а відповідачем факт своєчасного повідомлення ОСОБА_1 про перехід до неї права власності на передані в оренду ФГ «Масляного» не визнається.

Позивач у цій справі не довела істотного та систематичного порушення орендарем умов договору.

Економічні права сторін договору оренди землі - це права, які спрямовані на задоволення майнових інтересів сторін, що існують впродовж дії договору оренди землі. До цієї категорії належать права на доходи від землі, та пов`язані з ними інтереси, зокрема: (1) орендодавця - на отримання доходу від використання об`єкта власності у вигляді орендної плати, щодо якої він має вимоги (абз. 5 частини першої статті 24 Закону України "Про оренду землі"), а також інтерес щодо максимізації зазначеного доходу.

Невиконання орендарем обов`язків з внесення орендної плати за землю є порушенням економічних прав/інтересів орендодавця, передбачених законом та договором, та кваліфікується як підстава для їх захисту.

Відповідно ефективним засобом захисту порушення економічного права орендодавця на отримання орендної плати, яке відбулося, є такий відновлювальний засіб захисту (спрямований на відновлення придатності первинного суб`єктивного права (права, визначеного у договорі оренди) задовольняти відповідний інтерес, заради якого укладався такий договір) як примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України), тобто примусове стягнення орендної плати. Саме такий засіб (як визначив законодавець спосіб) правового захисту відновлює баланс інтересів сторін договору оренди землі, які були підставою для його укладення.

Припинення ж правовідношення (трансформаційний засіб захисту, тобто спрямований на зміну змісту первинного суб`єктивного права та первинного суб`єктивного обов`язку, що йому кореспондується, зі збереженням досягнутого балансу відповідних інтересів сторін) шляхом розірвання договору (пункт 7 частини другої статті 17 ЦПК України, пункт "д" частини першої статті 141 ЗК України, стаття 32 Закону) є субсидіарним (додатковим) засобом (способом) захисту і повинен застосовуватись в разі доведення орендодавцем, що, за обставин справи, не достатньо (не доцільно) застосування лише відновлювальних засобів захисту, зокрема стягнення заборгованості по орендній платі. Тобто орендодавець має довести, що без розірвання договору оренди землі (припинення правовідношення) відновлення його порушеного економічного права на отримання прибутку від використання земельної ділянки є неможливим чи недоцільним в цій конкретній ситуації (зокрема про це може свідчити поведінка орендаря, який свідомо систематично ухиляється від сплати орендної плати, занижує її розмір чи сплачує не у строк, передбачений договором).

При цьому саме позивач має довести, що внаслідок таких дій (бездіяльності) відповідача він значною мірою позбавляється того, на що він розраховував при укладенні договору оренди землі.

Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24)).

Добра совість це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (постанова Великої Палати верховного Суду від 27 листопада 2018 року, справа № 912/1385/17).

ОСОБА_1 не надала суду жодних доказів про те, що вона впродовж тривалого часу вживала заходів задля отримання орендної плати, як особи до якої після отримання права власності на спірну земельну ділянку перейшли всі права та обов`язки за договором укладеним між ОСОБА_2 та ФГ «Масляного». Вимогу про стягнення заборгованості по такій платі вона не заявляла у цьому позові, що також вказує на те, що між сторонами склалися відносини, за якими ОСОБА_1 , як власниця земельної ділянки, не має бажання збереження орендних правовідносин з ФГ «Масляного» і намагається створити штучні підстави для розірвання договору оренди. Не бажання проводжувати орендні відносини підтверджується і звернення позивача до поліції 13 грудня 2018 року із заявою про вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 358 КК України.

Більше того, вона взагалі не навела розрахунку заборгованості з орендної плати, що унеможливлює висновок про істотність порушення її права.

Із матеріалів справи вбачається, що згідно даним бухгалтерського обліку по договору №10 від 01 жовтня 2014 року на особовому рахунку нараховано орендну плату у розмірі 27000 грн. Доказів звернення за отриманням вказаної суми не надала (т.1 а.с.164).

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що неповідомлення орендодавцем про свої права на майно і не надання нею необхідних платіжних реквізитів для виплати орендної плати позбавило орендаря ФГ «Масляного» можливості належним чином виконати своє зобов`язання за договором оренди, зокрема, сплатити орендну плату у встановлений договором строк. За відсутності у орендаря даних про нового власника земельної ділянки, він не має фактичної можливості сплатити йому орендну плату, отже, не несе відповідальність за невиконання зобов`язання щодо її сплати.

Посилання в апеляційній скарзі на обізнаність відповідача про спадкоємця померлого ОСОБА_2 , за відсутності доказів направлення останньому повідомлення про виплату орендної плати із зазначенням необхідних реквізитів для виконання обов`язку по сплаті орендної плати, не приймаються судом до уваги та не є підтвердженням виконання позивачкою вимог частини 3 статті 148-1 ЗК України.

Факт того, що товариство не скористалося своїм правом щодо внесення орендної плати на депозит нотаріуса не може свідчити про те, що воно порушило зобов`язання. Несплата орендної плати у разі відсутності даних про орендодавця і не внесення грошових коштів у депозит не може тлумачитись як систематична несплата орендної плати і бути підставою для розірвання такого правочину. Такі правові висновки викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 709/1089/17.

За такого, колегія суддів не приймає аргументи апеляційної скарги, оскільки вони не спростовують висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для дострокового розірвання договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення відсутні.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат апеляційний суд не здійснює.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Задерецьким Віталієм Анатолійовичем залишити без задоволення, а рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 12 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 14 лютого 2025 року.