Постанова

від 18.02.2025 по справі 260/162/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 260/162/23 пров. № А/857/30247/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Онишкевича Т.В., Сеника Р.П.,

за участі секретаря судового засідання Демчик Л.Р.,

позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача 1: Сердіченко С.А.,

представника відповідача 2: Гецко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2024 року у справі № 260/162/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Закарпатського апеляційного суду, Апеляційного суду Закарпатської області про визнання дії та бездіяльності протиправними,

суддя в 1-й інстанції Луцович М.М.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Ужгород,

дата складання повного тексту рішення 14 жовтня 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі також позивач, скаржник) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України (далі також відповідач 1, ДСА України), Закарпатського апеляційного суду (далі також відповідач 2, ЗАС), Апеляційного суду Закарпатської області (далі також відповідач 3), в якому просила суд:

- визнати протиправними та скасувати накази Державної судової адміністрації України від 05 грудня 2022 року №487/к «Про звільнення ОСОБА_1 » та апеляційного суду Закарпатської області від 05 грудня 2022 року за №6.3.1.-2 «Про оголошення наказу Державної судової адміністрації України»;

- поновити ОСОБА_1 на посаді керівника апарату апеляційного суду Закарпатської області з 10 грудня 2022 року;

- стягнути із апеляційного суду Закарпатської області середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10 грудня 2022 року по день ухвалення судового рішення;

- стягнути із Закарпатського апеляційного суду моральну шкоду в розмірі двох середньомісячних заробітних плат - 57860 гривень;

- визнати бездіяльність Закарпатського апеляційного суду та Державної судової адміністрації України, що полягає у безпідставній відмові призначити в порядку переведення ОСОБА_1 на рівнозначну посаду протиправною;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України та Закарпатський апеляційний суд призначити на посаду керівника апарату Закарпатського апеляційного суду ОСОБА_1 , у порядку переведення з рівнозначної посади керівника апарату апеляційного суду Закарпатської області;

- рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць звернути до негайного виконання;

- зобов`язати відповідачів подати до суду протягом 20 календарних днів з дня ухвалення судового рішення звіт про його виконання.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що наказом Голови Державної судової адміністрації України від 05 грудня 2022 року за №487/к позивача звільнено із займаної посади керівника апарату апеляційного суду Закарпатської області 09 грудня 2022 р. у зв`язку з ліквідацією державного органу на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». Позивач вважає вказаний наказ таким, що прийнятий суб`єктом владних повноважень з порушенням положень Конституції України, КЗпП України, Закону України «Про державну службу», є протиправним та підлягає скасуванню. Вказує, що при проведенні заходів з припинення одного та одночасного утворення іншого суду роботодавець/власник не дотримався установленого ст.ст.42, 49-2 КЗпП України порядку вивільнення працівників, в основу якого покладено вимогу щодо сприяння збереження роботи працівників ліквідованої (реорганізованої) установи; з моменту попередження позивача про наступне вивільнення 05.10.2018 р. і до 09.12.2022 р. їй не було запропоновано для переведення рівнозначну посаду в Закарпатському апеляційному суді; відповідачі не були наділені повноваженнями оголошувати конкурс для зайняття посади; не дотримано переважного права на залишенні на роботі; ДСА України неналежним чином провели заходи щодо контролю виконання Плану заходів з ліквідації судів та Плану заходів з утворення судів в частині працевлаштування (переведення) працівників апаратів ліквідованих судів; порушені гарантії щодо заборони звільнення жінок, передбачені ст.184 КЗпП; порушено принцип державної служби на забезпечення рівного доступу до державної служби та надання необґрунтованих переваг певним категоріям громадян під час вступу на державну службу та її проходження; відповідачі не врахували обов`язкових висновків, які зроблені судом в рішенні від 28 жовтня 2021 року по справі №260/953/21. Беручи до уваги тривалість та повторність неправомірних дій з боку відповідача Закарпатського апеляційного суду, наявність на утриманні малолітньої доньки, яку позивач самостійно виховує, враховуючи тяжкість вимушених змін у житті внаслідок порушення трудових прав та зусиль, вжитих для їх відновлення, та той факт, що порушення допустили суб`єкти владних повноважень судової гілки влади, просить також стягнути моральну шкоду.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції оскаржила позивач, подавши на нього апеляційну скаргу, у якій зокрема зазнає, що ключовим питанням у даній справі є питання наявності у роботодавця обов`язку запропонувати працівнику, повідомленому про наступне вивільнення, всі наявні вакансії, які існували на момент попередження про наступне вивільнення і до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом цього період (щодо відповідають його кваліфікації з урахуванням положень статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі). Також важливим є встановлення цього обов`язку саме у роботодавця (правонаступника), а не суб`єкта призначення.

Вказує, що залишилося незрозумілим, чому судом не були застосовані правові норми, які, на переконання скаржника, підлягали застосуванню до спірних правовідносин. Рішення суду не містить тлумачення правової норми, чому суд не врахував (не застосовав) положення законодавства: ст.ст. 40, 49-2 КЗпП України, ч.5 ст.22, ст. 87 ЗУ «Про державну службу» у редакції на момент ознайомлення з повідомленням про наступне звільнення, застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2024 року та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Державна судова адміністрація України подала відзив на апеляційну скаргу. Зазначає, що наказ ДСА України від 05.12.2022 № 487/к «Про звільнення ОСОБА_1 » був виданий в межах повноважень та з дотриманням вимог законодавства України в частині процедури звільнення скаржника. Вказує, що для переведення позивача з посади керівника апарату Апеляційного суду Закарпатської області до будь-якого іншого апеляційного суду на рівнозначну посаду необхідна наявність відповідного погодження голови такого суду. Однак, як було зазначено вище, таке погодження на адресу ДСА України не надходило.

На переконання ДСА України, Закон № 889-VIII встановлено право, а не обов`язок здійснювати переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу посаду та ніяким чином не заборонено ДСА України приймати рішення про оголошення й проведення конкурсу на вакантну посаду.

Крім того, зазначає, що позивач особисто приймала участь у конкурсі на зайняття посади керівника апарату Закарпатського апеляційного суду та зайняла друге місце, погодилася з результатами конкурсу та в установленому законом порядку їх не оскаржувала.

Звертає увагу, що рішення про оголошення й проведення конкурсу на посаду керівника апарату Закарпатського апеляційного суду було прийнято на підставі листа відповідного суду (копія листа додається).

З урахуванням наведеного зазначає, що ДСА України не здійснила будь-яких протиправних дій або бездіяльності, діяла відповідно до законодавства України, оскаржуваний наказ ДСА України був виданий в межах повноважень, якими наділений Голова ДСА України (особа, яка виконує його обов`язки), та у спосіб, визначений законодавством, тому підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 відсутні.

Просить у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду залишити без змін.

Закарпатський апеляційний суд подав відзив на апеляційну скаргу. Вказує, що твердження ОСОБА_1 про застосування ст.49-2 КЗпП в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, тобто 05.10.2018, є помилковими, оскільки в даному випадку до спірних правовідносин повинна застосовуватись редакція ст. 49-2 КЗпП, яка діяла на момент попередження ОСОБА_1 про наступне припинення державної служби, що мало місце 21.12.2020. (із врахуванням змін передбачених Законом України від 12.12.2019 №378-IX «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України») та на момент звільнення 22.02.2021.

Зазначає, що при звільнені позивачки 05.12.2022 були дотримані відповідні положення законодавства, суд першої інстанції також виснував, що у позивача відсутні трудові права, які підлягають захисту, оскільки правові підстави для поновлення ОСОБА_1 на посаді керівника апарату на підставі рішення суду відпали, позаяк рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2022 року у справі №260/953/21, які стали підставою для поновлення позивачки на посаді керівника апарату Апеляційного суду Закарпатської області (наказ ДСА України від 16.12.2021 №478/к) є скасованими, а трудові відносини, які виникли на підставі таких рішень є, відповідно, недійсними та не можуть існувати в правовій площині, як і не можуть нести будь-яких правових наслідків.

Просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 04.10.2024 у справі № 260/162/23 без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що наказом Державної судової адміністрації України від 23 жовтня 2015 року № 665/к ОСОБА_1 призначена на посаду керівника апарату апеляційного суду Закарпатської області з 23 жовтня 2015 року. Присвоєно сьомий ранг державного службовця.

Наказом Державної судової адміністрації України від 22 лютого 2021 року № 41/к ОСОБА_1 звільнено з посади керівника апарату Апеляційного суду Закарпатської області у зв`язку з ліквідацією державного органу, підпункт 1-1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу», пункт 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

На виконання зазначеного наказу, головою ліквідаційної комісії Апеляційного суду Закарпатської області видано наказ від 22.02.2021 року № 6.3.1-2 «Про оголошення наказу Державної судової адміністрації України».

Вважаючи, що вказані накази прийняті з порушенням норм чинного законодавства, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року у справі №260/953/21, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2022 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Закарпатського апеляційного суду, Апеляційного суду Закарпатської області в особі голови ліквідаційної комісії Гаврилюк В.Ю. про визнання дій протиправними, скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку, зобов`язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди задоволено частково: 1) визнано протиправним та скасовано наказ Державної судової адміністрації України від 22 лютого 2021 року за №41/к «Про звільнення ОСОБА_1 »; 2) визнано протиправним та скасовано наказ Апеляційного суду Закарпатської області від 22 лютого 2021 року за №6.3.1.-2 «Про оголошення наказу Державної судової адміністрації України»; 3) поновлено ОСОБА_1 на посаді керівника апарату Апеляційного суду Закарпатської області з 24 лютого 2021 року; 4) стягнуто з Апеляційного суду Закарпатської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 203523,60 грн. з відповідними відрахуваннями, встановлених законом податків та інших обов`язкових платежів; 5) стягнуто з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн; 6) допущено до негайного виконання судове рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді керівника апарату Апеляційного суду Закарпатської області та стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 24834,73 грн. з відповідними відрахуваннями, встановлених законом податків та інших обов`язкових платежів; 7) у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Наказом Державної судової адміністрації України від 16 грудня 2021 року №478/к «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 » відповідно до пункту 5 частини 4 та частини 5 статті 153 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», статті 65 Закону України «Про виконавче провадження», на виконання пункту 4 рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.10.2021 у справі №260/953/21 ОСОБА_1 поновлено на посаді керівника апарату Апеляційного суду Закарпатської області з 24 лютого 2021 року.

14 червня 2022 року позивачу вручено письмове попередження про звільнення її із займаної посади у зв`язку з ліквідацією Апеляційного суду Закарпатської області. Позивачу було запропоновано працевлаштування на одну з рівнозначних вакантних посад в апеляційних судах України у спосіб подання нею заяви до відповідного суду для погодження голови цього суду, а також вакантні посади в апараті Закарпатського апеляційного суду.

Державна судова адміністрація України листом від 13.10.2022 № 8-9272/22 «Про погодження переведення на рівнозначну посаду» звернулася до Голови Закарпатського апеляційного суду ОСОБА_2 з пропозицією розгляду питання переведення ОСОБА_1 на посаду заступника керівника апарату Закарпатського апеляційного суду. Другу посаду заступника керівника апарату пропонувалось ввести шляхом внесення змін до штатного розпису апарату Закарпатського апеляційного суду.

Голова Закарпатського апеляційного суду ОСОБА_2 листом від 25.10.2022 № 2/24961/2022 повідомила ДСА України, що питання погодження переведення керівника апарату Апеляційного суду Закарпатської області ОСОБА_1 було розглянуто на загальних зборах суддів Закарпатського апеляційного суду 21 жовтня 2022 року. Рішенням загальних зборів від 21.10.2022 № 1(25) лист ДСА України від 13.10.2022 прийнято до уваги. Визнано недоцільним введення другої посад заступника керівника апарату Закарпатського апеляційного суду із внесенням відповідних змін до штатного розпису апарату суду та надання погодження стосовно переведення зазначеного вище державного службовця.

07 листопада 2022 року позивачу вручено письмове попередження про звільнення її із займаної посади у зв`язку з ліквідацією Апеляційного суду Закарпатської області. Позивачу було запропоновано працевлаштування на одну з рівнозначних вакантних посад в апеляційних судах України у спосіб подання нею заяви до відповідного суду для погодження голови цього суду, а також вакантні посади в апараті Закарпатського апеляційного суду, вакантні посади державної служби місцевих судів Закарпатської області.

Наказом Державної судової адміністрації України від 05.12.2022 № 487/к «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено з посади керівника апарату Апеляційного суду Закарпатської області з 09 грудня 2022 року у зв`язку з ліквідацією державного органу відповідно до підпункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», частини третьої статті 147, частини четвертої статті 155 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», з урахуванням рішення №1 (25) зборів суддів Закарпатського апеляційного суду від 21.10.2022.

Наказом Апеляційного суду Закарпатської області №6.3.1-2 від 05 грудня 2022 року «Про оголошення наказу Державної судової адміністрації України» головою ліквідаційної комісії Апеляційного суду Закарпатської області оголошено наказ ДСА України від 05.12.2022 № 487/к «Про звільнення ОСОБА_1 » та вжито заходи щодо проведення розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні.

Постановою Верховного суду від 20 липня 2023 року у справі №260/953/21 рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2022 року у справі № 260/953/21 скасовано, а справу направлено до Закарпатського окружного адміністративного суду на новий судовий розгляд.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 січня 2024 року у справі №260/953/21, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Апеляційного суду Закарпатської області в особі голови ліквідаційної комісії Гаврилюк В.Ю., Закарпатського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними, скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку, зобов`язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача відсутні трудові права, які підлягають захисту, оскільки правові підстави для поновлення ОСОБА_1 на посаді керівника апарату на підставі рішення суду відпали, оскільки рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2022 року у справі №260/953/21, які стали підставою для поновлення позивачки на посаді керівника апарату Апеляційного суду Закарпатської області (наказ ДСА України від 16.12.2021 №478/к) є скасованими.

Враховуючи зазначені висновки суду першої інстанції, колегія суддів з такими погоджується та зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» внесено зміни до Конституції України, зокрема, розділ XV «Перехідні положення» доповнено пунктом 16-1 відповідно до якого до впровадження нового адміністративно-територіального устрою України відповідно до змін до Конституції України щодо децентралізації влади, але не довше ніж до 31.12.2017, утворення, реорганізацію та ліквідацію судів здійснює Президент України на підставі та у порядку, що визначені законом.

На завершення формування уніфікованої системи судів в Україні в рамках судової реформи, Президентом України у грудні 2017 року були підписані наступні Укази: Указ № 449/2017 «Про ліквідацію та утворення місцевих загальних судів»; Указ № 450/2017 «Про ліквідацію та утворення місцевих загальних судів»; Указ № 451/2017 «Про реорганізацію місцевих загальних судів»; Указ № 452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах»; Указ № 453/2017 «Про ліквідацію місцевих господарських судів та утворення окружних господарських судів»; Указ №454/2017 «Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах»; Указ №455/2017 «Про ліквідацію апеляційних адміністративних судів та утворення апеляційних адміністративних судів в апеляційних округах».

Отже, Президентом України 29.12.2017 були прийняті Укази як про ліквідацію, так і про реорганізацію та утворення судів. Вказані Укази набрали чинності 16.01.2018 та є чинними і не конституційними не визнавалися.

Указом Президента України від 29.12.2017 № 452/2017, серед інших, ліквідовано Апеляційний суд Закарпатської області.

Колегія суддів зазначає, що позивачку було звільнено з посади керівника апарату Апеляційного суду Закарпатської області вперше наказом Державної судової адміністрації України від 22 лютого 2021 року № 41/к Боклах Г.І. «Про звільнення ОСОБА_1 », вдруге наказом Державної судової адміністрації України від 05.12.2022 № 487/к «Про звільнення ОСОБА_1 » у зв`язку із проведенням процедури ліквідації Апеляційного суду Закарпатської області відповідно до Указу Президента України від 29.12.2017 №452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах».

Оскарження наказу Державної судової адміністрації України від 22 лютого 2021 року № 41/к Боклах Г.І «Про звільнення ОСОБА_1 » було предметом розгляду у справі №260/953/21.

Зокрема, Верховний Суд у постанові від 20.07.2023 у справі №260/953/21, досліджуючи питання правонаступництва Закарпатським апеляційним судом прав та обов`язків Апеляційного суду Закарпатської області, вказав, що у цьому випадку відбулося публічне правонаступництво, оскільки функції Апеляційного суду Закарпатської області щодо розгляду цивільних і кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення, в порядку апеляційного провадження, перейшли до Закарпатського апеляційного суду та доступ до правосуддя не змінився. Поряд із цим, питання працевлаштування працівників пов`язане із фактом ліквідації юридичної особи і не пов`язане із публічним правонаступництвом, тобто реалізацією її компетенції.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що ключовим питанням у даній справі є питання наявності у роботодавця обов`язку запропонувати працівнику, повідомленому про наступне вивільнення, всі наявні вакансії, які існували на момент попередження про наступне вивільнення і до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом цього період (щодо відповідають його кваліфікації з урахуванням положень статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі), колегія суддів з цього приводу зазначає наступне.

Процедура вивільнення державних службовців у зв`язку із ліквідацією державного органу врегульовувалася частиною п`ятою статті 22, пунктом 2 частини першої статті 41, статтями 83 та 87 Законом № 889-VIII (у редакції, чинній станом на початок процедури ліквідації Апеляційного суду Закарпатської області).

Згідно із пунктом першим частини першої статті 87 Закону № 889-VIII у редакції, чинній до 25.09.2019, підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення визначав скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідацію державного органу або реорганізацію державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

При цьому частина третя статті 87 Закону № 889-VIII у цій же редакції визначала, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Пункт перший частини першої статті 40 КЗпП України (у редакції, чинній до 25.09.2019) визначав, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Поруч із цим частиною четвертою статті 40 КЗпП України у цій же редакції визначалося, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Відповідно до частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України у цій же редакції про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

25.09.2019 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19.09.2019 № 117-IX (далі - Закон №117-IX), який мав на меті спрощення порядку прийняття на державну службу та розширення підстав її припинення з метою швидкого та ефективного перезавантаження державної влади в Україні.

Так, частину п`яту статті 22 Закону № 889-VIII викладено у такій редакції «У разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу».

Законом № 117-ІХ виключені положення абзаців першого і другого частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, які стосувалися застосування до державних службовців законодавства про працю та допускали звільнення з підстав реорганізації або ліквідації державного органу лише в разі неможливості переведення державного службовця на іншу посаду чи його відмови від такого переведення.

Цим же Законом № 117-ІХ стаття 40 КЗпП України доповнена частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус».

02 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12 грудня 2019 року № 378-IX (далі - Закон № 378-IX), пунктом 2 розділу І якого стаття 49-2 КЗпП України після частини п`ятої доповнена новою частиною такого змісту: «Вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону № 889-VIII, здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:

про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;

у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;

не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень».

У зв`язку з цим частину шосту вважати частиною сьомою.

13 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 № 440-IX (далі - № 440-IX), підпунктом в) пункту 106 розділу І якого частину третю статті 87 доповнено новим абзацом першим такого змісту: «Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення». У зв`язку з цим абзаци перший - третій вважати відповідно абзацами другим - четвертим.

Цими послідовними змінами до Закону № 889-VIII та КЗпП України, якими законодавець визначав особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ, зокрема, в частині строку попередження про наступне звільнення, пропозиції посад державної служби та визначення випадків застосування законодавства про працю, законодавець обмежив дію законодавства про працю на державну службу та максимально спростив порядок звільнення державних службовців.

Варто зазначити, що Верховним Судом вже неодноразово, зокрема, у постановах від 28.07.2021 у справі №640/11024/20, 08.12.2021 року у справі №380/3646/20, досліджувалося питання щодо правильного розуміння сутності нормативного врегулювання процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ (у редакції Закону № 117-IX) у сукупності з положеннями частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції Закону № 440-IX), за висновком якого, вжите у частині третій статті 87 Закону №889-VIII слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів звертає увагу скаржника, що вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення. Більше того, колегія суддів звертає увагу ОСОБА_1 , що не зважаючи на відсутність обов`язку, було запропоновано позивачці ряд вакантних посад як у ЗАС, так і в органах і установах системи правосуддя на території м. Ужгорода (за місцем проживання позивачки) та в інших містах України, на які позивач не погодилась, адже була згідна тільки на рівнозначну посаду керівника апарату в Закарпатському апеляційному суді, проте у Закарпатському апеляційному суді були відсутні жодні інші рівнозначні посади, які могли б бути запропоновані позивачу.

Апеляційний суд звертає увагу, що на момент попередження позивачки про наступне звільнення 14.06.2022 та на момент її звільнення у грудні 2022 року Державна судова адміністрація України пропонувала позивачці відповідний перелік вакантних посад.

Зважаючи на відсутність вакантної рівнозначної посади в Закарпатському апеляційному суді ДСА України вживало заходів для працевлаштування позивачки шляхом звернення із листом від 13.10.2022 № 8-9272/22 «Про погодження переведення на рівнозначну посаду» до голови Закарпатського апеляційного суду з пропозицією розгляду питання переведення ОСОБА_1 на посаду заступника керівника апарату Закарпатського апеляційного суду. Другу посаду заступника керівника апарату пропонувалось ввести шляхом внесення змін до штатного розпису апарату Закарпатського апеляційного суду.

Проте, голова Закарпатського апеляційного суду листом від 25.10.2022 № 2/24961/2022 повідомила ДСА України, що питання погодження переведення керівника апарату Апеляційного суду Закарпатської області ОСОБА_1 було розглянуто на загальних зборах суддів Закарпатського апеляційного суду 21 жовтня 2022 року. Рішенням загальних зборів від 21.10.2022 № 1(25) лист ДСА України від 13.10.2022 прийнято до уваги. Визнано недоцільним введення другої посад заступника керівника апарату Закарпатського апеляційного суду із внесенням відповідних змін до штатного розпису апарату суду та надання погодження стосовно переведення зазначеного вище державного службовця.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів робить висновок, що процедура звільнення ОСОБА_1 була проведена у відповідності до чинних положень КЗпП України та Закону України «Про державну службу» з гарантіями працевлаштування, в тому числі в населеному пункті, де проживає позивачка, проте позивачка такими не скористалась.

Більше того, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції в частині того, що рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2022 року у справі №260/953/21, які стали підставою для поновлення позивачки на посаді керівника апарату Апеляційного суду Закарпатської області (наказ ДСА України від 16.12.2021 №478/к) є скасованими, а трудові відносини, які виникли на підставі таких рішень є відповідно недійсними та не можуть існувати в правовій площині, як і не можуть нести будь-яких правових наслідків. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції вірно зазначив, що у позивача відсутні трудові права, які підлягають захисту, оскільки правові підстави для поновлення ОСОБА_1 на посаді керівника апарату на підставі рішення суду відпали.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.

Так, у рішенні від 10 лютого 2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27 вересня 2001).

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Керуючись ч. 3 ст. 243, ст. ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2024 року у справі № 260/162/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді Т. В. Онишкевич Р. П. Сеник Повне судове рішення складено 18.02.25