Ухвала

від 17.02.2025 по справі 160/4595/25

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

17 лютого 2025 року Справа 160/4595/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Павлоградського відділу державної виконавчої служби у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанов, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

12 лютого 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Павлоградського відділу державної виконавчої служби у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати постанови старшого державного виконавця Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Дніпро) Стражник Галини Іванівни від 28.05.2021 року щодо відкриття виконавчого провадження № 65605626 про стягнення виконавчого збору на суму 108309,22 грн. та щодо відкриття виконавчого провадження № 65605119 про стягнення залишку виконавчого збору.

Позовна заява обґрунтована посиланнями на протиправність постанов відповідача, які є предметом оскарження.

Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 160/4595/25 та у зв`язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Перевіривши позовну заяву на відповідність вимогам ст. ст. 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що вона підлягає залишенню без руху, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України позовну заяву може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, перебіг строку для звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не може визнаватися поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.09.2024 року у справі №580/12642/23.

При визначенні початку перебігу строку звернення до суду суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися про дійсний стан свого права (інтересу) не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07.08.2024 року у справі №520/31098/23.

12 лютого 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано клопотання про поновлення строку звернення до суду, яке надійшло від позивача в підсистемі «Електронний Суд». Позивач зазначає, що пропуск строку звернення до суду зумовлений обставинами його попереднього звернення до судів.

Вирішуючи це клопотання суд зазначає наступне.

Предметом спору в даній справі є постанови про відкриття двох виконавчих проваджень, обидві постанови прийняті 28.05.2021 року.

Позивач зазначає, що отримав ці постанови 27.10.2023 року. Водночас, докази на підтвердження цієї обставини відсутні. За відсутності доказів ознайомлення з постановами саме 27.10.2023 року суд оцінює це твердження позивача критично, оскільки згідно ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» копії таких постанов мали бути направлені позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Отже, позивачу належить разом з новим клопотанням про поновлення строку звернення до суду підтвердити документально дату отримання спірних постанов.

Окрім цього, позивач зазначав, що вже 30.10.2023 року оскаржив ці постанови до районного суду, який 07.05.2024 року закрив провадження у справі через неналежно обрану юрисдикцію суду.

У постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24.07.2023 року у справі №200/3692/21 розглядалася подібна юридична ситуація повторне звернення з апеляційною скаргою після її повернення. Сформовані Верховним Судом висновки мають загальний характер стосовно повторного звернення до суду, а тому можуть бути застосовані і до обставин цієї справи за аналогією. Так, зазначено, що процесуальний строк, зокрема строк на апеляційне оскарження в разі повторного подання апеляційної скарги, може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:

- первісне звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження;

- повторне подання апеляційної скарги відбулось у межах строку апеляційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або впродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;

- скаржник продемонстрував добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження і вжив усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з апеляційною скаргою;

- доведено, що повернення попередньо поданих апеляційних скарг відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об`єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду апеляційної інстанції та не могли бути усунуті скаржником;

- наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.

Із вказаними висновками не узгоджується відсутність доказів на підтвердження своєчасності первісного звернення позивачем до суду (докази щодо дати отримання або ознайомлення з постановами, які є предметом оскарження).

Окрім цього, в подальшому позивач звернувся вже до адміністративного суду.

Вперше позивач звернувся з позовною заявою, яка надійшла до суду 28.05.2024 року, дата подання документально не підтверджена (наприклад, поштова накладна).

Отже, повторне звернення до суду здійснено за межами десятиденного строку на оскарження постанов: 07.05.2024 року закрито провадження в місцевому суді, а лише 28.05.2024 року позов подано до адміністративного суду (інша можлива дата: 22.05.2024 року, що вказана у позові, однак наразі не підтверджена документально).

Підстави для такої затримки позивачем не обґрунтовані, документальне підтвердження таких підстав відсутнє.

Такі дії позивача не узгоджуються з вказаними вище висновками щодо необхідності повторно звернутися до суду в межах строку звернення до суду або впродовж розумного строку після обізнаності про невдалий результат первісного звернення.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 травня 2024 року у справі №160/13764/24 позовна заява залишена без руху через несплату позивачем судового збору в повному обсязі.

05 червня 2024 року копія ухвали доставлена на електронну пошту позивача, вказану ним у позовній заяві. Окрім цього, 10.06.2024 року копія ухвали була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Тим не менш, 28.06.2024 року ухвалою суду позовна заява була повернута в зв`язку з неусуненням позивачем недоліків позовної заяви.

Такі дій позивача не можуть бути визнані як добросовісне ставлення до реалізації наявних процесуальних прав і вжиття усіх належних заходів, адже позов залишено без руху через дії позивача, подальше повернення позовної заяви зумовлено повною бездіяльністю позивача щодо усунення недоліків позовної заяви. Тобто, йдеться не про добросовісне ставлення, а про байдуже ставлення.

Слід зауважити, що зазначивши адресу електронної пошти, позивач проінформував суд у встановлений процесуальний спосіб адресу для електронного листування, чим поклав на себе ризики щодо її актуальності.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 19.10.2023 року у справі №128/31/23.

Якщо учасник надав суду електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши її у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник справи бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них. З огляду на це, суд, який комунікує з учасником за допомогою повідомлених ним засобів, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.

Аналогічний правовий висновок міститься к постановах Касаційного адміністративного суду від 28.12.2023 року у справі №320/6498/18, від 22.12.2023 року у справі №600/4419/22-а, від 06.12.2023 року у справі №120/1401/23.

В умовах воєнного стану надсилання судових рішень на електронну пошту, яка зазначена учасником процесу в поданих ним документах як власна електронна адреса, є доцільним і спрямованим на досягнення мети, яка полягає у повідомленні учасника процесу про ухвалене судове рішення.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 28.04.2023 року у справі №904/272/22.

Хоча зазначені позивачами позовній заяві електронні адреси не є офіційними, однак, особисто надавши суду такі засоби комунікації, позивачі фактично погодилися на доставляння їм судових рішень на вказану електронну адресу.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 26.05.2023 року у справі №522/564/21.

Сторона зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі. Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України. Тому у позивача та/або його представника існувала можливість ознайомитись із ухвалою про залишення позовної заяви без руху.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 16.05.2023 року у справі №640/15818/21.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (п. 109 рішення ЄСПЛ від 07 липня 1989 року у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії ) (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") (Application no. 11681/85).

Сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (п. 41 рішення ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України", Заява №3236/03, п. 27 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Шевченко проти України», заява №8371/02).

В подальшому позивач повторно звернувся до адміністративного суду: 05 листопада 2024 року позовна заява зареєстрована, в позовній заяві також вказана дата 29.10.2024 року, однак вона не підтверджується документально як дата подання позовної заяви.

Отже, 28.06.2024 року повернуто першу позовну заяву і лише 04.11.2024 року повторно подано позовну заяву, сам позивач визнає цю дату як дату повторного звернення.

Сам позивач зазначає, що копію ухвалу про перше повернення позовної заяви отримав на електронну пошту. Таке отримання здійснено 03.07.2024 року на електронну пошту позивача, вказану ним в позовній заяві.

Тобто, позивач з 03.07.2024 року був обізнаний про повернення його позовної заяви, однак повторно з позовом звернувся лише 04.11.2024 року. Таку затримку позивач обґрунтовує тим, що реально отримав повернуту позовну заяву з додатками 23.10.2024 року, що не підтверджується документально. Більш того, добросовісність позивача та вжиття усіх належних заходів є самостійним аспектом його поведінки, який підлягає самостійній оцінці: суд не може визнати добросовісною таку поведінку позивача, а також визнати, що позивач вживав усіх необхідних заходів, діяв без невиправданої затримки, адже йдеться про 4 місяці часу, при цьому в цій категорії спорів вимоги правової визначеності є підвищеними, що і зумовлює строк звернення до суду в 10 днів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року у справі №160/29553/24 другу позовну заяву позивача залишено без руху.

Передусім суд зазначає, що ця ухвала датована 11.11.2024 року, а не 28.11.2024 року, як зазначав позивач у позовній заяві.

Позов залишено без руху з підстав несплати судового збору, необґрунтування залучення до участі у справі третьої особи, а також через неподання заяви про поновлення строку звернення до суду.

Дата отримання позивачем цієї ухвали документально не підтверджена. В наявності відомості про оприлюднення ухвали в Єдиному державному реєстрі судових рішень 20.11.2024 року.

В подальшому позивач, подавши позов 04.11.2024 року, бездіяв аж до 06.01.2025 року (тобто ще 2 місяці), що позивачем визнано та обґрунтовано небажанням повторно сплачувати судовий збір і суттєвістю суми судового збору для позивача. Майновий стан позивача не підтверджується документально жодним чином. Бажання позивача виконувати вимоги ухвали суду про залишення позовної заяви без руху залежить виключно від нього і свідчить лише про незгоду з судовим рішенням. Однак, ухвала суду про повернення позовної заяви, в якій втілено наслідки залишення позовної заяви без руху, в апеляційному порядку позивачем не оскаржена.

Вищевказані дії позивача належить врахувати в аспекті згаданих правових висновків Верховного Суду щодо добросовісності поведінки особи, вжиття усіх належних заходів, недопущення невиправданої затримки.

Позивач зазначає, що ухвалу про повернення позовної заяви отримав 22.01.2025 року, що підтверджується документально.

Водночас, з даним позовом (третій позов до адміністративного суду) позивач звернувся лише 09.02.2025 року. Затримка обґрунтована позивачем тим, що він з 03.02.2025 року по 07.02.2025 року хворів, а також 4 вихідних дні, що мали місце між датами, не обчислюються як вихідні.

Суд не визнає таке правозастосування обґрунтованим, адже законодавством не передбачено зупинення перебігу строку звернення до суду у вихідні дні, в наявності лише правило про відкладення останнього дня строку, що припадає на вихідний день, на найближчий робочий день.

При цьому отримавши позовну заяву 22.01.2025 року позивач допустив прострочення в понад 10 днів ще до дати своєї хвороби.

Отже, позивачем неодноразово, суттєво та без підтверджених поважних підстав пропущено строк звернення до суду. Позивачем не лише не продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації наявних процесуальних прав, а навпаки неодноразово підтверджено байдужість до реалізації таких прав, що втілено в бездіяльність протягом місяців після подання позовних заяв, які були залишені без руху, про що позивач був обізнаний. Між усіма зверненнями позивача до суду ним неодноразово та суттєво пропущено строк звернення до суду з позовною заявою, який складає лише 10 днів, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України. Допущені затримки та зволікання мають невиправданий характер. При цьому усі попередні повернення позовних заяв відбулися з причин, що прямо залежали від позивача та зумовлені його поведінкою, в таких випадках не йдеться про об`єктивні чи непереборні обставини. При цьому позивачем неодноразово допущено бездоказовість як власних тверджень, так і обставин, які мають юридичне значення для вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду (наприклад, не підтверджено дату ознайомлення позивача зі спірними постановами, що має визначальне значення, оскільки є відправною точкою для подальших обчислень строку звернення до суду).

Усе вищевикладене має місце щодо оскарження постанов, які датовані травнем 2021 року, тобто прийняті майже 4 роки тому, в зв`язку з чим поновлення строку на їх оскарження вимагає особливо детального та належного обґрунтування існування підстав для такого поновлення, що в даній справі наразі відсутнє.

Згідно ч. 1 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Відповідно до ч. 4 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Всупереч вказаного нормативного положення до позовної заяви позивачем не додано будь-яких доказів на підтвердження обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги. Серед іншого, позивач в тексті позовної заяви посилається на підстави фактичного виконання у повному обсязі рішення суду, однак відповідні докази до позовної заяви не долучено. Відсутнє також і твердження про те, що таких доказів не існує, що могло б обґрунтувати їх ненадання позивачем.

Згідно ч. 5 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі необхідності до позовної заяви додаються клопотання та заяви позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, участь у судовому засіданні щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, звільнення (відстрочення, розстрочення, зменшення) від сплати судового збору, про призначення експертизи, витребування доказів, про забезпечення надання безоплатної правничої допомоги, якщо відповідний орган відмовив у її наданні, тощо.

В порушення вказаного нормативного положення до позовної заяви не долучено клопотання про залучення до участі у справи третьої особи.

Враховуючи викладене, позовну заяву слід залишити без руху із встановленням позивачу строку для усунення вказаних в цій ухвалі недоліків позовної заяви.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху (ч.1 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України).

За таких обставин, суд вважає, за необхідне, дану позовну заяву залишити без руху із наданням строку для усунення недоліків.

Керуючись ст. ст. 122, 123, 160, 161, 169, 171, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,-

ПОСТАНОВИВ:

Визнати неповажними підстави пропуску строку звернення до суду по справі 160/4595/25.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду відмовити.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Павлоградського відділу державної виконавчої служби у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанов, зобов`язання вчинити певні дії - залишити без руху.

Запропонувати позивачу протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали надати до суду:

- засвідчені належним чином копії доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, для суду та інших учасників справи;

- заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважних причин його пропуску з наданням суду на їх підтвердження відповідних доказів;

- клопотання про залучення до участі у справі третьої особи.

Роз`яснити позивачу, що відповідно до частини 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України та пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Копію ухвали надіслати особі, що звернулася із позовною заявою.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями), згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко