Рішення

від 14.02.2025 по справі 420/34229/24

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 420/34229/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Лебедь Ю.Є., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою Заступника керівника Одеської обласної прокуратури (місцезнаходження: 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3; код ЄДРПОУ 03528552), в інтересах держави в особі: Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська область) (місцезнаходження: 65114, м. Одеса, Лінія 12, 6ст. Люстдорфської дороги, 22; код ЭДРПОУ 43879780) до Одеської обласної ради (місцезнаходження: 65032, м. Одеса, проспект Шевченка, 4 (місцезнаходження: 65032, м. Одеса, проспект Шевченка, 4; код ЄДРПОУ 25042882), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Одеського обласної державної адміністрації (місцезнаходження: 65032, м. Одеса, проспект Шевченка, 4; код ЄДРПОУ 00022585), Регіонального ландшафтного парку Тилігульський (місцезнаходження: 67500, Одеська область, Одеський район, смт. Доброслав, вул. Центральна, 33; код ЄДРПОУ 21018033), Приватного підприємства Тилігул (місцезнаходження: 67555, Одеська область, Одеський район, с. Сичавка, вул. Прикордонна, 43; код ЄДРПОУ 33663215) про визнання протиправним та скасування рішення від 06.09.2024 року №705-VIII,-

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява Заступника керівника Одеської обласної прокуратури (місцезнаходження: 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3; код ЄДРПОУ 03528552), в інтересах держави в особі: Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська область) (місцезнаходження: 65114, м. Одеса, Лінія 12, 6ст. Люстдорфської дороги, 22; код ЭДРПОУ 43879780) до Одеської обласної ради (місцезнаходження: 65032, м. Одеса, проспект Шевченка, 4 (місцезнаходження: 65032, м. Одеса, проспект Шевченка, 4; код ЄДРПОУ 25042882), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Одеського обласної державної адміністрації (місцезнаходження: 65032, м. Одеса, проспект Шевченка, 4; код ЄДРПОУ 00022585), Регіонального ландшафтного парку Тилігульський (місцезнаходження: 67500, Одеська область, Одеський район, смт. Доброслав, вул. Центральна, 33; код ЄДРПОУ 21018033), Приватного підприємства Тилігул (місцезнаходження: 67555, Одеська область, Одеський район, с. Сичавка, вул. Прикордонна, 43; код ЄДРПОУ 33663215), в якій позивач просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Одеської обласної ради від 06.09.2024 року №705-VIII «Про дозвіл на соціальне використання природних ресурсів (рибальство) приватному підприємству «Тилігул» у межах регіонального ландшафтного парку Тилигульський» у 2024 році».

Ухвалою від 05.11.2024 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

14.11.2024 року (вх. №ЕС/63614/24) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позов.

20.11.2024 року (вх. №ЕС/65391/24) представником Одеської обласної державної адміністрації до канцелярії суду подані письмові пояснення.

28.11.2024 року (вх. №69047/24) представником позивача до канцелярії суду подано відповідь на відзив.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Одеської обласної ради від 25.11.1997 року №176-ХХІІ створено на території Комінтернівського та Березівського районів без вилучення земель у землекористувачів регіональний ландшафтний парк «Тилігульський», загальною площею 13954 га, з них 9981 га площа частини акваторії лиману.

Наказом Державного управління екологічної безпеки в Одеській області від 19.06.1998 року №45 затверджено Положення про регіональний ландшафтний парк «Тилігульський».

Рішенням Одеської обласної ради від 10.08.2020 року №1376-VII затверджено Положення «Про регіональний ландшафтний парк «Тилігульський».

Рішенням Одеської обласної ради від 06.09.2024 року №705-VIII дозволено спеціальне використання природних ресурсів (рибальство) ПП «Тилігул» у межах регіонального ландшафтного парку «Тилігульський» у 2024 році обсягом згідно з додатком 1, затверджено умови дозволу на спеціальне використання природних ресурсів (рибальства) на території регіонального парку «Тилігульський» у 2024 році обсягом згідно з додатком 2. Вказане рішення прийнято у відповідності до статті 9 Закону України «Проприродно-заповідний фонд України», постанови Кабінету Міністрів України від 10.08.1992 року №459 «Про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів у межах території та об`єктів природно-заповідного фонду і становлення лімітів використання ресурсів загальнодержавного значення» та з урахуванням клопотань ПП «Тилігул» від 29.04.2024 року №0806/03, від 31.07.2024 року №0808/04, розпорядження Одеської обласної державної (військової) адміністрації від 12.04.2024 року №346/А-2024 «Про затвердження ліміту та використання природних ресурсів (рибальство) у межах регіонального ландшафтного парку «Тилігульський» Одеської області на 2024 рік», розпорядження Одеської обласної державної (військової) адміністрації від 04.09.2024 року №836/А-2024 «Про погодження видачі ПП «Тилігул» дозволу на спеціальне використання природних ресурсів у межах регіонального ландшафтного парку «Тилігульський» на 2024 рік». Позивач вважає вказане рішення таким, що суперечить природоохоронному законодавству та таким, що підлягає скасування, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому, в обґрунтування правової позиції, зазначено, що останній діяв у межах наданих йому повноважень, відповідно до Закону, та у спосіб і в порядку визначеному ним, у зв`язку з чим, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви Заступника керівника Одеської обласної прокуратури, в інтересах держави в особі: Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська область) Одеському окружному адміністративному суду.

Як вбачається з позовної заяви, рішенням Одеської обласної ради від 25.11.1997 року №176-ХХІІ створено на території Комінтернівського та Березівського районів без вилучення земель у землекористувачів регіональний ландшафтний парк «Тилігульський», загальною площею 13954 га, з них 9981 га площа частини акваторії лиману.

Наказом Державного управління екологічної безпеки в Одеській області від 19.06.1998 року №45 затверджено Положення про регіональний ландшафтний парк «Тилігульський».

Рішенням Одеської обласної ради від 10.08.2020 року №1376-VII затверджено Положення «Про регіональний ландшафтний парк «Тилігульський».

29.04.2024 року та 31.07.2024 року ПП «Тилігул» звернувся із клопотаннями до Голови Одеської обласної ради щодо надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів (рибальство) у межах регіонального парку «Тилігульський» Одеської області на 2024 рік, до яких було додано наступні документи: погодження РЛП «Тилігульський», довідку про матеріально-технічну базу, витяг з протоколу засідання НТР РЛП «Тилігульський», карто-схему, розпорядження Одеської обласної військової адміністрації, звіт, наказ Державного агентства рибного господарства України №279 від 15.05.2017 року.

Рішенням Одеської обласної ради від 06.09.2024 року №705-VIII дозволено спеціальне використання природних ресурсів (рибальство) ПП «Тилігул» у межах регіонального ландшафтного парку «Тилігульський» у 2024 році обсягом згідно з додатком 1, затверджено умови дозволу на спеціальне використання природних ресурсів (рибальства) на території регіонального парку «Тилігульський» у 2024 році обсягом згідно з додатком 2. Вказане рішення прийнято у відповідності до статті 9 Закону України «Проприродно-заповідний фонд України», постанови Кабінету Міністрів України від 10.08.1992 року №459 «Про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів у межах території та об`єктів природно-заповідного фонду і становлення лімітів використання ресурсів загальнодержавного значення» та з урахуванням клопотань ПП «Тилігул» від 29.04.2024 року №0806/03, від 31.07.2024 року №0808/04, розпорядження Одеської обласної державної (військової) адміністрації від 12.04.2024 року №346/А-2024 «Про затвердження ліміту та використання природних ресурсів (рибальство) у межах регіонального ландшафтного парку «Тилігульський» Одеської області на 2024 рік», розпорядження Одеської обласної державної (військової) адміністрації від 04.09.2024 року №836/А-2024 «Про погодження видачі ПП «Тилігул» дозволу на спеціальне використання природних ресурсів у межах регіонального ландшафтного парку «Тилігульський» на 2024 рік».

Статтею 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Право на звернення прокурора або його заступника до суду в інтересах держави передбачене статтями 2, 23 Закону України «Про прокуратуру» та статтею 53 КАС України.

Згідно з частинами першою, третьою, четвертою статті 23 цього Закону представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Як визначено частинами четвертою, п`ятою статті 53 КАС України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 під поняттям орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надані повноваження органу виконавчої влади.

При вирішенні справи суд бере до уваги, що інтереси держави є оціночним поняттям, а тому прокурор в кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Враховуючи позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 03.12.2019 у справі №920/121/19, суд зазначає, що поняття «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 19.09.2019 у справі №815/724/15, від 17.10.2019 у справі №569/4123/16-а).

Державний інтерес знаходить свій вияв у підтримці такого стану суспільних відносин, який би повною мірою відповідав конституційним засадам правового регулювання та забезпечував баланс інтересів усіх членів суспільства в їх взаємовідносинах між собою та державою.

З наведеного висновується, що інтереси держави спрямовані на забезпечення гарантій державної влади та ефективного функціонування її інститутів та органів задля захисту та реалізації прав і свобод територіальних громад.

Постановою КМУ від 19 квітня 2017 р. № 275 затверджено Положення про Державну екологічну інспекцію України, де зазначено, що Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів та яка відповідно до покладених на неї завдань: звертається до суду із позовом щодо, зокрема: визнання протиправними дій чи бездіяльності фізичних і юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб.

Оскільки орган уповноважений здійснювати контроль та нагляд за виконанням відповідачем охоронного законодавства та забезпечення режиму охорони навколишнього природного середовища, а саме Державна екологічна інспекція у відповідності до своїх повноважень зазначених у Положенні, не здійснювала ніяких заходів, чим допустила бездіяльність, то прокурор в інтересах держави у відповідності до підстав ст. 23 Закону України Про прокуратуру вжив заходи представницького характеру і звернувся до суду з даним позовом в інтересах держави.

Вказана позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.02.2023р. у справі №380/9160/21 за позовом керівника Жовківської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Львівській області до Кам`янка-Бузької міської ради Львівської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії.

Стосовно наявності підстав, визначених частиною третьою статті 23 Закону України Про прокуратуру, для представництва інтересів держави у суді Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019р. у справі №826/13768/16, погоджуючись з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, зазначила:

Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що наведені вище положення законодавства регламентують порядок та підстави здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді в межах правил участі в судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Отже, ключовою підставою для визначення права прокурора на звернення до суду з цим позовом є встановлення факту невжиття компетентним органом заходів щодо захисту інтересів держави.

З метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді обласною прокуратурою до Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) направлено лист від 08.10.2024 року №12-1251вих-24, яким повідомлено про обставини порушення вимог законодавства при наданні Одеською обласною радою дозволу на спеціальне використання природних ресурсів в межах регіонального ландшафтного парку «Тилігульський». Позивачем також запропоновано надати інформацію про вжиті Іспекцією заходи або намір їх вжити, у тому числі шляхом звернення з позовом до суду до Одеської обласної ради про скасування рішення.

Державною екологічною інспекцією Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) листом від 10.10.2024 року №5037/1.2 повідомлено, що заходи позовного характеру щодо скасування рішення Одеської обласної ради Інспекцією у судовому порядку не вживались. Будь-якої інформації про намір вжити такі заходи Інспекцією не надано.

Зазначене свідчить про невжиття Державною екологічною інспекцією Піденно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) дій щодо захисту інтересів держави.

Правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 22.12.2022р. у справі №360/6282/21 та від 25.01.2023р. у справі № 380/8385/21.

При цьому суд зазначає, що інтереси держави, у тому числі охоплюють інтереси мешканців територіальної громади, зокрема, у таких сферах, як охорона навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, та екологічних прав, оскільки відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 17.10.2019р. у справі № 569/4123/16-а.

З огляду на вищезазначене, на переконання суду, у цій справі подання прокурора адміністративного позову мало на меті захист інтересів держави.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення відповідно до пункту в) частини 1 статті 19 ЗК України є однією з категорій, на які за основним цільовим призначенням поділяються землі України.

Згідно з приписами ст.43-45 ЗК України, землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Вони можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.

Відповідно до ст. 46-1 ЗК України, землі територій та об`єктів природно-заповідного фонду використовуються з урахуванням обмежень у їх використанні, визначених відповідно до Закону України Про природно-заповідний фонд України та положеннями про ці території, об`єкти.

В силу вимог ч.1 ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є суб`єктами права владності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Як визначено ч.1,2 ст.5 ЗУ Про охорону навколишнього природного середовища державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Особливій державній охороні підлягають території та об`єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об`єкти, визначені відповідно до законодавства України.

Правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об`єктів визначає Закон України Про природно-заповідний фонд України №2456-ХІІ (надалі Закон №2456-ХІІ зі змінами).

Преамбулою вказаного Закону №2456-ХІІ визначено, що природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об`єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

У зв`язку з цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною.

Завданням законодавства України про природно-заповідний фонд України є регулювання суспільних відносин щодо організації, охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, відтворення їх природних комплексів, управління у цій галузі. (ст. 1 Закону № 2456-XII).

У відповідності до ст.3 Закону №2456-ХІІ до природно-заповідного фонду України належать також регіональні ландшафтні парки.

Стаття 7 Закону №2456-ХІІ визначає, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об`єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.

На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Відповідно до ч.5 ст.8 Закону №2456-ХІІ збереження території та об`єктів природно-заповідного фонду забезпечується шляхом додержання вимог щодо охорони територій та об`єктів природно-заповідного фонду під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності, розробки проектної і проектно-планувальної документації, землевпорядкування, лісовпорядкування, проведення екологічних експертиз.

Згідно із ст.9, ч.1-8 ст.9-1 Закону №2456-ХІІ, території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Встановлені частиною першою цієї статті основні види використання, а також заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство та інші види використання можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню територій та об`єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих об`єктів.

Спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду здійснюється в межах ліміту та на підставі дозволу на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Перелік встановлених цим Законом видів використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду і порядок їх використання визначаються режимом територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення здійснюється в межах ліміту на використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду, затвердженого органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також на підставі дозволів.

Спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення (крім корисних копалин) здійснюється на підставі дозволів, що видаються місцевими радами за погодженням з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів і встановлення лімітів на використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення визначається Кабінетом Міністрів України. Видача дозволів на спеціальне використання природних ресурсів здійснюється на безоплатній основі.

Видача дозволів здійснюється на підставі заяви природокористувача, погодженої із власником або постійним користувачем земельної ділянки та заінтересованими органами.

Постановою КМ України від 10.08.1992 №459 затверджено Положення про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду, яке визначає порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду, крім лісових та водних ресурсів, підприємствам, установам, організаціям і громадянам.

Відповідно до п. 2 постанови КМ України від 10.08.1992 №459 визначено, що до природних ресурсів, на які видається дозвіл на спеціальне використання, належать: природні ресурси континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони; тварини та морські ссавці, які перебувають у стані природної волі, а також інші об`єкти тваринного світу, віднесені до природних ресурсів загальнодержавного значення; природні ресурси в межах території та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення; види тварин і рослин, занесені до Червоної книги України; корисні копалини, за винятком загальнопоширених; природні ресурси місцевого значення; природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України; водні біоресурси.

Суд зауважує, що можливість видачі дозволів на спеціальне використання водних біоресурсів було визначено постановою КМ № 819 від 25.10.2017.

Положеннями п. 4 постанови КМ України від 10.08.1992 №459 визначено, що видача дозволів на спеціальне використання природних ресурсів здійснюється зокрема природних ресурсів місцевого значення (крім корисних копалин)

- місцевими радами за погодженням з обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, а в разі видачі дозволів на використання ресурсів тваринного світу також за погодженням з територіальними

органами Держлісагентства.

Відповідно до п. 5 постанови КМ України від 10.08.1992 №459 видача дозволу на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду здійснюється на підставі клопотання (заявки) природокористувача з обґрунтуванням потреби в цих ресурсах та погоджується з органами, визначеними статтею 9-1 Закону України Про природно-заповідний фонд України.

Дії щодо погодження видачі дозволу на спеціальне використання природних ресурсів вчиняються без залучення особи, що звернулася за одержанням дозволу, в межах строку, встановленого для видачі дозволу.

Для здійснення погодження орган, який видає дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів, не пізніше дня, що настає за днем одержання клопотання (заявки) від заявника, надсилає його копії у паперовому або електронному (шляхом сканування) вигляді органам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, та встановлює строк розгляду зазначених документів.

За результатами розгляду документації, надісланої на погодження, органи, зазначені у статті 9-1 Закону України Про природно-заповідний фонд України, надають погодження, які у паперовому або електронному вигляді надсилають органу, який

видає дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів.

У разі ненадання органами, зазначеними у статті 9-1 Закону України Про природно-заповідний фонд України, погодження протягом встановленого строку вважається, що клопотання (заявка) погоджене.

Окрім того, постановою від 10.08.1992 №459 затверджено Положення про порядок установлення лімітів використання природних ресурсів загальнодержавного значення, в якому відсутній порядок встановлення лімітів на водні біоресурси.

З аналізу діючого законодавства вбачається, що наразі існує прогалина в регулювання питання затверджені лімітів на використання водних біоресурсів, дозвіл на спеціальне використання яких надається місцевими радами за погодженням з обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями.

Відповідно до частини 6 статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

У даному разі, прокурором оскаржується рішення щодо видачі дозволу на спеціальне використання природних ресурсів (рибальство), тобто дозволу на використання водних біоресурсів.

Відповідно до преамбули Закону України Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів від 08.07.2011 № 3677-VI (далі Закон № 3677-VI) цей Закон визначає основні засади діяльності та державного регулювання в галузі рибного господарства, збереження та раціонального використання водних біоресурсів, порядок взаємовідносин між органами державної влади, органами місцевого самоврядування і суб`єктами господарювання, які здійснюють рибогосподарську діяльність у водних об`єктах (їх частинах), внутрішніх морських водах і територіальному морі, континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні України та відкритому морі.

Статтею 1 вказаного Закону № 3677-VI визначено, що водні біоресурси (водні біологічні ресурси) - сукупність водних організмів (гідробіонтів), життя яких неможливе без перебування (знаходження) у воді. До водних біоресурсів належать прісноводні, морські, анадромні та катадромні риби на всіх стадіях розвитку, круглороті, водні безхребетні, у тому числі молюски, ракоподібні, черви, голкошкірі, губки, кишковопорожнинні, наземні безхребетні у водній стадії розвитку, водорості та інші водні рослини.

Положеннями вказаної статті також визначено, що ліміт спеціального використання водних біоресурсів - обсяг добування (вилову) конкретних видів (груп видів) водних біоресурсів на відповідному рибогосподарському водному об`єкті (його частині), встановлений на календарний рік з метою ощадливого використання та запобігання перевищенню граничного обсягу вичерпання запасів водних біоресурсів, які інтенсивно експлуатуються та/або характеризуються незадовільним станом.

Згідно зі статтею 28 Закону № 3677-VI спеціальне використання водних біоресурсів здійснюється відповідно до лімітів спеціального використання водних біоресурсів. Порядок встановлення лімітів спеціального використання водних біоресурсів затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 2 та 3 статті 29 Закону № 3677-VI підставою для встановлення лімітів спеціального використання водних біоресурсів є науково-біологічні обґрунтування, розроблені науковими установами, що належать до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері рибного господарства, науковими установами, що належать до сфери управління Національної академії наук України та Національної академії аграрних наук України, на замовлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері рибного господарства, які подаються щороку, до 15 серпня, до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері рибного господарства. Ліміти спеціального використання водних біоресурсів затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері рибного господарства та рибної промисловості.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2023 р. № 1347 затверджений Порядок здійснення спеціального використання водних біоресурсів (далі Порядок № 1347).

Відповідно до п. 1 Порядку № 1347 останній визначає механізм встановлення лімітів спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах), внутрішніх морських водах, територіальному морі, виключній (морській) економічній зоні та континентальному шельфі України (далі - рибогосподарські водні об`єкти (їх частини) для здійснення промислового рибальства та дослідного вилову та їх затвердження.

Відповідно до п. 6 Порядку№ 1347 встановлення лімітів здійснюється на підставі науково-біологічних обґрунтувань, розроблених науковими установами, що належать до сфери управління Держрибагентства, науковими установами, що належать до сфери управління Національної академії наук або Національної академії аграрних наук, на замовлення Держрибагентства на конкурсних засадах відповідно до Порядку проведення конкурсного відбору наукових, науково-технічних робіт, що плануються до виконання за рахунок коштів державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 вересня 2018 р. № 739.

Згідно з п.п. 1 п. 8 Порядку № 1347 науково-біологічне обґрунтування щодо встановлення лімітів подається щороку до 15 серпня на розгляд Держрибагентства та повинне містити щодо встановлення лімітів для здійснення промислового рибальства: перелік методик, використаних під час проведення оцінки запасів водних біоресурсів; перелік видів водних біоресурсів, стосовно яких встановлюються ліміти, із зазначенням рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), у яких такі водні біоресурси можуть добуватися (виловлюватися); результати оцінки впливу біотичних, абіотичних та антропогенних чинників на біологічний стан водних біоресурсів; обсяг добування (вилову) водних біоресурсів за попередні п`ять років у відповідному рибогосподарському водному об`єкті (його частині); дані про стан запасів водних біоресурсів, обсяг встановлених на їх основі лімітів; пропозиції стосовно здійснення рибницьких, меліоративних та інших заходів щодо поліпшення середовища перебування водних біоресурсів, відновлення чисельності та оптимізації видового складу; дані про навантаження на рибогосподарський водний об`єкт (його частину).

Пунктом 9 Порядку № 1347 визначено, що Держрибагентство узагальнює наукові обґрунтування обсягів і подає їх разом з проектом лімітів до 15 вересня поточного року на розгляд Мінагрополітики, яке затверджує ліміти протягом 15 календарних днів з дня надходження зазначених матеріалів.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України

від 09 листопада 2023 року N 1939, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 листопада 2023 р. за N 2027/41083 затверджені Ліміти спеціального використання водних біоресурсів загальнодержавного значення у причорноморських лиманах для здійснення промислового рибальства та дослідного вилову на 2024 рік на території Тилігульського лиману, яким визначені ліміти зокрема для промислового рибальства у наступних обсягах: глось - 0,475 т, бички - 4,750 т., атерина піщана - 171,000 т., піленгас - 4,750 т., креветка - 85,500 т. та інші види. Жодна з позицій не визначена, як безлімітна. При цьому, в примітці до вказаних лімітів визначено, що спеціальне використання водних біоресурсів на територіях та об`єктах природно-заповідного фонду здійснюється відповідно до статті 9-1 Закону України "Про природно-заповідний фонд України".

Отже вказані ліміти спеціального використання водних біоресурсів на 2024 рік на території Тилігульського лиману, затверджені наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 09 листопада 2023 року N 1939 були встановлені у повній відповідності до встановленого діючим законодавством механізму встановлення лімітів спеціального використання водних біоресурсів.

Наказом Міністерство охорони навколишнього природного середовища України від 24.01.2008 № 27 було затверджено Інструкцію про застосування порядку установлення лімітів на використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, пунктом 4 якого було визначено, що якщо використання водних біоресурсів здійснюється у межах території або об`єкту природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, який є частиною водного об`єкту загальнодержавного значення, ліміт на таке використання встановлюється із врахуванням ліміту або прогнозу допустимого спеціального використання водних біоресурсів загальнодержавного значення, затвердженого Міндовкілля для цього водного об`єкту, і не повинен його перевищувати.

З системного аналізу вказаних положень діючого законодавства та фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що під час видачі дозволу на спеціальне використання природних ресурсів (рибальство) у межах регіонального ландшафтного парку Тилігульський Приватному підприємству Тилігул Плюс у 2024 році з зазначенням атерина не лімітується, хамса чорноморська не лімітується, кефалеві не лімітується, бички не лімітується, піленгас не лімітується, відповідачем були допущені порушення механізму встановлення лімітів спеціального використання водних біоресурсів.

Таким чином, визначення відповідачем можливості безлімітного вилову відповідних видів водних біоресурсів не відповідає вимогам Закону України Про природно-заповідний фонд України, Закону України Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів та цілям створення РЛП Тилігульський.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку про наявність правових та фактичних підстав для визнання протиправним рішення Одеської обласної ради від 06.09.2024 № 705-VIII Про дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів (рибальство) приватному підприємству Тилігул плюс у межах регіонального ландшафтного парку Тилігульський у 2024 році.

У той же час, суд вважає необґрунтованим посилання позивача в обґрунтування протиправності оскаржуваного рішення на положення ст. 14 та 24 Закону України Про природно-заповідний фонд України.

Відповідно до частини 3 статті 14 Закону України Про природно-заповідний фонд України з метою визначення та обґрунтування заходів щодо провадження відповідно до законодавства та вимог міжнародних договорів природоохоронної, науково-дослідної, рекреаційної, господарської діяльності, охорони, відтворення та використання природних комплексів та об`єктів, які передбачається здійснити протягом п`яти років, а також стратегії розвитку об`єкта природно-заповідного фонду на десять років розробляється проект організації території об`єкта природно-заповідного фонду.

Згідно частини 2 статті 24 Закону України Про природно-заповідний фонд України проект організації території регіонального ландшафтного парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів та об`єктів і порядок його реалізації затверджуються державним органом, який прийняв рішення про організацію парку.

Вказані норми Закону не містять прямої вказівки на те, що здійснення господарської діяльності в межах регіональних ландшафтних парків є можливим виключно після затвердження Проекту організації території регіонального ландшафтного парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів та об`єктів і порядок його реалізації.

При цьому, суд зауважує, що регіональний ландшафтний парк Тилігульський було створено у 1997 році на території Комінтернівського та Березівського районів без вилучення земель у землекористувачів та основними завданнями та функціями парку було регулювання господарської діяльності та інших видів діяльності з метою збереження природних ландшафтів парку, його водних об`єктів, рослинного та тваринного світу, пам`яток історії та культури (мистецтва).

Як свідчать листи Департаменту екології та природних ресурсів Одеської обласної державної адміністрації від 02.02.2022 №429/06/05-41/2-22/253, від 04.09.2024 №4459/06/05-35/2-24/3481 архівні матеріали Проєкту створення регіонального ландшафтного парку Тилігульський (його текстова та графічна частини) в Департаменті відсутні.

Відповідно до листа регіонального ландшафтного парку Тилігульський від 26.09.2024 №166 проінформовано про відсутність Проєкту створення та Проєкту організації території регіонального ландшафтного парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів та об`єктів. Щодо Проєкту організації повідомлено, що в РЛП Тилігульський наявна комерційна пропозиція по його розробленню від Державної екологічної академії післядипломної освіти та управління, згідно якої вартість робіт становить 800 тис.грн. Питання фінансування досі вирішується.

Протягом 2021-2023 років адміністрацією РЛП Тилігульський неодноразово надсилались відповідні запити до Одеської обласної ради, Державного архіву Одеської області та університету ім. І.І. Мечникова з метою встановлення місця зберігання та отримання копії Проєкту створення РЛП Тилігульський. Однак щоразу отримувались відповіді про відсутність в даних установах вказаного документу.

За таких обставин, вбачається, що суб`єкти владних повноважень з 1997 року не змогли віднайти або відновити Проєкт створення регіонального ландшафтного парку Тилігульський та розробити Проєкт організації території регіонального ландшафтного парку.

Верховним Судом у постанові від 27 червня 2024 року у справі № 990/305/23 сформовано правовий висновок, відповідно до якого для публічно-правових спорів, що вирішуються адміністративними судами, властивим є принцип легітимних очікувань, який у сукупності з принципами правової визначеності та належного урядування створює надійну основу для гарантування реалізації в Україні основної ідеї/мети системи адміністративних судів, а саме захист малої людини від великої держави в особі її численних суб`єктів владних повноважень, які наділені множинністю повноважень та низкою механізмів владного примусу.

Наведене переконливо доводить, що кожна особа має бути впевненою у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте нею на законних підставах право, його зміст та обсяг буде нею реалізовано. Установивши невідповідність акта законодавства критерію якість закону, суд, за загальним правилом, повинен тлумачити законодавство так, щоб результат цього тлумачення відповідав верховенству права з урахуванням усіх складових цього принципу, зокрема справедливості та розумності.

Відповідно до вимог принципу правової визначеності правозастосовний орган у разі неточності, недостатньої чіткості, суперечливості норм позитивного права має тлумачити норму на користь невладного суб`єкта. Тож у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи, наявність у національному законодавстві правових прогалин щодо захисту прав людини та основоположних свобод органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у взаєминах із державою в особі відповідних суб`єктів владних повноважень суд має застосовувати правило пріоритету правової норми за найбільш сприятливим тлумаченням для особи - суб`єкта приватного права.

За таких умов, у разі визнання неможливості здійснення господарської діяльності в межах регіональних ландшафтних парків до затвердження Проекту організації території регіонального ландшафтного парку, фактично буде заблоковано будь-яку господарську діяльність землекористувачів та інших суб`єктів господарювання на території РЛП Тилігульський.

На переконання суду, подібного роду трактування положень Закону України Про природно-заповідний фонд України не буде відповідати принципу належного урядування та принципу правової визначеності, оскільки покладає невиправданий тягар на землекористувачів та суб`єктів господарської діяльності на території РЛП Тилігульський.

Окрім того, суд зауважує, що предметом спору у вказаній справі є дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів, які знаходяться в межах акваторії Тилігульського лиману. Прокурором у поданому позові не наведено жодної норми діючого законодавства, яка передбачає необхідність та можливість визначення в натурі меж акваторій (водного простору) відповідного водного об`єкту. При цьому, як було встановлено судом, у оскаржуваному ліміті відповідачем було визначено відповідні обмеження щодо місць вилову риби з прив`язкою до місцевості.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні є обґрунтованими, позов слід задовольнити.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи, що позивача звільнено від сплати судового збору, судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача не стягується.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву Заступника керівника Одеської обласної прокуратури (місцезнаходження: 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3; код ЄДРПОУ 03528552), в інтересах держави в особі: Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська область) (місцезнаходження: 65114, м. Одеса, Лінія 12, 6ст. Люстдорфської дороги, 22; код ЭДРПОУ 43879780) до Одеської обласної ради (місцезнаходження: 65032, м. Одеса, проспект Шевченка, 4 (місцезнаходження: 65032, м. Одеса, проспект Шевченка, 4; код ЄДРПОУ 25042882), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Одеського обласної державної адміністрації (місцезнаходження: 65032, м. Одеса, проспект Шевченка, 4; код ЄДРПОУ 00022585), Регіонального ландшафтного парку Тилігульський (місцезнаходження: 67500, Одеська область, Одеський район, смт. Доброслав, вул. Центральна, 33; код ЄДРПОУ 21018033), Приватного підприємства Тилігул (місцезнаходження: 67555, Одеська область, Одеський район, с. Сичавка, вул. Прикордонна, 43; код ЄДРПОУ 33663215) про визнання протиправним та скасування рішення від 06.09.2024 року №705-VIII задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Одеської обласної ради від 06.09.2024 року №705-VIII «Про дозвіл на соціальне використання природних ресурсів (рибальство) приватному підприємству «Тилігул» у межах регіонального ландшафтного парку Тилигульський» у 2024 році».

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.

Повний текст рішення складено та підписано 14.02.2025р.

СуддяО.М. Тарасишина