Вирок

від 17.02.2025 по справі 601/2910/24

ЛАНОВЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №601/2910/24

Провадження № 1-кп/601/51/2025

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2025 року

Кременецький районний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2

сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду в м.Кременець кримінальне провадження, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42024212030000026 від 27.05.2024 про обвинувачення:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, одруженого, непрацюючого, освіта середня, на утриманні має малолітню дитину, військовозобов`язаного, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Згідно абзацу п`ятого статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим того ж дня Законом України №2102-ІХ з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, Указом Президента України № 133/2022 від 14.03.2022 затвердженого Законом України № 2219-ІХ від 15 березня 2022 року "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, Указом Президента України № 259/2022 від 18.04.2022 затвердженого Законом України № 2212-ІХ від 21 квітня 2022 року "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, Указом від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року №2263-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, Указом Президента України № 573/2022 від 12 серпня 2022 року, затвердженим Законом України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 15 серпня 2022 року № 2500-ІХ строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, Указом Президента України № 757/2022 від 07 листопада 2022 року, затвердженим Законом України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 16 листопада 2022 року № 2738-ІХ строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години ЗО хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб, Указом Президента України № 58/2023 від 06 лютого 2023 року, затвердженим Законом України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 07 лютого 2023 року № 2915-ІХ строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб, Указом від 1 травня 2023 року № 254/2023, затвердженим Законом України від 2 травня 2023 року № 3057-ІХ, Указом від 26 липня 2023 року № 451/2023, затвердженим Законом України від 27 липня 2023 року № 3275-IX, Указом від 6 листопада 2023 року № 734/2023, затвердженим Законом України від 8 листопада 2023 року № 3429-ІХ, та Указом Президента України від 5 лютого 2024 року № 49/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про проводження строку дії воєнного стану в Україні» від 6 лютого 2024 року № 3564-ІХ) продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб, Указом Президента України від 06 травня 2024 року №271/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про проводження строку дії воєнного стану в Україні» від 08 травня 2024 року №3684-ІХ продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 14 травня 2024 року на 90 діб, Указом Президента України № 469/2024 від 23.07.2024 затвердженого Законом України № 3891-IX від 23 липня 2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 «Про загальну мобілізацію», який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію», у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, оголошено та провести загальну мобілізацію. Мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом. Строк проведення загальної мобілізації продовжено з 25.05.2022 на 90 діб згідно з Указом Президента від 17.05.2022. Указом Президента України від 12 серпня 2022 року №574/2022 «Про продовження строку проведення загальної мобілізації», який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» від 15 серпня 2022 року №2501-IX проведення загальної мобілізації продовжено з 23 серпня 2022 року на 90 діб. Указом Президента України від 7 листопада 2022 року № 758/2022 «Про продовження строку проведення загальної мобілізації», який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» від 16 листопада 2022 року № 2739-ІХ продовжити з 21 листопада 2022 року строк проведення загальної мобілізації на 90 діб. Указом Президента України від 6 лютого 2023 року № 59/2023 «Про продовження строку проведення загальної мобілізації», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» від 7 лютого 2023 року № 2916-ІХ, Указом Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» від 1 травня 2023 року № 255/2023, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» від 2 травня 2023 року № 3058-ІХ, Указом Президента України від 26 липня 2023 року № 452/2023, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» від 27 липня 2023 року № 3276-ІХ, Указом Президента України від 6 листопада 2023 року № 735/2023, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» від 8 листопада 2023 року № 3430-ІХ, указом Президента України №50/2024, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку проведення загальної мобілізації» 6 лютого 2024 року № 3565-ІХ продовжено з 14 лютого 2024 року строк проведення загальної мобілізації на 90 діб. Указом Президента України від 23 липня 2024 року №470/2024 «Про продовження строку проведення загальної мобілізації», який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» від 08 травня 2024 року №3685-IX проведення загальної мобілізації продовжено з 14 травня 2024 року на 90 діб. Указом Президента України 23 липня 2024 року №470/2024 «Про продовження строку проведення загальної мобілізації», який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» від 23 липня №3892-ІХ проведення загальної мобілізації продовжено з 12 серпня 2024 року на 90 діб.

Відповідно до ч. 5 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Згідно п.4 ч.1 ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» початком проходження служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Відповідно до п.9 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»: - щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час. До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України.

Встановлено, що у ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 (надалі - ОСОБА_5 ) після введення воєнного стану в Україні відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 (конкретна дата не встановлена), виник злочинний умисел на ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Зокрема, ОСОБА_5 , будучи військовозобов`язаним та придатним до військової служби згідно довідки військово-лікарської комісії №287/3 від 05.02.2024 та не мав відповідно до ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» права на відстрочку від призову на військову службу за мобілізацією.

ОСОБА_5 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та передбачаючи негативні наслідки, переслідуючи мету ухилитися від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, в умовах особливого періоду, в порушення вимог вищевказаних нормативно-правових актів, будучи належним чином повідомленим у встановленому законом порядку про наслідки неявки за викликом, будучи належним чином повідомленим про зміст повістки на необхідність явки до ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуваючи у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 , що по АДРЕСА_2 , отримавши особисто 15.02.2024 року повістку з вимогою прибути о 08.30 год. 16.02.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_2 для відправки у складі команди № НОМЕР_1 для проходження військової служби у Збройних силах України за призовом під час мобілізації, на особливий період, не з`явився без поважних причин, чим вчинив кримінальне правопорушення, про що складено відповідний акт про відмову від отримання та підпису за отримання повістки від 15.02.2024 року.

ОСОБА_5 впродовж періоду часу з 16.02.2024 року не повідомив ІНФОРМАЦІЯ_3 про причини свої неявки.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 своє вини у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ст. 366 КК України не визнав, пояснивши, що він є членом релігійної організації Помісної церкви Євангельських християн-баптистів з 2014 року. Йому відомо , що зараз в Україні діє воєнний стан та проходить мобілізація. Він був визнаний придатним до військової служби. Йому також відомо, що строкової військової служби зараз немає. Він не пам`ятає чи вручалась йому повістка 15.02.2024. Також не пам`ятає чи він прибував до ІНФОРМАЦІЯ_2 16.02.2024, оскільки він неодноразово туди з`являвся. Він декілька раз показував працівникам ТЦК, що належить до релігійної організації, яка не допускає

користування зброєю та заявляв, що хоче проходити відповідну службу, проте вони все це ігнорували та казали, що такі документи в них не проходять. 23.08.2024 він звернувся в ТЦК із заявою про проходження служби, але відповіді не отримав, тому звернувся в суд про визнання їхній дій протиправними. 25.11.2024 його позовні вимоги суд задоволив, однак відповіді від військомату він так і не отримав. Бажання служити в нього є. До ІНФОРМАЦІЯ_2 до сьогоднішнього дня він не з`являвся. Крім того, із заявою про рекрутинг до конкретної військової частини він теж не подавав. Просить його виправдати.

Вина ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, повністю доведена зібраними в ході досудового слідства доказами, що були предметом аналізу під час судового розгляду.

Зокрема, показаннями допитаного в судовому засіданні свідка ОСОБА_6 , яка показала, що вона працює в ІНФОРМАЦІЯ_4 на посаді головного спеціаліста мобілізаційного відділення. В лютому 2024 року ОСОБА_5 прийшов у кабінет №7 ІНФОРМАЦІЯ_2 , де йому була спроба вручення повістки на відправку у складі команди. Вона вручала йому повістку особисто. Він відмовився від отримання повістки та від підпису про що було складено акт відмови від отримання повістки. Документів на відстрочку ОСОБА_5 не мав, в усній формі повідомив, що йому забороняють воювати його релігійні переконання, однак ніяких підтверджуючих документів, що він входить до релігійної організації не надав. ОСОБА_5 був визнанний комісією ВЛК придатний для проходження військової служби. В день відправки команди ОСОБА_5 не з`явився. Точно пам`ятаю, що це був ОСОБА_5 , оскільки він на неї написав скаргу.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_7 показала, що вона працює в ІНФОРМАЦІЯ_4 на посаді головного спеціаліста командування, юристом. Після проходження ВЛК ОСОБА_5 визнано придатним до військової служби. В лютому 2024 року її викликали в кабінет №7, це мобілізаційний кабінет, який займається мобілізацією військовозобов`язаних, де ОСОБА_5 вручалася повістка. Вона з`ясувала, що підстав для відстрочки у нього не було. Повістку ОСОБА_5 не отримав та відповідно був складений акт про відмову від повістки. Вона була присутня при відправці команди, однак ОСОБА_5 в день відправки не прибув. Згодом від ОСОБА_5 надходила заява про те, що він хоче військову службу замінити на альтернативну службу. Однак, альтернативна служба замінюється лише тоді коли йде строкова невійськова служба, а зараз в країні війна. Йому була надіслана поштою відповідь, однак конверт повернувся назад. Вона його пам`ятає, оскільки від нього поступали скарги, на які вона давала відповідь.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 показав, що він працює в ІНФОРМАЦІЯ_4 на посаді головного спеціаліста мобілізаційного відділення. ОСОБА_5 16.02.2024 на 08 год. 30 хв. мав з`явитися в ІНФОРМАЦІЯ_3 на відправку в складі команди НОМЕР_1 , але відмовився від підпису в повістці і відповідно не прибув для відправки в складі команди для призову на військову службу за мобілізацією в особливий період. ОСОБА_5 відмовився від отримання повітки, у зв`язку з релігійними переконаннями. Був складений акт про відмову отримання повістки, який він підписав. Акт був складений 15.02.2024 о 10 год. 15 хв. в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 в кабінеті мобілізаційного відділення.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_9 показав, що він працює в ІНФОРМАЦІЯ_4 на посаді спеціаліста служби охорони. ОСОБА_5 пройшов комісію ВЛК та був визнаний придатним до військової служби. 15.02.2024 йому була спроба вручення повістки на відправку в складі команди на 16.02.2024, однак він відмовився від її отримання у зв`язку з релігійними переконаннями. 16.02.2024 він був присутній при відправці команди, однак ОСОБА_5 на дату відправки не прибув. Повістка вручалася ОСОБА_5 у кабінеті №7 мобілізаційного відділення у його присутності. Ще були присутні ОСОБА_8 та ОСОБА_6 .

В судовому засіданні допитано свідка ОСОБА_10 , який суду показав, що він є пастером церкви «Благовіщення» м.Кременець. ОСОБА_5 з 06.08.2014 року являється членом церкви «Благовіщення», приймав хрещення і є активним учасником їхньої церкви. Їхнє вчення полягає в тому, щоб не брати до рук зброї, але служити для захисту. Йому відомо, що ОСОБА_5 призивався для проходження військової служби за мобілізацією. ОСОБА_5 не пішов служити, бо йому не запропонували альтернативної служби.

Крім наведених показань свідків, винуватість ОСОБА_5 у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, доводиться також оголошеними та проаналізованими в судовому засіданні матеріалами кримінального провадження:

- повідомленням начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_11 №1921 від 22.02.2024 р. про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, гр. ОСОБА_5 ;

- рапортом старшого лейтенанта ОСОБА_12 від 21.02.2024 року, згідно якого 15.02.2024 військовозобов`язаному ОСОБА_5 уповноваженим працівником ІНФОРМАЦІЯ_2 була спроба вручення повістки під особистий підпис повістки для прибуття 16.02.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_2 для відправки у складі команди НОМЕР_1 для проходження військової служби у Збройних Силах України, однак військовозобов`язаний відмовився від отримання та підпису за отримання повістки. На вказану та усно повідомлену дату ОСОБА_5 не прибув;

- розпискою №1993 від 15.02.2024 р. на ім`я ОСОБА_5 про його явку о 08 год. 30 хв. 16.02.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_2 на якій відсутній підпис ОСОБА_5 ; повісткою №1993 на відправку ОСОБА_5 з вимогою прибути 16.02.2024 року о 08:30 год. до АДРЕСА_2 для відправки у військову частину;

- актом про відмову від отримання та підпису за отримання повістки від 15.02.2024, згідно якого 15.02.2024 ОСОБА_5 відмовляється отримати та поставити особистий підпис за отримання повістки. Причина відмови релігійні переконання. Акт підписаний ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 ;

- довідкою військово-лікарської комісії №287/3 від 05.02.2024 р., згідно якої ОСОБА_5 проведено медичний огляд ВЛК 05.02.2024 р. та його визнано придатним до військової служби;

- військовим квитком, ОСОБА_5 серії НОМЕР_2 , згідно якого 05.02.2024 комісією визнано, що останній є придатним для військової служби. З 01.11.2021 по 31.01.2024 проходив альтернативну службу;

- мобілізаційним розпорядження, відповідно до якого солдат ОСОБА_5 зобов`язаний з`явитися протягом 2 годин за адресою: АДРЕСА_2 ;

- поіменним списком резервістів, які призвані і відправленні ІНФОРМАЦІЯ_3 у команду в/ч НОМЕР_1 №1746 від 16.02.2024, згідно якого ОСОБА_5 не прибув на відправку;

- карткою обстеження та медичного огляду від 05.02.2024р., з якої вбачається, що ОСОБА_5 за результатами проведення медичного огляду лікарями терапевтом, хірургом, невропатологом, офтальмологом, ЛОРом, дерматовенерологом, психіатром, стоматологом, ортопедом ОСОБА_5 визнано придатним до військової служби;

- протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 23.07.2024 року, відповідно до якого заступником начальника СВ Кременецького РВП ГУНП Тернопільській області у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою АДРЕСА_2 вилучено військовий квиток серії НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_5 з мобілізаційним розпорядженням на 19 арк., повідомлення про кримінальне правопорушення на 1 арк., рапорт на 1 арк., повістка на 1 арк., копія поіменного списку на 1 арк., акт про відмову від отримання та підпису на 1 арк., копія паспорта ОСОБА_5 на 1 арк., копія карти обстеження та медичного огляду на 1 арк., копія довідки ВЛК на 1 арк.

Також судом були досліджені докази, надані стороною захисту, на підтвердження своїх доводів, а саме:

- заява ОСОБА_5 до ІНФОРМАЦІЯ_2 від 23.08.2024, згідно якої ОСОБА_5 просить надати йому можливість виконувати військовий обов`язок у формі альтернативної (невійськової) служби у зв`язку з його релігійними переконаннями шляхом її проходження на посадах, які не вимагають участі у бойових діях та використання зброї;

- довідка №97 від 23.08.2024, згідно якої ОСОБА_5 прийняв повірі водне хрещення та являється членом Релігійної організації Помісної Церкви ЄХБ Благовіщення м.Кременець. Віровчення релігійної громади закликає не використовувати зброю проти інших людей тримати зброю та здійснювати присягу, що унеможливлює виконувати військовий обов`язок;

- рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення згідно якого 29.08.2024 року ІНФОРМАЦІЯ_3 отримав заяву від ОСОБА_5 ;

- рішення Тернопільського окружного адміністративного суду № 500/6389/24 від 25.11.2024, згідно якого зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 надати відповідь на заяву ОСОБА_5 від 23.08.2024 у порядку передбаченому Законом України «Про звернення громадян» , яке набрало законної сили 26.12.2024 року.

Аналізуючи здобуті у справі та безпосередньо досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані у відповідності з чинним кримінально-процесуальним законодавством та є такими, що в їх сукупності безпосередньо вказують на вчинення обвинуваченим злочину, інкримінованого стороною обвинувачення. Зазначені докази є узгодженими між собою та сумніву у своїй належності та допустимості не викликають. Таким чином у своїй сукупності всі докази підтверджують доведеність обставин, викладених в обвинувальному акті.

Разом з тим пояснення обвинуваченого ОСОБА_5 про те, що він не може проходити військову службу у зв`язку з релігійними переконаннями не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду з огляду на наступне.

Так, статтею 17 Конституції України передбачено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки, є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Згідно ст. 65 Конституції України та ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України.

Згідно ч.1 ст.1 «Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану, як передбачено ч. 2 цієї статті, можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень. Право на альтернативну службу згідно зі ст. 2 Закону мають громадяни України, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.

Однак, заміна військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період на проходження альтернативної (невійськової ) служби, чинним законодавством не передбачена.

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права гарантує кожній людині право на свободу думки, совісті та релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних та ритуальних обрядів та вчень. Відступ від положень Пакту не допускається навіть під час надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою.

Ст. 9 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики та ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Свобода сповідувати свою релігію або переконання відповідно до положень ч. 2 цієї статті підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними у демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Таким чином, усупереч доводів сторони захисту, право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним і може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета - інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише в тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених законних цілей.

Ані положення Пакту, ані положення Конвенції прямо не передбачають права людини відмовитися від виконання військового обов`язку з міркувань совісті, у тому числі з мотивів релігійних переконань, і не унормовують порядок його реалізації.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці сформував орієнтири, за якими відмова від військової служби є переконанням, що досягає достатнього ступеня сили, серйозності, послідовності та важливості, щоб на нього поширювалися встановлені статтею 9 Конвенції гарантії, у випадках, коли така відмова мотивована серйозним і непереборним конфліктом між обов`язком служити в армії та совістю людини або її щирими та глибокими, релігійними чи іншими, переконаннями (Баятян проти Вірменії (Bayatyan v. Armenia), Папавасілакіс проти Греції (Papavasilakisv. Greece), Канатли проти Туреччини (Kanatliv. Turkiye).

Водночас ЄСПЛ послідовно визнає, що коли особа, посилаючись на ст. 9 Конвенції, просить скористатися правом на сумлінну відмову від військової служби, вимоги компетентними органами держави певного рівня доказування для обґрунтування такого прохання і відмова у його задоволенні, якщо відповідні докази не надаються, не суперечать положенням цієї статті (ЕнверАйдемір проти Туреччини (Enver Aydemir v. Turkiye), Дягілєв проти Росії).

ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава може встановлювати процедури для оцінки серйозності переконань людини та запобігати спробам зловживання можливістю звільнення з боку осіб, котрі у змозі нести військову службу. Питання про те, чи підпадає відмова від проходження військової служби під дію положень статті 9 Конвенції та в якій мірі, має оцінюватися залежно від конкретних обставин кожної справи.

Право на свободу совісті та віросповідання гарантовано як одне з конституційних прав людини та закріплено у ст. 35 Конституції України. Одним з аспектів зазначеного права є можливість сумлінної відмови від військової служби. Зокрема, у разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

В умовах збройної агресії російської федерації проти України, коли під загрозу поставлено життя, здоров`я, безпека громадян та саме існування держави, існує нагальна потреба у належному комплектуванні Збройних Сил України для відсічі агресії та високі ризики недобросовісної поведінки осіб, що підлягають призову, спрямованої на ухилення від виконання свого конституційного обов`язку з захисту Вітчизни.

За таких особливих умов досягнення справедливого балансу між правом людини закріпленого в ст. 9 Конвенції та ст. 35 Конституції України в аспекті можливості сумлінної відмови від військової служби та інтересами захисту суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод інших осіб вимагає забезпечення об`єктивної перевірки тверджень особи про несумісність її релігійних переконань з військовою службою і підтвердження доказами наявності відповідних релігійних переконань. Це не означає, що можливість здійснення права на сумлінну відмову від військової служби обмежується членством у зареєстрованих релігійних організаціях, зміст віровчення яких передбачає безумовну неприпустимість такої служби, носіння та використання зброї.

Відповідно до статей 17, 65 Конституції України захист держави і забезпечення її безпеки є найважливішими функціями всього Українського народу. Військова служба - це конституційний обов`язок громадян України, який полягає у забезпеченні оборони України, захисті її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Такі положення основного закону дублюються в ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» I захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовій службі передує необхідність виконання конституційного військового обов`язку, що передбачає проходження громадянами України військової служби (добровільно чи за призовом).

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про оборону України» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.

Таким чином, жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов`язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни.

Суд вважає необхідним зазначити, що призов ОСОБА_5 на військову службу по мобілізації (як це зазначив в своїй постанові Верховний Суд України від 13 червня 2024 року (справа № 601/2491/22) не означає автоматично, що він був зобов`язаний брати до рук зброю, адже з огляду на його релігійні переконання та конституційний обов`язок із захисту Вітчизни під час несення служби він міг бути задіяний у ремонті техніки, будівництві укріплень, вивезенні поранених, перевезенні вантажів та виконанні інших функцій, не пов`язаних із використанням зброї.

Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_5 не прибув за бойовою повісткою 16.02.2024 і лише 23.08.2024 року він звернувся із заявою до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про проходження альтернативної (невійськової) служби, тобто вже після вчинення кримінального правопорушення.

Суд не бере до уваги подані стороною захисту письмові докази, оскільки вони не спростовують факту вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення передбаченого ст. 336 КК України.

Доводи сторони захисту, про те, що ОСОБА_5 не мав наміру ухилятись від мобілізації та відповідно в нього відсутній умисел на вчинення кримінального правопорушення, суд розцінює критично.

Крім того, покази обвинуваченого про те, що він не пам`ятає чи вручалась йому повістка 15.02.2024 та чи він прибував до ІНФОРМАЦІЯ_2 16.02.2024 суд оцінює, як спосіб ОСОБА_5 ухилитись від кримінальної відповідальності.

Таким чином, судом поза розумним сумнівом встановлено, що ОСОБА_5 , будучи військовозобов`язаним та визнаним у встановленому законом порядку придатним для проходження військової служби, відмовився від проходження військової служби, чим у такий спосіб ухилився від призову на військову службу під час мобілізації.

За таких обставин, суд приходить до переконання про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення та кваліфікує його дії за ст. 336 КК України, тобто ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_5 суд відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно зі ст.12 КК України відноситься до категорії нетяжких злочинів, характер та наслідок вчиненого злочину, дані про особу винного, який раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, його вік, на утриманні має малолітню дитину; стан здоров`я, зокрема, те що він на обліку в психіатра та нарколога не перебуває та придатний до військової служби; постійного місця роботи немає, відсутність за відносно тривалий період спроб та намагань щодо проходження саме військової служби. Обставини, які пом`якшують покарання - відсутні. Обставин, які б обтяжували покарання відсутні.

Також судом взято до уваги, що відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Слід зазначити, що ухилення від захисту Батьківщини в період воєнного стану під час військової агресії ворога свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого кримінального правопорушення, оскільки створює загрозу для безпеки держави у сфері оборони, може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим.

В умовах збройної агресії з боку іншої держави захист Вітчизни набуває особливого значення, тому наслідки ухилення від військової служби в цих умовах через покарання повинні досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

На підставі наведеного суд приходить до висновку, що обвинуваченому ОСОБА_5 слід призначити покарання у виді позбавлення волі на мінімальний строк, передбачений санкцією статті обвинувачення, оскільки саме таке покарання є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.

При цьому, підстав для застосування ст. 69 та 75 КК України відносно ОСОБА_5 судом не встановлено з огляду на характер та високий ступінь суспільної небезпечності вчиненого ним діяння, що обумовлено нагальними потребами держави в захисті та відновлені її суверенітету і територіальної цілісності у зв`язку з масштабною війною російської федерації проти України, неможливістю боротьби з подальшим вчиненням таких кримінальних правопорушень іншими особами у випадку м`якості призначеного покарання, що призведе до свідомого та відвертого ігнорування особами, які підлягають мобілізації, отриманого письмового повідомлення про необхідність несення військової служби, що негативно впливає на стан укомплектованості військових частин, а отже і боєздатність всієї країни. Враховуючи вищевикладене, покарання за вчинене кримінальне правопорушення повинно бути співмірним спричиненим наслідкам та таким, що гарантує реагування громадян та військовозобов`язаних осіб на загрозу національній безпеці та цілісності держави України.

Долю речових доказів слід вирішити в порядку ст.100 КПК України.

Керуючись наведеним, а також ст.ст. 370, 373, 374 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, та призначити йому за даним кримінальним правопорушенням покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_5 рахувати з моменту звернення вироку на виконання.

Речові докази, після набрання вироком законної сили, а саме:

- оригінал військового квитка серії НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_5 з мобілізаційним розпорядженням, рапорт., повістка., копія поіменного списку на 1 арк., акт про відмову від отримання та підпису на 1 арк., копія паспорта ОСОБА_5 , копія карти обстеження та медичного огляду на 1 арк., копія довідки ВЛК на 1 арк., які зберігаються при матеріалах кримінального провадження, після набрання вироком законної сили - повернути в ІНФОРМАЦІЯ_6 ;

- повідомлення про кримінальне правопорушення на 1 арк. - залишити при матеріалах справи.

Вирок може бути оскаржений до Тернопільського апеляційного суду через Кременецький районний суд Тернопільської області, шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Головуючий: