Постанова

від 04.02.2025 по справі 904/6565/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.02.2025 року м. Дніпро Справа № 904/6565/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)

суддів: Іванова О.Г., Верхогляд Т.А.,

при секретарі судового засідання: Ліпинському М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Ткаченко Вікторії Вікторівни

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Євстигнеєва Н.М.) від 03.06.2024 р. у справі № 904/6565/23

за позовом Приватного акціонерного товариства "Великоолександрівський автопарк", смт. Велика Олександрівка Херсонської області

до Фізичної особи-підприємця Ткаченко Вікторії Вікторівни, м. Дніпро

про стягнення 508 862,32 грн

та

за зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця Ткаченко Вікторії Вікторівни, м. Дніпро

до Приватного акціонерного товариства "Великоолександрівський автопарк", смт. Велика Олександрівка Херсонської області

про стягнення 545 740,68 грн, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2023 р. Приватне акціонерне товариство "Великоолександрівський автопарк" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Ткаченко Вікторії Вікторівни заборгованості у розмірі 508 862,32 грн, з яких:

- основний борг у розмірі 327 798,35 грн;

- 3 % річних у розмірі 29 501,82 грн;

- інфляційні втрати у розмірі 151 562,15 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2022 у справі № 904/7082/21, яким визнано недійсним договір про надання консультацій у сфері економіко-управлінського забезпечення господарської діяльності № 20/2019 від 01.10.2019, укладений між Публічним акціонерним товариством "Великоолександрівський автопарк" та Фізичною особою-підприємцем Ткаченко Вікторію Вікторівною з моменту його вчинення.

У січні 2024 р. Фізична особа-підприємець Ткаченко Вікторія Вікторівна звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області із зустрічною позовною заявою, в якій просила:

-стягнути з Приватного акціонерного товариства "Великоолександрівський автопарк" заборгованість в сумі 327 798,35 грн, інфляційне збільшення в сумі 175 427,33грн, 3% річних в сумі 42 515,00 грн, разом 545 740,68 грн;

-провести зустрічне зарахування стягнутих на користь Фізичної особи-підприємця Ткаченко Вікторії Вікторівни (545 740,68 грн), Приватного акціонерного товариства "Великоолександрівський автопарк" (508 862,32 грн) сум, та стягнути різницю між ними на користь сторони, якій присуджено більшу грошову суму, у розмірі 36 878,36 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.06.2024 р. у справі № 904/6565/23:

-позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Великоолександрівський автопарк" до Фізичної особи-підприємця Ткаченко Вікторії Вікторівни про стягнення 508 862,32 грн задоволено;

-стягнуто з Фізичної особи-підприємця Ткаченко Вікторії Вікторівни на користь Приватного акціонерного товариства "Великоолександрівський автопарк" основний борг у розмірі 327 798,35 грн, 3 % річних у розмірі 29 501,82 грн, інфляційні втрати у розмірі 151 562,15 грн, витрати по сплаті судового збору у сумі 6 106,35 грн;

-в задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця Ткаченко Вікторії Вікторівни за зустрічним позовом до Приватного акціонерного товариства "Великоолександрівський автопарк" про стягнення 545 740,68 грн відмовлено;

-судові витрати по сплаті судового збору, пов`язані з розглядом зустрічного позову, покладено на ФОП Ткаченко В.В.

Не погодившись з цим рішенням господарського суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулася Фізична особа-підприємець Ткаченко Вікторія Вікторівна, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.06.2024 р. у справі № 904/6565/23, ухвалити нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити.

Позиція апелянта викладена в апеляційній скарзі та відповіді на відзив, в обґрунтування якої апелянт, зокрема зазначає наступне:

-стверджує, що факти надання та приймання послуг за договором про надання консультацій у сфері економіко-управлінського забезпечення господарської діяльності № 20/2019 від 01.10.2019, а також їх вартість, встановлені рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2022 р. у справі № 904/7082/21, а отже є преюдиційними;

-вважає, що позивачем за первісним позовом обрано неналежний спосіб захисту, оскільки реституція передбачає повернення сторін недійсного договору до попереднього стану (є двосторонньою), а не стягнення в примусовому порядку коштів, сплачених замовником на виконання недійсного договору;

-наполягає на незаконності неприйняття судом першої інстанції додаткових доказів, 31.05.2024 поданих відповідачем за первісним позовом до суду разом з письмовими поясненнями;

-вважає, що судом першої інстанції зроблено взаємовиключні висновки при встановленні обставин справи, а саме: прийняття як преюдиційних фактів, які встановлені рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2022 р. у справі № 904/7082/21, водночас висновуючи, що посилання суду від 03.02.2022 р. у справі № 904/7082/21 на акти приймання наданих послуг не свідчить про дослідження судом обсягу наданих послуг та їх вартість;

-стверджує, що судом першої інстанції не перевірено суму заборгованості, яка стягнута за первісним позовом. Так, за твердженнями апелянта стягнута сума є більшою, ніж було сплачено позивачем за первісним позовом, отже судом безпідставно стягнуто більшу суму;

-на переконання апелянта ПрАТ "Великоолександрівський автопарк" фактично визнавало право ФОП Ткаченко В.В. на стягнення вартості наданих послуг за недійсним договором у розмірі 327 798,35 грн, отже апелянт вбачає в поведінці позивача за первісним позовом ознаки недобросовісної поведінки, що не враховано судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення.

Представником Приватного акціонерного товариства "Великоолександрівський автопарк" подано до Центрального апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у відповідності до якого позивач за первісним позовом вважає вимоги апеляційної скарги безпідставними та просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.06.2024 р. у справі № 904/6565/23 без змін.

Заперечення позивача за первісним позовом проти доводів апелянта викладені у відзиві на апеляційну скаргу та у запереченнях на відповідь на відзив і узагальнено зводяться до наступного:

-не погоджується з твердженням апелянта про встановлення факту виконання договору № 20/2019 від 01.10.2019 в рішенні по справі № 904/7082/21, оскільки при розгляді вказаної справи суд не досліджував фактів виконання цього договору;

-не підтримує своїми реальними діями двосторонню реституцію, оскільки вважає, що тільки ПрАТ "Великоолександрівський автопарк" здійснило виконання недійсного правочину;

-вважає, що суд першої інстанції на законних підставах застосував приписи ч.ч. 1, 2 ст. 118 ГПК України, залишивши без розгляду надані ФОП Ткаченко В.В. письмові пояснення з новими доказами від 31.05.2024, оскільки зазначені пояснення були подані до суду поза межами встановленого законом строку, без подання заяви про поновлення пропущеного процесуального строку та обґрунтування поважності такого пропуску. При цьому, звертає увагу, що суд першої інстанції не постановляв ухвалу про витребування цих доказів від відповідача за первісним позовом;

-посилається на наявну в матеріалах справи виписки за рахунку від 22.11.2023 року, якою підтверджується перерахування позивачем відповідачу за первісним позовом грошових коштів у розмірі 327 798,35 грн, що на думку позивача за первісним позовом спростовує доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не перевірено суму заборгованості, яка стягнута за первісним позовом;

-стверджує, що в спірних правовідносинах замовник оплатив рахунки, а виконавець не передав документи з результатами надання послуги. Так, позивач за первісним позовом наполягає на недоведеності відповідачем за первісним позовом фактичного надання послуг, посилаючись при цьому на те, що акти приймання наданих послуг не підтверджують фактичного надання цих послуг, оскільки не містять об`єму цих послуг, а звіти та документація з результатами надання послуг не передані товариству у спосіб, передбачений договором, а передані суду поза строком їх надання.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.06.2024 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Коваль Л.А., суддів Чередка А.Є., Мороза В.Ф.

У зв`язку з перебуванням на лікарняному головуючого судді Коваль Л.А., 06.08.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи між суддями, за результатами якого, для вирішення питання відкриття провадження у справі, визначено новий склад суду у складі: головуючого судді Кощеєва І.М., суддів Чередка А.Є., Мороза В.Ф.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.09.2024 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Ткаченко Вікторії Вікторівни на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.06.2024 р. у справі № 904/6565/23.

На підставі розпоряджень керівника апарату суду щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв`язку із вчиненням процесуальної дії відкриттям провадження у справі та тимчасовою непрацездатністю судді-доповідача Коваль Л.А., згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.10.2024 р., для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі головуючого судді - Чередка А.Є., суддів - Мороза В.Ф., Верхогляд Т.А.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.10.2024 р. зазначеною колегією суддів прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Ткаченко Вікторії Вікторівни на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.06.2024 р. у справі № 904/6565/23, розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 04.02.2025 р.

На підставі розпорядження керівника апарату суду щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Мороза В.Ф. та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.02.2025 р. для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі головуючого судді Чередка А.Є., суддів Верхогляд Т.А., Іванова О.Г.

У судовому засіданні представниця Приватного акціонерного товариства "Великоолександрівський автопарк" проти задоволення апеляційної скарги заперечила, вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу безпідставною.

Представниця апелянта звернулася до апеляційного суду з клопотанням про відкладення розгляду справи у зв`язку з хворобою.

Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вказаного клопотання, оскільки заявником не подано доказів на підтвердження наведених у клопотанні обставин неможливості представника взяти участь в судовому засіданні, яке до того-ж призначено в режимі відеоконференції. Про розгляд справи апелянта було повідомлено завчасно та він мав можливість здійснити заміну такого представника; неможливість заміни на іншого представника не доведена заявником. Суд звертає увагу апелянта, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що неявка представника апелянта не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, а апеляційним судом не визнавалася явка в судове засідання представників учасників справи обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу по суті у відсутності представника апелянта.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 01.10.2019 між Суб`єктом підприємницької діяльності фізичною особою Ткаченко Вікторією Вікторівною (далі Виконавець, Відповідач) та Публічним акціонерним товариством "Великоолександрівський автопарк" (далі Замовник, Позивач) укладено договір про надання консультацій у сфері економіко-управлінського забезпечення господарської діяльності № 20/2019 (надалі Договір).

Від імені Замовника договір підписано тимчасово виконуючим обов`язки директора Дударєвим Володимирем Вікторовичем.

Згідно з п. 1.1. Договору Замовник замовляє, а Виконавець приймає на себе зобов`язання з якісного і своєчасного надання Замовнику Послуг, а Замовник зобов`язується приймати та своєчасно оплачувати належним чином надані Послуги.

Послуги для цілей цього Договору це сукупність послуг, що полягають у наданні консультацій у сфері економіко-управлінського забезпечення господарської діяльності, включаючи, але не обмежуючись:

- консультування з будь-яких економіко-управлінських питань, які виникають у зв`язку з діяльністю Замовника;

- дослідження кон`юнктури ринку;

- консультування з питань комерційної діяльності і керування;

- проведення аналізу цін, встановлення рівня мінімальних та максимальних цін на ринку щодо робіт, послуг, товарів, що надає та/або розповсюджує Замовник (надалі - Товар);

- проведення роботи по збору статистичних даних стосовно визначення попиту на Товар Замовника;

- маркетинговий аналіз ринку та ефективного менеджменту щодо Товару Замовника;

- просування Товару Замовника в регіонах, погоджених із Замовником;

- виконання інших дій, які Сторонами будуть визнані необхідними і узгодженими.

Пунктом 3.1. Договору передбачено, що сторони досягли згоди, що вартість Послуг Виконавця, наданих у зв`язку з виконанням предмету цього Договору, визначається на погодинній основі, виходячи з вартості 1 години роботи Виконавця, Вартість однієї години Виконавця складає 2500 грн.

Згідно з п. 3.2. Договору за погодженням Сторін до оплачуваного Замовником часу включається весь час, витрачений Виконавцем на виконання Послуг для Замовника, При цьому Сторони погодили, що облік оплачуваного часу починається з моменту початку зустрічі/телефонної розмови Сторін щодо отримання від Замовника інформації по суті замовлення, а закінчується моментом передачі Замовнику результатів виконання замовлення.

В межах зазначеного договору Відповідачем виставлено для оплати Позивачем рахунки-фактури № 71/2019 на суму 118 003,35 грн, № 72/2019 на суму 15 000,00 грн, № 73/2019 на суму 89 795,00 грн, № 74/2019 на суму 105 000,00 грн.

Сторонами підписано Акти приймання наданих послуг № 11/2019 від 01.11.2019 на суму 118 003,35 грн, № 12/2019 від 01.11.2019 на суму 15 000,00 грн, № 13/2019 від 01.12.2019 на суму 89 795,00 грн, № 14/2019 від 31.12.2019 на суму 105 000,00 грн. Від імені Замовника (Позивача) акти підписано тимчасово виконуючим обов`язки директора Дударєвим Володимирем Вікторовичем.

Зазначені обставини встановлені рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2022 у справі № 904/7082/21, яке набрало законної сили 10.03.2022.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2022 у справі № 904/7082/21 визнано недійсним договір про надання консультацій у сфері економіко-управлінського забезпечення господарської діяльності № 20/2019 від 01.10.2019, укладений між Публічним акціонерним товариством "Великоолександрівський автопарк" та Фізичною особою-підприємцем Ткаченко Вікторію Вікторівною з моменту його вчинення.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Під час розгляду справи № 904/7082/21 про визнання недійсним договору № 20/2019 від 01.10.2019 наслідки недійсності договору судом не застосовувались.

У грудні 2023 року ПрАТ "Великоолександрівський автопарк" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Ткаченко Вікторії Вікторівни вартості послуг, сплачених відповідачу згідно актів приймання-передачі в сумі 327 798,35 грн. За прострочку виконання зобов`язання з повернення вартості наданих послуг позивачем нараховано: 3 % річних у розмірі 29 501,82 грн та інфляційні втрати у розмірі 151 562,15 грн.

Як на правову підставу позову позивач послався на положення статті 1212 Цивільного кодексу України.

Так, ПрАТ "Великоолександрівський автопарк" вважає, що оскільки договір про надання послуг визнано судом недійсним, а доказів надання послуг згідно підписаних сторонами актів відповідачем не надано, з відповідача підлягають стягненню грошові кошти в сумі 327 798,35 грн, як безпідставно одержані.

В свою чергу Фізична особа-підприємець Ткаченко Вікторія Вікторівна звернулась до Приватного акціонерного товариства "Великоолександрівський автопарк" із зустрічним позовом про стягнення заборгованості у сумі 545 740,68 грн, яка складається з вартості наданих послуг у сумі 327 798,35 грн, інфляційного збільшення у сумі 175 427,33 грн, 3% річних у сумі 42 515,00 грн.

Так, Ткаченко В.В. зазначила, що послуги за договором про надання консультацій у сфері економіко-управлінського забезпечення господарської діяльності № 20/2019 від 01.10.2019 надавались, про що свідчать підписані сторонами акти приймання наданих послуг, тому ПрАТ "Великоолександрівський автопарк" зобов`язаний сплатити вартість цих послуг.

Наведене і стало причиною звернення з позовом до суду позивача з первісним позовом та відповідача із зустрічним позовом.

Ухвалюючи оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову місцевий господарський суд дійшов висновку про недоведення Фізичною особою-підприємцем Ткаченко В.В. обставин надання послуг у сфері економіко-управлінського забезпечення господарської діяльності, які зазначені в актах приймання наданих послуг №12/2019 від 01.11.2019, №14/2019 від 31.12.2019, № 13/2019 від 01.12.2019, № 11/2019 від 01.11.2019 та їх вартість.

Задовольняючи же вимоги за первісним позовом суд першої інстанції, врахувавши визнання судом недійсним договору про надання консультацій у сфері економіко-управлінського забезпечення господарської діяльності № 20/2019 від 01.10.2019, а також спираючись на власний висновок про ненадання відповідачем за первісним позовом консультаційних послуг за цим договором, дійшов висновку про наявність підстав для застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України та стягнення з ФОП Ткаченко В.В. на користь ПрАТ "Великоолександрівський автопарк" грошових коштів у заявленому розмірі.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками місцевого господарського суду, з огляду на наступне.

Як слушно зазначено судом першої інстанції, у цій справі предметом доказування за первісним позовом є встановлення обставин набуття або збереження відповідачем належного позивачу майна без достатньої на це правової підстави, а за зустрічним позовом встановлення обставин надання послуг (консультацій) у сфері економіко-управлінського забезпечення господарської діяльності, їх вартості, обсягу та одиниць виміру господарських операцій.

Предметом договору про надання консультацій у сфері економіко-управлінського забезпечення господарської діяльності № 20/2019 є послуги, що полягають у наданні консультацій у сфері економіко-управлінського забезпечення господарської діяльності, включаючи, але не обмежуючись (п.1.1): консультування з будь-яких економіко-управлінських питань, які виникають у зв`язку з діяльністю Замовника; дослідження кон`юнктури ринку; консультування з питань комерційної діяльності і керування; проведення аналізу цін, встановлення рівня мінімальних та максимальних цін на ринку щодо робіт, послуг, товарів, що надає та/або розповсюджує Замовник (надалі - Товар); проведення роботи по збору статистичних даних стосовно визначення попиту на Товар Замовника; маркетинговий аналіз ринку та ефективного менеджменту щодо Товару Замовника; просування Товару Замовника в регіонах, погоджених із Замовником; виконання інших дій, які Сторонами будуть визнані необхідними і узгодженими.

У якості доказів надання вказаних вище послуг та їх вартості Ткаченко В.В. посилається на акти приймання наданих послуг на загальну суму 327 798,35 грн, зокрема: № 11/2019 від 01.11.2019 на суму 118 003,35 грн, № 12/2019 від 01.11.2019 на суму 15 000,00 грн, № 13/2019 від 01.12.2019 на суму 89 795,00 грн, № 14/2019 від 31.12.2019 на суму 105 000,00 грн.

Ткаченко В.В. стверджує, що під час розгляду справи № 904/7082/21 господарським судом встановлено факт надання послуг на суму 327 798,35 грн, тобто встановлені обставини, які не підлягають доказуванню в силу ч. 5 статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Так, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2022 у справі № 904/7082/21 визнано недійсним договір про надання консультацій у сфері економіко-управлінського забезпечення господарської діяльності № 20/2019 від 01.10.2019.

Під час розгляду цієї справи суд дійшов висновку, що спірний договір № 20/2019 від 01.10.2019 суперечить вимогам законодавства, оскільки вчинений з порушенням порядку визначеного ст.ст. 70, 71 Закону України "Про акціонерні товариства", що й стало підставою для визнання його недійсним за правилами ч. 1 ст. 203, ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України.

Дослідивши рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2022 у справі № 904/7082/21, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в цьому рішенні досліджувалось лише питання правомірності укладення договору № 20/2019 від 01.10.2019 та наявність підстав визнання його недійсним.

При цьому питання невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не розглядалися, оскільки це не було підставою для пред`явленого позову.

Судова колегія констатує, що посилання в рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2022 у справі № 904/7082/21 на акти приймання наданих послуг носить описовий характер і не свідчить про дослідження та встановлення судом факту надання послуг за спірним договором, їх обсягу та вартості.

Це відповідає правовій позиції, висвітленій в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року у справі № 177/1942/16-ц, у відповідності до якої наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору.

В рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2022 у справі № 904/7082/21 зазначено, що:

- сторона спірного договору Відповідач ОСОБА_1 , являється власником акцій ПрАТ "Великоолександрівський автопарк" в кількості 142 759 шт., що становить 45,950495 % статутного капіталу;

- ОСОБА_1 є сестрою ОСОБА_2 , який вчинив зазначений правочин від імені акціонерного товариства, як тимчасово виконуючий обов`язки директора;

- в рамках договору Ткаченко В.В. виставлено для оплати Позивачем рахунки-фактури та підписано Акти приймання наданих послуг № 11/2019 від 01.11.2019 на суму 118 003,35 грн, № 12/2019 від 01.11.2019 на суму 15 000,00 грн, № 13/2019 від 01.12.2019 на суму 89 795,00 грн, № 14/2019 від 31.12.2019 на суму 105 000,00 грн. Від імені Замовника (Позивача) акти підписано тимчасово виконуючим обов`язки директора Дударєвим Володимирем Вікторовичем (брат Ткаченко В.В.).

ПрАТ "Великоолександрівський автопарк" наполягає на тому, що послуг за оспорюваним правочином не отримував, правочин не має реальної економічної доцільності та розумної економічної причини (ділової мети).

В Акті № 12/2019 приймання наданих послуг від 01.11.2019 зазначено, що ФОП Ткаченко В.В. надано ПрАТ "Великоолександрівський автопарк" за період з 01.11.2019 по 05.11.2019 послуги (а.с. 165 том 1 на звороті): з розміщення реклами про товар замовника на телебаченні, білборді, плиті, транспортних засобах, інтернет-ресурсах тощо; проведення маркетингових досліджень щодо товару замовника чисельністю 100-150 осіб.

З Акту № 14/2019 від 31.12.2019 (а.с. 166 том 1) у період з 01.12.2019 по 31.12.2019 вбачається, що ФОП Ткаченко В.В. надано ПрАТ "Великоолександрівський автопарк", зокрема такі послуги:

- аналіз та консультування з питань економічної доцільності складання договорів купівлі с/х земельних паїв; проведення маркетингових досліджень щодо товару замовника чисельністю 100-150 осіб; реєстрація від імені замовника на Біржі FOREX із залученням брокера; розміщення реклами про товар замовника на телебаченні, білборді, плиті, транспортних засобах, інтернет-ресурсах тощо; консультація управлінської та організаційної підтримки АТ з питань керування, корпоративного стратегічного й оперативного планування, визначення напрямів розвитку бізнесу АТ, управління змінами, зниження собівартості тощо; організація і проведення форуму, презентації, тренінгів, виставок, аукціонів за участі замовника; участь замовника на тренінгах особистого зростання.

В Акті № 13/2019 від 01.12.2019 (а.с.167 том 1) зазначено, що у період з 05.11.2019 по 01.12.2019 ФОП Ткаченко В.В. надано ПрАТ "Великоолександрівський автопарк", зокрема такі послуги:

- аналіз та оцінка фінансових ризиків АТ. База обліку та аналізу розрахунків з працівниками. Удосконалення та використання біологічних активів; розміщення реклами про товар замовника на телебаченні, білборді, плиті, транспортних засобах, інтернет-ресурсах, в друкованих засобах інформації тощо; аналіз договорів та консультування з питань економічної доцільності та рентабельності орендних взаємовідносин, сутності укладання та розірвання договорів оренди, стягнення заборгованості за договорами, оподаткування орендних операцій; проведення маркетингових досліджень щодо товару замовника чисельністю 100-150 осіб; аналіз та консультування економічної діяльності використання свердловини та договорів транспортного перевезення, первинних документів, оформлених у рамках договорів перевезення; консультування відносно маршрутів, з питань припинення, розірвання договорів перевезення, стягнення заборгованості; аналіз статуту підприємства тощо.

В Акті № 11/2019 від 01.11.2019 (а.с.167 на звороті том 1) зазначено, що у період з 01.10.2019 по 01.11.2019 ФОП Ткаченко В.В. надано ПрАТ "Великоолександрівський автопарк", зокрема такі послуги:

- консультації з питань удосконалення амортизаційної політики, обліковий аспект; організація і проведення презентації, тренінгів, виставок за участі замовника; розміщення реклами в одному друкованому засобі масової інформації; розміщення реклами про товар замовника на телебаченні, білборді, плиті, транспортних засобах, інтернет-ресурсах, в друкованих засобах інформації тощо.

Інші докази надання послуг в матеріалах справи відсутні.

З огляду на те, що т.в.о директора Дударєв В.В. не мав необхідного обсягу повноважень на вчинення договору, відповідно він не мав повноважень і на підписання актів приймання наданих послуг.

За визначенням термінів, наведених в статті 1 Закону України № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", первинний документ документ, який містить відомості про господарську операцію.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (стаття 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність").

Тому Акти приймання наданих послуг, як первинні документи не підтверджують фактичного надання послуг, а можуть бути одними з таких документів, які разом з іншими належними документами будуть служити доказом фактичного надання послуг. У цій справі, враховуючи положення Договору, які погодили Сторони, Акти приймання наданих послуг можуть слугувати доказом фактичного надання послуг тільки виключно за виконання таких погоджених вимог Договору: - передачі Виконавцем "інформації про результати виконання замовлення, а також оформленої документації, якщо така складалась, та яка є результатом надання Послуг" (пункт 2.4); - обліку оплачуваного часу, який "починається з моменту початку зустрічі/телефонної розмови Сторін щодо отримання від Замовника інформації по суті замовлення, а закінчується моментом передачі Замовнику результатів виконання замовлення" (пункт 3.2); - передачі Виконавцем після виконаних робіт Замовнику Актів виконаних робіт (пункт 3.4.); - передачі одночасно, на основі матеріалів обліку погодинної оплати послуг акту прийому наданих Послуг із зазначенням вартості послуг що підлягає оплаті, а також рахунок на суму, що підлягає оплаті Замовником (пункт 3.5); - "За результатами кожного етапу надання Послуг, або у межах визначених спільно із Замовником періодів часу, Виконавець направляє Замовнику акти прийому-передачі Послуг. Замовник протягом доби з дня отримання акту зобов`язаний направити Виконавцю підписаний акт чи мотивовану відмову від нього" (пункт 2.5).

З цих узгоджених у Договорі пунктів встановлено, що передача Виконавцем інформації про результати виконання замовлення та результатів виконання замовлення Замовнику є обов`язковою і здійснюється в електронному вигляді на електронну пошту Замовника (пункт 2.4).

Разом з тим, Виконавцем не надано жодних належних і допустимих доказів передачі Замовнику вказаних інформації та результатів виконання замовлення ПрАТ "Великоолександрівський автопарк" та враховуючи, що в Договорі не погоджено адреси електронної пошти, є всі законні підстави вважати, що послуги взагалі не надавалися і у Замовника відсутні будь-які підстави оплати ненаданих послуг. В Договорі погоджено, що обсяги наданих послуг ФОП Ткаченко В.В. мають бути підтверджені відповідними документами та відображені у Актах приймання наданих послуг. В Актах не вказано прізвища та посади осіб, які підписали Акти, що відповідають за достовірність наведених у ньому даних (є тільки засвідчення вірності копії оригіналу Ткаченко В.В. та дати засвідчення).

Крім того, в Акті № 12/2019 від 01.11.2019 зазначено, що послуги надавались вже після складання цього акту та охоплюють період з 01.11.2019 по 05.11.2019 включно (а.с.77 том 1).

Зі змісту наведених вище актів приймання наданих послуг вбачається, що в актах зазначено лише найменування наданої послуги, з них неможливо встановити обсяг проведених робіт, кількість витраченого часу, використані інформаційні матеріали, а також ідентифікувати участь контрагентів у наданні послуг. Ненадання документів за результатами надання послуг не дозволяє розкрити спектр наданих послуг (які дії включали в себе послуги).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року у справі № 826/19299/15.

Надання таких послуг як організація і проведення презентації, тренінгів, виставок за участі замовника; розміщення реклами в одному друкованому засобі масової інформації; розміщення реклами про товар замовника на телебаченні, білборді, плиті, транспортних засобах, інтернет-ресурсах, в друкованих засобах інформації має бути підтверджено, зокрема, договорами на оренду приміщень для проведення презентацій, тренінгів, виставок; переліком осіб, які брали участь в тренінгах та доказами отримання оплати; роздруківкою з інтернетресурсів/друкованих засобів масової інформації, або посиланням на відповідний сайт, назву друкованого засобу, номер та дату випуску.

Як зазначено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2023 у справі № 914/2355/21, основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як то надання послуг чи виконання робіт, є її реальність, а наявність належним чином оформлених первинних документів (підписаних уповноваженими представниками обох сторін) є вторинною, похідною ознакою.

Таким чином, правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг), а не первинні документи.

Частинами 1, 2 ст. 13 ГПК передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Подібне положення закріплене у ч. 1 ст. 74 ГПК, де передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" або "перевага доказів"; "наявність чітких та переконливих доказів"; "поза розумним сумнівом".

17.10.2019 набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, чим в господарський процес фактично впроваджено стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Варто відзначити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17).

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відомо, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Суд зауважує, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").

З огляду на наявні в матеріалах справи належні та допустимі докази, зокрема те, що позивач за зустрічним позовом обґрунтовує свої вимоги виключно актами наданих послуг, які є первинними документами бухгалтерського обліку, проте не є документами, що беззаперечно підтверджують здійснення господарської операції (реальне надання послуг), які своєю чергою в матеріалах справи відсутні, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд обґрунтовано встановив недоведення обставин надання Фізичною особою-підприємцем Ткаченко В.В. послуг у сфері економіко-управлінського забезпечення господарської діяльності, які зазначені в актах приймання наданих послуг №12/2019 від 01.11.2019, №14/2019 від 31.12.2019, № 13/2019 від 01.12.2019, № 11/2019 від 01.11.2019 та їх вартість.

Водночас судова колегія відхиляє доводи апелянта про незаконність неприйняття судом першої інстанції додаткових доказів, які 31.05.2024 були подані відповідачем за первісним позовом до суду разом з письмовими поясненнями.

Так, відповідно до статті 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (чч.1-4).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч.8 ст. 80 ГПК України).

З ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 04.01.2024 р., якою відкрито провадження у цій справі, вбачається, що судом встановлено відповідачу строк на подання відзиву 15 днів з дня вручення ухвали суду. Ухвала від 04.01.2024 отримана відповідачем 16.01.2024 (а.с.67 том 1). Отже усі необхідні докази на підтвердження своїх вимог та заперечень у справі відповідач мав подати до суду в строк до 05.01.2024 р.

Таким чином, пояснення відповідача за первісним позовом з долученими до них доказами від 31.05.2024 подані з пропуском встановленого строку для їх подання.

При цьому судова колегія враховує, що, подаючи докази з пропущенням строку для їх подання, відповідачем за первісним позовом не подано заяви про поновлення пропущеного процесуального строку та не надано обґрунтованих пояснень неможливості подання цих доказів у встановлений законом строк.

Стаття 118 ГПК України передбачає, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку, а заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи зазначене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правомірно залишив без розгляду зазначені пояснення відповідача з додатками на підставі статті 118 ГПК України.

За таких обставин судова колегія констатує, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимоги Фізичної особи-підприємця Ткаченко В.В. за зустрічним позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Великоолександрівський автопарк" заборгованості в сумі 327 798,35 грн, інфляційного збільшення в сумі 175 427,33 грн та 3% річних в сумі 42 515,00 грн, не підлягають задоволенню.

Щодо висновків суду першої інстанції в частині вимог за первісним позовом судова колегія зазначає наступне.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України (далі ЦК України).

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Тлумачення пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов`язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання. Тобто, якщо сторона яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом відмовилася від договору (або його визнано недійсним), то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України (Аналогічні висновки, викладені у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.03.2020 у справі № 537/4259/15-ц, від 31.03.2021 у справі № 363/3555/17, від 22.12.2021 у справі № 465/5790/17).

З наведених вище норм убачається, що особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави (або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала) зобов`язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому.

Означене недоговірне зобов`язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала.

Верховний Суд у своїй постанові від 11.01.2022 у справі № 911/117/21 виснував, що набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі (п. 7.3. постанови).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах. Отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеній у постанові від 14 квітня 2020 року у справі № 495/2442/16-ц (провадження № 61-15428св19).

Підсумовуючи, можна дійти висновку, що в разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Виключенням є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв`язку із зобов`язанням (правочином), але не відповідно до його умов.

Така правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.08.2021 у справі № 910/17567/19 (п.п. 67-68) з посиланням на постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 (п.п. 150-152, 154).

У частині четвертій статті 236 Господарського процесуального кодексу України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Установлено, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2022 у справі № 904/7082/21 визнано недійсним договір про надання консультацій у сфері економіко-управлінського забезпечення господарської діяльності № 20/2019 від 01.10.2019.

Таким чином, підстава набуття ФОП Ткаченко В.В. грошових коштів у сумі 327 798,35 грн відпала.

Сплата позивачем за первісним позовом на користь ФОП Ткаченко В.В. грошових коштів у сумі 327 798,35 грн, та відповідно розмір позовних вимог у зазначеній сумі, підтверджується наданою позивачем за первісним позовом заключною випискою за період з 01.11.2019 по 31.12.2019 (а.с.31-33 том 1), чим спростовуються доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не перевірено суму заборгованості, яка стягнута за первісним позовом, і яка є більшою, ніж було сплачено первісним позивачем. З огляду на що судова колегія відхиляє зазначені доводи апелянта.

Отже, з урахуванням того, що договір про надання консультацій у сфері економіко-управлінського забезпечення господарської діяльності № 20/2019 від 01.10.2019 визнано судом недійсним, а також враховуючи, що судом першої та апеляційної інстанцій у цій справі встановлено, що консультаційні послуги у сфері економіко-управлінського забезпечення ФОП Ткаченко В.В. позивачу за первісним позовом не надавались, судова колегія констатує, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України та стягнення з ФОП Ткаченко В.В. на користь ПрАТ "Великоолександрівський автопарк" 327 798,35 грн, які сплачені на підставі актів приймання наданих послуг.

Позивач за первісним позовом, ПрАТ "Великоолександрівський автопарк", також просив стягнути 3 % річних у розмірі 29 501,82 грн, нараховані за період з 01.01.2020 по 01.12.2023 та інфляційні втрати у розмірі 151 562,15 грн за період з січня 2020 року по грудень 2022 року.

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)).

Згідно заключної банківської виписки за період з 01.11.2019 по 31.12.2019 Фізична особа-підприємець Ткаченко Вікторія Володимирівна отримала грошові кошти в сумі 327 798,35 грн (а.с.31-33 том 1).

Судом першої інстанції здійснено перевірку розрахунку втрат від інфляції та трьох відсотків річних, який надано ПрАТ "Великоолександрівський автопарк" та помилок не виявлено, з чим погоджується і судова колегія.

За таких обставин, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги ПрАТ "Великоолександрівський автопарк" до Фізичної особи-підприємця Ткаченко Вікторії Володимирівни є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо доводів апелянта про неналежність обраного позивачем за первісним позовом способу захисту судова колегія зазначає наступне.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява N 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 5 квітня 2005 року у справі "Афанасьєв проти України" (заява N 38722/02)).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права, або може скористатися можливістю вибору між декількома іншими способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальними нормами конкретні способи захисту не встановлені, то особа має право обрати спосіб із передбачених статтею 16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Тож у кожному конкретному спорі суд насамперед повинен оцінювати застосовувані способи захисту порушених прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та передбачені статтею 13 ЦК України обмеження щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав будь-якою особою.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17).

Позивач за первісним позовом обрав такий спосіб захисту свого порушеного права, як стягнення набутого відповідачем належного позивачу майна без достатньої правової підстави (безпідставне збагачення за рахунок отримання грошових коштів за недійсним правочином) за статтею 1212 ЦК України.

Як вже було зазначено вище, загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог, зокрема про повернення виконаного за недійсним правочином.

Отже обраний позивачем за первісним позовом спосіб захисту є належним, оскільки прямо передбачений нормою матеріального права статтею 1212 ЦК України. Водночас цей спосіб захисту є ефективним, оскільки в результаті стягнення з відповідача за первісним позовом грошових коштів, безпідставно отриманих останнім за недійсним правочином, позивач за первісним позовом отримає усе, що було сплачено ним за цим правочином, при цьому, враховуючи, що відповідачем за первісним позовом зустрічних зобов`язань за недійсним правочином не виконувалось, як це встановлено судом першої інстанції та підтверджено судовою колегією у цій справі, то сторони повернуться до стану, який існував до укладення ними нікчемного правочину, тобто спір буде вичерпано.

З урахуванням усього вищенаведеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції, оскаржуване рішення відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави, передбачені ст. 277 ГПК України, для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.06.2024 р. у цій справі відсутні.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті апелянтом судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 17 150,95 грн слід покласти на останнього.

З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Ткаченко Вікторії Вікторівни на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.06.2024 р. у справі № 904/6565/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.06.2024 р. у справі № 904/6565/23 залишити без змін.

Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, покласти на Фізичну особу-підприємця Ткаченко Вікторію Вікторівну.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повна постанова складена та підписана 17.02.2025 року.

Головуючий суддя А.Є. Чередко

Суддя О.Г. Іванов

Суддя Т.А. Верхогляд