Постанова

від 12.02.2025 по справі 320/20745/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/20745/24 Суддя (судді) першої інстанції: Марич Є.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого: Бєлової Л.В.,

суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.,

за участю секретаря судового засідання: Керімова К.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційні скарги 1) Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області, 2) Державної міграційної служби України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України в особі Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації, Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області, Коломийського відділу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування висновку, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

визнати протиправними дії щодо проведення службового розслідування по факту оформлення паспорта громадянина України на ім`я позивача, ІНФОРМАЦІЯ_1 серії НОМЕР_1 з порушенням вимог законодавства;

визнати протиправним та скасувати висновок №161/2023 за результатами службової перевірки щодо оформлення паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 на ім`я позивача, ІНФОРМАЦІЯ_1 з порушенням вимог законодавства, затверджений директором Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ДМС ОСОБА_2 02.10.2023;

зобов`язати Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області видати паспорт громадянина України на ім`я позивача.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2024 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними дії Коломийського відділу Управління ДМС в Івано - Франківській області щодо проведення службового розслідування по факту оформлення паспорта громадянина України на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_1 з порушенням вимог законодавства.

Визнано протиправним та скасовано рішення у формі висновку за №161/2023 Коломийського відділу Управління ДМС в Івано - Франківській області, підтримане Управлінням ДМС в Івано - Франківській області, затверджене Департаментом з питань громадянства, паспортизації та реєстрації Державної міграційної служби 02.10.2023 за результатами службової перевірки щодо оформлення паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з порушенням вимог законодавства.

Зобов`язано Управління ДМС в Івано - Франківській області видати паспорт громадянина України на ім`я ОСОБА_1 .

Не погоджуючись з таким рішенням суду, Державна міграційна служба України та Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області подали апеляційні скарги, у яких просять рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Державна міграційна служба України в обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що паспорт громадянина України ОСОБА_1 міг отримати виключно після проходження відповідної процедури згідно із законодавством про громадянство України та отримання довідки про реєстрацію особи громадянином України. Однак, за наявними обліками ДМС позивач громадянство України в установленому законодавством порядку не набував, відповідну довідку не отримував. Тому, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_1 втратив громадянство України. Крім того, визнання паспорта громадянина України таким, що оформлений з порушенням вимог законодавства не є тотожним поняттю припинення громадянства України.

Також апелянт наголошує, що під час оформлення паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 перевірка належності ОСОБА_1 до громадянства України відповідальними особами міграційного органу не проводилась, а вказаний паспорт виданий на підставі рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29.10.2008 у справі № 2-о-965-08, згідно з яким ОСОБА_1 мешкав на території України з серпня 1991 року. Проте, рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не визначено Порядком оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом МВС України № 320 від 13.04.2012 (далі - Порядок № 320), як підстава для оформлення паспорта громадянина України.

Апелянт стверджує, що для встановлення належності до громадянства України чи набуття громадянства України необхідною умовою є факт проживання/народження на території України у визначений Законом період, а саме: станом на 24.08.1991 чи 13.11.1991. Однак, факт постійного проживання/народження заявника на території України у такий період судом першої інстанції не встановлено.

Наведені обставини, на думку апелянта, свідчать про те, що паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 оформлено 12.09.2014 Коломийським РВ УДМС у Івано-Франківській області з порушенням вимог чинного законодавства України, зокрема, вимог статті 3 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001, та пункту 1.3, 8.1-8.4 Порядку № 320.

Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги Довідку № 255 від 16.08.2024, видану КНП "Марганецький центр первинної медико-санітарної допомоги", з якої вбачається, що 20.05.1991 ОСОБА_1 зроблено щеплення від дифтерії, правця, кашлюка і поліомієліту, оскільки сама по собі дата 20.05.1991 не підтверджує обставин перебування позивача на території України, як станом на 24.08.1991, так станом і на 13.11.1991.

Крім вказаного, апелянт стверджує, що суд першої інстанції, зобов`язавши УДМС у Івано-Франківській області видати паспорт громадянина України на ім`я ОСОБА_1 , фактично втрутився у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень, оскільки такі функції відповідно до положень Закону України "Про громадянство України" віднесено до виключної компетенції ДМС.

Наприкінці, апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно визначив суми судового збору, які підлягають відшкодуванню позивачу, стягнувши солідарно з ДМС України та Управління ДМС в Івано - Франківської області по 1211,20 грн, оскільки у цій справі заявлена одна позовна вимога немайнового характеру, за яку судовий збір під час подачі позову підлягав сплаті у розмірі 1211,20 грн, тому саме ця сума підлягає відшкодуванню позивачу з ДМС України та Управління ДМС в Івано - Франківської області з розрахунку по 605,60 грн з кожного.

Управління ДМС в Івано - Франківської області вимоги апеляційної скарги обґрунтувало аналогічними доводами та міркуваннями.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року відкриті апеляційні провадження за апеляційними скаргами Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області та Державної міграційної служби України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України в особі Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації, Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області, Коломийського відділу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування висновку, зобов`язання вчинити дії.

Позивач подав відзив на апеляційні скарги, в якому просить відмовити в їх задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

У відзиві позивач зазначає, що є уродженцем Республіки Вірменія та є громадянином України за набутим правом відповідно до Закону України «Про громадянство України», а саме: згідно пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, як особа, яка на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року) проживала в Україні і не була громадянином інших держав. Документальним підтвердженням факту постійного проживання на території України станом на 13.11.1991 є рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29.10.2008 року у справі № 2-о-965-08, яким встановлено, що ОСОБА_1 постійно проживав на території України м. Марганці Дніпропетровської області та у м. Мелітополі Запорізької області в період часу з серпня 1991 року, а також довідка за №225, видана на підставі медичної картки позивача Підприємством «Марганецький центр первинної медико-санітарної допомоги» Амбулаторія №1.

Позивач звертає увагу на те, що в основу оспорюваного рішення відповідачами покладено висновок про неналежність позивача до громадянства України відповідно до статті 3 Закону України «Про громадянство України», а не про не набуття громадянства України, яке регулюється статтею 8 вказаного Закону, оскільки спірним є факт проживання позивача станом як на 24.08.1991, так і станом на 13.11.1991.

Також позивач наголошує, що оспорюване рішення відповідачів становить втручання у його приватне життя, яке не має "легітимної мети", оскільки не відповідає критерію «необхідності у демократичному суспільстві", що є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Наприкінці, позивач зазначає, що апелянти помилково вважають повноваження щодо документування позивача паспортом громадянина України дискреційними, оскільки підставою цього спору не є звернення позивача до Коломийського відділу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області із відповідною заявою щодо видачі паспорта та наступна відмова у цьому, а підставою цього спору є протиправна поведінка відповідачів у спірних правовідносинах.

У зв`язку із звільненням судді-доповідача ОСОБА_3 у цій справі з посади судді Шостого апеляційного адміністративного суду з підстав подання заяви про відставку здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи № 320/20745/24.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 жовтня 2024 року, справа № 320/20745/24 передана судді-доповідачу - Бєловій Л.В.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року справу № 320/20745/24 прийнято до провадження.

Після надходження матеріалів справи до суду, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 29 січня 2025 року.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2025 року задоволені клопотання представника Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області - Гілюк Наталії Петрівни та представника Державної міграційної служби України - Повха Владислава Ігоровича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

29 січня 2025 року у судовому засіданні оголошено перерву до 04 лютого 2025 року.

04 лютого 2025 року у судовому засіданні оголошено перерву до 12 лютого 2025 року.

Представники ДМС України та Управління ДМС в Івано - Франківської області у судовому засіданні підтримали доводи апеляційних скарг, просили їх задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати, ухваливши нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача у судовому засіданні заперечив проти доводів та вимог апеляційних скарг та просила апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. У своїх поясненнях підтримала доводи викладені у відзиві на апеляційні скарги.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, відзиву на скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 13.06.2022 до Управління ДМС в Івано - Франківській області надійшов лист з Управління стратегічних розслідувань в Івано - Франківській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України щодо здійснення перевірки законності видачі паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , оформленого 12.09.2014 Коломийським РВ УДМС в Івано - Франківській області на ім`я позивача по справі - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та надання інформації.

За наведеної обставини, Управлінням ДМС в Івано - Франківській області проведено службову перевірку, за результатами якої встановлено, що 20.08.2014 позивач звернувся до Коломийського РВ УДМС в Івано - Франківській області із заявою про оформлення паспорта громадянина України вперше після досягнення 18-річного віку з наданням відповідного пакету документів.

У результаті звернення, документи позивача перевірено заступником начальника Коломийського РВ УДМС України в Івано-Франківський області - Любов Прокопій, визнано їх достатніми для задоволення поданої заяви, у зв`язку із чим позивач був документований паспортом громадянина України від 12.09.2014 серії НОМЕР_1 .

Службовою перевіркою встановлено, що позивач є уродженцем Вірменії (свідоцтво серії НОМЕР_2 від 23.11.1990), паспортом України документований вперше у 24-річному віці без проведення процедури встановлення особи, здійснення відповідних перевірок, передбачених п. п. 8.1.-8.3. розділу 8 Порядку №320. Отже, паспорт громадянина України позивач міг отримати виключно після проходження процедури згідно законодавства України про громадянство України, та отримання довідки про реєстрацію особи громадянином України. Втім, за даними Управління ДМС в Івано - Франківській області такої довідки позивач не отримував.

Тож, за результатами службової перевірки, проведеної Коломийським відділом УДМС в Івано-Франківський області, складено висновок за №161/2023, затверджений Директором Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ДМС 02.10.2023, паспорт громадянина України зразка 1994р. серії НОМЕР_1 від 12.09.2014, оформлений на ім`я ОСОБА_1 , визнано таким, що оформлений з порушенням вимог законодавства, зокрема вимог статті 3 Закону України «Про громадянство» та пункту 1,3, 8.1-8.4 Порядку № 320, та згідно з пп. 8 п. 108 Порядку №302 паспорт визнано недійсним та таким, що підлягає вилученню, анулюванню та знищенню.

Позивач із наведеним висновком не погодився, вважаючи його протиправним, звернувся до суду із цим позовом.

Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив та зазначив, що довідка №225, яка видана на підставі медичної картки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1. Підприємством «Марганецький центр первинної медико-санітарної допомоги» Амбулаторія №1, згідно з якою позивач 20.05.1991 знаходився на медичному огляді в «Марганецькій центральній міській лікарні» та того ж дня йому зроблено щеплення АКДС (3 доза вакцини від дифтерії, правця, кашлюка і поліомієліту), та рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29.10.2008 у справі №2-о-965-08 про встановлення юридичного факту, в сукупності дають підстави для висновку про те, що позивач перебував на території України, як станом на 24.08.1991, так і станом на 13.11.1991, що у свою чергу свідчить про необґрунтованість спірного висновку та безпідставність припинення та вилучення паспорта громадянина України, виданого на ім`я позивача у 2014р.

Крім того, суд першої інстанції, зазначив, що позивач при отриманні паспорта громадянина України виконав всі взяті на себе обов`язки, зокрема, на підтвердження свого постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 надав всі необхідні документи, які відповідач прийняв від позивача та документував останнього паспортом громадянина України 12.09.2014. Однак, не зважаючи на це, відповідач прийняв оскаржуване рішення, яке не містить в собі легітимну мету, зокрема, через 9 років, що суперечить принципу правової визначеності та пропорційності, чим порушив права та законні очікування позивача, оскільки останній набув громадянство України на підставі правдивих відомостей, справжніх документів, поданих у належній формі, без наміру приховати будь-яку інформацію.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Стаття 4 Конституції України передбачає, що в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи, регулюються Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» №5492-VI від 20.11.2012 (далі - Закон № 5492).

Згідно з частиною першою статті 1, абзацами «а» та «б» пункту 1 частини першої статті 13, частини першої статті 16, частини першої статті 21 та частини першої статті 22 Закону № 5492 суспільні відносини, пов`язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, переоформленням, продовженням строку дії, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.

Документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Оформлення, видача, обмін документів, їх пересилання, вилучення, повернення державі та знищення відбуваються в порядку, встановленому законодавством, якщо інше не передбачено цим Законом.

Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України на території України.

Паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України особи, на яку він оформлений, за кордоном і дає право цій особі на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Кожен громадянин України не може мати більше двох паспортів громадянина України для виїзду за кордон.

Правовий статус, повноваження та права Державної міграційної служби України (далі - ДМС) визначені Положенням про державну міграційну службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №360 (далі - по тексту Положення №360).

Відповідно до пункту 2 Положення № 360 ДМС у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Відповідно до пункту 3 Положення основними завданнями ДМС, є, зокрема, реалізація державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Відповідно до підпунктів 3, 4, 10, пункту 4 Положення ДМС здійснює у межах компетенції провадження з питань прийняття до громадянства України і про припинення громадянства України та подає відповідні документи на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства, а також забезпечує виконання рішень Президента України з питань громадянства; приймає відповідно до законодавства рішення про встановлення належності до громадянства України, оформлення набуття громадянства України та їх скасування; здійснює оформлення і видачу громадянам України документів, що посвідчують особу та підтверджують

громадянство, тимчасово затримує та вилучає такі документи у передбачених законодавством випадках.

Згідно з пунктом 7 Положення, ДМС здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи, у тому числі міжрегіональні.

Отже, питання громадянства України, контроль за дотриманням законодавства у сфері громадянства, оформлення та видачі документів, що підтверджують таке громадянство належить до повноважень ДМС.

При цьому, Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» не передбачено можливості (процедури) визнання певними органами недійсними (анулювання) паспорту громадянина України та/або паспорту громадянина України для виїзду за кордон.

У свою чергу, суд апеляційної інстанції зазначає, що Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» не містить жодних заборон для проведення органами ДМС перевірок законності, оформлення та видачі паспортів громадян України.

Натомість, Порядком оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 (далі - Порядок № 302), чинний на час проведення перевірки, передбачено повноваження органів ДМС.

Так, згідно з підпунктом 8 пункту 108 Порядку № 302 паспорт визнається недійсним, вилучається, анулюється та знищується в разі, зокрема, оформлення паспорта/ паспорта зразка 1994 року з порушенням вимог законодавства.

Відповідно до пункту 109 Порядку №302 у разі коли рішення про оформлення паспорта/паспорта зразка 1994 року прийнято працівником з порушенням вимог законодавства, керівник структурного підрозділу відповідного територіального органу/ територіального підрозділу ДМС або його заступник проводить службову перевірку. За результатами перевірки складається висновок про визнання паспорта недійсним та таким, що підлягає вилученню, анулюванню та знищенню, у двох примірниках, який підписується працівником, що провів перевірку, погоджується його безпосереднім керівником та керівником територіального органу ДМС або його заступником. Висновки разом з матеріалами перевірки надсилаються до ДМС для затвердження. За результатами розгляду та в разі наявності підстав для визнання паспорта таким, що оформлений з порушенням вимог законодавства, висновки затверджуються керівником структурного підрозділу ДМС. Перший примірник затвердженого висновку зберігається в ДМС, а другий - надсилається до територіального органу ДМС. Висновки та матеріали перевірки зберігаються протягом 75 років. У разі визнання паспорта/паспорта зразка 1994 року недійсним відповідно до підпункту пункту 108 цього Порядку висновок про визнання паспорта недійсним та таким, що підлягає вилученню, анулюванню та знищенню, повинен містити посилання на конкретні норми законодавства, що були порушені. Про визнання паспорта/паспорта зразка 1994 року недійсним відповідно до підпункту 8 пункту 108 цього Порядку територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС/ДМС письмово інформує заявника із зазначенням норм законодавства, що були порушені.

Як зазначалось, УДМС у Івано-Франківській області на підставі листа від 13.06.2022 № 1174/55/108/01-2022 Управління стратегічних розслідувань в Івано-Франківській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України та відповідно до законодавчо визначеної процедури проведено службову перевірку щодо законності видачі паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , оформленого 12.09.2014 Коломийським відділом УДМС у Івано-Франківській області на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Тож, відповідне Управління (підрозділ) ДМС, здійснивши службову перевірку законності оформлення і видачі позивачу паспорта громадянина України, діяло виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, рішення суду першої інстанції у частині визнання протиправних дій Коломийського відділу Управління ДМС в Івано - Франківській області щодо проведення службового розслідування по факту оформлення паспорта громадянина України на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_1 з порушенням вимог законодавства, є незаконним та необґрунтованим, тому підлягає скасуванню з прийняттям в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні цієї вимоги.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування висновку №161/2023 за результатами службової перевірки щодо оформлення паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 на ім`я позивача, ІНФОРМАЦІЯ_1 з порушенням вимог законодавства, затверджений директором Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ДМС ОСОБА_2 02.10.2023 та зобов`язання Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області видати паспорт громадянина України на ім`я позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235-ІІІ (далі - Закон №2235-ІІІ), Указом Президента України від 27.03.2001 № 215/2001 «Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України» (далі - Порядок №215), Порядком оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302, Порядком оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом МВС України № 320 від 13.04.2012, (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (втратив чинність 17.04.2018).

Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначає Закон №2235-ІІІ.

Перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України визначає Порядок №215.

Відповідно до визначень, які містить частина перша статті 1 Закону №2235-III (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин):

громадянство України - це правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках;

громадянин України - це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.

Статтею 3 Закону № 2235-ІІІ встановлено, що громадянами України є:

1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;

2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України", та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;

4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України.

Статтею 5 Закону України "Про громадянство України" від 18.01.2001 № 2235-ІІІ визначено, що документом, що підтверджує громадянство України, є в тому числі паспорт громадянина України.

Згідно статті 6 Закону №2235-ІІІ визначено, що громадянство України набувається: 1) за народженням; 2) за територіальним походженням; 3) внаслідок прийняття до громадянства; 4) внаслідок поновлення у громадянстві; 5) внаслідок усиновлення; 6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування; 7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; 8) у зв`язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; 9) внаслідок встановлення батьківства; 10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Статтею 8 Закону №2235-ІІІ визначено, що набуття громадянства України за територіальним походженням здійснюється якщо особа, яка сама або хоча б один з її батьків, дід чи баба, повнорідні брат чи сестра народилися або постійно проживали до 16 липня 1990 року на території, яка стала територією України відповідно до статті 5 Закону України "Про правонаступництво України" (1543-12), а також на інших територіях, що входили до складу Української Народної Республіки, Західно Української Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, що взяв зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її діти реєструються громадянами України. Дитина, яка народилася чи постійно проживала на території УРСР (або хоча б один з її батьків, дід чи баба народилися чи постійно проживали на територіях, зазначених у частині першій цієї статті) і є особою без громадянства, реєструється громадянином України за заявою одного з батьків або опікуна чи піклувальника.

Датою набуття громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата реєстрації набуття особою громадянства України.

Порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України регулюється наказом МВС України від 13.04.2012 № 320 (чинний на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пункту 1.2. розділу I Порядку № 320 паспорт громадянина України (далі - паспорт) видається територіальними підрозділами ДМС (далі - територіальні підрозділи) за місцем проживання кожному громадянинові України після досягнення 16-річного віку, а надалі в разі необхідності обмінюється, видається замість утраченого, викраденого або зіпсованого.

Відповідно до пункту 1.3. розділу I Порядку № 320 для оформлення паспорта особа подає:

- заяву про видачу паспорта (далі - заява);

- свідоцтво про народження;

- дві фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см (фотокартки, що подаються для оформлення паспорта, мають бути виконані з одного негатива, із зображенням обличчя виключно анфас, без головного убору, виготовленими на тонкому білому або кольоровому фотопапері без кутика; для громадян, які постійно носять окуляри, обов`язкове фотографування в окулярах);

- платіжний документ з відміткою банку про сплату державного мита або копію документа про звільнення від сплати державного мита;

- довідку про реєстрацію особи громадянином України або свідоцтво про належність до громадянства України, а в необхідних випадках - інші документи, визначені статтею 5 Закону України «Про громадянство України» (за необхідності);

- паспорт громадянина України для виїзду за кордон - для громадян України, які постійно проживали за кордоном, після повернення їх на проживання в Україну;

- посвідчення про взяття на облік бездомних осіб, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб).

Оригінали документів повертаються особі після прийняття заяви до розгляду.

Також згідно абзацу четвертого пункту 1.4. розділу I Порядку № 320 під час прийняття заяви та інших документів працівники територіальних підрозділів перевіряють правильність заповнення заяви та її відповідність наданим документам, про що ними вчиняється відповідний запис у графі 9 заяви.

Відповідно до пункту 5.1. розділу V Порядку № 320, іноземці та особи без громадянства, які набули громадянство України відповідно до законодавства України, отримують паспорти на підставі довідки про реєстрацію громадянином України, виданої територіальним органом ДМС.

Відповідно до пункту 8.1. розділу VIII Порядку № 320 якщо в результаті перевірок за заявою про втрату паспорта не буде встановлено особу, що втратила паспорт, проводиться процедура встановлення особи. Це стосується також тих осіб, які вперше отримують паспорт після досягнення віку 18 років.

Особі пропонується надати наявні документи з фотокартками. За відсутності документів, за якими може бути встановлено особу, з метою встановлення особи за її письмовою згодою проводиться опитування родичів, сусідів або будь-яких інших осіб (не менше трьох). За результатами їх свідчень складається акт встановлення особи (пункт 8.2. розділу VIII Порядку № 320).

Виходячи з обставин документування кожної конкретної особи, під час проведення процедури встановлення особи проводяться всі можливі перевірки за останнім місцем проживання (надсилаються запити до органів внутрішніх справ, МЗС України), а для осіб, які документуються вперше, - також за місцем видачі свідоцтва про народження для перевірки факту отримання повторного свідоцтва (пункт 8.3. розділу VIII Порядку № 320).

Висновок за результатами проведення процедури встановлення особи (додаток 19), погоджений з керівником територіального підрозділу, затверджується керівником територіального органу, який відповідно до службових обов`язків відповідає за видачу паспорта громадянина України (пункт 8.4. розділу VIII Порядку № 320).

З оскаржуваного висновку вбачається, що 20.08.2014 до Коломийського відділу УДМС у Івано-Франківській області звернувся громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою оформлення паспорта громадянина України вперше після досягнення ним 18-річного віку.

Відповідно до вимог пунктів 1.3 та 8.2. Порядку № 320 для оформлення паспорта громадянина України позивач ОСОБА_1 надав наступні документи:

- заяву про видачу паспорта;

- свідоцтво про народження № НОМЕР_3 видане 08.06.2001 органами РАЦС Республіки Вірменія;

- проїзний документ дитини серії НОМЕР_4 виданий 17.01.2005, органом 1200 на ім`я ОСОБА_1 ;

- довідку, про проходження навчання в середній школі №12 м. Марганця Дніпропетровської області;

- довідку про проходження навчання в Мелітопольській гімназії №19;

- атестат про повну загальну середню освіту серії НОМЕР_5 виданий 25.06.2007 Мелітопольською гімназією №19 Мелітопольської міської ради Запорізької області;

- довідку про реєстрацію місця проживання, видану 23.03.2009 Марганецькою міською радою Дніпропетровської області;

- посвідчення про приписку до призовної дільниці, видане 22.01.2007 районним військовим комісаріатом АДРЕСА_1 ;

- рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 28.10.2008 у справі №2-о-965-08.

У результаті звернення, документи позивача перевірено заступником начальника Коломийського РВ УДМС України в Івано-Франківський області - Любов Прокопій, визнано їх достатніми для задоволення поданої заяви, у зв`язку із чим позивач 12.09.2014 у віці 24 років був документований паспортом громадянина України від 12.09.2014 серії НОМЕР_1 . Правильність оформлення паспорту разом з підставами для оформлення паспорта перевірено начальником Коломийського РВ УДМС в Івано-Франківській області Марією Мельник.

У подальшому, 13.06.2022 до Управління ДМС в Івано - Франківській області надійшов лист з Управління стратегічних розслідувань в Івано - Франківській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (а.с.160) щодо здійснення перевірки законності видачі паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , оформленого 12.09.2014 Коломийським РВ УДМС в Івано - Франківській області на ім`я позивача по справі - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та надання інформації.

Управлінням ДМС в Івано - Франківській області проведено службову перевірку, за результатами якої встановлено, що позивач, народився у Вірменії (свідоцтво серії НОМЕР_2 від 23.11.1990), на момент проголошення незалежності України станом на 24.08.1991 та набуття чинності Закону України «Про громадянство України» станом на 13.11.1991 на території України не проживав (ні сам, ні разом з батьками), громадянство України у встановленому законодавством України порядку (ні сам, ні разом з батьками) не набував. З метою оформити паспорт громадянина України вперше позивач мав пройти відповідну процедуру згідно із законодавством України, отримати довідку про реєстрацію особи громадянином України та надати її поміж інших документів для оформлення паспорта громадянина України (п. 1.3 Порядку № 320).

У зв`язку з чим, за результатами службової перевірки, проведеної Коломийським відділом УДМС в Івано-Франківський області, складено висновок за №161/2023, затверджений Директором Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ДМС 02.10.2023, яким паспорт громадянина України зразка 1994р. серії НОМЕР_1 від 12.09.2014, оформлений на ім`я ОСОБА_1 , визнано таким, що оформлений з порушенням вимог законодавства, зокрема вимог статті 3 Закону України «Про громадянство» та пункту 1.3, 8.1-8.4 Порядку № 320, та згідно з пп. 8 п. 108 Порядку №302 паспорт визнано недійсним та таким, що підлягає вилученню, анулюванню та знищенню.

Позивач свою правову позицію обґрунтовує тим, що, незважаючи на його народження у Вірменії, з 1991 року він постійно разом із рідним братом та батьками проживав на території України, у тому числі, як станом на 24.08.1991, так і станом на 13.11.1991, про що свідчить:

рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29.10.2008 у справі № 2-о-965-08, яким встановлено факт , що ОСОБА_1 постійно проживав на території України м. Марганці Дніпропетровської області та у м. Мелітополі Запорізької області в період часу з грудня 1991 року;

довідка за №225, видана на підставі медичної картки позивача Підприємством «Марганецький центр первинної медико-санітарної допомоги» Амбулаторія №1, згідно з якою Позивач 20.05.1991 знаходився на медичному огляді в «Марганецькій центральній міській лікарні», того ж дня йому було зроблено щеплення АКДС (3 доза вакцини від дифтерії, правця, кашлюка і поліомієліту).

У зв`язку з чим, позивач вважає необґрунтованим спірний висновок про вилучення паспорта громадянина України.

Тобто, на переконання позивача, вказаними документами підтверджується факт його до належності громадянства України відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 3 Закону № 2235-ІІІ.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги щодо скасування спірного висновку № 161/2023, зазначив, що зібрані у справі докази в сукупності, а саме: довідка за №225 та рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29.10.2008 у справі №2-о-965-08 про встановлення юридичного факту, дають підстави для висновку про те, що позивач перебував на території України, як станом на 24.08.1991, так станом і на 13.11.1991, що свідчить про належність позивача до громадянства України та, відповідно про необґрунтованість спірного висновку та безпідставність вилучення паспорта громадянина України, виданого на ім`я позивача у 2014 р.

У цьому контексті колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із статтею 22 Закону № 2235-ІІІ Президент України визначає порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень.

Так, на виконання Закону України "Про громадянство України" Указом Президента України від 27.03.2001 № 215 (в редакції Указу Президента України від 27.06.2006 № 588/2006) затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, який визначає перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України.

Відповідно до пункту 1 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок № 215) для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, виходу з громадянства України особа подає заяву, а також інші документи, передбачені розділом II цього Порядку.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 215 заяви з питань громадянства оформлюються: про встановлення та оформлення належності до громадянства України особою, яка проживає на території України, - на ім`я керівника територіального органу Державної міграційної служби України за місцем проживання особи.

Заява з питань громадянства подається у письмовій формі із зазначенням дати її складання та підписується заявником (пункт 3 Порядку № 215).

Відповідно до пункту 4 Порядку № 215 заяви та інші документи з питань громадянства подаються особою, яка проживає в Україні на законних підставах, - до територіального підрозділу Державної міграційної служби України за місцем проживання особи в Україні.

Згідно з пунктом 5 Порядку заяву та інші документи з питань громадянства заявник подає особисто.

Під час подання заяви та інших документів з питань громадянства пред`являється документ, що посвідчує особу заявника, а також документ про проживання заявника на території України або про його постійне проживання за кордоном та подаються копії таких документів.

Відповідно до пункту 7 Порядку встановлення належності до громадянства України стосується:

а) громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року, в тому числі:

осіб, які за станом на 13 листопада 1991 року проходили строкову військову службу на території України і після її проходження залишилися проживати на території України;

осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або за станом на 13 листопада 1991 року відбували покарання в місцях позбавлення волі на території України та перебували у громадянстві колишнього СРСР і до набрання вироком суду законної сили постійно проживали відповідно на території УРСР або проживали на території України;

б) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття і батьки яких належать до категорій, зазначених у підпункті "а" цього пункту;

в) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття та виховувалися в державних дитячих закладах України.

Оформлення належності до громадянства України стосується осіб, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України", та дітей таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття.

Перевірка належності до громадянства України стосується осіб, які перебувають за кордоном і в яких відсутні документи, що підтверджують громадянство України, або якщо виникла необхідність перевірки факту перебування таких осіб у громадянстві України.

Зокрема, згідно з пунктом 10 Порядку № 215 для встановлення відповідно до пунктів 1 та 2 частини першої статті 3 Закону (2235-14) належності до громадянства України дитини один із її батьків або інший законний представник подає:

а) заяву про встановлення належності до громадянства України дитини;

б) копію свідоцтва про народження дитини;

в) один із таких документів:

- довідку, що підтверджує факт постійного проживання дитини на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факт її проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року;

- довідку, що підтверджує факт постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року батьків (одного з них) дитини або іншого її законного представника, з яким дитина постійно проживала, або факт їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року;

- копії паспортів батьків дитини (одного з них), іншого її законного представника - громадян колишнього СРСР з відміткою про прописку, що підтверджує факт їх постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факт їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року. У разі відсутності у батьків дитини (одного з них) чи іншого її законного представника паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка органу внутрішніх справ про те, що особа за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року перебувала у громадянстві колишнього СРСР і відповідно постійно проживала чи проживала на території України;

- рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання дитини на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факт її проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року;

- рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання на території України батьків (одного з них) дитини або іншого її законного представника, з яким дитина постійно проживала, за станом на 24 серпня 1991 року або факт їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року.

Якщо документи про встановлення належності дитини до громадянства України подає не один із батьків дитини, а інший її законний представник, також подається копія документа про те, що заявник є законним представником дитини.

Відповідно до пункту 16 Порядку № 215 для перевірки належності до громадянства України особа подає заяву про перевірку належності до громадянства України, в якій у довільній формі викладає, у зв`язку з якими обставинами потребує перевірки належність до громадянства України.

Відповідно до п. 129 Порядку № 215 до затвердження зразків свідоцтва про належність до громадянства України і виготовлення бланків цих документів факт прийняття щодо неповнолітньої дитини рішення про встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України або оформлення набуття громадянства України підтверджує довідка про реєстрацію особи громадянином України.

Отже, статтею 3 Закону № 2235-ІІІ визначено перелік осіб, які мають належність до громадянства України, а Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, визначено виключний перелік документів, які подаються особою для встановлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1 та 2 частини першої статті 3 Закону.

Так, для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону особа разом із заявою про встановлення належності до громадянства України може подати, зокрема, судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року, а для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 2 частини першої статті 3 Закону особа разом із заявою про встановлення належності до громадянства України може подати, зокрема, судове рішення про встановлення юридичного факту проживання особи на території України за станом на 13 листопада 1991 року.

Тож, Порядок № 215 розроблений на виконання вимог Закону № 2235-ІІІ та не містить суперечностей цьому Закону № 2235-ІІІ, а лише його доповнює.

Окрім цього, із системного зв`язку вказаних нормативних актів, випливає, що для проходження позивачем процедури отримання паспорта громадянина України згідно з Порядком № 320, йому необхідно пройти процедуру встановлення належності до громадянства України згідно з Порядком № 215.

Колегія суддів зазначає, що спір у цьому випадку виник у зв`язку з тим, що відповідачі заперечують факт проживання/перебування позивача на території України як станом на 24.08.1991, так і станом на 13.11.1991, що, на їх думку, свідчить про неналежність позивача до громадянства України відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 3 Закону №2235-ІІІ та видачу паспорту громадянина України з порушенням вимог чинного законодавства України.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29.10.2008 у справі № 2-о-965-08 задоволено заяву ОСОБА_4 , який діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та встановлено юридичний факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на території України в м. Марганець Дніпропетровської області та в м. Мелітополі Запорізької області.

Згідно з оскаржуваним висновком посадові особи Коломийського РВ УДМС у Івано-Франківській області під час оформлення паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 перевірку належності ОСОБА_1 до громадянства України не проводили, а взяли до уваги рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29.10.2008 у справі № 2-о-965-08, яким встановлено факт мешкання ОСОБА_1 на території України в м. Марганець Дніпропетровської області та в м. Мелітополі Запорізької області в період часу з серпня 1991 року.

Тобто, у результаті звернення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про оформлення паспорта громадянина України, документи позивача перевірено посадовими особами, які на підставі рішення суду дійшли висновку про факт постійного проживання заявника на території України станом на 24.08.1991 чи 13.11.1991 та до 24.08.1991 та належності позивача до громадянства України на підставі п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 3 Закону №2235-ІІІ.

У матеріалах справи відсутні докази про те, що рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29.10.2008 у справі № 2-о-965-08 скасовано або визнано нечинним.

Також матеріали справи не містять доказів про ініціювання заінтересованою особою питання щодо перегляду рішення за нововиявленим обставинами тощо, за наслідками розгляду якого вказане рішення суду скасовано.

Натомість, відповідачі провели службову перевірку, за результатами якої встановили факт не проживання ОСОБА_1 на території України на момент проголошення незалежності України (24.08.1991) або на момент набрання чинності Закону № 22353-ІІІ (13.11.1991), як наслідок, встановили неналежність позивача до громадянства України та безпідставне оформлення паспорта громадянина України.

Посилання відповідачів на те, що позивач під час подання документів для оформлення паспорту громадянина України не подав передбачену п. 1.3 Порядку № 320 довідку про реєстрацію особи громадянином України, не заслуговує на увагу, оскільки відповідальні працівники перевірили правильність подання позивачем документів та видали позивачу паспорт громадянина України.

На думку колегії суддів, видавши позивачу паспорт громадянина України на підставі доданих до заяви документів та визнавши їх достатніми для його отримання, відповідач у подальшому не вправі посилатися на їх неповноту як підставу для вилучення паспорту громадянина України. При цьому, фактів подання заявником недостовірних даних у документах, поданих разом із заявою на отримання паспорту, матеріали справи не містять.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наведені обставини дають підстави для висновку про те, що позивач перебував на території України, як станом на 24.08.1991, так станом і на 13.11.1991, що у свою чергу свідчить про необґрунтованість спірного висновку та безпідставність припинення та вилучення паспорта громадянина України, виданого на ім`я позивача у 2014р.

Додатково колегія суддів зауважує, що у листі від 13.06.2022 № 1174/55/108/01-2022 Управління стратегічних розслідувань в Івано-Франківській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України клопотало про прийняття рішення щодо припинення громадянства України громадянину України ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з тим, що останній набув громадянство України внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей та фальшивих документів, а саме: свідоцтва про народження.

У матеріалах справи відсутні докази про те, що Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області ініціювало питання про припинення громадянства України громадянину України ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 у порядку визначеному Законом № 2235-ІІІ та Порядком № 215.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Всупереч наведених положень КАС України відповідачі доказів щодо припинення громадянства України ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 не надано.

Також, на переконання колегії суддів, оскаржуване рішення, оформлене висновком, становить втручання відповідачами у право позивача на повагу до особистого життя та не відповідає принципу пропорційності рішення суб`єкта владних повноважень, з приводу чого зазначає наступне.

Так, в Україні визнається і діє принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України).

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

Отже, норми Основного закону та Конвенції гарантують позивачеві, як учаснику справи у якій вирішується питання про його права та обов`язки, справедливий судовий розгляд, який є елементом конституційного принципу верховенства права.

Як зазначалось, подана позивачем заява про отримання паспорта громадянина України у 2014 році з доданими до неї документами перевірена посадовими особами Коломийського РВ УДМС в Івано - Франківській області, за результатами розгляду яких міграційним органом прийнято рішення про видачу запитуваного паспорта, при цьому отримавши паспорт громадянина України позивач надалі добросовісно вважав, що ним додержано вимоги закону щодо підстав належності до громадянства України.

З матеріалів справи не вбачається, що Коломийським РВ УДМС в Івано - Франківській області встановлено факт подання позивачем під час оформлення паспорта громадянина України свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, чи приховування позивачем будь-якого суттєвого факту, за наявності якого позивач не мав права отримати паспорт громадянина України.

Колегія суддів враховує правову позицію, викладену в рішенні Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України", в якому Суд зазначив, що принцип "належного урядування", зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (справа «Москаль проти Польщі», заява №10373/05). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (справа «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», заява №36548/97). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії»). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки»).

Конституційний Суд України у Рішенні № 7-рп/2009 від 16.04.2009 висловив правову позицію, відповідно до якої, рішення суб`єкта владних повноважень повинні бути гарантією стабільності суспільних відносин, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Відповідно до ст.8 Конвенції кожен має право на повагу до приватного та сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У справі «Мелоун проти Сполученого Королівства» Європейський суд зазначив, що вимога передбачуваності означає, що закон має бути достатньо чітким у своїх положеннях, щоб громадяни усвідомлювали обставини і умови, за яких органи влади, уповноважені застосовувати втручання в право на повагу до приватного життя.

Суд завжди дотримувався думки, що словосполучення «згідно з законом» не просто відсилає до національного законодавства, а й пов`язане з вимогою якості "закону", тобто вимогою дотримання принципу верховенства права, про що прямо йдеться у преамбулі Конвенції. Отже, цей вислів означає, - і це випливає з предмета і мети статті 8, - що в національному законодавстві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання державних органів у права, гарантовані пунктом 1.

Крім того, ЄСПЛ зазначає, що втручання має бути не лише здійснене згідно з законом, але й вважатися необхідним у демократичному суспільстві. Поняття необхідності передбачає, що для такого втручання є нагальна суспільна потреба і що втручання пропорційне законній меті його здійснення (рішення у справі Кемпбелл проти Сполученого Королівства» від 25.03.1992 року, п.44).

Суд повинен перевірити, чи було втручання виправданим та необхідним у демократичному суспільстві, та, зокрема, чи було воно пропорційним, і чи були причини, надані національними органами влади на його виправдання, важливими та достатніми.

З урахуванням наведених положень Конвенції та правових позицій ЄСПЛ колегія суддів зазначає, що втручання відповідачів у приватне життя позивача не відповідало закону, воно жодним чином не було виправданим та необхідним у суспільстві та не було пропорційним законній меті його здійснення, тобто необхідний баланс між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, не був дотриманий.

Так, приймаючи рішення про вилучення і знищення паспорту позивача, відповідачі не врахували тих обставин, що з моменту отримання позивачем паспорту громадянина України пройшло досить багато часу (дев`ять років).

Позивач при отриманні паспорта громадянина України виконав всі взяті на себе обов`язки, надав всі необхідні документи, які відповідач прийняв від позивача та 12.09.2014 документував останнього паспортом громадянина України.

Хоча Закон України «Про громадянство України» не визначає строків, протягом яких може бути скасовано рішення державного органу про оформлення громадянства України або паспорту громадянина України, колегія суддів, з огляду на принцип верховенства права, вважає, що прийняття такого рішення через 9 років після отримання особою паспорту громадянина України вочевидь не може вважатися виправданим та необхідним, отже воно не відповідає справедливому балансу між цілями, яких домагався досягнути суб`єкт владних повноважень та несприятливими наслідками для прав, свобод і інтересів позивача , які настали внаслідок прийняття цього рішення.

Як вбачається з матеріалів справи та безпосередньо зазначено позивачем у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, останній має стійкий правовий, культурний та соціальний зв`язок з Україною, адже є військовозобов`язаною особою, що підтверджується посвідченням про приписку до призовної дільниці, видане 22.01.2007 районним військовим комісаріатом АДРЕСА_1 (а.с.143, т. 1), у 2007 році здобув у Мелітопольській гімназії № 19 повну загальну середню освіту в Україні, що підтверджується копію атестату серії НОМЕР_5 (а.с.27-28, т. 1), з 2007 по 2012 рік навчався у Київському міжнародному університеті, в якому здобув вищу освіту за спеціальністю «Правознавство», працює та є власником ряду компаній.

Зазначені обставини, на думку судової колегії підтверджують той факт, що позивач, протягом багатьох років легітимно перебував на території України і правомірно очікував, що в цій державі його права та інтереси будуть захищені нарівні з іншими громадянами України.

Отже, оскаржуване рішення, оформлене висновком, становить втручання відповідачем у право позивача на повагу до особистого життя, не відповідає принципу пропорційності рішення суб`єкта владних повноважень, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

З огляду на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги про визнання протиправним та скасування висновку №161/2023 за результатами службової перевірки щодо оформлення паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 на ім`я позивача, ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобов`язав Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області видати паспорт громадянина України на ім`я позивача.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач вказує також на те, що суд не може підміняти інший уповноважений орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питання, які законодавством віднесені до дискреційних повноважень ДМС України, а саме оформлення та видачу паспорта громадянина України. Колегія суддів не погоджується з такими доводами, враховуючи наступне.

На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Натомість, у цій справі відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - оформити та видати позивачу паспорт громадянина України який був протиправно вилучений.

Умови, за яких міграційний орган відмовляє у оформленні паспорту громадянина України, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен видати такий паспорт. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - видати паспорт або не видати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

При цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв`язку зі статтями 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до пункту 2 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з частиною першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними дії Коломийського відділу Управління ДМС в Івано - Франківській області щодо проведення службового розслідування по факту оформлення паспорта громадянина України на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_1 з порушенням вимог законодавства, недотримався норми матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим рішення суду у цій частині необхідно скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог. У решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Отже, апеляційні скарги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Згідно з ч. 6 ст. 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за наслідками апеляційного розгляду справи позовні вимоги позивача задоволено частково, то судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Отже, судовий збір за подання адміністративного позову підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для Управління ДМС в Івано - Франківській області та для Державної міграційної служби України солідарно в сумі 605,60 грн з кожного.

Керуючись ст. ст. 243, 315, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційні скарги Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області та Державної міграційної служби України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2024 р. - задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2024 р. - скасувати в частині позовних вимог про визнання протиправними дії Коломийського відділу Управління ДМС в Івано - Франківській області щодо проведення службового розслідування по факту оформлення паспорта громадянина України на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_1 з порушенням вимог законодавства.

Прийняти в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дії Коломийського відділу Управління ДМС в Івано - Франківській області щодо проведення службового розслідування по факту оформлення паспорта громадянина України на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_1 з порушенням вимог законодавства - відмовити.

У решті рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2024 р. - залишити без змін.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_6 ) сплачений судовий збір в розмірі 605,60 грн. (шістсот п`ять гривень шістдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для Управління ДМС в Івано - Франківській області (місцезнаходження: 76010, м. Івано-Франківськ, вул. Академіка Гнатюка, 29; код ЄДРПОУ 37794486).

Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_6 ) сплачений судовий збір в розмірі 605,60 грн. (шістсот п`ять гривень шістдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для Державної міграційної служби України (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9; код ЄДРПОУ 37508470).

Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 17 лютого 2025 року.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова

Судді В.О. Аліменко,

Н.В. Безименна