Постанова

від 14.02.2025 по справі 910/7719/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" лютого 2025 р. Справа№ 910/7719/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Руденко М.А.

Барсук М.А.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Азовконтракт" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2024 у справі №910/7719/24 (суддя Удалова О.Г., повне рішення складено 11.10.2024) за позовом Фермерського господарства "Кайман А" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Азовконтракт" про стягнення 186 295,30 грн.

ВСТАНОВИВ наступне.

До Господарського суду міста Києва звернулось Фермерське господарство "Кайман А" (далі - позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Азовконтракт" (далі - відповідач) про стягнення 63 317,10 грн 3% річних та 122 978,20 грн втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань у частині поставки оплаченого позивачем товару. При цьому, за твердженням позивача, розмір заборгованості відповідача перед позивачем підтверджено рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/21441/22 від 20.07.2023, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2024, у зв`язку з чим позивачем здійснено нарахування 3% річних та втрат від інфляції за період з листопада 2022 року по травень 2024 року (після вказаного судового рішення).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2024 у справі №910/7719/24 позов задоволено повністю; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 63 317,10 грн (шістдесят одна тисяча триста сімнадцять грн 10 коп.) 3% річних, інфляційні втрати у розмірі 122 978,20 грн (сто двадцять дві тисячі дев`ятсот сімдесят вісім грн 20 коп.), 2 422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві грн 40 коп.) судового збору.

Суд першої інстанції при ухваленні рішення по даній справі виходив з наявності підстав для стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих у зв`язку з неналежним виконанням грошового зобов`язання відповідачем за період після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що у даному випадку звільняється від відповідальності за порушення грошового зобов`язання через дію обставин непереборної сили.

Також, скаржник вказує, що неможливість виконання зобов`язання з поставки товару у період з 10.02.2022 по 24.02.2022 викликана військовою агресією.

Окрім вказаного, апелянт зазначає про нікчемність правочину в силу вимог статті 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", у зв`язку з тим, що товариство позивача зареєстровано на тимчасово окупованій території.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як встановлено в рішенні Господарського суду міста Києва від 20.07.2023 у справі № 910/12441/22, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2024, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Азовконтракт" та Фермерським господарством "Кайман А" 10.02.2022 було укладено договір поставки у спрощений спосіб, шляхом виставлення відповідачем рахунку на оплату № 133 від 10.02.2022 на суму 1 332 800,20 грн.

Позивач зобов`язався здійснити попередню оплату, а відповідач - поставити оплачений товар (селітру аміачну у кількості 49 т.). Позивачем 10.02.2022 було оплачено вищевказаний рахунок, що підтверджується копією платіжного доручення № 176 від 10.02.2022 на суму 1 332 800,20 грн.

Позивач звернувся до відповідача з вимогою №01 від 02.05.2022, в якій вимагав повернення грошових коштів у розмірі 1332800,20 грн.

Відповідач у своїй відповіді №10 від 13.05.2022 на вказаний лист №01 від 02.05.2022 вказав на настання форс-мажорних обставин та зазначив, що він не має змоги виконувати свої зобов`язання за договором поставки.

Враховуючи непоставку відповідачем обумовленого товару, отримання вимоги позивача про повернення попередньо сплачених коштів, відсутність своєчасного та належного повідомлення позивача про неспроможність виконати зобов`язання щодо поставки оплаченого товару, суд прийшов до висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 1332800,20 грн. попередньої оплати.

Таким чином, вищевказаним судовим актом з відповідача на користь позивача стягнуто суму основного боргу в розмірі 1 332 800,20 грн, 3% річних у сумі 15 774,51 грн, інфляційні втрати в сумі 131 226,40 грн за період з лютого 2022 року по жовтень 2022 року.

Під час розгляду вказаної справи було встановлено факт невиконання відповідачем свого обов`язку щодо поставки товару та прострочення повернення коштів попередньої оплати.

Згідно ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Отже, наведені вище обставини, встановлені у вказаному судовому рішенні, зокрема, щодо невиконання відповідачем свого обов`язку з поставки товару та прострочення повернення коштів попередньої оплати, не потребують повторного доведення при розгляді даної справи.

На виконання рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2023 у справі № 910/12441/22 відповідачем було сплачено суму основного боргу у розмірі 1 332 800,20 грн, інфляційні втрати у розмірі 131 226,40 грн та 3% річних у розмірі 15 774,51 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 88 від 03.06.2024.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач заявив вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та втрат від інфляції за період з листопада 2022 року по травень 2024 року, тобто з моменту закінчення нарахування таких вимог (3% річних та втрат від інфляції у справі №910/12441/22) до моменту виконання відповідачем такого рішення.

Як вже вказувалося, місцевим господарським судом вказані вимоги задоволено повністю.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Предметом позову у цій справі є стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань після прийнятого судового рішення про стягнення, зокрема, заборгованості.

Приписами статей 173, 175 Господарського кодексу України унормовано, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами частини першої статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Отже, з наведених норм права вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 цього Кодексу передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Приписами статті 604 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація).

З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Кінцевою датою розрахунків у справі №910/12441/22 є жовтень 2022 року.

У даній справі позивачем здійснено нарахування 3 % річних та інфляційних втрати за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання відповідачем за період листопад 2022 року по травень 2024 року.

Враховуючи викладене, висновок місцевого господарського суду в частині обґрунтованості вимог про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 63 317,10 грн та інфляційних втрат в сумі 122 978,20 грн, визнається колегією суддів правильним.

Апелянт вважає, в свою чергу, наявними підстави для звільнення його від відповідальності за порушення грошового зобов`язання через дію обставин непереборної сили - військову агресію.

Стосовно вказаного колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ст.610 ЦК порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язанням (неналежне виконання).

З частин 1, 2 ст.614 ЦК вбачається, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до положень абз.1 ч.1 ст.617 ЦК та ст.218 ГК підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язанням несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язанням виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Разом з цим ч.2 ст.625 ЦК визначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.02.2018 у справі №922/4544/16, від 26.04.2018 у справі №910/11857/17, від 16.10.2018 у справі №910/19094/17, від 06.11.2018 у справі №910/9947/15, від 29.01.2019 у справі №910/11249/17, від 19.02.2019 у справі №910/7086/17, від 10.09.2019 у справі №920/792/18.

Нарахування, передбачені ч.2 ст.625 ЦК, не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання. Подібний за змістом правовий висновок викладений в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18, Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, Верховного Суду від 23.03.2023 у справі №920/505/22.

У постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі №913/869/14 вказано: "Разом із тим ст.617 ЦК встановлено загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок дії непереборної сили, у той час як норми ст.625 ЦК, яка визначає відповідальність за порушення саме грошового зобов`язання незалежно від наявності чи відсутності вини боржника, є спеціальними, конкретизуючими і не передбачають жодних підстав звільнення від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання (ч.1 ст.625 ЦК). Ураховуючи викладене, можна дійти висновку, що порушення відповідачем умов Договору щодо оплати товару є підставою для нарахування визначених ст.625 ЦК платежів, а наявність обставин непереборної сили за Договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами".

Колегія суддів вказує, що форс-мажор не звільняє сторін договору від виконання зобов`язань і не змінює строків такого виконання, цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов`язань на період існування форс-мажору.

Отже, нарахування у вигляді інфляційних втрат та 3% річних, що передбачені ч.2 ст.625 ЦК, за своєю правовою природою не є правовою відповідальністю (штрафними санкціями), встановленою ст.611 ЦК та ст.217 ГК. Тому правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання у випадку настання непереборної сили (форс-мажору), визначені ст.617 ЦК та ст.218 ГК, не підлягають застосуванню до акцесорного зобов`язання, передбаченого ч.2 ст.625 ЦК, щодо сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13 вересня 2023 року у справі № 910/8741/22.

Стосовно доводів скаржника про те, що неможливість виконання зобов`язання з поставки товару у період з 10.02.2022 по 24.02.2022 викликана військовою агресією, слід зазначити наступне.

Так, обставини щодо не поставки відповідачем товару у вказаний період встановлені в межах розгляду іншої справи №910/12441/22, рішення по якій набрало законної сили та є преюдиціальним для даної справи.

В свою чергу, в даній справі, предметом позову є вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та втрат від інфляції за період з листопада 2022 року по травень 2024 року, тобто з моменту закінчення нарахування таких вимог (3% річних та втрат від інфляції у справі №910/12441/22) до моменту виконання відповідачем такого рішення.

Наведені вище доводи скаржника фактично зводяться до намагання здійснити в межах даної справи переоцінку обставин, встановлених судом в іншій справі, що є неприпустимим.

Щодо посилань апелянта на нікчемність правочину в силу вимог статті 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", у зв`язку з тим, що товариство позивача зареєстровано на тимчасово окупованій території, слід зазначити наступне.

15.04.2014 Верховною Радою України прийнято Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".

Цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб (стаття 2 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України").

Статтею 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" передбачено, що здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами-підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України.

Правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України.

Так, договір поставки у спрощений спосіб було укладено між сторонами 10.02.2022.

В свою чергу, територія місцезнаходження позивача віднесена до переліку тимчасово окупованих лише 10.03.2022.

Отже, на момент вчинення правочину місцезнаходженням позивача не була тимчасово окупована територія, а тому підстави вважати такий договір нікчемним, відсутні.

Одночасно, як вже вказувалося, обставини породження таким договором відповідних обов`язків у відповідача, зокрема, в частині поставки товару, були встановлені в іншій справі.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Азовконтракт" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2024 у справі №910/7719/24 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку з урахуванням вимог п. 2 ч. 3 ст. 286 Господарського процесуального кодексу України шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена: 14.02.2025 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Руденко

М.А. Барсук