Постанова

від 05.02.2025 по справі 913/720/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2025 року м. Харків Справа № 913/720/20(913/413/24)

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В. , суддя Плахов О.В.

при секретарі Пархоменко О.В.

за участю:

позивача - арбітражного керуючого Камша О.В., свідоцтво №1845 від 28.02.2018 року;

відповідача- не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon" апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства Алчевський коксохімічний завод арбітражного керуючого Камша О.В. (вх. №3015/1-18)

на рішення господарського суду Луганської області від 09.12.2024 року у справі № 913/720/20(913/413/24), ухвалене в приміщенні господарського суду Луганської області (суддя Фонова О.С.), повний текст якого складено 09.12.2024 року

за позовом Публічного акціонерного товариства Алчевський коксохімічний завод в особі арбітражного керуючого ліквідатора, місто Сєвєродонецьк Луганської області Україна,

до держави Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, Російська Федерація, місто Москва,

про відшкодування майнової шкоди в сумі 927 562 661,93 грн,

в межах справи №913/720/20 за заявою ініціюючого кредитора Компанії Індумет С.А. (INDUMET S.A.), Люксембург Гранд Душі Люксембургу,

до боржника Публічного акціонерного товариства Алчевський коксохімічний завод, місто Сєвєродонецьк Луганської області Україна, про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Луганської області від 09.12.2024 року у справі № 913/720/20(913/413/24) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Представник Публічного акціонерного товариства Алчевський коксохімічний завод арбітражний керуючий Камша О.В. з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду через систему "Електронний суд" з апеляційною скаргою в електронній формі, в якій просить скасувати рішення господарського суду Луганської області від 09.12.2024 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, стягнути з держави Російська Федерація (адреса уповноваженого органу: вул. Житня, буд. 14, будівля, м. Москва, 1119991, Російська Федерація) на користь Публічного акціонерного товариства Алчевський коксохімічний завод, (місцезнаходження: 93400, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Вілєсова, буд. 20А, код ЄДРПОУ: 00190816) 927 562 661,93 грн. (дев`ятсот двадцять сім мільйонів п`ятсот шістдесят дві тисячі шістсот шістдесят одна гривня 93 копійки реальної шкоди від втрати майна (документів).

Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на таке.

Відповідно до п. 6 Розділу ІІ наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року № 309 Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією вся територія Алчевського району є окупованою територією Російською Федерацією починаючи з 07.04.2014 року.

Шкодою в даному випадку виступає факт відмови у визнанні грошових вимог ПАТ Алчевський коксохімічний завод у справі № 904/2104/19 саме внаслідок протиправних дій Російської Федерації.

Так, ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 14.11.2019 року, яка залишена без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 05.02.2020 року та постановою Верховного Суду від 28.07.2020 року у справі № 904/2104/19 було відхиленою грошові вимоги ПАТ Алчевський коксохімічний завод до ПАТ Дніпровський металургійний комбінат в розмірі 927 562 661,93 грн. через відсутність первинних документів, які підтверджували господарські операції між ПАТ Алчевський коксохімічний завод та ПАТ Дніпровський металургійний комбінат та відсутність оригіналів документів, які додавалися ПАТ Алчевський коксохімічний завод до заяви про визнання грошових вимог, які залишилися за місцезнаходженням Єдиного майнового комплексу ПАТ Алчевський коксохімічний завод, який розташований за адресом: вул. Красних партизан, 1, м. Алчевськ, Луганської області, 94200, тобто на території, яка є окупованою країною-агресором.

В цій частині суд першої інстанції зазначив, що позивач не довів належними та допустимими доказами суму збитків, що повинна бути стягнена з відповідача, що є одним з основних фактів, який підлягає доведенню у справах про стягнення збитків спричинених збройною агресією Російської Федерації.

У позовній заяві позивачем чітко визначено суму, яка підлягає стягненню з Російської Федерації в якості збитків; розмір шкоди, завданої ПАТ Алчевський коксохімічний завод країною агресором, яка пов`язана з обмеженням доступу до документів ПАТ Алчевський коксохімічний завод (а, ймовірно, і з знищенням таких документів), внаслідок чого підприємство не змогло підтвердити грошові вимоги, становить 927 562 661,93 грн.

Відповідачем у справі виступає держава Російська Федерація; її протиправна поведінка по відношенню до ПАТ Алчевський коксохімічний завод полягає в окупації міста Алчевськ, Луганської області де знаходились як основні виробничі потужності підприємства, так і вся документація (первинні документи, їх оригінали) щодо зобов`язань з контрагентами.

Внаслідок таких дій відповідача, ПАТ Алчевський коксохімічний завод фактично повністю втратило можливість як вести свою господарську діяльність, так й належним чином захищати свої інтереси як кредитора у спорах зі своїми контрагентами, що згодом й призвело до відмови у визнанні вимог ПАТ Алчевський коксохімічний завод у справі № 904/2104/19 на загальну суму 927 562 661,93 грн.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 16.10.2020 року у справі № 904/2104/19 введено процедуру санації боржника ПАТ Дніпровський металургійний комбінат, затверджено його план санації.

Посилається на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 25.07.2022 року в справі № 922/2860/18.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.12.2024 року, суддею доповідачем у справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В., суддя Плахов О.В.

Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні №64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією проти України. Указами Президента України Про продовження строку дії воєнного стану в Україні №133/2022 від 14.03.2022 року, №573/2022 від 15.08.2022 року, №757/2022 від 07.11.2022 року, №58/2023 від 06.02.2023 року, №254/2023 від 01.05.2023 року, №451/2023 від 26.07.2023 року, №734/2023 від 06.11.2023 року, №49/2024 від 05.02.2024 року, №271/2024 від 06.05.2024 року, №469/2024 від 23.07.2024 року, №740/2024 від 28.10.2024 року, №26/2025 від 14.01.2025 року відповідно продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 08 лютого 2025 року строком на 90 діб.

Наказом Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2022 року № 03 Про встановлення особливого режиму роботи суду в умовах воєнного стану встановлено особливий режим роботи суду в умовах воєнного стану з 01.04.2022 року та запроваджено відповідні організаційні заходи, зокрема: рекомендовано учасникам судових справ утриматись від відвідування суду, свої процесуальні права та обов`язки, передбачені ГПК України, реалізовувати з використанням офіційної електронної пошти суду: inbox@eag.court.gov.ua.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.12.2024 року, з урахуванням ухвали від 05.02.2025 року, зокрема, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника Публічного акціонерного товариства Алчевський коксохімічний завод арбітражного керуючого Камша О.В. на рішення господарського суду Луганської області від 09.12.2024 року у справі № 913/720/20(913/413/24); учасникам справи встановлено строк - не пізніше 15 днів з моменту вручення даної ухвали, протягом якого вони мають право подати відзив на апеляційну скаргу, який повинен відповідати вимогам ч.2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України, з доказами надсилання його апелянту; справу призначено до розгляду на 05.02.2025 року о 10:30 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресом: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, зал судового засідання №132; витребувано з господарського суду Луганської області матеріали справи №913/720/20(913/413/24); вчинено інші процесуальні дії.

08.01.2025 року на адресу суду з господарського суду Луганської області надійшли матеріали справи № 913/720/20(913/413/24) (вх.№316).

30.01.2025 року на адресу суду від представника Публічного акціонерного товариства Алчевський коксохімічний завод арбітражного керуючого Камша О.В. надійшла заява (вх.№1432), яку долучено до матеріалів справи, в якій останній просив надати можливість участі у судовому засіданні, призначеному на 05.02.2025 року о 10:30 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів системи відеоконференцз`язку EasyCon.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.02.2025 року, з урахуванням ухвали від 05.02.2025 року, зокрема, задоволено заяву представника Публічного акціонерного товариства Алчевський коксохімічний завод арбітражного керуючого Камша О.В. ; судове засідання у справі № 913/720/20(913/413/24), призначене на 05.02.2025 року об 10:30 год. в приміщенні Східного апеляційного господарського суду в залі судового засідання №132, ухвалено провести за участю представника Публічного акціонерного товариства Алчевський коксохімічний завод арбітражного керуючого Камша О.В. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon", з використанням власних технічних засобів представника; вчинено інші процесуальні дії.

У судовому засіданні 05.02.2025 року арбітражний керуючий підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання, призначене в приміщенні Східного апеляційного господарського суду 05.02.2025 року об 10:30 год., в залі судового засідання №132, не з`явився, хоча відповідач належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи у суді апеляційної інстанції, розгляд справи здійснювався судом за його відсутності.

Ухвали суду апеляційної інстанції від 20.12.2024 року, від 03.02.2025 року та від 05.02.2025 року надіслано ПАТ Алчевський коксохімічний завод та арбітражному керуючому Камша О.В. до електронного кабінету в системі "Електронний суд".

05.10.2021 року офіційно розпочали функціонування три підсистеми (модулі) ЄСІТС: "Електронний кабінет", "Електронний суд", підсистема відеоконференцзв`язку, в зв`язку з чим, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС в добровільному порядку.

Відповідно до пункту 17 глави 1 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС особам, які зареєстрували "Електронний кабінет", суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до "Електронного кабінету" таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Абзацом 5 пункту 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС передбачено, що особам, які не мають зареєстрованих "Електронних кабінетів", документи у передбачених цим пунктом випадках можуть надсилатися засобами підсистем ЄСІТС на адресу електронної пошти, вказану такими особами під час подання документів до суду.

Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.06.2022 року у справі №906/184/21, від 02.11.2022 року у справі №910/14088/21, від 29.11.2022 року у справі №916/1716/20, від 22.12.2022 року у справі №922/40/22, де, зокрема, вказано на те, що чинним процесуальним законодавством передбачено два способи належного повідомлення сторони про дату, час та місце судового засідання - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через "Електронний кабінет", у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС.

Таким чином, надсилання судового рішення в електронному вигляді передбачає використання сервісу "Електронний суд", розміщеному за посиланням https://cabinet.court.gov.ua/login, за умови попередньої реєстрації офіційної електронної адреси (Електронного кабінету).

Разом з тим, відповідачем у справі є держава Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року введено в Україні воєнний стан, дія якого неодноразово продовжувалась та триває станом на час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до Закону України Про вихід з Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, який набрав чинності з 05.02.2023 року, Україна вийшла з Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, вчиненої у м. Києві 20.03.1992 року та ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 19.12.1992 року.

Згідно частини 1 статті 12-2 Закону України Про правовий режим воєнного стану в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

За зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресію Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно з листом Міністерства юстиції України Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану №25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 року, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування.

З інформації на офіційному веб-сайті АТ Укрпошти відомо, що АТ Укрпошта припинила доставку поштових відправлень до/з Росії з перших днів повномасштабного вторгнення.

У зв`язку із порушенням Російською Федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного Акту, Паризької Хартії для Нової Європи та ряді інших документів ОБСЄ, у зв`язку із широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справ України 24.02.2022 року нотифікувало МЗЗ РФ про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з Росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією від 14.02.1992 року.

Таким чином, діяльність дипломатичних представництв України в Росії та Росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинено відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року та подальше застосування відповідного алгоритму для подачі будь-яких судових документів до сторони відповідача дипломатичними каналами не є можливим.

Отже, враховуючи неможливість виконання судового доручення про вручення відповідачу судових документів у цій справі дипломатичними каналами, повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи здійснювалось шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України.

Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Ухвали суду апеляційної інстанції від 20.12.2024 року, від 03.02.2025 року та від 05.02.2025 року у встановленому порядку внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень та інформація у справі, що розглядається розміщена за веб-адресою https://court.gov.ua/fair/ та www.hra.arbitr.gov.ua/sud5039.

Статтею 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" передбачено, що в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Навіть в умовах воєнного стану конституційне право особи на судовий захист не може бути обмеженим.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій уведено воєнний стан, здійснюється лише судами. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

Запровадження воєнного стану у країні не може слугувати самостійною та достатньою підставою для відтермінування вирішення спору (не здійснення розгляду справи).

При цьому, від учасників справи впродовж всього строку розгляду судом апеляційної інстанції справи не надходило будь-яких клопотань про відкладення розгляду справи, у зв`язку з неможливістю з`явитись у призначене судове засідання.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено учасникам справи необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України та беручи до уваги відсутність клопотань від учасників справи щодо відкладення розгляду апеляційної скарги у зв`язку з заходами, встановленими особливим режимом роботи суду під час дії воєнного стану, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення господарським судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Публічне акціонерне товариство Алчевський коксохімічний завод є юридичною особою, резидент України, діє на підставі власного установчого документа, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань 00190816, дата державної реєстрації в єдиному державному реєстрі 18.12.1995, дата запису 04.11.2004, номер запису 13841200000000194.

Види діяльності: 19.10 Виробництво коксу та коксопродуктів (основний); 20.13 Виробництво інших основних неорганічних хімічних речовин; 20.15 Виробництво добрив і азотних сполук; 46.75 Оптова торгівля хімічними продуктами; 71.11 Діяльність у сфері архітектури; 71.12 Діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах.

Місцезнаходженням вказаної юридичної особи станом на теперішній час є: Україна, 93400, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Вілєсова, будинок 20А.

До 07.04.2014 року місцезнаходженням Публічного акціонерного товариства Алчевський коксохімічний завод було: Україна, 94223, Луганська область, місто Алчевськ, вулиця Червоних партизанів, 1.

Вся територія Алчевського району Луганської області з 07.04.2014 року і станом на дату складення позову перебуває під тимчасовою окупацією військ Російської Федерації, відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року № 309.

Позивач посилається на те, що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 14.11.2019 року у справі №904/2104/19, яка залишена в силі постановою Центрального апеляційного господарського суду від 05.02.2020 року та постановою Верховного Суду від 28.07.2020 року, відхиленою грошові вимоги ПАТ АКХЗ до ПАТ Дніпровський металургійний комбінат в розмірі 927562661,93 грн. через відсутність первинних документів, які підтверджували господарські операції між ПАТ АКХЗ та ПАТ Дніпровський металургійний комбінат та відсутність оригіналів документів, які додавалися ПАТ АКХЗ до заяви про визнання грошових вимог.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 14.11.2019 року у справі № 904/2104/19 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕХНОБУДМОНТАЖ ГРУП, м. Київ, до боржника ПАТ Дніпровський металургійний комбінат про визнання банкрутом, за результатами попереднього засідання, зокрема, відхилено грошові вимоги ПАТ АКХЗ у сумі 927566503,93 грн.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 05.02.2020 року у справі № 904/2104/19, зокрема, апеляційну скаргу ПАТ АКХЗ залишено без задоволення, ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 14.11.2019 року у справі №904/2104/19 в частині грошових вимог ПАТ АКХЗ залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.07.2020 року у справі № 904/2104/19 касаційну скаргу ПАТАКХЗ залишено без задоволення, ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 14.11.2019 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.02.2020 року у справі № 904/2104/19 в частині відхилення грошових вимог ПАТАКХЗ залишено без змін.

Під час перегляду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погодилась з висновками судів попередніх інстанцій, якими встановлено, що відповідно до заяви кредитора вимоги останнього до боржника виникли на підставі:

1) Договору №03-11/10-125ю/10-0190-02 від 03.01.2010 року (далі - Договір 1), укладеного між ПАТАКХЗ як постачальником та ВАТ Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського як покупцем, (вимоги у розмірі 1268629,10 грн. - сума основного боргу, що виник у зв`язку з невиконанням зобов`язань щодо оплати за поставлену продукцію відповідно до цього договору за період з 31.01.2010 по 28.02.2011);

2) Договору № 61/954ю/27-009-02 від 01.01.2007 (далі - Договір 2), укладеного між ПАТАКХЗ як постачальником та ВАТ Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського як покупцем, (вимоги у розмірі 926 294 032,83 грн. - сума основного боргу, що виник у зв`язку із неналежним виконанням боржником зобов`язань щодо оплати поставленого товару).

Пунктом 1.1 договору 1 передбачено, що постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця дріб`язок коксовий, відповідний ТУ У 322-00190443-011-96, марки МК-1, МК-2, надалі по тексту - продукція. Згідно пункту 2.1 покупець зобов`язаний прийняти продукцію та провести повний розрахунок за фактично поставлену постачальником продукцію, згідно умов, строків та цін вказаних в специфікаціях до даного договору, що є його невід`ємною частиною. У відповідності до пункту 4.2 цього договору оплата за поставлену продукцію здійснюється протягом десяти банківських днів з моменту виставлення рахунку.

За умовами договору 2 пунктом 1.1 постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти та оплатити на умовах, викладених в договорі 2, кокс доменний, іменований далі по тексту - товар - сортамент, кількість та ціна якого зазначено в специфікаціях, оформлених у вигляді додатків до договору, що є його невід`ємною частиною. Згідно пункту 2.1 кількість товару оговорюється в специфікаціях, що є невід`ємною частиною договору. Відповідно до пункту 3.1 ціна товару за одиницю та за позиціями зазначається в специфікаціях до договору. Ціна товару приймається на умовах, викладених в специфікаціях до договору. Згідно пункту 5.2 розрахунки за поставлену партію товару здійснюються шляхом банківського переказу на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 3-х банківських днів від дати надання покупцю документів, зазначених в пункті 6.1 цього договору. У відповідності до пункту 6.1 договору 2 постачальник зобов`язаний повідомляти покупця про здійсненні відвантаження товару протягом 24 годин, а також протягом 3 днів з моменту відвантаження надати покупцю (його представнику) оригінали наступних документів: рахунок-фактура; сертифікат (посвідчення) якості; залізнична накладна; податкова накладна.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підтвердження вказаних вимог до Боржника за Договорами 1, 2 кредитором подано:

- копію Договору 1 з протоколами розбіжностей та погодження розбіжностей; розрахунок суми вимог до боржника;

- копію Договору 2 з протоколами розбіжностей та погодження розбіжностей;

- розрахунок суми вимог до боржника;

- роздруківку з офіційного сайту ПАТ ДМК - Річна інформація емітента цінних паперів за 2017 рік на 5 арк.;

- роздруківку з офіційного сайту ПАТ ДМК - Річна інформація емітента цінних паперів за 2018 рік на 5 арк.;

- копію 1 (першої), 50 (п`ятдесятої), 69 (шістдесят дев`ятої) та останньої сторінки Акту про результати виїзної планової перевірки ПАТ ДМК з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014;

В ході судового розгляду заяви ПАТ АКХЗ у справі № 904/2104/19 на адресу суду від кредитора надійшли на електронному носієві: скан-копії залізничних накладних та документ Microsoft Excel з переліком фінансових операцій.

Як встановлено судами у справі № 904/2104/19 , інших документів, що підтверджують грошові вимоги ПАТАКХЗ до Боржника, Кредитором долучено до матеріалів справи не було.

Повідомленням про розгляд грошових вимог та повторним повідомленням про розгляд грошових вимог розпорядник майна не визнав грошові вимоги кредитора в повному обсязі, оскільки кредитором документально не підтверджено розмір грошових вимог до боржника.

Боржник не визнав грошові вимоги кредитора, подавши заяву про відхилення грошових вимог кредитора. Окрім того, Боржником до господарського суду подано, серед іншого, окрему заяву про застосування до грошових вимог кредитора позовної давності від 14.08.2019, заяву про неможливість надання суду витребуваних документів від 20.09.2019; заяву про неналежність доказів від 09.10.2019.

Надавши оцінку поданим ПАТ АКХЗ доказам, судами у справі № 904/2104/19 встановлено, що Кредитором до заяви з вимогами до боржника не додано документи первинного бухгалтерського обліку за поставками, здійсненими відповідно до умов Договору 1 та Договору 2 (акти приймання-передачі продукції, видаткові накладні, рахунки-фактури або будь-які інші документи, які дають змогу встановить кількість поставленої продукції та її ціну). Також, кредитором не додано специфікації, які, як зазначено у Договорі 1 та Договорі 2 можуть визначати ціну та строк оплати продукції.

Судами у справі № 904/2104/19 визнано неналежними доказами надані на електронному носієві: сканкопії залізничних накладних та документ Microsoft Exsel з переліком фінансових операцій, оскільки дані документи не встановлюють за якими договорами були здійснені поставки, з даних документів неможливо ідентифікувати договірні відносини, вартість продукції, яка поставляється.

Посилання скаржника на роздруківку з офіційного сайту ПАТ ДМК Річна інформація емітента цінних паперів за 2017 рік; роздруківку з офіційного сайту ПАТ ДМК Річна інформація емітента цінних паперів за 2018 рік; витяг з акту про результати виїзної планової перевірки ПАТ ДМК з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, судами у справі № 904/2104/19 визнано неналежними вказані докази, оскільки вони не встановлюють розмір заборгованості боржника перед кредитором та не є первинними документами в розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні.

Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний та касаційний господарський суд, дійшов висновку, що за вказаних обставин суд позбавлений можливості встановити, на підставі яких саме договорів було здійснено поставку продукції, чи здійснювалась поставка за Договором 1 та Договором 2, яким був обсяг поставленої продукції, її ціна тощо.

З огляду на зазначене, керуючись нормами ГПК України та враховуючи висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 01.08.2019 у справі № 927/313/18, від 11.09.2019 у справі №902/1260/15 та від 25.02.2019 у справі 909/327/18 (щодо належності та допустимості доказів), суди у справі № 904/2104/19 дійшли висновку, що Кредитором не підтверджено належними, допустимими та достовірними доказами факт поставок продукції за Договором 1 та Договором 2 у заявленому кредитором розмірі.

Більш того, судами встановлено, що Кредитором не виконано вимогу суду першої інстанції та не надано для огляду та дослідження у судовому засіданні оригінали первинних документів, якими останній обґрунтовує свої вимоги до Боржника, а також оригінали інших письмових доказів, поданих кредитором на підтвердження вимог до боржника.

В цьому випадку суди керувались правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №910/12809/16, відповідно до якої хоча ксерокопії і можна вважати належними доказами, проте вони не можуть бути допустимими, оскільки у випадках передбачених законодавством певні обставини справи повинні або не можуть підтверджуватися певними засобами доказування. Відповідно до статей 77, 91 ГПК України для того щоб бути допустимим доказом будь який документ повинен бути залучений до матеріалів справи або в оригіналі або із відміткою про засвідчення копії документа (аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постанові від 11.07.2018 у справі № 904/8549/17).

Також, Верховний Суд критично поставився до аргументів скаржника щодо застосування припису частини першої статті 79 ГПК України щодо доведеності обставини на підставі більш вірогідних доказів за умови встановлених судами попередніх інстанцій обставин відсутності належних та допустимих доказів у справі.

Суд касаційної інстанції також звернувся до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.03.2018 у справі №916/4644/15, відповідно до якого обов`язок доведення кредиторських вимог одночасно з поданням відповідних документів, що їх підтверджують, покладено саме на кредитора.

Крім того, у вказаних постановах Верховного Суду від 23.04.2019 у справі №910/21939/15 та від 11.07.2019 у справі №904/2394/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого на стадії звернення кредиторів з вимогами до боржника та розгляду зазначених вимог судом принципи змагальності та диспозитивності у справі про банкрутство проявляються у наданні заявником відповідних документів на підтвердження своїх кредиторських вимог та заперечень боржника та інших кредиторів проти них.

Позивач посилається на те, що первинні (бухгалтерські) документи та оригінали документів, якими підтверджується існування заборгованості та її розмір, залишилися за місцезнаходженням Єдиного майнового комплексу ПАТ АКХЗ, який розташований за адресою: вул. Красних партизан, 1, м. Алчевськ, Луганської області, 94200, тобто на території, яка є окупованою країною-агресором Російською Федерацією. Відхилення вимог ПАТ АКХЗ до ПАТ Дніпровський металургійний комбінат у справі № 904/2104/19 сталося в результаті захоплення країною-агресором Російською Федерацією Єдиного майнового комплексу ПАТ АКХЗ, що унеможливило доступ до документів, які підтверджують факт існування та розмір заборгованості, тому саме країна-агресор Російська Федерація повинна відповідати за шкоду, яка завдана ПАТ АКХЗ.

Вказані вище обставини стали підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Луганської області, в якому останній просив стягнути з відповідача 927 562 661,93 грн. відшкодування майнової шкоди від втрати майна.

09.12.2024 року господарським судом Луганської області ухвалено оскаржуване рішення, з підстав викладених вище.

Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення господарського суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод справи про цивільні права та обов`язки осіб, а також справи про кримінальне обвинувачення мають бути розглянуті у суді впродовж розумного строку. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlanav. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив з того, що позивачем у даній справі не доведено повний склад правопорушення, тому відсутні підстави для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди; належними та допустимими доказами, які підтверджують вимоги позивача до відповідача можуть бути відповідні договори, угоди, первинні документи тощо; позивачем взагалі не було надано до суду для огляду та дослідження будь-яких доказів, якими останній обґрунтовує свої вимоги до відповідача, зокрема, розмір збитків у вигляді суми невиконаного на його користь зобов`язання та відмови у визнанні доведеним такого розміру; наслідком вказаного стала відмова у визнанні кредиторських вимог позивача до ПАТ Дніпровський металургійний комбінат у справі № 904/2104/19.

Колегія суддів вважає вказані висновки місцевого господарського суду передчасними, з огляду на таке.

Статтею 3 ГПК України встановлено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно зі ст.10 ЦК України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Аналогічна за змістом норма викладена у ст.19 Закону України "Про міжнародні договори України".

Відповідно до ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Таким чином, міжнародне право в Україні не потребує трансформації в національне право, а включається та автоматично діє у складі національного або внутрішнього законодавства. Акт ратифікації міжнародного договору Україною інкорпорує його до національного права; звичаєве міжнародне право так само розглядається як частина національного права.

Щодо спірних правовідносин підлягає застосуванню матеріальний закон України, включно з відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України Про міжнародне приватне право права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.

У справі спір виник між юридичною особою приватного права - позивачем, та іноземною державою-агресором як особливим суб`єктом цивільного права, статус якого може бути прирівняне до юридичної особи публічного права; в розрізі предмета спору, у даній справі спір виник щодо відшкодування шкоди, завданої господарюючому суб`єкту - позивачу.

З огляду на наведені критерії розмежування юрисдикційної підвідомчості, суб`єктний склад спору та його предмет, спір у даній справі містить ознаки господарського спору. Схожі за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 року у справі №405/4179/18 (провадження №14-44цс19), де, зокрема, зазначено на те, що спір юридичної особи з органами державної влади про відшкодування шкоди, завданої їхньою бездіяльністю, належить до юрисдикції господарського суду.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

За змістом ч. ч. 1, 3 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

За приписом ст.22 ЦК України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

У відповідності до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

Обставини, що зумовили звернення позивача із позовом є обставини 2014 року, що мали та мають місце на теперішній час у Луганській області.

Указом Президента України від 14.04.2014 року №405/2014 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України запроваджено антитерористичну операцію на території України.

Законом України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції визначений період проведення антитерористичної операції час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04. 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 року № 405/2014.

У відповідності до ч.5 ст.11 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції на Кабінет Міністрів України покладено обов`язок у 10 - денний строк з дня опублікування вказаного Закону затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14.04.2014 року №405/2014, у період з 14.04.2014 року до її закінчення.

Відповідно до ст.1 Закону України Про боротьбу з тероризмом антитерористична операція включає комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності. Райони проведення антитерористичної операції визначаються у тому числі керівництвом антитерористичної операції.

Керівником Антитерористичного центру при СБУ виданий Наказ від 07.10.2014 року №33/6/а Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення, відповідно до якого районами проведення АТО визначені Донецька та Луганська області з терміном дії з 07.04.2014 року.

Таким чином, проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей з 07.04.2014 року визначено компетентним органом у сфері боротьби з тероризмом.

Одночасно, проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської області є загальновідомим фактом.

Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 року № 1275-р Про затвердження переліку пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція місто Донецьк затверджено в переліку населених - пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

30.04.2018 року Указом Президента України Про затвердження рішення РНБО Про широкомасштабну антитерористичну операцію на території Донецької та Луганської областей №116/2018, введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30.04.2018 року Про широкомасштабну антитерористичну операцію в Донецькій та Луганській областях, та згідно Наказу Президента України Про початок операції об`єднаних сил із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації на території Донецької та Луганської областей розпочато з 14:00 30.04.2018 року операцію об`єднаних сил, що фактично є переформатуванням антитерористичної операції.

Верховний Суд переглядав справи про встановлення факту, що має юридичне значення, в яких заявники зверталися до судів та просили встановити факт про вимушене переселення після 2014 року з окупованої частини територій Луганської та Донецької областей, яке відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської і Донецької областей України та дійшов висновку про те, що відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території, покладено на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права, що встановлено у статті 5 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України, частиною четвертою статті 2 Закону України Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, та підтверджує факт того, що вимушене переселення з окупованої території Донецької області відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією.

Подібні правові висновки щодо вимушеного переселення осіб з окупованих територій Луганської та Донецької областей внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України викладені у постановах Верховного Суду від 21.08.2018 року у справі №752/6366/16-ц (провадження №61-20978св18), від 21.08.2018 року у справі №428/8076/16-ц (провадження №61-190св18), від 06.06.2018 року у справі №428/13977/16-ц (провадження №61-3831св18).

За таких обставин, починаючи з 2014 року загальновідомим є той факт, що відповідач чинить збройну агресію проти України.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 року №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан.

В подальшому воєнний стан неодноразово було продовжено, воєнний стан триває на теперішній час.

Відповідно до Конституції України Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

У п.4 ч.1 ст.2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до ст.3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй "Визначення агресії" від 14.12.1974 року як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

Меморандумом про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до пункту 2 якого Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний Суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також, Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 року про заяву Верховної Ради України Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

22.05.2022 року Верховною Радою України прийнято Закон України №2265-IX Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну.

Так, згідно ст. 2 Закону України Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну Російська Федерація є державою-терористом, однією з цілей політичного режиму якої є геноцид Українського народу, фізичне знищення, масові вбивства громадян України, вчинення міжнародних злочинів проти цивільного населення, використання заборонених методів війни, руйнування цивільних об`єктів та об`єктів критичної інфраструктури, штучне створення гуманітарної катастрофи в Україні або окремих її регіонах.

Відповідно до п. 6 Розділу ІІ наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року № 309 Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією вся територія Алчевського району є окупованою територією Російською Федерацією починаючи з 07.04.2014 року.

Позивач посилається на те, що розмір шкоди, завданої ПАТ Алчевський коксохімічний завод країною агресором, яка пов`язана з обмеженням доступу до документів ПАТ Алчевський коксохімічний завод (а, ймовірно, і з знищенням таких документів), внаслідок чого підприємство не змогло підтвердити грошові вимоги, становить 927 562 661,93 грн.

Протиправна поведінка Російської Федерації по відношенню до ПАТ Алчевський коксохімічний завод полягає в окупації міста Алчевськ, Луганської області, де знаходились як основні виробничі потужності підприємства, так й вся документація (первинні документи, їх оригінали) щодо зобов`язань з контрагентами.

Внаслідок таких дій відповідача, ПАТ Алчевський коксохімічний завод фактично повністю втратило можливість як вести свою господарську діяльність, так й належним чином захищати свої інтереси як кредитора у спорах зі своїми контрагентами, що згодом й призвело до відмови у визнанні вимог ПАТ Алчевський коксохімічний завод у справі № 904/2104/19 на загальну суму 927 562 661,93 грн.

При цьому, ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 16.10.2020 року у справі № 904/2104/19 було введено процедуру санації боржника ПАТ Дніпровський металургійний комбінат, затверджено план санації ПАТ Дніпровський металургійний комбінат.

В мотивувальній частині ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 02.11.2021 року в справі № 904/2104/19 зазначено, що у клопотанні керуючого санацією від 19.10.2021 року № 01-34/02-10, останнім зазначено про часткове задоволення вимог четвертої черги реєстру вимог кредиторів на загальну суму 9 246 467 433,52 грн.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2022 року в справі № 904/2104/19, серед іншого, припинено процедуру санації ПАТ Дніпровський металургійний комбінат. Визнано ПАТ Дніпровський металургійний комбінат банкрутом.

У мотивувальній частині ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2022 року у справі № 904/2104/19 вказано, що відповідно до звіту, що підтверджується наданими до звіту доказами, за результатом проведених санаційних заходів (в тому числі доповнених змінами від 16.09.2021 р. № 01-32/06-09 до Плану санації) вимоги четвертої черги реєстру вимог кредиторів були задоволені частково у загальному розмірі 10 581 574 159,33 грн. з вирахуванням витрат, що понесені у зв`язку із проведенням заходів санаційної процедури, докази понесення яких надано із звітом.

Таким чином, залишок непогашених вимог першої черги реєстру вимог кредиторів склав 18 918,00 грн., залишок непогашених вимог четвертої черги реєстру вимог кредиторів склав 72 997 739 097,23 грн., непогашених вимог шостої черги реєстру вимог кредиторів склав 3 450 463 170,09 грн.

З наведеного слідує, що ПАТ Алчевський коксохімічний завод могло отримати як мінімум погашення частини своїх вимог як в процедурі санації у справі № 904/2104/19 так і у процедурі ліквідації, однак внаслідок неправомірних дій відповідача остаточно втратило таку можливість.

Отже, негативні наслідки позивач зазнав саме через окупацію відповідачем міста Алчевськ, Луганської області.

Частиною 9 ст. 5 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України передбачено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Часткова окупація Луганської області, починаючи з 2014 року, є загальновідомим фактом.

Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України в розумінні частини третьої статті 75 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.

За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, є доведеним факт протиправності дій відповідача у вигляді початку збройної агресії на території України та окупації Луганської області.

Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Близький за змістом правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 21.04.2021 року у справі № 648/2035/17, від 14.02.2018 року у справі №686/10520/15-ц.

Обов`язковою умовою покладення відповідальності за завдану шкоду має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинно-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Так, неможливість ПАТ Алчевський коксохімічний завод з 24.02.2022 року провадження господарської діяльності в нормальних умовах обумовлено виключно збройною агресією Російської Федерації, направленою на порушення суверенності України, загарбницькими діями щодо територій України, зокрема й Луганської області.

Також, з лютого 2022 року держава-агресор Російська Федерація мала повний фактичний контроль над територією Луганської області, оскільки вона розмістила на зазначеній території свої війська, проводила активні бойові дії, направлені на захоплення ще більших територій України, та створила власні окупаційні органи влади на захоплених українських територіях.

Матеріалами справи доведено, що дії відповідача внаслідок яких унеможливлено володіння, користування позивачем майном, були вчинені всупереч норм міжнародного права та норм національного законодавства, а отже, відповідач несе повну відповідальність за здійснення збройної агресії, у тому числі і за шкоду, заподіяну позивачу.

Також, при визначенні протиправності дій відповідача підлягають врахуванню загальновизнаний і засадничий загальний принцип права, який полягає в тому, що будь-яке порушення зобов`язання тягне за собою обов`язок надати відшкодування (відображений Постійною палатою міжнародного правосуддя у справі Про фабрику в Хожуві (Case concerning the factory at Chorzow), рішення № 13 від 13.09.1928, а також одна із засад сучасного правового порядку "ex injuria non oritur jus" (із беззаконня не виникає право), який відображений у Консультативному висновку Міжнародного суду справедливості "Правові наслідки для держав подальшої присутності Південної Африки в Намібії незважаючи на Резолюцію Ради Безпеки 276 (1970)".

У даній справі протиправність дій відповідача підтверджується наявними у справі доказами, на неї прямо вказують відповідні положення матеріального закону.

Таким чином, позивачем доведено суду належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні ст.ст.76, 77, 78, 79, 91 ГПК України факт заподіяння шкоди ПАТ Алчевський коксохімічний завод діями відповідача та причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та завданою позивачу шкодою.

Колегія суддів, також, враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 25.07.2022 року в справі № 922/2860/18, де, зокрема, вказано, що зі змісту частини другої статті 1166 ЦК України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Відповідний висновок міститься, зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 753/7281/15-ц. Тому спростування цієї вини (у тому числі з підстав вини самого позивача в заподіяній шкоді) є процесуальним обов`язком її заподіювача.

Виходячи з викладеного, колегією суддів встановлено наявність повного складу цивільного правопорушення у вигляді відшкодування майнової шкоди від втрати майна, що має своїм наслідком відшкодування такої шкоди позивачу у розмірі і в порядку, передбаченими цивільним законодавством.

Отже, висновок місцевого господарського суду про відмову у позові не відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року)

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Таким чином, доводи викладені в апеляційній скарзі знайшли своє підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити.

Разом з цим, позивач звільнений від сплати судового збору в силу приписів п. 22 частини 1 статті 5 Закону України Про судовий збір за позовом до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до частини 2 статті 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Згідно зі статтею 4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб на рівні 3028,00 грн.

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач просив стягнути з відповідача 927 562 661,93 грн. відшкодування майнової шкоди від втрати майна.

За таких обставин, розмір судового збору, який підлягав сплаті за подання позовної заяви становить 847 840, 00 грн. (350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб*3028,00*0,8) та за подання апеляційної скарги становить 1 271 760,00 грн. (350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб*3028,00*150%0,8), з урахуванням подання позовної заяви та апеляційної скарги на рішення господарського суду Луганської області від 09.12.2024 року у справі через підсистему "Електронний суд".

Отже, місцевий господарський суд не з`ясував обставини, що мають значення для справи, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а тому рішення господарського суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю; стягнути з держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь Публічного акціонерного товариства Алчевський коксохімічний завод 927 562 661,93 грн. відшкодування майнової шкоди від втрати майна та стягнути з держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь Державного бюджету України судові витрати 847 840, 00 грн. (вісімсот сорок сім тисяч вісімсот сорок гривень) судового збору за подання позовної заяви та 1 271 760,00 грн. (один мільйон двісті сімдесят одна тисяча сімсот шістдесят гривень) судового збору за подання апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. 269, ч.2 ст. 275, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства Алчевський коксохімічний завод арбітражного керуючого Камша О.В. задовольнити.

Рішення господарського суду Луганської області від 09.12.2024 року у справі №913/720/20(913/413/24) скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (адреса уповноваженого органу: вул. Житня, буд. 14, будівля, м. Москва, 1119991, Російська Федерація, ідентифікаційний код 103773968834) на користь Публічного акціонерного товариства Алчевський коксохімічний завод (місцезнаходження: 93400, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Вілєсова, буд. 20А, код ЄДРПОУ 00190816) 927 562 661,93 грн. (дев`ятсот двадцять сім мільйонів п`ятсот шістдесят дві тисячі шістсот шістдесят одна гривня, дев`яноста три копійки) відшкодування майнової шкоди від втрати майна.

Стягнути з держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (адреса уповноваженого органу: вул. Житня, буд. 14, будівля, м. Москва, 1119991, Російська Федерація, ідентифікаційний код 103773968834) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - ГУК Харків обл/мХар Шевченк/22030101; код отримувача 37874947; банк отримувача - Казначейство України (ел. адм. подат.); рахунок отримувача - UA758999980313151206082020653; код класифікації доходів бюджету - 22030101) 847 840, 00 грн. (вісімсот сорок сім тисяч вісімсот сорок гривень) судового збору за подання позовної заяви та 1 271 760,00 грн. (один мільйон двісті сімдесят одна тисяча сімсот шістдесят гривень) судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у строк протягом двадцяти днів з дня її проголошення, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 17.02.2025 року.

Головуюча суддя О.І. Терещенко

Суддя П.В. Тихий

Суддя О.В. Плахов