Постанова

від 04.02.2025 по справі 910/935/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" лютого 2025 р. Справа№ 910/935/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Барсук М.А.

при секретарі: Реуцькій Т.О.

за участю представників:

від позивача: Жураковська Л.В., голова комісії, директор;

від відповідача: Хлань В.М., витяг із наказу № 97 від 16.05.2022; Потильчак А.О., витяг із наказу № 268 від 23.08.2024;

від третьої особи: Прикмета І.П., посвідчення № 5063 від 27.05.2021,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Фонду державного майна України

на рішення господарського суду міста Києва від 17.09.2024

у справі № 910/935/24 (суддя - Котков О.В.)

за позовом державного підприємства "Черкаський консервний комбінат"

до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 )

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Фонд державного майна України

про визнання протиправним та скасування наказу,-

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство "Черкаський консервний комбінат" (далі - ДП "ЧКК") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування наказу № 401 від 13.12.2023 про вилучення майна Фонду державного майна України (далі - ФДМУ), балансоутримувачем якого є ДП "ЧКК", а саме: частини адміністративної будівлі (літ. А-1 за техпаспортом), загальною площею 356,70 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що згідно рішення військового командування у нього протиправно було вилучено частину адміністративної будівлі, чим порушено принцип неподільності речі, а також право на розпорядження земельною ділянкою. В той же час відповідна адміністративна будівля перебуває у податковій заставі, і за ДП "ЧКК", як боржником, відкриті виконавчі провадження, яке з 2018 року перебуває у процедурі припинення, у зв`язку з чим заходи щодо вилучення державного майна підприємства є незаконними, а оспорюваний наказ підлягає скасуванню.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.09.2024 в позові відмовлено.

За висновками суду першої інстанції позивачем не доведено обставин, що видаючи оскаржуваний наказ відповідач діяв всупереч передбаченим законом повноваженням, у зв`язку з чим вилучення майна за таким наказом відбулося з дотриманням встановленої законом процедури. В той же час задоволення вимоги про визнання протиправним та скасування оспорюваного наказу, який є виконаним і вичерпав свою дію, є неналежним та неефективним способом захисту прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ФДМУ звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення і прийняти нове, яким задовольнити позов.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначав, що судом першої інстанції не було надано оцінки доводам позивача, наведеним у позовній заяві, щодо протиправності оспорюваного наказу, як передумови для його скасування.

Разом з цим апелянт посилався на правові позиції Верховного Суду, які за його твердженням не були враховані господарським судом під час прийняття судового рішення, а саме, що невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені відповідно до належного способу захисту прав, і якщо таке тлумачення не призводить до порушення процесуальних прав відповідача (постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.02.2024 у справі № 910/10009/22); спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2024, у складі колегії суддів: Руденко М.А. (головуючий), Барсук М.А., Пономаренко Є.Ю., відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою та призначено справу до розгляду на 10.12.2024.

18.11.2024 до апеляційного суду надійшов відзив відповідача із запереченнями на апеляційну скаргу, в якому, зокрема, представник зазначав, що вимога позивача про скасування оспорюваного наказу є неналежним способом захисту, оскільки такий наказ є розпорядчим документом завершеної дії і за наслідками його виконання складено акт вилучення майна, тож скасування наказу автоматичне не тягне за собою скасування такого акту і не призводить до відновлення попереднього стану позивача.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2024 оголошено перерву до 14.01.2025.

14.01.2025 до апеляційного суду позивачем подано клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 задоволено вищевказане клопотання позивача та відкладено розгляд справи на 04.02.2025.

У судовому засіданні, що відбулось 04.02.2025, представники апелянта та позивача підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. Відповідач заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши доводи представників сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_2 видано наказ № 401 від 13.12.2023 про вилучення майна, погоджений начальником Черкаської обласної військової адміністрації - Табурцем І.І. (а.с. 65 том 1), яким зобов`язано командира військової частини НОМЕР_2 провести вилучення для забезпечення потреб оборони та використання в умовах правового режиму воєнного стану майно ФДМУ, балансоутримувачем якого є ДП "ЧКК", а саме частину адміністративної будівлі (літ. А-1 за техпаспортом), загальною площею 356,70 кв.м, яка фактично розташована за адресою: м. Черкаси, вул. Чигиринська, буд. 13.

Позивач з вказаним наказом не погодився та звернувся з даною позовною заявою в якій зазначав, що згідно рішення військового командування, погодженого 19.12.2023 з Черкаською обласною військовою адміністрацією за № 566/01/09-03, та згідно акту вилучення від 26.12.2023 у ДП "ЧКК", вилучено частину адміністративної будівлі, загальною площею 356,70 кв.м, натомість за технічним паспортом адміністративна будівля (літ. А-1) має загальну площу 399,4 кв.м, у зв`язку з чим у розпорядженні позивача залишилась частина адміністративної будівлі площею 42,7 кв.м, чим було порушено принцип неподільності речі, а також право позивача на розпорядження земельною ділянкою, оскільки земля, як складова частина права власності цілісного майнового комплексу ДП є також неподільною річчю.

Відповідачем не було враховано, що ДП з 2018 року за рішенням власника перебуває у процедурі припинення згідно наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України № 320 від 10.07.2017 про ліквідацію ДП "ЧКК" (зі змінами згідно наказу ФДМУ № 1083 від 23.09.2022; а.с. 45-48 том 1), а також те, що адміністративна будівля перебуває у податковій заставі головного управління державної податкової служби у Черкаській області згідно рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21.11.2017 у справі № 823/1706/17 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/70545665) і податковий борг по орендній платі за землю та податку на додану вартість підприємства складає 595 895,76 грн. Більш того за підприємством, як боржником, відкриті виконавчі провадження у розмірі 3 408 910,61 грн, а вилучене відповідачем майно перебувало в оренді на підставі договору № 2228 від 25.07.2022.

Враховуючи наведене заходи щодо вилучення державного майна підприємства, яке має боргові зобов`язання перед кредиторами із заробітної плати та перед державним бюджетом є незаконними, покладають додатковий індивідуальний і надмірний тягар витрат в частині заходів запобігання банкрутству ДП. В той же час позивач фактично втратив спосіб у який мав би провести розрахунок з кредиторами скориставшись своїм правом приватизації нерухомого майна. Тож, на переконання позивача, відповідач переслідував нелегітимну мету, що свідчить про порушення таким правочином публічного порядку, а також має негативні наслідки для держави і суспільства.

Вирішуючи спір суд першої інстанції зазначив про недоведеність позивачем обставин, що видаючи оскаржуваний наказ відповідач діяв всупереч передбаченим законом повноваженням, у зв`язку з чим вилучення майна за таким наказом відбулося з дотриманням встановленої законом процедури. В той же час господарський суд дійшов висновку, що задоволення вимоги про визнання протиправним та скасування оспорюваного наказу, який є виконаним і вичерпав свою дію, є неналежним та неефективним способом захисту прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022. Вказаний Указ затверджено Верховною Радою України шляхом прийняття Закону України № 2102-IX від 24.02.2022. В подальшому строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався, внаслідок чого останній триває до теперішнього часу.

Пунктом 2 Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" постановлено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_3 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Пунктом 3 Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" визначено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною 1 статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначено Законом України "Про правовий режим воєнного стану".

Статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до частин 1, 2 статті 3 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" військовим командуванням, якому згідно з цим Законом надається право разом з органами виконавчої влади, військовими адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати заходи правового режиму воєнного стану, є: Головнокомандувач Збройних Сил України, командувачі видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командувачі (начальники) органів військового управління, командири з`єднань, військових частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

Військове командування, в межах повноважень, визначених цим Законом та Указом Президента України про введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, затвердженим Верховною Радою України, видає обов`язкові до виконання накази і директиви з питань забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

Статтею 3 Закону України "Про Збройні Сили України" визначено таку загальну структуру Збройних Сил України: Генеральний штаб Збройних Сил України; Командування об`єднаних сил Збройних Сил України; види Збройних Сил України - Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили; окремі роди сил Збройних Сил України - Сили спеціальних операцій, Сили територіальної оборони, Сили логістики, Сили підтримки, Медичні сили; окремі роди військ Збройних Сил України - Десантно-штурмові війська, війська зв`язку та кібербезпеки; органи військового управління, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, що не належать до видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України.

Механізм передачі, примусового відчуження або вилучення майна у юридичних та фізичних осіб для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану регламентований Законом України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану".

Вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану здійснюється без відшкодування вартості такого майна (пункт 3 статті 3 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану").

Вилучення майна - це позбавлення державних підприємств, державних господарських об`єднань права господарського відання або оперативного управління індивідуально визначеним державним майном з метою його передачі для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.

Частинами 1, 2 статті 4 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" передбачено, що примусове відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану здійснюється за рішенням військового командування, погодженим відповідно з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради. У місцевостях, де ведуться бойові дії, примусове відчуження або вилучення майна здійснюється за рішенням військового командування без погодження з органами, зазначеними у частині 1 цієї статті.

Статтею 7 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" унормовано, що про примусове відчуження або вилучення майна складається акт.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, як примусово відчужувати майно, що перебуває у приватній або комунальній власності, зокрема, об`єкти фонду захисних споруд цивільного захисту, вилучати майно державних підприємств, державних господарських об`єднань для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану в установленому законом порядку та видавати про це відповідні документи встановленого зразка.

Як вже зазначалось, оскаржуваний наказ № 401 від 13.12.2023 "Про вилучення майна" Командувача Сил логістики Збройних Сил України був погоджений начальником Черкаської обласної військової адміністрації Табурець І.І., що підтверджується відповідним написом на цьому наказі (а.с. 65 том 1).

Враховуючи наведене, оскаржуваний наказ про вилучення у позивача для потреб оборони та використання в умовах правового режиму воєнного стану майна - частини адміністративної будівлі (літ. 1-А за техпаспортом), загальною площею 356,70 кв.м, яка розташована за адресою: м. Черкаси, вул. Чигиринська, буд. 13, виданий Командувачем Сил логістики Збройних Сил України з дотриманням встановленої законом процедури.

Згідно ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частинами 1, 2 ст. 4 ГПК України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду.

Виходячи зі змісту наведених статей Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та ГПК України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством). Відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.02.2024 у справі № 910/10009/22, зокрема, зазначене таке.

"8.33. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що спосіб захисту прав та інтересів має бути належним, зокрема, ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункти 63, 89), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 (пункт 119), від 16.09.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 86), від 29.11.2023 у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22, пункт 24)).

8.34. Крім того, згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим; вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20.10.2021 у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі 908/976/190 (пункт 5.6), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44), від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 29), від 12.07.2023 у справі № 757/31372/18-ц (пункт 62), від 29.11.2023 у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22, пункт 22)).

8.35. За висновками Великої Палати Верховного Суду для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника. Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 150)).

Аналогічні висновки є справедливими і у випадках витребування рухомого майна.

8.36. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)).

8.37. Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura- "суд знає закони" (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші).

Відтак суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 109)).

8.38. Отже, задоволення вимоги про визнання протиправним та скасування оспорюваного наказу є неналежним, зокрема неефективним способом захисту прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76), від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (провадження № 12-13гс22, пункт 127).

Суд також враховує, що оспорюваний наказ вже виконаний, а тому він вичерпав свою дію".

Як уже зазначалося, предметом позову у даній справі, що розглядається, є вимога ДП "ЧКК" про визнання протиправним та скасування наказу відповідача № 401 від 13.12.2023 про вилучення майна ФДМУ, балансоутримувачем якого є ДП "ЧКК", а саме: частини адміністративної будівлі (літ. А-1 за техпаспортом), загальною площею 356,70 кв.м, яка розташована за адресою: м. Черкаси, вул. Чигиринська, буд. 13.

За обставинами даної справи оспорюваний наказ виконаний, а отже вичерпав свою дію.

Наведені обставини у сукупності свідчать про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що апелянтом не доведено обґрунтованості апеляційної скарги, тож апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду і підстав для його скасування або зміни не має.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фонду державного майна України на рішення господарського суду міста Києва від 17.09.2024 у справі № 910/935/24 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 17.09.2024 у справі № 910/935/24 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/935/24 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст судового рішення складено 14.02.2025

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Барсук