Постанова

від 18.02.2025 по справі 500/6534/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 500/6534/24 пров. № А/857/32704/24

головуючого судді: Судової-Хомюк Н.М.,

суддів: Онишкевича Т.В., Сеника Р.П.,

секретаря судового засідання Демчик Л.Р.,

представника позивача: Осів П.В.,

представника відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Львові апеляційну скаргу Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року у справі № 500/6534/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

суддя в 1-й інстанції Подлісна І.М.

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення - м. Тернопіль,

дата складання повного тексту рішення 25 листопада 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі також позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі також відповідач), в якому просив суд:

- визнати неправомірною бездіяльність Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у вигляді незакінчення виконавчого провадження №76284953 щодо виконання постанови №66345104 від 02.10.2024 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 206544,06 грн;

- зобов`язати Тернопільський відділ державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції закінчити виконавче провадження №76284953 щодо виконання постанови №66345104 від 02.10.2024 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 206544,06 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що виконавчі провадження №66345104 та №76284953 відкрито з примусового виконання виконавчого листа Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області №607/11389/18, який виданий 16.07.2021. Позивач вказує, що у межах виконавчого провадження №76284953 стягується з ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 206544,06 грн, а у виконавчому провадженні №76298884 стягується основна винагорода приватного виконавця у розмірі 206288,41 грн, то ОСОБА_1 22.10.2024 сплатив різницю у розмірі 255,66 грн та надав відповідачу докази такої сплати (копії заяви від 28.10.2024 з відміткою про отримання та квитанції додаються). Тобто, отримавши 16.10.2024 від позивача заяву від 16.10.24 про закінчення виконавчого провадження №76284953, а також 28.10.24 докази сплати різниці, відповідачу стало достеменно відомо, що приватним виконавцем стягується з позивача основна винагорода приватного виконавця за тим самим виконавчим документом (виконавчий лист Тернопільського міськрайонного суду №607/11389/18 від 16.07.2021) за яким відповідачем стягується виконавчий збір у провадженні №76284953.

Однак, всупереч вимогам закону та судовій практиці відповідачем вказану законну вимогу позивача про закінчення виконавчого провадження №76284953 проігноровано, виконавче провадження №76284953 не закінчено, що свідчить про неправомірну бездіяльність відповідача у вигляді не закінчення виконавчого провадження №76284953.

Вказує, що у відомостях про виконавче провадження ВП №76284953 (дата отримання 31.10.2024 13:53) зазначено стан виконавчого провадження: відкрито (роздруківка додається). Наведені обставини слугували підставою для звернення до суду з даним позовом.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у вигляді незакінчення виконавчого провадження №76284953 щодо виконання постанови №66345104 від 02.10.2024 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 206544,06 грн.

Зобов`язано Тернопільський відділ державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції закінчити виконавче провадження №76284953 щодо виконання постанови №66345104 від 02.10.2024 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 206544,06 грн.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 коп. сплаченого судового збору.

Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

В обґрунтування апеляційних вимог, покликається на те, що сам лише факт винесення приватним виконавцем постанови про стягнення основної винагороди не свідчить про застосування до боржника санкції за невиконання ним рішення до відкриття виконавчого провадження та початку його примусового виконання та може призвести до недоотримання державним бюджетом коштів, які могли бути стягнуті у вигляді виконавчого збору.

Зазначає, що враховуючи те, що стягувач ОСОБА_2 у виконавчому провадженні не позбавлений права звернутися до приватного виконавця з заявою про повернення виконавчого документа без подальшого виконання, то така основна винагорода приватного виконавця може і не бути стягнутою.

Вказує, що позивачем не надано доказів сплати основної винагороди приватного виконавця, що могло б свідчити про подвійне стягнення, або ж бути підставою для прийняття державним виконавцем рішення про закінчення виконавчого провадження. Водночас, не сплата ні виконавчого збору, ні основної винагороди приватного виконавця є ухиленням від санкції у вигляді 10 % від суми, яка підлягала стягненню за виконавчим документом.

Зазначає, що у боржника наявні інші належні та ефективні способи захисту, здатні відновити й захистити права боржника, та при цьому гарантувати виконання своїх зобов`язань. Оскільки, боржник вправі звернутися до суду з заявою про зупинення вчинення виконавчих у одному з відкритих виконавчих проваджень до виконання своїх зобов`язань у іншому виконавчому провадженні.

Просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 листопада та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу. Зазначає, що виконавчі провадження №66345104 та №76298884 відкрито з примусового виконання виконавчого листа Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області №607/11389/18, який виданий 16.07.2021.

Вказує, що на даний час відбувається одночасне стягнення з позивача виконавчого збору та основної винагороди приватного виконавця, що призводить до подвійного стягнення за одним і тим самим виконавчим документом (виконавчий лист Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області №607/11389/18, який виданий 16.07.2021), а тому позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив закінчити виконавче провадження № 76284953 про стягнення з нього виконавчого збору.

Зазначає, що застосування частини восьмої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» до спірних правовідносин дає підстави зробити такий висновок: у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред`явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується.

Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що на виконанні в Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції знаходиться виконавче провадження ВП №76284953, яке відкрите на підставі постанови №66345104 від 02.10.2024 про стягнення виконавчого збору.

Виконавче провадження ВП №66345104 було відкрите з примусового виконання виконавчого листа Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області №607/11389/18 виданий 16.07.2021 (копія виконавчого листа Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області №607/11389/18 від 16.07.2021, роздруківка з АСВП постанови від 05.08.2021 №66345104 про відкриття виконавчого провадження додаються).

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 28.07.2022 у справі №607/11389/18 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/109985157) замінено стягувана Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Спектрум Ессетс» (код ЄДРПОУ 43285992) на ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у виконавчому провадженні № 66345104 за виконавчим листом № 607/11389/18, який виданий 16.07.2021 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Спектрум Ессетс» заборгованості за кредитним договором у розмірі 49837,80 дол США, що еквівалентно 1300143,11 грн та судовий збір 9751,07 грн.

Враховуючи, що стягувачем було подано заяву про повернення виконавчого документу, то Відповідачем винесено постанову від 02.10.2024 № 66345104 про повернення виконавчого документу стягувану (роздруківка з АСВП постанови від 02.10.2024 №66345104 про повернення виконавчого документу стягувану додається), а постанову №66345104 від 02.10.2024 про стягнення виконавчого збору (роздруківка з АСВП постанови від 02.10.2024 №66345104 про стягнення виконавчого збору додається) було виведено 11.10.2024 в окреме провадження №76284953.

Так, 11.10.2024 Відповідачем відкрито виконавче провадження № 76284953 (роздруківка з АСВП постанови від 11.10.2024 № 76284953 про відкриття виконавчого провадження додається) з примусового виконання постанови №66345104 від 02.10.2024 про стягнення виконавчого збору в сумі 206544,06 грн.

У подальшому, на підставі виконавчого листа у справі №607/11389/18, який виданий 16.07.2021 Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області, приватним виконавцем Виконавчого округу Тернопільської області Кондратюком Р.В. 15.10.2024 відкрито виконавче провадження ВП №76298884 (роздруківка з АСВП постанови від 15.10.2024 №76298884 про відкриття виконавчого провадження додається).

Отже, виконавчі провадження №66345104 та №76298884 відкрито з примусового виконання виконавчого листа Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області №607/11389/18, який виданий 16.07.2021.

У межах виконавчого провадження №76298884 приватним виконавцем винесено 15.10.2024 постанову про стягнення з боржника основної винагороди в розмірі 206288,41 грн (роздруківка з АСВП постанови від 15.10.2024 №76298884 про стягнення з боржника основної винагороди).

Тобто, на даний час відбувається одночасне стягнення з Позивача виконавчого збору та основної винагороди приватного виконавця, що призводить до подвійного стягнення за одним і тим самим виконавчим документом, а тому Позивач звернувся до Відповідача із заявою, в якій просив закінчити виконавче провадження № 76284953 про стягнення з нього виконавчого збору.

Так, Позивачем 16.10.2024 подано заяву від 16.10.24 про закінчення виконавчого провадження №76284953 від 11.10.2024 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 206544,06 грн.

Вказану заяву Позивача про закінчення виконавчого провадження Відповідачем проігноровано, виконавче провадження №76284953 не закінчено.

Враховуючи, що у виконавчому провадженні №76284953 стягується з ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 206544,06 грн, а у виконавчому провадженні №76298884 стягується основна винагорода приватного виконавця у розмірі 206288,41 грн, то ОСОБА_1 22.10.2024 сплатив різницю у розмірі 255,66 грн та надав Відповідачу докази такої сплати.

Тобто, отримавши 16.10.2024 від Позивача заяву від 16.10.24 про закінчення виконавчого провадження №76284953, а також 28.10.24 докази сплати різниці, Відповідачу стало достеменно відомо, що приватним виконавцем стягується з Позивача основна винагорода приватного виконавця за тим самим виконавчим документом (виконавчий лист Тернопільського міськрайонного суду №607/11389/18 від 16.07.2021) за яким Відповідачем стягується виконавчий збір у провадженні №76284953.

Однак всупереч вимогам закону та судовій практиці Відповідачем вказану законну вимогу Позивача про закінчення виконавчого провадження №76284953 проігноровано, виконавче провадження №76284953 не закінчено, що свідчить про неправомірну бездіяльність Відповідача у вигляді незакінчення виконавчого провадження №76284953.

У Відомостях про виконавче провадження ВП №76284953 (дата отримання 31.10.2024 13:53) зазначено стан виконавчого провадження: відкрито.

Однак, оскільки відповідачем виконавче провадження №76284953 не закінчено, що, на думку позивача, свідчить про протиправну бездіяльність відповідача у вигляді незакінчення виконавчого провадження №76284953, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки приватним виконавцем виконавчого округу Тернопільської області Бачинською І.М. 11.10.2024 відкрито виконавче провадження ВП №76284953 з виконання виконавчого листа №607/11389/18 від 16.07.2021 виданого Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області та стягується з ОСОБА_1 основна винагорода приватного виконавця у визначеному законом розмірі, то підстави для подальшого стягнення з позивача суми виконавчого збору, який стягнутий в межах виконання цього ж виконавчого документа, - відсутні.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частина перша статті 5 цього Закону передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно із частиною першою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною восьмою статті 27 цього Закону встановлено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.

У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Статтею 45 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів); 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів.

Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення.

Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.

Згідно з приписами частин першої - п`ятої статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 2 червня 2016 року №1403-VIII за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.

Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.

Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Згідно з частиною сьомою статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

На виконання приписів статті 31 цього Закону постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2016 року №643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі також - «Порядок №643»).

Пунктом 19 цього Порядку визначено, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, що за одним і тим же виконавчим документом, а саме: виконавчим листом №607/11389/18 від 16.07.2021, виданим Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області, здійснюється стягнення з позивача як виконавчого збору, так і основної винагороди приватного виконавця.

Основна винагорода приватного виконавця і виконавчий збір у виконавчому провадженні, що здійснює державний виконавець, хоча і є за своєю суттю формами винагороди виконавців, проте не є однаковими поняттями. Згідно з приписами статті 45 Закону №1404-VIII спільним для цих форм винагороди є лише порядок стягнення.

Колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд, у постанові від 13.04.2023 у справі №160/695/22 досліджуючи питання щодо подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа дійшов висновку, що стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рішення беззаперечно тягне за собою додаткові витрати. Вказана обставина може розглядатися як накладання непропорційного та надмірного тягара на боржника, що зачіпає його право власності, гарантоване статтею 41 Конституції України і статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод.

Крім цього, Верховний Суд зазначив, що з-поміж учасників виконавчого провадження в рамках спірних правовідносин у зв`язку з неповнотою законодавчого регулювання процедури стягнення із боржників виконавчого збору та основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа саме боржник перебуває у найбільш уразливому становищі, якого зобов`язано сплатити двічі за виконання одного й того ж виконавчого документа.

Апеляційний суд погоджується з висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 13.04.2023 у справі №160/695/22 в контексті того, що подвійне стягнення виконавчого збору за виконання одного й того ж виконавчого документа є несправедливим та неприпустимим. Тобто у контексті вирішення адміністративного спору Верховний Суд дійшов висновку, що з точки зору дотримання засад виконавчого провадження, передбачених зокрема пунктом 5 частини першої статті 2 Закону №1404-VIII, справедливим може бути лише стягнення однієї з указаних сум.

Верховний Суд у постанові від 13.04.2023 у справі №160/695/22 дійшов висновку, що для розв`язання означеної проблеми та з метою ефективного захисту прав й інтересів осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України), до подібних правовідносин слід застосувати за аналогією закону частину восьму статті 27 Закону №1404-VIII.

Застосування частини восьмої статті 27 Закону №1404-VIII до спірних правовідносин дає підстави зробити висновок, що у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред`явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 21.07.2022 у справі №320/6215/19.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що оскільки приватним виконавцем Виконавчого округу Тернопільської області Бачинською І.М. 11.10.2024 відкрито виконавче провадження ВП №76284953 з виконання виконавчого листа №607/11389/18 від 16.07.2021 виданого Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області та стягується з ОСОБА_1 основна винагорода приватного виконавця у визначеному законом розмірі, то підстави для подальшого стягнення з позивача суми виконавчого збору, який стягнутий в межах виконання цього ж виконавчого документа, - відсутні.

Враховуючи вищенаведене, відповідач повинен був закінчити виконавче провадження №76284953 щодо виконання постанови №66345104 від 02.10.2024 про стягнення із ОСОБА_1 виконавчого збору на підставі частини восьмої статті 27 Закону №1404-VIII, проте доказів закінчення вказаного виконавчого провадження сторонами не представлено.

Колегія суддів підтримує висновки суду першої інстанції, що з метою належного та ефективного захисту прав позивача позов підлягає задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не закінчення виконавчого провадження №76284953, зобов`язання закінчити вказане виконавче провадження на підставі частини восьмої статті 27 Закону №1404-VIII.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким що підлягає задоволенню.

Колегія суддів також вважає за доцільне зауважити, що у пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Керуючись ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року у справі № 500/6534/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді Т. В. Онишкевич Р. П. Сеник Повне судове рішення складено 18.02.25