Постанова

від 11.02.2025 по справі 916/1301/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 916/1301/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ємця А. А. (головуючого), Бенедисюка І. М., Малашенкової Т. М.

за участю секретаря судового засідання Рєзнік А. В.,

представників учасників справи:

позивача - Саченка А. П.,

відповідача - Мокрової А. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АВГОРА» (далі - позивач, Товариство, ТОВ «Авгора»)

на рішення Господарського суду Одеської області від 14.08.2024 (суддя Желєзна С. П.)

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.12.2024 (головуючого: Філінюка І. Г., суддів: Аленіна О. Ю., Принцевської Н. М.)

у справі № 916/1301/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авгора»

до Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - АМК, Відділення, відповідач)

про визнання недійсним та скасування рішення.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою до Відділення про скасування рішення адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 18.05.2023 № 65/15-р/к «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» (далі - Рішення АМК).

1.2. Обґрунтовуючи позов, Товариство посилається на прийняття відповідачем спірного рішення, згідно з яким на позивача було накладено штраф у зв`язку з неподанням інформації на запит Відділення, з порушенням вимог чинного законодавства. Позивач вказує, що про наявність вимоги Відділення надати інформацію він дізнався вже виключно після отримання оскаржуваного рішення. Висновки Відділення, наведені у тексті рішення, про вручення вимоги Дуловій Ю. М. не відповідають фактичним обставинам, оскільки вказана особа не є працівником позивача, будь-які довіреності на її ім`я позивач не видавав. ТОВ «Авгора» стверджує, що відповідач мав перевірити факт наявності повноважень у Дулової Ю. М. на отримання поштової кореспонденції, яка адресована ТОВ «Авгора».

1.3. При цьому ТОВ «Авгора» зазначає, що про прийняття спірного рішення він дізнався лише 05.03.2024 після отримання позовної заяви Відділення про стягнення штрафу та пені.

2. Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Господарський суд Одеської області рішенням від 14.08.2024, залишеним без Південно-західним апеляційним господарським судом постановою від 10.12.2024, у задоволенні позову відмовив.

2.2. Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що копія спірного рішення разом із листом № 65-02/1037 від 18.05.2023 направлені відповідачем з дотриманням Правил надання послуг поштового зв`язку на адресу позивача засобами поштового зв`язку. Відправлення не було вручене останньому у зв`язку із закінченням терміну зберігання. У газеті «Урядовий кур`єр» (№158 (7556) 08.08.2023 оприлюднено інформацію про прийняте рішення від 18.05.2023 у справі № 05-03/2023. ТОВ «Авгора» в силу приписів ч. 1 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» вважається таким, що отримало спірне рішення 19.08.2023, відтак суди дійшли висновку про пропуск позивачем присічного строку для оскарження спірного рішення АМК.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі позивач просить Суд судові рішення попередніх інстанцій скасувати та направити справу № 916/1301/24 на новий розгляд до суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Обґрунтовуючи підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник зазначає, що:

- суди попередніх інстанцій не врахували висновків, викладених у постанові Верховного Суду у справі № 380/18997/21, а саме: «п. 85. В контексті спірних правовідносин Суд зауважує, що зазначені обставини є істотними для вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду у цій справі, проте останні не були встановлені судами попередніх інстанцій, не дивлячись на вказівку Верховного Суду, зазначену у постанові від 13 вересня 2023 року про необхідність детально з`ясувати обставини, які б підтверджували або ж спростовували обізнаність позивача з фактом (в даному випадку наявності та відправлення йому оскаржуваного Рішення АМКУ) скасування спеціального дозволу».

4.2. Також скаржник у касаційній скарзі зазначає, що суди встановили обставини, що мають суттєве значення для справи, на підставі недопустимих доказів, що є підставою касаційного оскарження передбаченою пунктом 4 частини третьої статті 310 ГПК України.

5. Доводи інших учасників справи

5.1. Відділення у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи, що останній не навів належним чином обґрунтування підстав звернення до Верховного Суду із відповідною касаційною скаргою, а заявлені ТОВ «Авгора» доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони спростовуються встановленими у справі обставинами, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6. Суди попередніх інстанцій встановили такі обставини:

Відділення 18.05.2023 прийняло рішення № 65/15-р/к «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» у справі № 05-03/2023, відповідно до якого дії ТОВ «Авгора» визнанні порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим п. 13 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді неподання інформації Відділенню на вимогу від 30.11.2022 № 65-02/1485 у встановлений строк. За порушення законодавства про захист економічної конкуренції на позивача накладено штраф у розмірі 41 300,00 грн.

6.1. Зі змісту рішення від 18.05.2023 у справі № 05-03/2023 випливає, що виконуючи доручення Антимонопольного комітету України, Відділення проводило дослідження регіонального ринку реалізації яєць курячих у шкарлупі, у зв`язку з чим на адресу ТОВ «Авгора» направлена вимога, відповідно до якої ТОВ «Авгора» мало у 7-денний строк з дня отримання вимоги надіслати визначену у вимозі інформацію щодо постачальників, динаміку закупівельних та роздрібних цін реалізації яєць курячих у шкарлупі, обсягу залишків продукції тощо та належним чином завірені копії документів. Факт вручення вимоги підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення № 6501229444752, вимогу отримав представник ТОВ «Авгора» 09.12.2022. Згідно з відповіддю Одеської дирекції АТ «Укрпошта» поштове відправлення № 6501229444752 вручене 09.12.2022 особисто представнику ТОВ «Авгора» Дуловій Ю. М.

6.2. Проте Відділення з огляду на ненадання ТОВ «Авгора» відповіді на його вимогу згідно з рішенням від 18.05.2023 у справі № 05-03/2023 визнало дії Товариства порушенням законодавства про захист економічної конкуренції та наклало штраф у розмірі 41 300,00 грн.

6.3. Листом № 65-02/1037 від 18.05.2023 Відділення направило на юридичну адресу ТОВ «Авгора» копію рішення від 18.05.2023 у справі № 05-03/2023.

6.4. Згідно з наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням № 0600027166560, оформленим 18.05.2023, направлене Відділенням на юридичну адресу позивача відправлення не було вручене останньому у зв`язку із закінченням терміну зберігання. При цьому на довідці про причини повернення / досилання (форма 20) наявний підпис працівника оператора поштового зв`язку та відбиток календарного штемпеля. Разом з тим при оформленні поштового відправлення Відділення вказало однаковий номер як контактної особи відправника, так і контактної особи одержувача.

6.5. З огляду на неможливість вручення відповідачу спірного рішення Відділення 08.08.2023 оприлюднило в офіційному друкованому засобі масової інформації - газеті «Урядовий кур`єр» (№158 (7556) інформацію про прийняття рішення від 18.05.2023 у справі № 05-03/2023, з яким ТОВ «Авгора» має можливість ознайомитися на вебсайті Антимонопольного комітету України.

6.6. Відділення 27.02.2024 направило на адресу ТОВ «Авгора» позовну заяву та, зокрема, копію рішення від 18.05.2023 у справі № 05-03/2023, що підтверджується листом з описом вкладення.

6.7. Вказане поштове відправлення вручено позивачу 05.03.2024, що підтверджується витягом з вебсайту АТ «Укрпошта», сформованим за результатами перевірки статусу відстеження поштового відправлення.

6.8. Відповідно до довідки ТОВ «Авгора» № 03/03-2024 від 25.03.2024 з моменту створення Товариства і до дати видачі довідки громадянка Дулова Ю. М. не була працівником Товариства. На підтвердження вказаних у довідці обставин ТОВ «Авгора» надало суду табель обліку використання робочого часу за вересень - листопад 2022 року, у яких відсутні відомості про перебування Дулової Ю. М. у трудових відносинах з позивачем. Крім того, позивач надав суду податкові розрахунки сум доходу, відомості про нарахування заробітної плати, відомості про суми нарахованого доходу тощо, в яких також відсутні відомості про перебування громадянки Дулової Ю. М. у трудових відносинах з позивачем у третьому кварталі 2022 року.

7. Порядок і межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Верховний Суд ухвалою від 23.01.2025, зокрема, відкрив касаційне провадження у цій справі на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

7.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.3. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.4. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначає сам скаржник), покладається на скаржника.

8.5. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.6. Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі № 191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 902/1076/24, від 09.08.2024 у справі № 127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 753/11009/19, від 27.07.2021 у справі № 585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

8.7. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.8. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин:

- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями;

- з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими;

- подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.9. Скаржник в касаційній скарзі, зокрема, посилається на неврахування судами попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних судових рішень правових висновків Верховного Суду, викладених у справі № 380/18997/21, а саме: в п. 85 «В контексті спірних правовідносин Суд зауважує, що зазначені обставини є істотними для вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду у цій справі, проте останні не були встановлені судами попередніх інстанцій, не дивлячись на вказівку Верховного Суду, зазначену у постанові від 13 вересня 2023 року про необхідність детально з`ясувати обставини, які б підтверджували або ж спростовували обізнаність позивача з фактом (в даному випадку наявності та відправлення йому оскаржуваного Рішення АМКУ) скасування спеціального дозволу. Суди попередніх інстанцій зобов`язані встановити, чи виконував надрокористувач у період з вересня 2010 року по листопад 2021 року вимоги щодо користування надрами, встановлені законодавством України, що згідно з частиною третьою статті 24 Кодексу України про надра є його обов`язком, а саме чи подавав звітність щодо обліку корисних копалин або про виконання Програми робіт з видобування корисних копалин на відповідний рік, що затверджується на вимогу Угоди про умови користування надрами; чи здійснював оплату за користування надрами (згідно статті 28 цього Кодексу), тощо».

8.10. Предметом розгляду справи № 380/18997/21 є визнання протиправним та скасування наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 03 вересня 2010 року № 370 в частині анулювання спеціального дозволу на користування надрами № 4362 від 07 вересня 2007 року. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ТОВ "НОВИЙ ПЛАСТ" було власником спецдозволу на користування надрами № 4362 від 07 вересня 2007 року на видобування корисних копалин (промислова розробка родовищ) родовища піску - Лозинське 1, що знаходиться у Львівській області, Яворівському районі, м. Яворів, 1,0 км на північний захід від с. Лозино, з терміном дії спеціального дозволу до 07 вересня 2027 року на 20 (двадцять) років. Відповідно до додатку 3 наказу № 370 анульовано спецдозвіл № 4362, причина анулювання - суб`єкт господарської діяльності протягом двох років з початку дії дозволу не приступив до користування ділянкою надр без поважної причини. Позивач вважає, що Міністерство охорони навколишнього природного середовища України діяло у спосіб, що суперечить Кодексу України про надра, оскільки воно не отримало згоди ТОВ "НОВИЙ ПЛАСТ" на анулювання спеціального дозволу та не здійснило таке анулювання у судовому порядку.

8.10.1. Згідно з рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 березня 2022 року адміністративний позов задоволено.

8.10.2. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що припинення права користування надрами з підстави, визначеної пунктом 6 частини першої статті 26 Кодексу України про надра, може бути здійснено двома способами: шляхом прийняття органом, який надав надра у користування, рішення у разі згоди користувачів або у судовому порядку у разі незгоди користувачів.

8.10.3. Крім того, суд першої інстанції встановив, що факт надсилання листа Міністерством охорони навколишнього природного середовища України від 22 вересня 2010 року за вих. № 27/09-1595 «Щодо анулювання спеціального дозволу № 4362» не підтверджено і з огляду на це виходив з того, що позивачу стало відомо про порушення законних прав та інтересів з моменту отримання листа за вих. № 12553/01/02-21 від 29 липня 2021 року, до якого відповідач долучив копію оскаржуваного наказу.

8.10.4. Згідно з постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 березня 2022 року залишено без змін.

8.10.5. Погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, апеляційний адміністративний суд вказав, що анулювання спецдозволу № 4362, виданого Товариству, з огляду на підстави такого анулювання повинно було відбуватися у судовому порядку, і, врахувавши це, дійшов висновку, що суб`єкт владних повноважень в особі Міністерства охорони навколишнього природного середовища України протиправно видав наказ № 370. Крім того, в частині доводів апеляційної скарги щодо строку звернення ТОВ "НОВИЙ ПЛАСТ" до суду з позовом суд апеляційної інстанції, пославшись на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 13 вересня 2023 року, вказав, що інших даних, які б підтверджували, що позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, ніж він про це зазначає у позовній заяві, апеляційний суд не виявив.

8.11. Звертаючись до суду з касаційною скаргою, Державна служба геології та надр України вказує, що ТОВ "НОВИЙ ПЛАСТ" пропустив строк звернення до суду із цим позовом, оскільки про порушення своїх прав позивачу було достеменно відомо ще у вересні 2010 року з листа Міністерства охорони навколишнього природного середовища № 27/09-1595, який був направлений позивачу. Державна служба геології та надр України зазначає, що суди попередніх інстанцій помилково виходили з того, що про порушення своїх прав ТОВ "НОВИЙ ПЛАСТ" могло дізнатися виключно з листа Держгеонадра № 9946/01/07-21 від 17 червня 2021 року.

8.12. Постановою від 15.08.2024 Верховний Суд рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасував, справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

8.13. Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, Верховний Суд, зокрема, зазначив:

« 76. Пунктом 11 Правил визначено, що поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю.

77. Згідно з пунктом 19 Правил № 270 внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю можуть прийматися для пересилання з описом вкладення та/або з післяплатою.

78. Із системного аналізу зазначених норм, слідує, що Правилами № 270 визначено окремі категорії поштових відправлень: рекомендовані листи та листи з оголошеною цінністю; з описом вкладення можуть бути лише листи з оголошеною цінністю; до інших видів листів опис вкладення не передбачений.

79. Аналогічний висновок викладений Верховним Судом, зокрема, у постанові від 31 січня 2024 року у справі № 140/12235/21.

83. Суд наголошує, що будь-яке поштове відправлення повинно містити, серед іншого, дані адресата зазначеного відправлення, зокрема найменування адресата та його поштову адресу, що зазначається внизу праворуч з лицьового боку поштового відправлення без пробілів між рядками і літерами у словах. Крім того, у разі якщо поштове відправлення є рекомендованим, разом із конвертом надсилається бланк повідомлення про вручення зазначеного поштового відправлення, яке, за загальним правилом, також містить дані про відправника та отримувача поштового відправлення.

84. Указане дає змогу дійти висновку, що для встановлення судом факту направлення, зокрема юридичній особі, поштового відправлення у встановленому законодавством порядку, підлягають з`ясуванню такі обставини:

- вид поштового відправлення, яким було надіслано лист;

- наявність/відсутність опису вкладення листа (залежно від виду поштового відправлення);

- відповідність адреси одержувача, зазначеної у поштовому відправленні, місцезнаходженню юридичної особи;

- наявність у відповідача повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення, в якому, серед іншого, зазначено найменування та його поштова адреса, причини невручення поштового відправлення.

85. В контексті спірних правовідносин Суд зауважує, що зазначені обставини є істотними для вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду у цій справі, проте останні не були встановлені судами попередніх інстанцій, не дивлячись на вказівку Верховного Суду, зазначену у постанові від 13 вересня 2023 року про необхідність детально з`ясувати обставини, які б підтверджували або ж спростовували обізнаність позивача з фактом скасування спеціального дозволу».

8.14. Предметом розгляду у справі № 916/1301/24 є наявність чи відсутність підстав для визнання Рішення АМК недійсним, яким дії позивача кваліфіковано за п. 13 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції». Суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позову, оскільки позивач пропустив присічний строк для оскарження спірного рішення АМК.

8.15. У положеннях чч. 1, 2 ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачено, що заявник, відповідач, третя особа мають право повністю або частково оскаржити рішення, розпорядження органу Антимонопольного комітету України, передбачені статтями 36 і 48 цього Закону, до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення, розпорядження. Зазначений строк не підлягає поновленню. Рішення, розпорядження Антимонопольного комітету України, адміністративної колегії Антимонопольного комітету України, державного уповноваженого Антимонопольного комітету України, передбачені частиною першою цієї статті, оскаржуються до господарського суду міста Києва. Рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарських судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

8.16. Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» рішення (витяг з нього за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим Антимонопольного комітету України, головою територіального відділення Антимонопольного комітету України інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень надається для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в інший спосіб. У разі якщо вручити рішення, розпорядження, немає можливості, зокрема, внаслідок відсутності посадових осіб чи уповноважених представників суб`єкта господарювання, органу адміністративно-господарського управління та контролю за відповідною юридичною адресою, рішення, розпорядження органів Антимонопольного комітету України вважається таким, що вручене відповідачу, через десять днів з дня оприлюднення інформації про прийняте рішення, розпорядження в офіційному друкованому органі (газета Верховної Ради України «Голос України», газета Кабінету Міністрів України «Урядовий кур`єр», «Офіційний вісник України», друковані видання відповідної обласної ради за останнім відомим місцем проживання чи місцем реєстрації, юридичної адреси відповідача).

8.17. Суди попередніх інстанцій встановили, що копія спірного рішення разом із листом № 65-02/1037 від 18.05.2023 направлені на адресу позивача засобами поштового зв`язку.

8.18. Згідно з наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням № 0600027166560, оформленим 18.05.2023, направлене Відділенням на юридичну адресу позивача відправлення не було вручене останньому у зв`язку із закінченням терміну зберігання.

8.19. У газеті «Урядовий кур`єр» від 08.08.2023 (№ 158 (7556) оприлюднило інформацію про прийняте рішення від 18.05.2023 у справі № 05-03/2023. Відповідно ТОВ «Авгора» в силу приписів ч. 1 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» вважається таким, що отримало спірне рішення 19.08.2023.

8.20. Рішення судів попередніх інстанцій обґрунтовано тим, що згідно з наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням № 0600027166560, оформленим 18.05.2023, направлене Відділенням на юридичну адресу позивача відправлення не було вручене останньому у зв`язку із закінченням терміну зберігання. Крім того, при оформленні поштового відправлення, яке слід вручити під розписку, відправник за наявності мобільного телефона адресата має повідомити його оператору. На такий номер оператор надалі направить адресату повідомлення про надходження поштового відправлення.

8.21. Суди врахували відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження створення ТОВ «Авгора» умов доставки та вручення поштових відправлень, які надходять на його адресу, відсутність доказів наявності в Єдиному державному реєстрі контактного номера мобільного телефона на дату направлення поштового відправлення Відділенням, а також наявність у працівників оператора поштового зв`язку обов`язку вжити заходів з метою доставки поштового відправлення незалежно від наявності або відсутності мобільного номера адресата. Направлення Відділенням на адресу ТОВ «Авгора» спірного рішення здійснено з дотриманням Правил надання послуг поштового зв`язку.

8.22. Також враховано оприлюднення 08.08.2023 Відділенням у газеті «Урядовий кур`єр» (№ 158 (7556) інформації про прийняте рішення від 18.05.2023 у справі № 05-03/2023. ТОВ «Авгора» в силу приписів ч. 1 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» вважається таким, що отримало спірне рішення 19.08.2023, що дозволило судам зробити висновок про пропуск присічного строку для оскарження спірного рішення.

8.23. Проаналізувавши зміст вказаної вище постанови Верховного Суду (дивись пункти 8.10. - 8.13. цієї постанови), за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, колегія суддів дійшла висновку про неподібність справи № 380/18997/21 за наведеними правовими ознаками зі справою, що розглядається, адже відрізняється за підставою і предметом позову, за доводами і доказами, наданими сторонами, предметом їх доказування, різним правовим регулюванням спірних правовідносин, способом захисту, і тому застосування норм права наведених скаржником за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а тому вона не є релевантною до обставин цієї справи.

8.23.1. Верховний Суд неодноразово та послідовно висловлював правову позицію, зокрема, про те, що: за приписами частини першої статті 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачені вказаною нормою строки оскарження рішень АМК не може бути відновлено. Зазначені строки є присічними, а закінчення присічного строку, незалежно від причин його пропуску заінтересованою особою, є підставою для відмови в позові про визнання недійсним рішення АМК.

8.23.2. З огляду на викладене, посилання скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові у справі № 380/18997/21, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, адже судом встановлено, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у постанові Верховного Суду, на яку посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

8.24. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

8.25. З урахуванням наведеного, встановивши неподібність правовідносин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

8.26. Що ж до посилань скаржника на п. 4 частини другої статті 287 та п. 4 частини третьої ст. 310 ГПК України, слід зазначити таке.

8.27. На переконання скаржника, суди попередніх інстанцій невірно встановили обставини справи та визнали пропущеним присічний строк для оскарження Рішення АМК та помилково визначили такі обставини, оскільки:

- з боку Одержувача (Товариства) здійснені усі можливі заходи для отримання кореспонденції - наявність у відкритих джерелах інформації (ЄДРПОУ) відомостей (місцезнаходження, відомості про керівника та контактний мобільний номер телефону) щодо юридичної особи-позивача; Витяг з ЄДРПОУ надавався до матеріалів справи;

- з боку Відправника (АМК) - проігноровано використання відомостей з ЄДРПОУ; умисно зазначений не вірний номер телефону Одержувача (замість відомостей з ЄДРПОУ зазначений телефон Відправника); не доведено допустимими доказами (описом вкладення або іншими доказами) вміст спірної кореспонденції - що саме в ній мало знаходитись оскаржуване Рішення АМК.

8.28. Крім того, скаржник у касаційній скарзі зазначає підставою оскарження рішень судів попередніх інстанцій порушення п. 4 частини третьої ст. 310 ГПК України, відповідно до якої суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Оскільки єдиним допустимим доказом у цій справі направлення та одержання Товариством оскаржуваного Рішення АМК є саме опис вкладення, що проігноровано судами попередніх інстанцій.

8.29. Верховний Суд виходить з того, що під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

8.30. Господарським процесуальним кодексом України закріплені основні засади господарського судочинства. Зокрема, згідно з принципами рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України) обов`язок із доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

8.31. Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 Господарського процесуального кодексу України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

8.32. При цьому відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

8.33. Згідно зі статтею 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

8.34. Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.08.2024 у справі № 910/2878/22, від 19.09.2024 у справі № 910/14394/23, від 22.08.2024 у справі № 910/14467/19, від 04.07.2024 у справі № 910/13407/23.

8.35. Тобто, з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову. Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.

8.36. Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

8.37. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні або не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

8.38. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України).

8.39. Разом із тим за приписами статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

8.40. Отже, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття. Така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 910/13647/19.

8.41. Згідно із частинами 1, 2 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

8.42. Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19.

8.43. Доводи скаржника про ухвалення судових рішень на підставі недопустимих доказів не можна визнати аргументованими, є такими, що зводяться до незгоди із судовими рішеннями, а тому вони відхиляються колегією суддів, адже не свідчать про недопустимість, а фактично зводиться до належності доказів.

8.44. Верховний Суд під час касаційного перегляду судових рішень системно наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.03.2023 у справі № 911/1411/19, від 30.08.2022 у справі № 925/778/19, від 16.06.2022 у справі № 910/366/21, від 15.07.2021 у справі № 916/2586/20, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

8.45. Отже, підстава для касаційного оскарження судових рішень, передбачена у пункті 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, також не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржених судових рішень попередніх судових інстанцій з такої підстави.

8.46. Відхиляючи доводи скаржника щодо недостовірності з`ясування судом обставин справи колегія суддів касаційної інстанції акцентує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

8.47. Доводи, викладені у відзиві відповідача, беруться до уваги Касаційним господарським судом у тій частині, яка узгоджується з викладеними у цій постанові міркуваннями.

8.48. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

8.49. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» та у справі «Трофимчук проти України» (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року), зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 8 цієї постанови.

9.2. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

9.3. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.4. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.5. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою у справі з підстави касаційного оскарження судових рішень в оскаржуваній частині, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 цієї статті, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині - без змін як такі, що ухвалені із додержанням норм права.

10. Судові витрати

10.1. Судовий збір, сплачений Товариством у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд касаційне провадження в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закриває, а в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу залишає без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Авгора» на рішення Господарського суду Одеської області від 14.08.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.12.2024 у справі № 916/1301/24 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авгора» на рішення Господарського суду Одеської області від 14.08.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.12.2024 у справі № 916/1301/24 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду Одеської області від 14.08.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.12.2024 у справі № 916/1301/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя А. Ємець

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова