Постанова

від 13.02.2025 по справі 911/681/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 911/681/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.

за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.

та представників

ОГП: Колодяжна А.В.,

позивача: не з`явились,

відповідача: Дудник А.В. (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «ДІМ»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2024

та рішення Господарського суду Київської області від 02.08.2024

у справі № 911/681/24

за позовом заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «ДІМ»

про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В:

Заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «ДІМ», у якому просив витребувати у відповідача на користь держави в особі Білоцерківської міської ради земельні ділянки з кадастровими номерами: 3220481300:01:004:0003 площею 14,9759 га; 3220481300:01:007:0012 площею 9,918 га; 3220481300:01:007:0011 площею 17,5018 га; 3220481300:05:002:0018 площею 22 га; 3220481300:04:010:0013 площею 10 га; 3220481300:01:005:0015 площею 23,5443 га; 3220481300:05:002:0019 площею 2 га.

В обґрунтування заявлених вимог прокурор посилається на неправомірність набуття відповідачем права приватної власності на спірні земельні ділянки, які належали на праві колективної власності Колективному сільськогосподарському підприємству «ім. Леніна» (далі - КСП ім. Леніна), оскільки відповідач не є його правонаступником. Прокурор стверджує, що КСП ім. Леніна припинено, а земельні ділянки, що не розпайовані між членами зазначеного підприємства, перейшли у власність територіальної громади с. Дрозди, що у подальшому увійшла до складу Білоцерківської міської територіальної громади.

Рішенням Господарського суду Київської області від 02.08.2024 (суддя Ейвазова А.Р.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2024 (колегія суддів у складі: Тарасенко К.В. - головуючий, Тищенко О.В., Коробенко Г.П.), позов задоволено повністю. Витребувано у відповідача на користь держави в особі Білоцерківської міської ради земельні ділянки з кадастровими номерами: 3220481300:01:004:0003 площею 14,9759 га; 3220481300:01:007:0012 площею 9,918 га; 3220481300:01:007:0011 площею 17,5018 га; 3220481300:05:002:0018 площею 22 га; 3220481300:04:010:0013 площею 10 га; 3220481300:01:005:0015 площею 23,5443 га; 3220481300:05:002:0019 площею 2 га.

Судами обох інстанцій встановлено, що 07.06.1996 КСП ім. Леніна видано державний акт серії КВ 000023 на право колективної власності на землю, відповідно до якого у колективну власність передається земельна ділянка площею 3053,7 га для сільськогосподарського виробництва. На відповідному акті є примітка про те, що додатком 1 до такого акта є список громадян - членів колективного сільськогосподарського кооперативу; сам додаток №1 суду не наданий.

Як вбачається з виписки з протоколу №1 від 16.02.2000 уповноважених членів КСП ім. Леніна, у присутності 376 з 780 членів відповідного підприємства прийнято рішення про реформування КСП ім. Леніна на базі приватної власності із забезпеченням всім членам зазначеного підприємства права вільного виходу з усіма земельними частками і майновими паями. Окрім того, п. 2 даного протоколу містить рішення про обрання нової організаційної форми та фактично визначення найменування юридичної особи - СГОК «Дроздівський» та установлено, що відповідна особа буде правонаступником КСП ім. Леніна; головою СГОК «Дроздівський» обрано ОСОБА_1 .

Відомостей про вихід певних членів КСП ім. Леніна з виділенням земельних часток та майновий паїв під час розгляду даної справи не надано.

При цьому, відповідно до протоколу установчих зборів СГОК «Дроздівський» від 24.02.2000, його засновниками у кількості 3 осіб - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 вирішено: створити СГОК «Дроздівський»; затвердити статут кооперативу; визначити склад учасників та їх пайові внески; обрати голову кооперативу; доручити здійснити реєстраційні дії щодо створення юридичної особи.

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності-юридичної особи від 31.03.2000, виданого Білоцерківською районною адміністрацією Київської області, зареєстровано СГОК «Дроздівський» (ідентифікаційний код 03755331) з внесенням запису до журналу обліку реєстраційних справ 30.03.2000 №19425498Ю0020075.

Так, п. 1.2 статуту СГОК «Дроздівський» в редакції, яка прийнята рішенням загальних зборів 24.02.2000, підписи на якому засновників такого кооперативу посвідчені приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Корнійчук В.І. (зареєстровано у реєстрі за №1395 від 03.04.2000), визначено, що кооператив створено рішенням загальних зборів (протокол №1 від 24.02.2000) на підставі заяви засновників і він є правонаступником КСП ім. Леніна.

Згідно з п. 4.1 статуту СГОК «Дроздівський» засновниками такої юридичної особи є: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Відповідно до п. 5.2 статуту членами кооперативу можуть бути як фізичні особи, що досягли 16 років, так і юридичні особи, які визнають статут, дотримуються його вимог, користуються послугами, формують фонди та беруть участь у діяльності кооперативу. Відповідно до п. 5.3 статуту прийняття у члени здійснюється на підставі особисто поданої заяви, а членство у кооперативі набуває чинності з моменту відповідного рішення зборів або їх уповноважених. При цьому, відповідним пунктом статуту визначено, що члени кооперативу мають зробити вступний та основний пайовий внесок у розмірі 100грн.

Пунктом 7.1 статуту СГОК «Дроздівський» установлено, що власністю кооперативу є землі, інші основні та обробні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, продукція, доходи одержані від реалізації та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу, майно, придбане на законних підставах, продуктивна худоба, транспортні засоби, посіви, а також інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом; власністю кооперативу є також частки у майні та прибутках міжгосподарських підприємств та об єднань, учасником яких є кооператив.

Рішенням установчих зборів засновників, що оформлено протоколом №1 від 25.02.2000 затверджено установчий договір про створення та діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІМ» (далі - ТОВ «ДІМ»), підписи засновників на якому посвідчено приватним нотаріусом Білоцерківського міського територіального округу Київської області Корнійчуком В.І. (зареєстрована в реєстрі за №3917 від 20.05.2000).

Відповідно до п.1.1 установчого договору ТОВ «ДІМ», засновниками товариства є: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 .

Згідно з п.1.8 установчого договору майно товариства складається з вкладів і майнових паїв, грошових внесків його учасників, продукції, товарів, вироблених в результаті господарської діяльності товариства, надходжень від послуг, робіт, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законодавчими актами України.

Пунктом 3.1 установчого договору ТОВ «ДІМ» визначено, що для забезпечення фінансово-господарської діяльності, а також для гарантії майнових зобов`язань товариства, за рахунок грошових внесків, майнових паїв учасників формується статутний фонд, який становить 7 400 грн; розмір внесків учасників визначено п.2.11 вказаного установчого договору.

ТОВ «ДІМ» (ідентифікаційний код 30813893) зареєстровано 15.03.2000 Білоцерківською районною державною адміністрацією, про що видано свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності-юридичної особи та внесено запис до журналу обліку реєстраційних справ 14.03.2000 №19425498Ю0020064.

Відповідно до змін та доповнень №1 до установчого договору ТОВ «ДІМ», які затверджені рішенням установчих зборів засновників, що оформлено протоколом №2 від 04.04.2000, склад засновників такого товариства змінено, а саме включено до складу засновників Колективне підприємство «Білоцерківхлібопродукт» (далі - КП «Білоцерківхлібопродукт»).

Як вбачається з протоколу № 2 від 16.05.2000 загальних зборів засновників СГОК «Дроздівський» та протоколу №4 від 16.05.2000 загальних зборів ТОВ «ДІМ», прийнято рішення про об`єднання ТОВ «ДІМ» з СГОК «Дроздівський» у ТОВ Агрофірма «ДІМ».

Рішенням загальних зборів учасників ТОВ Агрофірма «ДІМ», що оформлено протоколом №1 від 16.05.2000: вирішено перереєструвати в товариство з обмеженою відповідальністю та дати йому назву Агрофірма «ДІМ», шляхом об`єднання через злиття ТОВ «ДІМ» та СГОК «Дроздівський», як правонаступника всіх прав і обов`язків КСП ім. Леніна, СГОК «Дроздівський», ТОВ «ДІМ»; затверджено статут ТОВ Агрофірма «ДІМ».

22.05.2000 Білоцерківською районною державною адміністрацією Київської області видано свідоцтво про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності-юридичної особи - ТОВ Агрофірма «ДІМ» (ідентифікаційний код: 03755331), про що внесено запис до журналу обліку реєстраційних справ 20.05.2000 №19425498Ю0020095.

Як вказано у п.1.1 статуту ТОВ Агрофірма «ДІМ» в редакції, що затверджена загальними зборами учасників 16.05.2000, підписи учасників на якому посвідчено приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Панкратьєвою Є.В. (реєстровий №3918 від 20.05.2000),ТОВ Агрофірма «ДІМ» створене шляхом об`єднання СГОК «Дроздівський» і ТОВ «ДІМ» на засадах угоди юридичної і фізичних осіб, об`єднання їх майнових паїв, власних коштів для підприємницької діяльності, як правонаступник КСП ім. Леніна, СГОК «Дроздівський», ТОВ «ДІМ» на підставі рішення учасників загальних зборів, відповідно до Законів України «Про господарські товариства», «Про підприємництво», «Про власність», Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» та іншого чинного законодавства України з метою одержання прибутку, нарощування виробництва сільськогосподарської та іншої продукції і товарів.

Пунктом 1.5 статті 1 статуту ТОВ Агрофірма «ДІМ» визначено, що товариство є правонаступником всіх прав і обов`язків КСП ім. Леніна, СГОК «Дроздівський», ТОВ «ДІМ» та є власником майна, яке йому належить, може набувати майнових та немайнових прав, вступати в зобов`язання, орендувати майно і землю, відчужувати майно, виступати в судах від свого імені.

Відповідно до п. 1.4 ст. 2 статуту ТОВ «Агрофірма «ДІМ» склад учасників товариства, порядок формування статутного фонду, розмір частки кожного члена товариства, терміни та порядок внесення ними вкладів визначається установчим договором.

Як вбачається з реєстраційної картки суб`єкта підприємницької діяльності-юридичної особи реєстрація - перереєстрація - внесення змін, засновниками юридичної особи - ТОВ Агрофірма «ДІМ» (ідентифікаційний код 03755331) є: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та КП «Білоцерківхлібопродукт».

Рішенням загальних зборів засновників ТОВ «Агрофірма «ДІМ» від 02.09.2014, що зафіксовано у протоколі №2, вирішено: - надати згоду ОСОБА_6 на його вихід з засновників товариства; - надати згоду ОСОБА_9 на відчуження частки майна в статутному капіталі товариства ОСОБА_13 в розмірі 4,39%, що складає 9 083 грн; - надати згоду ОСОБА_2 на відчуження частки майна в статутному капіталі товариства ОСОБА_13 в розмірі 4,66%, що складає 9 626 грн; - надати згоду ОСОБА_12 на відчуження частки майна в статутному капіталі товариства ОСОБА_13 в розмірі 5,22%, що складає 10 783 грн; - надати згоду ОСОБА_8 на відчуження частки майна в статутному капіталі товариства ОСОБА_13 в розмірі 5,7%, що складає 11 790 грн; - надати згоду на придбання вивільненої частки майна в статутному капіталі підприємства, яка становить 3,9% КП «Білоцерківхлібопродукт»; - зареєструвати статут в новій редакції та відмовитися від установчого договору.

18.09.2014 за №13531050014005439 державним реєстратором Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області здійснено реєстрацію статуту ТОВ Агрофірма «ДІМ» у новій редакції, яка затверджена загальними зборами учасників 02.09.2014 (протокол №2), підписи учасників на якому засвідчені приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Корнійчуком А.В. (зареєстровано в реєстрі за №№3509, 3510, 3511, 3512, 3513, 3514, 3515, 3516).

Пунктом 1.1 статуту ТОВ Агрофірма «ДІМ» у редакції від 02.09.2014 визначено, що ТОВ Агрофірма «ДІМ» утворене шляхом об`єднання СГОК «Дроздівський» і ТОВ «ДІМ» на засадах угоди юридичної і фізичних осіб, об`єднання їх майнових паїв, власних коштів для підприємницької діяльності, як правонаступник КСП ім. Леніна, СГОК «Дроздівський», ТОВ «ДІМ» на підставі рішення учасників загальних зборів відповідно до вимог чинного законодавства України на необмежений термін з метою одержання прибутку, нарощування виробництва сільськогосподарської та іншої продукції і товарів.

Відповідно до п. 1.11 статуту ТОВ Агрофірма «ДІМ» у редакції від 02.09.2014, засновниками товариства є: КП «Білоцерківхлібопродукт»; ОСОБА_13 ; ОСОБА_1 ; ОСОБА_4 ; ОСОБА_5 ; ОСОБА_7 ; ОСОБА_10 ; ОСОБА_11 .

У п. 3.2 статуту ТОВ Агрофірма «ДІМ» у редакції від 02.09.2014 статутний капітал товариства складає 206 646грн та розподілений між учасниками наступним чином: - КП «Білоцерківхлібопродукт» - 53,9%, що становить 111 375 грн; - ОСОБА_13 - 19,97%, що становить 41 282 грн;- ОСОБА_1 - 5,2%, що становить10 732 грн; - ОСОБА_5 - 3,69%, що становить 7 624 грн; - ОСОБА_7 - 4,43%, що становить 9 147 грн;- ОСОБА_10 - 5,75%, що становить 11 892 грн;- ОСОБА_4 - 4,42%, що становить 9 128 грн;- ОСОБА_11 - 2,64%, що становить 5 466 грн.

Рішенням загальних зборів засновників ТОВ Агрофірма «ДІМ» від 29.04.2015, що зафіксовано протоколом №5, вирішено: - надати згоду ОСОБА_10 на відчуження частки майна в статутному капіталі товариства ОСОБА_13 у розмірі 1,75%, що складає 3 619,30 грн; - надати згоду ОСОБА_10 на передачу частки майна у статутному капіталі ОСОБА_14 у розмірі 4%, що складає 8 272,70 грн; - зареєструвати статут в новій редакції та відмовитися від установчого договору.

20.05.2015 за №13531050015005439 державним реєстратором Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області здійснено реєстрацію статуту ТОВ Агрофірма «ДІМ» у редакції, затвердженій рішенням загальних засновників (учасників) від 29.04.2015 (протокол №2), підписи на якому учасників засвідчено приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Корнійчуком А.В. (зареєстровано в реєстрі за №№1554, 1555,1556, 1557, 1558, 1559, 1560, 1561).

Відповідно до п.1.11 статуту ТОВ Агрофірма «ДІМ» в редакції від 29.04.2015 засновниками товариства визначено: КП «Білоцерківхлібопродукт»; ОСОБА_13 ; ОСОБА_1 ; ОСОБА_4 ; ОСОБА_5 ; ОСОБА_7 ; ОСОБА_14 ; ОСОБА_11 .

Відповідно до п. 3.2 статуту ТОВ Агрофірма «ДІМ» в редакції від 29.04.2015 статутний капітал товариства складає 206 646 грн та він поділений на частки між його учасниками, а саме: - КП «Білоцерківхлібопродукт» - 53,9%, що становить 111 375 грн; - ОСОБА_13 - 21,72%, що становить 44 901,30 грн;- ОСОБА_1 - 5,2%, що становить 10 732 грн; - ОСОБА_5 - 3,69%, що становить 7 624 грн; - ОСОБА_7 - 4,43%, що становить 9 147 грн; - ОСОБА_10 - 4%, що становить 8 272 грн;- ОСОБА_4 - 4,42%, що становить 9 128 грн; - ОСОБА_11 - 2,64%, що становить 5 466 грн.

У зв`язку зі зміною організаційно-правової форми одного із учасників - КП «Білоцерківхлібопродукт» та інших змін, на підставі рішення загальних зборів засновників ТОВ Агрофірма «ДІМ», що оформлено протоколом №4 від 19.09.2016, прийнято рішення про реєстрацію статуту в новій редакції.

Зокрема, до п.п. 1.11, 3.2 статуту Агрофірма «ДІМ» в редакції, затвердженій загальними зборами засновників (учасників) від 19.06.2016 (протокол №4), внесені зміні щодо найменування засновника (учасника) товариства, а саме визначено, що одним із засновником є ТОВ «Білоцерківхлібопродукт».

Рішенням загальних зборів засновників ТОВ Агрофірма «ДІМ» від 19.09.2019, що оформлено протоколом №18, вирішено: - надати згоду ОСОБА_14 на відчуження ОСОБА_13 частки в статутному капіталі товариства в розмірі 3%, що складає 6 204,52 грн; - внести відповідні зміни до статуту товариства та реєстрацію його у новій редакції.

Відповідно до п.1.11, 5.2 статуту ТОВ Агрофірма «ДІМ» у редакції рішення загальних зборів учасників від 19.09.2019 (протокол №18): засновниками товариства є: ТОВ «Білоцерківхлібопродукт», ОСОБА_13 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_14 , ОСОБА_11 ; статутний капітал товариства становить 206 646 грн та розподілений між учасниками наступним чином: - КП «Білоцерківхлібопродукт» - 53,9%, що становить 111 375 грн; - ОСОБА_13 - 24,72%, що становить 51 105,82 грн; - ОСОБА_1 - 5,2%, що становить10 732 грн; - ОСОБА_5 - 3,69%, що становить 7 624 грн; - ОСОБА_7 - 4,43%, що становить 9 147 грн; - ОСОБА_10 - 1%, що становить 2068 грн; - ОСОБА_4 - 4,42%, що становить 9 128 грн; - ОСОБА_11 - 2,64%, що становить 5 466 грн.

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за ТОВ Агрофірма «ДІМ» 27.11.2020 державним реєстратором Гостомельської селищної ради Київської області Заболотним А.В. на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку КВ000023 від 07.06.1996, виданого Дроздівською сільською радою Білоцерківського району Київської області, довідки Міськрайонного управління у Білоцерківському районі та м. Білій Церкві Головного управління Держгеокадастру у Київській області №190/121-20 від 26.11.2020, довідки №16 від 19.11.2020 ФОП Малікова А. В., статуту ТОВ «ДІМ» в редакції від 16.05.2000, довідок з Державного земельного кадастру, виданих Міськрайонним управління у Білоцерківському районі та м. Білій Церкві Головного управління Держгеокадастру у Київській області, відомостей з ДЗК від 27.11.2020 відповідно за №№30189213, 30182531, 30191641, 30172501, 30193818, 30185860, 30195535 здійснено реєстрацію права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами:

- 3220481300:01:004:0003 площею 14,9759га; номер відомостей про речове право: 39473593; підстава для внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 55452032 від 01.12.2020 16:42:23;

- 3220481300:01:007:0012 площею 9,918 га; номер відомостей про речове право: 39472976; підстава для внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 55451408 від 01.12.2020 16:27:31;

- 3220481300:01:007:0011 площею17,5018 га; номер відомостей про речове право: 39473857: підстава для внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 55452333 від 01.12.2020 16:50:07;

- 3220481300:05:002:0018 площею 22 га; номер відомостей про речове право: 39472613; підстава для внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 55451021 від 01.12.2020 16:18:09;

- 3220481300:04:010:0013 площею 10 га; номер відомостей про речове право: 39474300; підстава для внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 55452810 від 01.12.2020 17:05:18;

- 3220481300:01:005:0015 площею 23,5443 га; номер відомостей про речове право: 39473277; підстава для внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 55451721 від 01.12.2020 16:34:25;

- 3220481300:05:002:0019 площею 2 га; номер відомостей про речове право: 39474452; підстава для внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 55452972 від 01.12.2020 17:11:36.

Відповідні земельні ділянки знаходяться в межах Державного акта на право колективної власності на землю серія КВ000023 від 07.06.1996, що підтверджується довідкою ФОП Малікова А.В. №16 від 19.11.2020, на підставі якої у тому числі здійснена їх реєстрація.

Як вбачається з витягів Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, вказані земельні ділянки за цільовим призначенням - 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, знаходяться в межах Дроздівської сільської ради.

Також до позовної заяви прокурором долучено поземельні книги щодо вищевказаних земельних ділянки, що містять відомості щодо таких земельних ділянок, а саме: місця розташування; виду цільового призначення; загальної площі; кадастрового плану земельних ділянок разом з координатами поворотних точок меж земельної ділянки; власника; дати державної реєстрації речового права на нерухоме майно - 27.11.2020; реєстраційний номер земельної ділянки у Державному реєстрі прав.

Посилаючись на неправомірність набуття відповідачем права приватної власності на спірні земельні ділянки, які належали на праві колективної власності Колективному сільськогосподарському підприємству «ім. Леніна» (далі - КСП ім. Леніна), оскільки відповідач не є його правонаступником, прокурор звернувся з до суду з позовом у даній справі.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірні земельні ділянки, що є частинами земельної ділянки, на яку видано державний акт на право колективної власності на землю серії КВ 000023 від 07.06.1996 КСП ім. Леніна, яке фактично на даний час припинено, і доказів розпаювання яких не надано (набуття у встановленому порядку права приватної власності на них до набуття чинності Законом України № 2498-VIII від 10.07.2018), в силу п.21 Перехідних положень ЗК України стали комунальною власністю територіальної громади, на території якої вони розташовані (с. Дрозди), правонаступником якої є Білоцерківська міська територіальна громада. Також суд встановив, що на момент проведення державної реєстрації за ТОВ Агрофірма «ДІМ» права власності на спірні земельні ділянки відповідач у встановленому порядку не набув права власності на них, а також не довів набуття права користування ними у встановленому порядку. Крім того, суд зазначив про відсутність підстав вважати, що у даній справі позовна давність прокурором пропущена за заявленими вимогами.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, Товариство з обмеженою відповідальністю "Барвінковське" звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування своїх доводів скаржник посилається на те, що ані прокурор в позові, а ні суди першої та апеляційної інстанцій в судових рішенням не зазначають коли саме КСП ім. Леніна було припинено, у зв`язку з чим воно було припинено (реорганізація, ліквідація, банкрутство), на підставі чого воно було припинено, якими належними і допустимими доказами підтверджується факт такого припинення. Водночас, за висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справі № 924/1351/20, прийняття до комунальної власності спірних земельних ділянок поза межами законодавчо визначеної процедури суперечить чинному законодавству. При цьому, оскільки спірні земельні ділянки ніколи не перебували у комунальній власності Білоцерківської міської ради (Дроздівської сільської ради), то вони не можуть бути витребувані на користь держави в особі Білоцерківської міської ради із чужого незаконного володіння ТОВ Агрофірми «Дім».

Скаржником умотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме: судами неправильно застосовано норму п. 21 розділу X «Перехідних положень» Земельного кодексу України, без урахування висновків зроблених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 11.01.2024 у справі № 924/1351/20 та від 07.12.2023 у справі № 924/1351/20 (щодо застосування положень статей п. 21 розділу X «Перехідних положень» Земельного кодексу України та ст. 14-1 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)"); неправильно застосовано норму ст. 387 Цивільного кодексу України без урахування висновків зроблених у постанові Великої палати Верховного суду від 15.05.2019 № 522/7636/14-ц; постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (щодо застосування положень ст. 387 Цивільного кодексу України); неправильно застосовано норму ст. 34 Закону України «Про підприємства в Україні» без урахування висновків зроблених у постанові Верховного суду від 15.11.2021 № 906/620/16. Крім цього, відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме:

- п. 21 розділу X «Перехідних положень» Земельного кодексу України, ст. 37 ЦК УРСР, п. 5 ст. 104 ЦК України, ст.34 Закону України «Про підприємства в Україні», ч. 1, 3 ст. 31 ЗУ «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (в контексті припинення колективного сільськогосподарського підприємства, а саме коли слід вважати колективне сільськогосподарське підприємство припиненим);

- п. 21 розділу X «Перехідних положень» Земельного кодексу України (в контексті переходу земельних ділянок колективного сільськогосподарського підприємства з колективної власності в державну або комунальну якщо КСП не припинено та з врахуванням положень ст. 14-1 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)").

Також зазначає, що суди встановили обставини справи на підставі недопустимих доказів (відсутні жодні докази припинення КСП ім. Леніна; відсутні жодні докази виконання радою передбачених статтею 14-1 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" покладених на орган місцевого самоврядування повноважень та виникнення у неї в зв`язку з цим речових прав на спірні земельні ділянки).

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.12.2024 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, визначених п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 11.02.2025 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 07.01.2025.

До Верховного Суду 30.12.2024 від Білоцерківської міської ради надійшла заява про залишення касаційної скарги без задоволення.

Відповідно до ст. 219 ГПК України після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

В судовому засіданні 11.02.2025 колегія суддів дійшла висновку про необхідність відкладення ухвалення та проголошення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення - 13.02.2025 об 11:45.

Переглянувши постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Так скаржник як на підставу касаційного оскарження, передбачену п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, посилається на те, що судами неправильно застосовано норму п. 21 розділу X «Перехідних положень» Земельного кодексу України, без урахування висновків зроблених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 11.01.2024 у справі № 924/1351/20 та від 07.12.2023 у справі № 924/1351/20 (щодо застосування положень статей п. 21 розділу X «Перехідних положень» Земельного кодексу України та ст. 14-1 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)"); неправильно застосовано норму ст. 387 Цивільного кодексу України без урахування висновків зроблених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 522/7636/14-ц; постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (щодо застосування положень ст. 387 Цивільного кодексу України); неправильно застосовано норму ст. 34 Закону України «Про підприємства в Україні» без урахування висновків зроблених у постанові Верховного Суду від 15.11.2021 № 906/620/16.

Колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на неврахуванням судами попередніх інстанцій висновків, викладених Верховним Судом у справі № 906/620/19, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними; у зазначеній справі право постійного користування земельною ділянкою було набуте юридичною особою у встановленому законодавством порядку, суди встановили факт зміни організаційно-правової форми державного підприємства у процедурі приватизації відповідно до законодавства, тому Суд зазначив, що таке право не втрачається та не припиняється після приватизації державного підприємства.

При цьому постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 не містить висновків щодо застосування ст. 387 ЦК України, як про це помилково вказує скаржник.

Що ж до постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 522/7636/14, то спір у ній стосувався визнання недійсним договору купівлі-продажу допоміжного приміщення (горища) загальною площею 106,8 кв. м, та витребування з незаконного володіння ТОВ «Аракс-Груп» допоміжного приміщення (горища), а також зобов`язати Реєстраційної служби скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірне нерухоме майно.

Тобто правовідносини у вказаних справах не є подібними.

Водночас колегія суддів враховує, що саме власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

При цьому однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема й тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким.

Так прокурор звертаючись з позовом у справі № 911/681/24 зазначав, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 №715-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Київської області» Дроздівська територіальна громада увійшла до Білоцерківської територіальної громада з адміністративним центром територіальної громади у м. Біла Церква.

Пунктами 10 ст.ст.1,3 постанови Верховної Ради України №807-ІХ від 17.07.2020 «Про утворення та ліквідацію районів» у Київській області утворено Білоцерківський район (з адміністративним центром у місті Біла Церква) у складі територій Білоцерківської міської, Володарської селищної, Гребінківської селищної, Ковалівської сільської, Маловільшанської сільської, Медвинської сільської, Рокитнянської селищної, Сквирської міської, Ставищенської селищної, Таращанської міської, Тетіївської міської, Узинської міської, Фурсівської сільської територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України та відповідно ліквідовано у Київській області, зокрема, Білоцерківський район.

Отже, за висновком прокурора, спірні земельні ділянки, які знаходяться на території Дроздівської сільської ради у с. Дрозди на даний час перебувають на території Білоцерківської міської територіальної громади, а Білоцерківська міська рада є органом, уповноваженим здійснювати функції у спірних відносинах, оскільки представляє інтереси власника - відповідну територіальну громаду, про порушення прав якої заявлено позов прокурором.

Суди обох інстанцій дійшли висновків, що рішення уповноважених членів КСП ім. Леніна від 16.02.2000, яке передбачало реформування КСП ім. Леніна, а фактично перетворення у нову юридичну особу - СГОК, що мало б назву «Дроздівський», та яке прийнято від імені членів такого підприємства, кількість яких на момент прийняття рішення від 16.02.2000 становила 780 осіб, фактично не реалізовано. При цьому СГОК «Дроздівське» фактично створено на підставі іншого рішення, а саме рішення установчих зборів трьох засновників такого кооперативу, зафіксованого протоколом від 24.02.2000, про що свідчить і статут СГОК «Дроздівський» в редакції рішення загальних зборів від 24.02.2000. Отже, засновниками СГОК «Дроздівське» не є всі члени КСП ім. Леніна станом на 16.02.2000. При цьому, доказів виходу за період з 16.02.2000 по 24.02.2000 частини членів КСП ім. Леніна у кількості 777 осіб (780-3) з виділенням таким особам земельних та майнових паїв не надано. Також матеріали справи не містять будь-яких доказів, що спірні земельні ділянки фактично створені внаслідок розпаювання та передані колишніми членами КСП ім. Леніна, яким такі земельні ділянки виділені як засновниками СГОК «Дроздівський» у користування чи власність.

Також відсутні й докази на підтвердження факту передання загальними зборами членів КСП ім. Леніна або їх уповноваженими особами у встановлений законодавством спосіб будь-яких земельних ділянок, виділених із земельної ділянки, на яку видано згаданий державний акт, на користь СГОК «Дроздівський». Відтак суди дійшли висновків, що СГОК «Дроздівський» не є особою, створеною в процесі перетворення КСП ім. Леніна, тому відсутні підстави для висновку про правонаступництво СГОК «Дроздівський» прав та обов`язків КСП ім. Леніна, у т.ч. набуття СГОК «Дроздівський», правонаступником якого є відповідач, прав на спірні земельні ділянки, що є частинами земельної ділянки, на яку видано державний акт на право колективної власності на землю серії КВ 000023 від 07.06.1996 КСП ім. Леніна. Відтак, на момент проведення державної реєстрації за ТОВ Агрофірма «ДІМ» права власності на спірні земельні ділянки відповідач у встановленому порядку не набув права власності на них, а також не довів набуття права користування ними у встановленому порядку.

Відповідно до ст. 3 ЗК України 07.06.1996 (тут і далі у редакції, чинній відносно дати видачі державного акта) власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними. Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх. Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 4 ЗК України у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність. Суб`єктами права державної власності на землю виступають: Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності України; Верховна Рада Республіки Крим - на землі в межах території Республіки, за винятком земель загальнодержавної власності; обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.

Положеннями статті 5 вказаного Кодексу визначено, що земля може належати громадянам на праві колективної власності. Суб`єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній власності громадян, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників. У колективну власність можуть бути передані землі колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, в тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, землі садівничих товариств - за рішенням загальних зборів цих підприємств, кооперативів, товариств. До прийняття такого рішення провадиться передача земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, до відання сільської, селищної, міської Ради народних депутатів.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (у відповідній редакції) об`єктами права колективної власності підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах. Майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам. Суб`єктом права власності у підприємстві є підприємство як юридична особа, а його члени - в частині майна, яку вони одержують при виході з підприємства.

Положення частин другої та третьої статті 8 цього Закону встановлюють, що право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном. Право власності підприємства охороняється законом. Належне йому майно може бути передано державним, кооперативним та іншим підприємствам, організаціям і громадянам за рішенням загальних зборів членів підприємства або зборів уповноважених.

Відповідно до частин першої, третьої статті 10 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" земля може належати підприємству на праві колективної власності, а також може бути надана у постійне або тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, а право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором. Право підприємства на земельну ділянку або її частину може бути припинено в порядку і на підставах, встановлених ЗК України.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що хоча КСП і визначався як суб`єкт права власності у підприємстві, за яким може бути зареєстровано майно, у тому числі шляхом отримання державного акта на землю, власниками, яким належить це майно, є його члени, а розпорядження таким майном здійснюють загальні збори членів підприємства.

Згідно зі статтею 37 ЦК УРСР (у редакції, чинній станом на момент прийняття рішення від 16.02.2000 про реформування КСП ім. Леніна, а також рішення від 24.02.2000 установчих зборів СГОК «Дроздівський» про створення такого кооперативу) юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання); при злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов`язки) переходять до новостворених юридичних осіб; при приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов`язки) переходить до останньої; майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію.

За змістом статті 34 Закону України "Про підприємства в Україні" (у редакції, чинній до 01.01.2004) колективне підприємство визначено як вид підприємств в Україні, ліквідація та реорганізація яких (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) здійснюється за рішенням власника з дотриманням вимог антимонопольного законодавства, а у випадках, передбачених цим Законом, за рішенням власника та за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, чи за рішенням суду або арбітражного суду; підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з Державного реєстру України; при перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке виникло, переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства.

Згідно із частинами 1, 6 ст. 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) та ліквідація підприємства провадяться за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) його членів або за рішенням суду чи арбітражного суду; при перетворенні одного підприємства в інше до новоствореного підприємства переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства.

Тож відповідно до статті 37 ЦК Української РСР та статті 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" розподіл між підприємствами-правонаступниками реорганізованого підприємства його майнових прав та зобов`язань оформлюється передавальним актом (балансом) - при злитті, приєднанні чи перетворенні підприємства. Правонаступник реорганізованого підприємства отримує за передавальним балансом його зобов`язання та майно під їх забезпечення.

Суди у цій справі встановили, що рішення уповноважених членів КСП ім. Леніна від 16.02.2000, яке передбачало реформування КСП ім. Леніна, а фактично перетворення у нову юридичну особу - СГОК, що мало б назву «Дроздівський», та яке прийнято від імені членів такого підприємства, кількість яких на момент прийняття рішення від 16.02.2000 становила 780 осіб, фактично не реалізовано.

Тобто СГОК «Дроздівське» фактично створено на підставі іншого рішення, а саме рішення установчих зборів трьох засновників такого кооперативу, зафіксованого протоколом від 24.02.2000, про що свідчить і статут СГОК «Дроздівський» в редакції рішення загальних зборів від 24.02.2000. Отже, засновниками СГОК «Дроздівське» не є всі члени КСП ім. Леніна станом на 16.02.2000. При цьому, доказів виходу за період з 16.02.2000 по 24.02.2000 частини членів КСП ім. Леніна у кількості 777 осіб (780-3) з виділенням таким особам земельних та майнових паїв не надано.

На момент створення СГОК «Дроздівський» діяв Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17.07.1997 №469/97-ВР (далі - Закон №469/97-ВР у зазначеній редакції).

Відповідно до ст.1 Закону №469/97-ВР у зазначеній редакції, сільськогосподарський обслуговуючий кооператив - підприємство, створене для здійснення обслуговування переважно членів кооперативу на засадах взаємодопомоги та економічного співробітництва.

Цією самою статтею визначено, що пай - майновий внесок члена кооперативу у створення та розвиток кооперативу, який здійснюється шляхом передачі кооперативу майна, в тому числі грошей, майнових прав, а також земельної ділянки.

Згідно з ч.1 ст.7 Закону №469/97-ВР у зазначеній редакції, статут кооперативу є основним правовим документом, що регулює його діяльність, у якому визначаються: найменування кооперативу та його місцезнаходження; предмет і мета діяльності; порядок вступу до кооперативу і виходу з нього; розміри та порядок внесення вступного внеску і паю; склад засновників кооперативу; права і обов`язки членів кооперативу; органи управління, порядок їх формування і компетенція; формування неподільного та інших фондів; форми трудової участі та оплати праці членів кооперативу; розподіл доходів кооперативу; співвідношення між кооперативними виплатами і виплатами на паї; умови реорганізації та ліквідації кооперативу; до статуту можуть включатися й інші положення, пов`язані з особливостями діяльності кооперативу, що не суперечать законодавству України.

Відповідно до ч.2 ст.20 Закону №469/97-ВР у зазначеній редакції унормовано, що члени кооперативу передають право користування належною їм земельною ділянкою кооперативу як пайовий внесок, у порядку, визначеному ЗК України; за земельну ділянку, передану в користування, справляється відповідна плата згідно з договором у розмірах, визначених загальними зборами.

Статтею 22 Закону №469/97-ВР у зазначеній редакції визначено, що земля кооперативу складається із земельних ділянок, наданих кооперативу в користування або придбаних ним у власність.

Суди дійшли висновків, що відсутні докази на підтвердження факту передання загальними зборами членів КСП ім. Леніна або їх уповноваженими особами у встановлений законодавством спосіб будь-яких земельних ділянок, виділених із земельної ділянки, на яку видано згаданий державний акт, на користь СГОК «Дроздівський».

Разом із цим, як правильно врахували суди попередніх інстанцій, статут юридичної особи є одностороннім актом цієї юридичної особи, який не є підставою правонаступництва щодо іншої юридичної особи, якщо таке правонаступництво не виникло відповідно до закону.

Присвоєння новоствореній юридичній особі ідентифікаційного коду іншої юридичної особи, яка не є правопопередником новоствореної юридичної особи, не допускається. Помилкове присвоєння новоствореній юридичній особі ідентифікаційного коду іншої юридичної особи, яка не є правопопередником цієї новоствореної юридичної особи, свідчить про порушення законодавства, але не є підставою для правонаступництва.

При цьому у справі № 924/1351/20, на відміну від справи № 911/681/24, на розгляд суду поставлено питання визнання права комунальної власності за сільською радою земельних ділянок (паїв), які не увійшли до поділу на земельні частки (паї) між власниками земельних часток (паїв) із земель колективної власності агрофірми "Проскурів" (не є припиненою, перебуває в процедурах банкрутства) та стосовно яких було прийнято рішення 04.06.2010 загальними зборами власників земельних часток (паїв) про передачу цих земель до державної власності та, відповідно, визнання недійсним договорів оренди цих земельних ділянок, і Верховний Суд зазначив, що Законом України № 2498-VIII доповнено Закон України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" статтею 14-1, якою, з урахуванням наведеного вище, врегульовано питання розпорядження спірними землями та судами попередніх обґрунтовано застосовано положення цієї статті. Так, спірні земельні ділянки після розподілу земельних ділянок, що підлягали паюванню, залишилися у колективній власності Агрофірми "Проскурів", що не була припинена як юридична особа, та такі землі не були передані у власність у порядку, визначеному законом, що цілком узгоджується з диспозицією статті 14-1 цього Закону.

Водночас суди у справі № 911/681/24 дійшли відповідних висновків про відсутність доказів того, що рішення уповноважених членів КСП ім. Леніна від 16.02.2000, яке передбачало реформування КСП ім. Леніна, а фактично перетворення у нову юридичну особу - СГОК, що мало б назву «Дроздівський», та яке прийнято від імені членів такого підприємства, кількість яких на момент прийняття рішення від 16.02.2000 становила 780 осіб, фактично є реалізованим, і з урахуванням встановлених у справі № 911/681/247 висновку, що КСП ім. Леніна є фактично на даний час припиненим.

Як правильно врахували суди попередніх інстанцій, Указом Президента України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" від 08.08.1995 №720/95 встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі майна радгоспів. Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства відповідно до списку, який додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Указом Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки" від 03.12.1999 № 1529/99 передбачалося реформування колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно шляхом: забезпечення всім членам колективних сільськогосподарських підприємств права вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) і майновими паями та створення на їх основі приватних (приватно-орендних) підприємств, селянських фермерських господарств, господарських товариств, сільськогосподарських

Водночас 01.01.2019 набрав чинності Закон України № 2498-VIII від 10.07.2018 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні», яким розділ X «Перехідні положення» ЗК України доповнено пунктом 21.

Цим пунктом передбачено, що з дня набрання чинності вказаним Законом землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані; зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу цього Закону переходять до комунальної власності.

Отже, земельні ділянки колективних сільськогосподарських підприємств у випадку припинення колективного сільськогосподарського підприємства вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані, та підлягають державній реєстрації за територіальними громадами на праві комунальної власності на підставі Закону України № 2498-VIII від 10.07.2018 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні».

Виходячи з викладеного, суди дійшли висновку, що спірні земельні ділянки, що є частинами земельної ділянки, на яку видано державний акт на право колективної власності на землю серії КВ 000023 від 07.06.1996 КСП ім. Леніна, яке фактично на даний час припинено, і доказів розпаювання яких не надано (набуття у встановленому порядку права приватної власності на них до набуття чинності Законом України № 2498-VIII від 10.07.2018), в силу п.21 Перехідних положень ЗК України стали комунальною власністю територіальної громади, на території якої вони розташовані (с. Дрозди), правонаступником якої є Білоцерківська міська територіальна громада, з чим погоджується також і Верховний Суд.

Не здійснення реєстрації відповідного права на такі земельні ділянки в установленому порядку за відповідною територіальною громадою не позбавляє її права власності на такі земельні ділянки.

Виходячи зі встановлених обставин справи, суди дійшли правильних висновків, що позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з урахуванням наявності порушеного права позивача як законного власника спірних земельних ділянок, яке підлягає захисту судом.

Що ж до підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, то згідно з п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Скаржник в якості обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України посилається на те, що відсутні висновки Верховного Суду щодо: п. 21 розділу X «Перехідних положень» Земельного кодексу України, ст. 37 ЦК УРСР, п. 5 ст. 104 ЦК України, ст.34 Закону України «Про підприємства в Україні», ч. 1, 3 ст. 31 ЗУ «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (в контексті припинення колективного сільськогосподарського підприємства, а саме коли слід вважати колективне сільськогосподарське підприємство припиненим); п. 21 розділу X «Перехідних положень» Земельного кодексу України (в контексті переходу земельних ділянок колективного сільськогосподарського підприємства з колективної власності в державну або комунальну якщо КСП не припинено та з врахуванням положень ст. 14-1 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)").

Проте Верховний Суд вважає необґрунтованою наведену скаржником підставу касаційного оскарження судових рішень, оскільки ця процесуальна норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Верховний Суд також виходить з того, що:

- відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень;

- обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи;

- важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою;

- статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів);

- таким чином, з`ясування фактичних обставин справи, які входять до кола доказування, має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених ст. 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому, ураховуючи взаємозв`язок і вірогідність;

- в даному випадку Суд звертається до категорії стандарту доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний [постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17]. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Водночас підстав для надання правового висновку щодо застосування вказаних скаржником норм матеріального права у подібних правовідносинах немає, оскільки суди попередніх інстанцій встановили обставини, що КСП ім. Леніна є фактично на даний час припиненим, і що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення пункту 21 розділу X «Перехідні положення» ЗК України, а наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень і ухвалення нового рішення про відмову у позові у повному обсязі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції керується висновками, які зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного та місцевого господарських судів.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до положень ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки в ході касаційного розгляду не було виявлено порушень норм процесуального права в межах підстав касаційного оскарження, то і підстав для зміни чи скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції та рішення місцевого господарського суду після його перегляду в апеляційному порядку у касаційному провадженні також не має, у зв`язку з чим касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржені постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів підлягають залишенню без змін.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржені судові рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «ДІМ» залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2024 та рішення Господарського суду Київської області від 02.08.2024 у справі № 911/681/24 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.