Постанова

від 14.01.2025 по справі 922/941/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 922/941/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Прокопенко О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Харківської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Аклор"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.10.2024 (головуючий суддя Медуниця О. Є., судді Істоміна О. А., Стойка О. В.)

у справі № 922/941/21

за позовом керівника Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова

до 1) Харківської міської ради і 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Аклор"

про визнання незаконними та скасування пунктів рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки і зобов`язання повернути земельну ділянку,

(у судовому засіданні взяли участь представники: відповідача-1 - Руденко Д. Ю., відповідача-2 - Скриннік І. А., прокурор - Шапка І. М.)

ВСТУП

1. Прокурор звернувся до суду в інтересах держави як самостійний позивач у зв`язку із незаконним розпорядженням органом місцевого самоврядування земельною ділянкою та передачею її в оренду поза процедурою проведення земельних торгів.

2. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог з огляду на знаходження на спірній земельній ділянці об`єктів нерухомого майна, право власності на які зареєстровано за другим відповідачем. Заразом апеляційний суд скасував рішення місцевого господарського суду та частково задовольнив позов прокурора, зазначивши про те, що земельна ділянка надавалася другому відповідачу не для обслуговування наявних на ній нежитлових будівель, навпаки, ці нежитлові будівлі планувалося знести, а надавалась вона для нового будівництва.

3. Під час касаційного розгляду справи перед Верховним Судом постали питання можливості звернення прокурора до суду без визначення органу, уповноваженого представляти інтереси держави, та законності передачі земельної ділянки в оренду власнику розташованих на ній об`єктів нерухомого майна, проте не для їх обслуговування, а для нового будівництва.

4. За результатом розгляду касаційних скарг, поданих відповідачами, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність залишення без змін судового рішення апеляційного господарського суду, про що детально зазначено у цій постанові.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнений зміст і підстави позовних вимог

5. Керівник Немишлянської окружної прокуратури звернувся до суду в інтересах держави з позовом до Харківської міської ради (далі - відповідач-1, скаржник-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Аклор" (далі - відповідач-2, скаржник-2) про:

- визнання незаконним та скасування підпунктів 19.5, 19.6 пункту 19 додатку 1 до рішення 33 сесії відповідача-1 сьомого скликання від 26.02.2020 № 2009/20 "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів";

- визнання незаконним та скасування підпунктів 4.1-4.3 пункту 4 додатку 1 до рішення 36 сесії відповідача-1 сьомого скликання від 24.06.2020 № 2144/20 "Про надання земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів, припинення права користування земельними ділянками та надання згоди на прийняття земельних ділянок у власність територіальної громади м. Харкова";

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 10.08.2020, кадастровий номер 6310138500:07:001:0129 по просп. Петра Григоренка, 2-И (на теперішній час просп. Маршала Жукова) у м. Харкові, площею 0,6815 га, укладеного між відповідачами;

- зобов`язання відповідача-2 повернути земельну ділянку, яка розташована за адресою: просп. Петра Григоренка, 2-И (на теперішній час просп. Маршала Жукова) у м. Харкові, площею 0,6815 га, кадастровий номер 6310138500:07:001:0129 відповідачу-1.

6. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані рішення відповідача-1 про надання відповідачу-2 у користування спірної земельної ділянки не відповідають вимогам чинного законодавства, прийняті відповідачем-1 всупереч вимогам статей 124;134;135 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), а саме без проведення земельних торгів. Крім цього, прокурор вказував, що відповідачем-2 отримано земельну ділянку площею, яка в 76,6 разів перевищує площу будівель , які займають лише 1,3 % від загальної площі земельної ділянки. Вказані обставини, на переконання прокурора, свідчать про те, що відповідач-1 не мав законних підстав для надання оспорюваної земельної ділянки в оренду відповідачу-2 для будівництва багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури, а не для обслуговування та експлуатації нежитлових будівель літ. "Е-1", літ. "Д-1", літ. "Г-1", літ. "Ж-1", а отже таке право може набуватись не інакше як за результатами проведених земельних торгів.

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

7. Господарський суд міста Києва рішенням від 26.05.2021 (з урахуванням ухвали Господарського суду Харківської області від 10.06.2021 про виправлення описки) у позові відмовив.

8. Рішення суду мотивоване тим, що чинним земельним законодавством передбачено виключне право власника нерухомого майна на отримання в оренду земельної ділянки, на якій воно розташоване, без проведення земельних торгів.

9. Оскільки станом на момент прийняття відповідачем-1 оскаржуваних рішень на земельній ділянці знаходилися об`єкти нерухомого майна, право власності на які зареєстровано за відповідачем-2, відтак право оренди на спірну земельну ділянку в силу положень частини другої статті 134 ЗК України не підлягало продажу на земельних торгах, тому, за висновком місцевого господарського суду, доводи прокурора про те, що спірні рішення прийняті всупереч положенням частини першої статті 134 ЗК України, є необґрунтованими, а відтак такі вимоги задоволенню не підлягають.

10. Доводи прокурора щодо невідповідності площі земельної ділянки площі нерухомого майна та надання в оренду відповідачу-2 земельної ділянки площею 0,6815 га, що у декілька разів перевищує площу належного йому на праві власності нерухомого майна, суд першої інстанції оцінив критично, оскільки встановлення площі земельної ділянки та нерухомого майна, яке розташоване на ній не регламентується, ані положеннями статті 134 ЗК України, ані Державними будівельними нормами "Містобудування. Планування і забудова міських сільських поселень ДБН 360-92", затвердженими наказом Держкоммістобудування від 17.04.1992 № 44 (на момент розгляду справи), ані Державними будівельними нормами "ДБН Б.2.2-12:2019 Планування та забудова територій", затвердженими Наказом № 104 від 26.04.2019, ані Державними санітарними правилами планування та забудови населених пунктів, затвердженими наказом Міністерства охорони здоров`я України віз 19.06.1996 № 173, ані Державними будівельними нормами "Житлові будинки. Основні положенні ДБН В.2.2-15-2005", затвердженими наказом Держбуду України від 18.05.2005 № 80, ба більше того вказані положення не ставлять в залежність площу земельної ділянки від розміру нерухомого майна, що розташоване на ній, а визначення розміру такої земельної ділянки є виключно правом та волевиявленням органу місцевого самоврядування.

11. Сам по собі факт перевищення площі відведеної земельної ділянки над площею, займаною об`єктами нерухомості та необхідною для їх обслуговування, за висновком суду першої інстанції, не може бути самостійною підставою для визнання такої передачі землі незаконною та задоволення відповідного позову.

12. У зв`язку з цим місцевий господарський суд зазначив, що, оскаржуючи законність передачі земельної ділянки у користування з мотивів неспівмірності площі відведеної земельної ділянки порівняно з площею будівлі, розташованої на цій земельній ділянці, саме позивач повинен належними і допустимими доказами довести розмір земельної ділянки, який є дійсно необхідним для обслуговування та експлуатації розміщеного на землі майна, проте прокурором не доведено необхідності використання відповідачем-2 земельної ділянки у меншому розмірі, та не наведено жодних порушень чинного законодавства при затвердженні проєкту землеустрою спірної земельної ділянки, наявності недоліків або неточностей у розробленому проєкті землеустрою, невідповідності такого проєкту землеустрою вимогам законів та прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам.

13. Східний апеляційний господарський суд постановою від 15.10.2024 рішення місцевого господарського суду скасував; позов задовольнив частково; визнав недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений між відповідачами; зобов`язав відповідача-2 повернути земельну ділянку відповідачу-1; в решті позовних вимог відмовив.

14. Апеляційний суд мотивував оскаржувану постанову тим, що підставою для звернення прокурора з позовом був не лише факт перевищення площі земельної ділянки над площею, займаною об`єктами нерухомості та необхідною для їх обслуговування (як зазначає прокурор, площа нерухомого майна, розміщеного на спірній земельній ділянці, становить лише 1,3 % від загальної площі ділянки), але насамперед - ті обставини, що земельна ділянка надавалася відповідачу-2 не для обслуговування наявних на ній нежитлових будівель. Навпаки, ці нежитлові будівлі планувалося знести. Земельна ділянка надавалася для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури.

15. Апеляційний суд зазначив, що на момент придбання відповідачем-2 нежитлових будівель спірна земельна ділянка номер 6310138500:07:001:0129 площею 0,6815 га не була сформована, її формування здійснювалося вже на підставі оспорюваних рішень відповідача-1, за яким її відведення передбачено не для мети, що пов`язана з розміщенням об`єктів нерухомого майна, а для будівництва нового об`єкта нерухомого майна житлового комплексу, торговельного центру, за умови знесення придбаних відповідачем-2 будівель.

16. Також суд апеляційної інстанції врахував, що кадастровий номер земельної ділянки є істотною умовою договору купівлі-продажу нерухомого майна. Такої умови в договорах купівлі-продажу нерухомого майна не зазначено, інформація про наявну земельну ділянку, її розмір, конфігурацію відсутня. За таких обставин суд визнав обґрунтованими доводи прокурора про несформованість земельної ділянки на момент укладення договорів купівлі-продажу нерухомого майна. Відтак, за висновком апеляційного суду, у цьому спорі не може бути застосовано принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований.

17. За наявності документально зафіксованого наміру щодо знесення відповідного нерухомого майна і отримання земельної ділянки для будівництва та обслуговування іншої нерухомості (яку на момент отримання ділянки ще не було зведено), апеляційний суд дійшов висновку, що відповідач-2 не міг мати правомірних очікувань щодо отримання земельної ділянки в оренду в порядку абзацу 2 частини другої статті 134 ЗК України на позаконкурентних засадах. Відтак посилання відповідачів на неприпустимість втручання у право особи мирно володіти майном апеляційний суд вважав безпідставним, оскільки як національне, так і міжнародне законодавство покликане захищати виключно законні права та інтереси особи, а не набуті в обхід / у порушення встановленого законодавством порядку.

18. Враховуючи те, що договір оренди земельної ділянки від 10.08.2020 укладено сторонами в порушення приписів частин першої, другої статті 134 ЗК України, апеляційний суд зазначив про те, що вказаний договір підлягає визнанню недійсним. Також, за висновком суду апеляційної інстанції, при задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, правомірною є також і позовна вимога про зобов`язання орендаря повернути таку земельну ділянку власникові.

19. При цьому позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішень відповідача-1 апеляційний суд визнав неналежним способом захисту, оскільки у цьому випадку до відновлення порушеного права призведе лише визнання недійсним безпосередньо самого правочину, за яким спірну ділянку було передано в оренду. Суд врахував, що метою позову прокурора є визнання недійсним правочину, а саме договору оренди, що укладений з порушенням вимог чинного законодавства, та застосування наслідків недійсності такого правочину шляхом повернення орендованої земельної ділянки власникові, а рішення міської ради, які прокурор просить визнати недійсними та скасувати, не мають самостійного характеру, вони передували укладенню вказаного договору, були спрямовані на створення умов для його укладення та, відповідно, після укладення договору вичерпали свою дію.

Касаційні скарги

20. Не погодившись із постановою апеляційного суду, відповідачі звернулися до Верховного Суду з касаційними скаргами, у яких просять постанову апеляційного суду про часткове задоволення позовних вимог скасувати, а рішення місцевого господарського суду, яким у задоволенні позову відмовлено повністю, залишити в силі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційних скарг

21. Скаржник-1 в якості підстав касаційного оскарження судового рішення посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), вказуючи, зокрема, що при ухваленні судом оскаржуваного рішення, останнім застосовано статті 215, 216 Цивільного кодексу (далі - ЦК України) України без урахування відповідних висновків щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21; статті 23 Закону України "Про прокуратуру" без урахування відповідних висновків щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 та від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17.

22. Також скаржник-1 вважає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

23. Скаржник-1 наголошує, що погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що вимога про визнання підпунктів 19.5, 19.6 додатку 1 до рішення 33 сесії відповідача-1 сьомого скликання від 26.02.2020 № 2009/20 "Про надання дозволу на розробку документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів", підпунктів 4.1-4.3 пункту 4 додатку 1 до рішення 36 сесії відповідача-1 сьомого скликання від 24.06.2020 № 2144/20 "Про надання земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів, припинення права користування земельними ділянками та надання згоди на прийняття земельних ділянок у власність територіальної громади м. Харкова" незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже вказані рішення не мають самостійного характеру та вичерпали свою дію виконанням. При цьому скаржник-1 вважає що, прокурор, звертаючись до суду із позовом про скасування рішень органу місцевого самоврядування, які вичерпали свою дію виконанням на час звернення із позовом, штучно визначив відповідачем орган місцевого самоврядування, а саме відповідача-1, за вимогою, яка є неефективним способом захисту, вочевидь, щоб уникнути необхідності повідомлення цього органу щодо стверджуваного порушення, не надаючи йому можливості відреагувати та / або виправити порушення самостійно або шляхом звернення до суду.

24. Скаржник-1 вважає, що прокуратура як самостійний позивач не може звертатись до суду із позовом про визнання правочину недійсним, а тим паче про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою або витребування земельної ділянки (негаторний, віндикаційний позови). В цій частині своїх доводів скаржник-1 посилається на постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, з якої вбачається, що відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

25. Скаржник-1 звертає увагу, що прокурор звертаючись із позовом до відповідача-1, просить зобов`язати відповідача-2 повернути земельну ділянку саме відповідачу-1. В такому разі повернення відбувається на користь відповідача-1, що є порушенням господарського процесу. При цьому апеляційним господарським судом не було враховано, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власнику. З цього, на думку скаржника-1, виходить, що позовна вимога щодо зобов`язання відповідача-2 повернути відповідачу-1 земельну ділянку є неналежним способом захисту.

26. Оскільки витребування земельної ділянки з користування відповідача-2 здійснюється на користь відповідача-1, то в даному випадку відповідач-1 повинен був би виступати позивачем. Водночас, прокурор не звертався до відповідача-1 із повідомленням щодо стверджуваного порушення, хоча повинен був, не надав відповідачу-1 можливості відреагувати та / або виправити порушення самостійно або шляхом звернення до суду.

27. Скаржник-1 тут посилається на висновки щодо способів захисту порушеного права, викладені у постановах Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 28.01.2020 у справі № 50/311-б, від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17, від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16, від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19, від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, а також постанові Верховного Суду України від 10.09.2014 у справі № 6-32цс14.

28. Скаржник-1, з посиланням на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 13.09.2023 у справі № 918/1132/22, від 22.05.2024 у справі № 922/3473/23, також наголошує, що на спірній земельній ділянці розташовані об`єкти нерухомого майна, які належать на праві приватної власності відповідачу-2, що, відповідно, підтверджувалось інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Вказана підстава, а саме розташування на земельній ділянці об`єктів нерухомого майна, є незалежною підставою для непроведення земельних торгів, оскільки із набуттям права власності на об`єкт нерухомості (будівлю, споруду) особа набуває і прав на землю, до яких, у тому числі, належить право користування земельною ділянкою.

29. Скаржник-2 в якості підстави касаційного оскарження судового рішення посилається також на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, вказуючи, що суд апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваної постанови обмежився лише пропорційним математичним співвідношенням загальної площі нежитлових будівель до площі земельної ділянки з посиланням на те, що незастосування конкурентної процедури у вигляді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації існуючих об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці та належних на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання. При цьому суд апеляційної інстанції не навів обставин невідповідності проєкту землеустрою нормам законодавства та не зазначив, яка конкретно площа земельної ділянки має бути відведена відповідачу-2 у цьому спорі.

30. Також, за доводами скаржника-2, прокурор не заявляв до суду будь-яких клопотань щодо проведення судової експертизи. Таким чином, на думку скаржника-2, апеляційним господарським судом при винесенні оскаржуваної постанови не були враховані висновки, які викладені у постановах Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20, від 03.03.2021 у справі № 910/12366/18, від 09.02.2018 у справі № 910/4528/15-г.

31. Крім того, скаржник-2 вважає, що судом апеляційної інстанції не враховані висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 21.03.2023 у справі № 922/3613/21 стосовно того, що саме позивач повинен належними і допустимими доказами довести розмір земельної ділянки, який є дійсно необхідним для обслуговування та експлуатації розміщеного на землі майна. У цій справі жодних доказів, які б визначали розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування нежитлових будівель, прокурором надано не було, а суд апеляційної інстанції виходив лише з того, що земельна ділянка може бути передана в користування позаконкурентим способом лише з метою експлуатації та обслуговування нежитлових будівель. При цьому, яка конкретно площа земельної ділянки у цій справі могла бути надана в користування без проведення земельних торгів, суд апеляційної інстанції не зазначив.

Позиція інших учасників справи

32. Прокурор, у строк, встановлений Судом, подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційні скарги залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

33. Прокурор стверджує, що у спірних правовідносинах результат порушення прав та інтересів територіальної громади у вигляді незаконної передачі спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6310138500:07:001:0129 є наслідком прийнятих скаржником-1 оскаржуваних рішень від 26.02.2020 № 2009/20 про надання скаржнику-2 дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів, а також від 24.06.2020 № 2144/20 про надання скаржнику-2 в оренду спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6310138500:07:001:0129 для будівництва багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури, з урахуванням знесення нежитлових будівель літ. "Е-1", літ. "Д-1", літ. "Г-1", літ. "Ж-1", які належать скаржнику-2 на праві власності, без проведення земельних торгів та за відсутності для цього визначених законом підстав. Тобто порушене право (охоронюваний законом інтерес) Харківської об`єднаної територіальної громади, який у даному випадку є об`єктом судового захисту, перебуває у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку із прийнятими саме скаржником-1 оскаржуваними рішеннями від 26.02.2020 № 2009/20 та від 24.06.2020 № 2144/20.

34. Прокурор наголошує, що вправі звернутися до суду як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши орган місцевого самоврядування відповідачем, коли оскаржується рішення останнього.

35. Також прокурор зазначає, що у цій справі підставами для звернення прокурора з позовом були факти перевищення площі земельної ділянки над площею, займаною об`єктами нерухомості та необхідною для їх обслуговування (як зазначає прокурор, площа нерухомого майна, розміщеного на спірній земельній ділянці, становить лише 1,3% від загальної площі ділянки), та, насамперед, ті обставини, що земельна ділянка надавалася скаржнику-2 не для обслуговування наявних на ній нежитлових будівель, навпаки, ці нежитлові будівлі планувалося знести, а земельна ділянка надавалася для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури.

36. Відтак, за доводами прокурора, надання скаржнику-2 у користування на підставі оспорюваних рішень скарника-1 земельної ділянки площею, яка в 76,6 разів перевищує площу вказаних будівель та за умови їх знесення, тобто саме з метою нового будівництва, без дотримання процедури земельних торгів, відбулось із порушенням вимог чинного законодавства.

Рух справи у суді касаційної інстанції

37. Відповідно до Розпорядження заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 14.01.2025 № 32.2-01/44 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 922/941/21 у зв`язку із відпусткою судді Берднік І. С.

38. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.01.2025 вказану судову справу передано для розгляду колегії суддів у складі: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.

Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

39. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 16.03.2021 № 248394950 встановлено, що на праві власності відповідачу-2 належать нежитлові будівлі: літ. "Ж-1", загальною площею 24,8 кв. м, літ. "Е-1" загальною площею 22,4 кв. м, літ. "Д-1" загальною площею 21,8 кв. м, літ. "Г-1" загальною площею 20,0 кв. м, розташовані по

АДРЕСА_1 . Вказане нерухоме майно було придбане відповідачем-2 у громадянки ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу, укладених 22.01.2020 і 23.01.2020 по 1/2 частки за кожним об`єктом.

41. В пункті 2 цих договорів зазначено, що: "Сторони стверджують, що земельна ділянка, на якій розташоване майно - приватизована. Документи на приватизацію не подавались, інших прав щодо земельної ділянки у третіх осіб немає". Інших відомостей щодо речового права на земельну ділянку, на якій знаходиться нерухоме майно не зазначено. В тому числі в договорах відсутня інформація про кадастровий номер земельної ділянки.

42. Відповідно до пункту 19.5. пункту 19 додатку 1 до рішення 33 сесії відповідача-1 сьомого скликання "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів" від 26.02.2020 № 2009/20 відповідачу-2 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею орієнтовно 0,6802 га із земель територіальної громади міста Харкова для будівництва багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури по просп. Петра Григоренка, 2-И.

43. В підпункті 19.6. пункту 19 вищезазначеного рішення передбачено, що будівництво об`єкту слід виконати після знесення нежитлових будівель літ. "Е-1", літ. "Д-1", літ. "Г-1", літ. "Ж-1", які належать відповідачу-2 на праві приватної власності.

44. Відповідно до підпунктів 4.1-4.3 пункту 4 додатку 1 до рішення 36 сесії відповідача-1 сьомого скликання "Про надання земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів, припинення прав користування земельними ділянками та надання згоди на прийняття земельних ділянок у власність територіальної громади м. Харкова" від 24.06.2020 № 2144/20:

- затверджено відповідачу-2 проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель територіальної громади міста Харкова для будівництва багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури по просп. Петра Григоренка, 2-И;

- надано відповідачу-2 в оренду земельну ділянку (кадастровий номер 6310138500:07:001:0129) площею 0,6815 га із земель територіальної громади міста Харкова по просп. Петра Григоренка, 2-И за рахунок земель житлової та громадської забудови для будівництва багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури до 01.07.2022. Також зазначено, що будівництво об`єкту слід виконати з урахуванням знесення нежитлових будівель літ. "Е-1", літ. "Д-1", літ. "Г-1", літ. "Ж-1", які належать відповідачу-2 на праві власності.

45. На виконання вказаних рішень, 10.08.2020 між відповідачами укладено договір оренди землі, відповідно до пунктів 1, 2 якого відповідач-1 (орендодавець) надає, а відповідач-2 (орендар) приймає в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури, загальною площею 0,6815 га, з кадастровим номером 6310138500:07:001:0129, що розташована за адресою: м. Харків, просп. Петра Григоренка, 2-И.

46. Відповідно до пунктів 3, 7 договору на земельній ділянці розташовані об`єкти нерухомого майна - нежитлові будівлі, а саме літ. "Е-1", літ. "Д-1", літ. "Е-1", літ. "Ж-1" з урахуванням знесення, інші об`єкти інфраструктури відсутні.

47. Договір укладено строком до 01.07.2022.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

48. Згідно з частинами першою, другою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

49. Дослідивши в межах вимог касаційних скарг наведені в них доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

50. Судове рішення у цій справі оскаржується відповідачами з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

51. Досліджуючи питання доведеності прокурором у цій справі підстав для представництва інтересів держави в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" суд апеляційної інстанції визначив, що у цій справі позов подано прокурором в інтересах держави без визначення органу, уповноваженого на здійснення відповідних функцій щодо спірних відносин, оскільки відповідач-1 представляє інтереси територіальної громади міста Харкова, проте, в цій справі він є відповідачем, оскільки вчинив дії, які порушують інтереси громади.

52. Вказуючи на неправильне застосування судом статті 23 Закону України "Про прокуратуру" скаржник-1 зазначає, що прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може захищати інтереси держави. При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. За позицією скаржника-1, звертаючись із позовом, що направлений на захист інтересів територіальної громади, прокурор повинен попередньо повідомити орган місцевого самоврядування про стверджуване порушення і надати можливість виправити таке порушення. Зазначене обґрунтовує правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18.

53. Відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

54. Частиною четвертою статті 53 ГПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

55. Зважаючи на приписи вищевказаних норм закону, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме: має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу.

56. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, довід прокурора щодо відсутності такого органу суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу.

57. У цій справі прокурор звернувся за захистом інтересів територіальної громади міста Харкова, при цьому, з огляду на предмет та підстави заявлених позовних вимог (визнання незаконним та скасування рішень відповідача-1, визнання недійсним договору, стороною якого є сам відповідач-1, та стосовно відчуження спірної земельної ділянки, яка є комунальною власністю та належить територіальній громаді), суд попередньої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки уповноважений орган на захист інтересів держави в спірних правовідносинах, а саме відповідач-1, не тільки не захистив інтереси територіальної громади, а й порушив їх, то прокурор правомірно звернувся з позовом як самостійний позивач та визначив Харківську міську раду відповідачем.

58. Наведений висновок суду попередньої інстанції стосовно наявності у прокурора повноважень на звернення з цим позовом до суду в інтересах держави як самостійного позивача узгоджується з актуальною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень частин третьої та четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", частин четвертої та п`ятої статті 53 ГПК України, викладеною в постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18.

59. Також колегія суддів враховує, що встановлена Законом України "Про прокуратуру" умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави. За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

60. Тобто, визначений частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого він вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

61. Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц).

62. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 зазначила, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

63. Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

64. Оскільки у цій справі позов подано прокурором в інтересах держави без визначення органу, уповноваженого на здійснення відповідних функцій щодо спірних відносин, а необхідність захисту інтересів держави у даній справі зумовлена прийняттям органом місцевого самоврядування незаконного рішення щодо розпорядження землею, яка згідно зі статтею 14 Конституції України є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, прокурор правомірно визначив Харківську міську раду, як відповідача у спорі, та обґрунтував підстави для представництва інтересів держави відсутністю органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Такий висновок суду апеляційної інстанції відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 925/1133/18, на яку також посилається скаржник-1.

65. Суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, про що було зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17.

66. Враховуючи висновки Суду про доведеність прокурором підстав для представництва інтересів держави, колегія відхиляє посилання скаржника-1 на неврахування судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, про обов`язок позивача, який реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого він не є, довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

67. Отже, доводи скаржника-1 про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи.

68. Звідси підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України в частині здійсненого апеляційним судом застосовування приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру", свого підтвердження в межах касаційного провадження не знайшла.

69. Вирішуючи питання щодо суті спірних правовідносин, Верховний Суд виходить з того, що чинна на час укладення оспорюваного договору оренди частина друга статті 124 ЗК України передбачала, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою та третьою статті 134 ЗК України.

70. Зокрема, відповідно до абзацу 2 частини другої статті 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

71. Як підставно відмітив суд апеляційної інстанції, виходячи із системного аналізу положень частини другої статті 124 і абзацу 2 частини другої статті 134 ЗК України незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації виключно існуючих об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці та належних на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання.

72. Між тим, як слідує із установлених обставин цієї справи, відповідач-2 поза процедурою земельних торгів отримав в оренду спірну земельну ділянку для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури, тобто нового будівництва. Оскаржуваними рішеннями відповідача-1 від 26.02.2020 № 2009/20 та від 24.06.2020 № 2144/20 чітко визначено, що будівництво об`єкту слід виконати після знесення нежитлових будівель літ. "Е-1", літ. "Д-1", літ. "Г-1", літ. "Ж-1", які належать відповідачу-2 на праві приватної власності.

73. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції про те, що передача в оренду спірної земельної ділянки могла відбутися виключно за наслідками проведення земельних торгів, яких у спірних правовідносинах неправомірно проведено не було.

74. При цьому Верховний Суд визнає необґрунтованими аргументи скаржників щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції положень статті 215, 216 ЦК України з мотивів дотримання сторонами статті 134 ЗК України, з огляду на розташування на спірній земельній ділянці належних скаржнику-2 об`єктів нерухомого майна, набувши право власності на які скаржник-2 набув й право користування земельною ділянкою, на якій вони розташовані, без необхідності проведення земельних торгів, недоведеність належним чином прокурором необхідності використання земельної ділянки у меншому розмірі для її експлуатації та обслуговування. Зазначене скаржники обґрунтовують висновками щодо застосування положень статей 120, 134 ЗК України, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 922/3473/23, від 13.09.2023 у справі № 918/1132/22, від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20, від 03.03.2021 у справі № 910/12366/18, від 09.02.2018 у справі № 910/4528/15-г, від 21.03.2023 у справі № 922/3613/21.

75. Втім, колегія суддів зауважує, що у наведених справах оцінка Верховним Судом дотримання сторонами положень статей 120, 134 ЗК України за відповідних доводів здійснювалася за обставин, коли земельна ділянка надавалася орендарю саме для обслуговування та експлуатації існуючого об`єкта нерухомого майна, що істотно відрізняється від обставин цієї справи. У даному випадку, як вже зазначено вище, земельна ділянка була передана для будівництва нового житлового комплексу зі знесенням існуючих нежитлових будівель, що відповідно до статей 124, 134 та 135 ЗК України передбачає обов`язковість проведення земельних торгів.

76. Більше того, висновки апеляційного в частині застосування статей 124, 134 ЗК України відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 09.02.2018 у справі № 910/4528/15-г (земельну ділянку було передано для будівництва, обслуговування та експлуатації житлового будинку. У цій справі Верховний Суд дійшов як раз висновку про те, що відповідачі незаконно об`єднали в одне ціле ділянку як для будівництва так і для експлуатації та обслуговування, оскільки отримання права оренди на них мало відбуватись в різному порядку).

77. Висновок про те, що отримання в оренду земельної ділянки в розмірах, що значно перевищують площу належної відповідачу будівлі, для нового будівництва передбачає дотримання процедури проведення земельних торгів у порядку, визначеному положеннями статей 134, 135 ЗК України, викладений також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, яку врахував суд апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови.

78. Безпідставними є також посилання скаржника-1 на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 щодо можливості захисту прав власника майна лише шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача на підставі статей 387 та 388 ЦК України.

79. За висновком Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

80. Втім, у даному випадку спірна земельна ділянка не зареєстрована на праві власності за відповідачем-2, що не надає підстав для застосування відповідних висновків, зроблених у справі № 183/1617/16, до спірних правовідносин.

81. Також Верховний Суд не вбачає невідповідності висновків суду попередньої інстанції правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 28.01.2020 у справі № 50/311-б, від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16, від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19, від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, а також постанову Верховного Суду України від 10.09.2014 у справі № 6-32цс14, на які посилається скаржник-1 у касаційній скарзі, відповідно до яких, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам..

82. Більше того, позовна вимога про зобов`язання повернути нерухоме майно, отримане за правочином, який визнано судом недійсним є належним та ефективним способом захисту порушеного права. Зазначене концептуально узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 20.11.2024 у справі № 918/391/23 (Верховний Суд у цій справі саме повернув (не витребував, як на цьому (на необхідності саме такого формулювання вимоги) наполягає скаржник-1) земельну ділянку з оренди). Колегія суддів вважає за необхідне врахувати відповідні висновки на підставі частини четвертої статті 300 ГПК України.

83. Отже, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України в частині застосування судом апеляційної інстанції статей 124, 134 ЗК України, статей 215, 216 ЦК України у цьому касаційному провадженні також не підтвердилась.

84. Посилання скаржника-1 на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, зводяться до незгоди з наданою судом апеляційної інстанції оцінкою наявним у справі доказам, а також до необхідності переоцінки доказів. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

85. Крім того, відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

86. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

87. Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

88. За таких обставин недостатніми є доводи про неповне дослідження судом зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

89. При цьому саме тільки посилання скаржника-1 на те, що суд не в повному обсязі дослідив докази та не з`ясував обставини справи без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судове рішення.

90. Отже, наведена скаржником-1 підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду з цієї підстави.

91. Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені судом попередньої інстанції, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України (в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження), колегія суддів зазначає, що підстави касаційного оскарження не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження, отже скарги відповідачів є необґрунтованими, а тому постанову апеляційного суду необхідно залишити без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

92. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

93. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

94. Звертаючись із касаційними скаргами, скаржники, в межах доводів і вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростували наведених висновків суду попередньої інстанції та не довели неправильного застосування ним норм матеріального і порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваного судового рішення у справі.

95. За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційні скарги відповідачів залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного господарського суду - без змін.

Розподіл судових витрат

96. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційних скарг та залишає без змін оскаржуване судове рішення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржників.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Харківської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Аклор" залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.10.2024 у справі № 922/941/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил