Постанова

від 23.01.2025 по справі 914/969/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 914/969/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Прокопенко О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Ястремського Богдана Ярославовича

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.10.2024 (головуючий суддя Орищин Г. В., судді Галушко Н. А., Желік М. Б.)

у справі № 914/969/24

за позовом Акціонерного товариства "Страхова компанія "Інго"

до фізичної особи-підприємця Ястремського Богдана Ярославовича,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - 1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Експерт-Логіст-Львів" і 2) Приватне підприємство "Болеро Трейд",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - 3) ОСОБА_1 ,

про стягнення коштів,

(у судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Кравченко Р. Ю., відповідача - Савка Т. В.)

ВСТУП

1. Страховик звернувся до суду із позовом про стягнення із відповідача страхового відшкодування як винуватця дорожньо-транспортної пригоди.

2. Суди попередніх інстанцій встановили, що між страховиком та страхувальником був укладений договір страхування відповідальності. При цьому суди надали різну кваліфікацію спірним правовідносинам - суд першої інстанції вирішив, що право вимоги перейшло до страховика в порядку суброгації, апеляційний суд навпаки дійшов висновку, що право вимоги виникло у страховика в порядку регресу.

3. Під час касаційного розгляду справи дослідженню підлягало питання: чи у позивача виникло право вимоги у зв`язку із відшкодуванням завданих відповідачем як винуватцем дорожньо-транспортної пригоди збитків в порядку регресу чи перейшло від потерпілої особи у порядку суброгації.

4. За результатом розгляду касаційної скарги, поданої відповідачем, Верховний Суд підтримав висновки, викладені апеляційним судом в оскаржуваній постанові, про що детально зазначено нижче.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнений зміст і підстави позовних вимог

5. Акціонерне товариство "Страхова компанія "Інго" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до фізичної особи-підприємця Ястремського Богдана Ярославовича (далі - відповідач, скаржник), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Експерт-Логіст-Львів" (далі - третя особа-1) та Приватного підприємства "Болеро Трейд" (далі - третя особа-2), а також третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 (далі - третя особа-3), про стягнення 1 646 398,96 грн страхового відшкодування.

6. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідальність третьої особи-2 перед третьою особою-1 за неналежне виконання обов`язків за договором про надання транспортно-експедиторських послуг від 01.08.2022 настала через пошкодження та втрату вантажу в дорожньо-транспортній пригоді 27.09.2022. Позивач визнав цю подію страховою та, керуючись умовами договору добровільного страхування відповідальності транспортного оператора від 10.06.2022 № 642000776.20 і на підставі заяви на виплату страхового відшкодування від 23.05.2023 № 23, сплатив страхове відшкодування на користь третьої особи-2 у розмірі 1 646 398,96 грн. Вказана сума включає в себе: 1 382 719,50 грн (39 240,00 євро) - загальна вартість вантажу; 200 000,00 грн - ліміт відповідальності страховика у зв`язку з відшкодуванням митних платежів; 2 268,00грн - витрати за послуги Дніпропетровської Торгово-промислової палати; 11 466,96 грн витрати на проведення лабораторних досліджень; 69 944,50 грн витрати зі збирання, зберігання, перевезення та знешкодження пошкодженого вантажу; 20 000,00 грн - франшиза, які позивач просить стягнути з відповідача як винуватця дорожньо-транспортної пригоди.

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

7. Господарський суд Львівської області рішенням від 11.07.2024 у задоволенні позову відмовив.

8. Суд мотивував своє рішення тим, що третя особа-2 відступила право вимоги новому кредитору - позивачу, що по суті є суброгацією.

9. Щодо заявленої позивачем позовної давності суд врахував, що позивачу стало відомо про обставини, які покладені в основу підстав позову щонайменше з 28.09.2022 після отримання повідомлення про настання події. Третя особа-2 направила претензію від 30.11.2022 № 26/22 на адресу відповідача. Претензія була отримана відповідачем в першій половині грудня 2022 року.

10. Зважаючи на обставини справи, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивач (новий кредитор) мав право на звернення із позовом до жовтня 2023 року (оскільки при суброгації позовна давність обчислюється з моменту дорожньо-транспортної пригоди). Однак, позов подано 10.04.2024. Таким чином, за висновками суду першої інстанції, позов пред`явлено з пропуском встановленого строку, зазначеного в статті 315 Господарського кодексу України (далі - ГК України). Суд також врахував й ту обставину, що позивач не обґрунтував поважності причин пропуску позовної давності, відтак у суду відсутні підстави для його поновлення.

11. Західний апеляційний господарський суд постановою від 10.10.2024 рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове рішення, яким позов задовольнив.

12. За висновками суду апеляційної інстанції між позивачем та третьою особою-2 було укладено договір добровільного страхування відповідальності транспортного оператора від 10.06.2022 № 642000776.20, предметом якого є майнові інтереси страхувальника. Отже, в цьому випадку право вимоги до позивача перейшло не за договором майнового страхування, а за договором страхування відповідальності. Відповідно, у спірних правовідносинах має місце регрес, а не суброгація, оскільки при суброгації право вимоги переходить за договором майнового страхування (стаття 27 Закону України "Про страхування"), тоді як до позивача перейшло право вимоги, в розумінні статті 1191 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що є регресом.

13. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в цьому випадку потрібно враховувати, що моментом початку позовної давності для регресної вимоги страховика згідно з положеннями частини шостої статті 261 ЦК України є день виконання основного зобов`язання і фактично день припинення цього зобов`язання належним виконанням - день проведення страховиком виплати страхового відшкодування третій особі (потерпілому в деліктному зобов`язанні). До спірних правовідносин апеляційний суд застосував положення ЦК України, які регулюють питання позовної давності, зокрема, пункт 6 частини другої статті 258 ЦК України (позовна давність в один рік, зокрема, до вимог: у зв`язку з перевезенням вантажу, пошти).

14. З огляду на вказане, апеляційний господарський суд вирішив, що в цьому випадку позовна давність почала спливати з моменту виплати страхового відшкодування, а саме з 08.06.2023, тоді як позивач звернувся з позовом 10.04.2024, тобто в межах строку позовної давності. Заразом суд врахував, що збитки було завдано відповідачем в період воєнного стану, який не був скасований під час звернення позивача до суду, відтак застосування позовної даності судом першої інстанції у спірних правовідносинах є безпідставним.

Касаційна скарга

15. Не погодившись із постановою апеляційного суду, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

16. Скаржник в якості підстав касаційного оскарження судових рішень посилається на пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), вказуючи, зокрема, що апеляційний господарський суд при винесенні постанови неправильно застосував норми матеріального права, а саме статі 559, 993, 1191 ЦК України, та статтю 27 Закону України "Про страхування" без врахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах викладених в наступних постановах: від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц, від 04.07.2018 у справі № 910/2603/17, від 05.04.2017 у справі № 6-2806цс16, від 28.02.2018 у справі № 521/16989/13-ц, від 23.05.2018 у справі № 199/1848/15-ц (а не як помилково вказує скаржник № 199/1848/16), від 27.12.2018 у справі № 373/2348/16-ц, від 10.01.2019 у справі № 200/13392/13-ц, від 08.02.2019 у справі № 904/3280/18, від 18.06.2021 у справі № 910/11949/20, від 04.03.2020 у справі № 905/487/19, від 19.04.2012 у справі № 10-26/166-10-4300, від 11.04.2019 у справі № 905/729/18, від 13.08.2019 у справі № 910/11614/18, від 10.09.2019 у справі № 905/2303/18, від 22.10.2020 у справі № 910/18279/19, а також на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм статті 258 ЦК України під час дії воєнного стану у співвідношенні зі статтею 315 ГК України, щодо якої як станом на момент виникнення спірних правовідносин, так і на момент розгляду справи в суді були відсутні будь-які доповнення та зміни пов`язані із запровадженням в Україні правового режиму воєнного стану; крім того, з підстав відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм статей 258, 925 ЦК України по відношенню до статті 315 ГК України, а саме чи є остання норма спеціальною порівняно зі статтею 925 ЦК України, та чи має вона перевагу у застосуванні; з підстав відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм, передбачених пунктом 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України в редакції Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", а саме чи підпадає стаття 315 ГК України під перелік статей, строки яких продовжено на строк дії воєнного стану.

Позиція інших учасників справи

17. Позивач, у строк, встановлений Судом, подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін. Аргументи відзиву позивача переважно дублюють мотиви, якими керувався суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржуване судове рішення в цій справі.

Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

18. Між третьою особою-1 (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Проморе" (покупець) існували договірні правовідносини, які виникли з договору купівлі-продажу, предметом якого є риба морожена: хребти лосося, шматки філе лосося, м`ясо риби лосося, вартістю 2 004 307,34 грн без податку на додану вартість, вартість податку на додану вартість становить 285 925,55 грн. Відповідно до умов договору купівлі-продажу продавець мав здійснити доставку товару своїми силами та транспортом (із залученням до перевезення третіх осіб).

19. З метою виконання умов договору купівлі-продажу, третя особа-1 уклала з третьою особою-2 (експедитор) договір про надання транспортно-експедиторських послуг від 01.08.2022 № 0078/2022/С, за умовами якого експедитор зобов`язався перевезти або організувати перевезення довіреного йому вантажу в пункт призначення та видачу його уповноваженій на отримання вантажу особі. Водночас, для здійснення перевезення умови вказаного договору допускали можливість залучення експедитором транспортного засобу, що належить третій стороні.

20. Відтак, для виконання перевезення третьою особою-2 було залучено безпосереднього перевізника відповідача (перевізник), у зв`язку з чим було укладено разовий договір-заявку від 26.09.2022 № 10791 про надання послуги перевезення вантажу, за умовами якого відповідач взяв на себе зобов`язання, за плату, здійснити перевезення вантажу автомобільним транспортом та доставити ввірений йому експедитором вантаж до пункту призначення у встановлений строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі, а також надавати інші допоміжні (додаткові, супутні) послуги, пов`язані з перевезенням.

21. Відповідно до транспортної заявки від 26.09.2022 № 10791, разового договору-заявки від 26.09.2022 № 10791 про надання послуги перевезення вантажу, товарно-транспортної накладної від 26.09.2022 № 2609, вантаж (хребти лосося, шматки філе лосося, м`ясо риби лосося, вагою 20 989,50 кг) був прийнятий до перевезення відповідачем; водієм визначений ОСОБА_1 ; автомобіль "Scania" д. н. НОМЕР_1 , напівпричеп "Lamberet" д. н. НОМЕР_2 ; маршрут м. Городок Львівської області - м. Дніпро.

22. Під час здійснення перевезення, 27.09.2022 на 286 км + 900 м автодороги Київ - Харків трапилась дорожньо-транспортна пригода - перекидання автомобіля "Scania" д. н. НОМЕР_1 з напівпричепом "Lamberet" д. н. НОМЕР_2 .

23. Відповідно до постанови Пустомитівського районного суду Львівської області від 10.04.2023 та постанови Львівського апеляційного суду від 12.05.2023 ОСОБА_1 було визнано винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 27.09.2022, внаслідок якої було частково втрачено та повністю пошкоджено вантаж (хребти лосося, шматки філе лосося, м`ясо риби лосося, вагою 20 989,50кг), який перевозився відповідачем.

24. Відповідно до акта приймання продукції (товарів) за якістю та кількістю від 29.09.2022, експертного висновку від 11.10.2022 № 002094п/22 Дніпропетровської регіональної державної лабораторії державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, експертного висновку від 19.10.2022 № ГО-562/2 Дніпропетровської Торгово-промислової палати, листа від 12.10.2022 № 161 філії Великобагачанський райавтодор Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор", внаслідок цієї дорожньо-транспортної пригоди вантаж (хребти лосося, шматки філе лосося, м`ясо риби лосося, вагою 20 989,50 кг) був частково втрачений (1 863,00 кг), а пошкоджений товар визнаний повністю зіпсованим.

25. За актом про знешкодження небезпечних відходів від 06.12.2022 № ОУ-00400006566 та актом здачі-прийняття робіт від 06.12.2022 № ОУ-00400006566 пошкоджений вантаж (хребти лосося, шматки філе лосося, м`ясо риби лосося), вагою 19 127,00 кг був утилізований.

26. Згідно з товарно-транспортною накладною від 26.09.2022 № 2609 загальна вага вантажу (хребти лосося, шматки філе лосося, м`ясо риби лосося), яка перевозилась становила 20 989,50 кг, а його вартість склала 2 004 307,34 грн без податку на додану вартість та 285 925,55 грн податку на додану вартість.

27. Внаслідок пошкодження вантажу в дорожньо-транспортній пригоді від 27.09.2022 третій особі-1 була заподіяна шкода у розмірі 2 290 232,89 грн.

28. У зв`язку із заподіянням шкоди вантажу в дорожньо-транспортній пригоді, третя особа-1 направила претензію від 20.10.2022 № 1819 та від 01.03.2023 № 2 на адресу експедитора - третьої особи-2, яка, в свою чергу, направила претензію за від 30.11.2022 № 26/22 на адресу відповідача.

29. Третя особа-2 сплатила третій особі-1 вартість заподіяних збитків у розмірі 2 375 464,74 грн.

30. Між позивачем та третьою особою-2 було укладено договір добровільного страхування відповідальності транспортного оператора від 10.06.2022 № 642000776.20, відповідно до пункту 2, 3 розділу III якого застраховано відповідальність страхувальника при здійсненні експедирування вантажів та при здійсненні операцій згідно з договорами про надання транспортно-експедиторських послуг.

31. Відповідно до пунктів 1.1.1., 1.1., 1., розділу IV договору добровільного страхування відповідальності транспортного оператора № 642000776.20 страховим випадком за договором є виникнення відповідальності страхувальника: за збитки, що виникли в результаті неналежного виконання зобов`язань, що виникають із відповідних конвенцій і законодавства, що застосовуються стосовно діяльності страхувальника, а також договорів про надання своїх послуг з обробки вантажів, а саме: за збитки, що настали у результаті повної або часткової втрати, загибелі чи пошкодження вантажу (далі по тексту "ризик "Втрата й / або ушкодження вантажу") внаслідок: дорожньо-транспортної пригоди / аварії або зіткнення транспортного засобу з будь-яким стороннім об`єктом чи предметом (включаючи кригу) за виключенням контакту з водою.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

32. Згідно з частинами першою, другою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

33. Дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

34. Спір у цій справі виник внаслідок різного тлумачення сторонами правовідносин, що склалися. Так, позивач стверджує, що в цьому спорі він має право зворотної вимоги (регресу) до відповідача (винної особи) у розмірі виплаченого відшкодування. Натомість відповідач вважає, що спір виник з договірних правовідносин у сфері перевезення внаслідок неналежного виконання перевізником умов договору перевезення, що призвело до часткової втрати вантажу, та не доставлення його до пункту призначення. Зважаючи на виплату страхового відшкодування позивачем, відбулася заміна кредитора в зобов`язанні, яке виникло 27.09.2022 у зв`язку із настанням дорожньо-транспортної пригоди, в результаті якої було втрачено товар, який був предметом договору перевезення, тобто замість первісного кредитора в зобов`язанні - третьої особи-2, новим кредитором у зобов`язанні став позивач. Факт виплати страховиком страхового відшкодування обумовив перехід до нього від страхувальника відповідних прав у порядку суброгації до особи, відповідальної за завдані збитки, в межах здійснених ним витрат на виплату страхового відшкодування.

35. До страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки (частина перша статті 993 ЦК України).

36. Зазначена норма ЦК України кореспондується із частиною першою статті 27 Закону України "Про страхування", з якої вбачається, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

37. Крім того, згідно зі статтею 4 вказаного Закону предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов`язані:

- з життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);

- з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);

- з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

38. Відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

39. Колегія суддів звертає увагу, що помилковим є ототожнення права вимоги, визначене статтею 993 ЦК України та статтею 27 Закону України "Про страхування", із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 ЦК України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини - суброгацію у страхових відносинах та регрес.

40. На відміну від суброгації у страхових відносинах, де право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов`язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов`язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов`язання, в межах якого у кредитора (особи, що виконала обов`язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи. Так, відповідно до змісту статей 559 та 1191 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

41. Зважаючи на зміст наведених норм ЦК України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов`язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим у даному випадку регресним зобов`язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов`язання, шляхом виконання обов`язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов`язанні третьою особою.

42. В цілому, як за змістом статті 1191 ЦК України, так і за змістом статті 993 ЦК України й статті 27 Закону України "Про страхування", йдеться про виконання обов`язку боржника перед потерпілим. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов`язанні. Так, при суброгації, яка регулюється статтею 993 ЦК України та статтею 27 Закону України "Про страхування" у страхових відносинах деліктне зобов`язання продовжує існувати та відбувається лише заміна кредитора - право вимоги переходить від потерпілої особи до страховика, а при регресі, який регулюється статтею 1191 ЦК України, право вимоги (регресу) виникає у третьої особи після виконання такою особою обов`язку боржника та, відповідно, припинення основного (деліктного) зобов`язання і виникнення нового (регресного) зобов`язання.

43. Вказані правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц, від 04.07.2018 у справі № 910/2603/17, на які, зокрема, посилається скаржник в касаційній скарзі.

44. У цій справі судами встановлено, що за договором добровільного страхування відповідальності транспортного оператора від 10.06.2022 № 642000776.20, укладеного між позивачем та третьою особою-2, застраховано відповідальність останнього при здійсненні експедирування вантажів та при здійсненні операцій згідно з договорами про надання транспортно-експедиторських послуг. Заразом між третьою особою-2 та третьою особою-1 існували договірні відносини з надання транспортно-експедиторських послуг, задля забезпечення яких третя особа-2 залучила перевізника - відповідача.

45. Позивач здійснив виплату страхового відшкодування на користь третьої особа-2, який відшкодував завдану потерпілій особі (третій особі-1) майнову шкоду, що була спричинена дорожньо-транспортною пригодою, в результаті якої знищено вантаж. При цьому судами встановлено, що третю особу-3 (водія) було визнано винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди та внаслідок якої було частково втрачено та повністю пошкоджено вантаж, який перевозився відповідачем (перевізником).

46. Зважаючи на зазначене Верховний Суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції про кваліфікацію спірних правовідносин щодо стягнення заборгованості у порядку суброгації.

47. Верховний Суд зазначає, що у спірних (страхових) відносинах застосуванню підлягають саме норми статті 1191 ЦК України, які регулюють право зворотної вимоги до винної особи (регрес).

48. Так, у цій справі виникли два види зобов`язань:

- деліктне зобов`язання, що виникло внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, сторонами якого є потерпіла особа (продавець, власник майна) та особа, відповідальна за завдані збитки (винна особа, перевізник);

- договірне зобов`язання, що виникає з договору добровільного страхування відповідальності, відповідно до якого застраховано відповідальність страхувальника при здійсненні експедирування вантажів та при здійсненні операцій згідно з договорами про надання транспортно-експедиторських послуг, сторонами якого є страховик (позивач) та страхувальник (третя особа-2).

49. Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що в цьому випадку право вимоги у позивача виникло не за договором майнового страхування, а за договором страхування відповідальності. Відповідно, у спірних правовідносинах має місце регрес, а не суброгація, оскільки при суброгації право вимоги переходить за договором майнового страхування (статі 993 ЦК України, 27 Закону України "Про страхування"), тоді як до позивача перейшло право вимоги, в розумінні статті 1191 ЦК України, що є регресом.

50. Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до частини першої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана, зокрема, з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання.

51. Частина друга статті 1187 ЦК України передбачає, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

52. Судами попередніх інстанцій у справі, яка переглядається, встановлено, що вантаж був прийнятий до перевезення відповідачем; водієм визначена третя особа-3; автомобіль "Scania" д. н. НОМЕР_1 , напівпричеп "Lamberet" д. н. НОМЕР_2 (які в силу приписів статті 1187 ЦК України є джерелом підвищеної небезпеки). Відтак, саме відповідач є особою, відповідальною за завдані позивачу збитки.

53. Заразом відповідач просив застосувати позовну давність, покликаючись на положення статті 315 ГК України, та відмовити у задоволенні позову.

54. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

55. Законодавець визначає загальний строк позовної давності, який встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а також спеціальний строк позовної давності (скорочений або більш тривалий порівняно із загальною позовною давністю) для окремих видів вимог, зокрема тривалістю в один рік (статті 258 ЦК України).

56. Спірні відносини у цій справі виникли у зв`язку з відшкодуванням заподіяних відповідачем збитків, а не у зв`язку із перевезенням вантажу.

57. Відповідно, у цій справі в частині визначення позовної давності не підлягають застосуванню положення частин першої-четвертої статті 315 ГК України, якими керувався суд першої інстанції при прийнятті рішення, а також і положення пункту 6 частини другої статті 258 ЦК України, яку застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові.

58. Згідно зі статтею 257 ЦК України до спірних правовідносин підлягає застосуванню загальна позовна давність тривалістю три роки.

59. Частиною шостою статті 261 ЦК України визначено, що за регресними зобов`язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов`язання.

60. Тобто моментом початку позовної давності для регресної вимоги страховика, з огляду на положення частити шостої статті 261 ЦК України є день виконання основного зобов`язання і фактично день припинення цього зобов`язання належним виконанням - день проведення страховиком виплати страхового відшкодування третій особі (потерпілому в деліктному зобов`язанні).

61. Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22.10.2020 у справі № 910/18279/19, від 26.07.2022 у справі № 924/887/20.

62. Враховуючи, що позов про стягнення збитків в порядку регресу подано позивачем 10.04.2024, а виплата страхового відшкодування здійснена 08.06.2023, позивач звернувся до господарського суду із позовними вимогами в межах встановленої позовної давності.

63. Неправильна кваліфікація спірних правовідносин апеляційним судом в частині застосування спеціальної позовної давності не призвела до прийняття по суті неправильного судового рішення.

64. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог про стягнення 1 646 398,36 грн страхового відшкодування з відповідача.

65. При цьому помилковим є посилання скаржника на неврахування судом попередньої інстанції правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц, оскільки у вказаній справі виникли правовідносини де страховик потерпілої у дорожньо-транспортній пригоді особи відшкодував їй (потерпілій особі) шкоду завдану в результаті дорожньо-транспортній пригоди і зобов`язання щодо відшкодування шкоди не припинилося (суброгація) (стаття 993 ЦК України). Тоді як у цій справі, що розглядається, між страховиком та потерпілою особою не було договірних відносин зі страхування, спірні правовідносини виникли між страховиком та винною особою і регулюються статтею 1191 ЦК України (регрес).

66. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 910/2603/17, на яку також посилається скаржник, описуються спірні правовідносини між страховиком, в якого був укладений договір майнового страхування зі страхувальником (потерпілим у справі) та який відшкодував заподіяні йому збитки в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка виникла з вини водія, який керував належним відповідачу транспортним засобом. Відтак і тут, як і у вищевказаній справі, відбулась заміна кредитора у деліктному зобов`язанні в порядку статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування", що є суброгацією.

67. При цьому в оскаржуваному судовому рішенні апеляційним судом враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у зазначених постановах, щодо різниці у застосуванні статей 993 ЦК України та 27 Закону України "Про страхування" (суброгація) зі статтею 1191 ЦК України (регрес).

68. Не суперечать висновки апеляційного суду і правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду від 27.12.2018 у справі № 373/2348/16-ц, від 10.01.2019 у справі № 200/13392/13-ц, від 22.10.2020 у справі № 910/18279/19, від 23.05.2018 у справі № 199/1848/15-ц, оскільки, по-перше, спірні правовідносини у зазначених справах мають відмінне від справи, що розглядається, нормативно-правове регулювання, адже регулюються, зокрема, Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а, по-друге, стосуються відшкодування витрат, пов`язаних з виплатою страхового відшкодування, в порядку регресу.

69. Крім того, відмінною від справи, що розглядається, є справа № 521/16989/13-ц, на яку посилається скаржник, оскільки у зазначеній справі між сторонами було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту, при цьому касаційній суд наголосив, що оскільки при суброгації відбувається заміна особи в зобов`язанні, тому з урахуванням положення статті 515 ЦК України суброгація застосовується лише до майнового страхування. У вказаній справі право вимоги перейшло до страховика у порядку суброгації, а не регресу, оскільки перехід права вимоги від страхувальника до страховика за договором добровільного страхування наземного транспорту є суброгацією. Натомість у справі, що розглядається, суди встановили, що між сторонами було укладено договір страхування відповідальності, а не майнового страхування.

70. Також варто зауважити, що постанова Верховного Суду України від 05.04.2017 у справі № 6-2806цс16, на яку посилається скаржник в касаційній скарзі, відсутня в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що унеможливлює дослідження її змісту.

71. За таких обставин доводи скаржника про наявність передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підстави для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій є необґрунтованими.

72. Також скаржник у касаційній скарзі зазначив і про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України), а саме щодо питання застосування норм статті 258 ЦК України під час дії воєнного стану у співвідношенні зі статтею 315 ГК України, щодо якої як станом на момент виникнення спірних правовідносин, так і на момент розгляду справи в суді були відсутні будь-які доповнення та зміни пов`язані із запровадженням в Україні правового режиму воєнного стану; крім того, з підстав відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм статей 258, 925 ЦК України по відношенню до статті 315 ГК України, а саме чи є остання норма спеціальною порівняно зі статтею 925 ЦК України, та чи має вона перевагу у застосуванні; а також з підстав відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм, передбачених пунктом 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України в редакції Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", а саме чи підпадає стаття 315 ГК України під перелік статей, строки яких продовжено на строк дії воєнного стану.

73. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

74. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

75. Оскільки до спірних правовідносин не підлягають застосуванню стаття 315 ГК України щодо позовної давності у спорах щодо перевезень і стаття 258 ЦК України щодо застосування спеціальної позовної давності для вимог у зв`язку із перевезенням вантажу у взаємозв`язку із пунктом 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України в редакції Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", Верховний Суд не вбачає підстав для формування висновку щодо застосування зазначених норм у спірних правовідносинах. В цій частині доводів касаційної скарги Суд відхиляє посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 910/11949/20, від 04.03.2020 у справі № 905/487/19, від 19.04.2012 у справі № 10-26/166-10-4300, від 11.04.2019 у справі № 905/729/18, від 13.08.2019 у справі № 910/11614/18, від 10.09.2019 у справі № 905/2303/18, в яких викладено висновки щодо застосування статті 315 ГК України.

76. Зважаючи на викладене, підстава, передбачена у пункті 3 частини другої статті 287 ГПК України, також не підтвердилася під час касаційного провадження.

77. Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів зазначає, що підстави касаційного оскарження не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження, отже скарга відповідача є необґрунтованою, а тому постанову апеляційного суду необхідно залишити без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

78. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

79. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

80. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник, в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростував наведених висновків суду попередньої інстанції та не довів неправильного застосування ним норм матеріального і порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваного судового рішення у справі.

81. За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного господарського суду - без змін.

Розподіл судових витрат

82. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржуване судове рішення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Ястремського Богдана Ярославовича залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.10.2024 у справі № 914/969/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил