Рішення від 06.02.2025 по справі 916/4017/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" лютого 2025 р.м. Одеса Справа № 916/4017/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ОВВК ГРУП" (код ЄДРПОУ 44377722, 65062, м. Одесса, вул. Посмітного, 6/3, кв. 2)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИЛСТРОЙСЕРВИС-2" (код ЄДРПОУ 34319566, 65062, м. Одеса, Французький бульвар, буд. 60/1, оф. 12)

про стягнення 283069,45 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Андрій Врона

від відповідача: не з`явився

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "ОВВК ГРУП" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИЛСТРОЙСЕРВИС-2" про стягнення 283069,45 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов укладеного між сторонами договору підряду від 21.01.2022 №21-01/22 в частині здійснення повної та своєчасної оплати за виконані позивачем роботи.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.09.2024 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк на усунення недоліків.

У встановлений господарським судом строк позивачем усунуто недоліки позовної заяви, про що подано відповідні докази.

Ухвалою суду від 30.09.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ОВВК ГРУП" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

14.11.2024 відповідачем подано відзив на позовну заяву та клопотання про призначення експертизи.

15.11.2024 позивачем подано до суду заперечення на клопотання про призначення експертизи, 18.11.2024 - відповідь на відзив.

26.12.2024 відповідач звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою від 14.01.2025 постановлено перейти від спрощеного позовного провадження до розгляду справи №916/4017/24 за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 23.01.2025.

Ухвалою від 23.01.2025 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИЛСТРОЙСЕРВИС-2" про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву, поновлено відповідачу строк на подання відзиву та прийнято його до розгляду; відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИЛСТРОЙСЕРВИС-2" про призначення експертизи; закрито підготовче провадження у справі №916/4017/24, призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 06.02.2025.

В судове засідання з`явився представник позивача.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив. 06.02.2025 від представника відповідача адвоката Коротнян П.В. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, обґрунтоване участю адвоката у слідчих діях.

Представник позивача заперечив проти задоволення клопотання відповідача з підстав його необґрунтованості.

Розглянувши клопотання відповідача, заслухавши позицію представника позивача, суд зазначає наступне.

Так, у вирішенні клопотання про відкладення розгляду справи суд враховує необхідність дотримання розумних строків розгляду справи та дотримання балансу інтересів учасників справи.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 129 Конституції України, однією із засад здійснення судочинства встановлено розумні строки розгляду справи судом.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, учасником якої є Україна, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Так, за приписами ст.202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Частиною 2 ст. 202 ГПК України визначено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні.

Суд враховує, що відповідача було належним чином та завчасно повідомлено про дату, час і місце проведення судового засідання, ухвала суду від 23.01.2025 була направлена товариству до його електронного кабінету, що підтверджено довідкою про доставку електронного листа.

До клопотання про відкладення судового засідання заявником не подано жодних доказів на підтвердження викладених у ньому обставин.

Крім того суд зауважує, що в судовому засіданні 23.01.2025 брала участь представник відповідача адвокат Наталія Бойко, з якою було узгоджено дату і час проведення судового засідання з розгляду справи по суті.

При цьому, відповідачем не доведено суду обставин неможливості забезпечити явку іншого представника в судове засідання.

Також суд зауважує, що діюче законодавство не обмежує представництво інтересів в суді певним колом осіб. Так, участь у судовому засіданні має право приймати безпосередньо керівник Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИЛСТРОЙСЕРВИС-2", адже у відповідності до ч.3 ст. 56 Господарського процесуального кодексу України, юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Суд зазначає, що правова позиція відповідача викладена безпосередньо у відзиві на позовну заяву. Таким чином, відсутність представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИЛСТРОЙСЕРВИС-2" в цьому випадку не перешкоджає розгляду справи та не повинна заважати здійсненню правосуддя, оскільки участь представників в судовому засіданні не була визнана обов`язковою, неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні заявником обґрунтовано не було.

Близька за змістом правова позиція щодо відсутності підстав для задоволення клопотання учасника справи про відкладення розгляду справи викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.07.2022 у справі № 910/11818/18.

За наведених обставин, оскільки судом створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені частиною першою статті 42 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов`язком сторін, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача, а тому відмовляє у задоволенні клопотання останнього.

Представник позивача надав пояснення по суті позовних вимог, просить задовольнити позов у повному обсязі.

У зв`язку з розглядом справи за відсутності відповідача, головуючим суддею в порядку ч.6 ст.202 ГПК України оголошено стислий зміст відзиву на позовну заяву.

Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 06.02.2025, на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

в с т а н о в и в:

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 21.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОВВК ГРУП" (далі - підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЖИЛСТРОЙСЕРВИС-2" (далі - замовник) укладено договір підряду №21-01/22, за умовами п. 1.1. якого замовник доручає та оплачує, а виконавець приймає на себе зобов`язання щодо виконання комплексу підготовчих робіт по улаштуванню підсистеми для монтажу каменю ОНІКС (приміщені №105, 107, 109, 201, 404 та бар тераса) при поліпшенні об`єкта замовника: "Ресторан", за адресою м. Одеса, Французький бульвар, 60/1.

За умовами п. 2.1. договору, загальна вартість робіт за цим договором визначається на підставі додатка №1 до договору - "Договірна ціна" та становить 505950,07 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 84325,01 грн.

Відповідно до п.2.2. договору, цей договір набуває чинності з моменту його належного підписання сторонами.

Згідно з п. 2.3. договору, ціна за даним договором є твердою.

Відповідно до п. 3.1. - 3.6. договору, форма оплати - безготівкова. Замовник протягом 3 банківських днів з моменту отримання відповідного рахунку підрядника сплачує останньому аванс у розмірі, що становить 150000,00 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 25000,00 грн. Остаточний розрахунок за виконані роботи здійснюється протягом 5 робочих днів після підписання сторонами актів приймання-передачі виконаних робіт. Після закінчення виконання робіт в повному обсязі, в строк, що не перевищує 5 робочих днів, підрядник надає замовнику акти приймання-передачі виконаних робіт, оформлені за формою Кб-2в та довідки про вартість виконаних робіт, оформлені за формою Кб-3 (надалі разом Акти). Підрядник готує та передає разом з актами приймання-передачі виконаних робіт довідки про вартість виконаних робіт, виконавчу документацію в 3 примірниках у паперовому вигляді та в 1 примірнику в електронному вигляді. Замовник в строк, що не перевищує 5 робочих днів, з моменту отримання від підрядника актів повинен або прийняти роботи шляхом підписання таких актів, або надати мотивовану відмову від їх підписання. В разі неотримання підрядником підписаних примірників актів, відмови від підписання актів в строк, передбачений п.3.5. договору, акти вважаються підписаними, а роботи прийнятими замовником без зауважень.

Розділом 4 договору передбачені права та обов`язки сторін.

Відповідно до п. 5.1. договору, у випадку порушення своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним в Україні законодавством. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом договору.

Згідно з 5.4. договору, у разі порушення замовником строків оплати виконаних робіт без поважних причин, він на вимогу підрядника сплачує йому пеню в розмірі 0,1% від вартості неоплачених виконаних робіт за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 6.1 договору, цей договір набуває чинності з моменту належного підписання договору сторонами та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань.

За умовами п. 6.2 договору, строки виконання робіт за договором - 1 місяць з моменту отримання підрядником авансу, відповідно до положень п.3.2 договору.

Договір підписано між сторонами без будь-яких зауважень, підписи скріплені печатками.

Додатком №1 передбачена "Договірна ціна на комплекс підготовчих робіт по улаштуванню підсистеми для монтажу каменю "Онікс" (приміщення №105, 107, 109, 201, 404 та бар тераса) при поліпшенні об`єкту "Ресторан" за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, будинок 60/1, що здійснюється в 2022 році", в якій, окрім іншого, відображено найменування робіт, кількість, ціну, вартість робіт, матеріалів та устаткування.

Відповідно до підписаного між сторонами акту приймання виконаних робіт за червень 2023 року (Кб-2в) і довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за червень 2023 року (Кб-3), загальна вартість виконаних позивачем та прийнятих відповідачем робіт за договором становить 505950,07 грн.

Відповідно до обороту рахунку позивача № 361 за період з 01.01.2022 по 20.09.2023 відповідачем 28.01.2022 та 18.02.2022 сплачено позивачу авансові платежі у загальному розмірі 270000,00 грн.

На підтвердження здійснення відповідачем інших оплат за договором матеріали справи доказів не містять.

В матеріалах справи також наявні акти звірки взаємних розрахунків, підписані між сторонами.

Несплата відповідачем решти вартості робіт за договором підряду в розмірі 235950,07 грн. стала підставою для звернення позивача до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Заперечуючи проти задоволення позову відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що в порушення умов укладеного між сторонами договору позивач завершив виконання робіт з порушенням строків їх виконання більше ніж на п`ятнадцять місяців.

При цьому відповідач зауважує, що відповідно до п. 5.3. договору, у разі порушення підрядником строків виконання робіт без поважних причин, він, на вимогу замовника, сплачує йому пеню в розмірі 0,1% від вартості несвоєчасно виконаних робіт за кожний день прострочення.

За розрахунком відповідача сума пені за період з 18.03.2022 до 19.06.2023 становить 505950,07 x 0.1 x 459 : 100 = 232231,08 грн.

Також, відповідач зазначає, що ним було виявлено численні недоліки у виконаних позивачем роботах, про що останнього було неодноразово сповіщено в ході ведення перемовин. Відповідачем було здійснено фотофіксацію всіх виявлених недоліків, які він вважає прихованими, адже лише через значний проміжок часу стало можливим виявити неякісне виконання робіт, таких як "Виготовлення та монтаж металевого каркасу під ОНІКС", "Улаштування обшивки стін ГКЛ", "Ґрунтування металевих поверхонь за 2 рази", оскільки на об`єкті з`явились тріщини та місцями відвалилась плитка та інші елементи, що свідчить про порушення вимог щодо якості виконання подібного виду робіт.

За наведених обставин ТОВ "ЖИЛСТРОЙСЕРВИС-2" просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов наступних висновків.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав і обов`язків, та за своєю правовою природою є договором підряду.

Згідно ст.837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

За умовами ст.843 ЦК України, у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Відповідно до ст.846 ЦК України, строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи, звичаїв ділового обороту.

За приписами ст.849 ЦК України, замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника. Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків. Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника. Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

У відповідності до ч.1 ст. 854 ЦК України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

За приписами ст.875 ЦК України, за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта.

До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч.4 ст.879 ЦК України, оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об`єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Відповідно до ст.886 ЦК України, у разі невиконання або неналежного виконання замовником обов`язків за договором будівельного підряду він сплачує підрядникові неустойку, встановлену договором або законом, та відшкодовує збитки у повному обсязі, якщо не доведе, що порушення договору сталося не з його вини.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами статей 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 202 ГК України, господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Так, судом встановлена обставина неналежного виконання відповідачем зобов`язання щодо оплати виконаних позивачем та прийнятих відповідачем робіт за договором підряду від №21-01/22 від 21.01.2022, внаслідок чого, станом на час вирішення спору, у відповідача рахується заборгованість перед позивачем в розмірі 235950,07 грн. Оскільки ця бездіяльність відповідача суперечить вищевказаним нормам права та договору, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно нарахований до стягнення з відповідача основний борг у зазначеній сумі, а отже позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Крім цього, за неналежне виконання відповідачем умов договору позивач нарахував та заявив до стягнення 27460,78 грн. пені, 11235,34 грн. інфляційних втрат та 8423,26 грн. 3% річних.

Так, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу).

У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст.218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

Частиною 1 статті 216 та частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.

У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором згідно з ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України.

Приписами ст.199 Господарського кодексу України встановлено, що виконання господарського зобов`язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

Право учасників господарських відносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов`язань, визначено ч.2 ст. 546 цього Кодексу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст.627 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки вони є способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів й отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Верховний Суд неодноразово у своїх постановах звертав увагу на те, що з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми 3% річних, інфляційних втрат та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Так, у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування.

Суд враховує, що згідно з пунктом 5.1. договору, у випадку порушення своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним в Україні законодавством. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом договору.

Згідно з 5.4. договору, у разі порушення замовником строків оплати виконаних робіт без поважних причин, він на вимогу підрядника сплачує йому пеню в розмірі 0,1% від вартості неоплачених виконаних робіт за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової станки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня.

Суд здійснив перевірку розрахунку заявленої до стягнення пені з урахуванням умов договору що стосується її розміру, а саме - 0,1% від вартості неоплачених виконаних робіт за кожний день прострочення та констатує, що належною до стягнення сумою пені є 27134,26 грн.

Розрахунок пені:

235 950,07 x 0.1 x 115 : 100 = 27134,26 грн.

Отже, вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 27134,26 грн. У задоволенні вимог в частині стягнення 326,52 грн. пені слід відмовити.

Розрахунок інфляційних втрат здійснено арифметично правильно, вимоги в цій частині задовольняються судом у повному обсязі в сумі 11235,34 грн.

Що стосується 3% річних, то позивачем невірно визначено період їх нарахування - з 19.06.2023 по 26.08.2024.

Так, за умовами п.3.3 договору, остаточний розрахунок за виконані роботи здійснюється протягом 5 робочих днів після підписання сторонами актів приймання-передачі виконаних робіт.

З огляду на те, що акт виконаних робіт було підписано сторонами 19.06.2023, відповідач мав здійснити розрахунок до 24.06.2023 включно, прострочення має місце з 25.06.2023.

Тобто, початком періоду нарахування 3% річних є 25.06.2023.

Суд здійснив власний розрахунок річних:

1)з 25/06/2023 до 31/12/2023

235950,07 x 3 % x 190 : 365 : 100 = 3684,70 грн.

2)з 01/01/2024 до 26/08/2024

235950,07 x 3 % x 239 : 366 : 100 = 4622,30 грн.

Отже, належною до стягнення сумою є 8307,00 грн., у задоволенні вимог в частині 116,26 грн. річних суд відмовляє.

Що стосується позиції відповідача, викладеної у відзиві на позовну заяву, суд зазначає, що питання недоліків виконаних позивачем робіт, несвоєчасності виконання робіт не входить в предмет доказування у даній справі.

Суд наголошує, що акт приймання виконаних робіт був підписаний відповідачем без жодних зауважень, отже, з урахуванням умов договору та приписів чинного законодавства, відповідач зобов`язаний був виконати свої обов`язки щодо оплати прийнятих робіт.

Таким чином, доводи відповідача судом не приймаються та спростовуються вищенаведеним.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010). Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

За приписами ст.ст.73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Так з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 235950,07 грн. основного боргу, 27134,26 грн. пені, 11235,34 грн. інфляційних втрат та 8307,00 грн. 3% річних.

У задоволенні решти позову слід відмовити.

У зв`язку із частковим задоволенням позову, витрати по сплаті судового збору, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 13, 73-79, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИЛСТРОЙСЕРВИС-2" (код ЄДРПОУ 34319566, 65062, м. Одеса, Французький бульвар, буд. 60/1, оф. 12) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОВВК ГРУП" (код ЄДРПОУ 44377722, 65062, м. Одесса, вул. Посмітного, 6/3, кв. 2) - 235950 (двісті тридцять п`ять тисяч дев`ятсот п`ятдесят) грн. 07 коп. основного боргу, 27134 (двадцять сім тисяч сто тридцять чотири) грн. 26 коп. пені, 11235 (одинадцять тисяч двісті тридцять п`ять) грн. 34 коп. інфляційних втрат, 8307 (вісім тисяч триста сім) грн. 00 коп. 3% річних, 4239 (чотири тисячі двісті тридцять дев`ять) грн. 40 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позову відмовити.

4. Судові витрати зі сплати 6,64 грн. судового збору покласти на позивача.

5. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Повне рішення складено і підписано 17 лютого 2025 р.