Постанова

від 13.02.2025 по справі 400/11079/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/11079/24

Перша інстанція: суддя Гордієнко Т. О.,

повний текст судового рішення

складено 11.12.2024, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Димерлія О.О.,

суддів: Лук`янчук О.В., Шляхтицького О.І.,

за участю секретаря: Мунтян С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.12.2024 у справі №400/11079/24 за позовом ОСОБА_1 до Корабельного відділу державної виконавчої служби у м.Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови ВП № 75570252 від 19.07.2024

У С Т А Н О В И В:

25.11.2024 ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із позовом, у якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову Корабельного відділу державної виконавчої служби у м.Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) ВП № 75570252 від 19.07.2024 про стягнення виконавчого збору в сумі 16000грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про протиправність прийнятого суб`єктом владних повноважень індивідуального акту, оскільки ОСОБА_1 не відмовлявся від добровільного виконання рішення суду. Не виконання такого рішення суду зумовлено об`єктивними причинами, а саме знаходження на земельній ділянці житлового будинку. Крім того, позивач вказує, що окрім винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, державним виконавцем більше не вчинено жодних виконавчих дій.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.12.2024 у справі №400/11079/24 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Приймаючи таке рішення суд першої інстанції вказав, що до відкриття виконавчого провадження позивач не вчиняв жодних дій з метою виконання рішення суду. Також, окружний адміністративний суд вказав, що норми Закону України «Про виконавче провадження» не пов`язують стягнення виконавчого збору із вчиненням державним виконавцем будь-яких дій. Крім того, суд першої інстанції відхилив доводи позивача про те, що витребування майна є по суті рішенням про конфіскацію майна, оскільки такі процедури застосовуються за різними процесуальними провадженнями та за вчинення різних порушень.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, з посиланням на неправильне застосування норм матеріального права, викладено прохання скасувати оскаржуваний судовий акт із прийняттям нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначає про неврахування окружним адміністративним судом того, що єдиним способом виконання судового рішення є реєстрація права власності на земельну ділянку за Миколаївською ОДА. Витребувати земельну ділянку у ОСОБА_1 фізично неможливо, оскільки він в будь-якому разі є її користувачем, так як на вказаній земельній ділянці знаходиться житловий будинок, що належить йому на праві власності. Більш того, фактично земельна ділянка не передавалась. Ані державний виконавець, ані представники Миколаївської ОДА на місце не виходили, земельну ділянку не заміряли, не приймали. Підписання акту відбулось лише формально, шляхом направлення по пошті. Фактично земельну ділянку передано не було, а рішення фактично не виконано, оскільки виконати його в натурі неможливо. На думку скаржника, розмір виконавчого збору визначається від фактично стягнутою суми боргу. Натомість, у даному випадку, державним виконавцем жодної суми боргу не стягувалось. Крім того, позивач вказує, що окрім винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, державним виконавцем більше не вчинено жодних виконавчих дій.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв`язку із положеннями чинного, на час виникнення спірних правовідносин, законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, з урахуванням такого.

Зокрема, колегією суддів установлено, що постановою Миколаївського апеляційного суду від 01.11.2023 у справі №488/2812/17, зокрема, витребувано з володіння ОСОБА_1 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 1000кв.м з кадастровим номером 4810136600:05:001:0032 по АДРЕСА_1 .

Означений судовий акт переглядався в касаційному порядку та постановою Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 488/2812/17 залишений без змін.

На виконання постанови Миколаївського апеляційного суду від 01.11.2023 у справі №488/2812/17 Корабельним районним судом м.Миколаєва 08.07.2024 видано виконавчий лист, який з метою примусового виконання було подано до державної виконавчої служби.

За наслідком розгляду такого виконавчого документу державним виконавцем 19.07.2024 прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №75570252.

Одночасно з відкриттям виконавчого провадження, державним виконавцем прийнято постанову від 19.07.2024 ВП №75570252 про стягнення з боржника - ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 16000грн.

Не погодившись із таким індивідуальним актом суб`єкта владних повноважень позивач звернувся до суду з даним позовом.

Здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

05.10.2016 набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII.

Згідно із ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на час відкриття виконавчого провадження) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до ч.1 ст18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно із статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до частини 5 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню визначено Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5.

Згідно із пунктом 8 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону.

Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.

Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.

Розрахунок нарахування виконавчого збору обчислюється державним виконавцем в автоматизованій системі виконавчого провадження та долучається до матеріалів виконавчого провадження.

З аналізу вищенаведених законодавчих приписів слідує, що в досліджуваних правовідносинах для стягнення з боржника виконавчого збору не вимагається здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення, адже розмір виконавчого збору обраховується від суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Колегія судді звертає увагу на те, що частина друга статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом діяла до 28.08.2018.

Однак, з набранням 28.08.2018 чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03.07.2018 № 2475-VIII, положення статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» зазнали трансформації.

Зокрема, з урахуванням таких змін, у частині 2 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» слова "фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом" замінено словами "підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів".

Після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03.07.2018 № 2475-VIII та станом на час спірних правовідносин, частину 2 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» викладено у наступній редакції: «Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів».

Отже, після 28.08.2018 розмір виконавчого збору розраховується не від суми фактично стягнутої державним виконавцем заборгованості, а від суми яка підлягає стягненню.

У досліджуваній ситуації постанову про стягнення виконавчого збору суб`єктом владних повноважень прийнято в період дії редакції статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» після 28.08.2018, якою не вимагається вчинення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення.

До того ж, колегія суддів уважає за доцільне вказати, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження та ефективним засобом стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд, здійснюючи в касаційному порядку перегляд справи № 160/1389/22 (постанова від 16.02.2023), у якій правовідносини є релевантними по відношенню до досліджуваних у даній справі.

При цьому, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника про вчинення ним дій з метою добровільного виконання рішення суду у справі №488/2812/17, оскільки такі дії ОСОБА_1 вчинялись уже після відкриття виконавчого провадження та прийняття спірної постанови про стягнення виконавчого збору від 19.07.2024 ВП №75570252.

Не є юридично спроможними також твердження скаржника стосовно наявності об`єктивних причин, які унеможливлюють виконання рішення суду у справі №488/2812/17 (знаходження на земельній ділянці житлового будинку, який йому належить на праві власності), адже такі обставини не кореспондуються із законодавчими приписами та не впливають на можливість стягнення виконавчого збору.

Установлені у межах розгляду даної справи фактичні обставини у повному обсязі спростовують наведені в апеляційній скарзі доводи позивачка.

З урахуванням наведеного, апеляційний адміністративний суд уважає правильним висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом першої інстанції у даній справі.

За таких обставин, рішення окружного адміністративного суду є законним та обґрунтованим, а викладені позивачем в апеляційній скарзі твердження не свідчать про порушення судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення окружним адміністративним судом було дотримано всіх вимог законодавства, а тому підстав для його скасування немає.

З підстав визначених статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.287, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.12.2024 у справі №400/11079/24 за позовом ОСОБА_1 до Корабельного відділу державної виконавчої служби у м.Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови ВП № 75570252 від 19.07.2024 без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя-доповідач О.О. ДимерлійСудді О.В. Лук`янчук О.І. Шляхтицький