Постанова

від 18.02.2025 по справі 908/540/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.02.2025 року м.Дніпро Справа № 908/540/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді:Кощеєва І.М. (доповідач)

суддів: Дарміна М.О., Чус О.В.

розглянувши у порядку письмового провадження

без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу

Концерну Міські теплові мережі

на рішення Господарського суду Запорізької області від 28.08.2024р.

(суддя Науменко А.О., м. Запоріжжя, повний текст рішення складено 09.09.2024р.)

у справі

за позовом Концерну Міські теплові мережі, ідентифікаційний код юридичної особи 32121458 (юридична адреса: вул. Героїв полку Азов, 137, м. Запоріжжя, 69091)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Техпромсервіс, ідентифікаційний код юридичної особи 42010482 (вул. Горького, буд. 4, с. Біленьке, Запорізький район, Запорізька область, 70441)

про стягнення 19 740,47 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

Концерн Міські теплові мережі звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Техпромсервіс, про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого опалення, в сумі 60 785 грн. 08 коп., за період з жовтня 2018р. по квітень 2021р., та 2 422 грн. 40 коп. судового збору.

27.05.2024р. від представника позивача, через підсистему «Електронний суд», до Господарського суду Запорізької області надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог до 19 740,47 грн., за період з листопада 2020р. по квітень 2021р..

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 28.08.2024р. у справі №908/540/24 у задоволенні позову відмовлено.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з вказаним рішенням, через систему "Електронний суд", Концерн Міські теплові мережі звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник зазначає на тому, що факт надання Позивачем послуг з теплопостачання на нежитлове приміщення, яке є власністю Відповідача, у період з листопада 2020р. по квітень 2021 року, на суму 19 740,47 грн. з більшою вірогідністю мав місце, аніж не був, про що стверджує відповідач у відзиві на позов (без долучення відповідних доказів на спростування позиції позивача).

Скаржник стверджує, що відсутність радіаторів не означає відсутність споживання комунальних послуг з опалення, так як і відключення опалення в окремому приміщенні не означає, що споживання комунальних послуг з опалення припиняється у випадку перекриття подачі теплоносія до системи опалення приміщення, так як теплоенергія передається в опалювальні приміщення за рахунок теплопровідності, випромінювання і конвекції, і поширюється тепло не тільки від радіаторів, а й від інших елементів системи опалення (розподільчі трубопроводи, стояки тощо). Предмети, повітря, отримавши теплоенергію від носія, в свою чергу, на думку Скаржника, передають тепло іншим предметам, нагріті повітряні маси переносять тепло в інші ділянки простору.

Скаржник зауважує на тому, що позивачем було надано помісячні акти зняття показань приладів обліку (3 вводи), акти прийому в експлуатацію приладів обліку, які підтверджують факт та обсяг отриманої послуги будинком в цілому (приміщення відповідача знаходиться в житловому будинку). Крім того, позивачем надано акт обстеження системи теплопостачання (міститься в матеріалах справи), згідно якого приміщення, яке належить відповідачу має спільну систему теплопостачання з будинком. При цьому, Скаржник зазначає на тому, що у вказаному акті фігурує інший власник, однак ТОВ «Компанія Техпромсервіс» стало власником спірного приміщення приблизно через місяць після складання зазначеного акту. Згідно пояснень представника відповідача, жодних реконструкцій системи теплопостачання він не робив. Скаржник наголошує на тому, що через приміщення відповідача проходить система опалення всього під`їзду, а отже в приміщенні відповідача знаходяться елементи системи опалення та, як наслідок, отримується теплова енергія. Система опалення приміщення, яке належать відповідачу на праві власності, є невід`ємною складовою централізованої системи теплопостачання житлового будинку, в якому воно розташовано, тому при подачі теплової енергії в централізовану систему опалення будинку в опалювальні періоди одночасно опалювалось належне відповідачу приміщення.

Скаржник вважає, що висновки суду щодо того, що підвал будинку є допоміжним приміщенням багатоквартирного будинку та не є опалювальним приміщенням є надуманими, оскільки вказані доводи можуть мати місце, якщо підвал перебуває у власності мешканців багатоквартирного будинку. В такому випадку всі мешканці пропорційно сплачують за підвал, як за допоміжне приміщення, однак у даному випадку підвал (частина підвалу) перебуває у власності однієї особи, яка зобов`язана нести тягар утримання майна (в т.ч. оплачувати комунальні послуги).

Скаржник зазначає на тому, що Позивачем надано декілька письмових пояснень в яких зазначено алгоритм, методику на нормативне обґрунтування здійснених нарахувань. Таким чином, суд безпідставно вказує, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами надання відповідних послуг. Таким чином, на переконання Скаржника, твердження суду щодо ненадання жодних пояснень щодо здійснення розрахунку спожитої теплової енергії та додаткових доказів є надуманими та таким, що спростовуються матеріалами справи.

Водночас, Скаржник вказує на те, що Позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог, зокрема, додано до позову (в копіях): інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо права власності Відповідача на об`єкт споживання теплової енергії, акт обстеження системи теплоспоживання з інформацією, що система опалення приміщення Відповідача не відокремлена від системи опалення житлового будинку, що підтверджує той факт, що теплоносій подається на приміщення відповідача одночасно з житловим будинком, акти прийняття приладів обліку в експлуатацію, помісячні акти зняття показань приладів обліку, пояснення щодо методики та алгоритму здійснення нарахувань.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Техпромсервіс надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Товариство не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її безпідставною і необґрунтованою та просить апеляційний суд в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Зокрема, Товариство посилається на те, що не користувалося послугами Позивача з постачання теплової енергії на потреби опалення, в період з листопада 2020 р. по квітень 2021р., і це підтверджено матеріалами справи.

При цьому, Відповідач зазначає на тому, що Господарським судом Запорізької області у рішенні від 06.08.2020 р. по справі № 908/1459/20 вже було встановлено обставини, що мають преюдиціальне значення і у даній справі «у вказаному приміщенні труби опалення проходять транзитом, а отже теплового навантаження не несуть, також не містить жодних опалювальних приладів та гаряче водопостачання відсутнє».

Відповідач вважає, що подаючи постійно позови до Відповідача про стягнення певних сум за неіснуючі послуги (один з яких на даний час також перебуває у провадженні Господарського суду Запорізької області - справа № 908/1466/24), Позивач постійно змінюючи порядок розрахунків, та Нормативно-правові акти для обґрунтування своїх вимог, а також періоди, фактично намагається спростувати обставини, що були встановлені у справах № 908/1459/20 та № 908/1367/23 між тими самими сторонами (тобто спростувати їх преюдиціальність). Тобто, на думку Відповідача, Позивач намагається створити ситуацію, яка буде передумовою для виникнення «колізії» судових рішень, що є неприпустимим.

Відповідач також вказує на те, що згідно п. 2.2.9. Норм КТМ 204 України 244-94, прямо зазначено таке: «Загальна площа опалювальних житлових будинків визначається як сума всіх житлових та підсобних приміщень, включаючи площу владнаних шаф, а також опалювальних, придатних для проживання протягом року прибудов та надбудов, включаючи мансарди та мезоніни. В загальну площу житлових будинків не включається площа сходових клітей, ліфтових холлів, вестибюлей, коридорів (крім тих, що знаходяться всередині квартир), галерей, необладнаних підвалів, сараїв, гаражів, літніх кухонь, котелень зі складом палива, тамбурів, сіней, літніх приміщень (баллконів, лоджій та терас), неопалювальних веранд (терас), мансард та мезонінів, а також площа підлоги під маршем сходів всередині квартири (в двох і більше рівнях) при висоті від підлоги до низу» (стор. 23-24 КТМ 204 України 244-94 ). Поряд з цим, Відповідач вказує на те, що згідно розділу 2 Посібника та доповнень до Норм КТМ 204 України 244-94 «Основні терміни» під терміном «Площа житлового будинку» розуміється сума площ поверхів будинку, виміряних в межах внутрішніх поверхонь зовнішніх стін (площа сходових кліток, ліфтових та інших шахт входить до площі поверху. Площа горищ та підвалів в площу будинку не включається. Тобто, на переконання Відповідача, відповідно до положень КТМ 204 України 244-94 (норматив, на який сам же Позивач і посилається), необладнаний підвал багатоквартирного будинку - нежитлове приміщення, не є поверхом будинку, та не включається до його а ні житлової площі, а ні загальної площі, а отже і застосування положень КТМ 204 України 244-94 у даному випадку виключається, що прямо ним же і передбачено.

Відповіда зазначає, що всі транзитні мережі опалення, які наявні у підвалі будинку, не приєднані до жодного з приладів обліку, так як це зробити неможливо, а прилади обліку обліковують тільки теплопостачання на опалювальну площу будинку (з 1-го по 6 поверх). Доречі, даний будинок є нетиповим, та має виключно 6 (шість) поверхів, не включаючи площу підвалу.

Відповідач вважає, що застосування Порядку КМУ № 630 можливо лише до споживачів, які отримують чи мають намір отримувати послуги з централізованого опалення, та лише щодо виключно опалювальних приміщень будинку (квартир, тощо, окрім, як зазначено в КТМ 204 України 244-94, приміщень підвалу). При цьому, Відповідач зауважує на тому, що саме такий вид приміщення як «Підвал» зазначений у наданих самим же Позивачем до позовної заяві Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.09.2024р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Кощеєв І.М. (доповідач), судді Дармін М.О., Чус О.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.10.2024р. витребувано у Господарського суду Запорізької області матеріали справи/копії матеріалів справи №908/540/24.

Матеріали справи № 908/540/24 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Згідно з ч. 1 ст. 247 ГПК України, у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи.

Ч. 13 ст. 8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ч. 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Ч. 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду в справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

При розгляді цієї справи колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.10.2024р. відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Концерну Міські теплові мережі на рішення Господарського суду Запорізької області від 28.08.2024р., для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

7. Встановлені судом обставини справи

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 313303467 від 25.10.2022р. нежиле приміщення підвалу літ. А-6, загальною площею 789,5 кв.м., розташованого за адресою: місто Запоріжжя, вулиця Тбіліська, буд. 27, прим. 164 на праві спільної часткової власності (21/100) належить ТОВ «Компанія Техпромсервіс».

13.03.2019р. листом за вих. №277/09 позивач звертався до відповідача з пропозицією про укладення договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води № 204203 від 01.03.2019р., з направленням відповідачу для підписання проекту відповідного договору, який з боку Відповідача підписаний не був.

За поясненнями позивача, не зважаючи на відсутність укладеного між сторонами договору, Концерн «Міські теплові мережі», у період з листопада 2020р. по квітень 2021р., відпустив ТОВ «Техпромсервіс» теплову енергію до нежитлового приміщення підвалу літ. А-6, загальною площею 789,5 кв.м., розташованого за адресою: місто Запоріжжя, вулиця Тбіліська, буд. 27, прим. 164, на загальну суму 19 740 грн. 47 коп.

Доказів здійснення оплат за спірний період суду не надано.

Факт споживання теплової енергії відповідач не визнає.

Відповідач вартість нарахованих позивачем сум за постачання теплової енергії не сплатив, що і стало причиною звернення позивача до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, про недоведеність належними і допустимими доказами факту постачання у приміщення відповідача теплової енергії, обсяг спожитої теплової енергії та її вартість.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Предметом розгляду у даній справі є наявність або відсутність правових підстав для стягнення з Відповідача вартості наданих Позивачем послуг постачання теплової енергії у приміщення Відповідача, за адресою: місто Запоріжжя, вулиця Тбіліська, буд. 27, прим. 164, за період з жовтня 2018р. по квітень 2021р..

Мотивуючи рішення, господарський суд послався на той факт, що матеріали справи не містять доказів фактичної поставки відповідачу теплоносія в нежитлове приміщення за адресою: місто Запоріжжя, вулиця Тбіліська, буд. 27, прим. 164.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.

Правовідносини між Теплопостачальною організацією та Споживачем в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України Про теплопостачання від 02.06.2005 року за № 2633-ІV, Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України, від 03.10.2007 року за № 1198 та іншими нормативно-правовими актами України.

Згідно ст. 1 Закону України «Про теплопостачання», теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Згідно з ч. 2 ст. 275 ГК України, відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Згідно із ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" споживач теплової енергії - це фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Аналогічні положення містяться у п. 3 Правил №1198, відповідно до якого споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

З огляду на викладені норми права, поставка теплової енергії без договору не допускається.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їх виробниками, виконавцями і споживачами, а також їх права та обов`язки регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги"

Суб`єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень, будинків, споруд, житлових комплексів або комплексів будинків і споруд (ст. 1, ч. 2 ст. 3, ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

За приписами п.п. 5, 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Згідно зі ст. 5 даного Закону, до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Статтею 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. При цьому, відсутність письмово оформленого договору не позбавляє споживача обов`язку оплачувати надані йому послуги.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.09.2019 р. у справі № 912/2369/18.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.09.2018р. у справі № 750/12850/16-ц, від 18.03.2019р. у справі № 210/5796/16-ц.

Згідно ч.1 ст. 193 ГК України суб`єкти, господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічні приписи містить ч. 7 ст. 193 ГК України.

Згідно з п.1 ч.1 ст.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.

Разом з цим, вказаний обов`язок виникає лише у разі отримання споживачем певних послуг.

Отже питання щодо фактичного користування житлово-комунальними послугами входить до предмета доказування у справі і має істотне значення для її правильного вирішення.

Відповідна правова позиція викладена в п. п. 27, 28 Постанови Верховного Суду від 25.07.2019 р. у справі № 916/2267/17.

Відповідно до п.п. 1, 4, 17, 19, 20 Правил користування тепловою енергією, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007р. № 1198 (надалі - Правила), вказані Правила визначають взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії. Користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі - продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання. Для обліку, відпуску та споживання теплової енергії застосовуються прилади комерційного обліку, що відповідають вимогам законодавства про метрологію і метрологічну діяльність. Після технічного огляду вузла обліку теплопостачальна організація видає акт про його прийняття в експлуатацію. Споживач за показами вузла обліку визначає обсяг спожитої теплової енергії та параметри теплоносія і заносить ці дані до журналу обліку споживання теплової енергії. Облік обсягу споживання теплової енергії і параметрів теплоносія ведеться на межі балансової належності теплових мереж теплопостачальної організації та споживача або за домовленістю сторін в іншому місці.

Згідно з п. 23 Правил, розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.

Відповідно до визначення, передбаченого Методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 № 315 (далі Методика 315), опалюване приміщення - це приміщення у будівлі/будинку, яке забезпечується тепловою енергією за допомогою внутрішньобудинкової системи теплопостачання, та у якому забезпечується нормативна температура повітря.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є, зокрема договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України). Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ч. 3 ст. 11 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Концерн "Міські теплові мережі" є юридичною особою, метою діяльності якої, відповідно до п. 2.1 Статуту, є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на постійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності Концерну та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу Концерну.

Відповідно до п. 2.2 Статуту предметом діяльності Концерну "Міські теплові мережі" є виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії для потреб населення для обігріву житла і побутових потреб, комунально-побутових потреб підприємств, бюджетних установ та організацій, інших категорій споживачів, її збут тощо (п. 2.2 Статуту).

Концерн "Міські теплові мережі" відповідно до положень Закону України "Про природні монополії" є суб`єктом природної монополії та діє на підставі виданих ліцензій на провадження господарської діяльності з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії, тому у своїй основній діяльності таке підприємство повинно дотримуватися законодавства, яке регулює відносини у сфері теплопостачання (виробництво, транспортування, постачання теплової енергії).

Для створення умов перебування та проживання осіб у жилих і нежилих приміщеннях, зокрема, шляхом забезпечення їх опаленням, законодавством України передбачено регулювання у сферах виробництва, транспортування та постачання теплової енергії.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 313303467 від 25.10.2022р. нежиле приміщення підвалу літ. А-6, розташоване за адресою: місто Запоріжжя, вулиця Тбіліська, буд. 27, прим. № 164 на праві спільної часткової власності (21/100) належить ТОВ Компанія Техпромсервіс, з березня 2018р..

13.03.2019р. листом за вих. №277/09, позивач звертався до відповідача з пропозицією про укладення договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води № 204203 від 01.03.2019р., з направленням відповідачу для підписання проекту відповідного договору.

Судом встановлено, що станом на дату звернення позивача до суду з даним позовом, договір між Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія Техпромсервіс та Концерном МТМ, про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води № 204203 від 01.03.2019р., не укладався.

При цьому, за поясненнями позивача, не зважаючи на відсутність укладеного між сторонами договору, Концерн «Міські теплові мережі», у період з листопада 2020р. по квітень 2021 р., відпустив ТОВ «Техпромсервіс» теплову енергію до нежитлового приміщення підвалу літ. А-6, загальною площею 789,5 кв.м., розташованого за адресою: місто Запоріжжя, вулиця Тбіліська, буд. 27, прим. 164, на загальну суму 19 740 грн 47 коп.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження обсягу відпущеної відповідачу теплової енергії позивачем надано до матеріалів справи акти-приймання передачі теплової енергії від 30.11.2020р., від 31.12.2020р., від 31.01.2021р., від 28.02.2021р., від 31.03.2021р., від 30.04.2021р., складені позивачем, та рахунки, за період з листопада 2020 р. по квітень 2021 р., складені позивачем, які направлені 12.09.2023р. відповідачеві, разом з вимогою (претензією) щодо погашення заборгованості за теплову енергію від 11.09.2023р..

Вказані акти містять інформацію про кількість відпущеної теплової енергії (Гкал) та суму до сплати.

Згідно з актом, датованим 07.02.2018р. офісне приміщення, яке розташоване в цоколі 6-поверхового житлового будинку має систему опалення загальну із системою опалення житлового дому. Обстежити внутрішню систему опалення немає можливості.

Для здійснення нарахувань спожитої теплової енергії, Концерн «Міські теплові мережі» керується площею приміщення, яке належить відповідачу та нормою витрати теплоти на опалення на 1 кв м будівлі, відповідно до постанови КМУ від 21.07.2005р. № 630 та нормативу КТМ 204 України 244-94. Позивач надав складені ним щомісячні акти обстеження теплового вузла та зняття показань комерційного/розподільчого приладів обліку теплової енергії.

За приписами ч. ч. 1, 3 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Водночас, саме позивач повинен довести обставини, які входять до предмету доказування у справі та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зазначає, що належна йому на праві власності 21/100 частина приміщення є підвальним нежитловим приміщенням з транзитними мережами опалення. З наданих відповідачем до письмового відзиву фототаблиць №№ 1-6 нежитлового приміщення № 164 по вул. Тбіліській, 27, вбачається, що станом на день фотофіксації у вказаному приміщенні труби опалення проходять транзитом, приміщення не містить радіаторів опалення. З фототаблиці № 6 вбачається, що у вказаному приміщенні встановлено загальнобудинковий прилад обліку теплової енергії. Відповідач пояснив, що зазначений прилад обліку фіксує споживання теплової енергії всіма споживачами багатоквартирного житлового будинку № 27 по вул. Тбіліській. Однак, відповідач не звертався до Концерну з питанням підключення його приміщення до центрального опалення.

Доказів зворотнього матеріали справи не містять.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (вказане положення відображено в Законі України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" і поширенням на Україну юрисдикції Європейського суду з прав людини, прийняттям Закону України "Про ратифікацію Протоколів № 12 та № 14 до Конвенції).

Норми ст. 124 Конституції України визначають обов`язковість виконання усіма суб`єктами прав судового рішення у вказаній справі.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини 4 статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у п. 32 постанови від 03.07.2018р. у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18), преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Відповідні правові висновки щодо неприпустимості нівелювання законної сили судового рішення та створення передумов для виникнення «колізії» судових рішень, викладені у постанові КЦС ВС від 04.10.2024р. № 607/6215/23 (61-7267св24).

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що у рішеннях судів по справам № 908/1367/23та №908/1459/20 встановлено фактичні обставини, які мають преюдиційний характер для вирішення цієї справи.

Так, рішенням Господарського суду Запорізької області від 09.11.2023р. у справі № 908/1367/23, яке не було оскаржено учасниками справи та набрало законної сили, було встановлено, зокрема, наступні обставини:

Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія Техпромсервіс є власником 21/100 (165,8 кв. м.) нежитлового приміщення № 164 підвалу (літ. А-6) загальною площею 789,5 кв. м. за адресою: м. Запоріжжя, вул. Тбіліська, 27 (Інформація з державного реєстру речових прав на нерухоме майно), яке розташоване у житловому будинку.

Належна відповідачу частина приміщення є підвальним приміщенням житлового будинку. З наданих відповідачем до письмового відзиву фототаблиць №№ 1-6 нежитлового приміщення № 164 по вул. Тбіліській, 27, вбачається, що станом на день фотофіксації у вказаному приміщенні труби опалення проходять транзитом, приміщення не містить радіаторів опалення.

Крім того, при розгляді Господарським судом Запорізької області справи № 908/1459/20 (між тими самими сторонами що і в даній справі, період стягнення: з жовтня 2018 р. по квітень 2020 р., тобто за період, що передував спірному періоду у справі № 908/540/24), суд першої інстанції встановив, що з наданих відповідачем до письмового відзиву від 27.07.2020р. фототаблиць №№ 1-5, нежитлового приміщення № 167 по вул. Тбіліській, 27, вбачається, що у вказаному приміщенні труби опалення проходять транзитом, а отже теплового навантаження не несуть, також не містить жодних опалювальних приладів та гаряче водопостачання відсутнє. З фототаблиці № 6 вбачається, що у вказаному приміщенні встановлено загальнобудинковий прилад обліку теплової енергії.

Рішенням Господарського суду Запорізької області у рішенні від 06.08.2020р. по справі № 908/1459/20 у позові відмовлено.

Вищевказане рішення суду першої інстанції від 06.08.2020р. по справі № 908/1459/20 залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 29.01.2021р..

Отже, як вірно зауважив суд першої інстанції у справі 908/1367/23, вказаним рішенням суду, предметом спору в якому було стягнення боргу, за період з листопада 2021р. по березень 2023р., тобто період, після заявленого періоду у даній справі (листопад 2020р.-квітень 2021р.), встановлено, що належна відповідачу частина приміщення є підвальним приміщенням житлового будинку. З наданих відповідачем до письмового відзиву фототаблиць №№ 1-6 нежитлового приміщення № 164 по вул. Тбіліській, 27, вбачається, що станом на день фотофіксації у вказаному приміщенні труби опалення проходять транзитом, приміщення не містить радіаторів опалення. З огляду на вищезазначене та на положення пунктів 2 та 3 частини 1 ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» нежиле приміщення підвалу № 164 літ. А-6 у будинку № 27 по вул. Тбіліська в м. Запоріжжя є окремим нежитловим та одночасно допоміжним приміщенням виключно з наявними транзитним мережами опалення, за наявності яких, розрахунок споживання та розподілу повинен здійснюватися за певною формулою Методики.

Колегія суддів погоджується і з висновком суду першої інстанції про те, що твердження позивача про те, що дане нежитлове приміщення підвалу приєднано до внутрішньо-будинкової системи житлового будинку не підтверджуються наданими у матеріали справи доказами.

Відтак, апеляційний господарський суд, беручи до уваги встановлені обставини справи та оцінюючи наведені докази зазначає, що позивач не надав належних доказів фактичної поставки теплоносія за адресою: м. Запоріжжя, вул. Тбіліська, буд. № 27, нежиле приміщення підвалу № 164 літ. А-6, а отже, не довів належними та допустимими засобами доказування наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за теплову енергію, за період з листопада 2020р. по квітень 2021р., в сумі 19 740,47 грн..

Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги Позивача.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

За змістом ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Звертаючись із апеляційною скаргою, Скаржник не спростував наведених висновків суду першої інстанції та не довів неправильного застосування судом норм процесуального права, як необхідної передумови для зміни чи скасування прийнятого ним судового рішення.

З урахуванням викладеного, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення місцевого господарського суду у даній справі має бути залишено без змін.

10. Судові витрати

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, на підставі ст. 129 ГПК України, покладаються на Скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Концерну "Міські теплові мережі" - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 28.08.2024р. у справі № 908/540/24 -залишити без змін.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на Апелянта - Концерн "Міські теплові мережі".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу.

Головуючий суддяІ.М. Кощеєв

Суддя М.О. Дармін

Суддя О.В. Чус