Постанова

від 17.02.2025 по справі 380/15510/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 380/15510/24 пров. № А/857/31880/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОнишкевича Т.В.,

суддівСеника Р.П., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

суддя у І інстанціїГулкевич І.З.,

час ухвалення рішенняне зазначено,

місце ухвалення рішенням. Львів,

дата складення повного тексту рішення 21 листопада 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

19 липня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови позивачу у здійсненні перерахунку розміру грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015 2017 роки з урахуванням індексації грошового забезпечення та щомісячної додаткової грошової винагороди;

- зобов`язати відповідача перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015 2017 роки з урахуванням індексації грошового забезпечення та щомісячної додаткової грошової винагороди, враховуючи раніше виплачену суму;

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови позивачу у здійсненні перерахунку грошової допомоги на оздоровлення у 2016 2017 роках з урахуванням індексації грошового забезпечення та щомісячної додаткової грошової винагороди;

- зобов`язати відповідача перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення у 2016 2017 роках з урахуванням індексації грошового забезпечення та щомісячної додаткової грошової винагороди, враховуючи раніше виплачені суми.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року у справі № 380/15510/24, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, позов було задоволено.

При цьому суд першої інстанції виходив із того, що при виплаті позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015 2017 роки та допомоги на оздоровлення в 2016 - 2017 роках без урахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22 вересня 2010 року, та індексації грошового забезпечення відповідачем порушено вимоги щодо належної оплати праці, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

У апеляційній скарзі Військова частина НОМЕР_2 просила скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

У обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з`ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права.

При цьому зазначає, що дії відповідача щодо виплати позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, у спірний період без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення правомірні та вчинені відповідно до приписів діючого законодавства.

Окрім того звертає увагу, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду із заявленими позивними вимогами.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_3 до 26 жовтня 2017 року.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26 жовтня 2017 року № 228 солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , оператора зенітної ракетної обслуги зенітної ракетної батареї військової частини НОМЕР_3 (військова частина НОМЕР_1 ), звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 26 жовтня 2017 року № 42-РС, з 26 жовтня 2017 року виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.

Неповнота проведеного відповідачем при звільненні розрахунку зумовила звернення позивача до суду.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2023 року у справі №380/14329/21 зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових лій, за 2015-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 26 жовтня 2017 року.

На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2023 року у справі №380/14329/21 відповідач нарахував та 23 серпня 2023 року виплатив позивачу 6463,37 грн грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015-2017 роки.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 березня 2023 року у справі №380/1066/23 зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 26 жовтня 2017 року з урахуванням січня 2008 року, як місяця для обчислення індексу споживчих цін при проведенні індексації грошового забезпечення (базових місяців), та з урахуванням виплачених сум.

На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 березня 2023 року у справі №380/1066/23 відповідач нарахував та 07 червня 2024 року виплатив позивачу 62254,65 грн індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 26 жовтня 2017 року.

Під час отримання вказаної виплати позивачем встановлено, що до суми грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, не включено щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою №889 та індексацію грошового забезпечення.

Також з довідки військової частини НОМЕР_1 про грошове забезпечення ОСОБА_1 за 2016-2017 роки слідує, що позивачу не нараховувалась та не виплачувалась грошова допомога на оздоровлення у 2016 2017 роках.

Представник позивача звернувся 10 червня 2024 року до відповідача з проханням здійснити перерахунок ОСОБА_1 суми грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015 2017 років з урахуванням виплаченої індексації грошового забезпечення та щомісячної додаткової грошової винагороди, а також перерахунок грошової допомоги на оздоровлення у 2016 2017 роках, з врахуванням виплаченої індексації грошового забезпечення та щомісячної додаткової грошової винагороди.

Відповіді на своє звернення позивач не отримав.

Вважаючи, що з ним не проведена виплата усіх сум грошового забезпечення, ОСОБА_1 звернувся із цим позовом до суду.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон № 2232-ХІІ) порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 40 Закону № 2232-ХІІ гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

Відповідно до статті 1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-ХІІ) соціальний захист військовослужбовців діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 12 Закону № 2011-ХІІ визначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Частиною 2 статті 9 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (частини третя, четверта статті 9 Закону № 2011-ХІІ).

Відповідно до частини 1 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.

07 листопада 2007 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова № 1294), яка набрала чинності з 01 січня 2008 року.

Згідно з пунктом 1 Постанови № 1294 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 2 Постанови № 1294 виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством інфраструктури, Державною службою з надзвичайних ситуацій, Службою безпеки, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Державною пенітенціарною службою, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі державні органи).

Наказом Міністерства оборони України від 11 червня 2008 року № 260 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі Інструкція № 260), якою визначено порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, ліцеїстам та вихованцям військових оркестрів, а також порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.

Згідно з пунктом 30.1 розділу ХХХ Інструкції № 260, особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом та набули право на щорічну основну відпустку, один раз на рік надається грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 30.3 Інструкції № 260 розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Про питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», (далі Постанова № 889) закріплено питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій.

Згідно з пунктом 2 Постанови № 889 граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 2 частини 1 Постанови № 889, установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил України (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Згідно з підпунктом 2.2 пункту 2 Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 15 листопада 2010 року № 595 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 05 грудня 2012 року № 825), яка була чинною до 16 грудня 2016 року), щомісячна додаткова грошова винагорода для військовослужбовців, (крім зазначених у підпункті 2.1 цього пункту): з 1 квітня 2013 року - у розмірі до 20 % місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року у розмірі до 40 % місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі до 60 % місячного грошового забезпечення.

На підставі наказу Міністерства оборони України від 24 жовтня 2016 року № 550, затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України (далі Інструкція № 550, яка була чинною до 20 липня 2018 року), відповідно до пункту 1 якої Інструкція визначає порядок та умови виплати особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (далі - військовослужбовці), які займають посади в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), щомісячної додаткової грошової винагороди (далі - винагорода).

Пунктами 5, 8, 9 Інструкції № 550 встановлено, що винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби одночасно з виплатою грошового забезпечення на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників).

Винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Розміри винагороди встановлюються наказами Міністерства оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони України (Головного управління розвідки Міністерства оборони України) у державному бюджеті України на відповідний рік.

Як встановлено судом, розрахунок та виплата позивачу грошової допомоги на оздоровлення та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, здійснювалися без урахування щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 889.

При цьому судом встановлено, що у спірний період позивачу виплачувалася щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена Постановою № 889, безперервно кожного місяця.

У контексті доводів апеляційної скарги щодо порядку нарахування одноразової грошової допомоги для оздоровлення та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, апеляційний суд наголошує, що у цьому випадку при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягають Закон №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постанова № 889, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та не узгоджується з вимогами Закону № 2011-ХІІ.

Із цього приводу слід зазначити, що пунктом 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги для оздоровлення та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.

Встановлення підзаконним нормативно правовим актом порядку та умов виплати щомісячної додаткової грошової винагороди не може звужувати чи заперечувати права на отримання такої винагороди, встановленого актом вищої юридичної сили.

Ієрархічні колізії нормативно-правових актів долаються шляхом застосування норми, яка закріплена в нормативно-правовому акті, що має вищу юридичну силу.

Зазначене відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду щодо питання складу грошового забезпечення військовослужбовців, викладеній у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17, згідно з якою до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

За висновком Великої Палати Верховного Суду в цій справі, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється грошова допомога на оздоровлення та грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Перевіряючи рішення суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог про нарахування та виплату грошової допомоги на оздоровлення та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, з урахуванням індексації грошового забезпечення, апеляційний суд зазначає таке.

Статтею 9 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України врегульовано Законом України «Про індексацію грошових доходів населення».

Згідно зі статтею 1 вказаного Закону індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Статтею 2 Закону передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Індексація має спеціальний статус виплати у формі відшкодування знецінення грошових доходів громадян, зокрема, пенсії, стипендії; оплати праці (грошового забезпечення), які мають систематичний характер, а тому вона є невід`ємною складовою частиною грошового забезпечення.

Апеляційний суд зазначає, що оскільки індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців, зокрема, для розрахунку грошової допомоги на оздоровлення та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Щодо твердження скаржника про пропуск позивачем строку звернення до суду із заявленими позовними вимогами апеляційний суд зазначає таке.

Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною третьою та п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За приписами частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Так, у цій справі позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив здійснити нарахування і виплату допомоги на оздоровлення та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №889, та індексації грошового забезпечення.

Втім, положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України, зокрема, частиною другою цієї статті (в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року) установлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013.

Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу законів про працю України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язана із захистом Вітчизни. У зв`язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Отож, до «усіх виплат», право на отримання яких має працівник відповідно до умов трудового договору та державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (посадовий оклад, оклад за військовим званням, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати), також належить і виплата надбавки та премії, які, відповідно, є складовою заробітної плати.

Проте, на момент виключення його із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (жовтень 2017 року), частина другої статті 233 Кодексу законів про працю України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 зазначила, що щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період по 19 липня 2022 року застосуванню підлягає норма частини другої статті 233 КЗпП України у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

З огляду на вказане, доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими, оскільки його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.

Аналогічна правова позиція міститься також в постанові Верховного Суду від 12 вересня 2024 року у справі № 380/6701/24.

Таким чином, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року у справі №380/15510/24 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Р. П. Сеник Н. М. Судова-Хомюк