Постанова

від 18.02.2025 по справі 500/6084/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 500/6084/24 пров. № А/857/966/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного Управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року, ухвалене суддею Чепенюк О.В. у м. Тернополі у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі № 500/6084/24 за адміністративним позовом Черкаського обласного центру зайнятості до Головного Управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

08 жовтня 2024 року позивач - Черкаський обласний центр зайнятості звернувся до суду із позовом до відповідача - Головного Управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області, у якому просив визнати протиправними дії щодо повернення Черкаському обласному центру зайнятості наказу Господарського суду Тернопільської області від 01.05.2024 по справі № 921/810/23; зобов`язати Головне управління прийняти до виконання наказ Господарського суду Тернопільської області від 01.05.2024 по справі №921/810/23.

Позивач вважає, що орган казначейства протиправно повернув наказ Господарського суду Тернопільської області від 01.05.2024 у справі №921/810/23 без виконання зв`язку з вказівкою на те, що боржник - Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області не обслуговується у Головному управлінні Казначейства. Згідно доводів позивача, боржник є державним органом, а відповідно до частини 1 статті 3 Закону України від 05.06.2012 №4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Позивач зауважував, що визначальним для цього Закону є статус боржника. Вказаним Законом не передбачено такого винятку для поширення його дії на виконання судового рішення про стягнення грошових коштів, боржником за яким є державний орган, як відсутність відкритих в органі казначейства відповідних рахунків боржника.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року адміністративний позов задоволено.

Так, суд вказав на те, що у будь-якому випадку у спірних правовідносинах орган Казначейства є встановленою Законом № 1404-VIIІ та Порядком №845, особою, що, зокрема, здійснює безспірне списання коштів за рішеннями судів про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів. Відсутність відкритих в органі державного казначейства відповідних рахунків боржника не може бути підставою для повернення виконавчого документу. Суд виснував, що оскільки підстави для повернення виконавчого документа стягувачеві, передбачені пунктом 9 Порядку № 845, відсутні, у відповідача наявний безальтернативний обов`язок вказане рішення господарського суду виконати.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Обґрунтування апеляційної скарги зводяться до того, що наявність підстави для повернення наказу стягувачу, передбаченої Порядком №845, та факт, що стягувачем є Черкаський обласний центр зайнятості державний орган, унеможливлює виконання наказу Господарського суду на підставі Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Так, судом достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що рішенням Господарського суду Тернопільської області від 10.01.2024 по справі №921/810/23 позовні вимоги Черкаського обласного центру зайнятості в особі Черкаської філії Черкаського обласного центру зайнятості було задоволено в повному обсязі та стягнуто з ГУ ПФУ в Тернопільській області 34806,44 грн шкоди та 2684,00 грн судового збору. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 18.04.2024 по справі №921/810/23 рішення Господарського суду Тернопільської області залишено без змін (а.с.5-8).

Для примусового виконання рішення суду про стягнення коштів, Господарським судом Тернопільської області видано наказ по справі №921/810/23 від 01.05.2024 (а.с.4). Черкаський обласний центр зайнятості звернувся до відповідача з заявою про виконання рішення суду та відповідним наказом (а.с.9).

Головним управлінням листом від 04.06.2024 №4-06-06/4095 повернуто наказ Господарського суду Тернопільської області по справі №921/810/23 без виконання. Підставою для повернення зазначено те, що ГУ ПФУ в Тернопільській області не має відкритих рахунків у Головному управлінні з яких можливо провести безспірне списання коштів (а.с.10).

Вважаючи протиправними такі дії відповідача щодо повернення наказу без виконання, позивач звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 25 Бюджетного кодексу України казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

За приписами пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів (далі - Положення № 215).

Згідно з пунктом 3 Положення № 215 основними завданнями Держказначейства є: реалізація державної політики у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів; внесення на розгляд міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у зазначених сферах.

Пунктом 9 Положення № 215 передбачено, що Держказначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Підпунктом 1 пункту 9 Розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу передбачено, що безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.

На виконання указаної норми постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення (далі - Порядок № 845)

Відповідно до пункту 2 Порядку № 845 у цьому Порядку терміни вживаються в такому значенні:

-безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів (абзац другий);

-боржники - визначені в рішенні про стягнення коштів державні органи, розпорядники бюджетних коштів (бюджетні установи), а також одержувачі бюджетних коштів в частині здійснення передбачених бюджетною програмою заходів, на які їх уповноважено, які мають відкриті рахунки в органах Казначейства, крім рахунків із спеціальним режимом використання (абзац третій);

-виконавчі документи - оформлені в установленому порядку виконавчі листи судів та накази господарських судів, видані на виконання рішень про стягнення коштів, а також інші документи, визначені Законом України «Про виконавче провадження» (абзац четвертий);

-стягувачі - фізичні та юридичні особи, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів, державні органи (посадові особи) за рішеннями про стягнення коштів в дохід держави (абзац шостий).

За правилами пункту 3 Порядку №845 виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Держказначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Міністерства фінансів України, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Підпунктом 2 пункту 4 Порядку №845 органи Казначейства вживають заходів до виконання виконавчих документів. Проте яких саме законодавець не конкретизував.

Необхідно зазначити, що висновки щодо правового статусу та діяльності органу Держказначейства у правовідносинах, що виникають з примусового виконання рішень, також викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 916/376/15-г та від 20 червня 2018 року у справі №916/1227/16, у яких, Суд, серед іншого, зауважив, що аналіз наведеного законодавства в сукупності дає підстави для висновку, що Держказначейство не є ані органом примусового виконання судових рішень, ані учасником, зокрема стороною виконавчого провадження, і, відповідно, не здійснює заходів з примусового виконання рішень в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», а є встановленою Законом України від 05 червня 2012 року №4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон № 4901-VI) особою, уповноваженою здійснювати гарантоване державою забезпечення виконання рішень суду способом безспірного списання коштів з рахунку боржника (державного органу, державного підприємства або підприємства, примусова реалізація майна якого забороняється) у визначених Законом № 4901-VI випадках та з урахуванням установлених ним особливостей за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до статті 1 Закону №4901-VI цей Закон встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" (далі - рішення суду), та особливості їх виконання.

Статтею 2 Закону №4901-VI визначено особливості надання державою гарантій щодо виконання рішень суду.

Зокрема, частиною 1 цієї статті передбачено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є:

-державний орган;

-державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство);

-юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Примусова реалізація майна юридичних осіб - відчуження об`єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, з використанням яких юридичні особи провадять виробничу діяльність, а також акцій (часток, паїв), що належать державі та передані до їх статутного фонду.

При цьому, дія цього Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності (частина 2 статті 2 Закону №4901-VI).

Таким чином, Законом №4901-VI передбачено гарантії держави та особливості виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є, серед іншого, державний орган чи підприємство, однак дія цього Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган чи орган місцевого самоврядування або їх підприємства.

Тобто зазначеним законом держава гарантує виконання рішень перед стягувачами, у яких відсутній «державний елемент».

При цьому, таке виключення «державного елементу» у стягувача узгоджується з передумовами прийняття цього Закону.

Так, відповідно до пояснювальної записки до проекту Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", необхідність прийняття проекту цього Закону обґрунтована тим, що 15 жовтня 2009 року Європейський суд з прав людини (далі Європейський суд) виніс «пілотне» рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», яке набуло статусу остаточного 15 січня 2010 року.

У рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» Європейський суд визнав порушення Україною її зобов`язань за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) (п. 1 статті 6 «Право на справедливий суд» та стаття 1 «Захист права власності» Першого протоколу до Конвенції) в зв`язку з систематичним невиконанням державою рішень національних судів. Крім того, було визнано порушення статті 13 «Право на ефективний засіб юридичного захисту» Конвенції в зв`язку з відсутністю у національному законодавстві ефективних засобів юридичного захисту від такого невиконання.

З огляду на суть порушення Європейський суд зобов`язав державу, зокрема, невідкладно - не пізніше ніж упродовж одного року від дати, на яку це рішення набуває статусу остаточного (тобто до 15 січня 2011 року), - запровадити ефективний засіб юридичного захисту (або комплекс таких засобів), який би забезпечив адекватний та достатній захист від невиконання або затримки у виконанні рішення національного суду, за виконання якого вона несе відповідальність відповідно до принципів, встановлених практикою Європейського суду.

Метою вказаного проекту Закону є приведення положень чинного законодавства у відповідність з Конвенцією шляхом запровадження комплексу ефективних засобів, які б забезпечили безумовне виконання рішень суду вказаної категорії.

Досягнення вказаної мети передбачається шляхом запровадження механізму, за яким виконання судових рішень про стягнення коштів з державних органів, підприємств, установ чи організацій, боржника-юридичної особи, примусова реалізація майна якого забороняється, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, у разі якщо неможливо виконати рішення за рахунок боржника.

Таким чином, Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" прийнятий для забезпечення безумовного виконання державою рішень суду перед стягувачами, які не є державними органами чи органами місцевого самоврядування, задля недопущення порушення Конвенції.

З огляду на зазначене, колегія суддів суду апеляційної інстанції зауважує, що у справі, що розглядається, норми Закону № 4901-VI не є застосовними, оскільки стягувач (центр зайнятості) за виконавчим документом, що перебуває на виконанні органу ДКС (що звернувся із заявою про заміну особи боржника), не є суб`єктом, що підпадає під дію цього Закону.

Черкаський обласний центр зайнятості (код ЄДРПОУ 02771598) має організаційно-правову форму «державна установа».

Отже, оскільки Закон №4901-VI передбачає особливості виконання рішення суду, боржником за яким є державний орган, однак дія цього Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за яким є державний орган, то виконання наказу господарського суду, у якому і стягувачем, і боржником виступають органи державної влади, не може здійснюватися згідно Закону №4901-VI.

З цих підстав суд апеляційної інстанції вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що у спірному випадку підлягають застосуванню положення Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Помилковими також є врахування судом першої інстанції правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 25.11.2019 у справі №200/4120/19-а, оскільки обставини справи від розглядуваної відрізняється за суб`єктним складом.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

У постанові від 19.05.2020 (справа №910/719/19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Встановлюючи обов`язковим при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, частина п`ята статті 242 КАС України презюмує застосування норм права у подібних правовідносинах.

Проте аналіз змісту згаданої постанови Верховного Суду, висновки якої враховані судом першої інстанції, як приклад правозастосування згаданих норм, та оскаржуваного судового рішення не дає суду апеляційної інстанції підстав для висновку про те, що ці рішення прийняті у справах, правовідносини у яких є подібними.

Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції наголошує на тому, зазначений Порядок №845 передбачає виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів при цьому, без прив`язки до організаційно-правової форми стягувача, яким, на відміну від Закону №4901-VI (дія якого не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган), може бути, зокрема, і державний орган, але виключно у випадках стягнення коштів в дохід держави.

Повертаючись до обставин даної справи суд апеляційної інстанції зазначає, що наказом господарського суду стягнуто кошти з Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області у вигляді матеріальної шкоди та судового збору, не в дохід держави, а на користь Черкаського обласного центру зайнятості.

Отже, у спірному випадку наказ господарського суду не може підлягати виконанню в межах процедур, передбачених Порядком №845.

З цих підстав суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що наказ господарського суду про стягнення на користь позивача матеріальної шкоди та судового збору підлягає виконанню в порядку та за процедурами, визначеними Законом України «Про виконавче провадження».

Підстави для повернення виконавчого документа стягувачеві передбачені пунктами 9 9-2 Порядку №845.

Відповідно до пп.3 п.9 Порядку №845 орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачеві у разі, коли: боржник не має відкритих рахунків в органі Казначейства або в органі Казначейства відкрито боржнику лише рахунок із спеціальним режимом використання, крім випадків виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган згідно із Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для висновку про те, що відповідачем було неправомірно повернуто позивачу наказ Господарського суду Тернопільської області по справі №921/810/23.

За відсутності в бездіяльності відповідача ознак невідповідності критеріям правомірності, визначених ч.2 ст.2 КАС України, заявлені Черкаським обласним центром зайнятості позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Наведені обставини залишились поза увагою суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції не виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин не вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке підлягає скасуванню.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) у межах встановленого ст. 309 КАС України строку.

Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 311, 315, 317, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного Управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області задовольнити, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року у справі № 500/6084/24 скасувати.

В задоволенні адміністративного позову Черкаського обласного центру зайнятості до Головного Управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга І. І. Запотічний