Постанова

від 18.02.2025 по справі 560/11904/24

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/11904/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Михайлов О.О.

Суддя-доповідач - Капустинський М.М.

18 лютого 2025 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Капустинського М.М.

суддів: Ватаманюка Р.В. Сапальової Т.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною, скасування постанови, визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

у серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в Хмельницький окружний адміністративний суд з позовною заявою до Військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , Хмельницької районної військової адміністрації, в якій з урахуванням уточненої позовної заяви від 21.08.2024 просив суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 при ІНФОРМАЦІЯ_2 , оформлену довідкою військово-лікарської комісії відповідно до якої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , визнано придатним до військової служби.

- зобов`язати військово-лікарську комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 провести повторний огляд ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з метою визначення придатності для проходження військової служби, з урахуванням висновків суду.

- визнати протиправною бездіяльність Хмельницької районної військової адміністрації щодо неприйняття рішення за наслідком розгляду заяви ОСОБА_1 про заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою.

- зобов`язати Хмельницьку районну військову адміністрацію розглянути повторно заяву ОСОБА_1 про заміну виконання військового обов`язку на альтернативну (невійськову) службу та прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки суду, наданої у рішенні.

Позивач обґрунтував свої позовні вимоги тим, що з 2007 року є членом релігійної організації, Євангельських Християн-Баптистів, Незалежної Церкви "Благодать" у м. Хмельницькому. Вказане віросповідання та належність до даної релігійної організації не допускає користування зброєю у жодному вигляді суперечить його релігійним переконанням. Зазначає, що постанова військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 при ІНФОРМАЦІЯ_2 , оформлена довідкою військово-лікарської комісії, відповідно до якої позивача визнано придатним до військової служби, є протиправною, оскільки позивач в спішному порядку пройшов ВЛК.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до довідки від 21.12.2023 ОСОБА_1 , 1988 року народження, є членом релігійної організації, Євангельських Християн-Баптистів, Незалежної Церкви «Благодать» у м. Хмельницький (ЄДРПОУ 23564739).

ОСОБА_1 з 07.12.2020 року є співробітником РО ХМТ "Надія Для Сходу" та займає посаду менеджера із соціальної роботи.

Позивач 22.12.2023 звернувся до Хмельницької районної військової адміністрації із заявою щодо заміни йому військової служби на альтернативну (невійськову) службу, оскільки проходження військової служби суперечить його релігійним переконанням та не допускає використання і застосування зброї проти людини (ворога).

Листом від 28.12.2023 за №91/20-809/2023 Хмельницька районна військова адміністрація повідомила позивача, що під час дії воєнного стану призов на строкову військову службу не проводиться. Тому питання щодо альтернативної (невійськової) служби адміністрацією не розглядаються.

Позивач також звертався до ІНФОРМАЦІЯ_4 зі зверненням у якому просив направити його до ТЦК та СП по місцю мобілізації для організації виконання суспільно-корисних робіт, без зброї, на виконання покладеного на нього Конституційного обов`язку захисту Вітчизни.

Листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28.12.2023 позивача повідомлено, що його заява розглянута та відповідно до п. 16 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження нормативно-правових актів щодо застосування Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу" від 10.11.1999 - громадянин, щодо якого місцева держадміністрація прийняла відповідне рішення, повинен звернутися протягом п`яти календарних днів до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому він перебуває на військовому обліку.

Аналогічного змісту заяви, щодо заміни позивачу військової служби на альтернативну (невійськову) службу, були також подані до Хмельницької міської ради, а згодом до командира військової частини НОМЕР_1 .

На вказані звернення позивачеві надані відповіді листами.

З метою визначення придатності до проходження військової служби, на підставі направлення на медичний огляд військово-лікарською комісією, позивач 01.07.2024 пройшов ВЛК та постановою військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 при ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка оформлена довідкою військово-лікарської комісії, ОСОБА_1 визнано придатним до військової служби.

Позивач вважає протиправною постанову військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 при ІНФОРМАЦІЯ_2 , оформлену довідкою військово-лікарської комісії, відповідно до якої його визнано придатним до військової служби та бездіяльність Хмельницької районної військової адміністрації щодо неприйняття рішення за наслідком розгляду заяви про заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою, а тому звернувся до суду з цим позовом.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби, здійснює Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до частин 3, 5 статті 1 Закону № 2232-XII, військовий обов`язок включає, зокрема, проходження військової служби.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Згідно із частинами 6, 13, 14 статті 2 Закону № 2232-XII, одним із видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Громадяни України, які перебувають на військовому обліку, направляються для підготовки до військової служби, особи, які призиваються, направляються або приймаються на військову службу, приймаються на службу у військовому резерві, та військовозобов`язані, призначені для комплектування посад за відповідними військово-обліковими спеціальностями та іншими спеціальностями в Службі безпеки України під час проведення мобілізації, проходять обов`язковий медичний огляд. Порядок проходження медичного огляду затверджується відповідно Міністерством оборони України, центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, Службою безпеки України, Службою зовнішньої розвідки України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Перелік військово-облікових спеціальностей затверджується Міністерством оборони України, а інших спеціальностей в Службі безпеки України - Головою Служби безпеки України.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Наказом Міністерства оборони України № 402 від 14.08.2008 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800, затверджено "Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України", (далі - Положення № 402).

Відповідно до пункту 1.2 глави 1 розділу I Положення № 402 це Положення визначає процедуру проведення військово-лікарської експертизи військово-лікарськими комісіями, визначеними у главі 2 цього розділу.

Це Положення поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, членів їх сімей, призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно із пунктом 1.2 глави 1 розділу I Положення № 402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям. Військово-лікарська експертиза - це: медичний огляд призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти та закладах фахової передвищої військової освіти (далі - ВВНЗ), ліцеїстів військових (військово-морських, військово-спортивних) ліцеїв (далі - ліцеїсти); осіб, звільнених з військової служби; визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ; встановлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів, осіб, звільнених з військової служби, а також причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв), які призвели до смерті військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби.

Згідно з пунктом 2.1. глави 1 розділу I Положення № 402 визначено, що для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).

Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії.

ВЛК приймають постанови у тому числі на виїзних засіданнях та, в окремих випадках (лікування за кордоном) - дистанційно.

Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов`язкові до виконання.

Постанови ВЛК можуть бути відмінені або скасовані штатними ВЛК.

Постанова ВЛК скасовується у випадках, коли попередня постанова ВЛК на дату її прийняття не відповідала законодавству та/або була прийнята на підставі недійсних документів.

Постанова ВЛК відміняється у випадках, коли необхідно привести зміст попередньої постанови ВЛК (яка була прийнята правильно) у відповідність до чинного законодавства.

Згідно з пунктом 2.2. глави 1 розділу I Положення № 402 штатні ВЛК є військово-медичними установами. Вони мають гербову печатку, кутовий штамп та утримуються за окремим штатом. До штатних ВЛК належать: Центральна військово-лікарська комісія (далі - ЦВЛК); ВЛК регіону.

Відповідно до підпункту 2.4.4. пункту 2.4. глави 1 розділу I Положення № 402 на ВЛК регіону, зокрема, покладаються: організація військово-лікарської експертизи, керівництво підпорядкованими ВЛК, контроль за їхньою роботою та надання їм методичної і практичної допомоги в зоні відповідальності; контроль за організацією та проведенням медичного огляду осіб, визначених у пункті 1.2 розділу I Положення, поповнення, що прибуває для комплектування Збройних Сил України, з метою правильного розподілу його за родами військ, військовими частинами (кораблями), підрозділами та військовими спеціальностями, а також кандидатів на навчання за військовими спеціальностями з урахуванням стану здоров`я та фізичного розвитку; розгляд заяв, пропозицій, скарг та прийом відвідувачів з питань військово-лікарської експертизи.

Згідно з пунктом 1.1. глави 1 розділу ІІ Положення № 402 медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров`я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов`язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону (далі - інші військові формування), у мирний час та під час дії особливого періоду. При встановленні діагнозу насамперед враховуються результати фізикального обстеження та спеціальних досліджень. Якщо дані попередньої медичної документації не співпадають з результатами актуального обстеження, проводиться спільний огляд (консиліум) за участі провідних (головних) медичних фахівців, під час якого може прийматись рішення про неврахування контраверсійних результатів попередніх досліджень (документів, виписок, заключень тощо) та госпіталізацій при винесенні експертного рішення.

Положеннями пункту 3.1. глави 3 розділу ІІ Положення № 402 визначено, що медичний огляд військовозобов`язаних проводиться за рішенням керівників ТЦК та СП ВЛК ТЦК та СП на збірних пунктах районних (міських) ТЦК та СП або за місцем провадження медичної практики у закладах охорони здоров`я комунальної або державної форми власності лікарями, які включаються до складу ВЛК ТЦК та СП.

Відповідно до пункту 3.8. глави 3 розділу ІІ Положення № 402 постанови ВЛК ТЦК та СП щодо військовозобов`язаних приймаються згідно з главою 20 цього розділу.

Згідно з пунктами 20.1. - 20.2. глави 20 розділу ІІ Положення № 402 постанови ВЛК приймаються колегіально, більшістю голосів. У прийнятті постанови голова та члени ВЛК не залежні і у своїй роботі керуються цим Положенням. У разі незгоди голови або членів комісії з думкою інших членів їх окрема думка заноситься до протоколу засідання ВЛК. Члени ВЛК зобов`язані дотримуватися вимог Положення.

Голова або члени ВЛК відповідальні за прийняте рішення та видачу документів про встановлення причинного зв`язку захворювань, поранень (контузій, травм або каліцтв). ВЛК мають право приймати постанови на виїзних засіданнях та у випадках визначення потреби (відсутності потреби) у продовженні тривалого лікування військовослужбовців під час лікування за кордоном - дистанційно, на підставі оригіналів медичних та військово-облікових документів або належним чином їх засвідчених копій.

Постанови ВЛК згідно з цим Положенням розглядаються, затверджуються, не затверджуються, контролюються, переглядаються, а за необхідності скасовуються або відміняються відповідною штатною ВЛК.

Згідно з підпунктом 2.8.3 пункту 2.8 глави 2 розділу I Положення № 402, ВЛК ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, областей, міста Києва мають право переглядати постанови ВЛК районного (міського) ТЦК та СП, крім постанов, які згідно з цим Положенням підлягають розгляду, контролю та затвердженню ЦВЛК, ВЛК регіону.

Підпунктом 2.9.1 пункту 2.9 глави 2 розділу I Положення № 402 визначено, до позаштатних тимчасово діючих ВЛК (ЛЛК) належать:

ВЛК (ЛЛК) ВВНЗ;

ВЛК приймально-технічної комісії (далі - ПТК) Військово-Морських Сил Збройних Сил України (далі - ВМС Збройних Сил України);

ВЛК для медичного огляду особового складу підводних човнів;

ВЛК для медичного огляду водолазів;

ВЛК для медичного огляду військовослужбовців, які залучаються до підводного керування танками та іншими машинами;

ВЛК Десантно-штурмових військ;

ВЛК для медичного огляду поповнення.

Так, з матеріалів встановлено, що позивач, всупереч пп. 2.8.3 пункту 2.8. глави 2 розділу І Положення № 402 не звертався до Позаштатної діючої військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_5 щодо перегляду постанови Військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про результат медичного огляду щодо придатності до військової служби позивача.

Військово-лікарська комісія ІНФОРМАЦІЯ_1 в межах своїх повноважень, встановлених Положенням № 402 при проведенні медичного огляду ОСОБА_1 прийняла постанову про придатність позивача до військової служби у повній відповідності до Положення № 402, тобто в індивідуальному порядку.

Обґрунтовуючи протиправність постанови військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 при ІНФОРМАЦІЯ_2 , позивач надав до матеріалів справи консультативний висновок спеціаліста №2024.019268 офтальмологічного центру "Новий зір".

Щодо вказаних обставин то колегія суддів зазначає, що суд не може надавати оцінку діям Військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 при прийняті нею постанови щодо придатності позивача до військової служби за встановленими медичними діагнозами, оскільки такі повноваження ВЛК є виключними, і така оцінка не є правовою.

Апеляційний суд враховує, що до складу ВЛК входять лікарі із відповідною спеціальною освітою та певним досвідом роботи у сфері медицини.

Верховний Суд у постанові від 13 червня 2018 року у справі №806/526/16 зазначив, що у межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів-членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідження медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі.

Колегія суддів звертає увагу на правові висновки Верховного Суду у цій категорії справ. Так, Верховний Суд у постанові від 12.06.2020 у справі №810/5009/18 зробив правовий висновок про те, що до повноважень суду не належить надання оцінки діагнозу на предмет того, чи підпадає він під дію статей розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби з посиланням на пункт 3.13 глави 3 розділу II Положення №402. Відповідно до цієї норми у спірних питаннях та складних випадках право на винесення остаточного рішення залишається за ЦВЛК. Для цього військовий комісаріат направляє в регіональну штатну ВЛК, на території якої проживає заявник, його заяву, медичні документи, які є в заявника або одержані військовим комісаріатом з цивільних (військових) лікувальних закладів, військовий квиток.

Розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК, суд вправі перевірити законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку. Однак, суд не може здійснювати власну оцінку підставам прийняття певного висновку, оскільки як попередньо зазначалося, суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підстав висновку ВЛК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Суд в межах розгляду справи не вправі надавати власну оцінку на предмет наявності підстав для визнання позивача таким, що не придатний до військової служби.

Суд при вирішенні спору не встановив допущених Військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 порушень Положення № 402 при прийнятті рішення, оформленого довідкою військово-лікарської комісії про результат медичного огляду щодо придатності до військової служби ОСОБА_1 .

Позивач не надав доказів, що відповідач при прийнятті спірного рішення не прийняв до розгляду від нього чи лікарняного закладу, в якому позивач проходив обстеження будь-які медичні документи, які є в наявності та містять інформацію про певні захворювання позивача, які б при розгляді могли вплинути на зміст рішення ВЛК щодо придатності позивача до військової служби.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги до військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 при ІНФОРМАЦІЯ_2 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Переглядаючи правомірність прийнятого судом першої інстанції рішення в частині позовних вимог до Хмельницької районної військової адміністрації, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положеннями ст. 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань.

Стеттею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до ст. 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов`язкова.

Ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Положення ст. 35 Основного закону України кореспондуються з положеннями статті 9 "Свобода думки, совісті і релігії" Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Відповідно до п. 1 ст. 9 Конвенції кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу сповідувати свою релігію або переконання; передбачено, що кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Зі змісту п. 2 ст. 9 Конвенції випливає, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає обмеженням, лише встановленим законом, і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно з положеннями ст. 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Відповідно до ст. 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Надалі, воєнний стан був неодноразово продовжений і Верховна Рада України щоразу їх затверджувала відповідними законами та діє станом на дату прийняття рішення у даній справі.

Водночас, Указом Президента України від 24.02.2022 №65/2022 "Про загальну мобілізацію", затвердженим Законом України від 03.03.2022 № 2105-IX, оголошено проведення загальної мобілізації. Згідно з цим Указом призову на військову службу за мобілізацією підлягають військовозобов`язані та резервісти.

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону №2232-ХІІ передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов`язок включає проходження військової служби.

Згідно ч. 2 ст. 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Статтею 3 Закону №2232-ХІІ передбачено, що правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ч. 1 ст. 15 Закону №2232-ХІІ для проходження базової військової служби направляються придатні для цього за станом здоров`я громадяни України чоловічої статі (жіночої статі - добровільно), яким до дня відправлення на базову військову службу виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 25-річного віку.

Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ) визначає правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

За змістом статті 1 Закону №3543-ХІІ мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону №3543-ХІІ з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.

Статтею 23 Закону №3543-ХІІ встановлено перелік військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, де, зокрема у пункті 24 зазначено - інші військовозобов`язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.

Так, позивач вказує, що він з 2007 року є членом релігійної організації Євангельських Християн-Баптистів, Незалежної Церкви "Благодать" у м. Хмельницькому. Вказане віросповідання та належність до даної релігійної організації не допускає користування зброєю у жодному вигляді, а тому він не підлягає призову на військову службу під час мобілізації та має право на заміну військової служби альтернативною.

Щодо зазначених доводів, то колегія суддів зазначає, що п. 4 ст. 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що громадяни України мають право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу".

Організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі - альтернативна служба), якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов`язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина, визначені Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу" від 12.12.1991 №1975-ХІІ (далі Закон №1975-ХІІ).

Відповідно до ст. 1 Закону №1975-ХІІ альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно зі ст. 2 Закону №1975-ХІІ право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.

Положеннями частини 1 статті 4 Закону №1975-ХІІ визначено, що на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.

Не підлягають направленню на альтернативну службу громадяни: звільнені відповідно до законодавства від призову на строкову військову службу; яким відповідно до законодавства надано відстрочку від призову на строкову військову службу (на строк дії відстрочки).

Громадянам, які звільняються з роботи у зв`язку з направленням для проходження альтернативної служби, виплачується вихідна допомога в розмірі двох мінімальних заробітних плат.

Відповідно до ст. 5 Закону №1975-ХІІ альтернативну службу громадяни проходять на підприємствах, в установах, організаціях, що перебувають у державній, комунальній власності або переважна частка у статутному фонді яких є в державній або комунальній власності, діяльність яких у першу чергу пов`язана із соціальним захистом населення, охороною здоров`я, захистом довкілля, будівництвом, житлово-комунальним та сільським господарством, а також у патронажній службі в організаціях Товариства Червоного Хреста України.

Види діяльності, якими можуть займатися громадяни, які проходять альтернативну службу, визначаються Кабінетом Міністрів України.

10.11.1999 постановою Кабінету Міністрів України за №2066 (далі - Положення №2066) затверджено Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби та перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.

Згідно п.п. 2, 3 Положення №2066 громадяни України мають право на альтернативну службу, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і якщо вони належать до діючих відповідно до законодавства релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Перелік таких релігійних організацій затверджується Кабінетом Міністрів України. Цим правом користуються громадяни, які належать до зазначених релігійних організацій, що діють як із зареєстрованим статутом, так і без його реєстрації.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть бути встановлені окремі обмеження цього права із зазначенням строку їх дії.

На альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідне рішення місцевою держадміністрацією.

Отже, із системного аналізу вказаних норм вбачається, що альтернативна служба це служба, яка запроваджується замість проходження саме строкової військової служби.

Так, з матеріалів справи встановлено, що позивач є мобілізованим та направлений до військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини (по стройовій частині) НОМЕР_1 від 02.07.2024 №96, ОСОБА_1 02.07.2024 зараховано на військову службу за призовом у воєнний час і на всі види забезпечення, на посаду водія - електрика польової лазні взводу матеріально-технічного забезпечення НОМЕР_2 піхотного батальйону. Тобто, у даному випадку, позивач є мобілізованим на військову службу під час мобілізації в особливий період, а не призваний на строкову військову службу, яка дає право на заміну такої служби альтернативною.

Колегія суддів звертає увагу на те, що Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" альтернативна (невійськова) служба під час військового стану не визначена.

Враховуючи те, що позивач являється мобілізованим на військову службу під час мобілізації в особливий період, а не особою, яка підлягає призову на строкову військову службу, у спірному випадку, на думку суду, позивач не наділений правом бути направленим на альтернативну (невійськову) службу .

Колегія суддів зазначає, що Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не передбачено надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації віруючим громадянам, які перебувають на військовому обліку військовозобов`язаних та не визначено порядок проходження альтернативної (невійськової) служби в умовах воєнного стану.

Водночас, Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу" також не визначено порядок направлення та проходження служби під час мобілізації в умовах воєнного або надзвичайного станів віруючих громадян.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 4 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивач не довів належними засобами доказування наявність у нього права на заміну військової служби під час мобілізації в особливий період на альтернативну (невійськову) службу, а тому відсутні підстави для визнання оскаржуваної бездіяльності та рішень протиправними.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Зазначеним вимогам закону рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року відповідає.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не встановлено.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Капустинський М.М. Судді Ватаманюк Р.В. Сапальова Т.В.