Постанова

від 12.02.2025 по справі 705/7581/16-а

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 705/7581/16-а Суддя (судді) першої інстанції:Годік Л.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Файдюка В.В., секретар судового засідання Євгейчук Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Уманської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 , про зобов`язання прийняти рішення,

В С Т А Н О В И В :

Рух справи.

16.12.2016 ОСОБА_1 звернувся до Уманського міськрайонного суду Черкаської області з адміністративним позовом до виконавчого комітету Уманської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 , про визнання протиправними дій відповідача щодо неналежного розгляду його заяви від 04.11.2016 та про зобов`язання відповідача прийняти рішення про знесення самочинної споруди ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 та приведення землі у попередній стан (а.с.3).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 04.11.2016 позивач звернувся до відповідача зі зверненням щодо незаконного будівництва, проте це звернення залишилось без належного реагування, що на думку позивача є протиправним.

Позивач у позовній заяві зазначив, що незаконне будівництво ведеться із захватом суміжної ділянки, тому, посилаючись на ст. 152 Житлового кодексу України, просив відповідача прийняття рішення згідно ч. 7 ст. 376 ЦК України, зокрема про знесення самочинної споруди.

Позивач наголосив, що земельна ділянка під зведену споруду не відводилась, дозвіл на будівництво не видавався, погодження при будівництві від співвласників суміжних земельних ділянок не отримувалось, існує загроза падіння споруди, яка крім всього перешкоджає користуванню спільним майном.

Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 20.12.2016 вказаний позов залишено без руху через неподачу позивачем певних доказів на підтвердження обґрунтованості позову (а.с.1).

Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 30.01.2027 вказаний позов повернуто (а.с.7).

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2017 ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 30.01.2027 про повернення позову скасовано та справу повернуто до суду першої інстанції для продовження розгляду (а.с.40).

Справа надійшла до Уманського міськрайонного суду Черкаської області 27.04.2017, що підтверджено відповідним штампом вхідної кореспонденції № 9228 від 27.04.2017 (а.с.48).

Вказана справа знаходилась у провадженні суддів Уманського міськрайонного суду Черкаської області з 22.09.2017 ОСОБА_4 (а.с.56), з 04.12.2020 ОСОБА_5 (а.с.108), з 21.04.2021 ОСОБА_6 (а.с.113), з 19.09.2024 ОСОБА_7 (а.с.129).

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19.12.2024 у задоволені позову відмовлено (а.с.133).

Приймаючи таке рішення суд першої інстанції вказав, що позивачем в позовній заяві не доведено протиправності дій Уманської міської ради, заяву позивача було розглянуто та в порядку чинного законодавства України надано обґрунтовану відповідь, згідно якої права позивача не були порушені третьою особою ОСОБА_2 при встановленні металевого навісу на своїй земельній ділянці.

Позивач подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, в якій просить скасувати судове рішення як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що судом першої інстанції порушено строки розгляду справи, рішення суду підлягає скасуванню і продовженню розгляду в іншому складі суду (а.с.138).

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2025 відкрито апеляційної провадження та призначено у судове засідання на 12.02.2025 (а.с.144,145).

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наголошено на правильності висновків суду першої інстанції та зазначив про розгляд справи за відсутності їх представника. (а.с.149)

Сторони у судове засідання не з`явилися, хоча належним чином повідомлялись про час, дату та місце розгляду справи, що підтверджено відповідними доказами, причину не явки не повідомили, заяв про відкладення слухання справи не подавали.

Відповідно до ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін не перешкоджає розгляду справи по суті.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Обставини справи.

Судом встановлено, що 04.11.2016 ОСОБА_1 звернувся до міського голови м.Умань Черкаської області із заявою про незаконне будівництво (а.с.54).

Зокрема, у заяві зазначається, що ОСОБА_2 , що є мешканцем квартири АДРЕСА_2 , здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці спільного користування і просить прийняти рішення про зупинення самочинного будівництва і подати до суду позов з вказаного питання.

05.12.2016 р. начальником Відділу ДАБК Уманської міської ради ОСОБА_1 надано відповідь на його заяву від 04.11.2016 р. в якій зазначено, що Відділом державного архітектурно-будівельного контролю Уманської міської ради була розглянута заява ОСОБА_1 щодо зупинення самочинного будівництва ОСОБА_2 та подання позову про її цивільно-правову відповідальність з відповідною перебудовою. Встановлено, що ОСОБА_2 біля своєї частини будинку, по АДРЕСА_1 , встановила навіс з металоконструкцій. Як пояснила ОСОБА_2 , наміру проводити капітальне будівництво не має, вказаний навіс вона встановила для захисту своєї частини будинку, а також спільного підвалу будинку, від несприятливих погодних умов. Згідно ст.ст. 26, 27 та 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 р. № 3038-УІ, та постанови Кабінету Міністрів України від 23.05.2011р. № 553 «Про затвердження Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю», державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється за будівельними роботами на об`єктах проектування та будівництво яких повинно здійснюватись на підставі будівельного паспорта або містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки. На встановлення малих архітектурних форм (тимчасових споруд) з полегшених конструкцій (металу, та ін.) вказані документи не видаються. Порядок встановлення малих архітектурних форм (тимчасових споруд) регулюється Законом України «Про благоустрій населених пунктів» від 06.09.2005р. №2807-ІУ. Тому, вирішення питання законності встановлення малої архітектурної форми (тимчасової споруди), вказаної у заяві ОСОБА_1 , знаходиться поза межами повноважень Відділу (а.с.58).

26.09.2017 р. в.о. директора УКП «Комунальник» ОСОБА_1 надано Відповідь на його заяву від 11.09.2017 р., в якій зазначено, що заява ОСОБА_1 щодо перевірки законності встановлення металевого навісу ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 , розглянута Інспекцією з благоустрою м. Умань. 20.09.2017 року Інспекцією з благоустрою м. Умань була проведена перевірка за вищевказаною адресою. За результатами обстеження встановлено, що громадянка ОСОБА_2 встановила тимчасову споруду (металевий навіс) на земельній ділянці відведеній їй у відповідності до рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02.07.2016 р. № 2-443 (а.с.59).

Вказані обставини підтверджені належними, достатніми та допустимими доказами, і не є спірними.

Нормативно-правове обґрунтування.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Стаття 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає поняття місцевого самоврядування.

1. Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

2. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Стаття 3 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачає право громадян на участь у місцевому самоврядуванні.

1. Громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад.

2. Будь-які обмеження права громадян України на участь у місцевому самоврядуванні залежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території, за мовними чи іншими ознаками забороняються.

Стаття 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає систему місцевого самоврядування.

Зокрема, частиною 1 цієї статті (в редакції на день цього рішення) передбачено, що система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

Стаття 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлюється повноваження сільського, селищного, міського голови.

Зокрема частина 4 цієї статті перелічує повноваження міського голови: 1) забезпечує здійснення у межах наданих законом повноважень органів виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади; 2) організує в межах, визначених цим Законом, роботу відповідної ради та її виконавчого комітету; тощо.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Згідно вимог частини другої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Стаття 152 визначає порядок проведення переобладнання і перепланування приміщень приватного житлового фонду.

Виконання власниками робіт з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення приватного житлового фонду, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребує отримання документів, що дають право на їх виконання. Після завершення зазначених робіт введення об`єкта в експлуатацію не потребується.

Стаття 376 Цивільного кодексу України визначає питання щодо самочинного будівництва.

1. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

2. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

3. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

4. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

5. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

6. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене.

7. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Частиною першою статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 га.

Частиною першою статті 122 Земельного кодексу України встановлено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Пунктом «в» частини третьої статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

В силу пункту «а» частини третьої статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно з частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідно до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Висновок суду.

Матеріалами справи підтверджено, що 04.11.2016 позивач звернувся до міського голови м.Умань Черкаської області, як мешканець цієї громади, із заявою про незаконне будівництво ОСОБА_2 (яка проживає в квартири АДРЕСА_2 ) споруди (тимчасової споруди чи капітального) на земельній ділянці, яка не належить ОСОБА_3 на праві власності, а є державною власністю і знаходиться у спільному користуванні мешканців будинку АДРЕСА_1 .

Аналізуючи надані відповідачем докази (листи від 05.12.2016 та від 26.09.2016) щодо вжитих заходів по розгляду вказаного звернення ОСОБА_1 від 04.11.2016 вбачається, що перевірка звернення відповідачем проводилась формально, без аналізу відповідних документів з приводу щодо здійснення будівництва на земельній ділянці за її цільовим призначенням, з дотриманням правил пожежною та техногенної безпеки, тощо.

Так, надаючи відповідь 26.09.2017 р. в.о. директор УКП «Комунальник» повідомив ОСОБА_1 , що законність встановлення ОСОБА_2 металевого навісу за адресою: АДРЕСА_3 , підтверджено рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02.07.2016 р. № 2-443.

Проте, це судове рішення не було досліджено судом першої інстанції при розгляді цієї справи і воно відсутнє у ЄДРСР.

Крім того, відповідач залишив поза уваги питання зведення металевого навісу за фактичним місцем відведення щодо фактичного місцю знаходження (будування), щодо дотримання правил безпеки (червоної лінії, проведення газошляху, тощо).

Крім того, з наданих сторонами доказів вбачається, що позивач звернувся до міського голови м.Умань Черкаської області зі зверненням щодо незаконного будівництва, проте відповідь позивачу не була надана цією посадовою особою.

Отже, доводи апелянта заслуговують уваги, оскільки питання, які зачіпав позивач у зверненні від 04.11.2016 залишились поза уваги органів місцевого самоврядування, що дає підстави для висновку про неналежний розгляд відповідачем звернення позивача від 04.11.2016.

З огляду на положення статей 2, 6, 9 та 308 КАС України, колегія суддів вважає необхідним вийти за межі доводів апеляційної скарги та позовних вимог, оскільки це потребує захисту порушених прав позивача, та зобов`язати Виконавчий комітет Уманської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.11.2016 із урахуванням висновків суду у мотивувальній частині цього рішення.

Отже, інші позовні вимоги про зобов`язання відповідача прийняти рішення про знесення самочинної споруди ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 та приведення землі у попередній стан, не підлягають задоволенню з огляду на дискреційні повноваження відповідача.

Надаючи оцінку всім іншим доводам апелянта, судова колегія приймає до уваги Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому зазначено, що при викладенні підстав для прийняття рішення суд повинен надати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Крім того, у рішеннях ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таки чином, доводи апелянта заслуговують уваги, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, оскільки судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, що є підставою для його скасування, та прийняття нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Статтею 317 КАС України визначені підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні рішення.

Повний текст постанови виготовлено 17.02.2025.

Керуючись статтями 308, 309, 310, 313, 315, 317, 321. 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19 грудня 2024 року - задовольнити частково.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Уманської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 , про зобов`язання прийняти рішення - скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Уманської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 , про зобов`язання прийняти рішення - задовольнити частково.

Визнати дії виконавчого комітету Уманської міської ради щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 04.11.2016 р. протиправними.

Зобов?язати Виконавчий комітет Уманської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.11.2016 із урахуванням висновків суду у мотивувальній частині цього рішення.

В іншій частині позову - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

О.В. Епель

В.В. Файдюк