Постанова

від 18.02.2025 по справі 918/908/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2025 року Справа № 918/908/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Коломис В.В., суддя Тимошенко О.М. , суддя Крейбух О.Г.

розглянувши у порядку письмового провадження без виклику представників сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІА ГРОУС" на рішення Господарського суду Рівненської області від 11 грудня 2024 року (повний текст складено 13.12.2024) у справі № 918/908/24 (суддя Селівон А.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІА ГРОУС"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гефест-Профі"

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 11.12.2024 у справі №918/908/24 в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІА ГРОУС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гефест-Профі" про стягнення коштів відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛІА ГРОУС" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позов задоволити.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення Господарським судом Рівненської області норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІА ГРОУС" на рішення Господарського суду Рівненської області від 11 грудня 2024 року у справі №918/908/24. Встановлено відповідачу строк для подання до суду відзиву на апеляційну скаргу та доказів надсилання (надання) апелянту копії відзиву та доданих до нього документів протягом 5 (п`яти) днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження, з урахуванням положень статті 263 Господарського процесуального кодексу України. Роз`яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до абз.1 ч.10 ст.270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За приписами ч.13 ст.8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (абз.2 ч.10 ст.270 ГПК України).

Враховуючи те, що ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги підлягає здійсненню у порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 15 квітня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛІА ГРОУС" (покупець/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гефест-Профі" (постачальник/відповідач) укладено договір купівлі-продажу №3/24-Т (далі - договір), за умовами пункту 1.1 якого постачальник продає, а покупець купує товар: автоматизований комплекс "Gefest-profi" А-400 кВт в кількості 1 шт. (далі Товар) та система автоматичної подачі палива в кількості 1 шт. (надалі товар), згідно погодженої між сторонами видаткової накладної, яка є невід`ємною частиною даного договору.

Згідно з пунктами 2.1-2.2 договору на підставі частини другої статті 524 Цивільного кодексу України сторони погодили визначити грошові зобов`язання в еквіваленті іноземної валюти долар США. Ціна договору становить 1 064 289,00 грн (один мільйон шістдесят чотири тисячі двісті вісімдесят дев`ять гривень 00 копійок у тому числі ПІДВ), що еквівалентно 26 875,98 (двадцять шість тисяч вісімсот сімдесят п`ять доларів США, дев`яносто вісім центів) по ринковому курсу за домовленістю сторін 39,60 грн за один долар США на момент укладання даного договору. У разі зміни курсу долара на день оплати ціна договору визначається за взаємним погодження сторін і коригується співвідношенням курсу долара до гривні в пунктах обміну валюти на території України або згідно з даними, опублікованими на день оплати на сайті https://rulya-bank.com/ua. Оплата за товар проводиться в національній валюті України.

Пунктами 3.1, 3.2 договору передбачено, що покупець здійснює попередню оплату за товар у розмірі 50 % від його вартості, протягом 2 робочих днів з дати створення договору, згідно рахунку на оплату. Покупець проводить остаточну оплату у розмірі 50 % від вартості товару, згідно рахунку на оплату, не пізніше 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання повідомлення від постачальника про його готовність.

Відповідно до пункту 4.1 договору, відвантаження товару повинно бути проведено постачальником протягом 50 календарних днів з моменту надходження попередньої оплати та після остаточного розрахунку. При умові попередньої оплати або 100% оплати товару на протязі 2 банківських днів з моменту заключення договору та виставлення рахунку на оплату.

Пунктами 4.2, 4.3 договору передбачено, що перехід права власності на товар відбувається в момент оформлення фінансово-звітної документації (видаткова накладна). Якщо оплата проведена пізніше ніж за 2 банківських дні після виставлення рахунку та заключення договору, терміни відвантаження товару коригуються додатком до даного договору. Зобов`язання постачальника щодо поставки товару вважаються виконаними в повному обсязі з моменту передачі товару у власність покупця та підписання відповідних документів про отримання товару (видаткова накладна).

Згідно з пунктами 5.1-5.2 договору, зокрема, обов`язоком постачальника є якісне та своєчасне виконання зобов`язань щодо предмету договору та встановлених строків, а обов`язоком покупця є оплата товару згідно рахунку та прийняття його згідно супровідних документів.

Відповідно до пункту 7.1 договору у випадку порушення своїх зобов`язань за цим договором, сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством України. Порушенням зобов`язання є його невиконання, або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що за недотримання зобов`язань визначених цим договором винна сторона сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, за кожен день прострочення.

ТОВ "ЛІА ГРОУС" 17.04.2024 здійснено попередню оплату товару в сумі 500 000,00 грн; решту суми в розмірі 564 289,00 грн сплачено 20.05.2024.

Як вказує позивач, 21.05.2024 відповідачем поставлено лише частину товару, а саме автоматизований комплекс "Gefest-profi" А-400 кВт в кількості 1 шт., що підтверджується видатковою накладною №23 від 21.05.2024. Однак, систему автоматичної подачі палива в кількості 1 шт. на суму 151 905,00 грн відповідачем поставлено не було.

30.07.2024 позивач звернувся до відповідача з вимогою №30/7 про повернення коштів у сумі 151 905,00 грн за непоставку "системи автоматичної подачі палива" в кількості 1 шт. Проте дана вимога залишилася без реагування та задоволення.

Враховуючи викладене, ТОВ "ЛІА ГРОУС" звернулося до суду з позовом про стягнення з ТОВ "Гефест-Профі" 151 905,00 грн в якості повернення за оплачений, але не поставлений товар, та 8 440,00 грн пені за невчасно поставлений товар.

Місцевий господарський суд, розглянувши подані позивачем документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною першою статті 14 ЦК України передбачено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною першою статті 179 ГК України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Частиною першою статті 173 ГК України та частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Спірні прававовідносини між сторонами виникли на підставі договору купівлі-продажу.

Згідно статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з положеннями статті 525, частини першої статті 526 ЦК України, частини першої статті 193 ГК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вже зазначалося вище, 15.04.2024 між сторонами був укладений договір купівлі-продажу №3/24-Т, за умовами якого постачальник продає, а покупець купує товар: автоматизований комплекс "Gefest-profi" А-400 кВт в кількості 1 шт. згідно погодженої між сторонами видаткової накладної, яка є невід`ємною частиною даного договору.

Відповідно до пункту 4.2 договору, якщо оплата проведена пізніше ніж за 2 банківські дні після виставлення рахунку та заключення договору, терміни відвантаження товару коригуються додатком до даного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.04.2024 відповідачем виставлено позивачу рахунок №16 на суму 1 064 289,00 грн з ПДВ щодо оплати вартості автоматизованого комплексу "Gefest-profi" А-400 кВт у кількості 1 шт. в сумі 912 384,00 грн з ПДВ та оплати вартості системи автоматичної подачі палива в кількості 1 шт. в сумі 151 905,00 грн з ПДВ.

Позивачем, в свою чергу, на підставі вказаного рахунку здійснено попередню оплату товару двома платежами, а саме: 17.04.2024 в сумі 500 000 грн на підставі платіжної інструкції від 17.04.2024 №1315 та 20.05.2024 в сумі 564 289 грн на підставі платіжної інструкції від 20.05.2024 №1405.

Разом з тим, згідно з умовами договору позивач повинен був здійснити попередню оплату в сумі 532 144,50 грн (50% вартості товару) не пізніше 17.04.2024 (протягом двох банківських днів з дати оформлення договору та виставлення рахунку).

Тобто, позивачем здійснено попередню оплату з порушенням строків, визначених договором, що в силу пункту 4.2 договору передбачає втрату чинності строків поставки товару - 50 днів, визначених пунктом 4.1 договору, та необхідність узгодження сторонами інших строків поставки.

21.05.2024 відповідачем на виконання умов договору здійснено поставку автоматизованого комплексу "Gefest-profi"А-400 кВт у кількості 1 шт. вартістю 912 384,00 грн., у тому числі ПДВ в сумі 152 064,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №23 від 21.05.2024. Даний факт не заперечується позивачем та підтверджується в позовній заяві.

Як вказує відповідач, у подальшому сторонами було погоджено дату здійснення поставки (відвантаження) системи автоматичної подачі палива в кількості 1 шт. в сумі 151 905,00 грн з ПДВ - 16 липня 2024. Сторонами також було узгоджено адресу доставки: Волинська область, Луцький район, с. Щурин. 16.07.2024 представником позивача було повідомлено менеджеру відповідача ОСОБА_1 дані водія та автомобіля (направлено фото свідоцтва про реєстрацію автомобіля та посвідчення водія): Водій: ОСОБА_2 , автомобіль: МERCEDES BENZ, державний номер НОМЕР_1 . Також було повідомлено дані щодо перевізника: ТОВ "ІНБЛОК" (код ЄДРПОУ 41830392). Вказаний автомобіль під керуванням зазначеного водія прибув орієнтовно опівдня 16.07.2024 на склад відповідача за адресою: Рівненський район, село Городок, вул. Барона Штейнгеля, 3А. Після завантаження в дане авто системи автоматичної подачі палива водію було передано оформлену на підставі наданих позивачем даних товарно-транспорту накладну від 16.07.2024 №29 в чотирьох екземплярах, яку було підписано даним водієм, а також керівником відповідача. Також водію було надано видаткову накладну від 16.07.2024 №29 в двох екземплярах щодо поставки системи автоматичної подачі палива в кількості 1 шт. в сумі 151 905,00 грн. з ПДВ., підписану з боку відповідача.

Однак, всупереч вимогам законодавства, позивачем не було повернуто відповідачу підписану з боку позивача видаткову накладну від 16.07.2024 №29 та ТТН від 16.07.2024 №29.

Факт прибуття товару за ТТН від 16.07.2024 №29 не заперечується позивачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 688 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 689 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Разом з тим, після отримання вантажу, який перевозився від ТОВ "Гефест-Профі" до ТОВ "Ліга Гроус" згідно ТТН від 16.07.2024 №29, останнє не зверталось до відповідача із повідомленням щодо надходження неналежного товару (товару не передбаченого договором), в матеріалах справи докази здійснення такого повідомлення також відсутні, як і відсутні в матеріалах справи будь-які докази на підтвердження того, що позивачем здійснювались будь-які дії щодо повернення відповідачу неналежного товару.

Отже, в порушення наведених вимог законодавства, позивач жодним чином не повідомив відповідача про недоліки товару, що надійшов, та про відмову від приймання даного товару.

Щодо посилання скаржника на лист - вимогу №30/7 від 30.07.2024 про повернення коштів за непоставлену систему автоматичної подачі палива в кількості 1 шт. вартістю 151 905,00 грн, то колегія суддів зазначає, що в даній вимозі немає жодної згадки про відмову від приймання товару, який був поставлений згідно ТТН від 16.07.2024 №29, також нічого не вказано про факт надходження неналежного товару згідно даної ТТН. Крім того, позивачем не надано доказів направлення даної вимоги відповідачу, як і доказів її отримання відповідачем.

Щодо листа ТОВ "Ліа Гроус" від 13.11.2024, в якому останнє вказує про поставку відповідачем іншого обладнання (не вказано якого самого), ніж те, що передбачено предметом договору №3/24 від 15.04.2024, то колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частинами 1, 2 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

У силу принципів диспозитивності та змагальності господарського судочинства, сутність яких викладено в статтях 13, 14 ГПК, а також положеннях статті 74 цього Кодексу, збирання доказів у справі не є обов`язком суду. Навпаки, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування у господарському проиесі покладений виключно на сторони спору, кожна з яких несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У статті 80 ГПК чітко врегульовано порядок та строки подання доказів учасниками справи. Так, за частиною 2 вказаної статті позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (частини 4, 5 вказаної статті).

Позивач на стадії підготовки позовної заяви визначає підстави звернення ззаявою, формує позовні вимоги, виходячи з обсягів наявних доказів і у разі їхнедостатності, останній повинен вчинити всі необхідні дії для отримання їх самостійно, а у разі неможливості їх отримати долучити докази зверненняпро витребування до позовної заяви.

Отже, за змістом вказаних норм всі докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані позивачем одночасно з позовною заявою, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем до суду та належним чином обґрунтована.

У свою чергу статтею 269 ГПК, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причт, що об`єктивно не залежали від нього.

Системний аналіз статей 80, 269 ГПК свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповіднім позовом, і саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи (у даному випадку - позивача).

Надання судом апеляційної інстанції оцінки доказам, які були подані стороною у справі лише до суду апеляційної інстанції (додані до апеляційної скарги) без дослідження причин неподання цих доказів до суду першої інстанції є порушенням вимог статей 80 та 269 ГПК України. Вказане з урахуванням положень статті 282 ГПК України означає, що суд апеляційної інстанції, приймаючи додаткові докази, має викладати мотивувальну частину своєї постанови із зазначенням відповідного обґрунтування заявником неможливості їх подання до суду першої інстанції та з оцінкою апеляційною інстанцією такого обґрунтування (постанова КГС ВС від 23.07.2019 у справі №917/2034/17).

Апеляційний суд зауважує, що виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції в суді першої інстанції.

Приймаючи від сторони у справі нові докази у справі, суд апеляційної інстанції задля дотримання принципу рівності та змагальності сторін повинен надати оцінку поясненням та доводам іншої сторони у справі щодо нових доказів.

Процесуальне законодавство допускає випадки подачі на стадії апеляційного розгляду нових доказів для підтвердження обставин, на які посилається сторона. Однак є неприйнятною ситуація, коли суд першої інстанції відмовив у позові, а заявник апеляційної скарги просить долучити до апеляційної скарги нові докази лише з підстав його необізнаності щодо необхідності подання усіх наявних в нього доказів чи його суб`єктивної позиції щодо недоречності їх подання.

Суд враховує, що одним із елементів права на суд (окрім права на доступ) є принцип процесуальної рівноправності сторін, або так званий принцип "рівної зброї" ("equality of arms"), згідно з яким кожній стороні має бути надано розумну можливість подати обґрунтування своєї позиції за умов, які б не ставили цю сторону у становище істотно невигідне по відношенню до опонента.

Цей принцип вимагає насамперед рівності сторін спору в їхніх процесуальних можливостях щодо подання доказів і пояснень у судовому провадженні (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands" від 27.10.1993 та "Ankerl v. Switzerland" від 23.10.1996).

З матеріалів господарської справи вбачається, що позивач до суду першої інстанції копію листа ТОВ "Ліа Гроус" від 13.11.2024 не надавав.

Разом з тим, позивач надаючи вказані докази, враховуючи, що останні подані лише в суді апеляційної інстанції, тобто є новими доказами, в апеляційній скарзі на виконання вимог частини 4 статті 80, пункту 6 частини 2 статті 258, частини 3 статті 269 ГПК України взагалі не заявляв про долучення додаткових доказів, не обґрунтовував наявності виняткового випадку неподання зазначених доказів у встановлений строк, як і не доводив неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, а відтак вказані докази не можуть бути прийняті та оцінені судом апеляційної інстанції в силу ст.269 ГПК України, оскільки їх прийняття буде порушенням принципу рівності усіх учасників процесу перед законом і судом.

Колегія суддів зазначає, що прийняття відповідних доказів матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Крім того, колегією суддів береться до уваги те, що даний лист датований 13.11.2024 (тобто після спливу майже чотирьох місяців з моменту поставки товару) і наданий як відповідь на адвокатський запит адвоката Сороки В.Г., а не як безпосередня реакція на поставку неналежного товару, а відтак не може бути належним та допустимим доказом здійснення позивачем вчасного та належного повідомлення щодо недоліків товару та відмови від приймання товару в розумінні вищенаведених статей 688, 689 ЦК України.

Враховуючи викладене та зважаючи на те, що відповідачем підтверджено факт поставки системи автоматичної подачі палива, тоді як позивачем не спростовано належними та допустими доказами даної обставини, як і не подано суду доказів поставки відповідачем іншого (неналежного) обладнання, в тому числі повідомлення про надходження неналежного товару та відмови від його отримання, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача 151 905,00 грн коштів в якості повернення за оплачений, але не поставлений товар, а відтак і відсутність підстав для стягнення нарахованої позивачем пені як похідних вимог від вимог про стягнення основної суми.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Рівненської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІА ГРОУС" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 11 грудня 2024 року у справі №918/908/24 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Тимошенко О.М.

Суддя Крейбух О.Г.