Рішення

від 18.02.2025 по справі 240/16274/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2025 року м. Житомир справа № 240/16274/24

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Шуляк Л.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Бердичівський виправний центр (№108)" про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Бердичівський виправний центр (№108)" щодо невиплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна на підставі заяви від 01.08.2024;

- зобов`язати Державну установу "Бердичівський виправний центр (№108)" нарахувати та виплатити грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив службу в Державній установі "Бердичівський виправний центр (№108)" і наказом від 30.12.2021 №112/ОС-21 був звільнений зі служби. В подальшому, позивач подав письмову заяву, в якій просив виплатити грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна. Проте, відповідачем грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна не нараховано та не виплачено, чим порушено права позивача.

Ухвалою суду від 03.09.2024 позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.

У встановлений строк відзив на позовну заяву від відповідача не надійшов.

Ухвалою від 17.09.2024 продовжено строк розгляду справи, застосовуючи ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та витребувано у Державної установи "Бердичівський виправний центр (№108)" довідку про наявність заборгованості з виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна ОСОБА_1 .

На виконання ухвали, представником відповідача надано лист від 20.09.2024 №4-3868 та довідку.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Враховуючи викладене, суд розглядає справу за наявності безпечних умов для життя та здоров`я учасників процесу, суддів та працівників суду.

Відповідно до наказу Житомирського окружного адміністративного суду №01-115В від 27.12.2024 головуючий суддя Шуляк Л.А. перебувала у щорічній відпустці в період з 01.01.2025 по 03.01.2025 та з 09.01.2025 по 10.01.2025 включно.

Відповідно до наказу Житомирського окружного адміністративного суду №01-07-В від 21.01.2025 головуючий суддя Шуляк Л.А. перебувала у щорічній відпустці у період з 03.02.2025 по 07.02.2025 та відповідно до наказу №01-06-ОС від 03.02.2025 головуючий суддя перебувала на навчанні в період з 10.02.2025 по 14.02.2025 включно.

У відповідності до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами із прийняттям рішення відповідно до ч.5 ст.250 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в Державній установі "Бердичівський виправний центр (№108)" та наказом від 30 грудня 2021 року №112/ОС-21 був звільнений зі служби з 30 грудня 2021 року.

В подальшому, позивач подав письмову заяву, в якій просив виплатити грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна.

У відповіді від 16.08.2024 №10-14-24/к-14 відповідачем повідомлено, що установа не заперечує проти виплати позивачу грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна при наявності коштів на рахунках установи на такі цілі.

Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку матеріалам позовної заяви, суд виходить із наступних підстав.

Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" від 23.06.2005 №2713-IV (далі - Закон №2713-IV).

Особи рядового і начальницького складу та працівники кримінально-виконавчої служби, а також члени їхніх сімей знаходяться під захистом держави, їх безпека, честь і гідність охороняються законом (частина четверта статті 21 Закону №2713-IV).

Відповідно до частини другої статті 23 Закону №2713-IV умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

Частиною п`ятою статті 23 Закону №2713-IV передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби" від 14.08.2013 №578, затверджений Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби (далі Порядок №578), який визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами.

Пунктом 2 Порядку №578 визначено, що речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань.

Пунктом 3 Порядку №578 визначено, що речове майно за цільовим призначенням є речовим майном поточного забезпечення, а за використанням поділяється на майно особистого користування та інвентарне майно.

Пунктом 23 Порядку №578 визначено, що грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви.

Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін`юстом за пропозицією Державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України" відповідно до їх закупівельної вартості.

Пункт 27 Порядку №578 визначає, що під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.

Розмір грошової компенсації за неотримане речове майно визначається пропорційно часу, що минув з моменту виникнення права на отримання речового майна, до дати звільнення із служби (не враховуючи місяць звільнення).

Відповідно до пункту 60 Порядку №578 для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи, підприємства для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.

З аналізу зазначених норм встановлено, що під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.

З матеріалів справи вбачається, що після звільнення зі служби в Державній установі "Бердичівський виправний центр (№108)" нарахування грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна позивачу не проводилось, про що свідчить лист від 16.08.2024 №10-14-24/К-14.

Як зазначалось, відповідач не заперечує права позивача на отримання відповідної грошової компенсації. Втім причиною невиплати позивачу грошової компенсації за неотримане речова майно фактично слугувала відсутність фінансування.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Відсутність фінансового забезпечення не є обставиною, яка звільняла б відповідача від виконання обов`язку щодо виплати позивачеві компенсації за неотримане речове майно. У цьому контексті слід звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини щодо того, що державні органи не вправі посилатись на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов`язань і виправдання своєї бездіяльності (до прикладу, рішення Кечко проти України, Сук проти України).

Отже, декларуючи певні правила проведення розрахунку при звільненні, держава також зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007).

У рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Разом з тим, держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

Отже, суд висновує, що відповідач вчинив протиправну бездіяльність, оскільки не нарахував та не виплатив позивачу в день звільнення зі служби грошової компенсації за неотримане речове майно.

З метою ефективного поновлення порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно, що розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити.

Розподіл судових витрат проводиться судом відповідно до ст.139 КАС України.

Керуючись статтями 6-9, 77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) до Державна установа "Бердичівський виправний центр (№108)" (вул. Низгірецька, 2, м. Бердичів, Житомирська обл., Бердичівський р-н, 13303. РНОКПП/ЄДРПОУ: 08563398) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Бердичівський виправний центр (№108)" щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в день звільнення зі служби грошової компенсації за неотримане речове майно.

Зобов`язати Державну установу "Бердичівський виправний центр (№108)" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно, що розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань "Бердичівський виправний центр (№108)" на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати у сумі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.А.Шуляк

Повний текст складено: 18 лютого 2025 р.

18.02.25