Постанова

від 17.02.2025 по справі 910/19401/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" лютого 2025 р. Справа№ 910/19401/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яценко О.В.

суддів: Тищенко А.І.

Хрипуна О.О.

за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.

за участю представників учасників справи відповідно до протоколу судового засідання від 17.02.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2024 (повний текст складено і підписано 16.10.2024)

у справі № 910/19401/20 (суддя Кирилюк Т.Ю. )

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІМЕКС ТРЕЙДІНГ»

до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»

про припинення дій та стягнення 249 595,85 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, заявлено про:

- зобов`язання відповідача припинити дії, спрямовані на нарахування послуг з передачі електричної енергії по договору про надання послуг з передачі електричної енергії від 26.11.2019 № 1377-02073 при здійсненні експорту електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії;

- стягнення безпідставно набутих коштів в сумі 240 990,91 грн., втрат від інфляції в сумі 4 766,78 грн., 3% річних в сумі 3 838,16 грн.

Позов аргументований тим, що:

- виходячи з умов спірного договору, обсяг наданих відповідачем послуг з передачі, який є підставою для розрахунків, повинен визначатися виключно на підставі фактичних обсягів споживання електричної енергії споживачами позивача. При цьому умови вказаного договору не передбачають включення до обсягів послуг з передачі, обсягів експортованої електричної енергії (тобто обсягів які не пов`язані з обсягами споживання електричної енергії споживачами позивача), оскільки такі послуги відповідачем не надаються;

- відповідач, всупереч умовам спірного договору, нараховує позивачу плату за послуги з передачі електричної енергії при здійсненні експорту та надсилає позивачу рахунки і акти приймання-передачі послуг із включенням послуг, які фактично не надавались;

- при цьому позивачем виставлені відповідачем рахунки оплачувались для запобігання набуття статусу «Переддефолтний» та в подальшому «Дефолтний», що унеможливило б здійснення господарської діяльності.

- отже, включення відповідачем до рахунків та актів приймання-передачі послуг обсягів експортованої електричної енергії безпосередньо порушує права позивача та умови спірного договору, а також є триваючим порушенням прав позивача, яке виявляється у зловживанні відповідачем своїм монопольним становищем шляхом нарахування заборгованості за послуги з передачі обсягів експортованої електричної енергії, які фактично не надаються;

- вказане свідчить про те, що у відповідача немає правових підстав для набуття і збереження грошових коштів в розмірі 240 990,91 грн., які були сплачені позивачем на підставі неправомірно виставлених рахунків з метою недопущення набуття статусу «Переддефолтний» чи «Дефолтний», тому ці кошти мають бути повернуті позивачу на підставі ст. 1212 ЦК України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.04.2021 у справі №910/19401/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2023, позов задоволено частково:

- відповідача зобов`язано припинити дії, спрямовані на нарахування послуг передачі електричної енергії за договором про надання послуг з передачі електричної енергії №1377-02073 від 26.11.2019 при здійсненні експорту електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії;

- до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 240 990,91 грн. безпідставно отриманих грошових коштів;

- у задоволені вимог позову про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду від 13.02.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2023 у справі № 910/19401/20 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Підставою скасування судових рішень місцевого та апеляційного судів касаційною інстанцією визначено невстановлення країни чи країн, до якої здійснювався експорт у межах спірного договору.

Під час нового розгляду позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі, а також, виконуючи вказівки Верховного Суду, які були викладені у постанові від 13.02.2024, надав доказів здійснення експорту електричної енергії до Угорщини, Словаччини та Румунії.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.10.2021 у справі № 910/19401/20 позов задоволено частково:

- зобов`язано відповідача припинити дії спрямовані на нарахування послуг передачі електричної енергії за договором про надання послуг з передачі електричної енергії №1377-02073 від 26.11.2019 при здійсненні експорту позивачем електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії;

- до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 240 990,91 грн. основного боргу та 5 241,32 грн. витрат зі сплати судового збору;

- в іншому - відмовлено.

При розгляді спору сторін по суті, суд першої інстанції, врахувавши правовий висновок Великої Палати Верховного Суду (пункти 8.1-8.41 постанови від 03.08.2022 у справі №910/9627/20) про те, що нарахування плати за послуги з передачі електричної енергії при здійсненні її експорту не передбачено умовами договору про передачу та чинним законодавством, та встановивши, що відповідачем нараховано та отримано плату за передачу електричної енергії у лютому, липні та листопаді 2020 року з експортних операцій позивача до Угорщини, Словаччини та Румунії здійснення яких позивачем у вищезазначені країни підтверджено довідками відповідача та паперовими копіями електронних митних декларацій, дійшов висновку про доведеність належними доказами факту поставки позивачем у зазначені у позовній заяві періоди часу електричної енергії до країн Євросоюзу, що зумовлює застосування до даних відносин правового регулювання Договору про заснування Енергетичного співтовариства та, відсутності правових підстав для нарахування та отримання відповідачем плати за послуги передачі електричної енергії з операцій її експорту, здійснених позивачем у лютому, липні та листопаді 2020 року.

З огляду на вказані обставини суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги про зобов`язання відповідача припинити дії спрямовані на нарахування послуг передачі електричної енергії за договором про надання послуг з передачі електричної енергії №1377-02073 від 26.11.2019 при здійсненні експорту позивачем електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії та про стягнення з відповідача на користь позивача 240 990,91 грн. набутих грошових коштів без належної підстави.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду жодного доказу звернення до відповідача з вимогою про повернення безпідставно отриманих грошових коштів, що свідчить про недоведеність позивачем наявності простроченої заборгованості у визначений ним період часу та унеможливлює задоволення будь-якої вимоги про застосування правових наслідків прострочення виконання зобов`язання.

Не погоджуючись із вказаним рішенням Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скарго, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2021 у справі № 910/19401/20 і прийняти нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що судом першої інстанції не з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, не доведено обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушено норми процесуального права і неправильно застосовано норми матеріального права, що є підставою для скасування судового рішення і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:

- обов`язок позивача оплачувати послугу з передачі електричної енергії у повному обсязі (без винятку для експортованих обсягів) передбачений як спірним договором, так і актами законодавства щодо ринку електричної енергії, зокрема п. 5.1 глави 5 розділу XI Кодексу системи передачі затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 309, а також роз`ясненню НКРЕКП від 02.10.2019 № 10479/17.2.1/7-19;

- задовольняючи позовну вимогу про припинення дій, спрямованих на нарахування послуг щодо експорту електричної енергії за спірним договором та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії, суд першої інстанції обґрунтував, яким чином сам факт «нарахування послуг» порушує права позивача. Рішення в частині задоволення вказаних позовних вимог фактично спрямоване на заборону відповідачу вчиняти певні «дії» протягом невизначеного часу в майбутньому, навіть без огляду на будь-які можливі зміни у законодавчому та договірному регулюванні відносин сторін;

- вимога заборонити відповідачу вчиняти певні дії в майбутньому не може бути задоволена, оскільки захисту підлягає тільки порушене право;

- чинний договір є достатньою правовою підставою для набуття майна, що виключає застосування до відповідних правовідносин ст. 1212 ЦК, а отже вимоги позивача в частині стягнення коштів в розмірі 240990,91 грн. не підлягали задоволенню.

Відповідно до витягу протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2024 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» у справі № 910/19401/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Іоннікова І.А., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2024 у справі № 910/19401/20 залишено без руху на підставі ст. 174, ч. 2 ст. 260 ГПК України, скаржнику надано десять днів з моменту отримання ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги.

08.11.2024 до суду від апелянта надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги до якої дано платіжну інструкцію № 7952 від 08.11.2024 про сплату 6 860,23 грн.

У зв`язку з перебуванням головуючого судді Яценко О.В., у відпустці з 12.11.2024 по 14.11.2024, вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження здійснено після виходу судді Яценко О.В. з відпустки.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2024 № 09.1-08/4432/24 у зв`язку з перебуванням судді Іоннікової І.А., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відрядженні з 12.11.2024 по 17.11.2024, і у зв`язку з участю у заходах з підвищенні рівня кваліфікації, які проводяться Національною школою суддів України, з 18.11.2024 по 22.11.2024 включно, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/19401/20.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи № 910/19401/20 між суддями від 18.11.2024, для розгляду справи сформовано колегію у складі головуючого судді (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді - Тищенко А.І., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2024 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2024 у справі № 910/19401/20, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2024 у справі № 910/19401/20, постановлено розгляд справи здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, справу № 910/19401/20 призначено до розгляду на 19.12.2024 об 11 год. 10 хв.

02.12.2024 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, пославшись на те, що:

- позивач є саме трейдером експортованої електричної енергії (а не виробником, споживачем електричної енергії), що у даному випадку має суттєве значення для даних правовідносин;

- господарськими судами України неодноразово розглядались аналогічні справи (за участю трейдерів електричної енергії та відповідача із тим же самим предметом спору), де суди дійшли висновків про необґрунтованість нарахування тарифу на передачу на експорт електричної енергії для трейдерів (справи № 910/9627/20 (провадження № 12-59гс21), № 910/12326/20, № 910/9400/20, № 910/14489/20, № 910/18400/20, № 910/13379/23, № 910/8044/20, № 914/935/20, № 910/16796/20, № 910/4185/21, № 910/6986/21, №910/7642/21, № 910/8188/21)

- рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2022 по справі № 640/27130/21, частково зміненого апеляційною інстанцією, визнано протиправною та нечинною постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 07.02.2020 № 360 «Про затвердження Змін до Кодексу системи передачі» в частині змін до пунктів 5.1, 5.3, 5.6 глави 5, пунктів 6.2, 6.5 глави 6 розділу XI, та змін до додатків 5 та 6 Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №309. При цьому саме вказаними пунктами скасованої судом постанови НКРЕКП встановлювалась необхідність трейдерам сплачувати тариф на передачу на експорт електричної енергії.

У зв`язку з відпусткою судді Яковлєва М.Л., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці з 18.12.2024 по 10.01.2025 включно, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2024, розгляд апеляційної скарги призначено на 03.02.2025 о 10 год. 40 хв.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2025 № 09.1-08/434/25 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/19401/20 у зв`язку з перебуванням судді Яковлєва М.Л., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.02.2025 справа № 910/19401/20 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2024 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2024 у справі № 910/19401/20, розгляд апеляційної скарги призначено на 17.02.2025 о 10 год. 40 хв.

Станом на 17.02.2025 до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції зміні чи скасуванню, з наступних підстав.

Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» є юридичною особою, що утворена 29.07.2019 як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, внаслідок реорганізації шляхом перетворення Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» відповідно до наказу Міністерства фінансів України № 73 від 15.02.2019 та розпорядження Кабінету Міністрів України № 829-р від 22.11.2017 «Про погодження перетворення державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» у приватне акціонерне товариство».

Відповідач є правонаступником майна, усіх прав та обов`язків Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» відповідно до ст. 108 ЦК України, п. 5 Порядку перетворення державного унітарного комерційного підприємства в акціонерне товариство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2012 № 802 та п. 3.2 Статуту відповідач.

Відповідач виконує функції оператора системи передачі - юридичної особи, відповідальної за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії.

Товариство з обмеженою відповідальність «Ле Трейдінг Україна» (після зміни назви Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІМЕКС ТРЕЙДІНГ») є учасником ринку електричної енергії та здійснює свою діяльність на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з перепродажу електричної енергії (трейдерської діяльності), виданої на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.11.2019 № 2356.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 57 Закону України «Про ринок електричної енергії» електропостачальники мають право купувати та продавати електроенергію на ринку електричної енергії, здійснювати експорт-імпорт електричної енергії за вільними цінами.

Згідно із абз 2 п. 1.3.5. «Правила ринку», затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 307 (далі Правила ринку), кандидат в учасники ринку повинен мати діючі договори про надання послуг з передачі електричної енергії, про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, що укладаються згідно із Кодексом систем передачі, та діючий договір про надання послуг з компенсації перетікань реактивної електричної енергії (для споживачів, приєднаних до мереж ОСП), що укладається в порядку, встановленому Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14 березня 2018 року № 312 (далі Правила роздрібного ринку).

Відповідно до п. 5.2, 5.4, 5.5 глави 5 розділу XI Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 309 (далі Кодекс систем передачі), укладення договорів про надання послуг з передачі електричної енергії є обов`язковою умовою надання Користувачам доступу до системи передачі. ОСП укладає договір про надання послуг з передачі електричної енергії з Користувачем до набуття ним статусу учасника ринку електричної енергії відповідно до Правил ринку. Договір про надання послуг з передачі електричної енергії укладається за типовою формою, яка затверджується Регулятором.

Відповідно до п. 5.1 глави 5 розділу XI Кодексу системи передачі, договір про надання послуг з передачі електричної енергії визначає організаційні, технічні та фінансові умови, на яких ОСП здійснює передачу електричної енергії електричними мережами системи передачі.

Сторонами у справі 26.11.2019 укладено договір про надання послуг з передачі електричної енергії №1377-02073 (далі Договір), за яким відповідач зобов`язався надавати послугу з передачі електричної енергії, а відповідач - своєчасно оплачувати її вартість.

Умови Договору є типовими та затверджені Постановою НКРЕКП № 309 від 14.03.2018 «Про затвердження Кодексу системи передачі».

Відповідно до п. 3.1 Договору ціна договору визначається згідно з діючим на момент надання послуги тарифом на послуги з передачі електричної енергії, встановленим регулятором, та оприлюднюється ОСП на власному веб-сайті в мережі Інтернет.

За умовами пункту 4.1. Договору, для розрахунків за цим договором використовується плановий і фактичний обсяг послуги.

Плановий обсяг визначається на основі наданих позивачем та погоджених відповідачем повідомлень щодо планового обсягу передачі електроенергії на розрахунковий місяць.

Визначення фактичного обсягу послуги у розрахунковому місяці здійснюється:

- для ОСР (оператор системи розподілу) на підставі даних щодо обсягів технологічних витрат електричної енергії на її розподіл електричними мережами ОСР;

- для електропостачальників на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії споживачами електропостачальника;

- для споживачів електричної енергії, які мають намір купувати електричну енергію для власного споживання за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку, незалежно від точки приєднання на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії цими споживачами;

- для споживачів електричної енергії, які приєднані до мереж ОСП, незалежно від способу купівлі електричної енергії (в електропостачальника за Правилами роздрібного ринку чи за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку) на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії цими споживачами;

- для виробників електричної енергії на підставі даних щодо обсягів електричної енергії, необхідної для забезпечення власних потреб електричних станцій, на яких відсутня генерація.

Згідно з умовами п. 6.5 Договору користувач здійснює розрахунок з ОСП за фактичний обсяг послуги протягом 3 банківських днів з дати отримання та на підставі акта приймання-передачі послуги, який ОСП надає користувачу протягом перших 5 робочих днів місяця, наступного за розрахунковим.

Відповідач виставив позивачу рахунки-фактури: № 1377-02073/04/03/2020 від 04.03.2020 за послугу передачі електричної енергії за лютий 2020 року на суму 115 617,60 грн., № 1377-02073/04/08/2020 від 04.08.2020 за послугу передачі електричної енергії за липень 2020 року на суму 35 431,20 грн., № 1377-02073/04/12/2020 від 04.12.2020 за послугу передачі електричної енергії за листопад 2020 року, послуга з передачі електричної енергії донарахування за жовтень на загальну суму 89 942,11 грн. Загальна сума виставлених рахунків становить 240 990,91 грн.

Також до матеріалів справи долучено акти приймання-передачі послуги за Договором: за лютий 2020 року; від 29.02.2020 на суму 115 617,60 грн.; за липень 2020 року від 31.07.2020 на суму 35 431,20 грн.; за жовтень-листопад2020 року від 30.11.2020 на суму 89 942,11 грн. Загальна сума послуг згідно зазначених актів становить 240 990,91 грн. Акти підписані обома контрагентами.

Як вбачається із матеріалів справи, кошти на загальну суму 240 990,91 грн. були сплачені позивачем у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями: № 251 від 24.03.2020 на суму 115 617,60 грн.; № 96 від 13.08.2020 на суму 35 431,20 грн.; № 248 від 14.12.2020 на суму 89 942,11 грн.

Позивач звернувся до відповідача з листом, в якому висловлював незгоду з нарахуванням відповідачем плати за Договором за жовтень-листопад 2020 року та просив відкликати відповідний акт).

З огляду на вказані обставини позивач звернувся до суду з цим позовом у якому просив:

- зобов`язати відповідача припинити дії, спрямовані на нарахування послуг з передачі електричної енергії по Договору при здійсненні експорту електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії;

- стягнути безпідставно набуті кошти в сумі 240 990,91 грн., втрати від інфляції в сумі 4 766,78 грн., 3% річних в сумі 3 838,16 грн.

Правові позиції сторін детально викладені вище.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитор) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, платити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За приписами ст. 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються такі види договорів, зокрема: про надання послуг з передачі.

Передача електричної енергії - транспортування електричної енергії електричними мережами оператора системи передачі від електричних станцій до пунктів підключення систем розподілу та електроустановок споживання (не включаючи постачання електричної енергії), а також міждержавними лініями (п. 60 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії»).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» - державним кордоном України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору.

Міждержавна лінія електропередачі - лінія електропередачі, що перетинає кордон між Україною та іншою державою і з`єднує об`єднану енергетичну систему України з системою передачі суміжної держави (п. 43 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії»).

Отже, в розумінні Закону України «Про ринок електричної енергії» передача електричної енергії при імпорті або експорті відбувається у віртуальній точці на державному кордоні.

За приписами п. 30 та 92 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» електропостачальником є суб`єкт господарювання, який здійснює продаж електричної енергії за договором постачання електричної енергії споживачу, а трейдером є суб`єкт господарювання, що здійснює купівлю електричної енергії виключно з метою її перепродажу, крім продажу за договором постачання електричної енергії споживачу.

Таким, чином положеннями п. 43, 60 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії», ст.1 Закону України «Про державний кордон України» визначено, що передача по відношенню до експортних/та або імпортних операцій є передачею електричної енергії у віртуальній точці на державному кордоні, яка є аналогічною до операції купівлі - продажу електричної енергії у віртуальній точці між двома трейдерами на українському ринку щодо якої не сплачується тариф на передачу та/або диспетчеризацію.

Тобто, нарахування відповідачем плати за послуги з передачі при здійсненні експорту не передбачено чинним законодавством України та умовами Договору.

Також, колегія суддів, з урахуванням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20, зазначає наступне.

Відповідно до статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили. У разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України.

Стаття 9 Конституції України визначає, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Порядок укладення, виконання та припинення дії міжнародних договорів України з метою належного забезпечення національних інтересів, здійснення цілей, завдань і принципів зовнішньої політики України, закріплених у Конституції України та законодавстві України, встановлює Закон України «Про міжнародні договори України», статтею 19 якого передбачено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

24.09.2010 Україна приєдналась до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства (далі Договір про ЕС) (приєднання набрало чинності 01.02.2011), завдання якого згідно зі статтею 2 полягає в організації зв`язків між Сторонами й створенні правової та економічної бази стосовно енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі.

Згідно зі статтею 3 Договору про ЕС для цілей статті 2 Договору діяльність ЕС охоплює:

a) запровадження Договірними Сторонами нормативно-правової бази Європейського Співтовариства з енергетики, навколишнього середовища, конкурентної політики та відновлюваних джерел енергії, як описано у розділі II Договору про ЕС, що враховує як інституційну структуру Енергетичного Співтовариства, так і конкретну ситуацію в кожній з Договірних Сторін (далі - розширення дії нормативно-правової бази Європейського Співтовариства), як описано в розділі II Договору про ЕС;

b) установлення певної регуляторної системи, що дозволяє ефективне функціонування ринків енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, на територіях Договірних Сторін і частині території Європейського Співтовариства та охоплює створення єдиного механізму транскордонної передачі та (або) транспортування енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, й здійснення нагляду за одностороннім дотриманням заходів з безпеки (далі - механізм функціонування ринків енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі), як описано в розділі III Договору про ЕС;

c) створення Сторонами ринку енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, без внутрішніх кордонів, у тому числі координацію взаємодопомоги у разі серйозних порушень у функціонуванні енергетичних мереж або зовнішніх пошкоджень, яка може охоплювати досягнення спільної енергетичної зовнішньоторговельної політики (далі - створення єдиного енергетичного ринку), як описано в розділі IV Договору про ЕС.

Згідно зі статтею 5 Договору про ЕС Енергетичне Співтовариство дотримуватиметься нормативно-правової бази Європейського Співтовариства, описаної в розділі II, що враховує як інституційну структуру цього Договору, так і конкретні умови кожної з Договірних Сторін з урахуванням необхідності забезпечення високого рівня захисту інвестицій та їхнього найоптимальнішого залучення.

При цьому, за статтею 11 Договору про ЕС, яка міститься у розділі ІІ, «нормативно-правова база Європейського Співтовариства з енергетики» для цілей цього Договору означають: i) директиву Європейського парламенту й Ради Європи 2003/54/EC від 26.06.2003 стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку електроенергії, ii) директиву Європейського парламенту й Ради Європи 2003/55/EC від 26.06.2003 стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку природного газу та iii) постанову Європейського парламенту й Ради Європи 1228/2003/EC від 26.06.2003 стосовно умов доступу до мережі транскордонної передачі електроенергії.

Відповідно до статті 1 Протоколу про приєднання України до Договору про ЕС (ратифікований Законом від 15.12.2010, який набрав чинності 30.01.2011) Україна приєднується до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства як Договірна Сторона відповідно до термінів та строків, викладених у Рішенні Ради Міністрів Енергетичного Співтовариства від 18.12.2009 про приєднання України до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства (Рішення 2009/04/MC-EnC), як це зазначено нижче в цьому Протоколі.

Якщо іншого не зазначено в цьому Протоколі, на дату приєднання, Україні надаються всі права, надані Договірним Сторонам, і вона виконує всі зобов`язання, покладені на Договірні Сторони Договором і всіма Рішеннями та Процедурними актами, прийнятими під час застосування Договору із часу набрання ним чинності.

Таким чином, приєднавшись до Договору про ЕС, Україна прийняла на себе зобов`язання дотримуватися встановлених цим Договором положень та нормативно-правової бази щодо передачі енергопродуктів та матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі.

Стаття 41 Договору про ЕС визначає, що мита й кількісні обмеження імпорту й експорту енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, і всі заходи, що мають подібний результат, між Сторонами забороняються. Ця заборона застосовується також до мит фіскального характеру.

Пункт 1 (статті 41) не виключає кількісних обмежень або заходів, що мають подібний результат, виправданих на підставі державної політики або державної безпеки, захистом здоров`я та життя людей, тварин або рослин чи захистом промислової та комерційної власності. Такі обмеження або заходи, проте, не є засобами довільної дискримінації або прихованого обмеження торгівлі між Сторонами.

Наведена норма є обов`язковою для України як для сторони Договору про ЕС і підлягає застосуванню відповідно до статті 9 Конституції України та Закону України «Про міжнародні договори України».

На рівні національних нормативно-правових актів правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище регулює Закон України «Про ринок електричної енергії».

Абзацом другим частини першої статті 2 цього Закону передбачено, що на виконання зобов`язань України за Договором про ЕС та Угодою про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, цей Закон спрямований на імплементацію актів законодавства Енергетичного Співтовариства у сфері енергетики, а саме Директиви 2009/72/ЄС про спільні правила внутрішнього ринку електричної енергії та про скасування Директиви 2003/54/ЄС, Регламенту (ЄС) 714/2009 про умови доступу до мережі транскордонного обміну електроенергією та скасування Регламенту (ЄС) 1228/2003, Директиви 2005/89/ЄС про заходи для забезпечення безпеки інвестування до системи електропостачання та інфраструктури.

Абзацом другим частини шостої статті 2 Закону України «Про ринок електричної енергії`передбачено, що кодекс системи передачі має відповідати вимогам нормативно-правових актів Енергетичного Співтовариства.

Згідно з частиною одинадцятою статті 2 Закону України «Про ринок електричної енергії» суб`єкти владних повноважень, а також суди при застосовуванні норм цього Закону беруть до уваги правозастосовну практику Енергетичного Співтовариства та Європейського Союзу, зокрема рішення Суду Європейського Союзу (Європейського Суду, Загального Суду), практику Європейської Комісії та Секретаріату Енергетичного Співтовариства щодо застосовування положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у цій статті.

Закон України «Про ринок електричної енергії» покладає на суди обов`язок при застосуванні його норм враховувати рішення Суду ЄС (Європейського Суду, Загального Суду), прецедентне право якого також є обов`язковим для Секретаріату ЕС.

Водночас Верховний Суд, розглядаючи складом колегії Касаційного адміністративного суду справу № 640/3041/20, у своїй постанові від 08.09.2021 дійшов висновку, що Рішення Суду ЄС у справі FENS vs Slovak Republic не є джерелом права, яке застосовується адміністративним судом в розумінні статті 9 Конституції України та статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України. Колегія вказала, що Суд ЄС діє лише в межах правової системи Європейського Союзу. При цьому, Верховний Суд бере до уваги, що, враховуючи європейський напрямок розвитку України, а також початок дії Угоди про асоціацію, правові позиції, сформульовані у рішеннях Європейського суду справедливості (Суду ЄС), можуть враховуватися адміністративними судами як аргументація, міркування стосовно гармонійного тлумачення національного законодавства України згідно з усталеними стандартами правової системи Європейського Союзу, однак не як правова основа (джерело права) врегулювання відносин, стосовно яких виник спір. До того ж, Рішення Суду ЄС у справі FENS vs Slovak Republic стосувалось країни-члена Європейського Союзу та правовідносин, які не є релевантними правовідносинам у розглянутій колегією справі.

Видається, що колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 640/3041/20 у своєму висновку про те, що Рішення Суду ЄС у справі FENS vs Slovak Republic не є джерелом права, виходила з того, що у вузькому формально-юридичному значенні джерело права розуміється як сукупність способів об`єктивації волі суб`єктів правотворчості.

Водночас у ширшому розумінні джерела права охоплюють зовнішнє вираження правових норм, а також положень, що дозволяють встановити зміст права. Так, саме у цьому значенні практика ЄСПЛ є джерелом права, яке дозволяє встановити зміст прав і свобод, визначених у Конвенції і протоколах до неї, хоча як джерело права вона окремо визначена у Законі України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частині четвертій статті 11 ГПК України. Власне, сам ЄСПЛ неодноразово підкреслював саме таке значення своїх рішень. Так, у справі Opuz v. Turkey, No 33401/02, рішення від 09.06.2009 (§ 163), відзначаючи свою роль у перевірці вжиття національними органами всіх розумних заходів для уникнення порушення конвенційного права, ЄСПЛ відзначив: «Здійснюючи цю перевірку та враховуючи, що Суд надає остаточне авторитетне тлумачення прав і свобод, визначених у Розділі I Конвенції, Суд розгляне, чи в достатній мірі національні органи врахували принципи, що випливають із його рішень щодо подібних питань, навіть якщо вони стосуються інших держав». У справі Ireland v. the United Kingdom, no. 5310/71, рішення від 18.01.1978 (§ 154), ЄСПЛ відзначив: «Рішення Суду фактично служать не тільки для вирішення тих справ, які передані на розгляд Суду, а й, у більш загальному вигляді, для прояснення, захисту та розвитку правил, встановлених Конвенцією, тим самим сприяючи дотриманню державами зобов`язань, які вони взяли на себе як Договірні Сторони».

Отже, рішення Суду ЄС належить розцінювати як таке, що дозволяє встановити зміст положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у статті 2 Закону про РЕ. Подібно до практики застосування рішень ЄСПЛ, врахуванню підлягають принципи, що випливають із його рішень щодо подібних питань, навіть якщо вони стосуються інших держав.

За статтею 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, зокрема, договір про надання послуг з передачі.

При цьому передачею електричної енергії є транспортування електричної енергії електричними мережами оператора системи передачі від електричних станцій до пунктів підключення систем розподілу та електроустановок споживання (не включаючи постачання електричної енергії), а також міждержавними лініями (пункт 60 частини першої статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії»).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 57 Закону України «Про ринок електричної енергії» електропостачальники мають право купувати та продавати електроенергію на ринку електричної енергії, здійснювати експорт-імпорт електричної енергії за вільними цінами.

Поряд із цим пунктом 1.3.5 Правил ринку передбачено, що кандидат в учасники ринку повинен мати діючі договори, зокрема, про надання послуг з передачі електричної енергії, що укладаються згідно із Кодексом системи передачі (КСП).

Згідно з пунктами 5.2, 5.4, 5.5 КСП укладення договорів про надання послуг з передачі електричної енергії є обов`язковою умовою надання користувачам доступу до системи передачі. Оператор системи передачі (ОСП) укладає договір про надання послуг з передачі електричної енергії з користувачем до набуття ним статусу учасника ринку електричної енергії відповідно до Правил ринку.

Договір про надання послуг з передачі електричної енергії визначає організаційні, технічні та фінансові умови, на яких ОСП здійснює передачу електричної енергії системою передачі (пункт 5.1 КСП).

Станом на час укладення сторонами Договору типова форма такого договору містилася у Додатку 6 до КСП, затвердженого постановою НКРЕКП № 309 від 14.03.2018, умови якого не передбачали включення до обсягів послуг з передачі електричної енергії обсягів експортованої електричної енергії, тобто обсягів, які не пов`язані з обсягами споживання електричної енергії споживачами Позивача.

Крім того, 08.10.2020 на офіційній сторінці НКРЕКП розміщено повідомлення про оприлюднення проєкту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про ринок електричної енергії» щодо оплати послуг з передачі електричної енергії при експортних операціях та послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління при здійсненні імпорту та/або експорту електричної енергії" (https://www.nerc.gov.ua/news/oprilyudnyuetsya-proekt-zakonu-ukraini-pro-vnesennya-zmin-do-zakonu-ukraini-pro-rinok-elektrichnoi-energii-shchodo-oplati-poslug-z-peredachi-elektrichnoi-energii-pri-eksportnikh-operatsiyakh-), яким, з урахуванням рекомендацій, викладених у Повідомленні про відповідність «Україна - тариф на послуги з передачі та диспетчеризації електроенергії в частині тарифів на експорт та імпорт» від 28.05.2020, виданому Секретаріатом ЕС, запропоновано внести зміни до названого Закону. Зокрема, у статті 30 Закону України «Про ринок електричної енергії», яка визначає права та обов`язки виробника, пропонувалося доповнити пункт 10 частини третьої - виробники зобов`язані своєчасно та в повному обсязі сплачувати за електричну енергію, куплену на ринку електричної енергії, та за послуги, що надаються на ринку електричної енергії, уточненням, - (в тому числі за послуги з передачі електричної енергії та послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління при здійсненні імпорту та/або експорту електричної енергії). Зауваження та пропозиції до цього проєкту приймалися НКРЕКП до 09.11.2020.

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що нарахування плати за послуги з передачі електричної енергії при здійсненні її експорту не передбачено умовами Договору та чинним законодавством та погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про неправомірність дій відповідача щодо включення ним обсягів з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії до обсягу електричної енергії, за який нараховується плата згідно із Договором № 1377-02073 від 26.11.2019.

При цьому, суд першої інстанції цілком вірно, відповідно до вимог ч. 1 ст. 316 ГПК України та вказівки постанови Верховного Суду від 13.02.2024 у даній справі, дослідив наявні у матеріалах справи докази та встановив, що відповідачем нараховано та отримано плату за передачу електричної енергії у лютому, липні та листопаді 2020 року з експортних операцій позивача до Угорщини, Словаччини та Румунії.

Здійснення експорту електричної енергії позивачем у вищезазначені країни підтверджено довідками відповідача та паперовими копіями електронних митних декларацій.

До Енергетичного співтовариства входять всі країни Європейського союзу та дев`ять договірних сторін - Албанія, Боснія і Герцеговина, Косово, Північна Македонія, Грузія, Молдова, Чорногорія, Сербія та Україна.

Факт членства у Європейському союзі Угорщини, Словаччини та Румунії є загальновідомим та не потребує доведення у межах даного судового розгляду.

Таким чином є вірним висновок суду першої інстанції про доведеність належними доказами факту поставки позивачем у зазначені у позовній заяві періоди часу електричної енергії до країн Євросоюзу, що зумовлює застосування до даних відносин правового регулювання Договору про заснування Енергетичного співтовариства та, відповідно, правових висновків Великої Палати Верховного Суду в частині відсутності правових підстав для нарахування та отримання відповідачем плати за послуги передачі електричної енергії з операцій її експорту, здійснених позивачем у лютому, липні та листопаді 2020 року.

Щодо доводів відповідача про належний спосіб захисту прав позивача, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право.

У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та ін.).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Отже, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором. Суд, відповідно до викладеної в позові вимоги, може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який не суперечить закону, але лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18)).

У цій справі позивач звернувся до суду із позовом про зобов`язання відповідача припинити дії, спрямовані на нарахування послуг щодо експорту електричної енергії за Договором та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що нарахування плати за ці послуги є безпідставним та має наслідком присвоєння позивачу статусу «Переддефолтний» у зв`язку із несплатою заборгованості, що в подальшому призведе до присвоєння йому статусу «Дефолтний» із встановленням обмежень щодо діяльності на ринку електроенергії.

Відповідно до глави 1.7 розділу І Правил ринку в редакції, чинній на час надіслання позивачу повідомлень, учасник ринку, крім ОСП, ОР та гарантованого покупця, набуває статусу «Переддефолтний» при настанні принаймні однієї з таких подій або обставин:

1) учасник ринку до 18:00 банківського дня, що є другим робочим днем після дати отримання на електронну адресу учасника ринку через систему управління ринком платіжного документа від АР (адміністратор розрахунків), не здійснив відповідну оплату;

2) учасник ринку, який є СВБ, не надавав, не підтримував, не збільшував та не поновлював фінансові гарантії в необхідному обсязі відповідно до розділу VI цих Правил;

3) учасник ринку не здійснив оплату послуги з передачі електричної енергії та/або з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління у строк понад 30 календарних днів з дати отримання акта приймання-передачі послуги.

1.7.2. При набутті статусу «Переддефолтний» АР на період існування такого статусу:

1) надсилає учаснику ринку та Регулятору повідомлення про набуття учасником ринку статусу «Переддефолтний»;

2) публікує на офіційному вебсайті АР повідомлення про набуття учасником ринку статусу «Переддефолтний» із зазначенням дати набуття такого статусу;

3) використовує фінансові гарантії, що надаються учасником ринку, для покриття його заборгованості перед ОСП;

4) використовує фінансові гарантії, що надаються ним, для покриття заборгованості перед АР та/або, якщо учасник виступає в якості електропостачальника, після набуття ним статусу «Переддефолтний» кожного банківського дня (о 12:00) направляє до уповноважених банків довідку, що містить інформацію щодо повного та скороченого найменування учасника ринку або ПІБ (якщо учасником ринку є фізична особа або фізична особа - підприємець), ЄДРПОУ або РНОКПП (якщо учасником ринку є фізична особа або фізична особа - підприємець), розміру простроченої електропостачальником оплати вартості його небалансів електричної енергії.

1.7.3. При набутті статусу «Переддефолтний» такий статус для учасника ринку триває в разі настання принаймні однієї з обставин, передбачених пунктом 1.7.1 цієї глави. В іншому випадку статус «Переддефолтний» анулюється, про що АР повинен повідомити учасника ринку і Регулятора.

1.7.4. Учасник ринку, крім ОСП, ОР та гарантованого покупця, набуває статусу «Дефолтний» при настанні принаймні однієї з таких подій або обставин:

1) тривалість статусу «Переддефолтний» для учасника ринку становить більше двох робочих днів;

2) судом прийнято рішення про визнання учасника ринку банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури або учасником ринку або його уповноваженими органами прийнято рішення про ліквідацію учасника ринку;

3) у випадку анулювання ліцензії учасника ринку.

1.7.5. На період існування статусу «Дефолтний» АР вживає до такого учасника ринку такі заходи:

1) надсилає учаснику ринку та Регулятору повідомлення про набуття учасником ринку статусу «Дефолтний»;

2) публікує на офіційному вебсайті АР повідомлення про набуття учасником ринку статусу «Дефолтний» із зазначенням дати набуття такого статусу;

3) зупиняє майбутні та скасовує діючі реєстрації ДД щодо продажу електричної енергії учасникам ринку;

4) установлює нульовий обсяг продажу електричної енергії на РДН та ВДР для такого учасника ринку;

5) якщо учасник ринку також виступає в якості електропостачальника (або споживача), після набуття ним статусу «Дефолтний» постачання електричної енергії споживачам такого учасника ринку (або такому учаснику ринку) здійснюється постачальником "останньої надії" відповідно до Правил роздрібного ринку;

6) якщо учасник ринку також виступає в якості електропостачальника, після набуття ним статусу «Дефолтний» кожного банківського дня о 12:00 направляє до уповноважених банків довідку, що містить інформацію щодо повного та скороченого найменування учасника ринку або ПІБ (якщо учасником ринку є фізична особа або фізична особа - підприємець), ЄДРПОУ або РНОКПП (якщо учасником ринку є фізична особа або фізична особа - підприємець) та кінцевий розмір простроченої електропостачальником оплати вартості його небалансів електричної енергії.

Вчинення до учасника ринку будь-яких дій з боку АР відповідно до цього пункту не впливає та не змінює відповідальність такого учасника ринку відповідно до цих Правил, що означає, що учасник ринку із статусом «Дефолтний» несе відповідальність за сплату всіх сум (у тому числі податків), що необхідно сплатити відповідно до цих Правил.

Учасник ринку втрачає статус «Дефолтний» після припинення дії договору про врегулювання небалансів електричної енергії, що укладений між ним та ОСП.

1.7.6. Після повідомлення учасника ринку про набуття ним статусу «Дефолтний» АР повідомляє:

1) СВБ такого учасника ринку з метою вжиття нею відповідних заходів щодо цього учасника ринку, передбачених положеннями договору між СВБ та учасником ринку;

2) контрагентів учасника ринку в рамках ДД з метою вжиття відповідних заходів, що визначені їх ДД.

Аналіз наведених положень Правил ринку надає підстави для висновку про те, що, зокрема, неоплата учасником ринку послуги з передачі електричної енергії та/або з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління у строк понад 30 календарних днів з дати отримання акта приймання-передачі послуги має наслідком набуття ним статусу «Переддефолтний» та, у подальшому, у разі непогашення цієї заборгованості, - статусу «Дефолтний», що накладає на такого учасника обмеження у здійсненні ним діяльності на ринку електричної енергії, впливає на його права.

Враховуючи викладене, доводи відповідача про те, що зобов`язання суб`єкта господарювання припинити дії не захищає порушене право, і такий спосіб не є ефективним спростовуються викладеним вище.

Також колегія суддів зауважує на тому, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2022 по справі № 640/27130/21, частково зміненим апеляційною інстанцією, визнано протиправною та нечинною постанову НКРЕКП від 07.02.2020 № 360 «Про затвердження Змін до Кодексу системи передачі» в частині змін до пунктів 5.1, 5.3, 5.6 глави 5, пунктів 6.2, 6.5 глави 6 розділу XI, та змін до додатків 5 та 6 Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №309. При цьому саме вказаними пунктами скасованої судом постанови НКРЕКП встановлювалась необхідність трейдерам сплачувати тариф на передачу на експорт електричної енергії.

З огляду на встановлені вище висновки, суд першої інстанції цілком вірно визнав правомірною поведінку позивача в частині підписання актів та добровільної сплати рахунків з подальшим оскарженням дій відповідача, у тому числі - у судовому порядку.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про зобов`язання відповідача припинити дії, спрямовані на нарахування послуг з передачі електричної енергії по Договору при здійсненні експорту електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення вказаних позовних вимог залишається без змін.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів в розмірі 240 990,91 грн., слід зазначити таке.

Як встановлено вище, згідно із платіжних доручень № 251 від 24.03.2020 на суму 115 617,60 грн., № 96 від 13.08.2020 на суму 35 431,20 грн., № 248 від 14.12.2020 на суму 89 942,11 грн., грошові кошти на загальну суму 240 990,91 грн. були сплачені позивачем відповідачу з призначенням платежу: за послуги передачі електричної енергії згідно договору № 1377-02073 від 26.11.2019.

Натомість, враховуючи викладене вище, нарахування відповідачем сплачених позивачем сум не передбачені умовами Договору, і були нараховані безпідставно на підставі укладеного між сторонами договору і в супереч його умовам та нормам чинного законодавства, в тому числі міжнародного (ратифікованого Україною), а оплата ж була здійснена позивачем з метою уникнення негативних наслідків, передбачених законодавством у разі наявності заборгованості за Договором.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, оскільки отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Положення глави 83 ЦК України «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 ЦК України.

Зокрема, набуття відповідачем як однією зі сторін відповідного зобов`язання з позивачем коштів за рахунок позивача не в порядку виконання договірного зобов`язання, а поза підставами, передбаченими Договором, внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару/робіт/послуг, який було поставлено, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, а є підставою для застосування положень ст. 1212 ЦК України.

У будь-якому випадку, покладення на позивача непередбаченого умовами Договору грошового зобов`язання шляхом включення до рахунків на оплату та актів приймання-передачі відповідних грошових сум фактично є одностороннім волевиявленням, яке не може породжувати господарське зобов`язання з оплати цих сум.

Вказаним спростовуються посилання відповідача на те, що Договір є достатньою правовою підставою для набуття майна, що виключає застосування до відповідних правовідносин ст. 1212 ЦК

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів в розмірі 240 990,91 грн.. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення вказаних позовних вимог залишається без змін.

Також колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача збитків від інфляції в сумі 4 766,78 грн. та 3% річних в сумі 3 838,16 грн., оскільки строк на виконання грошового зобов`язання по поверненню безпідставно набутих коштів не був обумовлений сторонами, позивач не звертався до відповідача з вимогою повернути кошти, то відповідно нарахування втрат від інфляції та 3% річних за період з 24.03.2020 по 31.01.2021 є безпідставним, в зв`язку з відсутністю прострочення з боку відповідача. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вказаних позовних вимог залишається без змін.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 08.10.2024 у справі № 910/19401/20, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2024 у справі № 910/19401/20 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено 19.02.2025.

Головуючий суддя О.В. Яценко

Судді А.І. Тищенко

О.О. Хрипун