Постанова

від 12.02.2025 по справі 337/4022/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 12.02.2025 Справа № 337/4022/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний№337/4022/24 Головуючийу 1інстанції Ширіна С.А.

Провадження № 22-ц/807/289/25 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2025 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Кухаря С.В.,

Трофимової Д.А.

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 28 листопада 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна, заінтересовані особи: Орган опіки і піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району, ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,-

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2024 року ОСОБА_1 , звернувся до суду з заявою про визнання недієздатним рідного брата його дружини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та встановлення над ним опіки.

В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що ОСОБА_2 є рідним братом його дружини - ОСОБА_6 . Мешкав ОСОБА_2 з батьками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 . Внаслідок військового вторгнення російської федерації сім`я ОСОБА_7 була вимушена виїхати до м.Запоріжжя. Так як в м. Запоріжжя, і взагалі в інших містах України, у них немає інших близьких родичів, окрім його дружини, вони приїхали до них. Він разом з мамою ОСОБА_8 має на праві спільної власності квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Так як в м.Запоріжжі у сім`ї ОСОБА_7 на праві власності нерухоме майно відсутнє, ОСОБА_2 був зареєстрований за його місцем проживання як внутрішньо-переміщена особа. З моменту переїзду ОСОБА_2 фактично знаходиться під його опікою. Батьки ОСОБА_9 є особами старшого віку ( ОСОБА_4 57 років, ОСОБА_5 62 роки), пенсіонерами, внаслідок як стану здоров`я так і перенесених стресів та негараздів, здійснити належний догляд за ОСОБА_9 вони не в змозі.

Окрім фізичних вад, ОСОБА_9 має значні психічні захворювання,що дає вплив на його поведінку, і внаслідок яких, догляд за ним можливий тільки фізично здоровому чоловіку.За місцем проживання ОСОБА_9 , а саме в м.Запоріжжі, крім нього, інших близьких осіб, які б мали змогу здійснити над ним належний догляд немає .

ОСОБА_2 часто веде себе неадекватно,в нього значні розумові розлади,він не орієнтується у часі, просторі, по різному реагує на сторонніх осіб,може реагувати агресивно, має манії, страхи, будь які розмови з ним сторонніх осіб, сусідів викликають в нього агресивну поведінку або страх.Внаслідок погіршення пам`яті та неконтрольованої поведінки, навіть в простих побутових речах, ОСОБА_9 потребує догляду, він не може самостійно користуватися побутовими приладами та взагалі обслуговувати себе. При цьому неадекватність своїх дій він не усвідомлює, і, знаходячись самостійно без догляду, створює небезпеку як для самого себе так і для сусідів, які мешкають поряд.

Відповідно до висновку ЛКК ОСОБА_2 страждає на тяжку розумову відсталість має інвалідність 1 групи з дитинства з психічного розладу безтерміново і потребує постійного стороннього догляду.

Внаслідок ситуації ,що склалася втрата житла сім`єю ОСОБА_7 ,і перебування не тільки ОСОБА_9 , але і його батьків фактично під його доглядом , проживання ОСОБА_9 в його квартирі, спроможність утримання його внаслідок достатності доходу тільки у нього,спроможність догляду за ним внаслідок необхідності прикладання значних фізичних зусиль, лише у нього, фактичне перебування ОСОБА_9 під його наглядом і опікою, що є всі підстави визнати його опікуном.

Просив визнати ОСОБА_2 недієздатним та встановити над ним опіку.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 28 листопада 2024 року заяву задоволено частково.

Визнано недієздатним ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає: АДРЕСА_2 .

В задоволенні решти вимог заяви -відмовлено.

Тимчасово покладено обов`язки опікуна над недієздатним ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на орган опіки та піклування Запорізької міськоїради поХортицькому районум.Запоріжжя до вирішення питання про призначення опікуна, в порядку визначеному законодавством.

Встановлено строк дії рішення в частині визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , недієздатним в 2 (два) роки з дня набрання рішенням законної сили.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 та представник ОСОБА_2 ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення суду скасувати в частині відмови в призначенні ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_2 та прийняти нове, яким позов в зазначеній частині задовольнити.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 обґрунтована тим, що судом першої інстанції не повно з`ясовані обставини, що мають значення для справи; зазначає про помилковий висновок суду першої інстанції щодо необґрунтованості подання органу опіки і піклування про призначення ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_2 .

Апеляційна скарга представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 обґрунтована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність перешкод у призначення опікуном ОСОБА_2 ОСОБА_1

06 лютого 2025 року від ОСОБА_4 та ОСОБА_5 надійшла заява, в якій треті особи підтримали апеляційну скаргу ОСОБА_1 , просили розгляд справи здійснити без їх участі.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За приписами ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 25.01.1986, ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_2 , батьками якого записані ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася ОСОБА_10 , батьками якої записані ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

Згідно довідки від 14.08.2023 № 2330-5002905785 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 .

Згідно заяви від 07.12.2023 року зазначено « ОСОБА_5 , зареєстрований: АДРЕСА_1 , проживає: АДРЕСА_3 , просить оглянути його сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , інваліда 1-а групи, зареєстрованого: АДРЕСА_1 , проживає: АДРЕСА_3 на предмет необхідності постійного строннього догляду.»

Згідно висновку судово-психіатричного експерта №465 від 16.10.2024 слідує, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виявляє ознаки психічного розладу у вигляді важкої розумової відсталості внаслідок органічного ураження головного мозку неуточненого генезису, епісиндром, часті прояви.Тому, він не може розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Згідно з поданням районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району, орган опіки та піклування вважає можливим та доцільним призначити гр. ОСОБА_1 опікуном над шурином гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 19.12.2015 р, ОСОБА_1 уклав шлюб з ОСОБА_10 , про що міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції складено відповідний актовий запис №1801.

Відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 проживає за адресою : АДРЕСА_2 .

Згідно довідки ГУНП в Запорізькій області №47622/40-2024 від 15.07.2024, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ,з 07.11.2015 року до теперішнього часу проходить службу в Національній поліції України.З 22.09.2022 року прходить службу на посаді старшого інспектора відділу превенції Запорізького районного управління поліції ГУНП в Запорізькій області.

Відповідно до довідки про доходи ГУНП в Запорізькій області №190 від 04.07.2024 року, ОСОБА_1 займає посаду старшого інспектора, отримав дохід за червень 2024 у розмірі 39450,83 грн.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 28 листопада 2024 року визнано недієздатним ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає: АДРЕСА_2 , відмовлено в призначенні ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_2 .

Рішення оскаржується з частині відмови в призначенні ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_2 , у зв`язку з чим, колегія суддів переглядає рішення саме в частині відмовлених вимог.

Ухвалюючи рішення про відмову в призначенні ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що заявник, кандидатуру якого орган опіки і піклування вважає прийнятною, має достатнього часу для опіки над ОСОБА_2 , дбатиме про підопічного, забезпечить його постійним доглядом і вживатиме заходів щодо захисту прав та інтересів свого шуріна та в цілому зможе виконувати обов`язки опікуна.

Колегія суддів погоджується з таким рішенням суду першої інстанції в оскаржуваній частині, виходячи з наступного.

Згідно статті 55 ЦК України опіка та піклування встановлюється з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки.

Суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна (частина перша статті 300 ЦПК).

Частиною першою статті 60 ЦК України визначено, що суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.

Відповідно до статті 62 ЦК України опіка або піклування встановлюється за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування або за місцем проживання опікуна чи піклувальника.

Положеннями статті 63 ЦК України закріплено, що опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю; фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою; опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника.

Відповідно до частини першої статті 67 УЦК України опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням.

Призначення опікуна недієздатній особі здійснюється за поданням органу опіки та піклування, яке повинне відповідати вимогам закону щодо його обґрунтованості та змісту, має бути подано в належній процесуальній формі згідно вимог ЦПК України.

При внесенні подання орган опіки та піклування має якнайкраще врахувати інтереси особи, над якою встановлюється опіка.

Саме на орган опіки та піклування покладається обов`язок знайти особу, яка за своїми якостями (стан здоров`я, родинні зв`язки тощо) найбільш ефективно для особи, визнаної недієздатною, може виконувати обов`язки опікуна, та згідно з п.п. 3.3 п.3 Правила опіки та піклування, затверджених Наказом Державного комітету України у справах сім`ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України 26.05.99 N 34/166/131/88 Зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 17.06.1999 за N 387/3680.

Системний аналіз наведених норм права указує, що обов`язковою умовою призначення судом конкретної фізичної особи опікуном над недієздатною фізичною особою є наявність подання органу опіки та піклування щодо доцільності призначення саме цієї особи опікуном.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №736/1508/17 (провадження № 61-39361св18).

Таке подання не є рішенням за процесуальним статусом та має для суду лише рекомендаційний характер, і при постановленні судом рішення по справі не має пріоритетного значення, та може бути враховане на розсуд суду.

Окрім цього, як зазначено Верховним Судом у постанові від 07.04.2022 у справі №712/10043/20, при призначенні опікуна важливі і обов`язково повинні враховуватися особисті приязні взаємини між опікуном і підопічним, що забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічного. Можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряється органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна.

Аналогічні положення зазначені у Правилах опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім`ї та молоді Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України 26.05.1999 № 34/166/131/88.

Таким чином, при призначенні опікуна (піклувальника) беруться до уваги його можливості виконувати опікунські обов`язки, стосунки між ним та підопічним. Опікун чи піклувальник призначається лише за його згодою і, як правило, з числа родичів чи близьких підопічному осіб (п.3.1 Правил опіки та піклування).

Зі змісту нормЦКта ЦПК слідує, що органу опіки та піклування надана вагома роль, оскільки такий орган зобов`язаний надати ґрунтовне подання суду щодо призначення опікуна.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у даній справі подання органу опіки та піклування в особі районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району про призначення ОСОБА_1 опікуном над недієздатним шуріним ОСОБА_2 не містить належної мотивації, а також будь-яких обґрунтувань з посиланням на наявні докази щодо можливості заявника бути опікуном та визначення конкретних обставин, які зумовлюють необхідність такого призначення, а містить лише посилання на можливість заявника бути опікуном над ОСОБА_2 .

Крім того, згідно матеріалів справи у ОСОБА_2 є мати - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , батько - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , сестра - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , тобто є ще троє родичів, які можуть доглядати за ОСОБА_2 .

Проте, органом опіки та піклування не обґрунтовано з посиланням на наявні докази щодо неможливості матері, батька та сестри ОСОБА_2 бути його опікуном.

Беззаперечне визнання батьками ОСОБА_2 вимог щодо призначення ОСОБА_1 опікуном їх сина не може бути належним доказом можливості виконання обов`язків опікуна тільки ОСОБА_1 .

Також, колегія суддів вважає необхідним звернути увагу на наступне.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення виконання встановлених законом обов`язків. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (постанова Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17).

Відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 року, затвердженого Законом України №2102-ІХ від 24.02.2022 року, було введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року. В подальшому відповідними Указами Президента України та Законами України дію воєнного стану було продовжено. Таким чином, на даний час в Україні діє воєнний стан.

Згідно ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, є обов`язком громадян України.

Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлено правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначено засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації визначені статтею 22 зазначеного Закону.

Правовий статус заявника - військовозобов`язаний.

Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації надається опікунам осіб, визнаних судом недієздатними (ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію").

Таким чином, станом на сьогоднішній день орган опіки та піклування на підставі звернення особи чоловічої статті призовного віку із заявою про призначення її опікуном недієздатної особи, враховуючи введений у державі воєнний стан та закріплений ст. 65 Конституції України обов`язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності, повинен з`ясувати необхідність такого, уникаючи можливих зловживань у цьому напрямку, та належним чином мотивувати свій висновок про можливість призначення особи опікуном та, перш за все, необхідність такого призначення.

Натомість, подання органу опіки та піклування в особі районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району про призначення ОСОБА_1 опікуном над недієздатним шуріним ОСОБА_2 не містить належної мотивації: чому саме ОСОБА_1 необхідно призначити опікуном, а не іншу особу, з числа інших близьких родичів, які могли би виконувати обов`язки опікуна.

Окрім того, суд зазначає, що умови існування в Державі можуть визначати домінування суспільного інтересу над приватним, що характерно для сучасної України, яка перебуває зараз в стані війни з Російською Федерацією.

Призначення ОСОБА_1 опікуном недієздатного ОСОБА_2 матиме вплив на конституційний обов`язок оборони незалежності та територіальної цілісності України заявника.

На переконання суду, вищевказана обставина має істотне значення під час вирішення даного спору.

Твердження апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції процесуального права та не витребування в органу опіки і піклування актів обстеження умов життя особи, що потребує опіки та заявника, перевірки умов життя майбутнього опікуна, колегія суддів визнає безпідставними, оскільки, відповідно до частини 2 статті 294 ЦПК України під час розгляду справ окремого провадження з метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази.

Зазначена норми закріплює право суду на витребування доказів за власною ініціативою, а не обов`язок.

При цьому, відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно ч.1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Таким чином, обов`язок надання доказів покладено на сторони, саме обов`язок, а не право.

При вирішенні питання про встановлення опікуном ОСОБА_2 ОСОБА_1 , суд першої інстанції оцінивши наявні в матеріалах справи докази в сукупності, дійшов висновку, що їх кількість є достатньою для розгляду зави по суті, з чим погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 повторюють доводи заяви по суті заявленої вимоги, не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_2 зводяться до цитування норм законодавства, переоцінки доказів та незгоди з рішенням суду першої інстанції.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що не підлягають задоволенню вимоги щодо призначення ОСОБА_1 опікуном недієздатного ОСОБА_2 .

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та

громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89),

«Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 381-383 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Хортицькогорайонного судум.Запоріжжя від28листопада 2024 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 14 лютого 2025 року.

Головуючий

Судді: