Рішення

від 06.02.2025 по справі 470/779/24

БЕРЕЗНЕГУВАТСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 2/470/14/25

Справа № 470/779/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2025 року с-ще Березнегувате

Березнегуватський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Лусти С.А.,

за участю секретаря судового засідання Дячук А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду с-ща Березнегувате в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Служба у справах дітей Березнегуватської селищної ради та адміністрація Корабельного району Миколаївської міської ради, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,

ВСТАНОВИВ:

02 вересня 2024 року позивач звернувся до суду з відповідним позовом, через підсистему "Електронний суд ЄСІТС", який підписаний його представником Соловйовим Д.І., діючим на підставі договору про надання правової допомоги б/н від 29 серпня 2024 року.

В позові зазначено, що вони з відповідачкою мають малолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В зареєстрованому шлюбі вони з відповідачкою не перебувають та сумісно не проживають. Син повністю знаходиться на його вихованні та забезпеченні. Відповідачка не має претензій щодо утримання та виховання ним їхнього сина. На даний час позивач перебуває на військовій службі, через що обмежений в повній мірі виховувати та утримувати сина. Встановлення факту самостійного виховання йому необхідно для звільнення з військової служби для повноцінного виховання та утримання дитини, а також для призначення соціальних пільг, субсидій та допомоги. На підставі зазначеного, позивач просив суд встановити факт самостійного виховання та утримання ним малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач та його представник - адвокат Соловйов Д.І. в судове засідання не з`явилися, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи у їх відсутність та підтримання позовних вимог (а.с.28-29).

Відповідачка в судове засідання також не з`явилася, направила на адресу суду заяву про розгляд справи за її відсутності та визнання позовних вимог позивача (а.с.32).

Представники третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Служба у справах дітей Березнегуватської селищної ради та адміністрація Корабельного району Миколаївської міської ради, в судове засідання не з`явилися, направили на адресу суду заяви про розгляд справи за їх відсутності та неможливість надання висновку стосовно позовних вимог позивача, оскільки на їх думку це не становить компетенцію органу опіки та піклування (а.с.52,54-55,57).

Оскільки сторони у справі в судове засідання не з`явилися, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснюється.

Дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов наступного.

Позивач та відповідачка у зареєстрованому шлюбі не перебувають, однак від сумісного проживання мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить копія його свідоцтва про народження, виданого 04 лютого 2020 року Інгульським районним у м. Миколаєві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (а.с.20).

Позивач ОСОБА_1 зареєстрований по АДРЕСА_1 та на даний час перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 АДРЕСА_1 . Зазначене підтверджується копією довідки про реєстрацію місця проживання особи від 14 вересня 2018 року, виданої Капітанівською селищною радою та копією довідки, виданої командиром військової частини НОМЕР_1 (а.с.15,22).

Відповідачка ОСОБА_2 зареєстрована по АДРЕСА_2 , що вбачається з копії довідки про реєстрацію місця проживання, виданої виконкомом Березнегуватської селищної ради від 08 листопада 2019 року (а.с.18,21).

У позовній заяві позивач зазначає, що його малолітній син ОСОБА_3 , 2019 року народження, з 2022 року проживає разом з ним, він одноособово займається його утриманням та вихованням, однак за даними Служби у справах дітей Березнегуватської селищної ради від 17 вересня 2024 року малолітній ОСОБА_3 проживає разом з відповідачкою ОСОБА_2 в АДРЕСА_3 , яка і займається його вихованням, оскільки позивач проходить військову службу у Донецькій області (а.с.34).

Факт спільного проживання дитини з відповідачкою з 2019 року, виховання та утримання малолітнього ОСОБА_3 його матір`ю, підтверджується також листом виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 19 грудня 2024 року та актом обстеження умов проживання сім`ї Служби у справах дітей адміністрації Корабельного району Миколаївської міської ради від 10 грудня 2024 року (а.с.52-55).

Письмовий висновок органу опіки та піклування по суті позовних вимог позивача ОСОБА_1 до суду не надавався.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частинами 1, 3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як передбачено статтями 76,77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до статей 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Як встановлено статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З позовної заяви позивача вбачається, що він просив суд встановити факт того, що самостійно виховує, утримує та спільно проживає з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для звільнення з військової служби, а також для призначення соціальних пільг, субсидій, допомоги та вирішення інших питань, пов`язаних з вихованням дитини.

Однак, статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

При цьому, питання регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (ст. 1 СК України).

Так, частиною 1 статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Відповідно до статті 141 СК України мати та батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені статтями 150-151 СК України.

За приписами частини 2 статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно зі статтею 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. При цьому, батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними. При цьому, сімейні відносини, як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, котрі поділяються на юридичні дії (спричинення яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Так, в силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи, в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки) та припиняється у момент її смерті (ст.25), а з підстав встановлених цим Кодексом виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання) котра може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.2 ст.30), при цьому відповідно до ч. 2 ст. 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання, підставою позбавлення батьківських прав у відповідності до п.2 ч.1 ст. 164 СК України, є ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків.

Отже, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

З огляду на викладене, для встановлення факту самостійного виховання дитини батьком необхідно встановити юридичний факт або декілька, в силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

В ході судового розгляду позивачем не надано доказів, що в питанні виховання дитини відповідачка умисно ухиляється від виконання цих обов`язків чи реалізації прав з даного приводу.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Сімейним кодексом України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (ч.1 ст. 14, ч.1 ст. 15 СК України). Разом з тим, в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), котрі мають бути підтверджені виключно цивільно-правовими актами (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім), та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються, та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

У пункті 50, 51 постанови Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 822/2446/17 Верховний Суд зазначив, що правовий статус поняття «одинокого батька» не врегульований законодавством, а тому можливо застосувати аналогію поняття «одинокої матері», тлумачення якого зазначено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів». Тобто, для набуття статусу «одинока матір», «одинокий батько», необхідні 2 факти: не перебування у шлюбі, а також виховання і утримання дитини самими матір`ю чи батьком відповідно, тобто без участі іншого з подружжя у житті дитини.

Розірвання шлюбу та встановлення місця проживання дитини з позивачем, що включає в себе обов`язок батька щодо утримання та виховання дитини, не доводять факт відсутності участі матері у вихованні дитини та, відповідно, не підтверджують наявність статусу «одинокий батько».

Згідно з ч. 2 Порядку надання відпустки при народженні дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 липня 2021 року № 693, одинокий батько - батько дитини, матір якої померла, відповідно до рішення суду позбавлена батьківських прав, визнана безвісно відсутньою або оголошена померлою, якщо ця дитина не була усиновлена іншою жінкою.

Отже, постановою Кабінету Міністрів України від 7 липня 2021 року № 693 визначений порядок встановлення статусу «одинокий батько» на підставі: свідоцтва про смерть матері; рішення суду про позбавлення матері батьківських прав; рішення суду про визнання матері безвісно відсутньою або оголошеною померлою, якщо ця дитина не була усиновлена іншою жінкою.

За такого суд доходить висновку, що позивач, будучи батьком малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має достатній обсяг повноважень для захисту прав та інтересів свого сина.

Крім того з досліджених в ході судового розгляду доказів встановлено, що малолітній ОСОБА_3 з 2019 року проживає разом з відповідачкою ОСОБА_2 , яка є його матір`ю та повністю опікується його вихованням та утриманням.

Зважаючи на те, що позивач належними та допустимими доказами не довів, що він самостійно виховує та утримує свого малолітнього сина, суд дійшов висновку про відсутність необхідних та достатніх умов для встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком.

З огляду на викладене, враховуючи досліджені в ході судового розгляду обставини, суд дійшов висновку, що позовна заява позивача є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст.10, 13, 258, 263-265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Служба у справах дітей Березнегуватської селищної ради та адміністрація Корабельного району Миколаївської міської ради, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повний текст рішення не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Сторони:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований по АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована по АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_3 ;

Треті особи: Служба у справах дітей Березнегуватської селищної ради, Соборно-Миколаївська площа, 10 с-ще Березнегувате Миколаївської області, 26203, код ЄДРПОУ 44408404;

адміністрація Корабельного району Миколаївської міської ради, пр-т Богоявленський, 314 м. Миколаїв, 54050, код ЄДРПОУ 05410607.

Повний текст рішення складено 14 лютого 2025 року.

Суддя С. А. Луста