Постанова

від 05.02.2025 по справі 607/14917/24

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/14917/24Головуючий у 1-й інстанції Кунець Н.Р. Провадження № 22-ц/817/103/25 Доповідач - Храпак Н.М.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2025 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

Головуючого - Храпак Н.М.

Суддів - Гірський Б. О., Хома М. В.,

за участю секретаря - Панькевич Т.І.

та сторін: представника позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Чубенко Н.М., і представника відповідача - Кереї Ю.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/14917/24 за апеляційними скаргами представника Акціонерного товариства «Тернопільобленерго» Кереї Юлії Борисівни та представника позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 адвоката Чубенко Наталії Миколаївни на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 жовтня 2024 року, ухваленого суддею Кунець Н.Р., повний текст якого виготовлено 05 листопада 2024 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Чубенко Наталія Миколаївна, до Акціонерного товариства «ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , про відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

у липні 2024 року позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Чубенко Н.М., звернулись в суд із позовом до відповідача Акціонерного товариства «ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО» (далі за текстом - АТ «ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування вимог позивачі зазначили, що 14.07.2021 близько 13 год. 30 хв., ОСОБА_3 , виконуючи службові обов`язки, як водій, та керуючи службовим автомобілем «УА3-3909», р.н. НОМЕР_1 , який належав ВАТ «ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО», рухався проїзною частиною дороги вул. Шевченка в с. Цеценівка Кременецького району Тернопільської області. Під`їхавши до входу на територію дитячого садка вищевказаного населеного пункту, ОСОБА_3 зупинив керований ним автомобіль та вимкнув двигун. У цей час, із території власного господарства, що знаходиться напроти дитячого садка, що в с. Цеценівка Кременецького району, вийшов їх малолітній син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який підійшов до автомобіля «УА3-3909» та пригнувшись просунув верхню частину тіла між дорожнім покриттям та днищем автомобіля. Простоявши деякий час, приблизно о 13 год. 35 хв., водій ОСОБА_3 , запустив двигун у автомобілі «УА3-3909» р.н. НОМЕР_2 та розпочав рух від місця стоянки, що по вул. Шевченка в с. Цеценівка у напрямку центру с. Цеценівка Кременецького району, в процесі якого відбулося відкидання малолітнього ОСОБА_4 на заднє ліве колесо та подальше стиснення між колесом та поверхнями кузова, в результаті якого останній отримав тілесні ушкодження від яких настала його смерть.

Відомості про дану дорожньо-транспортну пригоду 14.07.2021, були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12021210000000194 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України. В ході досудового розслідування було проведено ряд експертних досліджень. Зокрема, згідно висновку судово-медичної експертизи №?581 від 16.08.2021, масивність, множинність та різноманітний характер тілесних ушкоджень на тілі дитини, локалізація їх на різних анатомічних ділянках та поверхнях тіла, характерні для транспортної травми. Характер ушкоджень та їх розташування на діаметрально протилежних поверхнях тіла, відсутність значних ушкоджень внутрішніх органів чи їх переміщення, особливості крововиливів та саден на спині, що відображають малюнок протектора шини, в сукупності дають підстави вважати, що в даному випадку мало місце стиснення тіла між двома площинами, не виключено між конструкційними елементами автомобіля (між шиною колеса та частиною кузова).

Вироком Шумського районного суду Тернопільської області від 13.12.2022 залишеним без змін ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 16.06.2023 встановлено, що потерпілий ОСОБА_4 не міг виглядати правим плечем за межі автомобіля перед початком його руху, а був повністю під кузовом автомобіля, і водій перед початком руху не мав об`єктивної можливості побачити його в дзеркалі заднього виду, через вікно дверей чи через відчинені двері, а також не розпочинати рух автомобіля та запобігти наїзду на дитину. Таким чином, судом не встановлено належних, допустимих та достовірних доказів, які б в сукупності поза розумним сумнівом підтверджували ту обставину, що обвинувачений ОСОБА_3 допустив порушення Правил дорожнього руху України та мав технічну можливість уникнути наїзду на малолітнього, стороною обвинувачення не доведено, що є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, у зв`язку з чим ОСОБА_3 визнано невинуватим у вчинені злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та виправдано за відсутністю в його діяннях складу зазначеного кримінального правопорушення.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за участі автомобіля «УАЗ-3909» р.н. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_5 настала смерть їхнього малолітнього сина ОСОБА_4 , у зв`язку з чим їм спричинена моральна шкода. При цьому, оскільки ОСОБА_3 , керуючи автомобілем «УА3-3909», р.н. НОМЕР_2 , законним володільцем якого є АТ «ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО», безпосередньо в момент дорожньо-транспортної пригоди здійснював свої трудові обов`язки, як водій, тому на думку позивачів саме АТ «ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО» має нести відповідальність за шкоду, заподіяну їх водієм під час виконання ним трудових обов`язків.

Позивачі зауважують, що нормами ЦПК передбачено, що шкода, спричинена внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки відшкодовується незалежно від наявності вини, а ч. 5 ст. 1187 ЦК України передбачено тільки дві умови для звільнення від відповідальності відшкодування шкоди: непереборна сила та умисел потерпілого, які в даному випадку відсутні.

Позивачі вказують, що вищевказаною дорожньо-транспортною пригодою їм спричинено моральну шкоду, яка полягає в тому, що вони втратили сина у зв`язку з чим зазнали істотних моральних страждань.

Так, позивач ОСОБА_1 постійно перебуває у напруженому психічному стані, адже думки про смерть молодшого сина ОСОБА_6 не залишають її і до теперішнього часу. Усвідомлення того, що його вже ніколи не буде поруч, завдає глибоких душевних страждань. Син фактично помер на її руках, оскільки після дорожньо-транспортної пригоди її знайома ОСОБА_7 передала тіло ОСОБА_6 зі значними травмами і вона тримала сина поки той не здійснив останній подих. Цей момент назавжди закарбувався в її пам`яті та завдає неймовірних душевних страждань. Смерть сина не була миттєва і спричинені тілесні ушкодження завдали йому значних фізичних страждань. Син ОСОБА_6 разом з донькою ОСОБА_8 були довгоочікуваними двійнятами для неї з чоловіком. Усвідомлення, що він помер у дворічному віці і тепер його сестра не буде з ним разом рости, пізнавати та допомагати одне одному в майбутньому, завдає невимовного болю ОСОБА_1 , як матері. Позивачка навіть уявити не могла, що втратить сина в такому молодому віці. Вона також відчуває постійну тривогу, страх за безпеку інших дітей та свої близьких. У майбутньому ОСОБА_6 міг би ще довго жити та радувати її, бути опорою у житті, завжди прийти на допомогу, надати свою підтримку та любов. Однак в один момент всі її мрії та плани на майбутнє були знищені трагічним випадком. Зі смертю сина вона втратила впевненість в завтрашньому дні, її життя втратило сенс, адже вона все робила тільки для майбутнього своїх дітей. З часу його смерті у неї значно погіршився психічний стан, а саме: відчуває пригнічення настрою, тугу, тривогу, загальну слабкість, значне погіршення сну, посилення

Оскільки відновити попередній стан життя позивача ОСОБА_1 неможливо, тому із засад розумності та справедливості, враховуючи обставини дорожньо-транспортної пригоди та відсутність вини водія ОСОБА_3 , вважає обґрунтованим розмір моральної шкоди у сумі 300 000,00 грн.

Також, позивачу ОСОБА_2 , як батьку загиблого ОСОБА_4 , смерть його сина завдала також непоправних моральних страждань. Усвідомлення того, що його молодший син помер в дворічному віці, при цьому зазнавши фізичних страждань завдає йому, душевних страждань. До теперішнього часу він не може спокійно спати, дивитися на сімейні фотографії, займатися звичайними справами. Втрата рідної людини є найвищою немайновою втратою, яка не підлягає відновленню. З часу його смерті у нього значно погіршився психічний стан, а саме, він відчуває пригнічення настрою, тугу, тривогу, значне погіршення сну. Також він мав труднощі з поверненням до нормального життя, підтриманням соціальних контактів, роботи та повсякденних обов`язків. Трагічна смерть сина внесла зміни в його повсякденне життя, а повернення до попереднього ритму життя стало неможливим. Все це разом призвело до зниження працездатності та обмеження кола його спілкування, що знову-таки поглиблює негативні переживання внаслідок порушення соціальної та особистої адаптації. Смерть сина ОСОБА_6 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди спричинила серйозні психологічні та емоційні травми як для нього, так і для всієї його родини. ОСОБА_2 і до теперішнього часу відчуває глибокий сум, відчай, страх за безпеку інших членів сім`ї та постійне занепокоєння. Для нього з дружиною їхні діти завжди були головним сенсом в житті, тому втрата дитини призвела до тяжких моральних страждань. Смерть власної дитини завдала йому настільки сильні психічні та душевні страждання, що відновити його душевний стан неможливо. Оскільки відновити попередній стан життя позивача ОСОБА_2 неможливо, тому із засад розумності та справедливості, враховуючи обставини дорожньо-транспортної пригоди та відсутність вини водія ОСОБА_3 , вважає обґрунтованим розмір моральної шкоди у сумі 300 000,00 грн.

На момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність володільця автомобіля «УА3-3909» р.н. НОМЕР_2 була застрахована в ПрАТ «СК «Арсенал Страхування», яка у відповідності до договору № 203660507 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснило на їх користь виплату страхового відшкодування шкоди, пов`язаної зі смертю ОСОБА_4 у розмірі 36 000 грн кожному.

Разом з тим, визначений ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» ліміт відповідальності страховика є недостатнім для відшкодування страховиком завданої їм моральної шкоди, а відтак на переконання позивачів різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) на підставі ст. 1194 ЦК України підлягає стягненню з відповідача АТ «ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО».

На підставі викладеного позивачі просять стягнути з відповідача АТ «ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО» на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 моральну шкоду, спричинену смертю малолітнього сина ОСОБА_4 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі по 264 000,00 грн на кожного.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 жовтня 2024 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Чубенко Наталія Миколаївна до Акціонерного товариства «ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди , задоволено частково.

Стягнуто із Акціонерного товариства «ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО» на користь ОСОБА_1 100 000 (сто тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто із Акціонерного товариства «ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО» на користь ОСОБА_2 100 000 (сто тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти вимог, відмовлено.

Стягнуто із Акціонерного товариства «ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО» на користь держави судовий збір у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представника АТ «Тернопільобленерго» Керея Ю.Б. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду у справі № 607/14917/24 від 15.10.2024 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову повністю, оскільки вважає його незаконним та необґрунтованим, ухваленим з неповним з`ясуванням обставин справи, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, невідповідність висновків суду, фактичним обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги представник заявника АТ «Тернопільобленерго» зазначає, що як вбачається із обставин кримінальної справи № 609/2/22 за обвинуваченням водія ОСОБА_3 за ч. 2 ст.286 КК України, а саме із висновку судової медичної експертизи № 57 від 25.11.2021 року (копія наявна у матеріалах справи), а також роз`яснення у судовому засіданні висновку вказаної експертизи судметексперта - криміналіста Тодосій Б.В. - експерт пояснив, що в момент наїзду дитина знаходилася позаду заднього лівого колеса у найближчому до вертикального положення тіла, обернена спиною до колеса, тобто в момент руху автомобіля дитина перебувала між заднім лівим колесом та днищем кузова автомобіля, при цьому повністю обернена спиною до колеса. Експерт підтвердив, що тіло дитини, а саме його ліва сторона знаходилася ближче до внутрішньої частини кузова автомобіля, оскільки відбиток малюнка протектора колеса свідчить про це.

Шумським районним судом Тернопільської області у справі № 609/2/22 від 13.12.2022 при винесені виправдального вироку щодо водія ОСОБА_3 також вказано, що стороною обвинувачення на спростування показань обвинуваченого не надано будь-яких доказів про те, що він перед початком руху не переконався, що не створює небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, і у момент наїзду на потерпілого ОСОБА_4 він мав об`єктивну можливість побачити його у дзеркало заднього виду, чи виглядаючи у вікно, чи через відчинені двері автомобіля.

Звертають увагу суду і на висновок експерта № СЕ-19/120/21/7549-ІТ від 10.08.2021, де вказано, що на момент експертного дослідження системи рульового керування та робочої гальмівної системи наданого на дослідження транспортного засобу УАЗ 3909 р.н НОМЕР_2 перебуває в працездатному стані.

Отже, дитина, яка перебувала на дорозі без нагляду самостійно залізла під

автомобіль та розмістилася на задньому лівому колесі спиною до нього таким чином, що водій не міг її бачити. Тому, переконавшись у безпечності руху, як того вимагають ПДР, шляхом огляду у ліве бокове дзеркало розпочав рух, будучи впевненому у тому, що нікому не може завдати шкоди приводячи у рух автомобіль. При цьому, водій повністю контролював та міг контролювати автомобіль, який був у справному стані, та його рух не був мимовільним.

Такі обставин даної справи не були враховані судом першої інстанції, а тому висновок суду про те, що шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є протиправною, на думку відповідача є необгрунтованим і таким, що не враховує особливостей даної справи. Зокрема те, що на дорогу вийшла дитина віком два роки п`ять місяців, яка вчиняла дії, не розуміючи їх значення і наслідків, за дитиною не було жодного нагляду і контролю, водій, який керував автомобілем, не знав і не міг знати і навіть не допускав такої можливості, що під автомобілем перебуває дитина і взагалі допустити те, що дитина такого віку може сама перебувати на дорозі і вчиняти подібні дії.

На підставі вказаного вважають, що загибель дитини сталася не у зв`язку із протиправною поведінкою водія, яка у даному випадку відсутня, а у зв`язку із протиправною поведінкою батьків (позивачів по справі) дитини, які залишили дитину віком 2 роки і 5 місяців без нагляду наражаючи його на небезпеку, у результаті чого дитина, не розуміючи значення своїх дій та наслідків таких дій, залізла під автомобіль і загинула.

Також вказують, що законодавство не передбачає презумпцію моральної шкоди, тобто факт нанесення моральної шкоди має бути доведений. Тому стосовно наявності моральної шкоди діє ст. 81 ЦПК України про загальний розподіл тягаря доказування.

Разом з тим, у матеріалах справи не міститься жодних доказів, які підтверджували б наявність моральної шкоди позивачів чи їх втрат немайнового характеру, не має підтвердженої інформації про погіршення стану здоров`я позивачів, змін у життєвих чи виробничих стосунках.

Позивачі лише просять суд стягнути моральну шкоду посилаючись на те, що мають важке моральне становище після втратити сина, про те жодних доказів на підтвердження психологічних страждань, втрати працездатності, тривоги, втрати сну не надають.

Вказують, що позивачі не зверталися жодного разу за три роки ні до сімейного лікаря, ні до вузькопрофільного спеціаліста психолога чи психіатра з питаннями важкого психологічного стану після смерті дитини. Не було заявлено позивачами у суді першої інстанції про допит свідків, які могли б засвідчити, як позивачі перенесли ті чи інші страждання. Проте такі доводи відповідача були відкинуті судом та не оцінені належним чином.

Отже, суд першої інстанції безпідставно та за відсутності будь-яких доказів вважає доведеним наявність моральної шкоди позивачів, спричиненої протиправною поведінкою відповідача, також неправомірно не бере до уваги вимоги ст. 1167 ЦК України, щодо загальних підстав настання цивільно-правової відповідальності, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, не беручи до уваги відсутність неправомірної поведінки водія транспортного засобу та причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою водія та наслідками.

Суд не надав належної оцінки тому факту, що дійсною причиною загибелі дитини являється насамперед залишення дитини без нагляду її батьками, незабезпечення ними безпечних умов проживання для сина, халатність у догляді за дитиною. Також, судом не надана належна оцінка тому факту, що якби мати (позивачка) не залишила дитину на подвір`ї, де немає жодної перешкоди для проходу на проїжджу частину, хлопчик залишився б живим.

Крім того, позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Чубенко Н.М., не погодившись із рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у справі № 607/14917/24 від 15 жовтня 2024 року, подали апеляційні скарги, в яких просять рішення суду в частині стягнення моральної шкоди змінити, задовольнивши позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційних скарг представник заявників зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, спричиненої смертю їхнього малолітнього сина ОСОБА_4 , внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Однак, вважають, що рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн є необґрунтованим, таким, що не відповідає вимогам цивільного законодавства, та не постановлено у відповідності до ч. 3 ст. 23 ЦК України з урахуванням принципів розумності і справедливості, ступеня тяжкості моральних страждань та інших негативних наслідків, що настали в результаті дорожньо-транспортної пригоди.

Зазначає, що суд першої інстанції при вирішенні питання про розмір відшкодування ОСОБА_2 , ОСОБА_1 моральної шкоди недостатньо врахував характер, тривалість та глибину заподіяних моральних страждань, адже смерть власної дитини завдала їм настільки сильні психічні та душевні страждання, що відновити їх душевний стан неможливо.

Як випливає із ч.5 ст.1187 ЦК України, законодавцем передбачено тільки дві умови для звільнення від відповідальності відшкодування шкоди, спричиненої внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки: непереборну силу та умисел потерпілого, які в даному випадку відсутні, а тому володілець автомобіля «УАЗ-3909» р.н. НОМЕР_2 несе цивільно-правову відповідальність за шкоду спричинену дорожньо-транспортною пригодою незалежно від вини.

При цьому, судом першої інстанції не враховано те, що позивач ОСОБА_2 має труднощі з поверненням до нормального життя, підтриманням соціальних контактів, роботи та повсякденних обов`язків. Трагічна смерть сина внесла зміни в його повсякденне життя, а повернення до попереднього ритму життя стало неможливим. Все це разом призвело до зниження працездатності та обмеження кола його спілкування, що знову-таки поглиблює негативні переживання внаслідок порушення соціальної та особистої адаптації. Смерть сина ОСОБА_6 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди спричинила серйозні психологічні та емоційні травми як для нього, так і для всієї його родини. ОСОБА_2 і до теперішнього часу відчуває глибокий сум, відчай, страх за безпеку інших членів сім`ї та постійне занепокоєння. Загибель дитини відноситься до психотравмувальних подій, а будь-яке грошове відшкодування не зможе в повній мірі відшкодувати спричинену моральну шкоду, а також не поверне батьку його дитину. Не існує грошового еквівалента життю людини, а особливо маленького 2-річного хлопчика.

Також, судом першої інстанції при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 не враховано те, що фактично син помер на її руках, оскільки після дорожньо-транспортної пригоди її знайома ОСОБА_7 передала тіло ОСОБА_6 зі значними травмами і вона тримала сина поки той не здійснив останній подих. Цей момент назавжди закарбувався в її пам`яті та завдає неймовірних душевних страждань. Смерть сина не була миттєва і спричинені тілесні ушкодження завдали йому значних фізичних страждань. Раптовість на несподіваність події, внаслідок якої загинув син позивача ОСОБА_1 , особисте свідчення смерті власної дитини, викликало сильну негативну емоційну реакцію. Втрата дитини зачіпає фундаментальні аспекти психіки, порушує природний порядок життя і викликає глибокий емоційний, психологічний та фізичний біль.

Із врахуванням характеру та обсягу страждань, яких позивачі зазнали внаслідок дрожньо-транспортної пригоди в результаті якої загинув їх дворічний син, характеру немайнових втрат, які не можуть бути відновлені, характеру та тривалості заподіяних моральних, душевних страждань, вважають, що компенсацією моральної шкоди, яка б відповідала ступеню його моральних страждань є заявлена сума у розмірі 264 000,00 грн, яка буде достатньою сатисфакцією в даному випадку.

Від представника відовідача АТ «Тернопільобленерго» - Кереї Ю.Б. надійшли відзиви на апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , в яких зазначає, що відповідач погоджується із представником позивачів у тому, що дійсно за загальними суспільними правилами втрата дитини зачіпає фундаментальні аспекти психіки та викликає емоційний та психологічний біль. Проте глибина та стійкість таких психологічних травм, їх наслідки на подальше життя та здоров`я батьків загиблого хлопчика у даному конкретному випадку, їх психологічний та моральний стан після пережитого та можливість відновлення повинно бути доказано належними та допустимими доказами, як передбачено статтею 81 ЦПК України, оскільки національне законодавство не передбачає презумпції моральної шкоди і повинна бути доведена стороною, яка посилається на неї, як на підставу своїх вимог. Проте жодних доказів на підставі яких суд першої інстанції мав можливість оцінити глибину та стійкість душевних страждань батьків, стороною позивачів надано не було.

Суд виносить рішення на підставі доказів, поданих сторонами та дослідженими безпосередньо у судовому засіданні, а оскільки доказів, які свідчили б про глибину моральної шкоди, суду першої інстанції не було надано позивачами, тому суд прийняв рішення на підставі загальних суспільних та людських понять про материнський та батьківський біль при втраті дитини та керуючись внутрішніми переконаннями.

Отже, викладені у апеляційних скаргах заперечення щодо не врахування судом першої інстанції глибини та характеру душевних страждань являються безпідставними.

Зважаючи на вказані обставини та події, які мають істотне значення, враховуючи грубу необережність та недбалість позивачів при догляді та вихованні сина, у зв`язку із чим дитина у віці 2 роки та 5 місяців залишилася без нагляду та вийшла на дорогу у результаті чого загинула, вважають апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Чубенко Н.М., є необґрунтованими, безпідставними та такими, що порушують принципи справедливості, розумності та пропорційності. У зв`язку із чим просять суд, відмовити у задоволені вимог апеляційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача АТ «ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО» - Кереї Ю.Б. апеляційну скаргу підтримала, з мотивів, викладених у ній, просила її задовольнити та проти апеляційних скарг представника позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Чубенко Н.М. заперечила, вважаючи їх безпідставними.

Представник позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвокат Чубенко Н.М. в судовому засіданні апеляційні скарги, подані нею підтримала, просила їх задовольнити та проти апеляційної скарги АТ «ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО» заперечила.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, хоча був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, про що свідчить рекомендоване повідомлення № 0600998949332.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника процесу за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутності учасників процесу.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги до задоволення не підлягають, з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про шлюб, виданого 27.12.2017 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрували шлюб 04.02.2011 у Цеценівській сільській раді Шумського району Тернопільської області, про що складено актовий запис № 1.

У даному шлюбі у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданим 22.02.2019 Цеценівською сільською радою Шумського району Тернопільської області.

14.07.2021 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне провадження № 12021210000000194 за ч. 2 ст. 286 КК України, за фактом того, що 14.07.2021 близько 13 год. 30 хв. водій ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , керуючи автомобілем УА3-3909, р.н. НОМЕР_1 та розпочинаючи рух по вул. Шевченка, м. Цеценівка Кременецького району, допустив наїзд на малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Унаслідок наїзду ОСОБА_4 загинув на місці пригоди.

Згідно із лікарським свідоцтвом про смерть № 0591 від 15.07.2021, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , причина смерті: відкрита черепно - мозкова травма з переломом кісток мозкового та лицьового черепа, ушкодження мозку та його оболонок.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого 04.08.2021 Шумським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Кременецькому районі Тернопільської області Південно - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано - Франківськ), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 у с. Цеценівка Кременецького району Тернопільської області.

Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13.12.2022 у справі №609/2/22, ОСОБА_3 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та виправдано за відсутністю в його діяннях складу зазначеного кримінального правопорушення.

Як вбачається зі змісту даного вироку, ухвалюючи рішення, суд виходив з того, що перед початком руху автомобіля УАЗ 3909, р.н. НОМЕР_2 , яким керував водій ОСОБА_3 , потерпілий ОСОБА_9 , як зазначено у висновку судмедекспертів криміналістів №57 від 25.11.2021, в цей час знаходився позаду лівого колеса у вертикальному чи близькому до нього положенні у просвіті між колесом (спереду) та кузовом автомобіля (позаду) і був обернений до колеса спиною, тобто під вказаним автомобілем, останнього не можна визнати учасником дорожнього руху, зокрема як пішохода, оскільки судом не встановлено, що до моменту наїзду він рухався по проїзній частині або перетинав її.

До того ж, сліди крові, виявлені на внутрішній частині протектора лівого заднього колеса автомобіля УАЗ 3909 та висновок судово-медичної експертизи трупа потерпілого, за яким локалізація травм припадає на праву частину його тіла, зокрема, встановлені такі травматичні зміни, як «просторі садна на передній поверхні ділянки правого плечового суглоба», «садна ділянки правого колінного суглоба, правої гомілки та стопи; переломи 6, 7-го правих ребер по біляхребтовій лінії» та відсутність аналогічних травм лівого плеча, лівих ребер та лівої ноги, дає підстави вважати, що потерпілий не міг виглядати правим плечем за межі автомобіля перед початком його руху, а був повністю під кузовом автомобіля, і водій перед початком руху не мав об`єктивної можливості побачити його в дзеркалі заднього виду, через вікно дверей чи через відчинені двері, а також не розпочинати рух автомобіля та запобігти наїзду на дитину.

Таким чином, судом не встановлено належних, допустимих та достовірних доказів, які б в сукупності поза розумним сумнівом підтверджували ту обставину, що обвинувачений ОСОБА_3 допустив порушення ПДР України та мав технічну можливість уникнути наїзду на малолітнього, стороною обвинувачення не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, у зв`язку з чим суд прийшов до висновку про необхідність виправдання обвинуваченого на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України.

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 16.06.2023 у справі № 609/2/22, апеляційні скарги прокурора Кременецької окружної прокуратури Попової І.В. і потерпілої ОСОБА_1 - залишено без задоволення, а вирок Шумського районного суду від 13.12.2022 відносно ОСОБА_3 - без змін.

Як слідує зі змісту вказаної ухвали, апеляційний суд прийшов до переконання про обґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо відсутності належних, допустимих та достовірних доказів, які б в сукупності поза розумним сумнівом підтверджували ту обставину, що обвинувачений ОСОБА_3 допустив порушення ПДР України та мав технічну можливість уникнути наїзду на малолітнього. Отже, існує розумний сумнів, щодо наявності в діях обвинуваченого ОСОБА_3 складу інкримінованого йому злочину.

Постановою Верховного Суду від 14 листопада 2023 року ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 16 червня 2023 року щодо ОСОБА_3 залишено без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 , виданого 05.05.2016 Центром 6143, транспортний засіб марки УАЗ-3909, 2002 року випуску, сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , належить на праві власності ВАТ «ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО».

ОСОБА_3 працював у ВАТ «ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО» на посаді водія автотранспортних засобів Шумського РЕМ (3 класу спеціального вантажно-пасажирського автомобіля УАЗ-3909, об`єм двигуна 2,445 л. вантажопідйомністю 1,0 т. державний № НОМЕР_6 ), що підтверджується витягом із наказу № 75-к від 20.07.1988, витягом з наказу ВАТ «ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО» № 230-к від 16.11.2005 та характеристикою ВАТ «ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО» від 09.08.2021.

Відповідно до подорожнього листа № 1171 вантажного автомобіля УАЗ-3909, р.н. НОМЕР_2 Шумського РЕМ ВАТ «ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО», водій ОСОБА_3 14.07.2021 о 09 год. 00 хв. виїхав з гаража та 14.07.2021 о 17 год. 12 хв. повернувся в гараж.

Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу УАЗ-3909, д.н.з. НОМЕР_2 , станом на момент 14.07.2021 була застрахована на підставі Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 203660507 від 19.04.2021 укладеного між ПрАТ «Страхова компанія «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ» та ВАТ «ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО», згідно якого страхова сума на одного потерпілого: за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю - 260 000 грн, за шкоду заподіяну майну - 130 000 грн, розмір франшизи: 0,00 грн. Строк дії полісу з 30.04.2021 по 29.04.2022 включно.

Згідно з довідкою Шумської міської ради Тернопільської області № 280 від 06.08.2021, склад сім`ї ОСОБА_2 , 1975 року народження наступний: дружина - ОСОБА_1 , 1973 року народження; син - ОСОБА_10 , 2016 року народження; дочка - ОСОБА_11 , 2019 року народження; син - ОСОБА_4 , 2019 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Як слідує із листів ПрАТ «Страхова компанія «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ» №010224-0318/к/у, № 010224-0319/к/у від 01.02.2024, страховою компанією прийнято рішення щодо виплати страхового відшкодування за наслідками дорожньо - транспортної пригоди, яка мала місце 14.07.2021 в с. Цеценівка Тернопільської області по вул. Центральна за участю транспортного засобу УАЗ-3909, р.н. НОМЕР_2 та пішохода ОСОБА_4 , який від отриманих тілесних ушкоджень загинув, ОСОБА_2 у сумі 46 540 грн, з них: 36 000 грн відшкодування моральної шкоди, завданої загибеллю ОСОБА_4 ; 10 540 грн - відшкодування витрат на поховання загиблого ОСОБА_4 , а також ОСОБА_1 у сумі 36 000 грн відшкодування моральної шкоди, завданої загибеллю ОСОБА_4 .

Відповідно до Статуту АТ «ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО», затвердженого протоколом позачергових дистанційних загальних зборів акціонерів ВАТ «ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО» від 04.04.2024 №2/2024, АТ «ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО» є правонаступником усіх прав та обов`язків ВАТ «ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО».

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що факт заподіяння позивачам моральної шкоди внаслідок дорожньо - транспортної пригоди, яка мала місце в с. Цеценівка Кременецького району, внаслідок якої загинув малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знайшов своє підтвердження під час розгляду справи, а тому враховуючи встановлені обставини справи, відсутність вини водія ОСОБА_3 у вчиненні дорожньо - транспортної пригоди, глибину фізичних та душевних страждань позивачів, суд прийшов до висновку, що з відповідача слід стягнути на користь позивачів по 100 000 гривень моральної шкоди, завданої внаслідок смерті їх сина.

Колегія суддів, з даним висновком суду першої інстанції погоджується, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до статті 23 ЦК України кожна особа, має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою зокрема щодо членів її сім`ї.

За змістом статті 1167 ЦК України, якщо моральної шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, така моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Частиною 1 статті 1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).

Частиною п`ятою статті 1187 ЦК України встановлено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Виходячи з наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 462/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) та в постановах Верховного Суду від 02 листопада 2020 року у справі №133/1238/17 (провадження № 61 - 19345св19), від 25 листопада 2020 року у справі №760/28302/18-ц (провадження №61 - 12464св20).

Згідно з пунктом 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Отже, головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність яких є джерелом підвищеної небезпеки.

Проте відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Під непереборною силою необхідно розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого необхідно розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид, умисний злочин).

Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1193 ЦК України).

Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).

Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що відносини в сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів врегульовані Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»(також Закон № 19610-IV), який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

У разі якщо деліктні відносини поєдналися з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Такий страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди.

Страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами (пункт 27.3 статті 27 Закону України № 1961-IV).

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатньої страхової виплати для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

Матеріалами справи підтверджено, що смерть малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , настала внаслідок наїзду джерела підвищеної небезпеки - автомобіля УАЗ - 3909, д.н.з. НОМЕР_2 , який належить АТ «ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО» під керуванням ОСОБА_3 , між настанням смерті потерпілого і ДТП існує прямий причиново - наслідковий зв`язок.

У судовому засіданні відповідачем не доведено обставин, які б свідчили, що шкода була завдана внаслідок непереборної сили або умислу загиблого.

Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що ПрАТ «Страхова компанія «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ» виплатило страхове відшкодування за наслідками дорожньо - транспортної пригоди, яка мала місце 14.07.2021 в с. Цеценівка Тернопільської області по вул. Центральна за участю транспортного засобу УАЗ-3909, р.н. НОМЕР_2 та пішохода ОСОБА_4 , який від отриманих тілесних ушкоджень загинув, ОСОБА_2 у сумі 46 540 грн, з них: 36 000 грн відшкодування моральної шкоди, завданої загибеллю ОСОБА_4 ; 10 540 грн - відшкодування витрат на поховання загиблого ОСОБА_4 , а також ОСОБА_1 у сумі 36 000 грн відшкодування моральної шкоди, завданої загибеллю ОСОБА_4 .

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачам завдано моральної шкоди, яка пов`язана з глибокими емоційними переживаннями та моральними стражданнями, які вони зазнали внаслідок втрати сина та продовжують зазнавати, що відображається на їхньому психоемоційному стані, порушенням укладу їх життя, а також те, що з моменту дорожньо - транспортної пригоди і по теперішній час вони відчувають глибокий сум, відчай, страх за безпеку інших членів сім`ї та постійне занепокоєння. Факт загибелі ОСОБА_4 є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань позивачів, оскільки людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Крім того, встановивши, що моральна шкода, пов`язана із смертю потерпілого ОСОБА_4 , була заподіяна позивачам джерелом підвищеної небезпеки, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відсутність вини ОСОБА_3 у вчиненні дорожньо - транспортної пригоди не звільняє відповідача від цивільно-правової відповідальності, однак підлягає врахуванню судом при визначенні розміру відшкодування.

Згідно з частинами третьою-четвертою статті 23 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), від 23 листопада 2022 року в справі № 686/13188/21 (провадження № 61-3943св22), від 19 квітня 2023 року в справі № 336/10216/21 (провадження № 61-73св23), від 13 липня 2023 року в справі № 203/2786/17 (провадження № 61-3193 св 23), від 05 січня 2024 року в справі № 629/2371/23 (провадження № 61-15421св23).

Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).

Таким чином, розмір моральної шкоди не є конкретно визначеною сумою, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про часткове задоволення вимог щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000 грн кожному з позивачів, оскільки врахував фактичні обставини конкретної справи, відсутність вини та протиправних дій водія ОСОБА_3 у вчиненні дорожньо - транспортної пригоди, виплати страхового відшкодування позивачам в розмірі 36 000 грн кожному, а також характер, глибину і тривалість душевних та моральних страждань позивачів, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.

А, тому доводи апеляційних скарг представника позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Чубенко Н.М. щодо необґрунтованого їм відшкодування моральної шкоди в розмірі 100 000 грн не спростовують вірних висновків суду першої інстанції щодо часткового задоволення вимог щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000 грн кожному з позивачів

Колегія суддів апеляційної інстанції також звертає увагу, що з урахуванням того, що вина та протиправність дій відповідача у справі відсутні, оскільки в силу закону відповідач несе цивільну-правову відповідальність без вини, судом першої інстанції обгрунтовно визначено позивачам розмір моральної шкоди у сумі 100 000 кожному і саме такий розмір моральної шкоди, на думку суду, буде співмірним із фактом заподіяння шкоди та глибиною моральних стражданнь позивачів у даній справі.

Доводи апеляційної скарги представника Акціонерного товариства «Тернопільобленерго» Кереї Ю.Б., що відсутності доказів вини та протиправної поведінки водія у заподіянні смерті ОСОБА_4 та причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою водія та наслідками, що є підставою для відмови в позові, не заслуговують на увагу, з огляду на те, що особливість правил відшкодування моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, полягає в наявності лише трьох підстав для відповідальності, а саме: наявність шкоди; протиправна дія заподіювача шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала моральної шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи як вже вище зазначалося поширюється до межі непереборної сили або умислу потерпілого. Тому її називають підвищеною.

З огляду на викладене, відсутність вини водія транспортного засобу не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати моральну шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. При цьому, матеріали справи не містять, а судом першої інстанції не встановлено обставин, які б свідчили, що шкода була завдана внаслідок непереборної сили або умислу загиблого. Також відповідачем не спростовано факт наїзду на ОСОБА_4 та причинно-наслідкового зв`язку з вказаною подією.

Крім того, посилання представника відповідача, на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження наявності моральної шкоди, що настала у зв`язку з діями відповідача та її розміру є безпідставними, оскільки згідно з ч. 1 ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, тому сам факт загибелі сина позивачів під час ДТП є безумовним свідченням глибини та тривалості її моральних страждань, а щодо розміру відшкодування моральної шкоди, то вона визначена судом з урахуванням усіх фактичних обставин справи, зокрема, що ДТП сталася внаслідок взаємодії джерела підвищеної небезпеки та відповідає критеріям розумності, виваженості і справедливості із врахуванням відсутності вини водія у вчиненні дорожньо - транспортної пригоди та перенесених позивачами моральних страждань, зумовлених глибокими емоційними переживаннями, яких вони зазнали внаслідок смерті сина.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що у цій справі суд першої інстанції дослідив усі наявні у справі докази у їх сукупності, надав їм належну оцінку, визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, правильно встановив підстави, розмір та порядок відшкодування моральної шкоди, завданої позивачам та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення вимог шляхом стягнення із АТ «ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО» на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди по 100 000 грн кожному.

Інші обставини, на які посилаються заявники в апеляційних скаргах, були предметом дослідження судом першої інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом попередньої інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги представника Акціонерного товариства «Тернопільобленерго» Кереї Юлії Борисівни та представника позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 адвоката Чубенко Наталії Миколаївни, слід залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 жовтня 2024 року - залишити без змін, оскільки висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст.35, 259, 374 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги представника Акціонерного товариства «Тернопільобленерго» Кереї Юлії Борисівни та представника позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 адвоката Чубенко Наталії Миколаївни - залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 жовтня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлено 14 лютого 2025 року.

Головуючий Н. М. Храпак

Судді: Б.О. Гірський

М.В. Хома