Постанова

від 11.02.2025 по справі 378/9/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №378/9/23 Головуючий у 1 інстанції: Гуртовенко Р. В.

провадження №22-ц/824/6185/2025 Головуючий суддя: Олійник В.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 лютого 2025 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Головуючого судді: Олійника В.І.,

суддів: Музичко С.Г., Сушко Л.П.,

при секретарі: Курченко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Кочина Сергія Сергійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Ставищенського районного суду Київської області від 25 листопада 2024 року та на додаткове рішення Ставищенського районного суду Київської області від 18 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Ставищенська селищна рада Білоцерківського району Київської області, про визнання протиправною реєстрації та зобов`язання скасування державної реєстрації земельних ділянок, -

в с т а н о в и в :

У січні 2023 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зазначеним позовом, який обгрунтовувала тим, що 07.10.2005 року на підставі договору купівлі - продажу житлового будинку ОСОБА_2 набула у власність житловий будинок з відповідними надвірними будівлями та спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1 .

Також, 07.10.2005 року на підставі договорів дарування позивач набула у власність земельні ділянки площею 0,2230 га та 0,2352 га, що знаходяться в АДРЕСА_1 .

Вказував, що згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), зареєстровано право власності на земельну ділянку розміром 0,2352 га за ОСОБА_2 та присвоєно кадастровий номер: 3224284602:01:003:0016. Рішенням №РВ - 6100056472022 від 19.07.2022 року Державним кадастровим реєстратором відділ №1 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру розглянуто заяву про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру від 18.07.2022 року (реєстраційний номер ЗВ - 9703684452022) разом з доданими до неї документами та відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру прийнято рішення про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру з підстав розташування в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини; перетин ділянок з ділянкою 3224284602:01:003:0709; площа співпадає на 5.2901 та з ділянкою 3224284602:01:003:0711; площа співпадає на 5.1384. Сусідом позивача - є ОСОБА_1 , яка 13.08.2002 року на підставі свідоцтва на право на спадщину за заповітом набула у власність землю на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії III - КВ №051192, виданого 04.02.1999 року на підставі рішення виконавчого комітету Полковницької сільської Ради народних депутатів від 29.09.1998 р. №2 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №71. В подальшому ОСОБА_1 отримала кадастрові номери на земельні ділянки, а саме: 3224284602:01:003:0709 та 3224284602:01:003:0711, за адресою: АДРЕСА_1 . Нові межі земельних ділянок позивач не погоджувала, чому інженер - землевпорядник вніс такі межі земельних ділянок не відомо. Станом на 24.12.2022р. діяльність ПП «УМАНЬ - ЗЕМПРОЕКТ» припинено. На даний час між позивачем та відповідачем виник спір щодо правильності встановлення меж земельних ділянок з кадастровими номерами: 3224284602:01:003:0709 та 3224284602:01:003:0711, оскільки останні накладені на земельну ділянку позивача.

Позивач з урахуванням уточнених позовних вимог (т. 1 а. с. 100 - 113), просив:

- визнати протиправною реєстрацію 13.07.2018р. в Державному земельному кадастрі ділянки, кадастровий номер: 3224284602:01:003:0709, для будівництва та обслуговування жилого будинку, будівель і споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,25 га, форма власності - приватна;

- зобов`язати державного кадастрового реєстратора відділу у Ставищенському районі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київської області вчинити дії по скасуванню державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельної ділянки, кадастровий номер: 3224284602:01:003:0709, для будівництва та обслуговування жилого будинку, будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0, 25 га, форма власності - приватна;

- визнати протиправною реєстрацію 13.07.2018 р. в Державному земельному кадастрі ділянки кадастровий номер: 3224284602:01:003:0711, для будівництва та обслуговування жилого будинку, будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,2165 га, форма власності - приватна;

-зобов`язати державного кадастрового реєстратора відділу у Ставищенському районі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київської області вчинити дії по скасуванню державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельної ділянки, кадастровий номер: 3224284602:01:003:0711, для будівництва та обслуговування жилого будинку, будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,2165 га, форма власності - приватна.

Рішенням Ставищенського районного суду Київської області від 25 листопада 2024 року позов задоволено.

Представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Вигулярного І.В. подав заяву про ухвалення додаткового рішення у справі, а саме: стягнення з відповідачів на користь позивача судових витрат на правову допомогу адвоката в сумі 25 000 грн з кожного відповідача.

Додатковим рішенням Ставищенського районного суду Київської області від 18 грудня 2024 року заяву задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі

15 000 гривень.

Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 гривень.

В задоволенні решти частини заявлених вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі адвоката Кочина С.С., який діє в інтересах ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким в позові відмовити в повному обсязі.

Скарга обґрунтована тим, що судом не взято до уваги експертний висновок стосовно відповіді на питання 3 - за результатами співставлення координат, встановлено що межі земельної ділянки ОСОБА_3 загальною площею 0,2230 га, яка належить на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ІІІ-КВ № 051193 від 16.08.1999 року накладаються на межі земельних ділянок ОСОБА_4 , які належать їй на підставі державного акту на право власності на землю серії III- КВ №051192 від 04.02.1999 року. Площа накладання становить 232,86 м2.

Судова експертиза встановила факт накладання земельної ділянки позивачки на земельну ділянку відповідачки, а не навпаки. Тобто всупереч експертного висновку суд скасував право власності відповідачки, хоча експертиза встановила, що її право було порушено, а не навпаки.

Сторона відповідача натомість звертає увагу суду про наявність в матеріалах справи в копії технічної документації (т.1 а.с.145-164) кадастрового плану (т.1 а.с.152), на зворотній стороні аркуша якого містяться відомості про встановлені межові знаки. Даний документ підписаний лише позивачкою і більше жодним із суміжних землекористувачів, що свідчить про те, що кадастровий план створено на підставі відомостей, наданих лише позивачкою, і межі з відповідачкою при створені технічної документацій не погоджувалися.

Тобто, виникають обґрунтовані сумніви щодо наявності факту порушення меж земельної ділянки позивачки, конфігурацію яких вона не погодила із суміжними землевласниками у встановленому законом порядку.

Отже, висновки експертизи та висновки суду суперечать п.г), ст.55 ЗУ «Про землеустрій» яка зазначає, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає: а) завдання на складання технічної документації із землеустрою; б) пояснювальну записку; в) матеріали топографо-геодезичних робіт; г) кадастровий план земельної ділянки: г) перелік обмежень у використанні земельної ділянки; д) відомості про встановлені межові знаки. Згідно відомостей (НКС) ДЗК земельні ділянки з кадастровими номерами: 224284602:01:003:0709 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,25 га, на праві приватної власності належить ОСОБА_1 від 12.05.2021 року, державна реєстрація земельної ділянки відбулась 13.07.2018 року на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 13.07.2018 року, (ПП «Умань-Земпроект», розробник ОСОБА_5 ); 3224284602:01:003:0711 для ведення особистого селянського господарства, площею 0,2165 га, на праві приватної власності належить ОСОБА_1 від 12.05.2021 року, державна реєстрація земельної ділянки відбулась 13.07.2018р. на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 13.07.2018р., (ПП «Умань-Земпроект», розробник ОСОБА_5 ) (т. 1 а. с. 15-21).

Отже судом першої інстанції не враховано, що спірні земельні ділянки, що належать відповідачці були приватизовані нею набагато раніше від приватизації земельної ділянки позивачки, та дії позивачки порушують право власності відповідачки, а не навпаки. Частина 12 ст.79-1 Земельного кодексу України визначає, що межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Отже, судом першої інстанції не враховано, що позивачка відновлюючи межі власної земельної ділянки допустила факт накладання власної земельної ділянки на земельну ділянку відповідачки, та може це усунути шляхом приведення координат власної земельної ділянки до фактичних. Отже підстав задовольняти позову не було.

Стосовно відмови суду у застосуванні строків давності сторона відповідача вважає судове рішення в цій частині незаконним, та свою позицію обґрунтовує наступним:

Оскільки норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен мас право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93,22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Верховний Суд України в правовому висновку Судової палати у цивільних справах від 11 листопада 2016 року у справі №6-2419 цс 16 висловив правову позицію та зазначив, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України (редакція від 18 березня 2004 року), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі він посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. До такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у справі № 6-2469цс16 від 16 листопада 2016 року.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спору є підставою для відмови у позові (ч.3 ,4, ст.267 ЦК У країни).

Стосовно додаткового рішення Ставищенського районного суду Київської області від 18.12.2024 року.

Судове рішення зазначає:

В обґрунтування розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу в сумі 25000 грн з кожного відповідача представник позивача надав до суду договір про надання правничої допомоги від 30.08.2021 року (т.1 а.с.26-27), ордер на надання правничої допомоги (т.1 а.с.29, т.2 а.с182), детальний опис робіт (т. 2 а.с.183).

Враховуючи критерії співмірності, обґрунтованості, реальності, розумності та справедливості, суд дійшов висновку про стягнення з кожного із відповідачів на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн.

Апелянт не погоджується з таким висновком суду, оскільки справу було завершено без повного розгляду закриттям провадження, адвокат сторони позивача брав участь у судових засідання в режимі відео конференції кілька разів, які продовжувались нетривалий час.

Вказує, що оскільки до суду поданий до документ «детальний опис робіт (т.2, а.с.183)» не містить жодного детального опису, то сторона відповідача вважає, що представником позивача не надано до суду детального опису наданих послуг, то сторона позивача, з огляду того, що відповідачка є особою похилого віку, пенсіонеркою яка отримує мінімальний її розмір, співмірним з розміром судових витрат в разі залишення рішення суду першої інстанції в силі є 5000 (п`ять тисяч) грн.

У відзиві на апеляційну скаргу Вигулярний І.В. , який діє від ОСОБА_2 просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Вказує, що в апеляційній скарзі відповідач зазначає, що судова експертиза встановила факт накладання земельної ділянки позивачки на земельну ділянку відповідачки, а не навпаки. Тобто всупереч експертного висновку суд скасував право власності відповідачки, хоча експертиза встановила що її право було порушено, а не навпаки.

В першу чергу, у висновку експертів за результатами проведення комплексної судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 03.07.2024 року №2068/2069/24-41, проведення якої було доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз (КНДІСЕ), відсутні посилання та твердження щодо порушення позивачем права власності відповідача на належні їй земельні ділянки, кадастровий номер 3224284602:01:003:0709 та кадастровий номер: 3224284602:01:003:0711.

Також, до суду першої інстанції позивачем були подані належні та допустимі докази на підтвердження порушення його прав, зокрема: невідповідність промірів меж та загальної площі фактичного використання належних відповідачу 1 ( ОСОБА_1 ) зареєстрованих земельних ділянок промірам та площам відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, накладання земельних ділянок сторін.

Так, порушення прав позивача були підтверджені висновками судової

земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 03.07.2024 року №2068/2069/24-41.

Відповідачем до Київського апеляційного суду не було подано належних та допустимих доказів, що можуть підтвердити порушення прав відповідача на належні йому земельні ділянки, а також, не надано до суду першої інстанції доказів, що спростовують позовні вимоги позивача, зокрема, технічної документації із землеустрою на земельні належних ділянки з кадастровими номерами: 3224284602:01:003:0711 та 3224284602:01:003:0709.

Враховуючи зазначене, посилання відповідача 1 ( ОСОБА_1 ) на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права є необґрунтовані та не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому не підлягають задоволенню.

Також, як зазначено позивачем у позовній заяві, про порушення своїх прав вона дізналася лише 19.07.2022 року зі змісту рішення №РВ - 6100056472022 від 19.07.2022 року.

За ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Враховуючи зазначене, позивач звернулася до суду першої інстанції за захистом свого порушеного права у визначений законодавством строк.

Отже, посилання відповідача 1 ( ОСОБА_1 ) на порушення позивачем строків позовної давності є необґрунтовані та не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому не підлягають задоволенню.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суд першої інстанції виходив з того, що доводи сторони відповідача щодо пропуску строків позовної давності позивачем не підтверджуються встановленими фактичними обставинами справи, відтак доводи сторони позивача про те, що вона дізналась 19.07.2022 року із змісту рішення №РВ - 6100056472022 від 19.07.2022 року про порушення свого права на реєстрацію земельної ділянки є обґрунтованими, вони не були спростовані стороною відповідача належними та достатніми доказами, тому підстав для застосування позовної давності до спірних правовідносин суд не знайшов.

В обґрунтування розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу в сумі 25 000 грн з кожного відповідача представник позивача надав до суду договір про надання правничої допомоги від 30.08.2021 року, ордер на надання правничої допомоги, детальний опис робіт (т.1, а.с.26-27, 29, т.2 а.с.182, 183).

Враховуючи критерії співмірності, обгрунтованості, реальності, розумності та справедливості, суд дійшов вірного висновку про стягнення з кожного з відповідачів на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн.

Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Судом встановлено, що 07.10.2005 року на підставі договору купівлі - продажу житлового будинку ОСОБА_2 набула у власність житловий будинок з відповідними надвірними будівлями та спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1 (т.1, а.с.8-10).

07.10.2005 року на підставі договорів дарування позивач набула у власність земельні ділянки площею 0,2230 га та 0,2352 га, що знаходяться в АДРЕСА_1 (т.1,

а.с.11-14).

Згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 22.09.2022 року зареєстровано право власності на земельну ділянку розміром 0,2352 га за ОСОБА_2 та присвоєно кадастровий номер: 3224284602:01:003:0016 (т.1, а.с.23).

На попереднього власника земельної ділянки, площею 0,2230 га, ОСОБА_7 , власність на яку набула позивач на підставі договору дарування (т.1, а.с.12-13), було в 2022 році розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (т.1, а.с.145-164). Згідно висновку експертів за результатами проведення комплексної судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 03.07.2024 року №2068/2069/24-41, зазначена технічна документація із землеустрою за змістом, складом та правилами оформлення відповідає вимогам земельного законодавства та нормативним документам з питань землеустрою (т.2,

а.с.55-80).

Рішенням №РВ - 6100056472022 від 19.07.2022 року, Державним кадастровим реєстратором відділ №1 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру розглянуто заяву про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру від 18.07.2022 року (реєстраційний номер ЗВ - 9703684452022) разом з доданими до неї документами та відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру прийнято рішення про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру з підстав розташування в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини; перетин ділянок з ділянкою 3224284602:01:003:0709; площа співпадає на 5.2901 та з ділянкою 3224284602:01:003:0711; площа співпадає на 5.1384 (т.1, а.с. 22, 24-25).

Відповідно до відомостей (НКС) ДЗК земельні ділянки з кадастровими номерами: 224284602:01:003:0709 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,25 га, на праві приватної власності належить ОСОБА_1 від 12.05.2021 року, державна реєстрація земельної ділянки відбулась 13.07.2018 року на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 13.07.2018 року, (ПП «Умань-Земпроект», розробник ОСОБА_5 ); 3224284602:01:003:0711 для ведення особистого селянського господарства, площею 0,2165 га, на праві приватної власності належить ОСОБА_1 від 12.05.2021 року, державна реєстрація земельної ділянки відбулась 13.07.2018 року на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 13.07.2018 року, (ПП «Умань-Земпроект», розробник ОСОБА_5 ) (т.1, а.с.15-21).

ПП «Умань-Земпроект» припинило свою роботу.

Як вбачається з копії листа Головного управління Держгеокадастру у м.Києві та Київській області від 21.03.2023 року №29-10-0.331-2378/2-23 документація із землеустрою на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3224284602:01:003:0709 та 3224284602:01:003:0711, не виявлена.

За інформацією Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 12.10.2021 року №29-10-0.331-11683/2-21 у науково-технічній документації по складанню державних актів на право приватної власності земельних ділянок громадян на території Полковницької сільської ради Ставищенського району Київської області наявні - акт про встановлення на місцевості та погодження зовнішньої межі земельної ділянки за адресою:

АДРЕСА_2 та план встановлених меж земельної ділянки

АДРЕСА_2 (т.1, а.с.138-140).

За інформацією Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області від 01.05.2023 року №29-10-0.331-3961/2-23 у науково-технічній документації по складанню державних актів на право приватної власності земельних ділянок громадян на території Полковницької сільської ради Ставищенського району Київської області наявні - акт про встановлення на місцевості та погодження зовнішньої межі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 та план встановлених меж земельної ділянки АДРЕСА_2 (т.1, а с.181-183).

Згідно копії листа Ставищенського архівного сектору від 30.03.2023 року №09.1-04-03/85 проектна документація на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3224284602:01:003:0709 та 3224284602:01:003:0711, відсутня (т.1, а.с.142).

Відповідно до копії листа Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області від 20.04.2023 року №29-10-0.331-3580/2-23 документація із землеустрою на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3224284602:01:003:0709 та 3224284602:01:003:0711, не виявлена, оскільки розробником на зберігання не передана (т.1, а.с.143).

Згідно висновку експертів за результатами проведення комплексної судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 03.07.2024 року №2068/2069/24-41 (т.2, а.с.55-80), проміри меж та загальна площа фактичного використання досліджуваних земельних ділянок з кадастровими номерами: 3224284602:01:003:0709 та 3224284602:01:003:0711 не відповідають промірам та площам відповідно до відомостей Державного земельного кадастру. Конфігурація фактичного використання досліджуваних земельних ділянок з кадастровим номером: 3224284602:01:003:0016 та земельної ділянки площею 0,2230 га, які набула у власність позивач за договорами дарування, відповідає конфігурації згідно з відомостями з ДЗК та Технічною документацією. Межі земельної ділянки ОСОБА_2 , загальною площею 0,2230 га, накладаються на межі земельних ділянок ОСОБА_1 , площа накладання становить 0,023286 га.

Згідно зі ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За вимогами ст.3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.1, 2 ст.15 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом наведених приписів способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16). Тобто, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (п.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №310/11024/15-ц).

Частина друга статті 16 ЦК України передбачає способи захисту цивільних прав та інтересів судом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 (провадження №12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц (провадження №14-338цс18), від 4 червня 2019 року у справі №916/3156/17 (провадження №12-304гс18).

У пункті 127 Постанови ВП ВС від 15.09.2022 року у справі №910/12525/20 вказано, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів.

Норми процесуального права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким, визначеним на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Реалізації права на позов передує порушення, невизнання чи оспорення права.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачами і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів (частина третя 152 ЗК України).

У постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року в справі №449/1165/17 (провадження № 61-22096св19) зазначено про те, що згідно із пунктом 4 розділу VІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державний земельний кадастр", у разі якщо після перенесення інформації про земельні ділянки з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру виявлені помилки у визначенні площ та/або меж земельних ділянок (розташування в межах земельної ділянки частини іншої земельної ділянки; невідповідність меж земельної ділянки, вказаних у Державному реєстрі земель, її дійсним межам; невідповідність площі земельної ділянки, вказаної у Державному реєстрі земель, її дійсній площі у зв`язку із зміною методів підрахунку (округлення); присвоєння декільком земельним ділянкам однакових кадастрових номерів), такі помилки за згодою власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності можуть бути виправлені на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або за матеріалами інвентаризації земель. Зміна меж земельної ділянки при виправленні вказаних помилок допускається за письмовим погодженням з особами, яким належить право власності (а щодо земель державної та комунальної власності - право користування) на суміжні земельні ділянки. Відсутність згоди власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності на виправлення вказаних помилок не є підставою для відмови у перенесенні відомостей про відповідну земельну ділянку до Державного земельного кадастру, надання відомостей про земельну ділянку з Державного земельного кадастру. Про виявлені помилки центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, письмово безоплатно повідомляє власників (користувачів) земельних ділянок. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом (частина четверта, п`ята статті 158 ЗК України). Сторони у позасудовому порядку мають можливість скористатися визначеним у пункті 4 розділу VІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державний земельний кадастр" способом відновлення своїх порушених прав, шляхом усунення технічних помилок, і лише у разі, якщо цей спосіб виявиться недієвим, чи згоди щодо визначення конкретних меж земельних ділянок не буде досягнуто, позивачі, чиї права порушені у результаті невідповідності інформації землевпорядної документації фактичним даним щодо площі, лінійних розмірів та конфігурації земельних ділянок, так і даним, визначеним державними актами, що є порушення вимог земельного законодавства, можуть звернутись до суду за захистом порушених прав.

Згідно ч.1 ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952-IV.

Згідно з частинами другою, третьою статті 3 Закону №1952-ІV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 Закону №1952-ІV державній реєстрації прав підлягають речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, зокрема право оренди земельної ділянки. Згідно із частиною четвертою статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

За визначеннями, наведеними у статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) є офіційне визнання і підтвердження державою фактів як набуття, так і зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; заявником у таких випадках є власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло речове право, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав.

Державний реєстр прав на нерухоме майно містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав на нерухоме майно у процесі проведення таких реєстраційних дій.

Згідно вимог ст.11 Закону України «Про державний земельний кадастр» відомості про об`єкти Державного земельного кадастру під час внесення їх до Державного земельного кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об`єктів у натурі (на місцевості), визначеним з точністю відповідно до державних стандартів, норм та правил, технічних регламентів.

Відповідно до ст.15 вказаного Закону до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі тощо.

За ст.16 Закону України «Про державний земельний кадастр» кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі і може бути скасований лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номеру.

Згідно зі ст.79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру. Межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за проектами землеустрою із впорядкування існуючих землеволодінь.

Статтею 21 Закону України «Про державний земельний кадастр» передбачено підстави та основні вимоги щодо внесення відомостей до Державного земельного кадастру. Зокрема, такі відомості вносяться: на підставі відповідної технічної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених ст. 79-1 ЗК України, при їх формуванні; на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 Земельного кодексу України; на підставі проектів землеустрою щодо впорядкування існуючих землеволодінь - у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками. Внесені відомості зберігаються у Державному земельному кадастрі постійно.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідачів, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків.

У пункті 58 постанови ВП ВС у справі №823/2042/16 від 04.09.2018 року вказано, що належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги позивача в частині зобов`язання державного кадастрового реєстратора відділу у Ставищенському районі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київської області вчинити дії по скасуванню державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельних ділянок з кадастровими номерами: 3224284602:01:003:0711 та 3224284602:01:003:0709, звернуті безпосередньо до державного кадастрового реєстратора бути не можуть. Належним відповідачем, в даному випадку є Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київської області, до якого можуть бути звернені зазначені позовні вимоги.

За п.3 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року №1952-IV, - у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Також, у судовому засіданні представником відповідача ОСОБА_1 , - Кочином С.С. подано письмове клопотання (т.2, а.с.150), відповідно до якого сторона відповідача просить застосувати до даних спірних правовідносин позовну давність з тих підстав, що позивачем подано позов до суду з пропуском строків. В той час, коли позивач купила житловий будинок в с.Полковниче та отримала внаслідок дарування земельні ділянки, ОСОБА_1 уже приватизувала свою земельну ділянку та узгодила з попереднім власником межі земельної ділянки, то з того часу строк позовної давності в три роки уже сплинув.

Не погодившись з таким клопотанням сторони відповідача, представник позивача ОСОБА_2 - Вигулярний І.В. подав до суду свої письмові заперечення (т.2, а.с.151), в яких просить відмовити в задоволенні клопотання про застосування строків позовної давності з тих підстав, що позивач дізналась про порушення своїх прав лише 19.07.2022 року із змісту рішення про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру з підстав розташування в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини. Крім того, ні ОСОБА_1 , ні її представником Кочином С.С. не надано до суду технічні документації із землеустрою на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3224284602:01:003:0711 та 3224284602:01:003:0709 для їх дослідження судом з метою повного та об`єктивного встановлення всіх фактичних обставин справи. За відсутності технічних документацій із землеустрою на зазначені земельні ділянки суд позбавлений можливості перевірити доводи представника відповідача Кочина С.С .

У п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 року №14 судам роз`яснено, - встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Виходячи з наведеного, підставами для відмови в позові у зв`язку з пропуском позовної давності є наступні факти: доведеність порушення цивільного права або інтересу, за захистом якого особа звернулась до суду, закінчення перебігу встановленого законодавством строку звернення до суду, відсутність поважних причин його пропуску, заява сторони у справі про застосування позовної давності. Отже, позовна давність застосовується до обґрунтованого позову.

За правилами ч.2, 3 ст.267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

При цьому відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Отже, суд вірно вважав, що доводи сторони відповідача щодо пропуску строків позовної давності позивачем не підтверджуються встановленими фактичними обставинами справи, відтак доводи сторони позивача про те, що вона дізналась 19.07.2022 року із змісту рішення №РВ - 6100056472022 від 19.07.2022 року (т.1 а.с.22), про порушення свого права на реєстрацію земельної ділянки є обґрунтованими, вони не були спростовані стороною відповідача належними та достатніми доказами, а тому суд вірно не вбачав підстав для застосування позовної давності до спірних правовідносин.

Щодо оскарження додаткового рішення Ставищенського районного суду Київської області від 18 грудня 2024 року, то суд вірно зазначав, що відповідно до ч.ч.2, 3 ст.270 ЦПК України заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення увалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

За ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Частиною 1 та п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Встановлено, що в обгрунтування розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу в сумі 25 000 грн з кожного відповідача, представник позивача надав до суду договір про надання правничої допомоги від 30.08.2021 року (т.1, а.с.26-27), ордер на надання правничої допомоги (т.1 а.с.29, т.2 а.с.182), детальний опис робіт (т.2, а.с.183).

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 15.06.2021 року (справа №159/5837/19, провадження №61-10459св20) вказав, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18). Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами. Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Проте, враховуючи критерії співмірності, обгрунтованості, реальності, розумності та справедливості, суд дійшов вірного висновку про часткове задоволення заяви та стягнення з кожного з відповідачів на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн.

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що основне та додаткове рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними у рішеннях.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Перевіряючи законність та обґрунтованість основного рішення та додаткового в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що основне та додаткове рішення постановлені з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу адвоката Кочина Сергія Сергійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Ставищенського районного суду Київської області від 25 листопада 2024 року та додаткове рішення Ставищенського районного суду Київської області від 18 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 17 лютого 2025 року.

Головуючий:

Судді: