Ухвала

від 17.01.2025 по справі 908/1162/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

17 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 908/1162/23

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду:

Рогач Л. І.- головуючої, Бенедисюка І. М., Васьковського О. В., Вронської Г. О., Дроботової Т. Б., Малашенкової Т. М., Пєскова В. Г., Чумака Ю. Я.

за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,

представників учасників справи:

Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІМК" - Кучерявої Т. Ю.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІМК"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023

(судді Іванов О. Г., Парусніков Ю. Б., Коваль Л. А.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІМК"

до Комунального некомерційного підприємства "Територіальне медичне об`єднання "Багатопрофільна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги" Мелітопольської міської ради Запорізької області

про стягнення 1 593 623,84 грн.

У справі, що розглядається, сторони 31.12.2021 уклали договір про постачання електричної енергії для забезпечення потреб електроустановок Комунального некомерційного підприємства "Територіальне медичне об`єднання "Багатопрофільна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги" Мелітопольської міської ради Запорізької області (далі - Лікарня, відповідач). З 25.02.2022 місто Мелітополь, в якому знаходилася Лікарня, окуповано, будівлі Лікарні захоплені представниками окупаційної влади, а із серпня 2022 року Лікарня здійснює свою діяльність на території міста Запоріжжя. Однак договір про постачання електричної енергії сторони не розірвали і позивач продовжував електропостачання для забезпечення потреб електроустановок Лікарні відповідно до умов договору включно по грудень 2022 року.

1. Історія справи

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІМК" (далі - ТОВ "ВІМК") звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Лікарні про стягнення 1 593 623,84 грн основного боргу за спожитий у листопаді-грудні 2022 року обсяг електроенергії на підставі договору від 31.12.2021 № 2273/1 про постачання електричної енергії.

1.2. Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором про постачання електричної енергії щодо оплати вартості спожитої електроенергії. Позивач зазначив, що він протягом листопада-грудня 2022 року виконав свої зобов`язання в частині поставки електричної енергії до електроустановок споживача в обсязі 337142 кВт та пред`явив відповідачу рахунки на оплату, але останній не розрахувався за цей період, хоча впродовж всього року дії договору розрахунки проводились споживачем своєчасно.

1.3. Господарський суд Запорізької області рішенням від 26.07.2023 задовольнив позов, оскільки позивач довів факт порушення відповідачем умов, визначених змістом зобов`язання, та факт несплати відповідачем отриманих рахунків й актів. Доказів про погашення суми боргу відповідач до суду не надав.

1.4. Додатковим рішенням від 15.08.2023 господарський суд стягнув з відповідача на користь позивача 4000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

1.5. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 06.12.2023 скасував зазначені судові рішення, відмовив у задоволенні позову та у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

1.6. Мотивував постанову тим, що на даний час неможливо відслідкувати, яка саме електрична енергія поставлялася на тимчасово окуповану територію. Враховуючи лист Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 21.04.2023 № 4316/20.5/7-23, позивач не надав достатніх доказів про поставку ним електричної енергії на тимчасово окуповану територію, де зараз свою діяльність здійснюють представники окупаційної влади за підтримки військових формувань російської федерації.

1.7. ТОВ "ВІМК" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023 скасувати та залишити в силі рішення та додаткове рішення суду першої інстанції.

1.8. Підставою для звернення з касаційною скаргою ТОВ "ВІМК" зазначило неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних випадках (пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)), а саме:

- пунктів 4.3; 4.12; 4.13; 4.14 Правил роздрібного ринку електричної енергії затвердженими постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 (далі -Правилами РРЕЕ);

- пунктів 2.1.1.; 2.1.2; 9.14.1., 9.14.3 Кодексу комерційного обліку електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 311 (надалі - Кодекс ККОЕЕ);

- статей 4, 56 Закону України "Про ринок електричної енергії";

- статей 11, 714 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

1.9. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції неправильно застосував вищезазначені норми, оскільки не врахував докази ТОВ "ВІМК", які свідчать про отримання даних комерційного обліку від ПАТ "Запоріжжяобленерго" за період листопад-грудень 2022 року.

1.10. Скаржник зазначає про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме щодо необхідності застосування судом положення пунктів 4.3., 4.12., 4.13., 4.14 Правил РРЕЕ у правовідносинах учасників ринку електричної енергії в період запровадженого воєнного стану та знаходження споживача на тимчасово окупованій території, за умови відсутності окремого рішення Кабінету Міністрів України щодо територій, тимчасово окупованих, починаючи з 24 лютого 2022 року, для можливості застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".

1.11. Крім того, на думку скаржника, відсутній також і правовий висновок Верховного Суду щодо застосування/незастосування судами положень статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" та положень типового договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії в спорах між постачальником та споживачем щодо даних комерційного обліку електричної енергії, отримання та формування яких відповідно до положень Правил покладається на Адміністратора комерційного обліку.

1.12. За доводами скаржника, Верховний Суд також не викладав правовий висновок щодо застосування/незастосування судами положень статей 11, 714 ЦК України, статті 56 Закону України "Про ринок електричної енергії" в спорах між постачальником та споживачем щодо стягнення заборгованості за спожиті обсяги електричної енергії на підставі укладених договорів про постачання електричної енергії в період запровадженого воєнного стану в державі та знаходження споживача на тимчасово окупованій території, за умови вчасного надходження даних комерційного обліку від оператора системи розподілу за періоди існування заборгованості.

1.13. У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін як законну та обґрунтовану.

1.14. Ухвалою Верховного Суду від 06.02.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "ВІМК" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023 у справі № 908/1162/23.

1.15. Ухвалою від 27.03.2024 Верховний Суд справу № 908/1162/23 передав на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

1.16. Зазначена ухвала мотивована необхідністю відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.03.2024 у справі № 910/9680/23 щодо того, що достатнім для застосування частини другої статті 13 та частини другої статті 131 Закону України № 1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (далі - Закон № 1207-VII) є розповсюдження дії цього Закону на спірні правовідносини з огляду на приписи статті 2 Закону. На думку колегії суддів, положення статей 13 та 131 Закону № 1207-VII можуть бути поширені на тимчасово окуповані території з урахування частини першої цих статей, а саме за рішенням Кабінету Міністрів України.

1.17. Ухвалою від 19.04.2024 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду справу № 908/1162/23 прийняв до розгляду.

2. Підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

2.1. У цій справі постало питання про те, як визначати території, на які поширюється правовий режим, передбачений частиною другою статті 13 та частиною другою статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", та щодо наслідків порушення цієї заборони для кожної зі сторін спірних правовідносин.

2.2. Так, існуючі міжнародні правові норми, що визначають режим окупації, переважно засновані на положеннях IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, учасницею якої є Україна (дата набрання чинності для України 24.08.1991). Стаття 42 "Положення про закони і звичаї війни на суходолі", що є додатком до цієї Конвенції, встановлює, що територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника. Як частина законодавства України положення IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року мають застосовуватися у сукупності із нормами законодавства України, в тому числі для тлумачення останніх та потреб правозастосовчої практики.

2.3. За визначенням, наданим у статті 11 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (далі - Закон № 1207-VII) у діючій редакції, тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.

2.4. Водночас, виходячи зі змісту статті 2 Закону № 1207-VII, метою цього Закону є визначення статусу території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлення особливого правового режиму на цій території, визначення особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

2.5. Вказівка на мету Закону № 1207-VII визначити особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях України міститься також у його преамбулі в чинній редакції.

2.6. Тобто, як за міжнародними правовими нормами, так і за законодавством України територія визнається окупованою в силу фактичних обставин; натомість закон не може встановлювати чи змінювати цього факту, а визначає правовий статус тимчасово окупованої території та правовий режим на тимчасово окупованій території.

2.7. Частиною першою статті 1 Закону № 1207-VII (у діючій редакції) визначено, зокрема, що:

- тимчасова окупація Російською Федерацією територій України, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості є незаконною і не створює для Російської Федерації жодних територіальних прав;

- тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

- правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права;

- за державою Україна, територіальними громадами сіл, селищ, міст, розташованих на тимчасово окупованій території, органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими суб`єктами публічного права зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.

2.8. За частиною другою статті 1 Закону № 1207-VII:

- датою початку тимчасової окупації Російською Федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року;

- окремі об`єкти нафтогазовидобування в межах континентального шельфу України є окупованими Російською Федерацією з 19 лютого 2014 року. Перелік таких об`єктів визначається Кабінетом Міністрів України;

- Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року;

- окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими Російською Федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією Російської Федерації) - починаючи з 7 квітня 2014 року. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях з цієї дати, визначено Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України.

2.9. Законом № 2138-IX від 15.03.2022 в редакції Законів № 2764-IX від 16.11.2022, № 3050-IX від 11.04.2023 статтю 1 Закону № 1207-VII доповнено частиною третьою, якою визначено, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку

2.10. Чинна редакція Закону № 1207-VII містить диференціацію правового режиму тимчасово окупованих територій України в контексті здійснення на них економічної діяльності та переміщення товарів, робіт та послуг (статті 13 та 131 Закону 1207-VII, а саме:

- до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 Закону, правила статей 13, 131 Закону застосовуються просто в силу приписів абзацу першого частини першої кожної з вказаних статей;

- до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктом З частини першої статті 3 Закону, правила статей 1З, 131 Закону застосовуються лише у разі, якщо рішенням Кабінету Міністрів України ці правила (тобто визначений ними правовий режим) поширені на такі тимчасово-окуповані території.

2.11. Це розмежування запроваджено Законом України від 15.03.2022 № 2138-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України", який набрав чинності 20.03.2022 шляхом доповнення статей 13, 13-1 Закону). Цим самим Законом доповнено абзац другий частини третьої статті 4 Закону № 1207-VII.

2.12. Наведені вище положення законодавства мають відсильний характер, а розвиток та зміна в часі регулювання, наведеного в статті 1, частині першій статті 3, статтях 13 та 13-1 Закону № 1207-VII, відбувалася так:

1. Діюча до набрання чинності Законом України від 15.03.2022 № 2138-ІХ редакція Закону № 1207-VII містила таке регулювання:

- статті 13 та 131 Закону № 1207-VII визначали особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території та особливості переміщення товарів на/з тимчасово окупованої території;

- частина перша статті 1 Закону № 1207-VII вказувала, що тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

- частина другої цієї ж статті визначала дату початку тимчасової окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя - 20 лютого 2014 року;

- частина перша статті 3 цього Закону для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначала:

1) сухопутну територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій;

2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;

3) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.

2. Закон України від 15.03.2022 № 2138-ІХ станом на 20.03.2022, зокрема:

- доповнив статті 13, 131 Закону № 1207-VII новими частинами першими, за абзацом другим яких в умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цих статей можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.

- доповнив статтю першу Закону № 1207-VII частиною третьою, за якою дата початку тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначається рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України;

- доповнив частину третю статті 4 Закону абзацом другим, за яким в умовах воєнного стану правовий режим тимчасово окупованої території, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначається, змінюється і скасовується рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України;

- у частині першій статті 3 цього Закону було викладено іншу редакцію пункту 3 та доповнено її пунктом 4, а саме:

"І. Для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається:

1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій;

2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;

3) інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України;

4) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1, 2 і З цієї частини, і повітряний простір над цими територіями".

3. Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України" (набрав чинності 07.05.2022) до Закону № 1207-VII в свою чергу були внесені численні зміни, зокрема:

- частину другу статті 1 було викладено в такій редакції:

"Датою початку тимчасової окупації Російською Федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року.

Окремі об`єкти нафтогазовидобування в межах континентального шельфу України є окупованими Російською Федерацією з 19 лютого 2014 року. Перелік таких об`єктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року.

Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими Російською Федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією Російської Федерації) починаючи з 7 квітня 2014 року. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях з цієї дати, визначено Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України";

- Закон 1207-VII був доповнений статтею 1-1 "Визначення термінів", пункт 7 частини першої якої містить визначення поняття "тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія), як частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації";.

- пункт 1 частини третьої статті 3 Закону був викладений у такій редакції: "сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях".

4. Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану від 16.11.2022 № 2764-ІХ частину третю статті 1 Закону № 1207-VII було викладено в редакції, за якою дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України.

5. Діюча редакція цієї норми (у відповідності до змін, внесених Законом України від 11.04.2023 № 3050-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно") вказує, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

2.13. Тобто з регулювання, наведеного в редакції Закону України від 15.03.2022 № 2138-ІХ станом на 20.03.2022, вбачається, що за ним для застосування правового режиму економічної діяльності чи порядку переміщення товарів на тимчасово окупованих територіях України, передбачених статтями 13, 131 Закону № 1207-VII, окремого рішення про визнання тієї чи іншої її частини окупованою для визначення такого статусу за пунктом 3 частини першої статті 3 Закону, вимагала будь-яка частина території України, крім Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, які були окуповані іще в 2014 році та визнавалися такими просто в силу закону (пункт 1 частини першої статті 3 Закону № 1207-VII).

2.14. З 07.05.2022 ані пункт 7 частини першої статті 1-1, ані пункт 1 частини третьої статті 3 Закону № 1207-VII не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих вказані у них території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - Ради національної безпеки і оборони України, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Однак частина третя статті 1, пункт 3 частини першої статті З, а так само частини перші статей 13, 131 Закону № 1207-VII при цьому залишилися незмінними.

2.15. 06.12.2022 Кабінет Міністрів України затвердив постанову "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією", відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

2.16. Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004, датою окупації Мелітопольської міської територіальної громади визначено 25.02.2022.

2.17. Отже, у цьому контексті постає питання щодо співвідношення положень пунктів 1 та 3 частини першої статті 3 Закону № 1207-VII щодо визначення тимчасово окупованих територій для цілей застосування особливостей здійснення економічної діяльності та переміщення товарів, передбачених статтями 13 та 131 цього Закону.

2.18. У разі визначення тимчасово окупованої території у відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України"), в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону 1207-VII, то відповідний факт не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив, то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (Рада національної безпеки і оборони України, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Водночас таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема і Кабінету Міністрів України) матиме хоч і не конститутивне, але інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.

2.19. У випадку ж якщо заборона на здійснення економічної діяльності та переміщення товарів щодо таких територій не залежить жодним чином від рішення, ухваленого повноважним органом державної влади України, постає питання щодо механізму реалізації відповідних законодавчих заборон, зокрема у довготривалих договірних відносинах.

2.20. До прикладу, у цій справі спір виник між постачальником та споживачем щодо стягнення заборгованості на підставі укладених договорів про постачання електричної енергії за листопад-грудень 2022 року за спожиті обсяги електричної енергії об`єктами, що перебувають на тимчасово окупованій території, про що споживач постачальника не повідомив. Разом з тим за Правилами РРЕЕ (в редакції станом на час виникнення спірної заборгованості) забезпечення можливості отримання відповідним суб`єктом роздрібного ринку електричної енергії необхідного обсягу електричної енергії та рівня електричної потужності із забезпеченням параметрів якості електропостачання, які відповідають установленим стандартам, та категорії надійності електрозабезпечення відповідно до договору в точках приєднання електроустановок учасників роздрібного ринку є результатом розподілу (передачі) електричної енергії на роздрібному ринку і відповідно до цих Правил оператор системи передачі згідно з Кодексом системи передачі та оператори систем розподілу згідно з Кодексом систем розподілу здійснюють відповідно передачу та розподіл електричної енергії на роздрібному ринку в точку розподілу до електроустановки споживача на території діяльності відповідного оператора системи.

2.21. Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

2.22. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави і суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.

2.23. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на велику кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

2.24. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників.

2.25. Кількісний показник ілюструє той факт, що проблема наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

2.26. За даним ЄДРСР (пошук здійснювався за контекстом "лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків", витяг вислову з абзацу першого частини другої статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України") у судах господарської юрисдикції нараховується 213 справ, предметом дослідження яких є факт постачання однією стороною та споживання іншою природного газу, тепло-, електроенергії на об`єктах, що розташовані на тимчасово окупованих після 24.02.2022 територіях України, та нарахування оплати за такі послуги. У переважної більшості справ провадження зупинено до закінчення перегляду об`єднаною палатою справи № 908/1162/23.

2.27. В іншому контексті пошуку "Положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями" (абзац 1 частини 1 статті 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України") ЄДРСР надав інформацію щодо 104 справ, у більшої частини з яких провадження також зупинено до розгляду об`єднаною палатою справи № 908/1162/23.

2.28. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як: відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

2.29. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

2.30. У постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) Велика Палата Верховного Суду конкретизувала визначення подібності правовідносин, згідно з яким на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, після чого застосувати змістовий критерій порівняння (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору), а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії, які матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

2.31. Аналіз процесуальних документів засвідчив цілком очевидний факт, що правовідносини у таких справах є подібними, адже досліджуються обставини щодо застосування норм статей 13 та 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" до правовідносин, які виникли та існували на тимчасово окупованих після 24.02.2022 територіях України, у питанні надання/оплати послуг, зокрема й електропостачання.

2.32. Регулювання, яке міститься у статтях 13 та 13-1 Закону 1207-VII, поширюється як на господарські спори, так і на трудові правовідносини (виплата заробітної плати), а також на порядок переміщення товарів фізичними особами та порядку в`їзду/виїзду фізичних осіб на тимчасово окуповані території

2.33. Таким чином, вирішення Верховним Судом у справі № 908/1162/23 питання щодо територій, на які поширюються норми статей 13 та 131 Закону № 1207-VII, має істотне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

2.34. При цьому об`єднана палата враховує, що у цій справі існує невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, а питання щодо правового регулювання, які виникли у цій справі, актуальні не лише у справах господарського чи цивільного права, але й в публічному праві (адміністративному, кримінальному), тобто у невизначеній кількості справ.

2.35. Враховуючи мотиви, наведені в цій ухвалі, об`єднана палата вважає, що у цій справі наявна виключна правова проблема, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а тому існують обґрунтовані підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись статтями 234, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду

УХВАЛИВ:

Справу № 908/1162/23 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуюча Л. І. Рогач

Судді І. М. Бенедисюк

О. В. Васьковський

Г. О. Вронська

Т. Б. Дроботова

Т. М. Малашенкова

В. Г. Пєсков

Ю. Я. Чумак