Постанова

від 12.02.2025 по справі 520/4820/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2025 р.Справа № 520/4820/21Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Русанової В.Б. , Присяжнюк О.В. ,

за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського апеляційного суду на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2024, головуючий суддя І інстанції: Шевченко О.В., м. Харків, повний текст складено 09.12.24 у справі № 520/4820/21

за позовом Харківського апеляційного суду

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості,

та зустрічним позовом ОСОБА_1

до Харківського апеляційного суду

про визнання дій протиправними та стягнення суми,

ВСТАНОВИВ:

Харківський апеляційний суд звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 , в якому, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Харківського апеляційного суду заборгованість у сумі 247 469,47 грн.

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зустрічним позовом до Харківського апеляційного суду, в якому просив суд визнати протиправними дії Харківського апеляційного суду щодо утримання нарахованої грошової компенсації за невикористану відпустку в сумі 200 767,22 грн; стягнути з Харківського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку в сумі 200 767,22 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2021 позов Харківського апеляційного суду до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківського апеляційного суду заборгованість у сумі 247 469,47 грн. Зустрічний позов ОСОБА_1 до Харківського апеляційного суду про визнання дій протиправними та стягнення суми залишено без задоволення.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26.04.2023 у справі №520/4820/21 заяву ОСОБА_1 про часткову відмову від зустрічного позову задоволено. Прийнято відмову ОСОБА_1 від частини зустрічних позовних вимог про визнання протиправними дій Харківського апеляційного суду щодо утримання нарахованої грошової компенсації за невикористану відпустку в сумі 107 438,50 грн та стягнення з Харківського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку в сумі 107 438,50 грн. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2021 у справі №520/4820/21 про відмову в задоволенні зустрічного позову в цій частині визнано нечинним. Провадження у справі в цій частині зустрічних позовних вимог закрито. Апеляційну скаргу залишено без задоволення. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2021 у справі №520/4820/21 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 12 березня 2024 року у справі №520/4820/21 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2023 року у справі №520/4820/21 скасовано, а справу №520/4820/21 направлено на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

У вказаній постанові від 12 березня 2024 року Верховний Суд указав, що вважає передчасним висновок суду першої інстанції, з яким погодився також і апеляційний суд, що позивач за первісним позовом з поважних причин пропустив строк звернення до адміністративного суду з цією позовною заявою.

Серед іншого, у цій постанові Верховний Суд зазначив:

Зі змісту спірних правовідносин убачається, що Харківський апеляційний суд про порушення свого права дізнався щонайменше з моменту звільнення ОСОБА_1 з посади судді, а саме: з 20 травня 2020 року, коли головою Харківського апеляційного суду видано Наказ №05-04/69-ос про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату Харківського апеляційного суду.

Позивач за первісним позовом наполягає, що до спірних правовідносин має бути застосований 3-місячний строк звернення до суду, а тому вважає, що першочергово до цивільного суду він звернувся у межах цього строку, помилившись лише із юрисдикцією спору.

З таким доводом Харківського апеляційного суду Верховний Суд не погоджується і констатує, що як вже зазначалось, до цієї категорії спорів належить застосовувати місячний строк на звернення до суду, адже це питання пов`язане із проходженням особою публічної служби.

У той же час колегія суддів зазначає, що спори стосовно проходження публічної служби охоплюють спори, які виникають з моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, зокрема й питання повернення надмірно виплачених сум суддівської винагороди, навіть якщо подання відповідного позову про стягнення указаних сум відбувається після її звільнення з публічної служби.

Ба більше, остаточну ясність у предметній юрисдикції цього та подібних спорів внесла Велика Палата Верховного Суду ще постановою від 14 лютого 2018 року у справі №757/70264/17-ц, віднісши їх саме до юрисдикції адміністративних, а не цивільних судів.

Позивач, будучи суб`єктом владних повноважень, який безпосередньо здійснює правосуддя, був (мав бути) обізнаний про вказане судове рішення Великої Палати Верховного Суду, адже її висновки є обов`язковими до врахування судами нижчих інстанцій >.

Після повернення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, ураховуючи наведені висновки Верховного суду, за результатами розгляду заяви Харківського апеляційного суду про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2024 вказану заяву залишено без задоволення, адміністративний позов Харківського апеляційного суду до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишено без розгляду.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 04.09.2024 ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2024 у справі № 520/4820/21 скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

У вказаній постанові зазначено, що позивачем за первісним позовом заявлено вимогу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у загальному розмірі 247469,47 грн. Однак суд першої інстанції в ухвалі від 02.07.2024 надав оцінку лише частині суми, яка складає загальний розмір вимог за первісним позовом, а саме щодо залишку суми виплаченої вихідної допомоги у розмірі 61341,49 грн. Суд першої інстанції не надав в повній мірі оцінки правовій природі кожній окремо сумі, яка складає загальну ціну позову, підстави її виникнення та не надано оцінку моменту, з якого починає свій відлік строк звернення до суду щодо стягнення кожної з таких сум, зокрема щодо суми матеріальної допомоги по тимчасовій непрацездатності.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дийшла висновку, що суд першої інстанції, без встановлених обставин у справі, дійшов передчасного висновку щодо залишення без розгляду позову Харківського апеляційного суду, тому спірна ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року заяву представника Харківського апеляційного суду про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду залишено без задоволення. Адміністративний позов Харківського апеляційного суду до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишено без розгляду.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Харківський апеляційний суд подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначену ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що суд першої інстанції, приймаючи оскаржувану ухвалу, не врахував того, що Харківський апеляційний суд фактично дізнався про існування спору щодо повернення заборгованості лише 22 липня 2020 року, коли ОСОБА_1 , отримавши матеріальну допомогу по тимчасовій непрацездатності готівковими коштами в розмірі 186 127,90 грн, не погасив заборгованість перед судом. Зазначає, що станом на 22 липня 2020 року у Харківського апеляційного суду були відсутні будь-які достатні та обґрунтовані підстави для звернення до суду з відповідним позовом, оскільки повернення заборгованості було вирішено при перемовинах з ОСОБА_1 , тобто спір уважався врегульованим та залагодженим. З метою захисту державних інтересів щодо використання бюджетних коштів та у зв`язку з відмовою ОСОБА_1 від добровільного повернення коштів Харківський апеляційний суд невідкладно, а саме 13 серпня 2020 року, звернувся з відповідним позовом про стягнення заборгованості до Жовтневого районного суду м. Харкова в порядку цивільного судочинства. Однією з поважних, на думку Харківського апеляційного суду, причин пропуску строку звернення до адміністративного суду у зв`язку з попереднім зверненням із позовом в порядку цивільного судочинства, є нестабільна, суперечлива та несистемна судова практика в справах указаної категорії.

Щодо посилання Харківського окружного адміністративного суду в оскаржуваній ухвалі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 757/70264/17-ц зазначає, що предметом розгляду у вказаній справі були вимоги судді у відставці про визнання неправомірним визначений до виплати у виданій Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ довідці про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання розмір суддівської винагороди, що не є тотожними з заявленим Харківським апеляційним судом позовом про стягнення заборгованості. Будь-яких правових позиції щодо юрисдикції у справах, пов`язаних з поверненням суддівської винагороди, отриманої у період тимчасової непрацездатності, Верховним Судом до 2024 року не формувалося. Вважає, що позов у серпні 2020 року був пред`явлений в межах строків звернення до суду, а формальна помилка в юрисдикції суду пов`язана з неузгодженістю судової практики.

Від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, рішення ухвалене з додержанням норм процесуального права, з дослідженням усіх доказів та матеріалів справи. Вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні відповідно до приписів статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України).

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів справи, судом першої інстанції зобов`язано представника Харківського апеляційного суду надати до суду пояснення щодо правової природи кожній окремо сумі, яка складає загальну ціну позову, підстави її виникнення.

Представником Харківського апеляційного суду надано до суду письмові пояснення від 28.11.2024, які приєднанні до матеріалів справи, а також надано пояснення в судовому засіданні, відповідно до яких сума 186 127,98 (247469,47 - 61341,49) є виключно суддівською винагородою, яка переплачена ОСОБА_1 за період з січня по травень 2020 року.

Загальна заборгованість ОСОБА_1 на момент звільнення складала 409 087,16 грн (56 507,75 грн (квітень) + 352 579,41 грн (травень)). Вказана сума заборгованості (409 087,16 грн) зменшилась за рахунок компенсації за невикористану відпустку (161 617,69 грн) та частини вихідної допомоги (61 341,5 грн) (409 087,16 - 161 617,69 - 61 341,5 = 186 127,98).

Отже, на підставі зазначеного, з урахуванням пояснень, наданих представником Харківського апеляційного суду, суд дійшов висновку, що:

- сума заборгованості у розмірі 186 127,98 за своєю правовою природою є суддівською винагородою;

- підставами її виникнення є перерахунок у квітні, травні 2020 року Харківським апеляційним судом безпідставно (на думку позивача) отриманої ОСОБА_1 суддівської винагороди;

- момент, з якого починає свій відлік строк звернення до суду щодо стягнення такої суми є квітень та травень 2020 року відповідно.

Приймаючи ухвалу від 04 грудня 2024 року, якою адміністративний позов Харківського апеляційного суду до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишено без розгляду, суд першої інстанції, врахувавши статус позивача за первісним позовом, дійшов висновку про відсутність підстав для визнання як поважної причини пропуску звернення до суду тієї обставини, що спочатку Харківський апеляційний суд звернувся до районного суду цивільної юрисдикції.

Водночас суд першої інстанції врахував, що і звернення до Жовтневого районного суду міста Харкова у порядку цивільного судочинства з аналогічним позовом відбулося з порушенням строку, встановленого частиною 5 статті 122 КАС України.

Суд апеляційної інстанції погоджується з мотивами та висновками суду першої інстанції, з урахуванням такого.

Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 5 статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Колегія суддів зазначає, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").

Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" Європейський суд установив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33).

У контексті обставин цієї справи колегія суддів уважає за необхідне зауважити на те, що звернення роботодавця до суду з позовом про стягнення заборгованості обмежено строками.

Так, у постанові від 12 березня 2024 року в цій справі колегія Верховного Суду вказала, що спори стосовно проходження публічної служби охоплюють спори, які виникають з моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, зокрема й питання повернення надмірно виплачених сум суддівської винагороди, навіть якщо подання відповідного позову про стягнення указаних сум відбувається після її звільнення з публічної служби. У цій категорії справ законодавець визначив строк в один місяць достатнім для того, щоб позивач визначився чи звертатиметься він до суду з позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Звернення до суду за межами строків, визначених у статті 122 КАС України, є підставою для повернення (залишення без розгляду) позовної заяви, якщо суд не дійде висновку, що вказаний строк позивачем був пропущений з поважних причин.

Разом з цим, звернення до суду з пропуском строку, визначеного приписами статті 122 КАС України, за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту в судовому порядку.

Встановлення процесуальних строків законом і судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.

Поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, що є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій, що підтверджені належними доказами.

Зі змісту наведених правових норм убачається, що законодавець не передбачив обов`язку суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи належить його поновлювати.

Водночас норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, що вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Для поновлення строку звернення суд має встановити наявність об`єктивно непереборних обставин, що перешкоджали вчасному зверненню з адміністративним позовом, у зв`язку з чим позивач має довести суду їхню наявність та непереборність з доданням відповідних доказів, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків, а також принцип res judicata.

З адміністративним позовом у цій справі позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду 24 березня 2021 року.

Одночасно із поданням позовної заяви позивач просив суд поновити строк на звернення до адміністративного суду, оскільки він пропущений з поважних причин.

Так, Харківський апеляційний суд зазначав, що першочергово з позовною заявою до ОСОБА_1 аналогічного змісту та вимог він звернувся до Жовтневого районного суду міста Харкова у порядку цивільного судочинства. Проте, оскільки постановою Полтавського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2021 року провадження у цивільній справі за позовом Харківського апеляційного суду до ОСОБА_1 про стягнення спірної заборгованості було закрито як таке, що належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, позивач невідкладно (після отримання вказаної постанови Полтавського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2021 року) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду вже у порядку адміністративного судочинства.

У додаткових письмових поясненнях та у поясненнях, наданих у судових засіданнях представник Харківського апеляційного суду вказував, що недотримання встановлених статтею 122 КАС України строків звернення до суду обумовлено неоднозначною та неусталеною судовою практикою щодо визначення юрисдикції даного спору, що вважає поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Разом з цим, у постанові від 12 березня 2024 року у цій справі Верховний Суд указав, що остаточну ясність у предметній юрисдикції цього та подібних спорів внесла Велика Палата Верховного Суду ще постановою від 14 листопада 2018 року у справі №757/70264/17-ц, віднісши їх саме до юрисдикції адміністративних, а не цивільних судів.

Крім того, аналогічні висновки викладені і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №761/33941/16-ц.

Позивач, будучи суб`єктом владних повноважень, який безпосередньо здійснює правосуддя, був (мав бути) обізнаний про вказані судові рішення Великої Палати Верховного Суду, адже їх висновки є обов`язковими до врахування судами нижчих інстанцій.

Отже, ураховуючи статус позивача за первісним позовом, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання як поважної причини пропуску звернення до суду тієї обставини, що спочатку Харківський апеляційний суд звернувся до районного суду цивільної юрисдикції.

Крім цього, колегія суддів ураховує, що і звернення Харківського апеляційного суду до Жовтневого районного суду міста Харкова у порядку цивільного судочинства з аналогічним позовом відбулося з порушенням строку, встановленого частиною 5 статті 122 КАС України, оскільки позов було подано до суду 13 серпня 2020 року, а як зауважила колегія Верховного Суду у постанові у цій справі від 12 березня 2024 року зі змісту спірних правовідносин убачається, що Харківський апеляційний суд про порушення свого права дізнався щонайменше з моменту звільнення ОСОБА_1 з посади судді, а саме з 20 травня 2020 року, коли головою Харківського апеляційного суду видано Наказ №05-04/69-ос про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату Харківського апеляційного суду.

Вказаний висновок також підтверджується і наданими позивачем поясненнями від 28.11.2024, в яких зазначено, що на момент звільнення ОСОБА_1 загальна сума заборгованості складала 409 087,16 грн.

Також суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що приписами частини 4 статті 377 ЦПК України передбачено, що у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.

З яких причин Харківський апеляційний суд не скористався такою можливістю і не подав відповідну заяву до суду апеляційної інстанції судом не встановлено, обґрунтованих пояснень з цього приводу представник позивача в судовому засіданні не надав.

Щодо частини суми, яку позивач за первісним позовом просить стягнути з ОСОБА_1 в розмірі 61 341,50 грн і яка була заявлена до стягнення шляхом подачі 27 вересня 2021 року заяви про збільшення позовним вимог, колегія суддів зазначає таке.

Судом установлено, що подання заяви про збільшення позовним вимог обумовлено тим, що постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2021 року визнано протиправними дії Харківського апеляційного суду щодо утримання з вихідної допомоги ОСОБА_1 грошових коштів та зобов`язано Харківський апеляційний суд виплатити на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у сумі 61 341,50 грн.

Після перерахування вказаної суми на користь ОСОБА_1 на виконання вказаного рішення суду позивач за зустрічним позовом звернувся з заявою про збільшення розміру позовних вимог.

З цього приводу колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що вчинення в минулому роботодавцем - суб`єктом владних повноважень певних дій, які у подальшому визнанні у судовому порядку протиправними, не може бути розцінене судом як поважна причина пропуску строку звернення до суду, відлік якого, як вже зазначалося, обраховується з моменту звільнення відповідача за первісним позовом, тобто з 20 травня 2020 року.

Разом з цим, посилання Харківського апеляційного суду на застосування у спірних правовідносинах процедури досудового порядку вирішення спору як на підставу поважності причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом, колегія суддів не приймає до уваги, зважаючи на викладені вище висновки суду (враховуючи висновки Верховного Суду у цій справі), а також з огляду на те, що чинним законодавством не передбачений досудовий порядок врегулювання такого виду спору.

Отже, приймаючи ухвалу від 04 грудня 2024 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що Харківським апеляційним судом пропущено строк звернення до суду, а поважності пропуску строку звернення до суду не доведено.

Суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення судом першої інстанції і погоджується з його висновками.

Стосовно посилання апелянта на те, що існує неоднозначна судова практика щодо строку звернення до суду з такими позовними вимогами, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції не допущено суперечливості висновків при прийнятті спірної ухвали, оскільки враховані висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 12 березня 2024 року саме у цій справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частина третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Зважаючи на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом, а наведені ним причини пропуску цього строку не дають підстав для визнання їх поважними та, відповідно, поновлення строку звернення до суду, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про залишення позовної заяви без розгляду.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківського апеляційного суду залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2024 у справі № 520/4820/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Я.В. П`яноваСудді В.Б. Русанова О.В. Присяжнюк Повний текст постанови складено 17.02.2025