Ухвала

від 17.02.2025 по справі 554/12433/23

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 554/12433/23

провадження № 51-219 ск 25

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянула касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , поданою в інтересах засудженої ОСОБА_5 на вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 03 липня 2024 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року і

встановила:

вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 03 липня 2024 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку

м. Лисичанськ, Сєвєродонецького району, Луганської області, громадянку України, із середньою спеціальною освітою, не заміжню, маючу на утриманні малолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не працюючу, зареєстровану за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючу за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судиму:

- 03.06.2024 року Запорізьким апеляційним судом за ч. 4 ст. 185 КК України на

5 років позбавлення волі;

- 10.06.2024 року Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя за ч. 4

ст. 185, ч. 4 ст. 70 КК України на 5 років 1 місяць позбавлення волі;

визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого

ч. 4 ст. 185 КК України, та призначено покарання у виді 5 років 6 місяців позбавлення волі.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України ОСОБА_5 призначено покарання за сукупністюкримінальних правопорушень шляхом поглинання менш суворого покарання, призначеного за вироком Орджонікідзевського районного суду

м. Запоріжжя від 10.06.2024 року, більш суворим покаранням, призначеним за оскаржуваним вироком, і остаточно визначено покарання у виді 5 років 6 місяців позбавлення волі.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року вказаний вирок місцевого суду залишено без змін.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за обставин, установлених місцевим судом та детально наведених у вказаному вироку, ОСОБА_5 у період дії воєнного стану, який був введений Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24 лютого 2022 року з

05 години 30 хвилин, вчинила умисно корисливі кримінальні правопорушення (8 епізодів: 09.02.2023 о 13.13 год щодо ОСОБА_7 , 30.03.2023 о 15.00 год щодо ОСОБА_8 , 01.04.2023 о 11.50 год щодо ОСОБА_9 , 08.04.2023 о 15.00 год щодо ОСОБА_10 , 01.05.2023 о 10.20 год щодо ОСОБА_11 , 31.05.2023 о 11.40 год щодо ОСОБА_12 , 31.05.2023 о 13.30 год щодо ОСОБА_13 17.06.2023 о 11.00 год щодо ОСОБА_14 )

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, доводи якої аналогічні доводам апеляційної скарги, захисник засудженої ОСОБА_4 зазначає про те, що вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду підлягають зміні через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої. Посилається на порушення норм чинного законодавства, що призвело до ухвалення несправедливого рішення. Вказує, що засудженій ОСОБА_5 призначено надто суворе покарання, а тому просить змінити вирок в частині призначеного покарання і призначити їй покарання у виді 5 років 1 місяця позбавлення волі, оскільки вона вину визнала, щиро розкаялася, має позитивні характеристики, активно сприяла органу досудового розслідування. Вважає, що суд дійшов неправильного висновку, що неповнолітня дитина з обвинуваченою не проживає. ОСОБА_5 є матір`ю ОСОБА_6 та батьківських прав не позбавлялася, а дитина перебувала на її утриманні. За місцем проживання обвинувачена характеризується позитивно, є внутрішньо переміщеною особою, її житло залишилося на окупованій території. Крім цього ОСОБА_5 отримувала лікування у зв`язку з пораненням касетними боєприпасами. Зазначає, що на час ухвалення рішення ОСОБА_5 була не судимою особою та суд помилково зазначає про наявність у неї судимостей. Ставить питання щодо скасування судових рішень і закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_5 у зв`язку з декриміналізацією злочинів по епізодам (2, 3) щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

Мотиви Суду

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги, додані до неї судові рішення та дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Під час касаційного розгляду кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення злочинів, встановлених судами нижчих інстанцій.

Висновок суду щодо доведеності винуватості заслуженої ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення та правильності кваліфікації її дій за

ч. 4 ст. 185 КК України за обставин, установлених у вироку місцевого суду, що ґрунтуються на доказах, досліджених у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, у тому числі, на показаннях засудженої, яка визнала вину у скоєнні інкримінованого їй діяння, в касаційній скарзі не оспорюються.

Щодо доводів касаційної скарги захисника ОСОБА_4 участині невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, то вони не заслуговують на увагу.

Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання має бути пропорційним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Як убачається з вироку суду першої інстанції, під час призначення покарання засудженій ОСОБА_5 було враховано ступінь тяжкості кожного вчиненого кримінального правопорушення, наслідки та обставини вчинених кримінальних правопорушень, особу обвинуваченої, кількість вчинених епізодів та розмір викраденого майна, яка для більшості з потерпілих є значною, те, що обвинувачена, перебуваючи під заставою, продовжила вчиняти аналогічні злочини, за що була засуджена Ленінським районним судом м. Запоріжжя та Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя, які на момент ухвалення вироку набрали законної сили, наявність обставин, які пом`якшують покарання: сприяння розслідуванню та швидкому судовому розгляду.

Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченої, судом визнано вчинення кримінальних правопорушень щодо осіб похилого віку. Також судом враховано часткове відшкодування завданої потерпілим шкоди.

Апеляційний суд, переглядаючи вирок, урахував наявність у обвинуваченої дитини, разом вказав, що будь-яких доказів про утримання вказаної дитини стороною захисту суду не надано та сама обвинувачена суду вказувала, що дитина з нею не проживала на час вчинення кримінальних правопорушень. Крім того стороною захисту не надані докази, що ОСОБА_5 на час вчинення кримінальних правопорушень, окрім здобутого злочинним шляхом майна, будь-де працювала та мала можливість утримувати дитину.

Убачається, що звернув увагу суд і на те, що вона є внутрішньо переміщеною особою з окупованої території та стан її здоров`я, але цих обставин також недостатньо для призначення обвинуваченій більш м`якого покарання.

Отже обставин, які істотно знижують ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, судами не встановлено.

З урахуванням наведеного, зважаючи на положення ст. 65 КК України, обставини кримінального провадження, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність призначення засудженій покарання у виді позбавлення волі в межах санкцій інкримінованої їй статті та призначив остаточне покарання за правилами ст. 70 КК України, застосував принцип поглинення покарання менш суворого більш суворим.

Доводи касаційної скарги захисника стосовно закриття щодо ОСОБА_5 кримінального провадження у зв`язку з декриміналізацією злочинів по епізодам (2, 3) щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_9 колегія суддів визнає неприйнятними з огляду на таке.

Як убачається із ухвали суду апеляційної інстанції, у процесі перевірки матеріалів кримінального провадження останній звернув увагу на те, що на день апеляційного розгляду набули чинності зміни до законодавства України, що вплинули на розмір матеріальної шкоди, за заподіяння якої настає кримінальна відповідальність за крадіжку й урахував, що вартість викраденого ОСОБА_5 майна 30.03.2024 року у ОСОБА_8 та 01.04.2023 року у ОСОБА_9 є меншою за розмір, з якого настає кримінальна відповідальність. Про що детально й мотивовано викладено в ухвалі суду.

Отже, зваживши на ст. 58 Конституції України, Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» від

18 липня 2024 року № 3886-IX (далі - Закон № 3886-IX), постанову об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07 жовтня 2024 року в справі № 278/1566/21, суд апеляційної інстанції виключив з мотивувальної частини вироку Октябрського районного суду м. Полтави від 03 липня 2024 року посилання на вчинення ОСОБА_5 таємного викрадення майна

30.03.2024 року у ОСОБА_8 та 01.04.2023 року у ОСОБА_9 за ч. 4

ст. 185 КК України за епізодами 2 та 3.

Крім того слушно вказав, що виключення з обвинувачення цих епізодів - таємного викрадення майна ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , не впливає на правильність кваліфікації дій ОСОБА_5 за ч. 4 ст. 185 КК України і не змінює її.

Підстав для пом`якшення призначеного ОСОБА_5 покарання у зв`язку із виключенням епізодів таємного викрадення майна у ОСОБА_8 та ОСОБА_9 колегія суддів не вбачає.

Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для зміни оскаржуваних судових

рішень внаслідок неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої, та не вважає призначене покарання явно несправедливим через його суворість.

Колегія суддів також уважає, що з урахуванням викладеного та дотримуючись принципу індивідуалізації, обраний ОСОБА_5 розмір та вид покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним кримінальним законом.

Крім того, аналогічні за змістом доводи були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який належно розглянув апеляційну скаргу захисника ОСОБА_4 і вмотивовано відмовив у її задоволенні. За змістом копії ухвали апеляційного суду від 07 листопада 2024 року, у ній із посиланням на матеріали кримінального провадження та норми права, якими врегульовано порядок призначення покарання, надано вичерпні відповіді на всі аргументи сторони захисту.

З огляду на викладене, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, а тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити відповідно до вимог п. 2 ч. 2

ст. 428 КПК України.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів

постановила:

відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 , поданою в інтересах засудженої ОСОБА_5 на вирок Октябрського районного суду

м. Полтави від 03 липня 2024 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3