Постанова

від 13.02.2025 по справі 260/2949/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2025 року Справа № 260/2949/24 пров. № А/857/33372/24Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача Качмара В.Я.,

суддів Гудима Л.Я., Кузьмича С.М.,

при секретарі судового засідання Гладкій С.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м.Львові справу за позовом Комунального некомерційного підприємства «Рахівська районна лікарня» Рахівської міської ради Закарпатської області до Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправним та скасування припису, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 4 листопада 2024 року (суддя Луцович М.М., м.Ужгород, повний текст складено 13 листопада 2024 року), -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2024 року Комунальне некомерційне підприємство «Рахівська районна лікарня» Рахівської міської ради Закарпатської області (далі КНП) звернулося до суду із позовом до Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (далі ЗМУ), в якому, з урахуванням ухвали Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року, просило визнати протиправним та скасувати припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю від 20.10.2023 № ЗХ/ЗК/30036/047/П (далі Припис).

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 4 листопада 2024 року позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В апеляційній скарзі вказує, що змін в організації виробництва і праці у спірній частині у позивача не відбулося, наказ про таке відсутній, а відтак відсутні зміни істотних умов праці. Судом помилково до спірних відносин судом було застосовано «Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю», затверджений постановою Кабінету Міністрів України (далі КМУ) від 21.08.2019 №823 «Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю» (далі Порядок, Постанова відповідно), яка визнана нечинною в судовому порядку. Що стосується преюдиційного значення судових рішень у справі №305/838/23, то звертає увагу на висновки викладені в постановах Верховного Суду від 10 січня 2019 року справа №804/6947/15 та від 14 листопада 2023 року справа №260/534/20.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Разом з тим, від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із тимчасовою їх представника.

Розглянувши вказане клопотання, апеляційний суд дійшов висновку, що таке задоволенню не підлягає, так як доводи наведені у вказаному клопотанні не підтвердженні жодними доказами, а явка сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції пославшись на обставини встановлені в судових рішень у справі №305/838/23 дійшов висновку, що доводи відповідача про те, що посадовими особами під час проведення заходів зі здійснення державного нагляду (контролю) у формі перевірки з питань дотримання законодавства у сфері праці, встановлено відсутність змін істотних умов праці - не знайшли свого підтвердження.

Під час проведення інспекційного відвідування відповідач безпідставно, в порушення підпункту 4 пункту 12 Порядок провів з`ясування питань щодо правомірності звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера, оскільки таке було предметом розгляду в судовому порядку.

Припис носить декларативний характер та не містить чітких вказівок позивачу, яким саме чином йому належало діяти та яких заходів вжити з метою усунення виявлених порушень вимог чинного законодавства, що порушує положення статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС).

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені в основному з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, однак судове рішення необхідно змінити, з таких міркувань.

Апеляційним судом, з врахуванням встановленого судом першої інстанції, встановлено та підтверджено матеріалами справи, що у КНП на посаді головного бухгалтера працювала ОСОБА_1 .

Наказом (розпорядженням) від 04.04.2023 №376 ОСОБА_1 звільнено з посади головного бухгалтера КНП через відмову від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці, пункт 6 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП).

Підставами для звільнення вказані: повідомлення від 03.04.2023 №117/07-6 «Про заплановані зміни істотних умов праці»; наказ від 02.03.2023 № 33-о «Про повідомлення працівників про зміну істотних умов праці»; акт від 03.04.2023 «Про відмову від проставлення підпису про ознайомлення стосовно підтвердження отримання попередження про зміну істотних умов праці»; повідомлення від 04.04.2023 №119/07-6 «Про те, що відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці, є підставою для припинення трудового договору».

Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 6 червня 2023 року у цивільній справі №305/838/23, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 25 березня 2024 року (далі Постанова суду), у задоволенні позову ОСОБА_1 до КНП про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди відмовлено.

25.09.2023 ОСОБА_1 подала до ЗМУ скаргу з питань законності зміни істотних умов праці та звільнення її з роботи за пункт 6 частини першої статті 36 КЗпП.

03.10.2023 Державною службою України з питань праці (далі Держпраці) до відповідача надіслано лист «Про погодження проведення позапланових заходів державного нагляду (контролю)» відповідно до якого погоджено проведення позапланових заходів державного нагляду (контролю), зокрема, КНП за вказаним зверненням ОСОБА_1 .

Відповідачем видано наказ від 06.10.2023 №196/ЗХ-ЗК «Про проведення позапланового заходу зі здійснення державного нагляду (контролю) у формі перевірки КНП «Рахівська РЛ» Рахівської міської ради Закарпатської області» з питань дотримання законодавства при зміні істотних умов праці та звільненні у КНП.

На підставі наведеного наказу відповідачем видано направлення на проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) від 06.10.2023 №ЗХ/1/11104-23.

11.10.2023-20.10.2023 посадовою особою ЗМУ проведено позапланову перевірку КНП за результатами якої складено акт від 20.10.2023 №ЗХ/ЗК/30036/047, яким встановлено порушення вимог законодавства, а саме, пункт 6 частини першої статті 36 КЗпП, оскільки істотні умови праці збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах (далі Акт).

На підставі Акта відповідачем складено Припис, яким у зв`язку із встановленням незаконності припинення трудового договору при збереженні колишніх істотних умов праці, зобов`язано директора КНП усунути такі порушення.

30.10.2023 за №1367/01-18 позивачем подано заперечення до Акта, яке відповідачем взято до уваги.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частин першої, третьої статті 16 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі Закон № 2136-IX; в редакції, чинні на час виникнення спірних відносин) у період дії воєнного стану центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи можуть здійснювати за заявою працівника або профспілки позапланові заходи державного нагляду (контролю) за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання та фізичними особами, які використовують найману працю, в частині додержання вимог цього Закону, а також з питань виявлення неоформлених трудових відносин та законності припинення трудових договорів.

Позапланові заходи державного нагляду (контролю) у період дії воєнного стану здійснюються, зокрема, за наявності підстав, визначених, у тому числі, абзацом п`ятим частини першої статті 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі Закон).

Пункт 2 постанови КМУ від 13.03.2022 № 303 «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану» (в редакції, чинні на час виникнення спірних відносин) передбачає, що за наявності загрози, що має негативний вплив на права, законні інтереси, життя та здоров`я людини, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави, а також для виконання міжнародних зобов`язань України протягом періоду воєнного стану дозволити здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю) на підставі рішень центральних органів виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у відповідних сферах.

Згідно з пунктом 1 «Положення про Міністерство економіки України», затвердженого постановою КМУ від 20.08.2014 № 459 (в редакції, чинні на час виникнення спірних відносин), Міністерство економіки України (далі Мінекономіки) є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує зокрема формування та реалізує державну політику у сфері праці, зайнятості населення, трудової міграції, трудових відносин, соціального діалогу.

Наказом Мінекономіки від 16.06.2023 №5782 дозволено Держпраці протягом періоду воєнного стану проведення позапланових заходів державного нагляду (контролю), зокрема, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у тому числі, з підстави, визначеної абзацом п`ятим частини першої статті 6 Закону .

У відповідності до пункту 1 «Положення про Державну службу України з питань праці», затвердженого постановою КМУ від 11.02.2015 №96 (далі Положення; в редакції, чинні на час виникнення спірних відносин), Держпраці є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Першого віце-прем`єр-міністра України - Міністра економіки, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Як передбачено підпунктом 5 пункту 6 Положення Держпраці для виконання покладених на неї завдань має право безперешкодно проводити відповідно до вимог закону без попереднього повідомлення в будь-яку робочу годину доби перевірки виробничих, службових, адміністративних приміщень та об`єктів виробництва фізичних та юридичних осіб, які використовують найману працю та працю фізичних осіб, експлуатують машини, механізми, устаткування підвищеної небезпеки, та у разі виявлення фіксувати факти порушення законодавства, здійснення нагляду та контролю за додержанням якого віднесено до повноважень Держпраці.

Відповідно до пункту 7 цього ж Положення Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Згідно із частиною першою сатті 259 КЗпП (в редакції, чинні на час виникнення спірних відносин) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу п`ятого частини першої статті 6 Закону (в редакції, чинні на час виникнення спірних відносин) позапланові заходи зі здійснення державного нагляду (контролю) здійснюються за зверненням фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров`ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, з додаванням документів чи їх копій, що підтверджують такі порушення (за наявності).

Позаплановий захід у такому разі здійснюється територіальним органом державного нагляду (контролю) за наявністю погодження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу.

Відповідно до змісту частин першої, другої статті 7 Закону для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб`єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки.

На підставі наказу (рішення, розпорядження) оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю), яке підписується керівником органу державного нагляду (контролю) (головою державного колегіального органу) або його заступником (членом державного колегіального органу) із зазначенням прізвища, ім`я та по батькові і засвідчується печаткою.

За змістом частин шостої-дев`ятої статті 7 Закону за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт.

На підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) у разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п`яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.

Припис - обов`язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб`єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб`єкта господарювання. Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку.

Розпорядчі документи щодо усунення порушень вимог законодавства можуть бути оскаржені до відповідного центрального органу виконавчої влади або суду в установленому законом порядку.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП (в редакції, чинні на час звільнення ОСОБА_1 ) підставою для припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці.

Частинами третьою та четвертою статті 32 КЗпП передбачено, що у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

У період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою статті 32 та статтею 103 Кодексу законів про працю України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов (частина друга статті 3 Закону № 2136-IX).

Зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв`язку зі зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці.

Зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Якщо такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці.

Така позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 582/1001/15-ц та Верховного Суду від 22 травня 2023 року у справі № 212/2542/22.

Згідно з пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду трудових спорів» припинення трудового договору за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП, при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці, може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, введенням нових форм організації праці, у тому числі, перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадженням передових методів, технологій тощо). Суди зобов`язані з`ясовувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Доцільність запровадження змін в організації виробництва і праці, а також право на запровадження таких змін передбачено статею 44 Господарського кодексу України (далі ГК; в редакції, чинні на час звільнення ОСОБА_1 ) за якою суб`єкт підприємницької діяльності самостійного формує програми діяльності, залучає матеріально-технічні, фінансові та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, вільно наймає працівників.

Відповідно до частин першої, третьої статті 62 ГК підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо).

Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Як вірно звернув увагу суд першої інстанції, питання щодо наявності реальних змін в організації виробництва і праці, які обумовили зміну істотних умов праці, під час звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера КНП вже було предметом дослідження в цивільній справі №305/838/23.

Так, Закарпатський апеляційний суд у Постанові суду, зокрема, вказав наступне:

«Оцінюючи наведені обставини у сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що роботодавцем доведено наявність реальних змін в організації виробництва і праці, які обумовили зміну істотних умов праці.

При цьому, колегія суддів вважає, що доцільність запровадження змін в організації виробництва і праці, а також право на запровадження таких змін узгоджується зі статями 42, 44 Господарського кодексу України, а КНП «Рахівська районна лікарня» самостійно має право встановлювати та змінювати організацію виробництва і праці».

Крім іншого судом апеляційної інстанції вказано, що «…відповідно до наказу директора КНП «Рахівська РЛ» від 02.03.2023 № 33-о «Про повідомлення працівників про зміну істотних умов праці» працівникам згідно списку (всього 20 осіб), у тому числі і позивачці, було встановлено, неповний робочий тиждень з неповним робочим днем.

Суд першої інстанції, виходячи із штатного розпису відповідача, фонду оплати праці, фінансування КНП «Рахіська РЛ» на 2023 рік, дійшов висновку, що відповідачем вживалися заходи щодо оптимізації робочого процесу, наказ від 02.03.2023 № 33-о за своїм змістом є наказом про зміну істотних умов праці, а посилання позивачки на те, що зміна умов праці є проявом дискримінації стосовно неї є не обґрунтованими. Також місцевий суд дійшов вірного висновку, що зміни умов оплати праці позивача не відбулось, оскільки заробітну плату позивача було встановлено пропорційно до тривалості робочого часу з неповним робочим тижнем з неповним робочим днем».

За частиною четвертою статті 78 КАС обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При наведеному, суд першої інстанції вірно відкинув доводи відповідача про те, що під час проведення заходів зі здійснення державного нагляду (контролю) у формі перевірки з питань дотримання законодавства у сфері праці, встановлено відсутність змін істотних умов праці КНП.

Що стосується заперечень відповідача щодо преюдиціальності обставин, встановлених судовими рішеннями у справі №305/838/23, при розгляді нашої справи, то апеляційний суд відзначає таке.

У підпункті 7.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 1 вересня 2020 року справа № 907/29/19 звернуто увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 2 листопада 2021 року справа № 917/1338/18 висновувала, що оцінка суду не має преюдиціального значення, оскільки вона не є судженням про обставини справи.

Обставини справи - це факти, які мають значення для вирішення спору, як-от: вчинення чи невчинення особою певної дії; настання чи ненастання певних подій; час, місце вчинення дій або настання подій тощо. Обставини встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні. За наслідками такої оцінки доказів, зокрема щодо їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності (статті 76-79 ГПК України) суд виснує про доведеність чи недоведеність певних обставин.

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини. Преюдицію мають виключно ті обставини, які суд безпосередньо дослідив і встановив, що знайшло відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 3 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 (пункт 32)).

З огляду на те, що у справі № 917/161/19 суди оцінювали дійсність рішень від 19 травня 2018 року з інших підстав, ніж ті, які заявлені позивачками у справі № 917/1338/18, надана судами у справі № 917/161/19 оцінка законності цих рішень не може впливати та не може спростувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо обґрунтованості вимоги про визнання тих самих рішень недійсними.

Верховний Суд у постанові від 13 серпня 2020 року справа № 344/9283/16-а відзначив, що відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Преюдиція - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною четвертою статті 78 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративної справи не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Тобто, за змістом частини четвертої статті 78 КАС учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Водночас, передбачене частиною четвертою статті 78 КАС звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 824/234/16-а, від 21 серпня 2019 року у справі № 465/5960/14-а, від 18 липня 2019 року у справі № 464/2262/17, від 21 листопада 2019 року у справі № 344/8720/16-а.

За правовою позицією, що наведена в постанові цього ж Суду від 28 лютого 2023 року справа № 464/8361/16-а преюдицією є обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішенням; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі. Отже, якщо у справі беруть участь нові особи, то преюдиційний характер рішення втрачається.

Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі №522/7758/14-ц та від 02 лютого 2023 року у справі № 815/3851/15.

Предметом і підставою позову, предметом доказування та судового розгляду у справі №305/838/23 були трудові відносини позивача та ОСОБА_1 (наявність/відсутність змін в організації виробництва і праці, які обумовили зміну істотних умов праці, а незгода на продовження роботи в нових умовах, призвела до припинення трудового договору), які якраз і були предметом позапланової перевірки за наслідками, якої складено Акт і Припис.

Отже, суд першої інстанції в силу преюдиційного характеру судових рішень у справі №305/838/23 взяв до уваги факти (наявність реальних змін в організації виробництва і праці, які обумовили зміну істотних умов праці), встановлені у вказаній справі.

Таким чином, зазначене доводить протиправність оскаржуваного Припису внаслідок недоведеності порушення трудових прав ОСОБА_1 , яке покладеного в основу його (припису) прийняття.

Щодо дефектності оскаржуваного Припису, в наслідок його необґрунтованості на, що звернув увагу суд першої інстанції, то треба вказати таке.

Зі змістом частини другої статті 2 КАС у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вирішуючи питання про те, чи були допущені відповідачем порушення формальними або були суттєвими і мали стати підставою для скасування рішення, варто врахувати сформульований Верховним Судом у постанові від 16 березня 2023 року у справі №400/4409/21 підхід для розмежування двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків і, на противагу йому, принцип "формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення"; межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

Основними правилами (підходами) до відмежування формалізму від надмірного формалізму є: 1) суть, за загальним правилом, переважає над формою; 2) до вирішення публічно-правових спорів, за загальним правилом, є незастосовними підходи кримінального процесу або процесу притягнення фізичної особи до адміністративної відповідальності, у частині оцінки процедурних порушень; 3) процедурні порушення суб`єкта владних повноважень, рішення (дії, бездіяльність) якого оцінюються судом, не можуть легалізувати сутнісні порушення суб`єкта приватного права (порушення з боку одного суб`єкта не можуть легалізувати порушення з боку іншого суб`єкта); 4) процедура вторинна якщо рішення суб`єкта владних повноважень: відповідає визначеним законом завдання (функціям) такого суб`єкта; має легітимну ціль; законодавство не містить імперативних заборон або наслідків недотримання таких процедур; 5) якщо є доступ до суду, "правопорушник" доводить, у першу чергу, сам факт відсутності правопорушення, що дозволяє суду оцінити суть відповідного правопорушення; 6) за порушення процедури, у першу чергу, має нести відповідальність посадова особа, яка допустила таке порушення, а не страждати суспільні (публічні) інтереси або інтереси держави; 7) визнання протиправним рішення (дії, бездіяльності) суб`єкта владних повноважень з огляду на процедурні порушення, за загальним правилом, не повинно позбавляти (звільняти) його від обов`язку невідкладно прийняти нове рішення у відповідних правовідносинах з дотриманням процедури; 8) дотримання формальних процедур вимагає законодавство, а не дотримання деяких формальних процедур вимагає об`єктивна ситуація (доцільність, раціональність, домірність).

У постановах Верховного Суду від 10 грудня 2019 року справа №160/9513/18 та від 5 березня 2020 року справа №640/467/19 викладено, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Верховний Суд погоджується також з доводами касаційної скарги, що, зазначивши у висновку про необхідність «усунути порушення законодавства в сфері публічних закупівель», відповідач не конкретизував яких саме заходів має вжити позивач, не визначив спосіб усунення виявлених під час моніторингу порушень, що свідчить про його нечіткість та невизначеність.

Можливість усунення виявлених порушень прямо залежить від чіткого визначення суб`єктом владних повноважень конкретного заходу (варіанту поведінки), яких слід вжити уповноваженій особі Замовника для усунення порушень.

Спонукання позивача самостійно визначити на підставі невизначених норм, які саме заходи слід вжити для усунення виявлених порушень, в свою чергу, може призвести до нового можливого порушення позивачем чинного законодавства.

Зазначене є порушенням вимог закону в частині змісту висновку як акта індивідуальної дії. Верховний Суд визнає, що зобов`язальний характер вимоги щодо усунення правопорушення свідчить про встановлення цього порушення, так і визначення імперативного обов`язкового способу його усунення.

Зі змісту Припису видно і на це звернув увагу суд першої інстанції, що відповідачам не конкретизував, яких саме заходів має вжити позивач, не визначив спосіб (варіант поведінки) усунення виявлених під час перевірки порушень, що свідчить про його нечіткість та невизначеність. Зобов`язальна частина оскаржуваного припису дійсно містить тільки загальну вимогу про усунення порушень пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП, що не є формальним недоліком відповідного припису.

За змістом пункту 2 частини першої стаття 232 КЗпП безпосередньо в місцевих загальних судах розглядаються трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу.

Більше того, станом на момент проведення позапланової перевірки та складання Припису, відповідачу було достеменно відомо про наявність трудового спору між позивачем та ОСОБА_1 , який розглядається в судовому порядку та в межах розгляду якого, судом першої інстанції ухвалено остаточне рішення (не в користь ОСОБА_1 ), яке не набрало законної сили та оскаржується в апеляційному порядку.

Визначальним також є те, що відповідач-апелянт не наводить в апеляційній скарзі жодних доводів на спростування висновків суду першої інстанції в цій частині.

Поряд з цим, апеляційний суд вважає слушним зауваження позивача, що судом помилково до спірних відносин судом було застосовано Порядок, оскільки Постанова, якою такий Порядок був затверджений, визнана протиправною та нечинною рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2021 року справа №640/17424/19, яка залишена без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року, а відтак станом на 2023 рік не застосовувалася в діяльності відповідача.

На вказану обставину відповідач неодноразово звертав увагу в суді першої інстанції.

Апеляційний суд хоче відзначити, що у всіх документах відповідача пов`язаних з призначенням, проведенням та фіксуванням результатів позапланової перевірки є покликання, зокрема, виключно на вимоги Закону.

За частиною другою, четвертою статті 317 КАС неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зваживши, що застосування Порядку, який не підлягав застосуванню, не призвело до неправильного вирішення справи, апеляційний суд вважає, що оскаржуване судове рішення підлягає зміні в мотивувальній частині, а в решті таке необхідно залишити без змін.

Керуючись статтями 308, 310, 315-317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці задовольнити частково.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 4 листопада 2024 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення суду в редакції цієї постанови.

В решті рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 4 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС.

Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді Л. Я. Гудим С. М. Кузьмич Повне судове рішення складено 13 лютого 2025 року.