Ухвала

від 17.02.2025 по справі 440/4657/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

про відмову у відкритті касаційного провадження

17 лютого 2025 року

м. Київ

справа №440/4657/20

адміністративне провадження № К/990/3372/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу Полтавської обласної прокуратури

на рішення Полтавського окружного 29 травня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року

у справі №440/4657/20

за позовом Полтавської обласної прокуратури

до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_1 , Державна установа "Інститут травматології та ортопедії Національної академії медичних наук України",

про визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИВ:

У серпні 2020 року Полтавська обласна прокуратура звернулася до адміністративного суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_1 , Державна установа "Інститут травматології та ортопедії Національної академії медичних наук України", в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення від 14 серпня 2020 року №244 про повернення коштів в сумі 178128,30 грн та застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про загальнообов`язкове державне страхування у вигляді штрафу в сумі 89064,15 грн.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року, позов Полтавської обласної прокуратури задоволено.

Постановою Верховного Суду від 10 січня 2024 року скасовано рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року, а справу направлено на новий розгляд до Полтавського окружного адміністративного суду.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року відмовлено у задоволенні позову.

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Полтавська обласна прокуратура 24 лютого 2025 року, тобто в межах строку касаційного оскарження, звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного.

Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами загального позовного провадження.

Частиною четвертою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";

6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 12 КАС України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Згідно з пунктом 6 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує: для юридичних осіб - ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У КАС України термін "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб" вживається у значенні - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (пункт 24 частини першої статті 4 КАС України).

Станом на 01 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 3028,00 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік").

Водночас, заявлене позивачем у предметі спору до скасування рішення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області, яке передбачає стягнення грошових коштів у загальному розмірі 267192,45 грн, не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що передбачено пунктом 2 частини четвертої статті 12 КАС України, а отже справа не підлягає обов`язковому розгляду у порядку загального позовного провадження.

Таким чином, враховуючи положення частин третьої, четвертої пункту 6 частини шостої статті 12 КАС України, з урахуванням характеру спірних правовідносин, предмета позову та суб`єктного складу учасників справи, її складності та того, що загальна сума не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційну скаргу подано на судові рішення у справі незначної складності.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд, зокрема в ухвалах від 17 січня 2025 року у справі №160/13947/24, від 22 січня 2025 року у справі №280/4682/24, від 04 лютого 2025 року у справі №440/14795/23.

Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

За правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв`язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Водночас обов`язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.

Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №440/4657/20, які передбачені частинами четвертою і п`ятою статті 328 КАС України: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі №803/879/17, від 31 серпня 2018 року у справі №451/1464/16-а, від 11 грудня 2018 року у справі №804/3477/16, від 21 лютого 2019 року у справі №204/2001/17, від 25 квітня 2019 року у справі №219/3516/17, від 22 серпня 2019 року у справі №243/6955/17, від 22 серпня 2019 року у справі №243/5474/17, від 22 серпня 2019 року у справі №646/2035/17, від 22 серпня 2019 року у справі №235/3908/17, від 16 квітня 2020 року у справі №212/4165/17, від 18 червня 2020 року у справі №802/2184/16-а, від 23 липня 2020 року у справі №821/674/17, від 30 липня 2020 року у справі №823/361/17, від 12 серпня 2021 року у справі №640/20298/19, від 03 жовтня 2022 року у справі №520/12333/21, від 05 грудня 2022 року у справі №440/2621/21, від 26 січня 2023 року у справі №440/10446/21, від 25 червня 2020 року у справі №815/1819/16, від 20 березня 2023 року у справі №640/9782/21; касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; справа має виняткове значення для Полтавської обласної прокуратури.

Колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №803/879/17, від 31 серпня 2018 року у справі №451/1464/16-а, від 11 грудня 2018 року у справі №804/3477/16, від 21 лютого 2019 року у справі №204/2001/17, від 25 квітня 2019 року у справі №219/3516/17, від 22 серпня 2019 року у справі №243/6955/17, від 22 серпня 2019 року у справі №243/5474/17, від 22 серпня 2019 року у справі №646/2035/17, від 22 серпня 2019 року у справі №235/3908/17, від 16 квітня 2020 року у справі №212/4165/17, від 18 червня 2020 року у справі №802/2184/16-а, від 23 липня 2020 року у справі №821/674/17, від 30 липня 2020 року у справі №823/361/17, від 12 серпня 2021 року у справі №640/20298/19, від 03 жовтня 2022 року у справі №520/12333/21, від 05 грудня 2022 року у справі №440/2621/21, від 26 січня 2023 року у справі №440/10446/21, від 25 червня 2020 року у справі №815/1819/16, від 20 березня 2023 року у справі №640/9782/21, оскільки висновки у цих справах сформовані за інших фактичних обставин, у різні періоди часу та з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування, що позбавляє можливості їх застосувати у даних правовідносинах.

Суд наголошує, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, їхніх повноважень, об`єкта, предмета правового регулювання відносин, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їхньої подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Таким чином, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а також враховуючи те, що наведені скаржником постанови та оскаржувані судові рішення, прийняті з урахуванням різних фактичних обставин справи, у різні періоди часу та з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Мотиви судів першої та апеляційної інстанцій, якими вони керувалися ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 29 квітня 2020 року у справі №805/1376/16-а та від 07 червня 2023 року у справі №160/3520/20, про що обґрунтовано зазначено в оскаржуваних судових рішеннях.

Касаційна скарга не містить мотивів, які б заперечували релевантність застосованої судами практики Верховного Суду або необхідність відступу від неї.

Таким чином, Суд вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними обґрунтованими та такими, що прийняті у відповідності до усталеної практики Верховного Суду у подібних правовідносинах. Крім того, станом на день винесення цієї ухвали, Верховний Суд від згаданих висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах із застосуванням виняткового механізму, закріпленого частиною першою статті 346 КАС України, не відступав і колегія суддів також не вважає за потрібне ініціювати питання про відступлення від зазначених висновків.

Колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.

Колегія суддів також відхиляє твердження скаржника про те, що справа має для нього виняткове значення, оскільки оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі скаржник належних обґрунтувань не наводить.

Крім того, використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", або "суспільний інтерес" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

З огляду на вищевказане, Суд дійшов висновку що касаційна скарга не містить вагомих аргументів, які вказували на те, що розгляд такої справи матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення.

На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що передбачені частинами четвертою і п`ятою статті 328 КАС України виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку скаржником належним чином не обґрунтовані у касаційній скарзі, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Аналогічного висновку стосовно віднесення даної категорії справ до справ незначної складності дійшов Верховний Суд, зокрема в ухвалах від 18 травня 2022 року у справі №280/7294/20, від 22 червня 2022 року у справі №420/10275/21, від 19 серпня 2022 року у справі №440/5531/21.

Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 355, 359 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Полтавської обласної прокуратури на рішення Полтавського окружного 29 травня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року у справі №440/4657/20 за позовом Полтавської обласної прокуратури до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_1 , Державна установа "Інститут травматології та ортопедії Національної академії медичних наук України", про визнання протиправним та скасування рішення.

2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді С.М. Чиркін

В.М. Шарапа