Ухвала

від 17.02.2025 по справі 904/1615/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

17 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 904/1615/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.10.2024

та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 02.07.2024

у справі № 904/1615/22

за скаргою ОСОБА_1 на постанову приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Селезньова Максима Олександровича

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал-Дніпро»

до:

1) Фермерського господарства «Дніпро»;

2) ОСОБА_1 ;

3) ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче об`єднання «Агросервіс»

про стягнення 41 447 298,93 грн, -

В С Т А Н О В И В:

До Господарського суду Дніпропетровської області 09.01.2024 від ОСОБА_1 надійшла скарга на постанову приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Селезньова Максима Олександровича 21.12.2023 ВП № НОМЕР_1 щодо накладення арешту на 100% частки ОСОБА_1 у статутному капіталі ФГ «Дніпро».

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 02.07.2024 (суддя Бажанова Ю.А.), залишеною без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 30.10.2024 (колегія суддів у складі: Парусніков Ю.Б - головуючий, Верхогляд Т.А., Чередко А.Є.), у задоволенні скарги відмовлено.

Судами обох інстанцій встановлено, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.07.2023, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 01.11.2023, прийнято відмову від позову в частині стягнення 3 320 334, 90 грн інфляційних втрат за договором про надання фінансового кредиту від 06.01.2021 № ФК060121Д та в частині стягнення 1 413 816, 80 грн інфляційних втрат за договором про надання фінансового кредиту від 06.01.2021 № ФК060121Д/2. Провадження у справі в цій частині заявлених позовних вимог закрито на підставі п. 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України. Позовні вимоги задоволено частково: стягнуто солідарно з ФГ «Дніпро», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Капітал-Дніпро» 24 061 780, 30 грн заборгованості за кредитом за договором про надання фінансового кредиту № ФК060121Д від 06.01.2021, 240 717, 20 грн комісії; 10 544 600, 54 грн заборгованості за кредитом за договором про надання фінансового кредиту № ФК060121Д/2 від 06.01.2021, 144 520, 16 грн комісії; стягнуто з ФГ «Дніпро» на користь ТОВ «ФК «Капітал-Дніпро» 174 958, 09 грн судового збору; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Капітал-Дніпро» 174 958, 09 грн судового збору; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Капітал-Дніпро» 174958,09 грн судового збору; в решті позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.08.2023 заяву ТОВ «ФК «Капітал-Дніпро» про стягнення витрат на правничу допомогу задоволено частково: стягнуто солідарно з ФГ «Дніпро», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Капітал-Дніпро» витрати на правничу допомогу у сумі 80 000,00 грн. У решті стягнення витрат на правничу допомогу відмовлено.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 15.11.2023 додаткове рішення від 17.08.2023 у справі № 904/1615/22 змінено: стягнуто солідарно з ФГ «Дніпро», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Капітал-Дніпро» витрати на професійну правничу допомогу в сумі 25 000 грн. У задоволенні решти вимог за заявою відмовлено.

На виконання рішення та додаткового рішення Господарського суду Дніпропетровської області 07.12.2024 видано відповідні накази.

Крім цього, з 12.12.2023 на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Селезньова М.О. перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_2 відносно боржника ОСОБА_1 , у складі якого знаходяться:

- виконавче провадження № НОМЕР_3 (відкрите 11.12.2023) з виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 07.12.2023 у справі № 904/1615/22 про стягнення солідарно з ФГ «Дніпро», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Капітал-Дніпро» витрат на професійну правничу допомогу в сумі 25 000,00 грн;

- виконавче провадження № НОМЕР_4 (відкрите 11.12.2023) з виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 07.12.2023 у справі № 904/1615/22 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Капітал-Дніпро» 174 958,09 грн судового збору;

- виконавче провадження № НОМЕР_1 (відкрите 11.12.2023) з виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 07.12.2023 у справі № 904/1615/22 про стягнення солідарно з ФГ «Дніпро», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Капітал-Дніпро» 24 061 780, 30 грн заборгованості за кредитом за договором про надання фінансового кредиту № ФК060121Д від 06.01.2021 та 240 717,2 0 грн комісії; 10 544 600, 54 грн заборгованості за кредитом за договором фінансового кредиту № ФК060121Д/2 від 06.01.2021 та 144 520,16 грн комісії.

Копії постанов про відкриття виконавчих проваджень в порядку приписів ст. 28 Закону № 1404-VIII направлялись боржникові рекомендованим поштовим відправленням. В кожній з постанов про відкриття виконавчого провадження приватний виконавець зобов`язував боржника подати декларацію про його доходи та майно, а також попереджав боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Приватний виконавець вказує, що боржник встановлений Законом № 1404-VIII обов`язок не виконав, декларацію про доходи та майно не надав. Матеріали справи не містять доказів подання боржником витребуваних приватним виконавцем документів.

11.12.2023 приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Селезньовим М.О. винесено постанови про арешт коштів боржника, але платіжними інструкціями, які направлялись до банківських установ з метою примусового списання коштів з арештованих рахунків, стягнуто лише 3 982,04 грн (інші кошти відсутні).

12.12.2023 приватним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника (рухомого і нерухомого), що належить боржнику в межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження - 38 711 633,91 грн.

Після встановлення наявності зареєстрованого за боржником транспортного засобу (причіп) та у зв`язку з відсутністю відомостей щодо його місцезнаходження, 13.12.2023 винесено постанову, якою належний боржнику причіп оголошено у розшук.

14.12.2023 боржнику направлялися вимога виконавця, якою останнього було зобов`язано надати необхідну інформацію про фінансовий та майновий стан, в т.ч. щодо місцезнаходження належного йому майна.

09.01.2024 до Господарського суду Дніпропетровської області від ОСОБА_1 надійшла скарга на постанову приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Селезньова М.О. від 21.12.2023 ВП № НОМЕР_1 про: визнання незаконною та скасування постанови про арешт майна боржника - ОСОБА_1 (100% частки ОСОБА_1 у статутному капіталі ФГ «Дніпро») ВП № НОМЕР_1 від 21.12.2023.

В обґрунтування скарги ОСОБА_1 зазначає, що приватний виконавець Селезньов М.О., в порушення вимог ч. 2 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» керувався помилково лише загальною нормою ст. 56 вказаного Закону, а не спеціальною нормою ч. 1 ст. 53-1 Закону. Зауважує, що ФГ «Дніпро» керується у своїй діяльності законом «Про фермерське господарство», а не законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», а тому накладення арешту на майнові права ОСОБА_1 у статутному капіталі ФГ «Дніпро», який дорівнює нулю, є порушенням ст. 21 Закону України «Про фермерське господарство».

На думку, скаржника, приватний виконавець Селезньов М.О. сплутав поняття розмір статутного капіталу з поняттям відсоток права голосу, і на свій розсуд, по суті, наклав арешт на 100 % права голосу у ФГ «Дніпро» маніпулюючи поняттям 100% бенефіціарного володіння ОСОБА_1 як засновника ФГ «Дніпро» самим ФГ «Дніпро».

Згідно зі змінами до Статуту ФГ «Дніпро» частка ОСОБА_1 у статутному капіталі ФГ «Дніпро» не визначена ні у відсотковому розмірі, ні у грошовому еквіваленті, оскільки статутний капітал ФГ «Дніпро» не створювався, і відповідно, частка ОСОБА_1 у статутному капіталі ФГ «Дніпро» дорівнює нулю. ФГ «Дніпро» мало право і визначило частки у майні ФГ «Дніпро». Частка ОСОБА_1 у майні ФГ «Дніпро» дорівнює - 50 %, частка у майні ФГ «Дніпро» ОСОБА_2 дорівнює - 25% , частка ОСОБА_3 - 22, ОСОБА_4 - 1% , ОСОБА_5 - 1%, ОСОБА_6 -1%.

Скаржник вказує, що приватний виконавець умисно порушив ч. 1 ст. 531 Закону України «Про виконавче провадження» під час накладення арешту (на 100% частки ОСОБА_1 у статутному капіталі ФГ «Дніпро») вважаючи це чомусь саме майном боржника - ОСОБА_1 , а також порушив ч. 6 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження», та ч. 2 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження». Приватний виконавець не врахував вимоги спеціального закону, зокрема ч. 1 ст. 22 Закону України «Про фермерське господарство», що призвело до прийняття не законної постанови ВП № НОМЕР_1 від 21.12.2023 про накладення арешту на майно боржника - ОСОБА_1 , зокрема на 100% частки ОСОБА_1 у статутному капіталі ФГ «Дніпро».

Приватний виконавець заперечував проти скарги та вказував, що боржник не надав необхідної інформації про своє майно та фінансовий стан, включаючи частки в статутному капіталі підприємств, що унеможливило виявлення майна боржника. Арешт накладений ним відповідно до приписів ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», яка регулює порядок накладення арешту на майно, оскільки в документах вказано 100% частку ОСОБА_7 у господарстві. Приватний виконавець звернув увагу на зміни до статуту ФГ «Дніпро», відповідно до яких ОСОБА_1 має 100% частку в майні господарства. Однак, ФГ «Дніпро» не створило статутного капіталу, тому питання про частку в статутному капіталі є спірним. Також ОСОБА_1 не надав необхідних документів для оцінки вартості його частки.

Відмовлячи у задоволенні скарги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що до майнових прав належить право на частку в статутному капіталі господарської організації, а до корпоративних - права із частки, які відповідно до ст. 167 ГК України надають право на управління, на дохід у вигляді дивідендів та інші права, передбачені законом та статутними документами. Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 910/268/23 статус відповідача як кінцевого бенефіціарного власника, контролера корпоративних прав, щодо яких він не є власником, вважається достатнім для вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на такі корпоративні права. Отже, право накладення арешту на майнові права боржника, до яких належить і право на частку в статутному капіталі господарської організації, прямо передбачено наведеними нормами законодавства та підтверджується судовою практикою. Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18 зазначено, що часткою в статутному капіталі товариства є сукупність корпоративних прав та обов`язків, пов`язаних з участю особи в товаристві, серед яких право на управління товариством, право на отримання частини прибутку від діяльності товариства, а також право на отримання частини майна товариства у разі виходу з нього учасника або у випадку розподілу майна товариства в процесі його ліквідації. Отже, право голосу, тобто право на управління, є фактично складовою частиною корпоративних прав, які є правом із частки у статутному капіталі. Відповідно до відомостей, що містяться у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 05.01.2024 (наданого скаржником): Перелік засновників (учасників) юридичної особи: ОСОБА_1 , Розмір частки засновника (учасника): 0,0. Відомості про структуру власності: відомості відсутні. Інформація про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) юридичної особи, у тому числі кінцевого бенефіціарного власника (контролера) її засновника, якщо засновник - юридична особа: прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), країна громадянства, місце проживання, а також повне найменування та ідентифікаційний код (для резидента) засновника юридичної особи, в якому ця особа є кінцевим бенефіціарним власником (контролером), або інформація про відсутність кінцевого бенефіціарного власника (контролера) юридичної особи, у тому числі кінцевого бенефіціарного власника (контролера) її засновника: ОСОБА_1 . Тип бенефіціарного володіння: Прямий вирішальний вплив; Відсоток частки статутного капіталу в юридичній особі або відсоток права голосу в юридичній особі: 100. З наведеного вбачається, що приватний виконавець Селезньов М.О. при винесенні постанови про арешт майна боржника від 21.12.2023, якою накладено арешт на майнові права - частку у статутному капіталі ФГ «Дніпро» в розмірі 100%, що належить боржнику - ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця 38707651,87 грн керувався відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Щодо інших доводів скаржника суд апеляційної інстанції зазначив, що:

- скаржник неправильно тлумачить зміст норми ч. 5 ст. 48 Закону № 1404-VIII, яка визначає черговість звернення стягнення на майно боржника, тоді як усі необхідні заходи щодо виявлення, розшуку та звернення стягнення на майно боржника були вжиті приватним виконавцем відповідно до закону в порядку черговості;

- матеріали справи не містять пропозицій з боку боржника приватному виконавцю щодо черговості звернення стягнення на наявне у боржника майно та його переліку в порядку черговості. При цьому, приватним виконавцем неодноразово направлялися вимоги до боржника про надання інформації щодо наявного у нього та належному йому майна, які (вимоги) лишилися боржником без виконання;

- в межах виконання зведеного виконавчого провадження щодо боржника ОСОБА_1 приватним виконавцем не виявлено достатньо коштів на його рахунках (стягнуто лише 3982,04 грн), інформацію про місцезнаходження належного йому майна приватному виконавцю не надано, відповідні відомості відсутні, що унеможливило звернення стягнення на майно;

- доводи стосовно того, що строк для надання декларації про доходи був визначений приватним виконавцем так, що фактично унеможливлював виконання вимоги через відсутність технічних можливостей та умови блекаутів, відхилено, оскільки доказів в підтвердження обставин відключень електрики у вказаний період не скаржником суду не надано. Не надано скаржником і доказів впливу обставин, пов`язаних з відключенням світла, саме з неможливістю виконання вимог приватного виконавця у встановлений останнім строк;

- доводи про стратегічне значення ФГ «Дніпро» є безпідставним, адже згідно з урядовим переліком стратегічних об`єктів, ФГ «Дніпро» до таких не належить і є звичайним суб`єктом господарювання, створеним для отримання прибутку, а не для забезпечення державної безпеки.

Не погоджуючись з ухвалою місцевого та постановою апеляційного господарських судів, ОСОБА_1 звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким скаргу ОСОБА_1 від 09.01.2024 на постанову приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Селезньова Максима Олександровича 21.12.2023 ВП № НОМЕР_1 задовольнити, а вказану постанову - скасувати.

Доводи заявника касаційної скарги зводяться до того, що:

- приватний виконавець Селезньов М.О. перевищив свої повноваження, керуючись ст. 531 Закону України «Про виконавче провадження», яка застосовується до товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю. Оскільки ФГ «Дніпро» не належить до таких товариств, виконавець мав діяти виключно в межах закону. Відповідно до Закону України «Про фермерське господарство», відчуження майна фермерського господарства можливе лише за рішенням його членів і на підставі цивільно-правових угод. Це означає, що майно ФГ «Дніпро» як цілісний комплекс не може бути предметом стягнення;

- статутний капітал ФГ «Дніпро» дорівнює нулю, що унеможливлює оцінку та накладення стягнення на частку у ньому;

- ФГ «Дніпро» має стратегічне значення для економіки та безпеки України, і законодавець передбачив для нього особливий захист у правовому полі, обмежуючи можливість стягнення на частку його майна;

- суди не взяли до уваги лист від 15.03.2024, у якому фермерське господарство пропонувало стягнути майно у вигляді насіння соняшника, яке знаходилося на зберіганні у ТОВ «Імперія Грандіс»;

- приватний виконавець Селезньов М.О., незважаючи на наявність у ФГ «Дніпро» іншого майна, намагався звернути стягнення на частку ОСОБА_1 в статутному капіталі, що є суперечливим, оскільки ця частка дорівнює нулю і не є об`єктом, на який можна звернути стягнення.

- копії постанов про відкриття виконавчих проваджень були неналежним чином направлені виконавцем ОСОБА_1., а строк для надання останнім декларації про доходи був визначений приватним виконавцем так, що фактично унеможливлював виконання вимоги через відсутність технічних можливостей та умови блекаутів;

- в порушення ст. 38 ГПК України, суддя Бажанова Ю.А. самостійна розглянула заявлений їй відвід ФГ «Дніпро» в частині розгляду скарги від 07.01.2024 на постанову приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Селезньова Максима Олександровича 21.12.2023 ВП № НОМЕР_1.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.12.2024 відкрито провадження за касаційною скаргою на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено її до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 07.01.2025. Витребувано матеріали справи № 904/1615/22 (з урахуванням п.п. 17. 10 п. 17 ч. 1 Перехідних положень ГПК України) з Господарського суду Дніпропетровської області/Центрального апеляційного господарського суду.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 27.12.2024 від ТОВ "Фінансова компанія "Капітал-Дніпро" та 07.01.2025 від приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Селезньова М.О. надійшли відзиви на касаційну скаргу, у яких вони просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на правильність викладених у них висновків та помилковість доводів скаржника.

Оскільки на адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшло 5 томів справи № 904/1615/22, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 24.01.2025 повторно витребував матеріали справи № 904/1615/22 з Центрального апеляційного господарського суду/Господарському суду Дніпропетровської області.

До Верховного Суду 11.02.2025 надійшли матеріали справи.

Враховуючи викладене, розгляд справи здійснюється у розумний строк у розумінні положень ст. 114 ГПК України, тобто такий, що є необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення належного судового захисту.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржені ухвалу місцевого та постанову апеляційного господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з огляду на таке.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 114 ГК України фермерське господарство є формою підприємництва громадян з метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції. Відносини, пов`язані із створенням та діяльністю фермерських господарств, регулюються цим Кодексом, а також законом про фермерське господарство, іншими законами.

Частиною 1 ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" визначено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із ч. 2 ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець. Фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи - статуту, для господарства без статусу юридичної особи - договору (декларації) про створення фермерського господарства). В установчому документі зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України (ч. 4 ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство").

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про фермерське господарство" до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов`язання.

Оскільки правовий статус фермерських господарств у законодавстві чітко не визначений, то у з`ясуванні наявності в нього ознак корпоративного підприємства станом на дату виникнення спірних відносин суд виходить зі змісту ст. 63 ГК України, якою корпоративне підприємство визначається як родове поняття, а видами корпоративних підприємств є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Ураховуючи наведене, створене шляхом об`єднання трудової участі членів сім`ї з метою отримання прибутку та зареєстроване як юридична особа фермерське господарство, в якому наявний статутний (складений) капітал поділений на частки, відповідає визначеним частиною п`ятою статті 63 ГК України ознакам корпоративного підприємства.

Наявність статутного (складеного) капіталу фермерського господарства дає певний обсяг корпоративних прав особі, частка якої визначається у статутному фонді (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.10.2018 та від 10.09.2019 у справі № 923/875/17).

З огляду на зазначене у членів фермерського господарства, які передали до статутного (складеного) капіталу майно, виникають корпоративні права, пов`язані з наявністю їх частки у статутному (складеному) капіталі господарства.

При цьому, відповідно до ст. 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Згідно з ч. 1 ст. 178 ЦК України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Отже, за змістом наведених норм об`єктами цивільних прав також є майнові права, які можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої, якщо вони не вилучені з цивільного обороту або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Законодавство не містить чіткого та вичерпного переліку майнових прав. Абзац третій частини другої статті 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність" такими правами визначає будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

До майнових прав належить право на частку в статутному капіталі господарської організації, а до корпоративних - права із частки, які відповідно до статті 167 ГК України надають право на управління, на дохід у вигляді дивідендів та інші права, передбачені законом та статутними документами.

Тож об`єктом обороту (продажу, спадкування тощо) є саме частка в статутному (складеному) капіталі господарської організації, з набуттям прав на яку в особи виникають і корпоративні права. Статутний капітал, який є лише засобом бухгалтерського обліку, та самі по собі корпоративні права відчужуватися не можуть, адже не є оборотоздатним об`єктом цивільного права.

Відповідний висновок міститься у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.10.2021 у справі № 922/3059/16.

При цьому, у вказаній постанові також зазначено, що наразі питання відчуження частки у статутному (складеному) капіталі фермерського господарства нормативно невизначене та неурегульоване.

Суд зауважує, що принцип правової визначеності є невід`ємною, органічною складовою принципу верховенства права. Він гарантує забезпечення легкості з`ясування змісту права і можливість скористатися цим правом у разі необхідності. Правова визначеність вимагає, щоб правові норми були чіткими й точними, спрямованими на те, щоб забезпечити постійну прогнозованість ситуацій правовідносин, що виникають.

Принцип правової визначеності має широке застосування у практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначено, що відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу "якості закону". У разі коли законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.

Поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 24.04.2008 у справі "C. G. та інші проти Болгарії" (C. G. and Others v. Bulgaria)).

Очевидно, що відсутність чіткого регулювання питання щодо відчуження частки у статутному (складеному) капіталі фермерського господарства не відповідає якості закону, а тому зумовлює на практиці виникнення низки питань, зокрема щодо:

- можливості відчуження прав на фермерське господарство в інший спосіб, ніж шляхом продажу ЦМК, зокрема шляхом продажу частки у статутному капіталі фермерського господарства без відповідного рішення та згоди членів фермерського господарства;

- можливості відчуження частки у статутному капіталі фермерського господарства у примусовому порядку, в тому числі у складі ліквідаційної маси під час проведення аукціону з продажу майна банкрута;

- поширення на подібні правовідносини інституту переважних прав та можливості їх захисту за аналогією закону із застосуванням механізму переведення прав та обов`язків покупця на позивача.

Водночас колегією суддів у справі № 904/1615/22 встановлено, що Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду 23.04.2021 винесено постанову у справі № 340/2214/19 за позовом Фермерського господарства «Віра» до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, м. Кропивницький про: визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Улюшева Богдана Валерійовича про арешт майна боржника - накладення арешту корпоративних прав на корпоративні права фізичної особи у Фермерському господарстві «Віра»; зобов`язання Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області вчинити дії, спрямовані на зняття арешту з рухомого майна, а саме невизначене майно, корпоративні права боржника, накладеного постановою державного виконавця про арешт майна боржника-накладення арешту корпоративних прав №59408094 від 16.08.2019.

Позов у справі № 340/2214/19 обґрунтовано тим, що Законом України «Про фермерське господарство» не визначено порядку та механізму звернення стягнення на частку (частину частки) члена такого господарства, а застосування положень Закону України «Про товариства з обмеженою відповідальністю» в цьому випадку є категорично неспроможним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

У вказаній постанові Верховний Суд за результатами аналізу положень Законів України «Про виконавче провадження» та «Про фермерське господарство» дійшов висновків, що державний виконавець зобов`язаний вживати заходів щодо примусового виконання рішень, у тому числі накладати арешт на корпоративні права боржника у разі відсутності у боржника коштів на рахунках у банках та інших фінансових установах.

Верховний Суд зазначив, що постанова від 16.08.2019 № 59408094, у розумінні пункту 5 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», є виконавчим документом, з огляду на, що дії відповідача щодо прийняття постанови, якою накладено арешт на корпоративні права, що належать боржнику, який є засновником Фермерського господарства «Віра», відповідають заходам примусового виконання рішень, передбачених частиною першою статті 10 Закону України «Про виконавче провадження».

Також колегія суддів зазначила, що невизначеність в Законі України «Про виконавче провадження» порядку та механізму накладення арешту на корпоративні права фермерського господарства, а також неурегульованість процедури звернення стягнення на корпоративні права члена фермерського господарства Законом України «Про фермерське господарство» не може бути перешкодою для застосування такого заходу процесуального примусу, оскільки зважаючи на правову сутність корпоративних прав (їх майновий аспект), підлягають застосуванню приписи частини першої статті 48, частин першої, другої статті 56 Закону №1404.

Водночас, як вже було зазначено, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.10.2021 у справі № 922/3059/16 викладено висновок, що об`єктом обороту (продажу, спадкування тощо) є саме частка в статутному (складеному) капіталі господарської організації, з набуттям прав на яку в особи виникають і корпоративні права. Статутний капітал, який є лише засобом бухгалтерського обліку, та самі по собі корпоративні права відчужуватися не можуть, адже не є оборотоздатним об`єктом цивільного права.

Таким чином, правовий висновок, викладений у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23.04.2021 у справі № 340/2214/19 щодо можливості накладення арешту на корпоративні права що належать боржнику, який є засновником фермерського господарства, суперечить висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.10.2021 у справі № 922/3059/16, відповідно до якого належним об`єктом обороту (продажу, спадкування тощо) є частка в статутному (складеному) капіталі господарської організації, з набуттям прав на яку в особи виникають і корпоративні права. Статутний капітал, який є лише засобом бухгалтерського обліку, та самі по собі корпоративні права відчужуватися не можуть, адже не є оборотоздатним об`єктом цивільного права.

Відповідно до ч. 3 ст. 302 ГПК Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ГПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

З огляду на викладене вище, справа № 904/1615/22 підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 3 ст. 302 ГПК з огляду на необхідність відступу від висновку щодо можливості накладення арешту на корпоративні права що належать боржнику, який є засновником фермерського господарства, оскільки самі по собі корпоративні права відчужуватися не можуть, адже не є оборотоздатним об`єктом цивільного права (ч. 10 Закону України «Про виконавче провадження» у взаємозв`язку зі ст. 19 Закону України «Про фермерське господарство»).

Крім цього, справа № 904/1615/22 містить виключну правову проблему, оскільки в умовах, коли і Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду і Касаційним господарський суд у складі Верховного Суду вказують на невизначеність в Законі України «Про виконавче провадження» порядку та механізму накладення арешту на корпоративні права фермерського господарства, а також неурегульованість процедури звернення стягнення на корпоративні права члена фермерського господарства Законом України «Про фермерське господарство», та що відсутність чіткого регулювання питання щодо відчуження частки у статутному (складеному) капіталі фермерського господарства не відповідає якості закону, а тому зумовлює на практиці виникнення низки питань, зокрема щодо можливості відчуження прав на фермерське господарство в інший спосіб, ніж шляхом продажу ЦМК, свідчить про наявність виключної правової проблеми, оскільки оборотоздатність відповідного майна (прав) та можливість накладення на нього арешту, з урахуванням того, що правовий статус фермерських господарств у законодавстві чітко не визначений, напряму впливає на можливість реалізації такого об`єкта під час виконання рішення суду, позаяк арештованим можуть бути лише оборотоздатні права, що належать боржнику та які міг відчужити сам боржник, а кошти, виручені від їх продажу, повинні спрямовуватись на погашення вимог стягувача до боржника у виконавчому провадженні.

Колегія суддів враховує, що за змістом ч. 5 ст. 302 ГПК України для передачі справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду необхідна наявність виключної правової проблеми з урахуванням кількісного та якісного показників. Тобто правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а у певній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з врахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; існують обставини, з яких вбачається, що відсутня стала судова практика у відповідних питаннях, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, відсутні процесуальні механізми вирішення такого питання тощо; як вирішення цієї проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

При цьому, за наявності протирічь висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (справа № 340/2214/19) та висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (справа № 922/3059/16) стосовно оборотоздатності корпоративних прав у фермерському господарстві та констатована Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду невизначеність в Законі України «Про виконавче провадження» порядку та механізму накладення арешту на корпоративні права фермерського господарства, а також неурегульованість процедури звернення стягнення на корпоративні права члена фермерського господарства Законом України «Про фермерське господарство», само по собі вже становить виключну правову проблему як з огляду на якісний, так і кількісний показник виключної правової проблеми, оскільки відсутня як стала судова практика у відповідних питаннях, так і таке правове питання не визначене на нормативному рівні.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

При відсутності усталеної судової практики, з урахуванням існування різних підходів до вирішення спірного питання та наявності великої кількості фермерських господарств, вирішення цієї проблеми має велике значення для функціонування відповідного сектора економіки, а отже окреслена у цій ухвалі правова проблема носить характер виключної.

При цьому однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдине застосування законів поліпшує громадське прийняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про необхідність передачі справи № 904/1615/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду також у зв`язку з наявністю виключної правової проблеми, а саме - можливість накладення арешту (ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження») на корпоративні права члена фермерського господарства (ст. 19 Закону України «Про фермерське господарство») (з огляду на констатовану Верховним Судом у справі № 340/2214/19 невизначеність в Законі України «Про виконавче провадження» порядку та механізму накладення арешту на корпоративні права фермерського господарства, а також неурегульованість процедури звернення стягнення на корпоративні права члена фермерського господарства Законом України «Про фермерське господарство») через їх необоротоздатність (ст.ст. 177, 178 ЦК України, ст. 167 ГК України) (висновок про те, що корпоративні права відчужуватися не можуть, адже не є оборотоздатним об`єктом цивільного права міститься у постанові Верховного Суду від 07.10.2021 у справі № 922/3059/16) задля забезпечення реалізації їх під час виконання рішення суду, позаяк арештованим можуть бути лише оборотоздатні права, що належать боржнику та які міг відчужити сам боржник, а кошти, виручені від їх продажу, повинні спрямовуватись на погашення вимог стягувача до боржника у виконавчому провадженні.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 234, ч.ч. 3, 5 ст. 302, ст. 303, ГПК України, Суд,

У Х В А Л И В:

Справу № 904/1615/22 разом з касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.10.2024 та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 02.07.2024 за скаргою ОСОБА_1 на постанову приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Селезньова Максима Олександровича 21.12.2023 ВП № НОМЕР_1 щодо накладення арешту на 100% частки ОСОБА_1 у статутному капіталі ФГ «Дніпро» передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.