Постанова

від 11.02.2025 по справі 910/6176/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"11" лютого 2025 р. Справа№ 910/6176/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Демидової А.М.

Ходаківської І.П.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 11.02.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖК Стеценка»

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 (повний рішення складено 04.10.2024)

у справі №910/6176/24 (суддя Ярмак О.М.)

за позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖК Стеценка»

про стягнення 9 052 467,61 грн,

ВСТАНОВИВ:

Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі за текстом - позивач, Департамент) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖК Стеценка» (далі за текстом - відповідач) про стягнення 9 052 467,61 грн пайового внеску на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення вимог Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 №411/1415 (далі за текстом - Порядок), розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 №132-IX (далі за текстом - Закон №132-IX) не звернувся до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі об`єкту будівництва після 01.01.2020 та до введення об`єкта будівництва в експлуатацію і не сплатив пайовий внесок.

Господарський суд міста Києва рішенням від 17.09.2024 у справі №910/6176/24 позов задовольнив повністю, стягнувши з відповідача на користь позивача 9 052 467,00 пайового внеску та 108 629,61 грн судового збору.

Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про наявність обов`язку замовника будівництва, встановленого положеннями «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України №132-IX щодо сплати пайової участі до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію. При цьому суд першої інстанції погодився із здійсненим відповідачем розрахунком пайового внеску, як такого, що відповідає положенню пункту 6.4.2 Порядку за проектом «Будівництво житлового комплексу на вул. Стеценка у Святошинському районі м. Києва (III черга будівництва), за наведеною у Порядку формулою.

Щодо заперечень відповідача про відсутність правової норми у 2020 році стосовно укладення договору про пайову участь та сплати пайових внесків, то суд першої інстанції зазначив, що такий обов`язок у відповідача, як замовника будівництва, наявний в силу положень «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №132-IX. Щодо звільнення відповідача від сплати пайового внеску у зв`язку із будівництвом об`єкту соціальної інфраструктури - дошкільного закладу на 120 місць, то судом першої інстанції встановлено, що відповідачем не надано доказів передачі дошкільного закладу до комунальної власності територіальної громади столиці та не встановлена вартість будівництва такого об`єкту, що позбавляє можливості встановити чи дорівнює або перевищує розмір пайової участі за об`єктом на вимогу абзацу 5 пункту 4.2 Порядку.

Не погодившись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 у справі №910/6176/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи доводи та вимоги апеляційної скарги відповідач посилається на те, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки доводам відповідача стосовно відсутності у 2021 році обов`язку зі сплати пайового внеску; процедурних порушень позивача, оскільки останній не звертався до позивача із відповідною вимогою, що вплинуло на здатність відповідача належно відреагувати та виконати свої зобов`язання.

Також, на переконання відповідача, суд першої інстанції безпідставно проігнорував обставини, викладені у клопотанні про проведення експертизи та неправомірно відмовив відповідачу у його задоволенні, тоді як позивач не має спеціальних знань у сфері будівництва для самостійної оцінки належності приміщень до таких, що підлягають врахуванню при визначенні розміру пайової участі.

На думку відповідача, суд першої інстанції при ухваленні оспорюваного рішення фактично створив нову норму права, оскільки Законом №132-IX з 01.01.2020 виключено статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», яка передбачала пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.

В апеляційній скарзі відповідач зазначив про попередній (орієнтовний) розмір витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції - 10 000,00 грн.

У прохальній частині апеляційної скарги відповідач просить суд апеляційної інстанції задовольнити клопотання про призначення у справі №910/6176/24 судової експертизи.

На розгляд експерта поставити наступні питання: Чи входять до складу об`єктів будівництва «Будівництво житлового комплексу на вул. Стеценка у Святошинському районі м. Києва, а саме: 8 пусковий комплекс III черги: житловий будинок літ. «А»», «Будівництво житлово комплексу на вул. Стеценка у Святошинському районі м. Києва, а саме: 12 пусковий комплекс III черги: житловий будинок літ. «А» (секції 5 та «Будівництво житлового будинку № 10 (секція 10.1, 10.2, 10.3, 10,4) (будівля 1)» об`єктів енергетики, технічних приміщень, трансформаторної підстанції (TП)?

Чи були введені приміщення об`єктів енергетики, технічних приміщень, трансформаторної підстанції (TП) одночасно з об`єктами будівництва: «Будівництво житлового комплексу на вул. Стеценка у Святошинському районі м. Києва, а саме: 8 пусковий комплекс III черги: житловий будинок літ. «А»», «Будівництво житлового комплексу на вул. Стеценка у Святошинському районі м. Києва, а саме: 12 пусковий комплекс III черги: житловий будинок літ. «А» (секції 5 та 6)», «Будівництво житлового будинку № 10 (секція 10.1, 10.2, 10.3, 10.4) (будівля 1)»?

Яка загальна площа (окремо) приміщень об`єктів енергетики, технічних приміщень, трансформаторної підстанції (ТП), що були побудовані в рамках об`єктів будівництва: «Будівництво житлового комплексу на вул. Стеценка у Святошинському районі м. Києва, а саме: 8 пусковий комплекс III черги: житловий будинок літ. «А»», «Будівництво житлового комплексу на вул. Стеценка у Святошинському районі м. Києва, а саме: 12 пусковий комплекс III черги: житловий будинок літ. «А» (секції 5 та 6)», «Будівництво житлового будинку Nє 10 (секція 10.1, 10.2, 10.3, 10.4) (будівля 1)»?

Чи відносяться об`єкти будівництва: «Будівництво житлового комплексу на вул. Стеценка у Святошинському районі м. Києва, а саме: 8 пусковий комплекс III черги: житловий будинок літ. «А»», «Будівництво житлового комплексу на вул. Стеценка у Святошинському районі м. Києва, а саме: 12 пусковий комплекс III черги: житловий будинок літ. «А» (секції 5 та 6)», «Будівництво житлового будинку № 10 (секція 10.1, 10.2, 10.3, 10.4) (будівля 1)» чи його складові (приміщення, групи приміщень), в тому числі, але не виключно, об`єкти енергетики, технічні приміщення, трансформаторні підстанції (ТП) до критеріїв, перелічених п. 4.2. Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням КМР від 15.11.2016 № 411/1415?

Чи правильно, у відповідності до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням КМР від 15.11.2016 № 411/1415, обраховано розмір пайової участі у зв`язку з будівництвом об`єктів: «Будівництво житлового комплексу на вул. Стеценка у Святошинському районі м. Києва, а саме: 8 пусковий комплекс III черги: житловий будинок літ. «А»», «Будівництво житлового комплексу на вул. Стеценка у Святошинському районі м. Києва, а саме: 12 пусковий комплекс III черги: житловий будинок літ. «А» (секції 5 та 6)», «Будівництво житлового будинку №10 (секція 10.1, 10.2, 10.3, 10.4) (будівля 1)» в розмірі 9 052 467,61 грн?

Визначити розмір пайової участі у зв`язку з будівництвом об`єктів: «Будівництво житлового комплексу на вул. Стеценка у Святошинському районі м. Києва, а саме: 8 пусковий комплекс III черги: житловий будинок літ. «А»», «Будівництво житлового комплексу на вул. Стеценка у Святошинському районі м. Києва, а саме: 12 пусковий комплекс III черги: житловий будинок літ. «А» (секції 5 та 6)», «Будівництво житлового будинку № 10 (секція 10.1, 10.2, 10.3, 10.4) (будівля 1)»?

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.10.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖК Стеценка» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 у справі №910/6176/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 25.10.2024 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/6176/24; відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖК Стеценка» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 у справі №910/6176/24.

Матеріали справи №910/6176/24 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 14.11.2024.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 19.11.2024 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖК Стеценка» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 у справі №910/6176/24; розгляд апеляційної скарги призначив на 17.12.2024 о 13 год. 00 хв.

Позивач заперечує проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на те, що предметом даного провадження є стягнення коштів пайової участі, а не зобов`язання відповідача укласти договір пайової участі. Доводи відповідача про відсутність обов`язку у 2020 році сплачувати пайову участь спростовуються правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19, Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.11.2024 у справі №910/12561/23, від 20.08.2024 у справі №910/7707/19, від 23.05.2024 у справі №915/149/23, від 13.12.2022 у справі №910/21307/21, від 20.07.2022 у справі №910/9548/21, від 07.09.2023 у справі №916/2709/22.

Позивач не погоджується із доводами відповідача стосовно того, що нарахування та сплата пайової участі мали бути здійснені станом на дату отримання МБУО та Дозволу, оскільки відповідно до вимог законодавства України, чинного на момент виникнення у відповідача такого обов`язку, нарахування пайової участі здійснено станом на 17.05.2021 та 19.07.2021 - дати видачі сертифікатів про готовність до експлуатації закінченого будівництва №ІУ123210422229, №ІУ123210709364. Щодо строків звернення замовника будівництва до Департаменту та сплати пайової участі, то за вимогами «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №132-ІХ замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою для визначення розміру пайової участі та сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію. Стосовно процедурних порушень, то, як вказує позивач, саме на відповідача Законом покладено обов`язок звернення до Департаменту стосовно визначення розміру пайової участі, та не покладає на Департамент обов`язку звернення до замовника будівництва із вимогою про сплату пайової участі. При цьому Департаментом вживались заходи досудового врегулювання, шляхом направлення вимог від 05.03.2024 №050/08-946, від 21.09.2023 №050/08-3633, які відповідачем залишені без реагування.

Стосовно посилань відповідача на положення частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України), то при застосуванні положень статті 1212 ЦК України, положення частини 2 статті 530 ЦК України не застосовується, про що зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.02.2024 у справі №910/3831/22.

Позивач також заперечує проти задоволення клопотання відповідача про призначення судової експертизи, оскільки розрахунок пайової участі проведено за інформацією, вказаною у сертифікатах про готовність до експлуатації закінченого будівництва №ІУ123210422229, №ІУ123210709364, з урахуванням даних згідно технічного паспорту на 9-ий пусковий комплекс. При цьому відповідач на спростовування розрахунку Департаменту не надав суду свій контррозрахунок пайової участі.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 17.12.2024 продовжив строк розгляду справи №910/6176/24, з урахуванням приписів статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та відклав розгляд справи №910/6176/24 на 21.01.2025 на 12 год. 45 хв.

Розглянувши у судовому засіданні 21.01.2025 клопотання відповідача про призначення судової експертизи суд апеляційної інстанції, без виходу до нарадчої кімнати, дійшов висновку про відмову у його задоволення, з наступних підстав.

За приписами статті 99 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Отже, призначення експертизи за процесуальним Законом можливе за наявності двох умов, наведених у частині 1 статті 99 ГПК України.

Суд апеляційної інстанції вважає, що у даній справі відсутня необхідність у спеціальних знаннях, тоді як суд має можливість самостійно перевірити розрахунок пайового внеску, наведений позивачем. При цьому відповідач не надав суду свого контррозрахунку суми пайового внеску або висновку експерта, який би спростував розрахунок Департаменту.

Більше того, за приписами статті 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку призначення експертизи, тоді як безпідставне зупинення провадження сприятиме затягуванню розгляду справи.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» №475/97-ВР від 17.07.1997, визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 21.01.2025 відклав розгляд справи №910/6176/24 на 11.02.2025 на 12 год. 00 хв. Представник відповідача у судовому засіданні 11.02.2025 усно заявив клопотання про залучення Київської міської ради до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача.

У судовому засіданні 11.02.2025 представник позивача заперечив проти задоволення клопотання відповідача про залучення третьої особи.

Колегія суддів, порадившись на місці, відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про залучення третьої особи.

Частина 1 статті 50 ГПК України встановлює, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Відповідно до частини 2 статті 50 ГПК України якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі (частина 4 статті 50 ГПК України).

Частиною першою статті 14 ГПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Для правильного вирішення спору та захисту порушеного права позивача суд повинен визначитися з учасниками справи до складу яких згідно із частиною 1 статті 41 ГПК України у справах позовного провадження відносяться сторони та треті особи.

Існування статусу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, в господарському процесі покликане забезпечити саме дотримання права на справедливий суд тих осіб, які не є позивачем чи відповідачем, однак рішення суду може вплинути на їх права чи обов`язки. Такий статус закріплено у статті 50 ГПК України.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що рішення є таким, що прийнято про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині цього рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи, або у резолютивній частині рішення суд зазначив про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги. Наведене відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2019 у справі № 908/1141/15-г, від 17.10.2022 у справі №904/6084/21.

Саме на суд покладено обов`язок визначити суб`єктний склад учасників спору залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню. Суд не має права вирішувати питання про права та обов`язки осіб, не залучених до участі у справі. Вказаний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12.09.2022 у справі №910/1744/21.

Суд апеляційної інстанції відмовляє у задоволенні вказаного клопотання, враховуючи положення пункту 3.3 розділу ІІІ Порядку, за яким в усіх питаннях щодо залучення коштів пайової участі Київська міська рада виступає в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), який є позивачем у даній справі.

У судовому засіданні 11.02.2025 представник відповідача підтримав доводи та вимоги своєї апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 у справі №910/6176/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

11.02.2025 у судовому засіданні представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 у справі №910/6176/24 залишити без змін.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Згідно із пунктом 4 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 466, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.08.2015 №747, підготовчі роботи, визначені будівельними нормами, стандартами і правилами, можуть виконуватися замовником після набуття права на земельну ділянку відповідного цільового призначення та подання повідомлення про початок виконання підготовчих робіт до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю.

Виконання підготовчих робіт може здійснюватися на підставі повідомлення про початок виконання будівельних робіт або дозволу на виконання будівельних робіт (далі - дозвіл).

Видача дозволу здійснюється шляхом внесення даних до реєстру з дотриманням вимог Законів України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» та «Про адміністративні послуги». Замовник несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданому ним повідомленні, за виконання будівельних робіт без подання повідомлення та за порушення вимог, визначених цим Порядком, відповідно до Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» та Кодексу України про адміністративні правопорушення (пункти 10, 11 вказаного вище Порядку).

У статті 7 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» вказано, що управління у сфері містобудівної діяльності та архітектурно-будівельного контролю здійснюється шляхом надання (отримання, реєстрації), відмови у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт.

10.04.2018 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано дозвіл № ІУ113181001562 на виконання будівельних робіт по об`єкту «Будівництво житлового комплексу на вул. Стеценка у Святошинському районі м. Києва (III черга будівництва)». Замовником будівництва вказано відповідача (а.с. 146).

28.12.2020 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано дозвіл № ІУ113181001562 (зі змінами) на виконання будівельних робіт по об`єкту «Будівництво житлового комплексу на вул. Стеценка у Святошинському районі м. Києва (III черга будівництва).

17.05.2021 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано сертифікат № ІУ123210422229 про готовність до експлуатації закінченого будівництва об`єкта за проектом «Будівництво житлового комплексу на вул. Стеценка у Святошинському районі м. Києва (ІІІ будівництва), 8-й та 12-й пускові комплекси» (а.с. 158). Замовником будівництва вказано відповідача.

19.07.2021 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано сертифікат № ІУ123210709364 про готовність до експлуатації закінченого будівництва об`єкта за проектом Будівництво житлового комплексу на вул. Стеценка у Святошинському районі м. Києва (III черга будівництва), 9-й пусковий комплекс (а.с. 157). Замовником будівництва вказано відповідача.

Згідно з пунктом 11 Загальних положень постанови Кабінету Міністрів України «Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів» від 13.04.2011 №461 датою прийняття в експлуатацію об`єкта є дата реєстрації декларації або видачі сертифіката.

Спір виник через те, що відповідач, як замовник будівництва, не звернувся до Департаменту із заявою про визначення розміру пайової участі щодо вищезазначеного об`єкту будівництва після 01.01.2020 та до введення в експлуатацію і не сплатив пайовий внесок, чим порушив права та інтереси територіальної громади міста Києва, в особі якої виступає Департамент.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», який встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

На час отримання відповідачем дозволу 12.10.2018 на виконання будівельних робіт по об`єкту «Будівництво житлового комплексу на вул. Стеценка у Святошинському районі м. Києва (III черга будівництва)» стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», чинна до 01.01.2020, передбачала, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури (частини 1-3 вказаної статті).

Відповідно до частини 1 статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Отже, органи місцевого самоврядування встановлюють порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Відповідно до пункту 3.1 розділу ІІІ Порядку пайова участь є обов`язковим внеском, який замовник має сплатити до бюджету міста Києва, крім випадків, передбачених законами України та цим Порядком.

Згідно з пунктом 3.3 розділу ІІІ Порядку в усіх питаннях щодо залучення коштів пайової участі Київська міська рада виступає в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Пунктом 3.4 розділу ІІІ Порядку визначено, що Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є єдиним органом, уповноваженим здійснювати розрахунок пайової участі та укладання, зміну та розірвання договорів про пайову участь (з урахуванням особливостей інших положень цього Порядку).

За змістом пункту 4.3 розділу IV Порядку кошти пайової участі сплачуються замовником в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва/реконструкції в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором про пайову участь. Прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію без сплати пайової участі в повному обсязі не звільняє замовника від обов`язку її сплати.

На момент прийняття в експлуатацію спірного об`єкту будівництва у відповідача у 2021 році статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» виключено на підставі Закону №132-ІХ з 01.01.2020.

За змістом «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 132-IX з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.

Таким чином, починаючи з 01.01.2020 передбачений до цього статтею 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» обов`язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.

Законодавцем під час внесення змін до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону №132-IX, встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту [(далі - пайова участь) абзац другий пункт 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX] у такому розмірі та порядку: 1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): - для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта; - для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування; 3) замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва; 4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію; 5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту; 6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

Тобто відповідно до внесених Законом №132-ІХ змін з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх повного виконання, є лише договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020 (частина 1 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ).

Верховний Суд у постанові від 20.07.2022 у справі №910/9548/21 дійшов висновку, що законодавець під час внесення змін до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону №132-IX) чітко визначив підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об`єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін, а саме: договори пайової участі, укладені до 01.01.2020 на підставі вимог статті 40 Закону № 3038-VI, залишались дійсними та підлягали до їх повного виконання і після виключення вказаної статті (абзац 1 пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX). Тобто істотні умови, зокрема щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, залишались незмінними; якщо станом на 01.01.2020 такі об`єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та, оскільки з 01.01.2020 встановлений статтею 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» обов`язок щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, як і обов`язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, тому законодавець визначив нормативне регулювання таких правовідносин, зокрема, абзацом 2 пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX.

Передбачений вказаною нормою порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для: (1) об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; (2) об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

Отже, у вказаних двох випадках, враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX, замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.

Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає: для об`єктів, будівництво яких розпочато попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020; для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

Зазначене спростовує доводи відповідача про те, що Департамент до введення об`єкта в експлуатацію мав направити йому вимогу про сплату пайової участі та відсутність строків виконання замовником будівництва обов`язку щодо звернення до Департаменту із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.

При цьому матеріали даної справи містять докази звернення позивача до відповідача із вимогами щодо отримання розрахунку та сплати пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва №050/08-3633 від 21.09.2023 (т. 1 а.с. 14-15), №050/08-946 від 05 04.2024 (т. 1 а.с. 19 зворотній бік - 20), тоді як відповідач мав самостійно протягом 10 днів після 01.01.2020 звернутися до Департаменту із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію. Доказів виконання вказаним вимог Закону відповідачем матеріали даної справи не містять.

Отже, для об`єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 виклала висновок щодо вирішення правової проблеми, пов`язаної з застосуванням норм права до правовідносин, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.

Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов`язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.

Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.

Стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію. Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання. Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності із частиною 2 статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а отже, і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.

У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2 статті 1212 ЦК України).

Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Тобто зобов`язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Отже, у разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.

Верховний Суд у постанові від 20.07.2022 у справі №910/9548/21 зауважив, що у випадку, якщо замовниками будівництва не буде дотримано передбаченого «Прикінцевими та перехідними положеннями» Закону №132-IX обов`язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України. Аналогічні правові висновки викладено у поставах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 07.09.2023 у справі №916/2709/22, від 17.12.2024 у справі № 903/283/24, від 23.05.2024 у справі №915/149/23.

Правові висновки щодо застосування норм права у правовідносинах щодо сплати коштів пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Києва з урахуванням змін законодавства з 01.01.2020 містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, у постановах Верховного Суду від 23.05.2024 у справі №915/149/23, від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 13.12.2022 у справі №910/21307/21, від 20.02.2024 у справі № 910/20216/21.

Аналіз вищезазначених правових норм та правові висновки Верховного Суду, які в силу положень частини 4 статті 236 ГПК України враховуються судами при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин, спростовує доводи відповідача про відсутність у нього обов`язку станом на момент введення в експлуатацію об`єктів у 2021 році зі сплати пайового внеску, оскільки з 01.01.2020 передбачений статтею 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» обов`язок з укладення договору про пайову участь та сплату пайових внесків перестав існувати.

Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов`язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.

Водночас, незастосування судом першої інстанції положень частини 1 статті 1212 ЦК України не призвело до ухвалення неправильного рішення, а тому суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для його скасування правильно ухваленого рішення.

Судом встановлено, що розмір пайової участі розраховано позивачем на підставі пункту 6.4.2 Порядку за проектом «Будівництво житлового комплексу на вул. Стеценка у Святошинському районі м. Києва (III черга будівництва), за наведеною в Порядку формулою, і становить 9 052 467,61 грн, при цьому відповідач ані у суді першої, ані у суді апеляційної інстанції не навів свого контррозрахунку суми пайової участі.

Крім того, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав звільнення відповідача від сплати пайової участі, оскільки, як вказує відповідач ним будується у складу об`єкту будівництва об`єкт соціальної інфраструктури.

Після набранням чинності з 12.03.2011 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства у листі від 22.07.2011 № 23-11/6294/0/6-11 надано роз`яснення щодо звільнення від сплати коштів пайової участі деяких категорій замовників будівництва: «Щодо звільнення від сплати коштів пайової участі замовників об`єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури, то зазначена норма застосовується у випадку, коли замовник будівництва об`єкта основного призначення на виділеній йому під таке будівництво земельній ділянці одночасно з будівництвом об`єкта споруджує на цій земельній ділянці об`єкт соціальної інфраструктури, який призначений для обслуговування мешканців відповідного мікрорайону чи району, дошкільний чи навчальний заклад, заклади медичного чи оздоровчого призначення, центри соціальної реабілітації чи соціальної допомоги, інтернати, будинки пристарілих, соціальні аптеки, будівлі побутового обслуговування, громадського харчування тощо, які замовник будівництва погоджується збудувати добровільно за погодженням із органом місцевого самоврядування в рамках планового забезпечення відповідної території (мікрорайону, району) необхідним елементом соціальної інфраструктури згідно з відповідною затвердженою містобудівною документацією на місцевому рівні (генеральний план населеного пункту, план зонування території, детальний план території). Нормами Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» не встановлено умови обов`язкового передання таких об`єктів соціальної інфраструктури до комунальної власності населеного пункту. Відповідно органи місцевого самоврядування мають самостійно обумовити зазначені питання в своїх порядках залучення коштів пайової участі».

В абзаці 5 пункту 4.2 розділу IV Порядку визначено умови, за яких забудовник не залучається до сплати пайової участі у зв`язку зі одночасним спорудженням в складі об`єкта будівництва об`єктів соціальної інфраструктури, а саме: до пайової участі у розвитку інфраструктури не залучаються замовники у разі нового будівництва та/або реконструкції на території міста Києва об`єктів будівництва, за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури (дошкільні навчальні заклади, загальноосвітні навчальні заклади) в разі, якщо спорудження таких об`єктів соціальної інфраструктури здійснюється відповідно до цільового призначення земельної ділянки, після передачі останніх до комунальної власності територіальної громади міста Києва. При цьому вартість будівництва об`єктів соціальної Інфраструктури повинна дорівнювати або перевищувати розмір Пайової участі за об`єктом.

Як зазначає відповідач, у складі об`єкту будівництва споруджуються об`єкти соціальної інфраструктури, а саме дитячий дошкільний заклад на 120 місць відповідно до експертного звіту №3-081-18-ЕП/КО, затвердженого головним інженером ТОВ «Укрбудекспертиза» 28.03.2018 Шевчук О.А., водночас доказів передачі зазначеного дошкільного закладу до комунальної власності територіальної громади столиці, а також встановлення вартості будівництва соціального об`єкту для можливості встановити чи дорівнює або перевищує розмір пайової участі за об`єктом на вимогу абзацу 5 пункту 4.2 Порядку відповідачем суду не надано.

Клопотання відповідача про призначення експертизи у суді першої інстанції (а.с. 196-200) мотивоване тим, що при розрахунку розміру пайового внеску Департаментом в порушення пункту 4.2 Порядку було враховано технічні приміщення та об`єкти енергетики, та не було враховано, що до складу об`єкту будівництва входить заклад дошкільної освіти на 120 осіб.

Як встановлено судом, в порушення вимог Порядку, відповідачем доказів передачі дошкільного закладу до комунальної власності територіальної громади столиці, із встановленням вартості будівництва соціального об`єкту, відповідачем суду не надано.

Щодо технічних приміщень та об`єктів енергетики, то відповідно до пункту 4.2 Порядку до пайової участі у розвитку інфраструктури не залучаються замовники у разі нового будівництва та/або реконструкції на території міста Києва, зокрема, об`єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об`єктів енергетики, зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу), технічних приміщень.

Судом апеляційної інстанції здійснено оцінку, наведеного позивачем розрахунку пайового внеску, та встановлено, що Департаментом дотримано вимоги Порядку, розрахунок здійснено з урахуванням інформації, яка міститься у дозвільній документації, за виключенням трансформаторної підстанції.

Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).

Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).

Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 у справі №910/6176/24 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта (відповідача).

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖК Стеценка» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 у справі №910/6176/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 у справі №910/6176/24 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖК Стеценка»

4. Матеріали справи №910/6176/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені у статтях 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена та підписана суддями 17.03.2025.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді А.М. Демидова

І.П. Ходаківська