Постанова

від 17.02.2025 по справі 916/2285/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/2285/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Савицького Я.Ф., Ярош А.І.

секретар судового засідання Ісмаілова А.Н.

за участю представників учасників справи:

від Державного підприємства Морський торговельний порт «Чорноморськ» м.Чорноморськ Одеської області Марченко Д.В. на підставі самопредставництво;

від Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІС ЮА ЛТД» м. Одеса Зубрицький О.О. на підставі ордеру.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІС ЮА ЛТД» м.Одеса

на рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2024 року, м. Одеса, суддя першої інстанції Д`яченко Т.Г., повний текст рішення складено та підписано 01 жовтня 2024 року.

у справі №916/2285/24

за позовом: Державного підприємства Морський торговельний порт «Чорноморськ», м.Чорноморськ Одеської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІС ЮА ЛТД», м.Одеса

про стягнення 767 201 грн. 38 коп.

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У травні 2024 року Державне підприємство Морський торговельний порт «Чорноморськ», м. Чорноморськ Одеської області звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІС ЮА ЛТД», м.Одеса в якій просило суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором про зберігання №20/11-д/нд від 22.06.2020 року у розмірі 767 201 грн. 38 коп., з яких: суму основного боргу у розмірі 559 368 грн., пеню у розмірі 108 376 грн. 05 коп., 3% річних у розмірі 24 822 грн. 48 коп., інфляційні втрати у розмірі 74 634 грн. 85 коп., а також вирішити питання про відшкодування позивачу за рахунок відповідача судових витрат у справі.

Зокрема, позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем, всупереч умовам укладеного між ним та позивачем договору про зберігання №20/11-д/нд від 22.06.2020 року, належним чином зобов`язання з оплати за надання послуг, а саме, зберігання майна в повному обсязі та в строки не виконано, внаслідок чого позивачем, крім основної заборгованості за договором, нараховано пеню, 3% річних та інфляційні втрати у вищезазначеному розмірі.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.09.2024 року у справі №916/2285/24 позовні вимоги Державного підприємства Морський торговельний порт «Чорноморськ», м.Чорноморськ Одеської області задоволено повністю. Стягнуто з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІС ЮА ЛТД», м.Одеса на користь позивача - Державного підприємства Морський торговельний порт «Чорноморськ», м.Чорноморськ Одеської області грошові кошти в розмірі основного боргу 559 368 грн., пені 108 376 грн. 05 коп., 3% річних 24 822 грн. 48, інфляційних втрат 74 634 грн. 85 коп., відшкодовано судовий збір у розмірі 11 508 грн. 02 коп.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем у даній справі належними та допустимими доказами доведено факт невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІС ЮА ЛТД», м.Одеса умов договору про зберігання №20/11-д/нд від 22.06.2020 року в частині оплати за надані послуги, з огляду на що, позовні вимоги позивача визнав обґрунтованими.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІС ЮА ЛТД», м. Одеса з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило суд рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2024 року у справі № 916/2285/24 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Державного підприємства Морський торговельний порт «Чорноморськ», м.Чорноморськ Одеської області відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, а також неповним з`ясуванням обставин справи.

Зокрема, скаржник вказує, що суд першої інстанції, встановивши обставину про те, що між сторонами 22.06.20202 року було укладено договір зберігання № 20/11-д/нд., не з`ясував обставину щодо терміну дії договору, тобто, чи існували між сторонами спору договірні правовідносини, невиконання яких надавали би право звернення до суду позивачу.

Так, скаржник зазначає, що розділ 10 договору зберігання № 20/11-д/нд містить п. 10.3., який регулює порядок продовження строку дії договору, а саме: за заявою поклажодавця, не менше ніж за 30 днів до закінчення строку дії даного договору, договір може бути пролонгований строком на 1 рік на тих самих умовах, що викладено даною редакцією договору.

Проте, як стверджує скаржник, судом першої інстанції не було надано належної оцінки тій обставині, що відповідач не звертався до позивача із заявою про продовження терміну дії договору зберігання № 20/11-д/нд, матеріали справи також не містять доказів, які б спростовували даний факт, а тому, договірні зобов`язання за договором зберігання №20/11-д/нд були припинені на підставі п. 10.5 договору - у зв`язку з закінченням строку, на який він був укладений. Отже ,договір зберігання № 20/11-д/нд припинив свою дію 31.12.2020 року.

Скаржник, посилаючись на п.10.5 договору, зазначив, що припинення дії договору не звільняє сторони договору від виконання всіх існуючих на день його припинення зобов`язань. Тобто, на його думку, період виконання зобов`язань за договором обмежений датою 31.12.2020 року.

Також, скаржник вказує, що доказів наявності заборгованості за договором станом на 31.12.2020 року з боку відповідача матеріали справи не містять.

Крім того, скаржник звертає увагу на те, що розрахунки заборгованості, на які посилається позивач, стосуються періоду 2021-2024 років, тобто за період, який знаходиться поза межами терміну дії договору зберігання № 20/11-д/нд., що свідчить про повну безпідставність позовних вимог.

Скаржник вказує, що, задовольняючи позовні вимоги та виходячи з того, що між сторонами спору, начебто, наявний діючий договір зберігання №20/11-д/нд, суд першої інстанції також не з`ясував, у який період виникли договірні правовідносини між сторонами та у який період продовжували діяти, тобто, чи існували обґрунтовані підстави для усунення відповідача від виконання своїх зобов`язань у зв`язку із настанням форс-мажорних обставин.

Також, скаржник звертає увагу суду на той факт, що Державне підприємство «Морський Торговельний порт «Чорноморськ», м.Чорноморськ Одеської області неналежним чином виконувало свої обов`язки відповідно до укладеного договору зберігання № 20/11-д/нд, оскільки на початку 2023 року частина майна, яке передано на зберігання, була викрадена. За даним фактом подано відповідну заяву про вчинення злочину, задля притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності, а тому, на думку відповідача, стягувати грошові кошти за зберігання майна, яке викрадено та не перебуває на зберіганні, є неможливим.

Наведені обставини, на думку апелянта, є підставою для скасування рішення суду першої інстанції у даній справі та ухвалення судом апеляційної інстанції нового рішення на користь відповідача.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 року у справі №916/2285/24 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІС ЮА ЛТД», м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2024 року у справі № 916/2285/24, справу призначено до судового розгляду.

У зв`язку із тим, що суддя зі складу колегії суддів, який не є суддею-доповідачем, Колоколов С.І. є тимчасово непрацездатним, що унеможливлює розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Віс Юа Лтд», м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2024 року у справі № 916/2285/24, за розпорядженням в.о. керівника апарату суду №8 від 14.02.2025 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №916/2285/24.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.02.2025 для розгляду апеляційної скарги у справі №916/2285/24 сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Діброви Г.І., суддів: Ярош А.І., Савицького Я.Ф.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.02.2025 року прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Віс Юа Лтд» на рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2024 року у справі № 916/2285/24 до свого провадження колегією суддів у новому складі.

10 грудня 2024 року до Південно-західного апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» від Державного підприємства Морський торговельний порт «Чорноморськ», м.Чорноморськ Одеської області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив суд апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІС ЮА ЛТД», м. Одеса залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2024 року у справі № 916/2285/24 залишити без змін. Судовою колегією відзив було долучено до матеріалів справи.

Зокрема, за доводами відзиву, позивач, посилаючись на обставини справи, наголосив, що твердження апелянта щодо припинення строку дії спірного договору 31.12.2020 спростовується його ж листом від 04.11.2020 №29 щодо пролонгації спірного договору на 2021 рік.

Крім того, позивач вказує, що відповідач самостійно, в добровільному порядку здійснював оплату рахунків за надання послуг за спірним договором впродовж першого півріччя 2021 року, що підтверджується наданими платіжними дорученнями.

Також позивач вказує, що апелянт не врахував положень пункту 10.5. договору, згідно якого припинення дії договору не звільняє сторони договору від виконання всіх існуючих на день його припинення зобов`язань, що в силу вимог ст.526 та 628, 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим до виконання сторонами належним чином.

Позивач стверджує, що спочатку апелянт вчиняє дії на виконання умов договору, направляючи заявки, листи, здійснюючи оплати, на що покладається позивач, зокрема, щодо виконання умов договору, яким передбачено, що припинення дії договору не звільняє сторони договору від виконання всіх існуючих зобов`язань, проте, згодом відмовляється забрати своє майно, що не є вантажем, та заперечує проти строку дії договору та здійснення оплати наданих послуг, що, на думку позивача, є недобросовісною та суперечливою поведінкою, порушенням умов договору, зокрема, п.10.5., обов`язковість якого випливає із закону

Твердження апелянта про викрадення його майна, яке не є вантажем, не відповідає дійсності та не підтверджено належним чином.Крім того, позивач стверджує, що відповідачем не подано суду належних доказів, які б свідчили про повідомлення позивача у порядку визначеному в договору, про дію форс-мажорних обставин, що об`єктивно перешкоджають або унеможливлюють сплату платежів за зберігання майна.

У зв`язку із вищезазначеним позивач вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано, з дотриманням норм матеріального та процесуального права вирішено спір по суті та задоволено позовні вимоги Державного підприємства Морський торговельний порт «Чорноморськ», м.Чорноморськ Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІС ЮА ЛТД», м. Одеса.

Також, 17.02.2025 року через підсистему «Електроний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІС ЮА ЛТД», м. Одеса надійшло клопотання про зупинення розгляду справи (вх.№663/25).

В обґрунтування зазначеного клопотання останній зазначає, що, подаючи апеляційну скаргу на зазначене судове рішення, Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІС ЮА ЛТД», м. Одеса зазначалось про випадкове з`ясування факту того, що Державним підприємством «Морський Торговельний порт «Чорноморськ», м.Чорноморськ Одеської області неналежним чином виконувались свої обов`язки відповідно до укладеного договору зберігання № 20/11-д/нд, оскільки на початку 2023 року частина майна, яка передана на зберігання, була викрадена за сприянням відповідних службових осіб зазначеного порту. Тобто, вже з початку 2023 року Державне підприємство «Морський Торговельний порт «Чорноморськ», м.Чорноморськ Одеської області не зберігало майно, яке належить Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІС ЮА ЛТД», м. Одеса.

Водночас, позовні вимоги Державного підприємства «Морський Торговельний порт «Чорноморськ», м.Чорноморськ Одеської області охоплює період, коли вже майно Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІС ЮА ЛТД», м. Одеса не перебувало на зберіганні.

Отже, позивач у особі Державного підприємства «Морський Торговельний порт «Чорноморськ», м.Чорноморськ Одеської області просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІС ЮА ЛТД», м. Одеса грошові кошти за зберігання майна, яке вже з початку 2023 року не зберігалось на території зазначеного порту та у такий спосіб вживає заходи по приховуванню вчинення злочину.

За фактом викрадення майна, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю «ВІС ЮА ЛТД», м. Одеса та яке зберігалось у Державного підприємства «Морський Торговельний порт «Чорноморськ», м. Чорноморськ Одеської області зареєстроване 06.02.2025 року відповідне кримінальне провадження, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025162160000107 та наразі слідчим відділенням відділу поліції №1 Одеського районного управління поліції № 2 ГУНП в Одеській області проводиться досудове розслідування.

Отже, з огляду на зазначену вище обставину, відповідач просить зупинити провадження по даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у вищевказаному кримінальному провадженні, оскільки вважає, що наразі об`єктивно неможливо здійснювати її розгляд.

Дослідивши вищезазначене клопотання, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Тобто, обов`язок суду зупинити провадження у справі виникає лише у тому випадку, коли пов`язана справа перебуває на стадії судового розгляду.

Здійснюючи тлумачення вказаних норм процесуального права, Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у п. п. 8.11, 8.12 постанови від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20 сформулював висновок про те, що, по-перше, провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього; по-друге, під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; по-третє, обов`язкова пов`язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення.

Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі, з огляду на вимоги п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України, суд повинен у кожному конкретному випадку з`ясувати: чи існує вмотивований зв`язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства; чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду цієї справи з вказівкою на обставини, які встановлюються судом в іншій справі (див. також постанову Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2022 у справі № 357/10397/19).

Водночас, за приписами п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Відповідно до частини 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

У даному випадку відповідач обґрунтував своє клопотання наявністю кримінального провадження № 12025162160000107, відкритого 06.02.2025 року, тобто вже після прийняття оскаржуваного рішення суду першої інстанції 30 вересня 2024 року, що унеможливлює задоволення визначеного клопотання, оскільки, по-перше, таке кримінальне провадження взагалі не існувало на момент розгляду спору по суті судом першої інстанції, по-друге, доказів передачі кримінального провадження № 12025162160000107 на розгляд суду та відкриття провадження у кримінальній справі матеріали справи не містять.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідач, у випадку закінчення кримінального провадження № 12025162160000107 та наявності вироку суду у кримінальній справі (якщо таке відбудеться), не позбавлений права звернутись до господарського суду із заявою про перегляд оспорюваного рішення за нововиявленими обставинами відповідно до вимог ст.320 Господарського процесуального кодексу України, а тому, клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІС ЮА ЛТД» про зупинення розгляду по справі 916/2285/24 до набрання законної сили судовим рішенням у кримінальному провадженні, внесеному 06.02.2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12025162160000107 колегія суддів залишає без задоволення.

В судовому засіданні представник відповідача просив суд апеляційної інстанції задовольнити апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції скасувати з мотивів, викладених письмово в апеляційній скарзі.

Представник позивача просив суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, з мотивів, викладених письмове у відзиві.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІС ЮА ЛТД» м. Одеса не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2024 року у справі №916/2285/24 є законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

22.06.20202 року між Державним підприємством Морський торговельний порт «Чорноморськ», м. Чорноморськ Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІС ЮА ЛТД», м. Одеса було укладено договір зберігання №20/11-д/нд.

Відповідно до п. 1.1. договору, у порядку і на умовах даного договору, поклажодавець передає, а зберігач приймає на зберігання майно, що є власністю поклажодавця (надалі іменується «майно»), перелік якого, кількість та займана площа вказуються у відповідних актах приймання-передачі, які складаються при передачі/поверненні майна на/зі зберігання.

Пунктом 1.2. договору вбачається, що передача майна на зберігання і видача зі зберігання проводиться на території зберігача, а саме, на території контейнерного терміналу (відкритий складський майданчик 11/2) Державним підприємством «МТП «Чорноморськ»..

Згідно п.2.1. договору, поклажодавець сплачує вартість зберігання майна, розраховану, виходячи з фактичної займаної площі, часу зберігання і вільних тарифів зберігача на підставі рахунків зберігача.

Пунктом 2.2. договору, передбачено, що вартість зберігання належного стороннім організаціям майна, яке не є вантажем: та відкритих складських площах 0,32 грн./1 кв.м/за добу.

Згідно п.2.3. договору, зберігання майна протягом неповної доби (від 00 год. 01 хв. до 23 год. 59 хв. вказаної доби) вважається таким, що було здійснено за повну добу.

Відповідно до п.2.4. договору, розрахунковим періодом є календарний місяць.

Згідно п.2.5. договору, оплата за послуги, що надаються зберігачем, здійснюється поклажодавцем у безготівковій формі до 25-го числа місяця, наступного за розрахунковим. Банківські витрати по перерахуванню коштів банку несе поклажодавець.

Пунктом 2.5. 2.8. договору, передбачено, що Акт наданих послуг підтверджує одержання поклажодавцем послуг у повному об`ємі та за змістом, які зазначено в Акті наданих послуг.

Згідно п.3.1. договору, для підтвердження наданих послуг за даним договором, зберігач щомісячно не пізніше 5 (п`яти) робочих днів місяця, наступного за розрахунковим, формує Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) та рахунок.

Пунктом 3.2. договору, сторони погодились, що Акт здачі-прийняття робіт (падання послуг), підписаний уповноваженими представниками сторін, є документом, що підтверджує факт надання послуг зі зберігання майна.

Відповідно до п.3.3. договору, приймання та передача Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) для підпису та оформлення здійснюється сторонами шляхом передачі уповноваженому представнику поклажодавця під особистий підпис.

Згідно до п.3.4. договору, поклажодавець зобов`язаний не пізніше 7 (сьомого) робочого дня, наступного за розрахунковим, направити до зберігача уповноваженого представника для отримання під особистий підпис екземплярів Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) та рахунку та не пізніше 3 (трьох) робочих днів з дня отримання екземплярів Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) та рахунку повернути зберігачу підписаний та засвідчений власною печаткою (у разі наявності) належний зберігачу екземпляр Акту здачі прийняття робіт (надання послуг).

Відповідно до п. 3.4.1. договору, у випадку невиконання поклажодавцем зазначених зобов`язань Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) вважається прийнятим ним без зауважень і має силу документу, підписаного поклажодавцем, а послуги вважаються прийнятими у повному обсязі.

Згідно п.4.2. договору зберігач має право, зокрема, вимагати від поклажодавця оплати за фактичний строк зберігання майна.

Пунктом п.5.1. договору передбачено, що поклажодавець зобов`язаний, зокрема, передати зберігачу майно на зберігання за Актом приймання-передачі; поклажодавець зобов`язаний, зокрема, не пізніше 25-го числа місяця, наступного за розрахунковим, вносити плату за надані послуги, відповідно до умов договору та не пізніше 3 (трьох) календарних днів забезпечити підписання представником поклажодавця Акту наданих послуг.

Відповідно до п.6.2. договору, за несвоєчасну оплату рахунків зберігача за надані послуги, згідно з умовами даного договору, поклажодавець зобов`язаний сплатити зберігачеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Згідно п.10.1 договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2020 року, але на підставі ст.631 Цивільного кодексу України регламентує фінансові відносини, що виникли між сторонами з 01.01.2020 року.

Договір підписаний та скріплений печатками сторін.

Відповідно до заявки від 22.06.2020 року вих. №28/1 поклажодавець звернувся до зберігача щодо прийняття на зберігання на території контейнерного терміналу майна Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІС ЮА ЛТД», м. Одеса яке не є вантажем.

Актом №235 від 22 червня 2020 року підтверджується факт приймання-передачі майна, яке не є вантажем, поклажодавцем зберігачу.

На виконання умов договору зберігачем надано поклажодавецю послуги зберігання майна, яке не є вантажем.

За результатами наданих послуг зберігачем оформлено Акти приймання-здачі наданих послуг та виставлено відповідні рахунки на суму 559 368 грн, а саме:

Акт та рахунок №7 460 від 31.07.2021 року на суму 18 972 грн; Акт та рахунок №8 278 від 31.08.2021 року на суму 18 972 грн; Акт та рахунок №10 169 від 30.09.2021 року на суму 18 360 грн; Акт та рахунок №11 005 від 31.10.2021 року на суму 18 972 грн; Акт та рахунок №12 423 від 30.11.2021 року на суму 18 360 грн; Акт та рахунок №13 576 від 31.12.2021 на суму 18 972 грн; Акт та рахунок №2 931 від 30.04.2022 року на суму 18 360 грн; Акт та рахунок №2 940 від 30.04.2022 на суму 18 972 грн; Акт та рахунок, №2 941 від 30.04.2022 на суму 18 972 грн; Акт та рахунок, №2 942 від 30.04.2022 на суму 17 136 грн; Акт та рахунок №3 275 від 31.05.2022 року на суму 18 972 грн; Акт та рахунок №3 553 від 30.06.2022 року 18 360 грн; Акт та рахунок №3 744 від 31.07.2022 року 18 972 грн; Акт та рахунок №4 022 від 31.08.2022 року на суму 18 972 грн; Акт та рахунок №4 672 від 30.09.2022 року на суму 18 360 грн; Акт та рахунок №5 104 від 31.10.2022 року на суму 18 972 грн; Акт та рахунок №5 484 від 30.11.2022 року на суму 18 360 грн; Акт та рахунок №5 696 від 31.12.2022 року на суму 18 972 грн; Акт та рахунок №255 від 31.01.2023 року на суму 18 972 грн; Акт та рахунок №555 від 28 28.02.2023 року на суму 17 136 грн; Акт та рахунок №873 від 31.03.2023 на суму 18 972 грн; Акт та рахунок №1 112 від 30.04.2023 року на суму 18 360 грн; Акт та рахунок №1 374 від 31.05.2023 року на суму 18 972 грн; Акт та рахунок №1 601 від 30.06.2023 року на суму 18 360 грн; Акт та рахунок №1 714 від 31.07.2023 року на суму 18 972 грн; Акт та рахунок №1916 від 31.08.2023 року на суму 18 360 грн; Акт та рахунок №2 029 від 09.2023 року на суму 18 972 грн; Акт та рахунок №2 264 від 31.10.2023 року на суму 18 360 грн; Акт та рахунок №2 503 від 30.11.2023 на суму 18 360 грн; Акт та рахунок №2 844 від 31.12.2023 на суму 18 972 грн; Акт та рахунок №307 від 31.01.2024 на суму 18 972 грн.

Зазначені вище акти та рахунки були направлені засобами поштового зв`язку на юридичну адресу відповідача, вказану в договорі, про що свідчать наявні в матеріалах справи роздруківки списків згрупованих відправлень від 19.10.2021, 16.11.2021, 12.01.2022, 21.06.2022,14.11.2022, 18.11.2022, 03.01.2023, 21.02.2023, 20.03.2023, 18.07.2023, 23.08.2023, 05.10.2023, 26.10.2023, 22.11.2023, 11.01.2024, 23.01.2024, 27.02.2024 та відповідні фіскальні чеки АТ «Укрпошта» про їх направлення відповідачу.

Також, в матеріалах справи міститься лист Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІС ЮА ЛТД», м. Одеса від 04.11.2020 №29 щодо пролонгації спірного договору на 2021 рік.

Лист Державного підприємства Морський торговельний порт «Чорноморськ», м. Чорноморськ Одеської області від 12.05.2023 року №326/07.2-13 та від 09.01.2024 №19/07.2-13 з яких вбачається, що останній просить звільнити територію ДП`МТП «Чорноморськ» та оплатити заборгованість за фактичний період зберігання.

У зв`язку із невиконанням відповідачем обов`язку за договором зберігання №20/11-д/нд року в частині здійснення своєчасної оплати за надані послуги у останнього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 559 368 грн., на яку позивач нарахував останньому інфляційні втрати в розмірі 74 634 грн. 85 коп., 3% річних в сумі 24 822 грн. 48 коп., пеню в сумі 108 376 грн. 05 коп., та звернувся до суду з вимогами про їх стягнення.

Інших належних та допустимих письмових доказів стосовно наявних між сторонами спірних правовідносин матеріали господарської справи не містять.

Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми основної заборгованості за договором надання послуг та нарахованих позивачем у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань сум неустойки, 3% річних та інфляційних втрат.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб`єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування (частина третя статті 936 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 937 Цивільного кодексу України встановлено, що договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу.

Договір зберігання, за яким зберігач зобов`язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Статтею 938 Цивільного кодексу України визначено, що зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі (частина перша статті 942 Цивільного кодексу України).

Згідно із частинами першою, другою статті 943 Цивільного кодексу України, зберігач зобов`язаний виконувати свої обов`язки за договором зберігання особисто. Зберігач має право передати річ на зберігання іншій особі у разі, якщо він вимушений це зробити в інтересах поклажодавця і не має можливості отримати його згоду. Про передання речі на зберігання іншій особі зберігач зобов`язаний своєчасно повідомити поклажодавця.

Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо зберігання припинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати (частина перша, друга статті 946 Цивільного кодексу України).

У відповідності до приписів ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом та якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

У розумінні ст. 230 Господарського кодексу України пеня є господарською санкцією у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Нормами статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є фінансовими санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів (девальвації грошової одиниці України) та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ця міра відповідальності нараховуються незалежно від наявності вини боржника, оскільки передбачена законом і є частиною грошового зобов`язання боржника до моменту його припинення згідно норм матеріального права України.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України). При цьому, законодавець передбачив, що спрямування сторін договору має презюмувати беззаперечне виконання договірних зобов`язань.

Переглядаючи справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІС ЮА ЛТД», м. Одеса, колегією суддів встановлено, що 22.06.2020 року між Державним підприємством Морський торговельний порт «Чорноморськ», м.Чорноморськ Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІС ЮА ЛТД», м.Одеса було укладено договір зберігання №20/11-д/нд в порядку і на умовах даного договору, яким поклажодавець передає, а зберігач приймає на зберігання майно, що є власністю поклажодавця, перелік якого, кількість та займана площа вказуються у відповідних актах приймання-передачі, які складаються при передачі/поверненні майна на/зі зберігання (п.1.1. договору).

Відповідно до п.3.3. договору, приймання та передача Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) для підпису та оформлення здійснюється сторонами шляхом передачі уповноваженому представнику поклажодавця під особистий підпис.

Згідно до п.3.4. договору, поклажодавець зобов`язаний не пізніше 7 (сьомого) робочого дня, наступного за розрахунковим, направити до зберігача уповноваженого представника для отримання під особистий підпис екземплярів Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) та рахунку та не пізніше 3 (трьох) робочих днів з дня отримання екземплярів Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) та рахунку повернути зберігачу підписаний та засвідчений власною печаткою (у разі наявності) належний зберігачу екземпляр Акт здачі прийняття робіт (надання послуг).

Відповідач в порушення п.3.4. договору не направляв до зберігача уповноваженого представника для отримання екземплярів Акту наданих послуг та рахунку, а також не повернув підписаного екземпляру Акту здачі прийняття робіт (надання послуг).

Відповідно до п. 3.4.1. договору, у випадку невиконання поклажодавцем зазначених зобов`язань Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) вважається прийнятим ним без зауважень і має силу документу, підписаного поклажодавцем, а послуги вважаються прийнятими у повному обсязі.

Згідно п.4.2. договору зберігач має право, зокрема, вимагати від поклажодавця оплати за фактичний строк зберігання майна.

Пунктом п.5.1. договору передбачено, що поклажодавець зобов`язаний, зокрема, передати зберігачу майно на зберігання за Актом приймання-передачі; поклажодавець зобов`язаний, зокрема, не пізніше 25-го числа місяця, наступного за розрахунковим, вносити плату за надані послуги, відповідно до умов договору та не пізніше 3 (трьох) календарних днів забезпечити підписання представником поклажодавця Акту наданих послуг.

Відповідно до п.6.2. договору, за несвоєчасну оплату рахунків зберігача за надані послуги, згідно з умовами даного договору, поклажодавець зобов`язаний сплатити зберігачеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Тобто, сторони узгодили в договорі належним чином порядок зберігання майна, оформлення наданих послуг, їх сплату у визначені строки та відповідальність за неналежне виконання відповідачем його грошового договірного зобов`язання.

Тобто, з матеріалів справи вбачається, що між позивачем та відповідачем, в рамках договору існували господарські правовідносини, за якими позивач надав послуги, а саме, зберігав майно, а відповідач прийняв зазначені послуги на загальну суму 559 368 грн., про що свідчать наявні копії актів та рахунків, які оформлені та направлені належним чином (деякі підписані уповноваженими представниками відповідача без заперечень та зауважень). В свою чергу, відповідач не дотримався умов договору щодо виконання своїх обов`язків з оформлення актів, які в такому випадку є такими, що підтверджують факт надання послуг зі зберігання, причому і за фактичний строк, як в добровільному порядку, без зауважень та заперечень обумовили сторони п. 3.4.1., 4.2 договору, про що було зазначено вище за текстом постанови.

Крім того, належних та допустимих доказів оплати позивачу у повному обсязі за надані послуги відповідачем ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції надано не було, що останнім при розгляді справи Господарським судом Одеської області не заперечувалось.

Відтак, у зв`язку з невиконанням своїх господарських зобов`язань у повному обсязі відповідачем, позивачем правомірно нараховано суму загальної заборгованості за договором.

З огляду на наявні у матеріалах справи належні та допустимі письмові докази у їх сукупності, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає правомірним висновок Господарського суду Одеської області, викладений в оскаржуваному рішенні від 30.09.2024 року щодо наявності підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІС ЮА ЛТД», м. Одеса на користь позивача основного боргу у розмірі 559 368 грн. у зв`язку з невиконанням відповідачем належним чином взятих на себе господарських зобов`язань за договором зберігання щодо їх оплати у повному обсязі.

Крім того, колегія суддів зауважує, що також правомірним є нарахування та стягнення з відповідача Господарським судом Одеської області відповідних сум 3% річних та інфляційних втрат з огляду на вимоги ст. 625 Цивільного кодексу України та нарахування суми пені відповідно до п.6.2 договору зберігання №20/11-д/нд від 22.06.2020 року, оскільки, як вже було зазначено вище, ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, а умовами п.6.2 договору визначено, що у разі порушення замовником термінів розрахунків, замовник зобов`язується сплатити виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати, інфляційні та відсотки.

Оскільки матеріалами справи підтверджується факт прострочення відповідачем виконання грошового договірного зобов`язання, колегія суддів апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок сум пені, 3% річних та інфляційних втрат, зроблений позивачем, погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що сума пені у розмірі 108 376 грн. 05 коп. нарахована за 6-ти місячний період прострочки за кожним актом, 3% річних у розмірі 24 822 грн. 48 коп., та інфляційних втрат у розмірі 74 634 грн. 85 коп. за період прострочки з 26.08.2021 по 06.05.2024 є арифметично правильними та такими, що підлягають стягненню з відповідача.

Відтак, зважаючи на відсутність оплати у повному обсязі з боку відповідача за надані послуги за спірним договором, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, викладеною у оскаржуваному рішенні по справі №916/2285/24 про стягнення з відповідача на користь позивача нарахованих Державним підприємством Морський торговельний порт «Чорноморськ», м.Чорноморськ Одеської області 3% річних, інфляційних та пені у визначеному позивачем розмірі, оскільки, уклавши в добровільному порядку, без заперечень та зауважень договір зберігання, виходячи з принципу свободи договору, зазначеному вище, сторони у справі прийняли на себе передбачені зазначеним договором зобов`язання як щодо порядку надання послуг, а саме, зберігання майна так і щодо умов оплати за надані послуги.

Щодо доводів апелянта про те, що строк дії спірного договору припинився 31.12.2020, а тому розрахунок заборгованості за 2021-2024 роки нараховано поза межами строку дії договору, колегією суддів відхиляються, оскільки, по-перше, в матеріалах справи є лист відповідача на адресу позивача від 04.11.2020 №29 щодо пролонгації спірного договору на 2021 рік; по-друге, відповідач самостійно в добровільному порядку здійснював оплату рахунків за надання послуг за спірним договором впродовж першого півріччя 2021 року, що підтверджується наданими платіжними дорученнями. Цими ж платіжними дорученнями спростовується довід апелянта щодо відсутності у нього заборгованості за спірним договором, бо станом на 31.12.2020 така заборгованість була відсутня внаслідок добровільної оплати послуг самим відповідачем, тобто виконанням ним в добровільному порядку умов договору; по-третє, як було зазначено вище за текстом постанови, умовами договору сторони передбачили оплату відповідачем наданих фактичних послуг зі зберігання майна, яке останній не забрав у позивача на його вимогу, що підтверджується матеріалами справи.

Також відхиляються доводи апелянта про відсутність у нього обов`язку оплачувати надані послуги з причини викрадення його майна, яке не є вантажем, оскільки вони є передчасними та такими, що не підтверджені належним чином ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Заява в поліцію про вчинення злочину не є належним підтвердженням викрадення майна, бо відсутній вирок суду або інше судове рішення щодо встановлення такого факту.

При цьому, в матеріалах справи містяться листи Державного підприємства «МТП «Чорноморськ» від 12.05.2023 №326/07.2-13 та від 09.01.2024 №19/07.2-13 з проханням забрати майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «ВІС ЮА ЛТД», м. Одеса та звільнити територію ДП «МТП «Чорноморськ», що підтверджують готовність підприємства видати поклажодавцю його майно, проте останній сам ухилився від виконання свого обов`язку.

Крім того, відповідно до абз.2 п.10.8. договору, для повернення майна поклажодавець письмово повідомляє зберігача про день, час вивозу свого майна з місця зберігання, при цьому вказуються посадові особи поклажодавця, які будуть здійснювати такий вивіз, реквізити транспортних засобів, П.І.Б. уповноваженої особи. Отже, умовами договору саме на відповідача покладено обов`язок організації вивезення майна зі зберігання, тому саме останній має звертатись до позивача щодо дати, часу вивезення майна.

Також, колегія суддів зазначає, що п.10.6., 10.7., 10.10. договору, який сторони підписали в добровільному порядку, сторони домовились, що зберігач не є професійним зберігачем та звільняється від відповідальності за пошкодження та втрату майна, переданого на зберігання, якщо не буде доведено повного складу правопорушення з боку зберігача, та зберігач не несе відповідальності за зміну якісних характеристик майна, переданого на зберігання.

Щодо доводів апелянта про те, що суд першої інстанції помилково не застосував до спірних правовідносин форс-мажорні обставини, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно п.8.4. договору, згідно якого сторона, для якої настала неможливість виконання зобов`язань за договором, повинна про настання таких обставин невідкладно повідомити (в т.ч. засобами факсимільного або електронною поштою) іншу сторону, а також у п`ятнадцятиденний термін надіслати поштою зареєстроване повідомлення, видане ТПП України. Або іншими компетентним органом держави.

Пунктом.8.6. договору згідно якого зазначене вище неповідомлення або несвоєчасне повідомлення позбавляє сторону права посилатись на будь-яку вищезазначену обставину, як на підставу для звільнення від відповідальності за невиконання зобов`язань за цим договором.

За загальним правилом обов`язковою передумовою для покладення відповідальності за порушення зобов`язання є вина особи, яка його порушила (частина перша статті 614 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

У пункті 1 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.

За змістом частини другої статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Так, норма частини другої статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до ст. 141 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

При цьому, форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

В той же час, форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до ст.14, 141 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.

За умовами п.6.2 регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи щодо кожного окремого договору, контракту, угоди тощо, а також податкових та інших зобов`язань/обов`язків, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

В сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою тощо), дата його укладання, зобов`язання, що за ним настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (п.6.12 регламенту).

Відтак, відповідно до вимог ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 141 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об`єктивно унеможливлюють виконання особою зобов`язань за умовами договору, обов`язків, передбачених законодавством.

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 31.08.2022 року у справі № 910/15264/21, надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості. Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок.

При цьому, непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести.

Аналогічної правової позиції дотримався суд касаційної інстанції також у постановах Верховного Суду від 21.07.2021 року у справі № 912/3323/20, від 03.08.2022 року у справі №914/374/21.

Крім того, суд касаційної інстанції виснував, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов`язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з`ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин.

Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

Про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення, має бути прямо зазначено в договорі (подібний за змістом правовий висновок міститься у п. 5.63 постанови Верховного Суду від 22.06.2022 року у справі №904/5328/21).

Водночас неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор).

У будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Отже, наявність форс-мажорних обставин (військові дії, окупація) є підставою лише для не застосування до боржника заходів відповідальності (сплата неустойки: пені та штрафів), але не є підставою для звільнення від виконання ним основного зобов`язання, також незважаючи на те, здійснює він підприємницьку діяльність або ні.

Також, колегія суддів звертає увагу на правову позицію Верховного Суду у постановах від 25.01.2022 року у справі № 904/3886/21, від 15.06.2023 року у справі №910/8580/22, від 07.06.2023 року у справі №912/750/22, від 07.06.2023 року у справі №906/540/22, від 29.06.2023 року у справі №922/999/22, яка полягала в тому, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Суд наголошує, що наявність сертифікату Торгово-промислової палати України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Водночас сторона, яка посилається на форс-мажор, з урахуванням умов договору у даній справі, має довести причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажором та неможливістю виконати конкретне зобов`язання.

Отже, враховуючи наведене вище, судова колегія зауважує, що саме лише посилання відповідача на воєнний стан як форс-мажор, який унеможливлює виконання ним зобов`язання, не звільняє автоматично тільки від відповідальності за невиконання зобов`язання, коли відповідач повинен довести, як саме проявися форс-мажор під час виконання такого зобов`язання, а, як вже зазначалося вище, такі обставини взагалі не звільняють відповідача від виконання ним своїх зобов`язань за договором, якщо сторони не домовилися про інше. Мова може йти тільки про можливість незастосування до відповідача відповідальності за таке невиконання при наявності для цього підстав, що в даному випадку не доведено відповідачем ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції.

Крім цього, колегія суддів зазначає також, що згідно п.8.7. договору, сторони домовились, що виникнення форс-мажорних обставин не є підставою для відмови поклажодавця від сплати платежів за зберігання майна, прийнятого зберігачем до їх виникнення.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Надаючи оцінку всім доказам та доводам позивача у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», судова колегія доходить висновку про те, що докази, надані Державного підприємства Морський торговельний порт «Чорноморськ», м.Чорноморськ Одеської області на підтвердження обставини несплати відповідачем за надані позивачем послуги, а саме, зберігання майна, є такими, що відповідають таким стандартам.

Тому колегія суддів вважає, що у даному випадку суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, вірно застосував положення національного законодавства, надав вірну оцінку спірним правовідносинам у контексті зазначених норм, у зв`язку із чим оскаржуване рішення, яке переглядається в апеляційному порядку, є правомірним, а доводи апелянта, зазначені ним в апеляційній скарзі, є такими, що фактично зводяться лише до незгоди з судовим рішенням, що не може бути обґрунтованою підставою для його скасування або зміни.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІС ЮА ЛТД», м.Одеса не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2024 року у справі № 916/2285/24 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІС ЮА ЛТД», м.Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2024 року у справі №916/2285/24 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2024 року у справі №916/2285/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п.2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 17.02.2025 року.

Повний текст постанови складено 19.02.2025 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Я.Ф. Савицький А.І.Ярош