Ухвала

від 11.02.2025 по справі 904/383/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

11 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 904/383/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т.Б., Багай Н.О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Жежеля С. С. (у порядку самопредставництва), Тарасюка О. Л. (у порядку самопредставництва),

відповідача - не з`явилися,

розглянувши касаційну скаргу Кам`янської міської ради

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2024 (суддя Новікова Р. Г.) та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.11.2024 у справі

за позовом Кам`янської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНФ"

про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки, розташованої за адресою: Дніпропетровська область, місто Кам`янське, вул. Широка, 351-В, загальною площею 0,0150га, для розміщення трансформаторної підстанції, в редакції позивача,

ВСТАНОВИВ:

Кам`янська міська рада (далі - Міськрада) звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНФ" (далі - ТОВ "ДНФ") про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки для розміщення будівель та споруд, в редакції, викладеній позивачем у позовній заяві.

Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідач не уклав з Міськрадою договір оренди земельної ділянки, не вчинив жодних дій щодо реєстрації права користування та фактично користується земельною ділянкою без правових підстав, не зважаючи на те, що до нього перейшло право власності на нерухоме майно, розташоване на спірній земельній ділянці.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2024, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12.11.2024, відмовлено у задоволенні позовних вимог Кам`янської міської ради до ТОВ "ДНФ" про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки, розташованої за адресою: Дніпропетровська область, місто Кам`янське, вул. Широка, 351-В, загальною площею 0,0150 га, для розміщення трансформаторної підстанції, в редакції позивача.

Судові рішення мотивовано тим, що відчуження об`єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, не припиняє договору оренди в цілому, а має місце автоматична заміна сторони у такому зобов`язанні на підставі частини 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі". Враховуючи те, що на момент розгляду справи в суді першої інстанції такий договір оренди був чинний та чинність цього договору не припиняється для відповідача як нового власника нерухомого майна, розташованого на спірній ділянці, суди виснували про відсутність підстав для визнання укладеним ще одного договору оренди тієї самої земельної ділянки.

У касаційній скарзі Міськрада просить судові рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник посилається на застосування в оскаржуваних судових рішеннях судами попередніх інстанцій норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в постанові Верховного Суду у справі № 904/6013/23, у якій зазначено, що прийняття уповноваженим органом місцевого самоврядування рішення про передачу в користування (оренду) земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, є необхідною умовою для передачі такої земельної ділянки в оренду, та в постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", в якій зазначено, що необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або в комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки. У зазначеній постанові Пленумі також передбачено, що правочин, за яким переходить право власності на житлові будинки, будівлі, споруди, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно; при цьому новий власник не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до законодавства.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі фактичні обставини:

18.03.2014 за Товариством з обмеженою відповідальністю "КИ.МОД" (далі - ТОВ "КИ.МОД") було зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна - будівлі та споруди, що розташовані за адресою: м. Дніпродзержинськ, вул. Широка, 351-В.

Згідно з підпунктом 14.12.1 пункту 14 рішення Дніпродзержинської міської ради від 28.11.2014 № 1145-57/VІ ТОВ "КИ.МОД" було надано в користування на умовах оренди земельну ділянку, кадастровий номер 1210400000:03:035:0099, загальною площею 0,0150 га, яка розташована за адресою - вул. Широка, 351-В, для розміщення трансформаторної підстанції.

На підставі рішення Дніпродзержинської міської ради від 28.11.2014 № 1145-57/VІ між Дніпродзержинською міською радою (орендодавець) та ТОВ "КИ.МОД" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки від 05.01.2015 № 13015.

Згідно з пунктами 1.1, 2.1, 3.1 договору оренди земельної ділянки від 05.01.2015 № 13015 орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення, розташовану за адресою: м. Дніпродзержинськ, вул. Широка, 351-В, кадастровий номер 1210400000:03:035:0099, загальною площею 0,0150 га для розміщення трансформаторної підстанції. Договір укладається строком до 28.11.2024.

За актом прийому-передачі земельної ділянки від 05.01.2015 орендодавець передав орендарю земельну ділянку загальною площею 0,0150 га для розміщення трансформаторної підстанції.

Додатковими угодами від 23.12.2016 № 7860, від 22.03.2018 № 8173, від 02.08.2021 № 8772 до пунктів 2.2, 4.1 договору оренди земельної ділянки від 05.01.2015 № 13015 вносились зміни щодо розмірів нормативної грошової оцінки земельної ділянки та орендної плати.

На підставі договору оренди земельної ділянки від 05.01.2015 № 13015 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17.02.2015 проведено реєстрацію речового права (права оренди земельної ділянки).

Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та не оспорюється сторонами, право власності на об`єкт нерухомого майна - будівлі та споруди, розташовані за адресою: м. Дніпродзержинськ, вул. Широка, № 351-В на підставі договору купівлі-продажу від 16.09.2020 перейшло від ТОВ "КИ.МОД" до ТОВ "ДНФ".

У червні 2023 року Міськрада прийняла рішення від 16.06.2023 № 1122-35/VIIІ про вилучення у зв`язку з відчуженням нерухомого майна з користування ТОВ "КИ.МОД" земельних ділянок, у тому числі земельної ділянки, кадастровий номер 1210400000:03:035:0099, та передачі її ТОВ "ДНФ" в користування на умовах оренди.

Позивач наголошує на тому, що відповідач не уклав договір оренди у строк, визначений рішенням ради від 16.06.2023 № 1122-35/VII, тому позивач направив на адресу відповідача проєкт договору оренди земельної ділянки, кадастровий номер 1210400000:03:035:0099, листом від 28.06.2023 № 09-08/990. Оскільки відповідач не підписав запропонований позивачем проєкт договору оренди, позивач звернувся до суду з позовом.

Згідно з частинами 1-3 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної, матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 904/383/24 з огляду на таке.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 вказаного Кодексу підставами касаційного оскарження судових рішень є виключно неврахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Відмовляючи у задоволені позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відчуження об`єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, не припиняє договору оренди в цілому, а має місце автоматична заміна сторони у такому зобов`язанні на підставі частини 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі". Враховуючи те, що на момент розгляду справи в суді першої інстанції такий договір оренди був чинний та чинність цього договору не припиняється для відповідача як нового власника нерухомого майна, розташованого на спірній ділянці, суди виснували про відсутність підстав для визнання укладеним ще одного договору оренди тієї самої земельної ділянки.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено в пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

У касаційній скарзі Міськрада посилається на те, що суди не врахували висновків Верховного Суду, викладених у справі № 904/6013/23, адже предмет спору є ідентичним, а суди першої та апеляційної інстанції ухвалили судові рішення у справі № 904/6013/23 на користь Міськради, визнавши укладеним договір оренди земельної ділянки в редакції Міськради.

Колегія суддів звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові відхилив доводи Міськради про необхідність врахування постанови Центрального апеляційного господарського суду від 04.06.2024 у справі № 904/6013/23, оскільки обставини у справі № 904/6013/23 не є ідентичними зі справою, що розглядається. Так, у справі № 904/383/24 договір оренди станом на 16.09.2020 (на день придбання нерухомого майна) був чинним, а у справі № 904/6013/23 - припиненим.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у наведеній скаржником постанові Верховного Суду від 01.10.2024 у справі № 904/6013/23 суд касаційної інстанції приймаючи судове рішення виходив із інших правовідносин, неподібних до цієї справи (№ 904/383/24), що переглядається у касаційному порядку.

Так, зі змісту пункту 4.7 постанови Верховного Суду від 01.10.2024 у справі № 904/6013/23 вбачається, що суд касаційної інстанції виходив із встановлених судами обставин справи про те, що договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 12:10400000:01:021:0051, щодо якої позивач заявив позов про визнання укладеним договору із відповідачем, був розірваний у судовому порядку.

У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність правовідносин у справі, що розглядається, та справі № 904/6013/23 на постанову Верховного Суду в якій посилається скаржник на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження ухвалених судових рішень.

Водночас посилання скаржника у касаційній скарзі на неврахування судами постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 від 17.05.2011 № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки ця постанова не є тим судовим рішенням, невідповідність висновкам якого щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження за виключним випадком, передбаченим пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, оскільки такими судовими рішеннями є постанови Верховного Суду.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ШПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-які інші підстави касаційного оскарження позивачем не зазначалися та не обґрунтовувалися в поданій касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Міськради згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Кам`янської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.11.2024 у справі № 904/383/24 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай