Постанова

від 11.02.2025 по справі 369/11924/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 369/11924/22

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/1796/2025

Головуючий у суді першої інстанції: Фінагеєва І.О.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача Крижанівської Г.В.,

суддів Оніщука М.І., Шебуєвої В.А.,

при секретарі Шпирук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу адвоката Герасимчук Ірини Юріївни, подану в інтересах Малого колективного підприємства «Символ», на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 червня 2024 року, ухвалене у складі судді Фінагеєвої І.О., у справі № 369/11924/22 за позовом ОСОБА_1 до Малого колективного підприємства «СИМВОЛ» про стягнення заробітної плати при звільненні, середнього заробітку за весь час затримки виплати та вихідної допомоги при звільненні,-

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Малого колективного підприємства «СИМВОЛ» про стягнення заробітної плати при звільненні, середнього заробітку за весь час затримки виплати та вихідної допомоги при звільненні. Зазначав, що у липні 2021 року він був прийнятий на роботу до МКП «СИМВОЛ» співвласником вказаного підприємства, який був директором цього підприємства, на посаду водія-електрика. В кінці лютого 2022 року директор помер. З моменту смерті директора інший співвласник фірми призначив свого виконуючого обов`язки директора, після чого його без повідомлення про причини не допустили до роботи на початку червня 2022 року. При цьому, його не ознайомили з наказом про звільнення та не повернули трудову книжку з відповідними записами про прийняття на роботу та про звільнення, що є грубим порушення трудового законодавства України. Вказував, що направив по пошті заяву про звільнення від 21 вересня 2022 року, але ніякої письмової відповіді не отримав, а в телефонному режимі директор повідомила, що нічого йому не повернуть і він вже у них не працює. Наголошував на тому, що працював у даному підприємстві до кінця травня 2022 року, але останню заробітну плату йому виплатили тільки в квітні 2022 року, що підтверджується роздруківкою з карткового рахунку в АТ КБ «ПриватБанк». У зв`язку з тим, що його не пустили на територію підприємства, відмовились видати трудову книжку та надати довідку про розмір заробітної плати за останні 6 місяців, він був змушений через застосунок «Дія» отримати довідку форми ОК-5, з якої видно, що він дійсно працював на підприємстві та отримував там заробітну плату. Відповідно до вказаної довідки за останні 6 місяців йому було нараховано та виплачено заробітну плату в розмірі 35 150,00 грн., що в середньому становить 5 858,00 гривень. Відтак, за травень 2022 року йому не виплатили заробітну плату в розмірі 6 530,00 грн., що є грубим порушенням вимог трудового законодавства. Оскільки на неодноразові особисті звернення з приводу того, чому його не допускають до роботи, ніякої відповіді він не отримав, у вересні 2022 року він написав заяву про звільнення, але до цього часу не відомо чи було його звільнено. Через порушення трудових прав, а саме через відсутність трудової книжки, він не може влаштуватися офіційно на роботу до цього часу. За останні 3 місяці перед звільненням його середній заробіток становив 6 530,00 грн., а тому вважає, що йому має бути виплачена вихідна допомога в розмірі 19 590,00 грн. З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив зобов`язати Мале колективне підприємство «СИМВОЛ» нарахувати та виплатити йому заробітну плату в розмірі 6 530,00 грн. за травень 2022 року та сплатити страхові внески відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за січень та травень 2022 року, стягнути з Малого колективного підприємства «СИМВОЛ» середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців в розмірі 35 148,00 грн., стягнути з відповідача вихідну допомогу в розмірі 19 590,00 грн. та зобов`язати відповідача видати трудову книжку з відповідними записами про прийняття на роботу та звільнення.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 червня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Зобов`язано МКП «СИМВОЛ» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату в розмірі 6 530,00 грн. за травень 2022 року та сплатити страхові внески відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за січень та травень 2022 року.

Стягнуто з МКП «СИМВОЛ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, у розмірі 35 148,00 грн.

Стягнуто з МКП «СИМВОЛ» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі 19 590,00 грн.

Зобов`язано МКП «СИМВОЛ» видати ОСОБА_1 трудову книжку з записами про прийняття на роботу та звільнення.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, адвокат Герасимчук І.Ю., яка діє в інтересах МКП «Символ», подала апеляційну скаргу. Просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позову в повному обсязі. Посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи. Зазначає, що директором МКП «Символ» та учасником цього підприємства з правом голосу і часткою в статутному капіталі в розмірі 51 % був ОСОБА_2 , який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. Оскільки інший співвласник підприємства ОСОБА_3 з лютого 2022 року по листопад 2023 року володів часткою в статутному капіталі в розмірі 49 % підприємство фактично виявилося заблоковане у веденні господарської діяльності. В зв`язку з цим, вся робота та діяльність підприємства зупинилася до вступу нових учасників підприємства. Згідно протоколу загальних зборів товариства від 06 листопада 2023 року на посаду директора підприємства було призначено ОСОБА_4 . Доказом того, що підприємство не працювало є податкова декларація, відповідно до якої підприємство не отримувало доходу, не сплачувало податки, а відтак не могло виплачувати заробітну плату працівникам підприємства. Крім того, зазначає, що позивач не довів того факту, що в оспорюваний період часу, а саме з лютого 2022 року по червень 2022 року працював на даному підприємстві, знаходився на своєму робочому місці у визначений трудовим розпорядком час та виконував свої обов`язки згідно посадової інструкції. Відтак, ОСОБА_1 не може претендувати на виплату заробітної плати, в тому числі й середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку. Також згідно вимог чинного законодавства вихідна допомога не може бути виплачена позивачу, оскільки він був звільнений з роботи за власним бажанням. Крім того, вказує, що позивачу було направлено лист з проханням з`явитися для отримання трудової книжки.

В судовому засіданні адвокат Герасимчук І.Ю., яка діє в інтересах МКП «Символ», апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити з наведених у ній підстав.

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином, а тому, колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за його відсутності.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, заслухавши суддю-доповідача, пояснення особи, яка з`явилася в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, у липні 2021 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до МКП «СИМВОЛ» на посаду водія-електрика.

21 вересня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до т.в.о. директора МКП «СИМВОЛ» з заявою про звільнення з посади водія-електрика за власним бажанням з 26 вересня 2022 року.

Наказом МКП «СИМВОЛ» № 2 від 06 листопада 2023 року ОСОБА_1 звільнено з посади водія за власним бажанням (ст. 38 КЗпП) з 26 вересня 2022 року відповідно до заяви про звільнення.

Посилаючись на те, що МКП «СИМВОЛ» не виплатило заробітну плату за травень 2022 року в розмірі 6 530,00 грн., вихідну допомогу в розмірі 19 590,00 грн. та не повернуло трудову книжку ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

З`ясувавши обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі. Ухвалюючи рішення, суд виходив з того, що відповідач здійснив порушення законодавства про працю, що полягає у невиплаті заробітної плати позивачу, несвоєчасному звільненні з роботи, невидачі трудової книжки, у зв`язку з чим, вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у ст. 1 Закону України «Про оплату праці».

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно зі ст. 22 вказаного Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відповідно до ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Частиною 1 ст. 47 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Положеннями ст. 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Чинне законодавство прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать як на підставі норм Закону України «Про оплату праці», так і відповідно до умов колективного договору. У разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 був прийнятий на посаду водія-електрика у липні 2021 року, та звільнений з роботи з 26 вересня 2022 року на підставі наказу від 06 листопада 2023 року.

ОСОБА_1 працював у МКП «СИМВОЛ» до кінця травня 2022 року, а на початку червня 2022 року був недопущений до роботи. При цьому в травні 2022 року ОСОБА_1 не було нараховано та виплачено заробітну плату.

Також, МКП «СИМВОЛ» не надало суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 свої трудові обов`язки в травні 2022 року не виконував.

Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що МКП «СИМВОЛ» було зобов`язане нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за травень 2022 року.

Заперечуючи проти позову, МКП «СИМВОЛ» вказувало, що у зв`язку зі смертю керівника ІНФОРМАЦІЯ_1 , підприємство не вело трудову та фінансову діяльність. Станом на 19 травня 2023 року провадилася процедура прийняття спадщини та переоформлення, а саме підприємство фактично було припинене.

Разом з тим, розділом 12 статуту МКП «СИМВОЛ» визначено, що припинення діяльності підприємства відбувається шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) або ліквідації. Реорганізація підприємства здійснюється за рішенням зборів учасників підприємства. При реорганізації підприємства вся сукупність прав та обов`язків підприємства переходить до його правонаступників. Підприємство ліквідується: за рішенням зборів учасників підприємства, у тому числі, у зв`язку зі спливом, на який підприємство було створене, а також за рішенням суду у випадках, встановлених законами.

У розділі 5 вказаного статуту зазначено, що статутний капітал підприємства поділений на частки, і 49 % статутного капіталу належить ОСОБА_3 . Померлому ОСОБА_2 належало 51 % статутного капіталу, тобто, останній не був одноосібним власником підприємства.

Відповідно до ч. 4 ст. 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Жодних доказів того, що воно припинило свою діяльність у визначений законом спосіб МКП «СИМВОЛ» суду не надало.

Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_1 зазначав, що з моменту смерті директора МКП «СИМВОЛ» інший співвласник підприємства призначив свого виконуючого обов`язки директора, після чого на початку червня 2022 року він не був допущений до роботи. Тому він був змушений подати заяву про звільнення. При цьому, його не ознайомили з наказом про звільнення та не повернули трудову книжку з відповідними записами про прийняття на роботу та про звільнення.

Заперечуючи проти позовних вимог, МКП «СИМВОЛ» вказані обставини спростовані не були.

Також, установлено, що в день звільнення ОСОБА_1 МКП «СИМВОЛ» не провело з ним повного розрахунку, а наказ про звільнення позивача був виданий МКП «СИМВОЛ» лише 06 листопада 2023 року.

Відтак, оскільки звільнення ОСОБА_1 з посади водія-електрика МКП «СИМВОЛ» було пов`язане із порушенням трудового законодавства з боку роботодавця, МКП «СИМВОЛ» не розрахувалося з ОСОБА_1 , не виплатило йому суми, належні йому при звільненні, та не видало трудову книжку, суд першої інстанції дійшов законного і обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з МКП «СИМВОЛ» на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги в розмірі 19 590,00 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 35 148,00 грн.

Оскаржуючи рішення, представником МКП «СИМВОЛ» не наведено посилання на докази, які б вказували на дотримання МКП «СИМВОЛ» вимог щодо своєчасної виплати заробітної плати та спростовували доводи позивача щодо порушень трудового законодавства при його звільненні, та не спростувало розмір сум, які підлягають стягненню з нього на користь позивача.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 червня 2024 року є законним і обґрунтованим. Судом було правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції не встановлено.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 червня 2024 року без змін, а апеляційної скарги без задоволення.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Герасимчук Ірини Юріївни, подану в інтересах Малого колективного підприємства «Символ», залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 14 лютого 2025 року.

Суддя-доповідач:

Судді: