Постанова

від 27.01.2025 по справі 910/5435/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" січня 2025 р. Справа№ 910/5435/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Коробенка Г.П.

Михальської Ю.Б.

секретар судового засідання: Романенко К.О.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 27.01.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Київської міської ради

на рішення Господарського суду міста Києва

від 16.10.2024 (повний текст складено 21.10.2024)

у справі № 910/5435/24(суддя І.О. Андреїшина)

за позовом Київської міської ради

до Автостояночного кооперативу "Славутич"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Фролова Олена Олександрівна

про усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності, припинення права власності, знесення об`єкта нерухомого майна та приведення земельної ділянки у придатний для використання стан

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Київська міська рада звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Автостояночного кооперативу "Славутич" про:

- усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Фролової Олени Олександрівни про державну реєстрацію права власності від 07.07.2021 № 59157281 на об`єкт нерухомого майна, автостоянку з господарськими будівлями, загальною площею (кв.м): 34.2, зокрема: пропускний пункт літ. " 1А" - загальною площею 32,2 кв.м.; господарська будівля літ. " 1В" - загальною площею 2,0 кв.м.; крита естакада літ. " 1Б", що розташований н а . земельній ділянці (кадастровий номер 8000000000:62:026:0026) площею 0,3367 га, що розташована за адресою: вул. Волкова Космонавта (вул. Поповича Космонавта), 16-В у Деснянському районі міста Києва за Автостояночним кооперативом "СЛАВУТИЧ";

- усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом припиненням права власності на об`єкт нерухомого майна, автостоянку з господарськими будівлями, загальною площею (кв.м): 34.2, зокрема: пропускний пункт літ. " 1А" - загальною площею 32,2 кв.м.; господарська будівля літ. " 1В" - загальною площею 2,0 кв.м.; крита естакада літ. " 1Б", що розташований на земельній ділянці (кадастровий номер 8000000000:62:026:0026) площею 0,3367 га, що розташована за адресою: вул. Волкова Космонавта (вул. Поповича Космонавта), 16-В у Деснянському районі міста Києва за Автостояночним кооперативом "СЛАВУТИЧ";

- усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельними ділянками шляхом зобов`язання Автостояночного кооперативу "СЛАВУТИЧ" знести об`єкт самочинного будівництва: а саме, автостоянку з господарськими будівлями, загальною площею (кв.м): 34.2, зокрема: пропускний пункт літ. " 1А" - загальною площею 32,2 кв.м.; господарська будівля літ. " 1В" - загальною площею 2,0 кв.м.; крита естакада літ. " 1Б", що розташований на земельній ділянці (кадастровий номер 8000000000:62:026:0026) площею 0,3367 га, що розташована за адресою: вул. Волкова Космонавта (вул. Поповича Космонавта), 16-В у Деснянському районі міста Києва з приведенням їх у придатний для використання стан.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що земельна ділянка (кадастровий номер 8000000000:62:026:0026) за адресою: вул. Волкова Космонавта (вул. Поповича Космонавта), 16-В у Деснянському районі міста Києва не була відведена Київською міською радою, як єдиним розпорядником земель комунальної власності відповідно до вимог законодавства для будівництва об`єкту нерухомого майна, а тому земельна ділянка підлягає звільненню, приведенню у придатний для використання стан шляхом знесення нерухомого майна та поверненню позивачу.

Короткий зміст оскаржуваного рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.10.2024 у справі № 910/5435/24 у позові Київської міської ради відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач у справі обрав неналежний спосіб захисту, звернувшись із позовними вимогами про скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Фролової Олени Олександрівни про державну реєстрацію права власності від 07.07.2021 № 59157281, про припинення права власності на об`єкт нерухомого майна, автостоянку з господарськими будівлями. Проте, задоволення таких вимог не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна та не зумовить відновлення прав власника земельної ділянки у разі їх порушення.

Крім того, судом першої інстанції враховано, що рішенням Господарського суду міста Києва від 28.03.2024 у справі №910/4435/22 встановлено, що користування АК "Славутич" земельною ділянкою за адресою: м. Київ, вул. Волкова, 16, облаштованою під паркувальний майданчик, здійснюється за наявності на те правомірних підстав. Таким чином, обставини законності організації автостоянки, зведення на ній нежитлових будівель та користування відповідною земельною ділянкою, вже встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 28.03.2024 у справі №910/4435/22.

Враховуючи відсутність доказів на підтвердження того, що спірний об`єкт будівництва є самочинним будівництвом, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вимога Київської міської ради усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельними ділянками шляхом зобов`язання Автостояночного кооперативу "СЛАВУТИЧ" знести об`єкт самочинного будівництва не підлягає задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, Київська міська рада звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2024 у даній справі та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилаєтсья на те, що Київська міська рада не приймала будь-яких рішень щодо передачі земельної ділянки та що рішення приватного нотаріуса Фролової О.О. 07.07.2021 № 59157281 щодо реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна можуть призвести до незаконного набуття прав на земельну ділянку, а отже підлягають скасуванню.

Також, судом першої інстанції не досліджено що рішення приватного нотаріуса підлягає скасуванню, оскільки воно прийняте приватним нотаріусом Фроловою О.О. з порушенням вимог пункту 2 частини третьої статті 10, пункту 1 частини першої статті 23 Закону, абзацу першого пункту 12, абзацну першого пункту 14, пункту 41 Порядку № 1127.

При цьому, використані документи під час реєстрації права власності на об`єкт нерухомого мана, а саме: «технічний паспорт від 03.06.2021 № 00845 та довідка від 03.06.2021 № 117/21» були спрямовані на створення штучних передумов для ініціювання незаконного заволодіння земельною ділянкою, яка є комунальною власністю територіальної громади міста Києва, а отже є нікчемним.

Крім того, апелянт переконаний, що неодноразове звернення відповідача до Київської міської ради є підтвердженням того, що земельна ділянка не перебувала у будь - якому користуванні чи власності саме Автостояночного кооператива «Славутич», оскільки якби відповідач був «титульним володільцем» земельнї ділянки, то він не вчиняв би дій, спрямованих на оформлення права користування земельної ділянки.

На думку апелянта, факт реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна свідчать про вчинення відповідачем та третьою особою дій, направлених на заволодіння земельною ділянкою у незаконний спосіб та поза межами встановленого законодавством України порядку набуття прав земель комунальної власності у місті Києві.

Апелянт вважає, що навні всі підстави для усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності, припинення права власності, знесення об`єкта нерухомого майна та приведення її у придатний для використання стан, оскільки єдиною підставою для громадян та юридичних осіб набуття права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної вланості є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом. Однак в матеріалах справи міститься надане начебто рішення Київської міської ради про передачу земельної ділянки «для експлуатації та обслуговування автостоянки «Лісова» по вул.. Космонавта Волкова,16 у Деснянському районі та матеріали кадастрової справи не є належними та допустимими в силу положень, визначених статтею 76 ГПК України.

Отже, в контексті спірних правовідносин слід зазначити, що за змістом наведених норм законодавець пов`язує момент виникнення права власності та користування земельною ділянкою з необхідністю отримання відповідних документів, що посвідчують право на землю та державною реєстрацію такого права.

Також апелянт зазначає, що у матеріалах справи відсутні правовстановлюючі документи, що підтверджували відповідний юридичний титул користування землею, відповідно до приписів Земельного кодексу України у редакції на дату прийняття відповідного рішення.

Отже, під наданням земельної ділянки слід розуміти лише рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою для конкретної цілі на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою, що враховано та не досліджено судом першої інстанції.

Узагальнені доводи відзивів на апеляційну скаргу

Відповідач через підсистему «Електоронний суд» надіслав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін, оскільки вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішенння суду є законним та обгрунтованим, виходячи з такого.

Як вбачається з позовної заяви, вимоги позивача ґрунтуються на застосуванні статті 376 Цивільного кодексу України згідно якої житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна (самочинне будівництво) особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку.

Проте, спірні нежитлові будівлі збудовані за наявності права користування комунальною земельною ділянкою особами, правонаступником яких є відповідач. Отримання дозвільних документів та введення об`єкта в експлуатацію не було передбачене законодавством, чинним на момент періоду будівництва.

Так, з матеріалів справи вбачається, що у відповідача, як правонаступника кооперативів «Автолюбитель», «Ватутінський» було наявне право користування спірною земельною ділянкою комунальної власності.

Відповідно до документів, на підставі яких було проведено державну реєстрацію права власності відповідача на об`єкт нерухомого майна: автостоянка з господарськими будівлями (пропускний пункт, господарська будівля, крита естакада), зазначені будівлі були збудовані в 1980 році господарським способом, що не передбачає отримання дозвільних документів на будівництво відповідно до вимог чинного законодавства, після яких об`єкт нерухомого майна підлягає прийняттю в експлуатацію.

Автостояночний кооператив «Славутич» є юридичного особою, що створена за рішенням Установчих зборів засновників та зареєстрована рішенням виконкому Ватутінської районної ради народних депутатів від 11.04.1990 №283. Кооператив є суб`єктом господарювання, який надає послуги по зберіганню та обслуговуванню наземних транспортних засобів. Відповідно до завдань та характеру діяльності, Кооператив належить до типу обслуговуючого кооперативу, за напрямом діяльності - автостояночний. Місцезнаходження Кооперативу: м. Київ, вул. Космонавта Поповича (колишня Космонавта Волкова), 16.

Кооператив створено з метою надання послуг по зберіганню та технічному обслуговування транспортних засобів переважно членам Кооперативу, а також іншим особам з метою провадження господарської діяльності, задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів Кооперативу, на основі поєднання особистих та колективних інтересів, поділу між ними ризиків, витрат та доходів, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю.

У липні 2021 року відповідач зареєстрував право власності на об`єкт нежитлової нерухомості: автостоянку з господарськими будівлями (пропускний пункт, господарська будівля, крита естакада). Зазначені будівлі були збудовані у 1980-х роках, відповідно до вимог чинного на той час законодавства.

Автостоянка «Лісова», що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Волкова 16, була організована згідно з рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 26.02.1973 «Про закріплення земельних ділянок за Київським обласним виробничим об`єднанням «Укрголовавтотехобслуговування» під влаштування тимчасових відкритих автостоянок для транспортних засобів, що знаходяться в особистому користуванні громадян» (копія рішення - додається).

На виконання Постанови Ради Міністрів УРСР від 27.08.1976 №420 «Про покращення роботи Української республіканської спілки автолюбителів», наказом по Міністерству автотранспорту УРСР від 21.09.1976 №280 всі автостоянки Укрголовтехобслуговування в тому числі і автостоянка «Лісова» були передані місцевим організаціям Української республіканської добровільної спілки автолюбителів. Вказане підтверджується листом Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації від 16.07.2024 № 06/02-2516 наданим на запит відповідача від 14.06.2004.

Будівництво стоянки «Лісова» було виконано на підставі рішення виконкому Дніпровської районної ради народних депутатів від 29.02.1977 №528 «Про організацію і обладнання тимчасової відкритої платної стоянки автомобілів районного товариства

«Автолюбитель УРСР по вул. Космонавта Волкова 16».

Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 26.01.1981№111 «Про організацію тимчасових стоянок для індивідуальних транспортних засобів у нічний час на проїзних частинах другорядних вулиці міста», з метою впорядкування утримання транспортних засобів, які належать громадянам на праві особистої власності, вирішення питання про надання місць на відкритих платних автостоянках і в автокооперативах, організацію стоянок та відповідальність за утримання них транспортних засобів покладено на районні товариства «Автолюбитель».

Надалі автостоянка «Лісова» увійшла до складу об`єднаного автокооперативу «Дніпровський», який в 1988 році, після створення Ватутінського району, перереєструвався під назвою «Ватутінський» та припинив свою дію згідно з рішенням виконкому Ватутінської районної ради народних депутатів від 08 січня 1990 року №18 «Про припинення діяльності об`єднаного кооперативу «Ватутінський». У зв`язку із чим, рішенням виконкому Дніпровської

районної ради народних депутатів від 11 квітня 1990 року №283 «Про реєстрацію Статуту кооперативу по експлуатації автостоянок Ватутінського району м. Києва «Славутич» зареєстровано Статут кооперативу, до складу якого на той час і увійшла автостоянка «Лісова» за адресою: м. Київ, вул. Космонавта Волкова 16.

Відповідач станом на сьогоднішній день є юридичною особою, метою діяльності якої є задоволення економічних, соціальних, житлових та інших потреб членів Кооперативу (та членів їх сімей), на основі поєднання їх пайових внесків, особистих та колективних інтересів, поділу між ними ризиків і витрат, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю, шляхом надання взаємних послуг по зберіганню та технічному обслуговуванню транспортних засобів його членів.

Відповідач заначає, що рішенням Господарського суду міста Києва під час розгяду справи № 910/4435/22 за позовом Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» до Автостояночного кооперативу «Славутич» про усунення перешкод у користуванні паркувальним майданчиком за адресою: м. Київ, Деснянський район, вул. Волкова, 14-16 шляхом заборони здійснювати діяльність на паркувальному майданчику за адресою: м. Київ, Деснянський район, вул. Волкова, 14-16 встановлено, що користування відповідачем земельною ділянкою самостійно облаштованою під паркувальний майданчик, здійснюється за наявності на те правомірних підстав. Зазначене рішення набрало чинності 18.04.2023.

Крім того, відповідач зазначає, що позивач перекладає обов`язок доказування на суд першої інстанції. Згідно з принципом диспозитивності господарського судочинства (стаття 14 ГПК України) збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Позивач як сторона спору самостійно мав забезпечити повний обсяг доказів на підтвердження обставин справи та підстав позову. Проте, жодних документів, які б свідчити про незаконність дій відповідача, позивачем суду не надано.

Також відповідач заперечує щодо твердження позивача про нікчемність документів, наданих відповідачем, в саме технічного паспорта об`єктів нерухомості № 00845 від 03.06.2021 та довідки від 03.06.2021 № 117/21 , оскільки зазначені документи не є правочинами, а є документами, створеними за результатами проведення технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна.

Третя особа письмових відзивів на апеляційну скаргу суду не надала, що у відповідності до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Явка представників учасників справи

У судове засідання, призначене на 23.04.2024, з`явилися представники позивача та відповідача, третя особа або її представник у судове засідання не з`явились.

Третя особа про причини неявки суд не повідомила, про дату, час та місце проведення судового засідання була повідомлена належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, про причини неявки суд не повідомлено.

У своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Суд апеляційної інстанції враховує також правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

Згідно з ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Застосовуючи згідно статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Так, згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (пункти 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Оскільки явка учасників апеляційного провадження в судові засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, вислухавши думку представників позивача та відповідача, які не заперечують проти розгляду справи у відсутності третьої особи, суд апеляційної інстанції вирішив розпочати розгляд справи за відсутності третьої особи та її повноважнго представника.

Позиції учасників справи

Представники позивача у судовому засіданні просив суд задовольнити апеляційну скаргу, рішення суду скасувати та задовольнити позовні вимоги повністю.

Представник відповідача просив суд у задоволенні апеляційної скарги позивача відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

До Київської міської ради 09.10.2023 надійшла заява Автостояночного кооперативу "Славутич" № 594144236 про передачу земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування паркінгу та автостоянки.

За результатами розгляду вищезазначеної заяви Київській міській раді (далі - КМР) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стало відомо, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Фроловою Оленою Олександрівною (далі - приватний нотаріус Фролова О.О.) прийнято рішення від 07.07.2021 № 59157281 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким за Автостояночним кооперативом "Славутич" (далі - відповідач, АК "Славутич") зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна, а саме: автостоянку з господарськими будівлями, загальною площею (кв.м): 34.2, а саме: пропускний пункт літ. " 1А" - загальною площею 32,2 кв.м.; господарська будівля літ. " 1В" - загальною площею 2,0 кв.м.; крита естакада літ. " 1Б" (далі - об`єкт нерухомого майна), що розташований на земельній ділянці (кадастровий номер 8000000000:62:026:0026) площею 0,3367 га, що розташована за адресою: вул. Волкова Космонавта (вул. Поповича Космонавта), 16-В у Деснянському районі міста Києва (далі - земельна ділянка).

Підставою для винесення приватним нотаріусом Фроловою О.О. даного рішення є технічний паспорт, серія та номер: 00845, виданий 03.06.2021; видавник: ТОВ "ПРОЕКТТЕХСЕРВІСГРУП"; довідка, серія та номер: № 117/21, видана 03.06.2021, видавник: ТОВ "ПРОЕКТТЕХСЕРВІСГРУП".

Позивач зазначає, що Київська міська рада жодних рішень щодо передачі земельної ділянки за адресою: вул. Волкова Космонавта (вул. Поповича/ Космонавта), 16-В у Деснянському районі міста Києва у власність чи користування будь-яким юридичним чи фізичним особам у власність/користування не приймала.

Позивач стверджує, що дані факти свідчать про вчинення відповідачем та приватним нотаріусом Фроловою О.О. дій, направлених на заволодіння земельною ділянкою у незаконний спосіб та поза межами встановленого законодавством України порядку набуття прав земель комунальної власності у місті Києві.

Враховуючи вищевикладене, у зв`язку із тим, що Київська міська рада не приймала будь-яких рішень щодо передачі земельної ділянки, позивач зазначає, що рішення приватного нотаріуса Фролової О.О. 07.07.2021 № 59157281 щодо реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна можуть призвести до незаконного набуття прав на земельну ділянку, а отже, за твердженнями позивача, підлягає скасуванню з огляду на таке.

Приватним нотаріусом Фроловою О.О. в порушення норм законодавства, належним чином не здійснено перевірку поданих відповідачем документів та лише на підставі технічного паспорту, серія та номер: 00845, виданого 03.06.2021, видавник: ТОВ "ПРОЕКТТЕХСЕРВІСГРУП"; довідки, серія та номер: № 117/21, виданої 03.06.2021, видавник: ТОВ "ПРОЕКТТЕХСЕРВІСГРУП", винесено рішення про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна за АК "Славутич".

Крім того, за доводами позивача, дане рішення реєстратора підлягає скасуванню, оскільки воно прийняте приватним нотаріусом Фроловою О.О. з порушенням вимог пункту 2 частини третьої статті 10, пункту 1 частини першої статті 23 Закону, абзацу першого пункту 12, абзацну першого пункту 14, пункту 41 Порядку № 1127.

Крім того, позивач вважає, що ефективним захистом порушеного права територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради є також припинення права власності AT "Славутич" на об`єкт нерухомого майна, що розташований на земельній ділянці (кадастровий номер 8000000000:62:026:0026) площею 0,3367 га, що розташована за адресою: вул. Волкова Космонавта (вул. Поповича Космонавта), 16-В у Деснянському районі міста Києва.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що земельна ділянка (кадастровий номер 8000000000:62:026:0026) за адресою: вул. Волкова Космонавта (вул. Поповича Космонавта), 16-В у Деснянському районі міста Києва не була відведена Київською міською радою як єдиним розпорядником земель комунальної власності відповідно до вимог законодавства для будівництва об`єкту нерухомого майна, а тому, земельна ділянка підлягає звільненню, приведенню у придатний для використання стан шляхом знесення нерухомого майна та поверненню позивачу.

Враховуючи вищевикладене, Київська міська рада звернулася до суду з даним позовом та просить суд:

- усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Фролової Олени Олександрівни про державну реєстрацію права власності від 07.07.2021 № 59157281 на об`єкт нерухомого майна, автостоянку з господарськими будівлями, загальною площею (кв.м): 34.2, зокрема: пропускний пункт літ. " 1А" - загальною площею 32,2 кв.м.; господарська будівля літ. " 1В" - загальною площею 2,0 кв.м.; крита естакада літ. " 1Б", що розташований н а . земельній ділянці (кадастровий номер 8000000000:62:026:0026) площею 0,3367 га, що розташована за адресою: вул. Волкова Космонавта (вул. Поповича Космонавта), 16-В у Деснянському районі міста Києва за Автостояночним кооперативом "СЛАВУТИЧ";

- усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом припиненням права власності на об`єкт нерухомого майна, автостоянку з господарськими будівлями, загальною площею (кв.м): 34.2, зокрема: пропускний пункт літ. " 1А" - загальною площею 32,2 кв.м.; господарська будівля літ. " 1В" - загальною площею 2,0 кв.м.; крита естакада літ. " 1Б", що розташований на земельній ділянці (кадастровий номер 8000000000:62:026:0026) площею 0,3367 га, що розташована за адресою: вул. Волкова Космонавта (вул. Поповича Космонавта), 16-В у Деснянському районі міста Києва за Автостояночним кооперативом "СЛАВУТИЧ";

- усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельними ділянками шляхом зобов`язання Автостояночного кооперативу "СЛАВУТИЧ" знести об`єкт самочинного будівництва: а саме, автостоянку з господарськими будівлями, загальною площею (кв.м): 34.2, зокрема: пропускний пункт літ. " 1А" - загальною площею 32,2 кв.м.; господарська будівля літ. " 1В" - загальною площею 2,0 кв.м.; крита естакада літ. " 1Б", що розташований на земельній ділянці (кадастровий номер 8000000000:62:026:0026) площею 0,3367 га, що розташована за адресою: вул. Волкова Космонавта (вул. Поповича Космонавта), 16-В у Деснянському районі міста Києва з приведенням їх у придатний для використання стан.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін із наступних підстав.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Стаття 321 Цивільного кодексу України також передбачає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

З аналізу вказаних норм вбачається, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, окрім випадків спеціально передбачених законом.

Стаття 14 Конституції України передбачає, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. За частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування,. їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією та законами України.

Київська міська рада відповідно до статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" є органом місцевого самоврядування в Україні, що представляє територіальну громаду міста Києва та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами України.

За змістом частини першої статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

За системним тлумаченням Конституції України, ЗК України та норм Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вбачається, що територіальні громади, які реалізують право власності через органи, місцевого самоврядування, є суб`єктами права власності на землю, яка перебуває у комунальній власності.

Відповідно до статті 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки,. на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування. За частиною першою статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у. власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. У відповідності до частини першої статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Стаття 125 ЗК України встановлює, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (стаття 126 ЗК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Отже, єдиною підставою для набуття громадянами та юридичними особами права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності, є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України.

Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17 (провадження № 12-234гс18), а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №925/1121/17, від 17.04.2019 у справі №916/675/15, від 22.12.2021 у справі №917/1970/20, від 10.11.2021 у справі №911/2216/19, від 10.11.2021 у справі №916/1988/20, від 04.11.2021 у справі №725/3303/16-ц, від 04.11.2021 у справі №927/934/20, тобто є сталою правовою позицію касаційного суду.

Судом встановлено, що на виконання Міської цільової програми використання та охорони земель міста Києва на 2019-2021 роки, затвердженої рішенням Київської міської ради від 04.12.2018 № 229/6280, на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, розробленої комунальним підприємством "Київський інститут земельних відносин", у Державному земельному кадастрі зареєстровано земельну ділянку площею 0,3367 га з кадастровим номером 8000000000:62:026:0026 на вулиці Волкова Космонавта, 16 у Деснянському районі м. Києва з кодом виду цільового призначення: 02.09 Для будівництва і обслуговування і паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови.

Таким чином, земельна ділянка з кадастровими номерами 8000000000:62:026:0026 була сформована лише у 2021 році шляхом проведення інвентаризації.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Фроловою Оленою Олександрівною, (далі - приватний нотаріус Фролова О.О.) прийнято рішення від 07.07.2021 № 59157281 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким за Автостояночним кооперативом "Славутич" (далі - відповідач, АК "Славутич") зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна, а саме: автостоянку з господарськими будівлями, загальною площею (кв.м): 34.2, а саме: пропускний пункт літ. " 1А" - загальною площею 32,2 кв.м.; господарська будівля літ. " 1В" - загальною площею 2,0 кв.м.; крита естакада літ. " 1Б" (далі - об`єкт нерухомого майна), що розташований на земельній ділянці (кадастровий номер 8000000000:62:026:0026) площею 0,3367 га, що розташована за адресою: вул. Волкова Космонавта (вул. Поповича Космонавта), 16-В у Деснянському районі міста Києва (далі - земельна ділянка).

Підставою для винесення приватним нотаріусом Фроловою О.О. даного рішення є технічний паспорт, серія та номер: 00845, виданий 03.06.2021; видавник: ТОВ "ПРОЕКТТЕХСЕРВІСГРУП"; довідка, серія та номер: № 117/21, видана 03.06.2021, видавник: ТОВ "ПРОЕКТТЕХСЕРВІСГРУП".

Позивач зазначає, що Київська міська рада не приймала будь-яких рішень щодо передачі земельної ділянки, а тому, рішення приватного нотаріуса Фролової О.О. 07.07.2021 № 59157281 підлягає скасуванню з огляду на таке.

Приватним нотаріусом Фроловою О.О. в порушення норм законодавства належним чином не здійснено перевірку поданих відповідачем документів та лише на підставі технічного паспорту, серія та номер: 00845, виданого 03.06.2021, видавник: ТОВ "ПРОЕКТТЕХСЕРВІСГРУП"; довідки, серія та номер: № 117/21, виданої 03.06.2021, видавник: ТОВ "ПРОЕКТТЕХСЕРВІСГРУП", винесено рішення про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна за АК "Славутич".

Крім того, позивач вважає, що ефективним захистом порушеного права територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради є також припинення права власності AT "Славутич" на об`єкт нерухомого майна, що розташований на земельній ділянці (кадастровий номер 8000000000:62:026:0026) площею 0,3367 га, що розташована за адресою: вул. Волкова Космонавта (вул. Поповича Космонавта), 16-В у Деснянському районі міста Києва.

Позивач також зазначає, що земельна ділянка (кадастровий номер 8000000000:62:026:0026) за адресою: вул. Волкова Космонавта (вул. Поповича Космонавта), 16-В у Деснянському районі міста Києва, не була відведена Київською міською радою як єдиним розпорядником земель комунальної власності відповідно до вимог законодавства для будівництва об`єкту нерухомого майна, а тому, земельна ділянка підлягає звільненню, приведенню у придатний для використання стан шляхом знесення нерухомого майна та поверненню позивачу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертала також увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17.

У певних випадках спосіб захисту імперативно "прив`язаний" до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін "встановлений законом" означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку статті 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини першої статті 5 ГПК України вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту.

Велика Палата Верховного Суду у вже згаданій постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 виснувала, що можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна. Тобто, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно. У випадку задоволення однієї із зазначених вище вимог юридична доля самочинно побудованого майна (спірного об`єкта нерухомості) буде вирішена у встановленому законом порядку. Разом із цим буде відновлено стан єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

При цьому, якщо право власності на об`єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у разі задоволення позовної вимоги про знесення об`єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації.

Якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об`єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи з огляду на положення пункту 5 частини першої статті 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ).

Звідси коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 04.09.2024 у справі №910/8317/23.

Натомість позивач у справі обрав неналежний спосіб захисту, звернувшись із позовними вимогами про скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Фролової Олени Олександрівни про державну реєстрацію права власності від 07.07.2021 № 59157281, про припинення права власності на об`єкт нерухомого майна, автостоянку з господарськими будівлями. Проте задоволення таких вимог не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна та не зумовить відновлення прав власника земельної ділянки у разі їх порушення.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (такий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20).

Тому з огляду на те, що позивач у справі обрав неналежний спосіб захисту, у задоволенні позову в частині вимог Київської міської ради про усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Фролової Олени Олександрівни про державну реєстрацію права власності від 07.07.2021 № 59157281 на об`єкт нерухомого майна, автостоянку з господарськими будівлями, загальною площею (кв.м): 34.2, зокрема: пропускний пункт літ. " 1А" - загальною площею 32,2 кв.м.; господарська будівля літ. " 1В" - загальною площею 2,0 кв.м.; крита естакада літ. " 1Б", що розташований н а . земельній ділянці (кадастровий номер 8000000000:62:026:0026) площею 0,3367 га, що розташована за адресою: вул. Волкова Космонавта (вул. Поповича Космонавта), 16-В у Деснянському районі міста Києва за Автостояночним кооперативом "СЛАВУТИЧ" та усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом припиненням права власності на об`єкт нерухомого майна, автостоянку з господарськими будівлями, загальною площею (кв.м): 34.2, зокрема: пропускний пункт літ. " 1А" - загальною площею 32,2 кв.м.; господарська будівля літ. " 1В" - загальною площею 2,0 кв.м.; крита естакада літ. " 1Б", що розташований на земельній ділянці (кадастровий номер 8000000000:62:026:0026) площею 0,3367 га, що розташована за адресою: вул. Волкова Космонавта (вул. Поповича Космонавта), 16-В у Деснянському районі міста Києва за Автостояночним кооперативом "СЛАВУТИЧ" слід відмовити.

Разом із тим, можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 Цивільного кодексу України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна. А саме відповідно до частин 3- 5 статті 376 Цивільного кодексу України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 Цивільного кодексу України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Тому належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (аналогічний висновок викладений у пункті 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).

Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини 4 цієї статті (подібні висновки, викладені у пунктах 122- 124 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22).

Оскільки положення статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою - власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа - власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно (аналогічний висновок, викладений у пункті 125 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22).

Водночас, згідно з частиною першою статті 376 ЦК України об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; немає належного дозволу на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.

При цьому, за положеннями частини четвертої цієї статті, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

За змістом частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

З урахуванням змісту вище наведеної правової норми в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

Відповідно до вимог частини сьомої статті 376 ЦК України для задоволення позову у цій категорії справ (про знесення самочинно збудованого нерухомого майна) необхідна наявність таких фактів, як неможливість перебудови об`єкта або відмова особи, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови; у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил знесенню самочинного будівництва передує прийняття судом рішення про зобов`язання особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову; знесення самочинного будівництва є крайньою мірою, яка передбачена законом, і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

З урахуванням змісту вище наведеної правової норми в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2021 року у справі № 653/104/19.

Європейський суд з прав людини у справі "Іванова і Черкезов проти Болгарії" (№ 46577/15) від 21 квітня 2016 року, підтвердив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Таким чином, встановлені обставини щодо здійснення відповідачем будівництва з порушенням вимог законодавства, не є підставою для задоволення вимог позивача про знесення такого будівництва, оскільки цьому крайньому заходу передує виконання частини сьомої статті 376 ЦК України.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 31 травня 2021 року у справі № 320/1889/17-ц.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.03.2024 у справі №910/4435/22 за позовом Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" до Автостояночного кооперативу "Славутич" треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Білд Паркінг", Київська міська рада про усунення перешкод у користуванні встановлено, що користування АК "Славутич" земельною ділянкою за адресою: м. Київ, вул. Волкова, 16, облаштованою під паркувальний майданчик, здійснюється за наявності на те правомірних підстав.

Зокрема, вищезазначеним рішенням встановлено, що автостоянка "Лісова", яка знаходиться за адресою м. Київ, вул. Волкова 16 була організована згідно з рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 26 лютого 1973 року "Про закріплення земельних ділянок за Київським обласним виробничим об`єднанням "Укрголовавтотехобслуговування" під влаштування тимчасових відкритих автостоянок для транспортних засобів, що знаходяться в особистому користуванні громадян".

На виконання Постанови Ради Міністрів УРСР від 27 серпня 1976 року №420 "Про покращення роботи Української республіканської спілки автолюбителів", наказом по Міністерству автотранспорту УРСР від 21 вересня 1976 року №280 всі автостоянки Укрголовтехобслуговування в т.ч. і автостоянка "Лісова" були передані місцевим організаціям Української республіканської добровільної спілки автолюбителів.

Такі обставини додатково зафіксовані в Листі Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації від 16 липня 2004 року №06/02-2516, який наданий у відповідь на запит АК "Славутич" від 21 червня 2004 року.

Будівництво стоянки "Лісова" виконано на підставі рішення виконкому Дніпровської районної ради народних депутатів від 29 лютого 1977 року №528 "Про організацію і обладнання тимчасової відкритої платної стоянки автомобілів районного товариства "Автолюбитель УРСР по вул. Космонавта Волкова 16".

Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 26 січня 1981 року №111 "Про організацію тимчасових стоянок для індивідуальних транспортних засобів і нічний час на проїзних частинах другорядних вулиці міста", з метою впорядкування утримання транспортних засобів, які належать громадянам на праві особистої власності, вирішення питання про надання місць на відкритих платних автостоянках і в автокооперативах організацію стоянок та відповідальність за утримання транспортних засобів покладено на районні товариства "Автолюбитель".

Надалі автостоянка "Лісова" увійшла до складу об`єднаного автокооперативу "Дніпровський", який в 1988 році, після створення Ватутінського району, перереєструвався під назвою "Ватутінський" та припинив свою дію згідно з рішенням виконкому Дніпровської районної ради народних депутатів від 08 січня 1990 року №18 "Про припинення діяльності об`єднаного кооперативу "Ватутінський".

Як слідує з листа Деснянської районної державної адміністрації від 16.07.2004 № 06/02-2516, за підписом заступника голови, у зв`язку з припиненням кооперативу "Ватутінський", рішенням виконкому Дніпровської районної ради народних депутатів від 11 квітня 1990 року №283 "Про реєстрацію Статуту кооперативу по експлуатації автостоянок Ватутінського району м. Києва "Славутич" зареєстровано Статут кооперативу, до складу якого на той час і увійшла автостоянка "Лісова" за адресою: м. Київ, вул. Космонавта Волкова 16.

АК "Славутич" здійснює свою діяльність із надання послуг по зберіганню автотранспортних засобів членів кооперативу, як правонаступник щодо забезпечення прав членів кооперативу "Автолюбитель" за адресою: м. Київ, вул. Космонавта Волкова, 16, що підтверджується зазначеним вище переліком рішень органів місцевої влади. Суд акцентував увагу, що вказані рішення станом на час розгляду справи є чинними та не були скасовані Київською міською радою.

Враховуючи зазначене вище, колегія суддів доходить висновку про те, що обставини законності організації автостоянки, зведення на ній нежитлових будівель та користування відповідною земельною ділянкою вже встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 28.03.2024 у справі № 910/4435/22 за участі Київської міської ради, яке набрало законної сили 18.04.2023 та не оскаржувалось сторонами справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановедлно ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи наведені норми матеріального права, висновки Великої Палати Верховного Суду щодо них та відсутність доказів на підтвердження того, що спірний об`єкт будівництва є самочинним будівництвом, колегія суддів доходить до висновку про те, що вимога Київської міської ради усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельними ділянками шляхом зобов`язання Автостояночного кооперативу "СЛАВУТИЧ" знести об`єкт самочинного будівництва: а саме, автостоянку з господарськими будівлями, загальною площею (кв.м): 34.2, зокрема: пропускний пункт літ. " 1А" - загальною площею 32,2 кв.м.; господарська будівля літ. " 1В" - загальною площею 2,0 кв.м.; крита естакада літ. " 1Б", що розташований на земельній ділянці (кадастровий номер 8000000000:62:026:0026) площею 0,3367 га, що розташована за адресою: вул. Волкова Космонавта (вул. Поповича Космонавта), 16-В у Деснянському районі міста Києва з приведенням їх у придатний для використання стан, не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наявними в матеріалах справи доказами, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно із ч.ч. 1,3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема, внесено зміни до ГПК України - змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір, виходив із того, що факти, встановлені в експертному висновку, є більш вірогідними за інші докази. (зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20).

На підставі наявних у справі доказів у сукупності, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

За таких обставин, колегією суддів апеляційної інстанції визнається правильним висновок місцевого господарського суду про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі у зв`язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю в розумінні ст. ст. 76-79 ГПК України.

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують правильність рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.

Нормою ст. 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду у даній справі є обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Київської міської ради є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Судові витрати

У відповідності до ст. 129 ГПК України у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2024 у справі № 910/5435/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2024 у справі № 910/5435/24 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/5435/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена відповідно до ст.ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 14.02.2025 після виходу судді Коробенка Г.П. з лікарняного.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Г.П. Коробенко

Ю.Б. Михальська