Рішення

від 13.02.2025 по справі 465/171/25

ФРАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 465/171/25

Провадження 2/465/1775/25

РІШЕННЯ

Іменем України

13.02.2025 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Баран О.І.,

за участі секретаря судового засідання Щирби Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ),

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (код ЄДРПОУ 35234236; електронна адреса: info@kredyt-kapital.com.ua, місцезнаходження: 79018, м. Львів вул. Смаль-Стоцького, буд.1, корпус 28),

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Данич Оксана Федорівна (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ),

Приватний виконавець виконавчого округу Чернігівської області Коваль Віталій Олександрович (електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_2 , місцезнаходження: 14013, м. Чернігів, проспект Перемоги, буд. 139, оф.208),

предмет позову: визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

в с т а н о в и в:

У січні 2025 року позивач, через адвоката Загороднього Є.О., звернувся до Франківського районного суду м. Львова із указаною позовною заявою.

Предметом позову, з урахуванням заяви від 15.01.2025 (а.с. 62), є визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису № 4100 від 22.05.2021, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич Оксаною Федорівною (надалі - третя особа-1), про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» (ЄДРПОУ: 35234236) заборгованості у розмірі 13 105,00 грн. за кредитним договором № 00138-06/2019 від 20.06.2019. Крім цього, просив стягнути з відповідача на свою користь 9 000,00 грн. витрат на правову допомогу.

Підставою позову є порушення прав позивача, оскільки вимоги відповідача не є безспірними. Позивач акцентує увагу на відсутності розрахунку заборгованості за кредитним договором, а також на відсутності права вчиняти виконавчий напис в силу відсутності нотаріально посвідченого договору. Крім цього, позивачем не отримано вимоги, а про наявність відповідних вимог відповідача за кредитним договором, позивач дізнався лише після відкриття виконавчого провадження та вчинення виконавчих дій, що позбавило позивача можливості виразити свої заперечення. Однак, приватний нотаріус, вчиняючи спірний виконавчий напис, на ці обставини уваги не звернув, що призвело до передчасного вчинення виконавчого напису. Надалі, на підставі спірного виконавчого напису приватним виконавцем виконавчого округу Чернігівської області Ковалем Віталієм Олександровичем (надалі - третя особа-2) відкрито виконавче провадження.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 20.01.2025 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін, встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті справи та заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження (а.с. 67-69).

Відповідач правом на подання відзиву не скористався, будь-яких клопотань процесуального характеру не подав.

Треті особи пояснень суду не надали.

У судове засідання, призначене на 13.02.2025 учасники справи не з`явились, про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки не повідомили.

У день судового засідання від представника позивача 13.02.2025 (вх.№4504/25) на адресу суду, відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, надійшла заява про розгляд справи без його участі.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом не здійснювалося.

Суд, з`ясувавши доводи на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, установив такі фактичні обставини справи, та відповідні до них правовідносини.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії письмового документа, 20.06.2021 між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ІНВЕСТРУМ» (ЄДРПОУ 42201361) укладено кредитний договір № 00138-06/2019 (індивідуальна частина) (надалі - кредитний договір) (а.с. 37-43).

Відповідно до п. 1.1. кредитного договору, сума кредиту становить 2 500,00 грн. Пунктом 1.2. кредитного договору встановлено, що кредит надається строком на 14 днів з 20.06.2019. Вказаним положенням кредитного договору також визначено термін (дату) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 03.07.2019 (а.с. 37).

Пунктом 1.3. кредитного договору погоджено фіксовану процентну ставку - 3,65% (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 0,01% (процентів) на добу (а.с. 37).

Пунктом 4.3. кредитного договору унормовано положення про те, що у разі, якщо клієнт не повернув кредит в строк, зазначений в п. 1.2. цього Договору та/або його додатках, клієнт зобов`язаний виплатити Товариству пеню в розмірі 4,00% від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання умов цього Договору, починаючи з першого дня прострочення. При цьому пеня нараховується до дня повного погашення заборгованості за Договором включно, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів (а.с. 39).

Пунктом 6.1. кредитного договору конкретизовано, що цей Договір складений в 2 (двох) оригінальних примірниках по одному для кожної із сторін, що мають однакову юридичну силу та підписаний з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» (а.с. 40).

Пунктом 6.3. кредитного договору указано, що всі додатки та додаткові угоди, складені сторонами в електронному вигляді і підписані використанням одноразового ідентифікатора, є невід`ємними частинами Договору (а.с. 40).

Пунктом 6.4. кредитного договору указано, що підписанням цього Договору клієнт надає згоду на те, щоб Графік розрахунків розміщувався у електронному вигляді в Особистому кабінеті клієнта, зареєстрованому на веб-сторінці Товариства http://www.zecredit.com.ua (а.с. 40).

Позивач, підписав його електронним підписом - НОМЕР_2 , указав рахунок позичальника № НОМЕР_4 та свої персональні дані: ідентифікаційний код - НОМЕР_1 , паспортні дані - серію НОМЕР_3 , виданий Козельницьким РУУМВС України Чернігівської області 15.10.2003, зареєстроване та фактичне місце проживання - АДРЕСА_3 (а.с. 40-41).

Відповідно до Додатка №1 до кредитного договору, підписаного електронним підписом - НОМЕР_2 , зобов`язання відповідача щодо сплати відсотків становило 2503,50 грн. (а.с. 43).

Отож, указаний договір є електронним договором, а наявна в матеріалах справи копія є паперовою копією електронного договору.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії документа, 22.05.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі під номером 4100, яким з позивача, боржника за кредитним договором № 00138-06/2019 від 20.06.2019, укладеним з ТОВ «Фінансова компанія «ІНВЕСТРУМ» (ЄДРПОУ 42201361), правонаступником всіх прав та обов`язків якого за Договором відступлення права вимоги №ІКК-1 від 04.12.2020 року є відповідач, стягнуто заборгованість за кредитним договором № № 00138-06/2019 від 20.06.2019, яка утворилась за період 04.12.2020 - 24.02.2021 (а.с. 44).

Всього за спірним виконавчим написом визначено суму до стягнення у розмірі 12 175,00 грн., що складається з:

2500,00 грн. заборгованості за тілом кредиту;

675,00 грн. простроченої заборгованості по несплаченим відсоткам за користування Кредитом;

9000,00 грн. строкової заборгованості за пенею за період 22.09.2019-11.03.2020.

За вчинення цього виконавчого напису нотаріусом на підставі статті 31 Закону України «Про нотаріат» стягнуто плати із стягувача (без зазначення розміру), яка підлягають стягненню з боржника на користь стягувача (а.с. 44).

Тож, за наявності обумовленого строку повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 03.07.2019 (а.с. 37), строкову заборгованість за пенею розраховано за період 22.09.2019-11.03.2020, при максимально можливому періоді нарахування 90 календарних днів (а.с. 39).

Із даних листа третьої особи-2 від 08.01.2025 №01-30/35 убачається, що на підставі спірного виконавчого напису відкрито виконавче провадження ВП №67008859 (а.с. 34).

Перевіркою даних Автоматизованої системи виконавчого провадження судом встановлено дійсну наявність відкритого 04.10.2021 виконавчого провадження ВП №67008859 (а.с. 76).

Оцінка суду.

Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» (в редакції на момент вчинення виконавчого напису) «Нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно», для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Установлені судом обставини свідчать, що серед документів наданих відповідачем нотаріусу для вчинення виконавчого напису оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, відсутній. Наявна в матеріалах копія кредитного договору є паперовою копією електронного доказу. А у відповідності до ч.3 ст. 100 ЦПК України, паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Сам договір укладено в електронній формі, тобто надана нотаріусу копія електронного договору не містила підпису позивача та сам кредитний договір нотаріально не посвідчений.

Тому подані відповідачем для вчинення виконавчого напису документи не відповідали вимогам, які пред`являється вище приведеним Переліком.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Однак відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст. 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Умови вчинення виконавчого напису визначені п.3.1. Глави 16 розділу ІІ Порядку, відповідно до яких нотаріус вчиняє виконавчі написи:

якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем;

за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду відповідає висновкам, викладеним у раніше ухваленій нею постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц з подібних правовідносин, відступати від яких немає підстав.

Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Зазначене вище узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі № 6-887цс 17 та у постанові Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 61-154св18, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17.

Верховним Судом у постанові від 29.01.2019 у справі № 910/13233/17 зазначено, що безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, з якою останній погоджується, що, відповідно, виключає можливість спору зі сторони боржника щодо її розміру, строку, за який вона нарахована, тощо, а відтак і документи, які підтверджують її безспірність, і на підставі яких нотаріусами здійснюються виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними, та такими, що містять вираз волі стосовно наявності певної заборгованості не лише кредитора, а й самого боржника, або ж безумовно підтверджують наявність у боржника перед кредитором заборгованості саме в такому розмірі.

Відповідно до п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні», при вирішення справ пов`язаних з оскарженням відмови у видачі виконавчого напису або його видачею, відповідно до Закону України «Про нотаріат», виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується відповідними документами.

Пунктом 8 зазначеної вище постанови передбачено, що суд при вирішенні питання про обґрунтованість повинен виходити з того, що нотаріальні дії повинні вчинятись у суворій відповідності з встановленими для даного органу чи особи компетенцією і порядком їх вчинення.

В інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про судову практику розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні», прийнятого на підставі Постанови ВССУ № 2 від 07.02.2014 вказано, що вчиняючи виконавчий напис, нотаріус не розглядає спір про право. Виконавчий напис вчиняється виключно за документально оформленими вимогами, які викладені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів тільки за наявності всіх умов, передбачених Законом №3424-ХІІ. Безспірність вимог визначається не нотаріусом або стягувачем, а відповідно до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

У п. 10 «Узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні» від 07 лютого 2014 року Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз`яснено, що однією з об`єктивних причин оскарження виконавчих написів є поверхневий підхід нотаріуса до вирішення питання про можливість вчинення виконавчого напису у кожному конкретному випадку. Поза увагою нотаріуса часто лишається те, що стягувачі, звертаючись за вчиненням виконавчого напису, необґрунтовано завищують суми своїх вимог, включаючи до їх складу всі санкції, комісії, винагороди, або звертаються про стягнення спірного боргу. Тому судами під час розгляду таких справ має бути враховано пред`явлені банками розрахунки заборгованості за кредитними договорами, суми, які зазначені у письмових вимогах та виконавчих написах нотаріусів, з`ясовано всі обставини у справі, зокрема чи є за боржником сума боргу. При цьому, судам слід особливу увагу приділяти спірності сум у частині зазначення різних сум у письмовій вимозі та у виконавчому написі.

З урахуванням вищезазначеного, на підтвердження факту безспірності заборгованості відповідач мав би надати нотаріусу первинні бухгалтерські документи, чеки, квитанції, та інше, які підтверджують факти оплати або неналежної оплати, відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» та ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

На підтвердження безспірності заборгованості нотаріусу мають бути подані документи, що свідчать про визнання боржником вимог кредитора. Тобто, нотаріус повинен упевнитися в розумінні боржником пред`явлених до нього вимог і визнанні їх.

Зокрема, документом, що може (з врахуванням заяв чи листів боржника) підтверджувати такий факт, є отримання боржником вимоги стягувача з підписом боржника про його отримання.

Позивач стверджує про те, що його не повідомлено про наявність відповідних вимог відповідача, що позбавило позивача можливості бути вчасно проінформованою про наявність заборгованості та можливості або оспорити вимоги стягувача, або виконати їх.

Аналіз пункті 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 № 1172 (далі - Перелік) передбачено, що для одержання виконавчого напису за нотаріально посвідченими договорами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно (крім випадку, передбаченого пунктом 1-1 цього переліку), подається: оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання, дав підставу Верховному Суду у справі № 554/6777/17 (ухвала від 15 квітня 2020 року), дійти висновку про те, що у Переліку не розкрито які саме документи підтверджують безспірність заборгованості боржника.

У нотаріальному процесі при стягненні боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса боржник участі не приймає, а тому врахування його інтересів має забезпечуватися шляхом надіслання повідомлення - письмової вимоги про усунення порушення (письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису). Повідомлення надіслане стягувачем боржнику, є документом, що підтверджує безспірність заборгованості та обов`язково має подаватися при вчиненні виконавчого напису як за іпотечним договором, так і за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором). Тому існують підстави для застосування частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» за аналогією закону, в тому числі й при вчиненні виконавчого напису за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором).

У зв`язку із цим, Верховний Суд у цивільній справі №554/6777/17 дійшов висновку про те, що процедура стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса складається із двох етапів:

перший, підготовчий етап, який включає повідомлення боржника. Цей етап спрямований на забезпечення прав та інтересів боржника, якому має бути відомо, що кредитор розпочинає процедуру стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса;

другий етап - вчинення виконавчого напису, який полягає в подачі нотаріусу документів, що підтверджують безспірність вимог, в тому числі й повідомлення боржника (письмова вимоги про усунення порушення чи письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису).

Недотримання одного із етапів процедури стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

У цивільній справі, що розглядається в процесі судового розгляду не встановлено дотримання ні першого, ні другого з етапів. Крім цього, позивачем заперечено сам факт укладення того кредитного договору, який зазначено у спірному виконавчому написі, внаслідок чого суду не надано його копію.

При цьому, враховуючи те, що позивачем не отримано вимоги, а про наявність відповідних вимог відповідача за кредитним договором, позивач дізнався лише після відкриття виконавчого провадження та вчинення виконавчих дій, що позбавило позивача можливості виразити свої заперечення з приводу визначеної заборгованості. Однак, приватний нотаріус, вчиняючи спірний виконавчий напис, на ці обставини уваги не звернув, що призвело до передчасного вчинення виконавчого напису.

Отже, у разі вчинення виконавчого напису за відсутності доказів, які б підтверджували факт безспірної заборгованості, такий виконавчий напис має визнаватися таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до вимог ст. 12, 82 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Нормами ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Встановлені судом обставини свідчать про відсутність підстав для вчинення виконавчого напису. Суд погоджується із доводами позивача про те, що вимоги відповідача не є безспірними. При цьому відповідачем відзиву за позовну заяву не подано, позовних вимог не спростовано, та не доведено наявності безспірних вимог на момент звернення до нотаріуса із заявою про вчинення нотаріальних дій. Також відповідачем недотримано процедури стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса та неспростовано аргументу позивача щодо відсутності вимоги стягувача. Крім цього, установлені судом обставини свідчать, що серед документів наданих відповідачем нотаріусу для вчинення виконавчого напису оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, відсутній. Надані нотаріусу письмові документи не посвідчена нотаріально. Нотаріусу надано поперову копію електронного договору, яка не є оригіналом договору.

З врахуванням наведеного, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки в судовому засіданні підтвердилась та обставина, що оскаржуваний виконавчий напис не відповідає вимогам законодавства, зокрема ст. 87 Закону України «Про нотаріат» та Постанови Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999 р.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн. (а.с. 55), який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Стосовно стягнення витрат на правову допомогу.

Пункт 12 ч.3 ст.2 ЦПК України визначає однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Практична реалізація принципу відшкодування судових витрат в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення стороною суми судових витрат на професійну правничу допомогу разом із першою заявою по суті спору, шляхом подання до суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи (ст. 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 137 ЦПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (ст. 141 ЦПК України).

Згідно із частинами 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).

Частиною 3 ст.137 ЦПК України унормовано, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Попередній (орієнтовний) розрахунку суми судових витрат позивача такі складаються із сплаченого судового збору та витрат на правову допомогу.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу у розмірі 9000,00 грн. позивач подав до суду копію Договору про надання правничої допомоги №02/01 від 02.02.2025 та копію Акта про прийняття-передачі наданих послуг №1 від 08.01.2025 (а.с. 46-47,48).

Крім цього, у Акті про прийняття-передачу наданих послуг №1 від 08.01.2025 адвокатом 08.01.2025 складено детальний опис робіт на суму 9000,00 грн. (а.с. 48).

На підтвердження повноважень представника надано суду ордер про надання правничої допомоги від серія АІ №1783416 від 08.01.2025, виписаний на підставі договору 02/01 від 02.01.2025 про надання правничої допомоги та копію свідоцтва про зайняття адвокатською діяльністю серія КС №11473/10 від 25.03.2024 (а.с. 12, 22).

Як встановлено в ч. 4 ст. 58 ЦК України, повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Суд при визначенні суми відшкодування витрат повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених ч.4 ст.137 ЦПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17.04.2024 у справі № 756/6927/20, від 04.04.2024 у справі № 701/804/21, від 10.04.202 у справі № 530/259/21, від 10.04.2024 у справі № 367/6289/21, у яких також вирішувалось питання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу за відсутності заперечень іншої сторони.

Верховний Суд також часто підкреслював необхідність детального аналізу та вивчення документів, поданих на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, з метою уникнення випадків її присудження за дублюючі одна одну послуги, які не мали впливу на хід розгляду справи та не потребували спеціальних професійних навиків (зокрема, постанова від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15).

Для включення всієї суми витрат на правову допомогу у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень статей 137, 141 ЦПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Як уже зазначено вище з посиланням на відповідні висновки суду касаційної інстанції, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

Як вбачається із п. 3.1. Договору про надання правничої допомоги, адвокатом виконані, а клієнтом прийняті такі роботи: збір доказів, підготовка позовної заяви ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» про визнання виконавчого напису №4100, виданого 22 травня 2021 року приватним нотаріусом КМНО Данич Оксаною Федорівною, таким, що не підлягає виконанню, та подання позову до суду - 9000 (дев`ять тисяч) грн.

Тож, у справі, яка розглядається, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем заяв та матеріалів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої фактичності та неминучості) та розумності їх розміру, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу позивача не відповідає принципам розумності в цих правовідносинах, не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спірних правовідносин.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Суд констатує, що справи за позовами про визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню не є складними, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження, чинне законодавство України та судова практика з такого предмету спору тривалий час є незмінною та стабільною.

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Тому, суд дійшов висновку про розумну необхідність судових витрат для конкретної справи у розмірі 4 000,00 грн., у зв`язку із чим вважає доцільним зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню на користь позивача з 9000,00 грн. до 4000,00 грн., що буде за даних обставин справи справедливим і співмірним відшкодуванням таких витрат позивачу.

Керуючись ст. 4, 5, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-266, 268, 280, 282, 352, 354, 355 ЦПК України, ст.1, 4, 15, 16 ЦК України; ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат»; Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який затверджений Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5; Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 №1172, суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Коваля Віталія Олександровича, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Данич Оксани Федорівни, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Данич Оксани Федорівни від 22.05.2021, під реєстровим номером № 4100, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит - Капітал» заборгованості у розмірі 13105,00 грн. за кредитним договором № 00138-06/2019 від 20.06.2019, укладеним з ТОВ «Фінансова компанія «ІНВЕСТРУМ» (ЄДРПОУ 42201361).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит - Капітал» на користь ОСОБА_1 4000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок витрат на правову допомогу та 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 17.02.2025.

Суддя: Баран О.І.