Рішення

від 14.02.2025 по справі 752/19167/24

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №752/19167/24

Провадження №2/752/2525/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2025 року м. Київ

Голосіївський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді Кордюкової Ж.І.,

за участю секретаря Дураєвої А.О.,

представника позивача Цурки Н.А.,

представника відповідача Ягича М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної установи «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва» Національної академії медичних наук України про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Цурка Наталія Олександрівна в інтересах ОСОБА_1 за допомогою модуля Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» звернулася до суду з позовною заявою до Державної установи «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва» Національної академії медичних наук України про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 18.06.2024 ОСОБА_1 повідомлено, що наказом т.в.о. директора Державної установи «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва Національної академії медичних наук» №73 від 11.06.2024 його відсторонено від виконання обов`язків заступника головного лікаря з лікувальної роботи клініки професійних захворювань з 11.06.2024 на час проведення розслідування та до отримання інформації від правоохоронних органів.

В наказі № 73 від 11.06.2024 «Про відсторонення від займаних посад» вказано, що цей наказ видається у зв`язку з інформацією правоохоронних органів щодо кримінального провадження.

Жодних даних в рамках якого кримінального провадження, за фактом якого злочину чи проступку, правовою кваліфікацією інкримінованого злочину в цьому наказі не зазначено.

02.06.2024 у позивача було проведено обшук за місцем фактичного проживання та вилучено мобільний телефон, на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 24.05.2024 № 752/11041/24 в рамках кримінального провадження, №422310000000100 від 14.02.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.191, ч.3.ст. 368, ч.4 ст. 27, ч.3 ст. 369. ч.3 ст. 332 КК України.

Станом на дату звернення з позовною заявою позивач не має статусу підозрюваного чи обвинуваченого в жодному кримінальному провадженні, також відсутні постанови суду, що набрали законної сили, про притягнення його до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення у сфері корупційних чи інших правопорушень.

Наказ є незаконним та таким, що винесений з допущенням грубих порушень трудового законодавства що є підставою для його скасування.

Відсторонення можливе лише відносно підозрюваного чи обвинуваченого за відповідного рішення слідчого судді чи суду в рамках кримінального провадження. Доказів існування повідомлення ОСОБА_1 про підозру та/або пред`явлення обвинувачення, а також рішення слідчого судді або суду відносно ОСОБА_1 щодо відсторонення останнього від посади не існує та не існувало на дату прийняття оскаржуваного наказу. Під час відсторонення від роботи дія трудового договору не припиняється, але працівник тимчасово до роботи не допускається, та відповідно, заробітна плата не сплачується.

Тому, час відсторонення від роботи може розглядатися як період часу вимушеного прогулу, а отже, при оскарженні незаконного відсторонення працівника, роботодавець має виплати останньому середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Позивач зазнав душевних страждань через незаконне відсторонення, але разом з тим, враховуючи засади розумності, співмірності вважає, що розмір моральної шкоди становить 3000 грн. Саме такий розмір моральної шкоди він вважає достатнім для компенсації своїх моральних страждань.

Враховуючи складність ситуації, доцільним є стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 70000 грн.

Просив:

визнати незаконним та скасувати наказ Державної установи «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва Національної академії медичних наук» №73 від 11.06.2024 про відсторонення від виконання обов`язків заступника головного лікаря з лікувальної роботи ОСОБА_1 клініки професійних захворювань;

поновити ОСОБА_1 на заступника головного лікаря з лікувальної роботи клініки професійних захворювань;

стягнути з Державної установи «Інститут медицини праці імені Ю.І.Кундієва Національної академії медичних наук» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, моральну шкоду в розмірі 3 000 грн. та витрати на оплату правової допомоги в розмірі 70 000 грн.

23.09.2024 постановлено ухвалу про залишення позову без руху.

23.10.2024 постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті в порядку спрощеного позовного провадження.

Представник позивача підтримала позовні вимоги, посилаючись на доводи, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив наступні фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

11.06.2024 т.в.о. директора Державної установи «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва» Національної академії медичних наук України Демченко Віолета видала наказ №73 від 11.06.2024 про відсторонення від виконання обов`язків у зв`язку з інформацією правоохоронних органів щодо кримінального провадження декількох працівників, в тому числі і заступника головного лікаря з лікувальної роботи клініки професійних захворювань ОСОБА_1 (п.8 наказу).

Згідно з довідкою Державної установи «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва» Національної академії медичних наук України від 04.09.2024 №24/609 заступника головного лікаря ОСОБА_1 виплачувалась заробітна плата в період з березня 2024 року по серпень 2024 року щомісячно в загальному розмірі 238181,34 грн.

Частиною 1 ст. 46 КЗпП України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що відсторонення працівників від роботи роботодавцем допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 №13 роз`яснено, що якщо буде встановлено, що на порушення ст. 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст.235 КЗпП).

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати.

З оспорюваного наказу вбачається, що позивач був відсторонений від виконання обов`язків у зв`язку з інформацією правоохоронних органів щодо кримінального провадження.

Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Працівник має право оскаржити наказ про відсторонення від роботи у встановленому законом порядку.

За змістом статті 46 КЗпП України допускається відсторонення працівника від роботи або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом.

Доказів існування випадків, передбачених ст. 46 КЗпП України, які б могли бути підставою для відсторонення відповідача від роботи, суду не надано.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що відсторонення позивача від посади було протиправним, що має наслідком скасування оспорюваного наказу, але лише в тій частині, що стосується позивача. В іншій частині наказ №73 від 11.06.2024 скасуванню за вимогою позивача не підлягає, оскільки він стосується прав інших працівників, які не позбавлені права самостійно звернутись до суду задля його оскарження.

При цьому суд вважає, що вимога про поновлення позивача на роботі не може бути задоволена, оскільки позивач лише був відсторонений від роботи, а не звільнений. Тому за приписами ч.1 ст. 235 КЗпП лише у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. За таких обставин відсутні підстави для поновлення позивача на роботі.

В період з 11.06.2024 до дня ухвалення рішення позивач не виконував свої посадові обов`язки як заступник головного лікаря з лікувальної роботи клініки професійних захворювань внаслідок протиправного рішення керівника відповідача. Проте судом встановлено, що впродовж червня-липня 2024 року йому заробітна виплачувалась, що свідчить про відсутність підстав стягувати з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Доказів, які б спростовували зазначений висновок суду, сторона позивача не надала.

Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди суд відзначає наступне.

Статтею 237-1 КЗпП України встановлено, що відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 (з відповідними змінами) роз`яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Аналізуючи обставини встановлені у судовому засіданні у сукупності з наданими доказами, суд зазначає, що в ході розгляду справи були встановлено порушення прав позивача, оскільки від роботи він був відсторонений протиправно.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (ст. ст. 3, 4, 11, 31 ЦПК України).

Враховуючи, те що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у його житті та з урахуванням інших обставин, то вимоги позивача є законними і обґрунтованими.

Суд вважає, що компенсація завданої моральної шкоди має самостійне юридичне значення. Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Аналізуючи вищенаведені норми права у сукупності з доказами, дослідженими в судовому засіданні, суд приходить до висновку, що позивачу була спричинена моральна шкода через незаконне відсторонення від роботи, що вимагало від нього додаткових зусиль для відновлення його порушених прав в судовому порядку.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує конкретний характер порушення прав позивача, погіршення його матеріального стану, тяжкість, істотність, їх тривалість, та вважає, що підлягає задоволенню вимога про відшкодування моральної шкоди в розмірі 1000 грн.

Враховуючи викладене, суд задовольняє позовні вимоги частково.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1614,89 грн.

Щодо вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 70000 грн., суд відзначає наступне.

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат.

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

30.11.2023 між позивачем та адвокатом Цурка Н.О., був укладений договір про надання правової допомоги, п.2.1. якого визначено, що вартість, порядок та строки оплати правової допомоги, що надається (гонорар адвоката), визначається у додаткових угодах до договору, які невід`ємною частиною договору.

Жодних доказів на підтвердження розміру витрат на правову допомогу у вигляді гонорару адвоката в розмірі 70000 грн. суду надано не було, а тому відсутні підстави для стягнення цих витрат з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 12-13, 81, 141, 247, 258 - 259, 263 - 265, 268, 272 - 273, 354-355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Державної установи «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва» Національної академії медичних наук України №73 від 11.06.2024 в частині відсторонення від виконання обов`язків заступника головного лікаря з лікувальної роботи клініки професійних захворювань ОСОБА_1 .

Стягнути з Державної установи «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва» Національної академії медичних наук України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп.

Відмовити в задоволенні решти позовних вимог.

Стягнути з Державної установи «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва» Національної академії медичних наук України на користь ОСОБА_1 судові витрати по оплаті судового збору в сумі 1614 (одна тисяча шістсот чотирнадцять) грн. 89 коп.

Відмовити в стягненні решти судових витрат.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення в повному обсязі складено 19.02.2025.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Державна установа «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва» Національної академії медичних наук України, місцезнаходження: м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 75, код ЄДРПОУ 22946309.

Суддя Ж. І. Кордюкова