Рішення

від 19.02.2025 по справі 496/2540/24

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 496/2540/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2025 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі :

судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю 3-ої особи без самостійних вимог на предмет спору : Служби у справах дітей Усатівської сільської ради Одеського району Одеської області про позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ :

5 квітня 2024 року, ОСОБА_1 звернулася до Біляївського райсуду Одеської області з позовом, який в подальшому уточнила в остаточній редакції якого від 08.05.2024 р., посилаючись на злісне невиконання відповідачем - батьком малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 своїх батьківських обов`язків по вихованню, матеріальному утриманню і піклуванню по відношенню до малолітнього сина, свідомого нехтування ним щодо піклування про його фізичний і духовний розвиток, повною відсутністю спілкування з дитиною і турботою про його нормальне самоусвідомлення, ігнорування відповідачем засвоєнню дитиною загальновизнаних норм моралі, відсутності доступу дитини до культурних та інших духовних цінностей, беручи до уваги, що вона є рідною тіткою малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який згідно наказу Служби у справах дітей Усатівської сільської ради Одеського району Одеської області № 25 від 03.12.2023 р. «Про тимчасове влаштування малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в сім?ю ОСОБА_4 » у зв?язку зі смертю матері дитини - ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 - просила суд, позбавити батьківських прав відповідача ОСОБА_2 відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Біляївського райсуду Одеської області від 05.08.2024 р. вказані матеріали цивільної справи були скеровані до Овідіопольського райсуду Одеської області в порядку ст.ст. 27,31,187 ЦПК України у зв?язку з реєстрацією місця проживання відповідача на території юрисдикції цього суду, отримані судом 02.09.2024 р. в провадження судді Гандзій Д.М. згідно протоколу автоматизованого розподілу судовї справи між суддями, прийняті судом ухвалою суду від 03.09.2024 р. з відкриттям провадження по справі в порядку загального позовного провадження зі стадії підготовчого судового засідання (а.с. 55-57,61,62).

В судове засідання позивачка та її представник не з?явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлялась належним чином - під особисту розписку, причини неявки не повідомили, надіславши до суду письмову заяву, в якій повністю підтримали свій позов, який просили задовольнити та розглянути справу за їх відсутністю, не заперечуючи проти ухвалення судом рішення при заочному розгляді (а.с. 84).

Відповідач в судове засідання не з?явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, за зареєстрованим у встановленому законом порядком місцем свого проживання, що підтверджується довідкою ВАДР ГУДМС України в Одеській області від 02.08.2024 р., згідно якої, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрований за адресою : АДРЕСА_1 , зворотними поштовими повідомленнями з відміткою листоноші «адресат відсутній за вказаною адресою», а також шляхом розміщення оголошення на офіційному сайті Судової влади, причини неявки не повідомив, заяви про слухання справи за його відсутністю, зустрічного позову або письмових пояснень чи заперечень до суду не надіслав (а.с. 83,87,88).

Представниця 3-ої особи без самостійних вимог на предмет спору Служби у справах дітей Усатівської сільської ради Одеського району Одеської області в судове засідання не з?явилась, надіславши до суду свій висновок Служби у справах дітей від 24.06.2024 р. та рішення виконкому Усатівської сільради Одеського району Одеської області № 263 від 27.06.2024 р. про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який просила врахувати при розгляді справи та слухати справу за її відсутності (а.с. 45-49,89-90).

Згідно зі ст. 280 ЦПК України, якщо у суду не має даних про причину неявки відповідача, сповіщеного про дату, час та місце судового засідання належним чином і не з`явився в судове засідання без поважних і без повідомлення причин, не подавши відзив на позов, суд вважає можливим розглянути справу на підставі даних, які є в матеріалах справи та зі згоди позивача, який не заперечує проти вирішення справи в заочному порядку, ухвалити рішення при заочному розгляді справи, за наявними матеріалами справи, що відповідає положенням ст.ст. 191,281 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи та додатково надані докази, зокрема, висновок Служби у справах дітей від 24.06.2024 р. та рішення виконкому Усатівської сільради Одеського району Одеської області № 263 від 27.06.2024 р. про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до умов ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини.

Згідно із статтею 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров?я або навчальний заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до п.п. 15,16 Постанови Пленуму ВСУ від 30.03.2007 р. № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» - позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов?язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об?єктивного з?ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав - лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України.

Ухилення батьків від виконання своїх обов?язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема : не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Не можна позбавити батьківських прав особу, яка не виконує своїх батьківських обов?язків унаслідок душевної хвороби, недоумства чи іншого тяжкого захворювання (крім хронічного алкоголізму чи наркоманії) - або з інших не залежних від неї причин.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передачу органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад.

Згідно із ч.ч. 4,5,6 ст. 19 СК України - при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв?язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини з огляду на те, що відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд не пов`язаний висновками певних органів, експертів та оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об?єктивному та безпосередньому дослідженні заявлених у справі доказів та обставин справи. Жоден доказ, у тому числі і висновок органу опіки та піклування, не має для суду наперед встановленої сили. Отже, суд може не погодитись із даним висновком і не взяти його до уваги.

Статтею 19 СК України передбачено, що рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання, якщо протягом 10 днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого ч. 1 ст. 170 цього Кодексу. При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним - обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Статтями 141,142,150 СК України передбачено - мати, батько мають рівні права та обов?язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов?язків щодо дитини. Діти мають рівні права та обов?язки щодо батьків, незалежно від того, чи перебували їхні батьки у шлюбі між собою. Батьки зобов?язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім?ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов?язані піклуватися про здоров?я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток та забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов?язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов?язку батьківського піклування щодо неї.

Статтями 151,153 СК України встановлено - батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини та право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам, а також мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Згідно із ст. 155 СК України - здійснення батьками своїх прав та виконання обов?язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов?язків - є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Однак, вимогами статті 169 СК України передбачено, що мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. При чому, суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, бере до уваги думку другого з батьків, інших осіб, з ким проживає дитина, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини.

Стаття 51 Конституції України передбачає що батьки зобов?язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Сім?я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ст. 52 Конституції України - діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

У свою чергу, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Проживання їх окремо від дитини - не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (ст. 141 СК України).

Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини ст.ст. 7,141,159 СК України випливає, що при вирішенні спору щодо участі у вихованні та порядку зустрічей з дитиною того з батьків, хто проживає окремо від дитини, судом мають враховуватися передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

Практику ЄСПЛ у сфері захисту прав дитини слід розглядати з урахуванням принципів правового статусу дитини. Виділяють принципи правового статусу дитини, які випливають з міжнародно-правових документів, перш за все, з Конвенції про права дитини 1989 р., та якими є: рівноправність дітей (ст. 2); неприпустимість будь-яких форм дискримінації (ст. 2); пріоритет інтересів дитини при вирішенні будь-якого питання, що стосується дітей, так званий принцип якнайкращого забезпечення інтересів дитини (ст. 3); принцип забезпечення захисту і турботи про благополуччя дитини (ст. 5); невід?ємність і пріоритет права на життя (на держави покладається обов?язок забезпечити їх виживання і розвиток, ст. 6); право дитини висловлювати свою думку, викладати інформацію про свої проблеми (діти мають право бути почутими, ст. 12-15); принцип збереження індивідуальності дитини (ст. 8); неприпустимість катувань та інших жорстоких, нелюдських і принижуючих гідність видів поводження і покарання (ст. 37 а); принцип відповідальності батьків за виховання і розвиток дитини (ст. 18).

ЄКПЛ проголосила принцип верховенства права і зобов?язання договірних сторін дотримуватися прав людини. Комплекс прав, закріплених ЄКПЛ, можна розділити на дві підсистеми: 1) права, що належать кожній людині від народження (життя, свобода, особиста недоторканність); 2) права, набуті з настанням певного віку (справедливий судовий розгляд у кримінальній справі, вступ до шлюбу). Окремою підсистемою можна розглянути перелік заборон, виконання яких гарантує реалізацію прав, закріплених в ЄКПЛ (заборона дискримінації, катувань, жорстокого поводження, рабської праці). У тексті ЄКПЛ практично відсутні норми, присвячені захисту прав дітей (за винятком, наприклад, положень про особливий статус неповнолітніх у статтях 5-6), однак обсяг більшості наданих нею прав такий, що ними може користуватися будь-яка людина, незалежно від вікових або інших характеристик. У зв?язку з цим ЄСПЛ, розглядаючи справи, де мало місце порушення прав дітей, посилається на норми ЄКПЛ як базовий документ.

На сьогодні наявні численні рішення ЄСПЛ щодо питань, які пов?язані із захистом прав дитини, ґрунтуються як на положеннях Європейської конвенції про захист прав людини, Загальної декларації прав людини, так і на положеннях Конвенції про права дитини. В ході огляду практики ЄСПЛ виявлено кілька типових ситуацій, де заявники не отримали адекватного правового захисту всередині своєї держави.

Традиційно велика увага приділяється ЄСПЛ справам, пов?язаним з визначенням місця проживання дитини, а також з реалізацією права на спілкування з нею не тільки батьків, але й інших родичів: дідусів, бабусь. Принцип 6 Декларації прав дитини, проголошеної Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 р. передбачає, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому разі в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір?ю.

11 липня 2017 року Європейським Судом з прав людини було винесено рішення у справі «М.С. проти України», у якому було встановлено порушення Україною статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка гарантує право на повагу до приватного та сімейного життя і яка охоплює як кримінальну сферу (проведення належного розслідування щодо застосування насильства до дитини), так і цивільну сферу щодо визначення місця проживання дитини. Суд вважав, що аналіз, проведений національними судами до прийняття рішення про те, що донька заявника мала жити з матір?ю, недостатньо обґрунтований. Тому, незважаючи на широку свободу розсуду, надану національній владі в галузі опіки над дітьми, причини, які вони приводять для їх вирішення, не можуть вважатися «відповідними та достатніми». Оцінюючи пропорційність втручання, Суд повторив свої загальні принципи щодо того, що при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв?язків із сім`єю, крім випадків, коли сім?я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 76). Цікавим є аналіз про те, що до конфлікту між батьками дитина завжди проживала в квартирі заявника, де у неї була стабільна обстановка. Подальший переїзд дитини порушив стабільність повсякденного життя дитини: їй довелось жити в новому будинку в іншому житловому районі, і їй довелось відвідувати нову установу й спілкуватися з новими людьми, що оточували її. У момент цивільного спору мати знову переїхала, де вона жила в іншій квартирі, що знов було новим середовищем, яке дитина мала прийняти. Важливо, що Європейський Суд звернув увагу, що рішення судів не свідчать, що будь-яке з цих питань було належним чином розглянуто (пункт 83). Заслуговує на увагу та обставина, що бабуся і дідусь становили важливу частину сімейного життя дитини, проте цей факт не розглядався судом першої інстанції. Апеляційний суд лише зазначив, що роль батьків у вихованні дитини важливіша, ніж роль бабусь і дідусів. Хоча Європейський Суд згоден з цим спостереженням. Він вважає, що в конкретних обставинах цієї справи таке твердження було недостатнім, оскільки залишилося незрозумілим, яким чином таке загальне спостереження відповідало індивідуальному становищу дитини заявника і чи було відібрання дитини від бабусі та дідуся таким, що спричиняло шкоду інтересам дитини (пункт 84). В окремій думці суддя Карло Ранзоні від Ліхтенштейну охарактеризував ситуацію, що притаманна українській судовій практиці, та підкреслив, що в цьому випадку національні суди, схоже, розробили методологію, засновану на принципі, який тягне за собою «презумпцію на користь матері» в справах по догляду за дитиною, тобто що дитина повинна жити з матір`ю, що може бути спростовано у випадках, де існували «виняткові обставини». Використовуючи цю презумпцію, національні суди обмежили сферу своїх зусиль щодо встановлення фактів, в основному прагнучі встановити, чи були «виключні обставини». Відповідно, у відсутності «виключних обставин» суди відмовилися від подальшої оцінки всіх інших непередбачуваних обставин, які могли б мати стосунок до вирішення спірного питання, зазначивши також, що презумпція на користь матері в справах щодо дітей не підтверджується на рівні ООН, що випливає з Декларації або прецедентної практики Європейського Суду, а також не відповідає позиції Ради Європи та більшості держав - членів Ради Європи. Суддя зазначив, що Європейський Суд повторював, що існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків. Суд також підкреслив, що батьки в принципі повинні мати рівні права в спорах про утримання дітей, і не приймає ніяких презумпцій, заснованих на залежності від статі одного з батьків. Як ілюстрацію прикладів, крім практики Європейського Суду, наведено посилання на рішення Палати лордів та Резолюцію Ради Європи 2079 (2015). Як підсумок, суддя Ранзоні підкреслив, що принцип, викладений у Декларації ООН - не може вважатися проблематичним сам собою, за умови, що він не порушує процес прийняття рішень щодо визначення найкращих інтересів дитини. Однак саме це і відбулося в даному випадку. Через презумпції на користь матері національні суди зменшили рамки своєї оцінки, обмежилися встановленням відсутності «виняткових обставин» і відмовилися від вивчення подальших обставини, які були б визначальними для того, щоб забезпечити найкращі інтереси дитини. Отже, важливим є окреме виділення спірної проблеми, характерної для України, а саме існування «презумпції на користь матері» в питаннях виховання дитини описано підхід національних судових інституцій і звернуто увагу з посиланням на відповідні міжнародні стандарти, на його неправильності.

Стаття 6 Декларації допускає розлучення дитини з матір?ю, а таким винятковим випадком може бути ситуація, в якій це відповідає інтересам дитини, що залежно від обставин конкретної справи допускає і залишення дитини з батьком, але зазвичай це потребує уникнення поверхового ставлення, забезпечення поглибленого вивчення і врахування різноманітних факторів.

В Рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» встановлено, що вирішуючи справи про позбавлення батьківських прав, суд зобов?язаний дотримуватися вимог ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у частині права заявників на повагу до сімейного життя, зокрема, судове рішення має бути побудоване на з?ясованих обставинах: чи були мотиви для позбавлення батьківських прав доречними і достатніми, чи здатне рішення про позбавлення батьківських прав забезпечити належний захист дитини, чи було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини, чи ґрунтується висновок органу опіки на достатній доказовій базі, чи мали батьки достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання.

Відповідно до ст. 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Аналогічна позиція була висвітлена Європейським судом з прав людини у справі «Бушемі проти Італії» (Заява № 29569/95) Рішення від 16 вересня 1999 року.

Відповідно до частини 2 статті 166, частиною 2 статті 182 СК України, особа позбавлена батьківських прав - не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини. Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.

Суд встановив, що позивачка ОСОБА_1 є рідною тіткою малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який був влаштований до родини позивачки згідно Наказу Служби у справах дітей Усатівської сільської ради Одеського району Одеської області № 25 від 03.12.2023 року «Про тимчасове влаштування малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в сім`ю родичів ОСОБА_1 » (а.с. 10,11).

Малолітній ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серія НОМЕР_1 , актовий запис № 60, виданий Біляївським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області), фактично проживає за адресою : АДРЕСА_2 та згідно Наказу № 23 від 03.11.2023 року, знаходиться на первинному обліку дітей, які залишились без батьківського піклування, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування Служби у справах дітей Усатівської сільської ради, у зв?язку з тим, що матір дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (свідоцтво про смерть серія НОМЕР_2 , актовий запис № 10009 від 18.10.2023 року, зареєстровано Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (а.с. 7).

Згідно акту обстеження умов проживання, малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає в родині заявниці, складеного Службою у справах дітей Усатівської сільської ради та Відділом соціального захисту населення, соціальних служб для сімей, дітей та молоді територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Усатівської сільської ради від 06.11.2023 року умови проживання дитини добрі, створені належні умови для проживання та розвитку дитини, тітка піклується про свого племінника, та планує взяти над дитиною опікунство.

Згідно Витягу № 00042087827 від 31.10.2023 р., батьком малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , записаний відповідно до статті 126 СК України - ОСОБА_2 , гр. Республіки Ірак (а.с. 12).

Суд встановив, що після того, як ОСОБА_2 визнав себе батьком малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (свідоцтво про народження серія НОМЕР_1 , а/з № 60, виданий Біляївським міськрайонним відділом ДРАЦС Головного територіального управління юстиції в Одеській області, дата видачі 07.09.2019 р.), минуло більш ніж 4 роки і за вказаний період часу, відповідач ОСОБА_2 самоусунувся від виконання батьківських обов`язків відносно свого малолітнього сина, не піклувався про життя та здоров`я дитини, не займається вихованням дитини, не навідується до дитини до школи, не спілкується з сімейним лікарем щодо стану здоров`я сина, матеріально дитину не утримує, а тому малолітній ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому дитина потребувала влаштування в сімейні форми виховання, влаштування під опіку рідної тітки - позивачки ОСОБА_1 , яка має бажання залишити у себе дитину на правах підопічного, піклуватися про нього, виховувати та нести за нього відповідальність, що випливає з позову (а.с. 8).

Статтею 164 СК України встановлено підстави позбавлення батьківських прав, а саме п. 2 ч. 1 - ухиляння від виконання своїх обов?язків по вихованню дитини.

Ухиленням від виконання своїх обов?язків з виховання дитини з боку батька є однією з підстав позбавлення батьківських прав. Способи та методи ухиляння від обов?язків з виховання та утримання дитини чітко вписано в постанові Пленуму Верховного суду України № 3 від 30.03.2007 року в п. 16 «Ухиляння батьків від виконання своїх батьківських обов?язків має місце, коли вони не пілкуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання. Підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначенні фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, треба розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов?язками».

Після звернення заявниці, Служба у справах дітей зробила усе можливе в межах своїх повноважень для розшуку та отримання відомостей про ОСОБА_2 . Відповідно до «Типового положення про комісію з питань захисту прав дитини (Затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 866 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України

від 3 жовтня 2018 р. № 800)) п. 8, до участі в засіданнях комісії обов`язково запрошуються повнолітні особи, стосовно яких приймається рішення або складається висновок органу опіки та піклування. Ці особи повинні бути належним чином повідомлені про час та місце проведення засідання.

Службою у справах дітей було направлено відповідні запити до Біляївського відділу ДРАЦС в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції(м. Одеса) та Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області з метою отримання відомостей та з`ясування думки ОСОБА_2 , щодо вищевказаної заяви, але в отриманих відповідях на листи, не містилося інформації щодо батька дитини (а.с. 38-40,50-53).

Після всебічного розгляду зазначених обставин, Службою у справах дітей Усатівської сільської ради встановлено, що батько малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечує необхідне харчування, медичний догляд, лікування дитини, не спілкується з сином в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення, не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до його внутрішнього світу, не створює умов для отримання дитиною освіти, що є необхідною складовою виховання. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини, що відповідно ч. 2 ст. 164 Сімейного кодексу України є підставою для позбавлення ОСОБА_2 відносно його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Вказані обставини підтверджуються висновком Служби у справах дітей від 24.06.2024 р. та рішенням виконкому Усатівської сільради Одеського району Одеської області № 263 від 27.06.2024 р. про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі ч. 5 ст. 19, п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, беручи до уваги інтереси малолітньої дитини (а.с. 45-49).

З вказаним висновком повністю погоджується суд, так як ухвалений він виключно у відповідності з нормами Закону та інтересів малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який влаштований та проживає у сім?ї позивачки ОСОБА_1 .

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач злісно, умисно та свідомо ухиляється виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання, утримання та піклування малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується вищенаведеними доказами, та у суду є всі підстави позбавити відповідача батьківських прав відносно його дитини, а тому позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,141,174,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273,280-283 ЦПК України, Конституцією України, ст.ст. 19,155,164-166,169 СК України, Законом України «Про охорону дитинства», Постановою Пленуму ВСУ від 30.03.2007 р. № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», «Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності, пов?язаної із захистом прав дитини», затвердженого постановою КМУ від 24 вересня 2008 року № 866, Конвенцією про права дитини, ЄКПЛ, рішеннями ЄСПЛ, суд, -

ВИРІШИВ :

1.Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю 3-ої особи без самостійних вимог на предмет спору : Служби у справах дітей Усатівської сільської ради Одеського району Одеської області про позбавлення батьківських прав - задовольнити ;

2.Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (громадянина Республіки Ірак) батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

3.Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (громадянина Республіки Ірак) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_3 ) судовий збір в розмірі 1211,20 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30-ти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду

Повний текст рішення виготовлено та підписано 19.02.2025 р.

Суддя Гандзій Д.М.