Постанова

від 14.02.2025 по справі 500/7/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 500/7/24 пров. № А/857/15059/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Теребовлянської міської ради на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 травня 2024 року, ухвалене суддею Баб`юком М.М. у м. Тернополі у порядку письмового провадження у справі № 500/7/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Теребовлянської міської ради Теребовлянського району Тернопільської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання до вчинення дій,-

ВСТАНОВИВ:

01 січня 2024 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача - Теребовлянської міської ради, у якому просила визнати бездіяльність щодо не облаштування заїзду до її будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 протиправною; зобов`язати облаштувати заїзд до будинку та земельних ділянок, що на їй праві приватної власності за адресою: за адресою: АДРЕСА_1 зі сторони АДРЕСА_2 .

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 травня 2024 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Теребовлянської міської ради щодо не влаштування заїзду до житлового будинку що належить ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Зобов`язано Теребовлянську міську раду вчинити дії щодо влаштування заїзду до житлового будинку що належить ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, наведених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до відсутності у діях відповідача порушень прав та інтересів позивача. Також зауважує, що позивач має доступ та доїзд до житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та земельних ділянок для будівництва та обслуговування вказаного вище житлового будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 6125010100:03:003:0228 та для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 6125010100:03:003:0227, а з іншої знаходяться землі комунальної власності та іншої сусідки ОСОБА_2 , яка є власником земельної ділянки 6125010100:04:001:0791, через які позивач хоче отримати доступ до АДРЕСА_2 . Судом не досліджено питання хто є власником земельної ділянки зі сторони АДРЕСА_2 , а також до участі у справі не залучено ОСОБА_2 . Звертає увагу на наявність судових рішень, що стосувались такого доступу до земельної ділянки, яка тепер належить позивачу, зі сторони АДРЕСА_2 та на те, що звернення позивача до суду спрямоване на захист її права за рахунок фактичного втручання у права та інтереси інших осіб.

Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є власницею житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та земельних ділянок для будівництва та обслуговування вказаного житлового будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 6125010100:03:003:0228 та для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 6125010100:03:003:0227 (а.с 9 зворот - 10).

Позивач через свого представника звернулась до Теребовлянської міської ради із зверненням, в якому просила облаштувати заїзд до земельної ділянки ОСОБА_1 .

За результатами розгляду цього звернення відповідач листом від 17.08.2023 №1945/02-13 повідомив представника позивача, що вирішення питання влаштування під`їзду до житлового буднику АДРЕСА_1 який належить ОСОБА_1 можливе тільки шляхом виготовлення проектно-кошторисної документації. При наявності вільних коштів у 2023-2024 роках міською радою планується виготовити проектно-кошторисні документації на проведення капітального ремонту ряду вулиць міста, в число яких входить і АДРЕСА_1 (а.с.9).

Вважаючи таку бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною, позивач звернулася до суду за захистом свого порушеного права.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи межі перегляду справи, передбачені ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Згідно з приписами статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через місцеві ради, які представляють інтереси територіальних громад.

Відповідно до ч.1 ст.11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Так, підпунктами 1, 4 пункту а) ч.1 ст.31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: власні (самоврядні) повноваження: організація за рахунок власних коштів і на пайових засадах будівництва, реконструкції і ремонту об`єктів комунального господарства та соціально-культурного призначення, жилих будинків, шляхів місцевого значення, а також капітального та поточного ремонту вулиць і доріг населених пунктів та інших доріг, які є складовими автомобільних доріг державного значення (як співфінансування на договірних засадах); залучення на договірних засадах підприємств, установ та організацій незалежно від фора власності до участі в розвитку потужностей будівельної індустрії промисловості будівельних матеріалів, у створенні, розвитку та реконструкції об`єктів інженерного забезпечення і транспортного обслуговування.

Відповідно до частини першої статті 16, статті 17, п. 1, п. 2 частини першої статті 19 Закону України "Про автомобільні дороги" вулиці і дороги міст та інших населених пунктів знаходяться у віданні органів місцевого самоврядування і є комунальною власністю.

Управління функціонуванням та розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів здійснюється відповідними органами місцевого самоврядування, у віданні яких вони знаходяться. Основними обов`язками органів місцевого самоврядування у частині управління функціонуванням і розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів є: забезпечення безперервних, безпечних, економічних та зручних умов руху транспортних засобів і пішоходів вулицями і дорогами міст та інших населених пунктів; організація будівництва, реконструкції, ремонту та утримання вулиць і доріг міст та інших населених пунктів за встановленими для них будівельними нормами, державними стандартами та нормами.

Відповідно до п.8 ст.20 Закону України «Про автомобільні дороги» органи місцевого самоврядування в частині управління функціонуванням і розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів мають право: здійснювати капітальний та поточний ремонт вулиць і доріг населених пунктів та інших доріг, які є складовими автомобільних доріг державного значення, за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів (як співфінансування на договірних засадах).

Згідно з ч.1, ч.2 ст.41 Закону України «Про автомобільні дороги» фінансування будівництва, реконструкції, ремонту та утримання вулиць і доріг міст та інших населених пунктів здійснюється за рахунок бюджетів міст та інших населених пунктів, а також інших джерел фінансування, визначених законодавством.

Розподіл коштів на будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання вулиць і доріг міст та інших населених пунктів здійснюється відповідними органами місцевого самоврядування, у віданні яких вони знаходяться, з метою збереження та розвитку вулично-дорожньої мережі відповідно до пріоритетів, визначених державними програмами та перспективними планами розвитку транспортної системи міст та інших населених пунктів, з урахуванням фактичного стану вулично-дорожньої мережі та економічних втрат у зв`язку із загибеллю або пораненням (травмуванням) людей внаслідок дорожньо-транспортних пригод.

Статтею 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено, що генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Згідно зі ст.39 Земельного кодексу України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм.

Наведене свідчить на користь висновку, що законодавець покладає на органи місцевого самоврядування контрольні функції, зокрема, щодо здійснення благоустрою, забезпечення дорожнього руху та облаштування доріг. В свою чергу місцева рада за результатами розгляду заяв та звернень, відповідно до положень вказаних вище норм та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" зобов`язана приймати рішення по суті порушених прав мешканців громади та вирішувати питання, що належать до її відання.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо відповідності визначеним ч.2 ст.2 КАС України критеріям, вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.ч.1-3 ст.90 КАС України).

Згідно доводів позивача, вона є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та земельних ділянок для будівництва та обслуговування вказаного вище житлового будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 6125010100:03:003:0228 та для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 6125010100:03:003:0227. Позивач є особою пенсійного віку, проживає сама, проте на сьогодні будь-яке вуличне сполучення до її будинку відсутнє в будь-кому вигляді, що унеможливлює проїзд та практичне належне використання нею її садиби, як помешкання, подвір`я та присадибної ділянки.

На звернення позивача відповідач листом від 17.08.2023 року №1945/02-13 не вказував на відсутність правових підстав для облаштування заїзду до належних позивачу земельних ділянок. Натомість у листі вказано на те, що при наявності вільних коштів у 2023-2024 роках міською радою планується виготовити проектно-кошторисні документації на проведення капітального ремонту ряду вулиць міста, в число яких входить і АДРЕСА_1 .

Позивач зауважує, що у 2023 році вказаних документацій розроблено не було. Крім того, у бюджеті на 2024 рік фінансування робіт із облаштування заїзду позивачці не передбачено, Наведене зумовило звернення до суду з означеними позовними вимогами.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції слушно вказав на те, що покликання відповідача на відсутність коштів не є безумовною підставою для звільнення його від обов`язку, покладеного чинним законодавством щодо здійснення благоустрою, забезпечення дорожнього руху, його безпеки та облаштування доріг.

Ба більше, позивач не заперечує, що частина ділянки для заїзду до її будинковолодіння є приватною власністю ОСОБА_2 , однак зазначає, що виходячи з того, що під`їзди до присадибних земельних ділянок АДРЕСА_1 відповідно до топографічної зйомки (опорного плану) м. Теребовля, виконаної інститутом "УКРГИИГИС" 1986 року та генерального плану населеного пункту м. Теребовля передбачені з проїжджої частини (дороги) вулиці по обидві її сторони, відповідач повинен облаштувати позивачці заїзд до її будинку по АДРЕСА_1 з іншої сторони, зокрема з вулиці Грушевського в місті Теребовля.

Крім того, відповідь відповідача не містить окреслених в апеляційній скарзі підстав відмови в облаштуванні заїзду до будинковолодіння позивача.

Аналізуючи наведені правові норм та встановлені обставини, суд апеляційної інстанції погоджується, що належним способом відновлення порушеного права позивача є визначення відповідачу зобов`язання вчинити кореспондуючі цьому праву дії.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.10 п. 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 у справі «Гурепка проти України», заява №61406/00); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 у справі «Кудла проти Польщі», заява №30210/96, рішення від 16.08.2013 у справі «Гарнага проти України», заява №20390/07).

Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

У випадку коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи зробити ту чи іншу дію суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права. Обраний судом першої інстанції спосіб задоволення позовних вимог позивача не буде втручанням в дискреційні повноваження відповідача.

Приймаючи постанову у даній справі за наслідком апеляційного перегляду рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 травня 2024 року у справі №500/7/24, суд апеляційної інстанції керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом першої інстанції були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 311, 315, 316, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Теребовлянської міської ради залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 травня 2024 року у справі №500/7/24 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга І. І. Запотічний